Надання першої допомоги при пораненнях, переломах, опіках й ураженні електричним струмом (реферат)

Реферат на тему:

Надання першої допомоги при пораненнях, переломах, опіках й ураженні
електричним струмом

План

1 Прийоми й способи припинення кровотечі.

2 Правила й прийоми накладання пов’язок.

3 Надання першої допомоги при переломах, опіках, шоку, непритомності.

4. Перша допомога при ураженні електричним струмом.

5. Транспортування потерпілих

Прийоми й способи припинення кровотечі

Розрізняють кілька видів кровотечі: капілярна, артеріальна і венозна.
Капілярна кровотеча пов’язана з ушкодженням дрібних судин. Кров тече з
усієї

поверхні рани, немов із губки. Така кровотеча ніколи не буває сильною.
Зупинити капілярну кровотечу можна, наклавши тугу пов’язку безпосередньо
на рану.

Артеріальну кровотечу можна відразу розпізнати за яскраво-червоним
кольором крові. Вона викидається з рани пульсуючим струменем.
Артеріальна кровотеча дуже небезпечна для життя, тому що в результаті
поранений втрачає велику кількість крові за зовсім невеликий проміжок
часу. Слід якнайшвидше зупинити кровотечу. Для цього потрібно притиснути
пальцями артерію трохи вище місця поранення.

Слід однак зауважити, що притискати артерію рекомендується тільки
протягом короткого часу, за який можна встигнути підготувати джгут або
закрутку на кінцівки або стерильну тугу пов’язку на інші ділянки тіла.

Якщо артеріальна кровотеча відкрилася на гомілці, то слід притискати
підколінну артерію. Роблять це двома руками. Великі пальці кладуть на
передню поверхню колінного суглоба, а іншими пальцями намацують артерію
в підколінній ямці й притискають її до кістки.

Коли артеріальна кровотеча починається із судини верхньої кінцівки, слід
притискати плечову артерію до плечової кістки біля внутрішньої поверхні
двоголового м’яза плеча чотирма пальцями руки. Наскільки це ефективно,
перевіряють за пульсацією променевої артерії.

Якщо кровотеча почалася зі стегна, необхідно притискати стегнову
артерію, що знаходиться у верхній частині стегна безпосередньо під
паховою складкою.

Із шийної рани кровотечу можна зупинити, притиснувши сонну артерію на
боці поранення нижче рани.

Найнадійнішим способом зупинки артеріальної кровотечі при пораненні
кінцівок є накладення гумового, матер’яного джгута або закрутки,
зробленої з підручних матеріалів — ременя, рушника тощо.

Під час накладення джгута (закрутки) слід дотримуватися таких правил:

джгут (закрутку) необхідно накладати якомога ближче до рани з того боку,
який ближчий до тулуба;

джгут (закрутку) необхідно накладати поверх одягу (або поверх кількох
шарів бинтів); накладений джгут (закрутку) повинно бути добре видно,
його не можна закривати одягом або бинтом;

затягувати джгут (закрутку) треба до припинення кровотечі; надмірне
затягування джгута (закрутки) посилює болісні відчуття і найчастіше
травмує нервові стовбури; слабко затягнутий джгут (закрутка) збільшує
кровотечу;

у холодну пору року кінцівку нижче джгута треба тепло закутати, але
забороняється застосовувати штучне зігрівання;

джгут (закрутку) не можна тримати більше 1,5—2 годин, інакше може бути
омертвіння кінцівки. Якщо після накладання джгута (закрутки) минуло 1,5—
2 години, то джгут потрібно плавно послабити, ушкоджену артерію в цей
час притиснути пальцями вище рани, а потім знову накласти джгут, але
трохи вище того місця, де він був накладений раніше;

під джгут (закрутку) обов’язково підкладають записку, у якій вказується
час (година, хвилина) їхнього накладення.

Після того як був накладений джгут (скрутка), пораненого з артеріальною
кровотечею необхідно негайно відправити до найближчого медичного пункту.
У холодний період часу рекомендується на короткі проміжки щопівгодини
послабляти джгут.

Зупинити кровотечу можна також шляхом максимального згинання кінцівок

Щоб зупинити кровотечу з ран кисті й передпліччя, необхідно покласти
згорнутий з марлі, вати або тугого м’якого матеріалу валик у ліктьовий
згин, зігнути руку в лікті й щільно прив’язати передпліччя до плеча.

Якщо ушкоджено плечову артерію, валик кладуть у пахвову ямку і зігнуту в
лікті руку міцно прибинтовують до грудної клітки.

У випадку кровотечі в пахвовій ямці зігнуті в ліктях руки максимально
відводять назад і лікті зв’язують. При цьому підключична артерія повинна
бути притиснута ключицею до першого ребра. Однак при переломі кісток
кінцівок цим прийомом користуватися не можна.

У випадку ушкодження дрібних артерій, а також при пораненні грудей,
голови, живота, шиї й інших місць тіла артеріальну кровотечу можна
зупинити накладанням стерильної тугої пов’язки. У цьому випадку на рану
треба накласти кілька шарів стерильної марлі або бинта і щільно
забинтувати.

Венозну кровотечу можна визначити за темно-червоним, вишневим кольором
крові, що витікає з рани безперервним струменем, але повільно, без
поштовхів. Це може бути сильна кровотеча. Щоб її зупинити, накладають
стерильну тугу пов’язку і піднімають постраждалу частину тіла. Якщо
ушкоджуються великі вени, на кінцівки накладають джгут.

При носовій кровотечі хворий повинен лежати або сидіти з розстебнутим
коміром сорочки, без головного убору, голова повинна бути ледь закинута
назад, до ніг потрібно прикласти грілку, на перенісся — холодні
примочки.

Внутрішня кровотеча є наслідком сильних ударів. Ознаки такої кровотечі:
різка блідість обличчя, слабість, прискорений пульс, задишка,
запаморочення, сильна спрага і непритомний стан. Після виявлення цих
ознак необхідно негайно викликати лікаря, а до його приходу забезпечити
потерпілому повний спокій. Необхідно прикласти до місця травми пакет із
льодом, тому шо холод звужує судини і сприяє припиненню кровотечі.
Важливо не давати пити постраждалому без дозволу лікаря. Таких хворих
слід транспортувати першими й з особливою обережністю.

Правила й прийоми накладання пов’язок

Ранами називаються механічні порушення» цілості шкірних покривів або
слизових оболонок. Існує кілька різновидів ран: різані, колоті, рублені,
роздроблені, рвані, вогнепальні й інші.

Є рани поверхневі. При таких ранах ушкоджуються тільки верхні шари шкіри
(садна). Рани можуть бути і глибокими. При цьому ушкоджуються не тільки
всі шари шкіри, але й тканини, що лежать глибше (підшкірна клітковина,
м’язи і т. д.).

Якщо рана проникає в грудну, черевну порожнину або в череп, вона зветься
проникною. Більшість ран починає кровоточити через ушкодження
кровоносних судин.

Якою ж має бути перша допомога при пораненні? Спочатку слід зупинити
кровотечу, вберегти рану від забруднення, створити спокій ушкодженій
кінцівці.

Накладанням пов’язки можна найефективніше захистити рану від забруднення
й зараження мікробами. Як пов’язку використовують марлю й вату, що мають
високу гігроскопічність. Сильну кровотечу можна зупинити за допомогою
накладання тісної пов’язки або кровоспинного джгута (на кінцівки). Під
час накладання пов’язки дотримуються таких правил:

1. Ніколи не слід промивати рану, тому що при цьому в неї можуть бути
занесені мікроби.

2. При потраплянні в рану шматків дерева, обривків одягу, землі й т. п.
витягати їх можна лише в тому випадку, якщо вони розташовані на поверхні
рани.

3. Не можна торкатися поверхні рани (опікової поверхні) руками, тому що
на шкірі рук знаходиться особливо багато мікробів

4. Перев’язку потрібно робити тільки чисто вимитими руками, протертими,
якщо є можливість, одеколоном або спиртом.

5. Перев’язний матеріал, яким закривають рану, повинен бути стерильним.
У випадку відсутності стерильного перев’язного матеріалу можна
використовувати чисто випрану хустку або шматок тканини, переважно
білого кольору, попередньо пропрасований гарячою праскою.

6. Перед накладанням пов’язки шкіру навколо рани необхідно протерти
горілкою (спиртом, одеколоном), причому протирати слід в напрямку від
рани, а потім змазати шкіру йодною настойкою.

Перед накладанням пов’язки на рану треба покласти марлеві серветки (одну
або кілька, у залежності від величини рани), після чого рану бинтують.
Бинтування звичайно роблять зліва направо, круговими ходами бинта. Бинт
беруть правою рукою, його вільний кінець захоплюють великим і вказівним
пальцями лівої руки.

Існують різні типи пов’язок.

Найпростішою пов’язкою е кругова, її накладають на зап’ястя, нижню
частину гомілки, чоло і т. д. При цьому бинт кладеться так, щоб кожен
наступний його оберт повністю закривав попередній.

Спіральну пов’язку (такі пов’язки застосовуються при бинтуванні
кінцівок) починають накладати так само, як і кругову, роблячи на одному
місці два-три оберти бинта для того, щоб закріпити його. Починати
бинтувати потрібно з найтоншої частини кінцівки. Щоб бинт прилягав
щільно, після одного-двох обертів його перевертають. Після закінчення
бинтування бинт фіксують шпилькою або розрізають його кінець уздовж і
зав’язують.

Існують і висівкоподібні пов’язки, які застосовуються при бинтуванні
ділянки суглобів стопи, кисті. Називаються вони так тому, що при їхньому
накладанні бинт немовби утворює цифру «8».

Колосоподібна пов’язка застосовується при пораненні плечового суглоба. А
от косинкова накладається при пораненні голови, ліктьового суглоба й
сідниці.

Пращеподібна пов’язка потрібна при пораненнях підборіддя, носа, потилиці
й чола. Щоб її зробити, необхідно взяти шматок широкого бинта завдовжки
близько 1 м і з кожного кінця розрізати уздовж, середню частину
залишаючи цілою. Якщо ж рана невелика, то, щоб її закрити, досить буде і
наклейки.

Під час накладання пов’язки потерпілого слід посадити або укласти, тому
що, навіть при невеликих ушкодженнях, під впливом нервового збудження,
болю може трапитися короткочасна втрата свідомості — непритомність.

Існують деякі особливості накладання пов’язок при проникних пораненнях
живота й грудей. Наприклад, при проникному пораненні живота з рани
можуть випадати нутрощі, найчастіше петлі кишечника. Вправляти їх у
черевну порожнину в жодному разі не можна — це може зробити тільки
хірург під час операції. Подібну рану слід закрити стерильною марлевою
серветкою і забинтувати живіт. Це потрібно зробити не занадто туго, щоб
органи не були здавлені.

При проникному пораненні грудної клітки при кожному вдиху повітря зі

свистом заходить в рану, а при видиханні — із шумом виходить крізь неї
Таку рану необхідно закрити якнайшвидше. Для цього на рану кладуть
кілька шарів марлі, товстий шар вати і накривають її шматком клейонки,
компресного паперу, прогумованою оболонкою індивідуального пакета або
яким-небудь іншим матеріалом, що не пропускає повітря, після чого туго
забинтовують

Надання першої допомоги при переломах, опіках, шоку, непритомності

У результаті сильного удару або падіння можуть трапитися переломи
кісток. Бувають закриті переломи. Це такий стан, коли кістка зламана,
однак цілість шкіри на місці перелому не порушена. Є й відкриті
переломи, коли в ділянці перелому є рана. Під час надання першої
допомоги слід забезпечити нерухомість місця перелому. Це зменшить біль і
допоможе запобігти подальшому зміщенню кісткових уламків. Цього можна
досягти за допомогою накладення іммобілізувальної, тобто фіксувальної,
пов’язки.

З цією метою використовують стандартні шини. Але найчастіше на місці
події їх немає, тому людина, яка надає першу допомогу, повинна швидко
зорієнтуватися й використати для шин підручний матеріал: ціпки,
тростини, лижі, парасольки, підходящі за розміром дошки, шматки фанери,
лінійки, пучки очерету і т. п.

Спочатку необхідно забезпечити нерухомість принаймні двох суглобів:
одного вище перелому, іншого — нижче місця перелому.

Під час накладання шин слід керуватися такими правилами: <· ушкоджену кінцівку не можна витягати; якщо в місці перелому є відкрита рана і спостерігається сильна кровотеча, то спочатку накладають джгут вище рани й перелому, потім пов'язку на рану, а після цього — шини з двох боків кінцівки; обидві шини повинні захоплювати суглоби, розташовані вище й нижче місця перелому; шина перед накладанням повинна бути обгорнена ватою або м'якою тканиною. Якщо перелом закритий, то необхідну допомогу слід надавати дуже обережно. Інакше можна викликати додаткові ушкодження в результаті зміщення уламків кісток Накладати шину треба таким чином, щоб вона щільно прилягала до зламаної кінцівки. При переломі кісток передпліччя руку потрібно зігнути в ліктьовому і суглобі під прямим кутом так, щоб долоня була повернена до груді її клітки. Далі накласти шину, щоб пальці рук охоплювали один її кінець, а другий заходив f за ліктьовий суглоб. У такому положенні необхідно шину закріпити бинтом або іншим матеріалом, а руку підвісити на косинці. Коли зламана плечова кістка, передпліччя потрібно зігнути під прямим ку-ком у ліктьовому суглобі. На зламану кістку плеча накласти по можливості дві шини: одну — із зовнішнього боку плеча так, щоб один її кінець був вищий за плечовий суглоб, другий трохи нижчий за ліктьовий суглоб, а іншу — від пахвової емки до ліктьового суглоба. Потім обидві шини прибинтовують до плеча, а зігнуте передпліччя підвішують на ремені, косинці і т. п. При переломі стегна для накладання шинної пов'язки потрібно мати дві великі шини. Одну з них накладають уздовж зовнішньої поверхні ушкодженої кінцівки. При цьому довжина шини повинна бути такою, щоб один Гі кінець знаходився під пахвою, а інший ледь виступав за стопу. Другу шину накладають уздовж внутрішньої поверхні ноги з таким розрахунком, щоб один кінець її сягав ділянки промежини, а інший — трохи виступав за край стопи (підошви). У такому положенні шини прибинтовуються. При цьому широким бинтом, поясним ременем або рушником верхню частину зовнішньої шини прикріплюють до тулуба. Перша допомога при переломі гомілки аналогічна до допомоги при переломі стегна. Якщо зламано ключицю, слід насамперед підвісити руку на косинці, потім зшити два ватно-марлевих кільця, надягти їх потерпілому на руки і підсунути до плечових суглобів, плечі постраждалого максимально відвести назад, а кільця ззаду, над лопатками, зв'язати. Якщо поламані кістки таза, пораненого необхідно покласти на спину, зігнути нога в колінах і покласти під ділянку колінних суглобів згорнуте пальто, подушку і т. п., щоб зменшити напруженість м'язів живота. Якщо ушкоджено хребет, то потерпілого кладуть на тверду поверхню {дошку, фанеру, двері тощо) — на спину або живіт, у залежності від того, у якому положенні він знаходиться. Піднімати постраждалого потрібно дуже обережно, покликавши на допомогу трьох-чотирьох осіб. Слід уникати при підніманні будь-яких струсів і згинів хребта. Якщо ушкоджені ребра, на грудну клітку накладають тугу кругову пов'язку. При переломах щелепи треба прикрити рот, потім зафіксувати щелепу праіце-подібною пов'язкою. Опіками називаються ушкодження, що викликаються дією світлового випромінювання ядерного вибуху, а також високої температури (полум'я, гаряча пара, окріп або їдких хімічних речовин (міцні кислоти, луги). Існують опіки кількох ступенів: I ступінь, коли на обпеченому місці з'являється почервоніння І відчувається біль; II ступінь, коли на місці опіку є пухирі; III ступінь, що характеризується омертвінням усіх шарів шкіри; IV ступінь, коли уражена не тільки шкіра, але і тканини під нею: сухожилля, м'язи, кістки. Якщо площа опіків займає більш 1/3 поверхні тіла, людина може загинути. При наданні першої допомоги слід, насамперед, загасити на потерпілому одяг. Для цього потрібно облити потерпілого водою або накинути на нього ковдру, піджак або пальто, щоб припинити доступ кисню. Далі обпалену частину тіла звільняють від одягу, розрізаючи його. Частини одягу, що пристали, треба не зривати, а обрізати навколо і залишити на місці. Пухирі зрізати й зривати також не слід. Якщо опіки великі, то після знімання одягу рекомендується потерпілого загорнути в чисте простирадло. Потім ужити протишокових заходів і відправити потерпілого до лікувальної установи. Якщо обпалені окремі ділянки тіла, то шкіру навколо опіку потрібно протерти спиртом, одеколоном, водою, а на обпалену поверхню накласти суху стерильну пов'язку. Обпалену поверхню не рекомендується нічим змазувати. Якщо опіки невеликі — І ступеня, — то на почервонілу шкіру потрібно накласти марлеву серветку, змочену спиртом. Спочатку печіння й відчуття болю трохи посиляться, але незабаром біль стихне, почервоніння зменшиться. Якщо опіки II, а тим більше III і IV ступеня, то постраждалого потрібно негайно відправити до лікувальної установи. Перша медична допомога при опіках від світлового випромінювання надається так само, як і при звичайних опіках. У потерпілого від перенапруження нервової системи у зв'язку із сильними больовими подразненнями, втратою крові при пораненнях і переломах, а також при опіках часто настає рЬкий занепад сил і зниження всіх життєвих функцій організму. Дихання практично не відчувається, обличчя стає блідим, пульс прискорюється і погано прощупується. У постраждалого помітна байдужність до оточення. Проте він, незважаючи на біль, не просить про допомогу. Однак він притомний. Такий стан називають шоком. Необхідно при перших ознаках шоку негайно усунути біль. Наприклад, при переломах уже одне накладання шини сприятливо діє на хворого, тому що це відразу ж зменшує біль. Можна ввести потерпілому болезаспокійливі засоби (промедол) і серцеві ліки — камфору, кофеїн. Постраждалому необхідно створити всі умови, щоб полегшити біль і неприємні відчуття. Для цього слід зігріти його, накрити ковдрою, обкласти грілками, якщо немає ушкодження черевної порожнини, дати йому гарячого солодкого міцного чаю, вина, у холодну пору року внести його до теплого приміщення. Непритомністю називається стан, який розвивається в результаті нервового потрясіння, переляку, великої крововтрати. Ознаками непритомності вважаються різке збліднення, холодний піт, ослаблення серцевої діяльності, втрата свідомості. Потрібно розстебнути у постраждалого комір, зняти ремінь, винести потерпілого на відкрите місце, де є вільний доступ повітря. Ноги підняти вище голови. Це робиться для того, щоб покращилося кровопостачання мозку. У результаті таких заходів потерпілий повинен опритомніти. Якщо ж цього не відбулося, йому необхідно дати понюхати нашатирний спирт, сприскати груди й лице холодною водою. Перша допомога при ураженні електричним струмом Організм може зазнати шкідливого впливу електричної енергії, потрапивши під розряд атмосферної електрики (удар блискавки) або при випадковому зіткненні з електричним струмом. Явища, що виникають від зіткнення з електричним струмом, залежать від ряду умов, серед яких головну роль відіграють властивості електричного струму функціональний стан самого організму. Властивості електричного струму визначаються характером струму (постійний або змінний), його напругою й частотою, напрямком, тривалістю дії. Постійний струм діє швидше, ніж змінний, але змінний більш небезпечний за постійний при відносно невеликій його напрузі й низькій частоті, тому що опір тканин до змінного струму слабший, ніж до постійного. Збільшення частоти періодів зменшує шкідливу дію струму. Високочастотні струми безпечні й застосовуються в лікувальних цілях. Сила струму виражається у відношенні напруги струму до того опору, який чинять при цьому тканини При однаковій напрузі вона тим більша, чим менший опір тканин. Шкідлива дія струму буде набагато сильнішою при впливі на вологу шкіру, тоді як суха шкіра чинить більший опір електричному струму. В опорі електричному струму істотну роль відіграє величина поверхні тканини, що торкається електродів. Істотне значення має те, через які органи проходить струм. Особливо небезпечним є проходження струму через серце, головний мозок, тому що це може викликати зупинку серця й дихання. Взагалі у випадку будь-якої електротравми відбувається ураження серця. У важких випадках розвивається картина, що нагадує кардіошок: прискорений м'який пульс, низький AT, потерпілий блідий, наляканий, спостерігається задишка, нерідко судороги, припинення дихання. Ступінь порушень, викликаних електричним струмом, залежить від тривалості дії струму. Відомо, що струм навіть високої напруги і великої сили не є смертельним, якщо діє менше 0,1 секунди. Чутливість до електричного струму різна в різних видів тварин і навіть індивідів одного виду. Функціональний стан організму, його нервової системи відіграє в цьому відношенні велику роль: чим більш збудливою є нервова система, тим різкіша ? реакція при пропусканні струму. Електричний струм великої сили діє також безпосередньо на тканину. У місцях входу й виходу струму (найчастіше на руках і ногах) спостерігаються важкі електроопіки аж до обвуглювання. У легших випадках з'являються так звані мітки струму — округлі плями від 1 до 6 см у діаметрі, темні усередині й синюваті на периферії. На відміну від термічних опіків волосся залишається необпаленим. Загальна дія електричного струму на організм (у залежності від сили) виявляється у вигляді головного болю, нудоти, частим є прискорення серцевого ритму й дихання, підвищення AT і наступне незначне Його зниження, параліч м'язів, набряк і водянка. Дія сильного струму (100 мА і вище) у результаті порушення нервової системи спочатку викликає підвищення AT і задишку. Потім настає гальмування ЦНС, що супроводжується значним зниженням AT, ослабленням і навіть тимчасовим припиненням дихання, запамороченням, іноді втратою свідомості. Такий стан може проявитися у вигляді «мнимої смерті». Якщо надати своєчасну допомогу, нерідко вдається відновити життєві функції. При електрошоку можуть початися судороги, параліч дихання і повне припинення діяльності серця. Спочатку потерпілого слід звільнити від контакту з електрострумом (якщо це не зроблено раніше). Необхідно відключити джерело живлення. Якщо ж це з якоїсь причини зробити неможливо, треба скинути обірваний провід дерев'яним сухим ціпком. Якщо людина, яка надає допомогу, одягнена в гумові чоботи й рукавички, то потерпілого можна відтягнути від електропроводу. При припиненні дихання роблять штучне дихання. Потім уводять серцеві й серцево-судинні засоби (10 %-ний розчин адреналіну — 1 мл, кордіамін — 2 мл, 10-%-ний розчин кофеїну — 1 мл підшкірне), засоби, що стимулюють дихання (1%-ний розчин лобеліну - 1 мл внутрівенне повільно або внутрім'язово). На електроопікову рану накладають стерильну пов'язку. Штучне дихання слід проводити протягом тривалого часу. При зупинці серця рекомендується непрямий масаж серця, внутрісерцеве введення розчину адреналіну і 10 мл 10 %-ного розчину хлориду кальцію. г Транспортування потерпілих Надавши першу допомогу, потерпілого треба негайно відправити до медпункту або лікувальної установи. Постраждалого зазвичай виносять; якщо він здатен рухатися, необхідно його вивести. Способи залежать від характеру поранення, стану транспортованого хворого, наявності засобів для виносу й кількості потерпілих. Найзручніше використовувати ноші. Щоб розкласти ноші, носіям необхідно стати біля їхніх кінців, розстебнути ремені. Після цього, потягнувши за ручки, розкрити ноші і, впираючись коліном у розпори, повністю їх випрямити. Кожен із носіїв зобов'язаний перевірити, чи добре закриті замки розпорів. Для того щоб покласти потерпілого на ноші, двом носіям необхідно підвести під нього руки: один під голову й спину, другий — під таз і ноги. Одночасно вони повинні підняти й покласти людину на ноші. Тих, хто постраждав від поранення в потилицю й спину, кладуть на ноші на бік; із травмою живота — на спину з напівзігнутими в колінах ногами. Якщо в людини постраждали лице й щелепи, її слід повернути набік обличчям. Якщо поранено передню поверхню шиї, потерпілого транспортують у положенні напівсидячи зі схиленою на груди головою. Переносити потерплого на носилках потрібно в такий спосіб. Йти не в ногу, спокійно, щоб ноші не розгойдувалися і не заподіювали потерпілому додаткових страждань. Несуть потерплого ногами вперед, а у важкому стані — головою вперед, щоб задні носії могли спостерігати за його станом. Людині, що втратила свідомість, необхідно дати понюхати нашатирного спирту, а при припиненні Дихання — покласти ноші на землю і зробити штучне дихання. При обслуговуванні нош групою з чотирьох осіб, двоє несуть ноші за ручки, а інші підтримують із боків. Потім носії міняються місцями. При підйомах і спусках необхідно стежити, щоб ноші залишалися в горизонтальному положенні. Якщо під рукою немає нош, їх можна зробити з підручних засобів. Як матеріал використовуються одна-дві палиці або жердини. На них можна покласти пальто, шинель, мішок, простирадла, ковдри, намети, прив'язавши їхні кінці до палиць (жердин). Потерпілих можна переносити і на розкладушках, широких дошках, щитах, дверях, драбинах, при цьому слід забезпечити м'якість нош. Переносити потерпілого може й один носій. Існує три способи перенесення в залежності від відстані. Перший спосіб: для перенесення на невелику відстань носій, опустившись на одне коліно збоку від потерпілого, підхоплює його одною рукою під сідниці, іншою — під лопатки; а той обхоплює шию носія. Носій піднімається й переносить хворого. Другий спосіб: на довгі відстані потерпілі переносяться на спині. Хворий сідає на узвишшя, носій опускається на одне коліно між його ногами, спиною до нього, підхоплює стегна постраждалого, а останній обхоплює носія за верхню частину грудей. Потім носій встає й переносить людину. Третій спосіб: на порівняно великі відстані найзручніше переносити потерплого на плечі. Переносити потерплого за допомогою двох носіїв можна двома способами. При першому один із носіїв бере хворого під пахви, а другий, стоячи між ногами потерплого і спиною до нього, підхоплює його ноги трохи нижче колінних суглобів (при переломі кінцівок і ушкодженнях хребта цей метод не застосовується). Другим способом є перенесення на «замку». Його роблять, з'єднавши чотири руки. Для цього кожен із носіїв захоплює правою рукою свою ліву руку (біля зап'ястя), а лівою — праву руку товариша (теж біля зап'ястя). У випадку, якщо потерпілий має невелику вагу або доводиться увесь час його підтримувати, «замок» робиться з двох рук (одна рука одного й одна рука Іншого носія) або з трьох рук (дві руки одного носія й одна рука іншого)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *