Сильнодіючі отруйні промислові речовини (СДОР). Профілактика отруєнь СДОР (реферат)

Реферат на тему:

Сильнодіючі отруйні промислові речовини (СДОР). Профілактика отруєнь
СДОР

За останні десятиріччя людство зазнає катастроф, які виникають
внаслідок технологічних аварій, руйнування підприємств хімічної
промисловості, порушення правил зберігання СДОР, а також аварій на
транспорті.

Масові отруєння на виробництві мають певні особливості, які залежать від
характеру виробництва. Передусім це тяжкі ураження великої кількості
людей, які перебували в безпосередній близькості до осередку ураження, у
закритому приміщенні та поблизу нього. Через відсутність вентиляції
заражених приміщень створюються так звані невентильовані зони, де
концентрація токсичних речовин найвища, і люди одержують дуже тяжке
отруєння.

Винесення токсичних речовин у навколишнє середовище призводить до
масових уражень населення.

Варто пригадати кілька великих хімічних катастроф, які супроводжувалися
масовим ураженням людей і важкими екологічними

наслідками. У 1984 р. у Бхопалі (Індія) на хімічному підприємстві стався
вибух 50-тонного резервуара з технічним метилізоціанатом, внаслідок
якого постраждали близько 50 тис. осіб, причому близько 3 тис. людей
загинули в перші години після аварії. Цей рік став трагічним і для
Мексики (Іонава), де вибух сховища зріджених вуглеводнів призвів до
загибелі близько 500 людей і ураження понад 5 тис. осіб.

Слід зауважити, що велика кількість хімічних підприємств, які мають
різні технічні цикли і виробляють різноманітні хімічні речовини, сприяє
унікальності кожної аварійної ситуації, зумовленої можливим викидом
проміжних продуктів і продуктів розкладу СДОР. Ця особливість разом з
іншими характерними особливостями катастроф на хімічних підприємствах
(руйнування, пожежі, вибухи тощо) зумовлює високу ймовірність розвитку у
потерпілих комбінованих (отруєння та опіки, отруєння і травми) і
поєднаних (отруєння СДОР) уражень.

З аналізу діяльності Всесвітнього центру лікування отруєнь випливає, що
найчастіше трапляються масові отруєння хлором, аміаком та іншими
типовими токсичними агентами подразнювальної, задушливої (пари різних
кислот) та загальнотоксичної дії (сірководень, суміш вуглеводню і
меркаптанів).

Особливості хімічних катастроф визначають своєрідну організацію
допомоги, основною метою якої є забезпечення виживання людей в умовах
викиду СДОР. Досвід ліквідації наслідків хімічних катастроф свідчить, що
найбільша кількість тяжких уражень спостерігається у персоналу, який
перебуває в безпосередній близькості до епіцентру аварії. Тільки негайна
медична допомога може врятувати життя таким ураженим.

В інших зонах ураження переважають середній і легкий ступінь отруєння.
Однак через кілька годин після аварії або й одразу за рахунок подальшого
розвитку інтоксикації питома вага тяжкоураже-них може підвищитися. За
таких умов спеціалізована допомога повинна бути забезпечена протягом
перших двох годин. Через відсутність невідкладної спеціалізованої
допомоги евакуація потерпілих стає прогностичне небезпечною.

У медичних закладах, які обслуговують працівників хімічних підприємств,
чітко опрацьовані етапи подання допомоги в разі аварійних ситуацій,
готовність до виконання аварійних робіт, допомога на місці аварії (само-
та взаємодопомога в осередку, на межі осередку

і під час транспортування потерпілих), невідкладна госпіталізація,
інтенсивна терапія. У кожному конкретному випадку масового отруєння
хімічними речовинами необхідно передбачити заходи щодо подання
невідкладної допомоги.

Отруєння хлором. Хлор, як і ХОС, є отрутою нервової системи і
паренхіматозних органів; він так само зумовлює подразнюючу і припікаючу
дію.

При вдиханні високих концентрацій хлору можлива блискавична смерть від
рефлекторної зупинки дихання або спазму голосової щілини, а через 20-30
хв — від хімічного опіку легенів. Внаслідок дії середніх і низьких
концентрацій хлору виникають симптоми подразнення верхніх дихальних
шляхів, що призводить до розвитку астматичного бронхіту, можливі
токсичне набрякання легенів, токсико-генний шок і метгемоглобінемія.

У разі хронічного отруєння хлором і його сполуками виникають кашель,
подразнення в горлі, відчуття важкості та біль за грудниною, часті
хронічні захворювання органів дихання, хронічні трахеїт, бронхіт,
бронхіоліт, запалення легенів. Хлор є алергеном, який призводить до
захворювання шкірного покриву у вигляді дерматиту або екземи.

При хронічному отруєнні хлором і його похідними з’являються такі
характерні симптоми: втрата апетиту, безсоння, швидка втомлюваність,
судомний біль у кінцівках, головний біль, емоційна неврівноваженість,
поліневрит. У разі подальшої дії хлору та його сполук спостерігаються
захворювання внутрішніх органів — гастрит, гепатит, коліт, зміни
серцево-судинної системи.

Перша медична допомога при гострому отруєнні хлором передбачає штучне
дихання (ручне або апаратне) та інгаляцію аерозолів (новокаїн, ефедрин,
димедрол, пеніцилін, гідрокортизон).

Отруєння аміаком. Аміак — це газ без кольору з різким задушливим
запахом. В організм він потрапляє через дихальні шляхи або через травний
канал у вигляді нашатирного спирту.

У легких випадках отруєння аміаком фіксують подразнення слизових
оболонок носоглотки, очей. При цьому з’являються нестерпний кашель,
відчуття, що дере в горлі, захриплість голосу, важкість і біль за
грудниною, біль і печіння в очах, сльозотеча.

Після отруєння аміаком середньої тяжкості зазначають подібні симптоми,
але нестерпний кашель супроводжується виділенням

кров’янистого мокротиння внаслідок опіку слизових оболонок верхніх
дихальних шляхів, а у крові визначають метгемоглобінемію.

У тяжких випадках отруєння, коли потерпілий вдихав отруту особливо
високих концентрацій, розвивається рефлекторний спазм або набрякання
голосової щілини, що може призвести до миттєвої смерті. Найчастіше у
тяжких випадках отруєння виявляють токсичне набрякання легенів,
метгемоглобінемію, що проявляється ціанозом, жовтушністю склер,
підвищеною болючістю печінки і коматозним станом.

Перша допомога потерпілому від отруєння аміаком полягає у якомога
швидшому виведенні його з ураженої зони, здійсненні штучного дихання,
інгаляцій новокаїну, ефедрину, пеніциліну.

Отруєння чадним газом. Оксид вуглецю (чадний газ) — це газ без кольору і
запаху. В умовах виробництва оксид вуглецю утворюється внаслідок
процесів відновлення і неповного згоряння. Отруєння чадним газом у
побутових умовах найчастіше пов’язане з неповним згорянням палива в
печах. Оксид вуглецю є складником вихлопних газів автомобілів, тракторів
тощо.

В організм людини оксид вуглецю потрапляє за законом дифузії газів. Він
проходить у кров через легені внаслідок різниці парціального тиску крові
та альвеолярного повітря. Що більша ця різниця, то більше кров
насичується оксидом вуглецю.

Оксид вуглецю, потрапивши в організм людини через легені, зв’язується з
гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін, що нездатний транспортувати
кисень. Внаслідок цього настають кисневе голодування і розлад тканинного
дихання. Однак механізм дії оксиду вуглецю не вичерпується порушенням
транспортування кисню. У присутності карбоксигемоглобіну неблокований
кисень у крові посилює спорідненість до гемоглобіну, тому відщеплення
кисню від оксигемоглобіну і його віддача тканинам істотно ускладнюються.

Внаслідок гіпоксії порушується насамперед обмін речовин, а в крові різко
підвищується вміст цукру, нагромаджується молочна кислота, настає
ацидоз. Значні зміни відбуваються у центральній нервовій системі, а
саме: гіперемія мозку, крововилив, набрякання і розм’якшення мозку.

У разі отруєння оксидом вуглецю легкого ступеня з’являються головний
біль, запаморочення, млявість, шум у вухах, порушення координації рухів,
нудота, іноді блювання, біль у грудях. Під час дослідження крові
знаходять 20-30 % карбоксигемоглобіну.

Якщо сталося отруєння середнього ступеня, спостерігають короткочасну
непритомність, різко виражену слабкість, загальмованість, задишку,
тахікардію, гіперемію обличчя, судоми. У крові визначають 30-35 %
карбоксигемоглобіну.

У тяжких випадках отруєння відзначають коматозний стан, неврологічну
симптоматику дифузного ураження головного мозку. У крові виявляють 50-60
% карбоксигемоглобіну. В окремих випадках при тяжкій формі отруєння
розвиваються гострі токсичні набрякання легенів, порушення коронарного
кровообігу, розлади провідності аж до повної блокади.

У разі впливу великих доз оксиду вуглецю смерть може настати на місці
отруєння через зупинку дихання і вираженого порушення гемодинаміки.

Для хронічних отруєнь чадним газом характерні неспецифічні симптоми, які
не завжди явно виражені: головний біль, запаморочення, безсоння,
роздратованість, відсутність апетиту, нудота, серцебиття, недокрів’я
тощо.

Перша медична допомога полягає у вивезенні потерпілих з ураженої
території, безперервній інгаляції кисню протягом кількох годин.

Осіб, які постраждали від отруєння СДОР середнього і тяжкого ступенів,
необхідно госпіталізувати.

Список використаної літератури

Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.

Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. —
К.. Либідь, 1995.

Будыко М.И. Глобальная экология. — М.. Мысль, 1977.

Величковский Б.Т., Кирпичев В.И., Суравегина И.Т. Здоровье человека и
окружающая среда. — М.. Новая шк., 1997.

Гігієна праці / А.М. Шевченко, О.П. Яворовський, Г.О. Гончарук та ін. —
К.. Інфотекс, 2000.

Єлісєєв А.Т. Охорона праці. — К., 1995.

Каспаров А.А. Гигиена труда и промышленная санитария. — М.. Медицина,
1981.

Кириллов В.Ф., Книжников В.А. , Коренков И.П. Радиационная гигиена. —
М.. Медицина, 1988.

Корсак К.В., Плахоттк О.В. Основи екології. — 2-ге вид. — К.. МАУП,
2000.

Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К.. Знання, Л.. Вид-во ЛБК
НБУ, 1999.

Окружающая среда (споры о будущем) / А.М. Рябчиков, И.И. Альт-шулер,
С.П. Горшков и др. — М.. Мысль, 1983.

Основы сельскохозяйственной радиологии / Б.С. Пристер, Н.А. Лощилов,
О.Ф. Немец, В.А. Поярков. — К.. Урожай, 1991.

Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.

Смит Р.Л. Наш дом — планета Земля. — М.. Мысль, 1982.

Солтовський О.І. Основи соціальної екології. — К.. МАУП, 1997.

Ткачук В.Г., Хапко В.Е. Медико-социальные основы здоровья. — К.. МАУП,
1999.

Хижняк М.І., Нагарна А.М. Здоров’я людини та екологія. — К.. Здоров’я,
1995.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *