Моделі формування здоров\’я людини (реферат)

Реферат на тему:

Моделі формування здоров’я людини

Поняття “здоров’я”. Основні аспекти здоров’я людини

Здоров’я – це природний стан організму людини, який характеризується
ступенем стабільності функціональних і біохімічних систем людини, а
також взаємозв’язків у системі «людина – середовище існування».

Система «людина – середовище існування» представляється ієрархічною
структурою, що складається з декількох рівнів, які характеризуються
різною організацією безпеки життєдіяльності, в частковості, стосовно
суспільної структури. Кожний з елементів системи, що складають ці рівні,
характеризується різним ступенем надійності в організації безпеки
життєдіяльності. У свою чергу, сукупність елементів кожного рівня
ієрархічної структури та їх властивості, як відокремлено, так і в
сукупності при існуванні системи, являють собою інтегральний показник
безпеки життєдіяльності.

Розглядаючи таку ієрархічну стуктуру в плані здоров’я людини випливає,
що вона має наступні чотири основних взаємозалежних рівні:

1 – глобальний рівень, який характеризує здоров’я населення Землі в
системі «людина – біосфера». У цій системі формування здоров’я населення
Землі здійснюється, з одного боку, природними законами розвитку
біосфери, а з іншого боку – діяльністю людини, яке приводить у дійсний
час до подальшого розвитку її кризового положення. У такий спосіб цей
комплексний показник складається зі складових, котрі відбивають рівень
технічного й екологічного рівня розвитку держав і регіонів, їхнього
психологічного клімату.

2 – суспільний чи державний рівень, який характеризує стан здоров’я
держави в цілому чи декількох держав, об’єднаних у співтовариство і які
характеризуються одним рівнем розвитку. Цей рівень здоров’я є наслідком
впливу на населення стійкої багаторічної системи матеріального і
психологічного стану, який досягнутий у суспільстві. Розглянутий рівень
ієрархічної структури є інтегральним показником здоров’я суспільства,
що, зокрема, побічно виражається через середню тривалість життя людини,
наприклад, у державі.

3 – здоров’я соціальної групи індивідуумів. Під соціальною групою в
цьому випадку розглядається виробничий, суспільний чи сімейний колектив
людей, який знаходяться у відносно рівних умовах середовища
життєдіяльності. Цей рівень здоров’я може служити показником структурної
характеристики суспільства, його соціального складу, системи розподілу
матеріальних і духовних цінностей.

4 – здоров’я індивідуума. Цей рівень є диференціальним показником
здоров’я суспільства. Первинною основою його є індивідуальні,
фізіологічні і психічні властивості кожної людинаи, його спадковість. У
процесі розвитку на здоров’ї індивідуума відбиваються його спосіб життя,
соціальний, родиний стан і т. п., що можуть впливати як позитивно, так і
негативно на цю характеристику людини. Тому здоров’я індивідуума
фактично відбиває умови життєдіяльності не тільки окремої людини, але і
відповідної групи людей, суспільства в цілому.

Унаслідок цього здоров’я людини визначається комплексом взаємозалежних
біологічних і соціальних факторів середовища існування.

Ряд цих факторів є позитивними, а ряд – негативними.

З іншої сторони всю групу факторів, які впливають на здоров’я людини,
представляється можливим розділити на об’єктивні і суб’єктивні.

До групи об’єктивних факторів відносяться, наприклад, біологічні
спадкові ознаки здоров’я людини, рівень розвитку суспільства, у якому
існує людина.

До суб’єктивних факторів зокрема відносяться придбані ознаки здоров’я
людини протягом його життя, його психофізичний спосіб життя, соціальний
стан.

Розглядаючи здоров’я людини, як соціальну категорію, випливає, що вона
значною мірою відбиває вплив усього комплексу факторів життєдіяльності
суспільства на людину. Рівень здоров’я людини в державі формує його
вікову структуру, визначає потенційні можливості розвитку.

Досить повно рівень здоров’я як фізичного, так і морального в державі,
його перспективність відбивається пірамідами вікового складу населення
(рис. 2.4). Ці піраміди будуються на основі даних перепису населення у
державі. Розглянемо більш докладно суть та сенс побудови таких пірамід.

Кожна така піраміда містить у собі три умовні рівні вікового складу
населення – І-й, ІІ-й та ІІІ-й. Перший рівень відбиває кількість
наявного населення віком до 18 років. Другий їх рівень охоплює кількість
населення з віком від 19 до 50 років, а третій – населення, віком старше
50 років.

Згідно з біологічними характеристикам людини перший рівень пірамід
представляє кількість населення дорепродуктивного, другий –
репродуктивного і третій – післярепродуктивного періодів.

Таким чином, виходячи із ідеї побудови пірамід вікового складу
населення, на основі анлузу їх конфігурації можливо робити демографічні
висновки, оцінювати перспективність розвитку держави і т. ін.

У принципі існує три таких основних типа пірамід, які наглядно
відображають демографічну ситуацію в країні та можливі перспективи її
розвитку (рис. 2.4):

а – держава, склад населення якої характеризується великою кількістю
людей віком дорепродуктивного періоду (до 18 років), досить значною
кількістю осіб репродуктивного періоду, та малим відсотком населення
післярепродуктивного віку. Виходячи із такої демографічної ситуації
можливі такі висновки. У принципі така країна являється перспективною на
майбутнє, так як вона має значний потенціал молодих осіб, та відносно
невелику кількість населення, яке знаходиться на соціальному
забезпеченні. Але, звичайно, майбутнє такої країни, що розвивається, в
основному залежіть від прийнятого напряму технічного, економічного та
політичного становлення.

б – держава, склад населення якої відрізняється значною кількістю людей
репродуктивного періоду, незначною часткою молоді, та досить великим
відсотком людей старше 50 років. Така піраміда вікового складу відбиває
демографічну ситуацію у високорозвиненій країні, яка характеризується
високим рівнем технічного, політичного та соціального розвитку на час
проведення перепису населення. Однак у перспективі така країна може
зазнати зниження свого рівня розвитку. Це обумовлено тим, що, як слідує
із форми піраміди, з однієї сторони економіка країни значно завантажена
соціальними виплатами, а з другої – у неї можуть виникнути проблеми з
поповненням населення, яке зайняте у виробничій та науковій сферах,
тобто людей продуктивного періоду. Таким чином, на відміну від держави,
піраміда вікового складу якої розглянута вище, в наявному випадку
владним структурам такої держави необхідно вирішувати проблему чисто
демографічного характеру – підвищувати рівень народжуваності. При чому,
розглядаючи цю проблему випливає, що при її вирішенні необхідно
обов’язково приймати до уваги і особливості психології людини такої
держави та їх етнографічні аспекти.

в – держава, склад населення якої визначає високий рівень її розвитку
та значний потенціал. Це обумовлено великою кількістю молодих людей
віком до 18 років, достатньою кількістю людей, зайнятих у сфері
виробництва та науки і відносно невеликим відсотком населення, яке
відноситься до групи соціально забезпечуваних.

Другим якісним показником здоров’я є рівень народжуваності в державі.
Однак, так як ця характеристика має свої національні, релігійні й етичні
аспекти, вона не може однозначно характеризувати здоров’я, як комплексну
соціальну категорію і, у зв’язку з цим, повинна використовуватися в
сукупності з іншими показниками.

Ґрунтуючись на вищевикладеному, а також з огляду на біологічної і
фізичної можливості організму людини, її структурно-функціональні
системи, зокрема, механізми адаптації і регенерації, здоров’я необхідно
розглядати в сполученні з динамікою росту і зміною інтенсивності та
кількості факторів зовнішнього середовища, що змінюються.

Таким чином, формування рівня здоров’я індивідуума протікає, в
основному, у результаті процесів адаптації і регенерації, які
активізуються під впливом факторів зовнішнього середовища, на тлі
спадкоємних ознак здоров’я людини, політичного та соціального клімату у
державі, рівня її технічного розвитку.

У соціальній підсистемі виділяють три рівні «здоров’я»:

Біологічний ? рівень фізичного здоров’я людини, який визначається
спадкоємними ознаками, що розвиваються в сполученні з природними
біологічними системами саморегуляції організму – системою адаптації і
регенерації.

Соціальний – рівень здоров’я людини в біологічному і психологічному
аспектах, який визначається його відношенням до соціальних проблем
держави, світової політики.

(

*

o

oe

° ? B

D

gd–Fu

?вища і внутрішнього біологічного і психічного стану.

З фізіологічної точки зору «здоров’я» розглядається як природний
біологічний стан людини. Первинні ознаки здоров’я передаються дитині від
батьків у спадщину. У процесі розвитку людини, природно, змінюється і
його здоров’я. Біологічні ознаки здоров’я виражаються у фізіологічно
нормальному стані і функціонуванні окремих органів і організму людини в
цілому.

Тобто здоров’я людини цей такий стан його організму, при якому потік
фізіологічних, біологічних і психічних процесів, які в ньому протікають,
забезпечує рівноважне нормальне функціонування і розвиток його органів і
систем.

Здатність організму людини розвиватися і зберігати своє здоров’я на
визначеному рівні забезпечується механізмом адаптації до умов
зовнішнього середовища.

Цей механізм містить у собі наступні два рівні:

1 – Генетичний природний добір, який забезпечує збереження популяції за
рахунок природного збереження більш здорових осіб, передачі і підвищення
рівня їхніх позитивних властивостей у спадкоємних ознаках.

2 – Фенотиповой рівень, який полягає в індивідуальній здатності систем
адаптації організму кожної особи пристосовуватися до умов зовнішнього
середовища, що змінюються.

Системи адаптації організму людини на фенотиповом рівні регулюють
життєдіяльність людини в результаті зміни інтенсивності протікання
наступних основних процесів:

обміну речовин (метаболізму), з метою збереження стабільності
внутрішнього біологічного і психічного середовища організму
(гомеостазу);

регенерації, який полягає в відновленні окремих біологічних систем,
органів, частин і ділянок живої тканини організму людини, що піддалися
негативному впливу факторів зовнішнього середовища (отруєння шкідливими
речовинами будь-якого фазового стану, стресові ситуації позитивного і
негативного характеру, механічні ушкодження живих тканин і т. п.);

адаптивних умовних і безумовних рефлекторних реакцій організму, які
виявляються в адекватних поведінкових відповідних реакціях людини на
умови зовнішнього середовища, що змінюються.

Виходячи з цього випливають такі основні ознаки здоров’я людини:

Нормальне функціонування організму людини на всіх рівнях його
біологічної і психічної організації, його клітинних і генетичних
структур.

Нормальне протікання фізіологічних і біохімічних процесів, що
забезпечують нормальне функціонування організму в часі.

Здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій.

Участь у соціальній діяльності, суспільно корисній праці і т. п.

Динамічна рівновага фізіологічних і біохімічних процесів організму з
факторами навколишнього середовища, що змінюються.

Здатність організму підтримувати нормальну життєдіяльність при дії
негативних факторів зовнішнього природного і виробничого середовища за
рахунок функціонування процесів адаптації та регенерації.

Відсутність хворобливих процесів, хвороб чи хворобливих змін.

Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний
рівень розвитку фізичних і духовних сил організму, дотримання принципу
його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

2.5.2. Фактори формування здоров’я людини

На процес формування і рівень здоров’я людини впливає безліч факторів:
кліматичні умови, екологічний стан навколишнього середовища, достатність
забезпечення продуктами харчування, їхня якість, соціально-економічні
умови життєдіяльності, а також рівень розвитку і стан медицини у
державі.

Доведено, що приблизно на 50 % здоров’я людини визначає його спосіб
життя.

Негативними факторами процесу формування здоров’я людини є шкідливі
звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови
праці, моральні і психічні перевантаження, сидячий спосіб життя, погані
матеріальні умови, неполадки в родині, самітність, низький освітній і
культурний рівень.

Негативно позначається на формуванні здоров’я людини несприятлива
екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а
також складні природно-кліматичні умови.

Істотне значення має також стан генетичного фонду популяції, схильність
до спадкоємних захворювань.

Причинами порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення
патологічних процесів можуть бути абіотичні фактори навколишнього
середовища, тобто особливості неживої природи.

Очевидний зв’язок географічного розподілу ряду хвороб із
клімато-географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю
випромінювань, переміщенням повітря, атмосферним тиском, відносною
вологістю повітря й ін.

На здоров’я людини впливають і біотичні складові (фактори) навколишнього
середовища – особливості навколишньої живої природи. Ці фактори
присутні у вигляді продуктів метаболізму рослин і мікроорганізмів,
патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби й ін.), отруйних
речовин, комах і небезпечних для людини тварин.

Патологічні стани людини також можуть бути пов’язані з антропогенними
факторами забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунту, води,
продуктів промислового виробництва. До них, зокрема, відносяться
патології, зв’язані з біологічним забрудненням від тваринництва,
виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі,
амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики й ін.).

Хімічне, радіоактивне і бактеріологічне забруднення повітря, ґрунту,
води, харчових продуктів, а також шум, вібрація, електромагнітні поля,
іонізуючі випромінювання можуть викликати в організмі людини важкі
патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Це приводить до різкого
збільшення захворюваності, передчасного старіння і смерті, народженню
неповноцінних дітей.

На тлі дії негативних факторів навколишнього середовища на организм
людини виникають такі захворювання, як онкологічні, серцево-судинні,
дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні дизфункції, порушення в
розвитку плоду, ушкодження спадкоємного апарата клітин організму людини.

Істотно впливають на стан здоров’я населення фактори соціального
середовища, демографічна ситуація, стан і рівень медичного
обслуговування, духовний і культурний рівень суспільства і соціального
середовища людини, матеріальний стан, соціальні відносини, засоби
масової інформації, урбанізація, конфлікти різного рівня і багато чого
іншого.

Перераховані вище умови середовища і визначають стан здоров’я населення.

Створення ідеальних умов для здоров’я людини є практично нерозв’язаною
задачею. Це пов’язано з тим, що на сучасному етапі розвитку людського
суспільства, одночасно з досягненням позитивного ефекту розвиваються так
названі хвороботворні агенти біологічно, хімічного, фізичного,
психофізичного характеру. У глобальному масштабі це пов’язано з
порушенням динамічної рівноваги у системі «людина – середовище
існування», що викликає розвиток критичного положення в біосфері.

Таким чином, ключове рішення задачі забезпечення здоров’я людини полягає
в попередньому аналізі, прогнозуванні взаємного впливу компонентів
системи «людина – середовище існування», які включають екологічні,
технічні, біологічні, економічні, політичні й інші аспекти, тобто
фактично спосіб життя і взаємини людей з їхнім природним оточенням.

Здоров’я населення знаходиться в прямій залежності від здоров’я
суспільства. У нашій країні, для рішення проблеми збереження здоров’я і
працездатності людини, збільшення тривалості його життя розроблена і
функціонує система охорони здоров’я (СОЗ). Вона містить у собі наступні
підсистеми:

Науково-медичну.

Лікувально-профілактичну.

Санітарно-епідеміологічну.

Санітарно-профілактичну,

Санітарно-курортну.

Фізкультурно-оздоровчу.

Однак тільки декларуванням засад політики держави в області охорони
здоров’я та знанням її основних положень кожним індивідуумом неможливо
досягти необхідного рівня здоров’я. Рішення задачі збереження і
зміцнення здоров’я залежить, в основному, від самої людини: – від його
життєвої позиції стосовно себе, свого здоров’я, відношення до
навколишнього середовища, оточення і соціального середовища, ступеню
активності в досягненні цілей, індивідуальних фізичних, психічних і
біологічних особливостей.

«Уміння продовжити життя – в умінні не скорочувати його».

Сенека (Рим, 1 ст.
н.е.)

Рис.2.4. Типові форми пірамід вікового складу населення
держави:

а – молода перспективна держава; б – держава, якій необхідно
вирішувати

демографічні проблеми; в – високорозвинена перспективна
держава;

І , ІІ, ІІІ – відповідно відносна кількість населення віком
до18, від 19 до 50,

старше 50 років

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *