Особистість та її структура (реферат)

Реферат на тему:

Особистість та її структура

Основні теорії особистості та її сутність

Ринкові перетворення в Україні об’єктивно пов’язані з активізацією
діяльності, усвідомленням кожною людиною себе як особистості,
формуванням у неї таких трудових і підприємницьких концепцій, які в
найбільшій мірі сприяли б її самореалізації і досягненню поставлених
цілей. Розширення знань, підвищення кваліфікації, професійна
мобільність, розвиток особистості стають важливими умовами економічного
і соціального прогресу суспільства.

Розвиток особистості — це такі її зміни, внаслідок яких індивід здатний
ставити і вирішувати все більш складні конкретні завдання. У процесі
реалізації цих завдань розвиваються здібності людини, нарощується
творчий потенціал і з’являються можливості постановки і розв’язання
нових завдань. Конституційне забезпечення прав і свобод людини,
економічні перетворення в Україні виступають факторами формування нового
типу особистості, заінтересованої в прогресивних тенденціях розвитку
суспільства, результатах своєї діяльності, з активною життєвою позицією.
Організація трудової діяльності на сучасному етапі повинна базуватися на
врахуванні не окремих ізольованих властивостей працівника, а цілісної
структури його особистості.

Особистість є складним феноменом, про що свідчить наявність величезної
кількості визначень цього поняття і майже півсотні теорій особистості.
Основними атрибутами особистості вважаються її риси, якості, властивості
та форми поведінки. У свою чергу форми поведінки визначаються взаємодією
внутрішніх суб’єктивно-психологічних властивостей особистості і
зовнішніх факторів — соціальне оточення, особливості ситуації, в яких
перебуває особистість. Такий підхід до особистості реалізований в
інтеракціоністських теоріях. На відміну від них, психодинамічні теорії
пояснюють поведінку особистості її психологічними характеристиками, а
соціодинамічні — основною детермінантою поведінки вважають зовнішні
ситуації.

Відомі також динамічні і структурні теорії особистості. Основу
динамічних теорій становить принцип зміни, розвитку особистості, а
структурні теорії описують особистість з погляду співвідношення її
внутрішніх психологічних властивостей.

Психодинамічні та інтеракціоністські теорії особистості розвивалися в
руслі гуманістичної психології. Представниками її були американські
психологи Г. Олпорт, У. Мейшел, К. Роджерс, А. Маслоу та ін. Зокрема,
Г. Олпорт на початку ХХ століття заклав основи теорії особистості,
відомої під назвою «теорії рис», а процедуру експериментального вивчення
факторів, або рис, особистості розробив Р. Кеттелл (16 — Факторний
особистісний опитувальник Кеттелла (16 — ФОО) використовується і зараз
для визначення 16 факторів особистості, які характеризують її
структуру).

Згідно з визначенням Г. Олпорта, особистість — це індивідуально
своєрідна сукупність психофізіологічних систем — рис особистості, які
формуються прижиттєво і якими визначаються своєрідні для даної людини
мислення та поведінка. Г. Олпорт вважав особистість відкритою системою,
розвиток якої відбувається у взаємодії з іншими людьми, і цей розвиток є
формою існування особистості.

У. Мейшел розробив концепцію, згідно з якою особистісними факторами, що
разом з ситуацією визначають поведінку людини, є:

здатність самостійно діяти незалежно від ситуації;

когнітивні стратегії — способи сприйняття і оцінки ситуації, вибору форм
поведінки в ній;

очікування — оцінка можливих наслідків тих чи інших поступків у даній
ситуації;

цінності — те, що має для людини значення і сенс;

плани поведінки та способи її суб’єктивної регуляції.

К. Роджерс виходив з того, що кожна людина прагне до самовдосконалення і
має відповідні здібності. Вона сама визначає цілі і цінності життя,
намічає перспективи власного розвитку; на основі сформованої Я-Концепції
дає оцінку власній поведінці і сприймає інших людей.

Головною характеристикою особистості А. Маслоу вважав прагнення до
самоактуалізації, самовираження, самовдосконалення. Для людей з потребою
самоактуалізації, на його думку, характерні включення у діяльність,
відданість справі та прагнення реалізувати найвищі цінності, які
виступають життєво важливими потребами. Самоактуалізація передбачає
опору на власні сили, наявність у особистості самостійної і незалежної
власної думки щодо основних життєвих проблем. Самоактуалізація
розглядається як процес постійного розвитку і практичної реалізації
можливостей особистості, в першу чергу в сфері трудової діяльності.

Гуманістичні теорії особистості переплітаються з теоретичними
концепціями особистості, розробленими такими видатними вченими, як
Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьєв,
Г. С. Костюк, К. К. Платонов та ін. [22].

Так, Л. С. Виготським розроблена культурно-історична теорія розвитку
психіки людини і сформульовані закони розвитку особистості. Основою
особистості Л. С. Виготський вважав самосвідомість та особистісний
характер психологічних процесів.

С. Л. Рубінштейн розглядав особистість на основі принципів обумовленості
і єдності свідомості та діяльності. Власне особистісними властивостями
він вважав ті, які визначають суспільно значущу поведінку і діяльність
людини. Основними з них є мотиви і завдання, які ставить людина, а також
риси характеру і здібності, що зумовлюють можливості виконання суспільно
корисної діяльності. На думку Л. С. Рубінштейна, особистість це реальний
індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних відносин.

В теорії діяльності О. М. Леонтьєва особистість характеризують тільки ті
психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її
діяльностей.

На думку Б. Г. Ананьєва, особистість — це суспільний індивід, об’єкт і
суб’єкт історичного процесу, продукт життєвого шляху людини. У структурі
особистості існують взаємозв’язки між соціальними,
соціально-психологічними та психофізіологічними характеристиками.

Згідно з концепцією українського психолога Г. С. Костюка, індивід стає
суспільною істотою, особистістю по мірі того, як у нього формуються
свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей,
здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні
функції. Об’єктивна соціальна сутність особистості реалізується
суб’єктивними психічними засобами. Психічні властивості особистості
перебувають у складній залежності і взаємозв’язках з її діяльністю.
Якості особистості в процесі діяльності зазнають змін і стають
компонентами структури особистості, тобто стійкої і динамічної системи
психічних властивостей.

Отже, поняття «особистість» включає в себе характеристику людини з
позицій її суспільної діяльності і тих провідних мотивів, якими вона
керується у своїх вчинках.

Особистість — це людина як носій свідомості, тобто суб’єкт пізнання,
переживання, відношення і активного перетворення навколишнього світу.
Суть особистості визначається її ставленням до навколишнього світу,
суспільного буття, інших людей і самої себе. Способом існування
особистості є її розвиток, а діяльність, у тому числі й трудова, —
важливим фактором цього розвитку. Це означає, що особистість
проявляється і розвивається в діяльності.

Особистість розглядається як інтегральна цілісність біогенних,
соціогенних та психогенних елементів. Водночас особистість є
індивідуальною сукупністю рис, які зумовлюють стиль мислення, переживань
і поведінки кожної людини.

В основі особистості лежить її структура — зв’язок і взаємодія порівняно
стійких компонентів (сторін). Формування особистості здійснюється як
розгортання цілісної органічної системи, в якій кожна сторона передбачає
іншу і зумовлюється цілісною системою. У результаті формується особливий
тип системних відношень всередині цілісної психологічної організації
особистості. Однак структура особистості набуває гармонії не на основі
пропорційного розвитку всіх її сторін, а в результаті максимального
розвитку здібностей, які створюють домінуючу спрямованість людини в
діяльності.

Під формуванням особистості розуміють сукупність прийомів і способів
впливу на індивіда з метою створення у нього системи певних соціальних
цінностей, світогляду, концепції життя, соціально-психологічних якостей
і складу мислення. Особистість формується завдяки предметній діяльності
і спілкуванню з іншими людьми. Тому соціальна сутність є її основним
атрибутом.

Сутнісною характеристикою особистості є її комунікативна природа.
Потреба у спілкуванні виступає як певне психологічне утворення, як явище
внутрішнього суб’єктивного світу особистості. Входячи в систему потреб,
воно стає внутрішнім фактором активності і розвитку людини. Потреба у
спілкуванні, характер спілкування накладають відбиток на формування
цілісних структур психологічної організації особистості, її ціннісних
орієнтацій і форм діяльності.

Особистість як динамічна функціональна система

Особистість людини розглядається як складна динамічна функціональна
система. В її структурі К. К. Платонов виокремив чотири групи, або
підструктури, властивостей, які перебувають у певній ієрархічній
залежності і різняться особливостями і способами формування.

Нижчий рівень — біологічно зумовлені властивості, які представлені
темпераментом, задатками, властивостями нервових процесів та
патологічними властивостями психіки. Ці властивості, будучи даними від
природи, служать основою для розвитку здібностей і пізнавальних
процесів, формування характеру і комунікативних особливостей.

Другу групу властивостей особистості утворюють психічні процеси як форми
відображення і пізнання навколишнього світу. Вони не тільки біологічно
обумовлені, а й розвиваються в процесі активної діяльності індивіда,
набуваючи індивідуальних особливостей.

Більш високий рівень властивостей особистості пов’язаний з її соціальним
досвідом і представлений знаннями, навичками, вміннями. Ця група
властивостей розвивається на основі пізнавальних процесів шляхом
навчання.

Четверта група властивостей особистості, які характеризують її вищий
рівень, представлена соціально обумовленими властивостями (інтереси,
ідеали, світогляд, ціннісні орієнтації, переконання тощо). Ці елементи
структури особистості формуються у процесі виховання.

Існують і інші підходи до оцінки особистості як складної системи. Так,
виділяють природні властивості індивіда, властивості суб’єкта діяльності
і властивості особистості.

До природних властивостей належать: біохімічні особливості організму і
особливості обміну та ендокринно-гуморальної регуляції; нейродинамічні
характеристики (властивості нервової системи, порогові величини
сенсорних функцій тощо). Людину як суб’єкта діяльності характеризують
індивідуальні особливості психічного регулювання рухів різних органів,
мовні особливості, особливості сприймання, уваги, мислення, інтелекту.
До третьої категорії властивостей відносяться емоційні характеристики і
так звані структурні одиниці особистості (потреби, інтереси, мотиви,
прагнення, установки, самооцінка тощо).

Крім того, вирізняють потенційну та актуальну, або таку, що реалізується
в діяльності, сфери особистості; базальні і програмовані властивості;
психодинамічні і власне особистісні властивості. Між цими рівнями
властивостей існує рівень психологічної організації особистості, тобто
психологічний механізм формування, функціонування і розвитку особистих
якостей індивіда. У процесі вирішення важливих соціально детермінованих
завдань — пізнавальних, ціннісно-значущих, морально-етичних,
комунікативних — відбувається постійний розвиток особистості як системи.

Характерною особливістю цього розвитку є його незавершеність, що
виступає як одна з внутрішніх умов неперервного розвитку особистості.
Якісні перетворення одних і тих самих властивостей особистості в процесі
її розвитку називаються етапами. На кожному новому етапі раніше
функціонуючі механізми входять до більш складних механізмів, зазнаючи
суттєвих перетворень. На вищому рівні психологічної організації
особистості досягається єдність, відповідність, погодженість між власне
особистісними і психодинамічними, програмованими і базальними
характеристиками індивіда.

Особистість кожної людини характеризується лише їй властивим поєднанням
рис і особливостей, що визначає її індивідуальність.

Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей людини, які
створюють її своєрідність і відмінність від інших людей. Вона
виявляється в особливостях темпераменту, характеру, переважаючих
інтересах, якостях пізнавальних процесів, здібностях, індивідуальному
стилі діяльності, мотивації тощо.

Основним компонентом структури особистості, який має виключне значення в
трудовій діяльності, є спрямованість, тобто система стійких мотивів,
домінуючих потреб, інтересів, схильності, переконань, світогляду, які
визначають поведінку особистості в мінливих зовнішніх умовах.
Спрямованість через позитивну домінуючу мотивацію поліпшує психічний
стан працівника, активізує його пізнавальні процеси і трудові дії.

Для розвиненої особистості характерним є високий рівень самосвідомості.
Самосвідомість — це уявлення людини про себе, яке формується на основі
самопізнання, супроводжується переживанням різних емоцій і зумовлює
ставлення до себе. На основі поєднання знання про себе з певним
ставленням до себе виникає самооцінка особистості.

Розрізняють глобальну, або недиференційовану, самооцінку особистості і
часткову, коли оцінюванню підлягають окремі властивості особистості або
сторони її діяльності.

Самооцінка особистості як уявлення людини про себе може бути адекватною
або неадекватною. Неадекватність виявляється в завищенні або заниженні
самооцінки відносно еталону, з яким особистість порівнює себе. Адекватна
самооцінка, почуття самоповаги, оптимальний рівень домагань працівника
виконують функцію саморегулювання у процесі праці. Таке саморегулювання
здійснюється спеціальною системою, яка названа поняттям «Я».
Саморегуляція у процесі праці пов’язана з посиленням або послабленням
активності, самоконтролем і корекцією дій і вчинків, плануванням
діяльності, виходячи з рівня домагань, необхідних затрат розумової і
фізичної енергії, розвитку здібностей.

Залежно від трудових досягнень формується ставлення до працівника, що
дає йому підстави для високої самооцінки. У свою чергу, стійка,
адекватна самооцінка є основою для формування таких рис особистості, як
упевненість у собі, почуття власної гідності.

Особистість людини характеризується як досить стійке утворення, що
виявляється в послідовності і передбачуваності її поведінки. Разом з тим
вона здатна до адаптації в мінливих соціальних умовах завдяки змінам у
ціннісних орієнтаціях, установках, інтересах, мотивах, більш адекватному
пізнанню об’єктивних закономірностей суспільного розвитку. Саме ці
особливості людини необхідно враховувати під час проведення економічних
реформ, технологічної трансформації виробництва, в управлінні,
організації праці, плануванні розвитку персоналу і т. ін.

Індивідуальні риси працівника найбільш повно виявляються в темпераменті,
характері, здібностях і мотивах, пізнання і управління якими у
конкретній трудовій діяльності створять умови для ефективної діяльності
і реалізації творчого потенціалу організації.

Література

Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. —
149 с.

Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.:
Экономика, 1974. — 191 с.

Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под
редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.

Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в
физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.

Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика,
1980. — 343 с.

Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде
(Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.:
Экономика, 1976. — 76 с.

Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для

ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.

Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические
рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. —
116 с.

Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.

Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. —
302 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *