1. Податкова система України. 2. Вплив акцизного збору на ціноутворення. 3. Пода-ток на прибуток підприємств. (контрольна робота)

Контрольна робота

1. Податкова система України. 2. Вплив акцизного збору на ціноутворення.
3. Пода-ток на прибуток підприємств.

План

1. Податкова система України.

2. Вплив акцизного збору на ціноутворення.

3. Податок на прибуток підприємств.

4. Література.

1. Податкова система України.

Функціонування податкової системи в Україні пов’язане з багатьма
проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є
результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма
специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого
досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є
своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів
у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є
взаємопов’язаним.

Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи.
Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого —
виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки
— це об’єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи
слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не
керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому
побудова чіткої податкової системи — це одна з головних умов ефективного
функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється
найтісніший зв’язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо
формування, розподілу й використання їх доходів.

Окремі елементи утворюють податкову систему лише тоді, коли між ними
формуються зв’язки сумісності, взаємоузгодженості, відповідності.
Системоутворюючими чинниками при побудові податкової системи виступають
саме принципи оподаткування. Побудова податкової системи відповідно до
цих принципів потребує вмілого комбінування податків з різним ступенем
еластичності, з різною властивістю щодо можливостей їх перекладання, а
також реалізації принципів економічної ефективності та справедливості.
Таким чином забезпечується така властивість податкової системи, як її
побудова на засадах взаємодоповнення. Реалізація податковою системою
певної сукупності загальних та особливих принципів оподаткування надає
їй неповторності.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення і
стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є
економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку,
податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого —
залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам для збереження
максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся історія
податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального
оподаткування. Сутність, структура і роль податкової системи
визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка
проводить її в країні самостійно виходячи із завдань
соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові
санкції, а також обов’язки та відповідальність, які виступають
невід’ємною частиною податкової системи, держава ставить єдині вимоги до
ефективного ведення господарства у країні.

Податкова політика — це насамперед формування і застосування
затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і
відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів
до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи,
визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до
бюджетів. Потрібен системний підхід до податкової політики, який би дав
змогу створити податкову систему, що була б не суто фіскальною
складовою, а могла функціонально коригувати економічну систему і реально
стимулювати виробничу діяльність суб’єктів оподаткування.

Нині відомо кілька схем оподаткування, серед яких слід назвати три
основні. Перша з них передбачає поосібне оподаткування, тобто стягнення
податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших
властивостей. Друга схема передбачає стягнення податків з
використовуваних загальних або неподільних ресурсів. Третя, яка
найбільше поширилася у світі і діє в Україні, орієнтована на
оподаткування результатів комерційної діяльності фізичних та юридичних
осіб, а також частково їхньої власності.

Незалежно від змісту оподаткування будь-яка податкова система має
забезпечувати надійне надходження коштів у доходну частину бюджету.
Розкриваючи зміст податкової системи, науковці часто наголошують на
складній природі цього поняття. З одного боку, податкова система є
сукупністю податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених,
законодавче закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому
разі вона може збігатися з системою податків, зборів і платежів. З
іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр
процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасування податків,
зборів, платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та
відповідальності за порушення податкового законодавства.

Отже, податкова система — це сукупність встановлених у країні податків,
зборів та обов’язкових платежів, які взаємопов’язані, органічно
доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Чинне законодавство не дає визначення податкової системи, що досить
часто тягне за собою проблемні моменти не лише в теоретичних
дослідженнях, а й на практиці. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про
систему оподаткування» система оподаткування являє собою сукупність
податків, зборів та обов’язкових платежів до бюджетів та державних
цільових фондів, що справляються у встановленому законами України
порядку.

Принципи податку реалізуються через конкретний прояв, що характеризує
специфіку механізму: однократність обкладання; встановлення центральним
органом державної влади; універсалізація податку, що передбачає
незалежність податкового тиску від форми власності; науковий підхід;
принцип справедливості тощо. Загальну систему принципів оподаткування
сформулював ще А. Сміт, включивши до їх складу стабільність та
передбачуваність, гнучкість, рівновагу, рухомість, антиінфляційну
спрямованість, зручність, рівність платників, стимулювання, економність,
рівномірність охоплення. «Сучасні демократичні системи податкових
відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування
базуються на таких принципах: розподілу податкових доходів органів
державної влади і Місцевого самоврядування на основі чіткого
розмежування їх функцій та відповідальності; формування доходів місцевих
бюджетів на основі власних і закріплених податкових доходів; достатності
доходних джерел для забезпечення самостійності місцевих бюджетів та
виконання органами місцевого самоврядування їх функцій та повноважень;
закріплення частки загальнодержавних податків за місцевими бюджетами.

М. П. Кучерявенко виділяє такі принципи побудови податкової системи
України: принцип рівного податкового тиску, принцип стабільності,
принцип рівності та рівноваги, принцип цілісності, принцип єдиної цілі,
принцип обмеження податкового тиску, принцип раціонального поєднання
прямих та непрямих податків, принцип поділу податків за рівнем
компетенції органів. У свою чергу Закон України «Про систему
оподаткування» містить перелік принципів системи оподаткування. До них
належать:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу),
спрямованого на розвиток виробництва;

— обов’язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про
об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення
відповідальності платників податків за порушення податкового
законодавства;

— рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб
здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення
сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні
прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів)
— на більші доходи;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації —
забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і
фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо
сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

— соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно
обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та
застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян,
які отримують високі та надвисокі доходи;

— стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів
(обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом
бюджетного року;

— економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів
(обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної
економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності
досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

— рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного
надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

— компетенція — встановлення і скасування податків і зборів
(обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються
відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою
України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими,
селищними, міськими радами;

— єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових
законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору
(обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і
збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і
збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку,
підстав для надання податкових пільг;

— доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства
для платників податків і зборів (обов’язкових платежів). Фахівці
вважають, що податкова система України в перехідний період має
базуватися на таких принципах: антициклічний характер, цільове
призначення податків, погодження податкових ставок, рівність і
справедливість, гнучкість податкової системи, однозначність тлумачення,
недопустимість необґрунтованих пільг, автоматична індексація податків і
зборів, відповідальність платників податків, системний підхід,
численність податків тощо.

Податкова система є різновидом відкритої динамічної системи, Це
сукупність встановлених у країні податків. Її відкритість означає
необхідність аналізу, передусім зовнішніх чинників, під впливом яких
відбувається її становлення. Вимога системності полягає в тому, що
податки мають бути взаємопов’язані, органічно доповнювати один одного,
не суперечити системі в цілому та її елементам. Системний підхід
означає, що мають реалізовуватися обидві функції податків. З позиції
фіскальної функції податкова система має забезпечити гарантоване і
стабільне надходження доходів до бюджету, з позиції регулюючої
забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони
соціально-економічного розвитку суспільства. Податкова система повинна
включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості, оскільки
практично неможливо щоб одночасно в одному податку цілком реалізувалися
обидві функції.

Оскільки податки — це по суті продукт еволюції економіки і держави, то
податкова система формується перш за все під впливом об’єктивних
чинників. У той же час у сучасній демократичній правовій державі
запровадження тих чи інших форм оподаткування є результатом
волевиявлення членів парламенту, компромісу інтересів різних політичних
груп, які у свою чергу представляють інтереси різних верств суспільства.

Становлення відносин між органами державної влади і місцевого
самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і
місцевим бюджетами в Україні має свої особливості:

— нерозвиненість системи місцевих податків і зборів та як наслідок —
відсутність у місцевих бюджетів власної доходної бази;

— постійний перегляд переліку і пропорцій розподілу загальнодержавних
податків і зборів між державним і місцевими бюджетами;

— відсутність ефективної системи фінансового вирівнювання при великих
розбіжностях у податкоспроможності регіонів, що зумовлює великі розриви
в обсягах суспільних послуг на душу населення між регіонами.

Щодо складу податкової системи України, то її основу створюють податки,
аналогічні тим, які становлять ядро податкових систем більшості сучасних
розвинутих країн, що свідчить про загальну закономірність уніфікації
оподаткування.

Слід зауважити, що, на відміну від основних податків, які становлять
серцевину податкової системи України і склад яких не змінюється, склад
решти обов’язкових платежів періодично зазнає змін. Законом УРСР «Про
систему оподаткування» в редакції від 25 червня 1991 р. до
загальнореспубліканських віднесено 16 податків, зборів та обов’язкових
платежів. Згідно з Законом України «Про систему оподаткування» в
редакції від 18 лютого 1997 р. (зі змінами, внесеними в наступні роки),
податкова система включає 23 загальнодержавні податки і збори. Цей
перелік був розширений за рахунок включення: рентних платежів; збору до
Державного інноваційного фонду; плати за торговий патент за деякі види
підприємницької діяльності; фіксованого сільськогосподарського податку;
збору на розвиток виноградарства; єдиний митний збір; гербовий збір.
Деякі з цих зборів вже скасовані. В той же час цей перелік включає
податки і збори, які на території України ще не справляються (наприклад,
податок на нерухомість ще не запроваджено).

Вищезазначене дає можливість зробити висновок про існування в Україні
тенденції до розширення переліку податків і зборів, що входять до її
податкової системи. Також є тенденція до поєднання у системі особистих
та реальних податків. Крім того, простежується тенденція до
диференційованого оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності, що
працюють без створення юридичної особи, а також зі створенням юридичної
особи, а серед останніх — до диференційованого оподаткування, з одного
боку, великих і середніх за розмірами підприємств, а з іншого —
суб’єктів малого підприємництва. Наслідком такої диференціації стало
поєднання в межах однієї податкової системи двох підсистем оподаткування
— звичайної для одного виду платників і спрощеної для іншого.

Слід зауважити, що суб’єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний
податок, не є платниками багатьох видів податків і зборів, зокрема
податку на додану вартість (за винятком, коли юридична особа обрала
спосіб оподаткування доходів єдиним податком за ставкою 6%),
прибуткового податку тощо.

Крім обумовлених об’єктивними причинами тенденцій, у розвитку податкової
системи України спостерігається така особливість, як обмежене
застосування майнових податків, що повинні бути доповненням до
особистих. Крім податку на нерухомість до складу податкової системи
України поки не входить ще один з поширених у країнах з розвинутою
ринковою економікою податків — податок на спадщину і дарування (хоч
згідно з законопроектом, що перебуває з 2002 р. на розгляді у
парламенті, планується справляти прибутковий податок з громадян зі
спадщини та дарування).

Розробляючи податкову політику та впроваджуючи її у життя, органи
державної влади повинні базуватися також на методології оподаткування.
Методологія оподаткування це теоретичне, науково-практичне і
концептуально-правове обґрунтування сутності поняття «податок» —
одночасне дослідження податку як об’єктивної економічної категорії та
конкретної форми правових взаємовідносин платників податків з державою.

Органічним елементом методології оподаткування є сфера його методичного
забезпечення. Методичні основи оподаткування — це вибір податкових форм
й наповнення їх конкретним змістом (прийняття організаційно-правового
порядку обчислення і стягнення податків), встановлення прав та
обов’язків сторін податкових правовідносин. Створення методик
оподаткування, які адекватно відображають стан економіки і політики є
логічним завершенням методологічних досліджень податкових проблем у
межах кожного етапу податкового реформування.

2. Вплив акцизного збору на ціноутворення.

Акцизний збір є одним з непрямих податків, оскільки він включається в
ціни товарів і сплачується в кінцевому підсумку покупцем, а не
виробником товарів. Його відносять до категорії специфічних акцизів,
тобто стягнення податку провадиться за диференційованими по окремих
групах товарів ставками.

Акцизний збір був введений в Україні у 1992 році. Його ціль — збільшити
доходи бюджету за рахунок оподаткування високорентабельних товарів не
першої необхідності, які споживаються здебільшого населенням з рівнем
доходів вище середнього.

На відміну від податку на додану вартість акцизним збором
оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.
Об’єктом оподаткування акцизним збором є повна вартість товарів, тоді як
ПДВ нараховується тільки на її частину — додану вартість. Кожна група
підакцизних товарів має визначену ставку, тоді як ПДВ стягується за
універсальною ставкою. Акцизний збір менше впливає на загальний рівень
цін в країні, оскільки перелік підакцизних товарів є досить незначним.
З цієї ж причини і його фіскальне значення набагато нижче, ніж у ПДВ.
Однак він має великий вплив на структуру споживання. Адже нерівномірне
і досить значне підвищення цін при стягненні акцизного збору зменшує
обсяг споживання в кількісному виразі. Цю властивість держава
використовує, зокрема, для обмеження споживання алкогольних і тютюнових
виробів. Акцизний збір сплачується лише один раз, тоді як ПДВ — на всіх
етапах руху товарів. З точки зору соціальної справедливості акцизний
збій має переваги над ПДВ, оскільки підакцизні товари споживаються, як
правило, заможними верствами населення, що пом ‘якшує регресивність ПДВ,
основний тягар якого розподіляється між широкими верствами населення.

Платниками акцизного збору є всі суб’єкти підприємницьке діяльності, які
виробляють, імпортують або продають підакцизні товари, придбані до 1
січня 1992 року, а також громадяни У країни, іноземні громадяни та особи
без громадянства, які ввозять (пересилають) підакцизні товари на митну
територію України.

Об’єктом оподаткування акцизним збором для вітчизняних товарів є обороти
з реалізації підакцизних товарів, а також обороти з:

• реалізації товарів для промислової переробки;

• передачі товарів усередині підприємства для потреб власного
споживання, а також своїм працівникам;

• реалізації товарів без оплати їх вартості, а також в обмін на інші
товари (роботи, послуги);

• передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів іншим
підприємствам, організаціям та фізичним особам;

• з реалізації продукції, виготовленої на давальницьких умовах (із
сировини замовника) та ін.

Об’єктом оподаткування імпортних товарів є їх митна вартість з
урахуванням фактично сплачених сум мита або їх кількісні показники у
фізичному вимірі.

Перелік підакцизних товарів, як правило, включає в себе предмети не
першої необхідності та високорентабельні товари, споживання яких держава
намагається обмежити. Так, в Україні оподатковуються:

1.алкогольні і тютюнові вироби;

2. транспортні засоби;

3. нафтопродукти;

4. кава;

5. шоколад;

6. ювелірні;

7. шкіряні та хутрові вироби;

8. тощо.

Існують два види ставок по акцизному збору: у фіксованому виразі на
одиницю товарів в кількісному виразі (наприклад, в євро за 1000 кг по
бензину); у відсотках до оборотів з реалізації товарів. Відповідно
існують і два різного порядку визначення суми акцизного збору. При цьому
слід звернути увагу, що по вітчизняних підакцизних товарах порядок
визначення акцизного збору дещо відрізняється від порядку визначення
акцизного збору по імпортних товарах.

Для обчислення акцизного збору по вітчизняних товарах, ставки яких
визначено у відсотках, необхідно визначити оподатковуваний оборот,
оскільки ставки акцизного збору застосовуються до оподатковуваного
обороту, який вже включає суму акцизного збору.

По імпортних товарах, придбаних за іноземну валюту, і ставки по яких
визначено у відсотках, оподатковуваний оборот визначається виходячи з
митної вартості цих товарів з урахуванням фактично сплачених сум мита.

Акцизний збір з товарів, ставки по яких визначені в євро, обчислюється
виходячи з натуральних показників відповідного товару в кількісному
виразі. При цьому по вітчизняних товарах для визначення акцизного збору
сума в євро перераховується у валюту України за курсом Національного
банку України на перший день місяця, в якому здійснюється відвантаження
товарів.

3. Податок на прибуток підприємств.

Податок на прибуток підприємств, який стягується Україні, має дуже
значне фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в
економічно розвинутих країнах. Це обумовлено перш за все пропорціями в
розподілі ВВП, які склалися історично: в централізовано-плановій
економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від
державних підприємств і досить незначну — податки з населення, оскільки
штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. В
нинішніх умовах ймовірним є поступове вис нювання між фондом споживання
і фондом нагромадження, наслідком чого стане збільшення бюджетного
значення прибуткового податку з громадян і зменшення — податку на
прибуток підприємств.

Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має й
широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької
діяльності. Цей вплив може здійснюватись як завдяки диференціації ставок
оподаткування по різних видах діяльності, так і завдяки наданню пільг у
виробництві пріоритетних товарів. Але в нашій країні можливості щодо
використання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обмежено
його великим бюджетним значенням.

Платниками податку на прибуток є:

1. З числа резидентів — суб’єкти і несуб’єкти господарської діяльності,
а також їх філії, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання
прибутку як на території України, так і за її межами.

2. З числа нерезидентів — фізичні або юридичні особи, які отримують
доходи з джерелом їх походження з України.

Виключені з числа платників Національний банк України та його установи
(крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку), а
також установи пенітенціарної системи та їх підприємства і, які
використовують працю спецконтингенту.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення
суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових
витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань. Тобто, для
визначення об’єкта оподаткування податку на прибуток спочатку необхідно
визначити відповідно суму скоригованого валового доходу, суму валових
витрат і суму амортизаційних відрахувань. Розглянемо, як вони
визначаються.

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній
зоні, так і за її межами.

Перелік доходів, що включаються і що не включаються до складу валового
доходу валового доходу, чітко визначено в законі. Так, наприклад,
скоригований валовий дохід включає:

Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання
фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами,
борговими зобов’язаннями та вимогами;

Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що
передують звітному, та виявлені у звітному періоді;

Доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у
вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, безоплатно наданих
платнику податку товарів (робіт, послуг);

Суми невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових
резервів;

Тощо.

Не включаються до складу скоригованого валового доходу:

Суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані
(нараховані)підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт,
послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство-отримувач не є
платником податку на додану вартість;

суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді
прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

суми одержаного платником податку емісійного доходу та інші надходження,
прямо визначені нормами закону.

Розглянемо наступний елемент — як визначається сума валових витрат.

Валові витрати виробництва та обігу (далі — валові витрати) — це
сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальні формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів
(робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником
податку для їх подальшого використання у власній господарській
діяльності.

У законі наведено перелік витрат, що включаються і що ні включаються до
складу валових витрат. При цьому встановлення додаткових обмежень щодо
віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих,
що зазначені у законі, не дозволяється.

Переліки витрат, що включаються і що не включаються до складу валових
витрат, є досить великими. Так, до складу валових витрат включаються:

суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду
у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень,
установлених законом;

суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) до
неприбуткових організацій, але не більше ніж чотири відсотки
оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв’язку з
допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у
розрахунку податкового зобов’язання;

суми витрат, пов’язаних з ремонтом основних фондів у межах 5% від
балансової вартості цієї групи ОВФ на початок звітного року тощо.

Не включаються до складу валових витрат витрати на:

потреби, не пов’язані з веденням основної діяльності, а саме:
організацію та проведення прийомів, відпочинку тощо, крім витрат,
пов’язаних з проведенням рекламної діяльності, в розмірі не більше 2%
від оподатковуваного прибутку за попередній звітний квартал;

фінансування особистих потреб фізичних осіб;

придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші
поліпшення основних фондів;

утримання органів управління об’єднань платників податку та ін.

Не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не
підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими
документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено
правилами ведення податкового обліку.

Слід звернути увагу, що частина видатків визначена в законі як витрати
подвійного призначення. Це означає, що до складу валових відносяться
лише ті витрати, віднесені до витрат подвійного призначення, які
підпадають під ознаки, сформульовані в законі. Так наприклад, до валових
витрат включаються: витрати платника податку на забезпечення найманих
працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, необхідними
для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального
харчування; але не всі, а за переліком, що встановлюється Кабінетом
Міністрів України, та ін.

Для визначення суми амортизаційних відрахувань в законі визначаються
витрати, які підлягають амортизації (наприклад, придбання основних
фондів для виробничого використання) та які не підлягають амортизації
(наприклад, витрати на придбання невиробничих фондів). Основні фонди,
залежно від напрямку їх використання, розподіляються на три групи. Норми
амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з
груп основних фондів на початок звітного періоду. Суми амортизаційних
відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм
амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок
звітного періоду, яка визначається в порядку, вказаному в законі.

Як і в законі про ПДВ, існують особливості визначення дати збільшення
валового доходу і валових витрат, залежно від виду здійснюваної
операції. Розглянемо деякі випадки.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата,
яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка
з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на
оплату товарів (робіт, послуг);

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт
(послуг)—дата фактичного отримання платником податку результатів робіт
(послуг).

Для товарообмінних (бартерних) операцій — дата здійснення заключної
(балансуючої) операції, що здійснюється після першої операції.

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на
податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що
сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський
рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають
продажу;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного
надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Датою збільшення валового доходу у разі здійснення бартерних
(товарообмінних) операцій вважається дата будь-якої з подій, що сталася
раніше:

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного
надання результатів робіт (послуг) платником податку;

або дата оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного
отримання результатів робіт (послуг) платником податку тощо.

Якщо об’єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за
результатами звітного (податкового) кварталу має від’ємне значення (з
урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне
зменшення об ‘єкта оподаткування наступного звітного (податкового)
кварталу, а також кожного з наступних двадцяти звітних (податкових)
кварталів до повного погашення такого від’ємного значення об ‘єкта
оподаткування.

Існують особливості оподаткування операцій особливого виду (бартерних
операцій, страхової діяльності, нерезидентів, операцій із розрахунками в
іноземній валюті, операцій з торгівлі цінними паперами, дивідендів
тощо). Так, наприклад, об’єктом оподаткування у страховиків-резидентів є
валові доходи, податок яких стягується за ставкою 3% (крім операцій по
страхуванню життя). Вводиться особливий порядок оподаткування доходів
від виконання довгострокових договірних зобов’язань в залежності від
оціночного коефіцієнту його виконання тощо.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства. Засновані на
власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 30% до
об’єкта оподаткування.

Перелік пільг по податку на прибуток невеликий. Так, звільняється від
оподаткування прибуток підприємств, що засновані всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів та майно яких є їх власністю,
отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, одержаного
від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового)
періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи,
становить не менш як 50% загальної чисельності працюючих і фонд оплати
праці таких інвалідів становить не менш як 25% суми витрат на оплату
праці, що відносяться до складу валових витрат.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від
продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого
харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів
виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів.

Оподатковується у розмірі 50% від діючої ставки прибуток від продажу
інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних
центрах; ці пільги діють перші три роки після державної реєстрації
продукції як інноваційної.

Суми податків на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені
суб’єктами господарської діяльності за кордоном, зараховуються під час
сплати ними податку на прибуток в Україні. При цьому розмір зарахованих
сум податку на прибуток з іноземних джерел протягом податкового періоду
не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні цим
платником податку протягом такого періоду.

Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного
за звітним кварталом.

Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним
кварталом, подають до податкового органу податкову декларацію про
прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку
звітного фінансового року.

Протягом звітного (податкового) кварталу платники податку, за винятком
нерезидентів, бюджетних організацій та виробників сільськогосподарської
продукції, сплачують до бюджету за перший та другий місяць такого
кварталу авансові внески податку на прибуток, виходячи з
оподатковуваного обороту за підсумками першого та другого місяців
звітного (податкового) кварталу до 20 числа другого і третього місяця
такого кварталу відповідно.

Література.

Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251.

Закон України HYPERLINK
«http://www.tax.kherson.ua/poryadok/PKM_zakony/z-n283.txt» “ Про
внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
від 22.05.1997 № 283.

Білик М.Д. Податкова система України: Навч.-метод. посібник для
самостійного вивчення дисциплін – К.: КНЕУ, 2004.

Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податки в Україні: Учбовий посібник. — К.:
УкрІНТЕІ, 2003.

Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посібник. — К.:
Знання, 2003.

Д’яконова І.І. Податки та податкова політика України. — К.: Наукова
думка, 2004.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *