.
Реферат на тему:
Роль рецепторів і аналізаторів організму людинаи в оцінці факторів
системи «людина – середовище існування». Закон Вебера-Фехнера
Людина реалізує безпосередній зв’язок у системі «людина – середовище
існування» за допомогою своїх аналізаторів (Розд. 2.2.1). За допомогою
цих аналізаторів людинаа одержує комплексну масову інформацію про
характеристики зовнішнього світу. Кількість інформації виміряється в
двоїчних кодах – бітах. У людинаи потік інформації, який може надходити
через зоровий рецептор, дорівнює 1…10 біт/с; нервові волокна
пропускають 2…10 біт/с, а до свідомості доходить близько 50 біт/с. У
пам’яті людини з достатнім ступенем надійності затримується тільки 1
біт/с. Виходячи з цього випливає, що значна частина інформації, що
надходить є надлишковою і мозком фіксується тільки найбільш важлива
інформація.
Інформація, що надходить від зовнішнього середовища, визначає і регулює
роботу відповідних функціональних систем організму і, як наслідок –
поводження людини.
Для керування поводженням людини через активність його функціональних
систем, яка виявляється у виді вихідної інформації, що йде з мозку,
досить близько 10 біт/с. Причому, на етапі формування вихідних сигналів
відбувається автоматичне підключення раніше сформованих програм
розпізнавання образів, які містяться в пам’яті людини.
У табл. 2.1 приведені максимальні швидкості передачі інформації,
прийнятої людиною за допомогою різних аналізаторів.
Характеристики аналізаторів людинаи – швидкість передачі інформації і
чутливість, необхідно враховувати при рішенні задач забезпечення
необхідного рівня безпеки створюваних систем.
Таблиця 2.1
Характеристики аналізаторів людини
Сприйманий
сигнал Зміст сигналу Максимальна швидкість передачі інформації, біт/с
Зоровий Довжина лінії
Колір
Яскравість 3,25
3,1
3,3
Слуховой Голосність
Висота тону 2,3
2,5
Смаковий Солоність 1,3
Нюховий Інтенсивність 1,53
Тактильний
(дотикальний) Інтенсивність
Тривалість
Розташування на тілі 2,0
2,3
2,8
Любий аналізатор людини складається з рецептора, нервових шляхів, що
проводять вихідні сигнали від рецептора, і мозкового центра аналізатора.
Рецептор перетворює енергію зовнішнього або внутрішнього подразника в
нервові імпульси. Провідні нервові шляхи передають ці нервові імпульси в
кору головного мозку. Мозковий центр аналізатора складається з ядра й
елементів, розсіяних по корі головного мозку. Ці розсіяні елементи
забезпечують нервові зв’язки між мозковим центром і іншими
аналізаторами. Між рецепторами і мозковим центром існує двосторонній
зворотний зв’язок, що забезпечує автоматичне саморегулювання
інтенсивності роботи аналізатора. Істотною особливістю аналізаторів
людинаи є їхня парність. Це забезпечує високу надійність їхньої роботи
за рахунок дублювання сигналів, що надходять.
Однієї з головних характеристик аналізатора є його чутливість, яка
виражається величиною мінімального рівня подразника, при якій на виході
аналізатора формується адекватний сигнал. При подальшому збільшенні
інтенсивності подразника настає момент, коли аналізатор знову перестає
працювати адекватно. Величина зміни інтенсивності подразника між її
мінімальним і максимальним значенням називається динамічним діапазоном
чутливості аналізатора.
Рівень внутрішнього впливу, або впливу факторів навколишнього
середовища, який перевищує по інтенсивності деяке граничне значення,
викликає у людини неприємні відчуття, біль і може привести до порушення
діяльності аналізатора.
Мінімальна величина інтенсивності внутрішнього або зовнішнього
подразника, яка викликає початкові відчуття людини відносно дії цього
подразника, називається нижнім абсолютним порогом чутливості
аналізатора.
Максимальна величина інтенсивності подразників, тобто така, що викликає
у людини неприємні відчуття називається його верхнім абсолютним порогом
чутливості.
~?
`„?a$gdo ?
C?Dsssssssssss
lходиться на тлі другорядної чи додаткової інформації, що надходить від
інших подразників. Для оцінки ступеня сприйнятливості людини
пріоритетної інформації в цьому випадку застосовують характеристику, яка
називається диференціальним (різницевим) порогом.
Диференціальний поріг – це мінімальна різниця між інтенсивностями двох
подразників, при якій спостерігається початок розрізнення цих рівнів
подразників людиною.
На основі психофізичних досвідів установлено, що величина відчуттів
людини змінюється повільніше, ніж інтенсивність подразника.
Час, що проходить від початку впливу подразника до появи відчуття,
називається латентним періодом.
Сутність зв’язку між зміною інтенсивності подразника і силою викликаного
цим подразником відчуття людини виражається законом Вебера – Фехнера:
реакція організму прямо пропорційна відносному збільшенню подразника:
d =a ?d / R,
де: d — елементарна зміна відчуття людини; d — елементарне збільшення
інтенсивності подразника; R — початкова інтенсивність подразника; а —
коефіцієнт пропорційності.
Інтегруючи даний вираз і приймаючи а = 10 lge, одержуємо величину рівня
відчуття подразника в децибелах (дБ):
L = 10lg R / Rо,
де Rо ? мінімальне (граничне) значення інтенсивності подразника, яке
викликає початок відчуття людини.
Цей закон лежить в основі визначення гранично допустимих рівнів
негативних факторів.
Організм людини наділений природою важливими спеціалізованими
біологічними периферичними системами – органами чутливості, які
забезпечують сприйняття діючих на організм зовнішніх подразників. У
людини виділяються наступні органи чутливості, які на дійсний період
часу вивчені та науково досліджені відповідними науковцями: зір, слух,
нюх, смак, дотик.
Слід зазначити, що між визначенням «рецептор» і «орган чутливості» існує
принципова різниця, яка полягає в структурі біологічної будови цих
складових організму людини.
Так, наприклад, аналізуючи в цьому плані зір людини, випливає, що око –
це орган чутливості, а сітківка ока, яка виявляє собою нервові
закінчення, – є рецептором. Таким чином, рецептор виступає тільки одним
із складових (у даному розглянутому вище випадку,– органа зору). Крім
сітківки, до складу органа зору (ока) входять і оптичні переломлювачі
середовища ока, його оболонка і м’язовий апарат.
У принципі, визначення «орган чутливості», як категорія системи
сприйняття людиною навколишнього середовища, є умовним, тому що для
виникнення суб’єктивного відчуття від впливу конкретного подразника
необхідно, щоб змінювання, яке виникло в рецепторах, надійшло через
центральну нервову систему у відповідні ділянки кори головного мозку,
було прийняте нею та адекватно перетворено системою розпізнавання
образів.
Список літератури
Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності
людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.
Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.
Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А.
Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом «Дашков и К», 2000.
Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. –
ЛТА, С- Пб., 1996.
Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.
Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В.
Сабарно и др. – К.: Техніка, 1982.
Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша,
1999.
Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. –
К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.
Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге
вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.
Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998
Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник –
Харків, 1995. – 107 с.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. 2-е
видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО,
1999.
Пістун І.П. Безпека життєдільності: Навч. посібник. – Суми: Вид-во
«Університетська книга», 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
