Вухо (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“В У Х О”

Користуючись слухом, люди можуть визначати напрям звуку і за ним — його
джерело. Ця властивість дає змогу орієнтуватися в просторі на
місцевості, розрізняти, хто саме говорить серед кількох присутніх. Слух
разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеку, що
може виникнути під час праці, перебування на вулиці, на природі.

Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 за секунду. З
віком сприйняття високих частот знижується. Знижується сприймання звуку
і в разі дії звуків значної сили, високих і особливо низьких частот.

Орган слуху частково розміщений у товщі скроневої кістки черепа і
складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і
внутрішнього вуха. Перші два призначені для проведення звуків, третій
містить звукосприймальний апарат і апарат рівноваги (мал. 1).

Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зовнішнім слуховим ходом.
Вушна раковина вловлює і спрямовує звукові хвилі в слуховий хід, однак у
людини вона майже втратила своє основне значення. Зовнішній слуховий хід
проводить звуки до барабанної перетинки. В його стінках є сальні залози,
які виділяють вушну сірку.

Середнє вухо розміщене між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом.
Воно складається з барабанної порожнини, яка через євстахієву (слухову)
трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина об’ємом близько 1
см3 має барабанну перетинку, слухову трубу, містить три слухові
кісточки, сполучені між собою: молоточок, коваделко, стремінце. Ці
кісточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального
вікна внутрішнього вуха, зменшуючи амплітуду і збільшуючи силу звуку.

Барабанна перетинка розміщена на межі між зовнішнім і середнім вухом. Це
округла за формою пластинка розміром 9 х 11 мм. Вона сприймає звукові
коливання. Слухова труба сполучає середнє вухо з порожниною носової
частини глотки.

Мал. 1. Будова вуха:

а — вертикальний розріз, б — слухові кісточки; в, г, д, е — завитка та
її елементи; 1 — слуховий хід; 2 — молоточок; 3 — коваделко; 4 —
стремінце; 5 — завитка; 6 — слухова (євстахієва) труба; 7 — порожнина
середнього вуха; 8 — барабанна перетинка; 9 — чутливі волоски; 10 —
волокна слухового нерва, 11 — чутливі клітини (рецептори); 12 — покривна
пластинка (мембрана); ІЗ — канал завитки; 14 — підтримувальні клітини;
15 — основна мембрана; 16 — волоскові клітини з чутливими волосками

Внутрішнє вухо, що складається з перетинчастого і кісткового лабіринтів,
являє собою систему порожнин і каналів, заповнених рідиною. Функцію
слуху виконує завитка — спірально закручений канал (2,5 оберта). Решта
частин внутрішнього вуха забезпечує збереження рівноваги тіла в
просторі.

Звукові коливання від барабанної перетинки за допомогою слухових
кісточок передаються через овальне вікно рідині. Поблизу від овального
вікна, яке закрите основою стремінця, розміщене кругле вікно, закрите
еластичною мембраною. Саме завдяки такій будові рідина в каналах здатна
коливатись. Вібруючи, рідина подразнює рецептори, які розміщені в
спіральному (кортіївому) органі завитки.

Спіральний орган — це рецепторний звукосприймальний апарат, що міститься
в завитковій протоці завитки на внутрішній поверхні базальної мембрани
(пластинки). Рецептори (сприймальні клітини) мають видовжену форму. Один
кінець їх зафіксований на базальній мембрані, а протилежний містить
30—120 волосків різної довжини. Ці волоски коливаються разом з
коливанням рідини в каналі і торкаються мембрани, що звисає над ними. В
результаті в них виникає збудження, яке передається по волокнах
слухового нерва, що відходить від рецепторів. Виникає мікрофонний ефект,
за якого механічна енергія коливання ендолімфи перетворюється на
електричну нервового збудження. Характер збудження залежить від
властивостей звукових хвиль. Високі тони вловлюються у вузькій частині
завитки. Низькі тони реєструються на широкій частині базальної мембрани
у верхівці завитки.

Від рецепторів спірального органа збудження надходить по слуховому нерву
в підкіркові, кіркові (у скроневій частці) центри слуху. Уся система —
елементи, що вловлюють і передають звукові хвилі, — зовнішнє, середнє і
внутрішнє вухо, рецептори, нервові волокна, центри слуху в головному
мозку — становить слуховий аналізатор.

Як уже зазначалося, внутрішнє вухо виконує подвійну роль: сприйняття
звуків (завитка зі спіральним органом), а також регулювання положення
тіла в просторі, збереження рівноваги. Остання функція забезпечується
вестибулярним апаратом, що складається з двох мішечків — овального і
круглого — і трьох півколових каналів, розширених у своїй основі. Канали
й мішечки сполучені між собою і заповнені рідиною. На внутрішній
поверхні мішечків і розширень півколових каналів розміщені чутливі
волоскові клітини. Від них відходять волокна нервів.

Кутове прискорення сприймається головним чином рецепторами, розміщеними
в півколових каналах. Вони збуджуються під тиском рідини каналів.
Прямолінійні прискорення реєструються рецепторами мішечків присінка
(мал. 2). Чутливі волоскові клітини занурені в желатиноподібну речовину
— мембрану отолітів. Верхня частина цієї мембрани має вкраплені в неї
кристалики кальцію гідрокарбонату — отоліти. Під впливом прямолінійних
прискорень ці кристалики дією своєї маси змушують мембрану згинатися.
При цьому відбувається деформація волосків, і в них виникає збудження,
яке передається по відповідному нерву в центральну нервову систему.

Мал. 2. Отолітовий апарат (а) та його місце локалізації

у внутрішньому вусі (б):

1 — отоліти; 2 — мембрана отолітів; 3, 4 — волоскові клітини
нейроепітелію; 5 — опорні клітини; 6 — нервові волокна; 7 — швколові
канали; 8 — овальний і 9 — круглий мішечки; 10 — завиткова протока

Функцію вестибулярного апарату загалом можна уявити так. Рух рідини, що
є у вестибулярному апараті, зумовлюється переміщенням тіла, трусінням,
хитанням, що викликає збудження рецепторних клітин. Збудження
передається по черепномозкових нервах у довгастий мозок, міст. Звідси
воно прямує в мозочок, а також у спинний мозок. Цей зв’язок зі спинним
мозком зумовлює безумовнорефлекторні (мимовільні) рухи м’язів шиї,
тулуба, кінцівок, завдяки чому коригується положення голови, тулуба, що
запобігає падінню.

При усвідомленому визначенні положення тіла збудження надходить з
довгастого мозку і мосту через зорові горби в кору великого мозку.
Вважають, що кіркові центри контролю рівноваги й положення тіла в
просторі розміщені в тім’яній і скроневій частках мозку. Завдяки
кірковим центрам аналізатора можливий усвідомлений контроль рівноваги і
положення тіла, забезпечується прямоходіння.

Використана література:

Анатомія людини. Атлас. – К., 2002.

Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та
ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов.
— К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Вухо (реферат)

ВУХО

У людини, як і в усіх хребетних, вухо виконує функції слуху й рівноваги
тіла, що найкраще розвинулося у ссавців.

Вухо складається із зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха, де
розташований присінково-завитковий орган.

Зовнішнє вухо. Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього
слухового ходу.

Вушна раковина людини – парний утвір, в основі якого міститься своєрідно
зігнута хрящова пластинка, вкрита з обох боків тонкою шкірою. У вушній
раковині розрізняють: завиток який обрамляє її зовнішній край; човен, що
має вигляд жолоба, розташованого перед завитком; проти завиток, який
обмежує човен спереду; вушну часточку, (мочку), тобто шкірну складку
нижнього відділу вушної раковини, в якій немає хрящової основи.

Вушні м’язи людини рудиментарні, тому вушні раковини рухаються дуже мало
або зовсім не рухаються.

Зовнішній слуховий хід є безпосередній продовженням найглибшої ділянки
увігнутої поверхні вушної раковини і починається зовнішнім слуховим
отвором. Зовнішній слуховий хід має форму трубки близько 24 мм
завдовжки, дещо зігнутої під кутом, відкритим вперед і донизу. У ньому
розрізняють кісткову (дві третини) і хрящову (одна третина) частини.
Хрящ слухового ходу є жолобуватим проводженням хряща вушної раковини.
Кісткова частина зовнішнього слухового ходу утворена барабанною та
лускоподібною частинами скроневої кістки. Біля його внутрішнього краю є
барабанна вирізки. По всій своїй довжині зовнішній слуховий хід вкритий
шкірою, яка міцно зрослася з розташованими під нею тканинами і містить
багато сальних залоз, частина з них виробляє вушну сірку.

Барабанна перетинка дяк ломи відділяє зовнішній слуховий хід від
барабанної порожнини. Вона укріплена за допомогою волокнисто хрящового
кільці в барабанній борозні й розташована навскіс таким чином, що її
зовнішня поверхня обернена донизу вперед і назовні. Округлої форми
(діаметр 9х11 мм) барабанна перетинка натягнута неоднаково: у
верхньозовнішньому квадраті вона розслаблена, на решті площі, навпаки,
вона напружена. Обидві частини на задній поверхні барабанної перетинки
відділені одна від одної за допомогою передньої і задньої молоточкових
складок. Зовнішня поверхня барабанної перетинки увігнута на зразок
пологого конуса. Його центр, фіксований до ручки молоточка, чітко видно
в падаючому світлі: він дістав назву пупка барабанної перетинки.

Барабанна перетинка складається з пухкої волокнистої сполучної тканини,
пучки якої ззовні мають радіальний (променистий шар), а зсередини
циркулярний (коловий шар) напрямок. Зовні вона вкрита тонким
епідермальним шаром, який є продовженням шкіри зовнішнього слухового
ходу, а зсередини її вистеляє слизова оболонка барабанної порожнини.

Середнє вухо є складною звукопровідною частиною органа слуху, закладеною
в товщі скроневої кістки на стику її кам’янистої, лускоподібної та
барабанної частин. До складу середнього вуха належать барабанна
порожнина, барабанна перетинка, слухові кісточки і слухова труба.

Барабанна порожнина має неправильну форму, об’ємом понад 1 см3. Має
шість стінок: покривну, утворена покрівлею барабанної порожнини; яремну,
що відповідає яремній ямці; сонну, обмежену стінкою сонного каналу;
соскоподібну, яка прилягає до комірок соскоподібного відростка:
перетинчасту, майже цілком відгороджену барабанною перетинкою, і
лабіринтну, що є зовнішньою поверхнею лабіринту внутрішнього вуха.
Лабіринтна стінка має два невеликих отвори: вікно присітка (вальний),
прикрите основою стремінця, вікно завитки (круглий) , затягнуте
вторинною барабанною перетинкою.

За нормальних умов тиск повітря в барабанній порожнині такий самий, як і
в навколишньому середовищі. Це забезпечується сполученням її з носовою
частиною глотки за допомогою слухової (євтсахієвої) труби. Барабанний
отвір слухової труби міститься в преедньомедіальному відділі барабанної
порожнини.

AE

У барабанній порожнині міститься ланцюг із трьох слухових кісточок,
молоточка, коваделка, стремінця, з’єднаних послідовно за допомогою
простих суглобів і зв’язок. Молоток своєю ручкою міцно прикріплюється до
внутрішньої поверхні барабанної перетинки, а кулястою головкою
сполучається із западиною коваделка. Коротким відростком коваделка за
допомогою зв’язки прикріплюється до покрівлі барабанної порожнини та
довгою ніжкою, яка відіграє роль плеча важеля, сполучається з
стремінцем. Основа стремінця прикриває вікно присінка, між краями якого
та основою стремінця лежить непроникний сполучнотканинний прошарок.

Слухові кісточки мають спеціальні м’язи , до яких належать: м’яз –
натягував барабанної перетинки, який іннервується нижньощелепним нервом;
стремінце вий м’яз, до якого йдуть гілки від лицевого нерва. Значення
цих м’язів полягає переважно в регулюванні функції звукопровідності.
Так, під час одночасного їх скорочення зменшується амплітуда коливання
всього звукопровідного апарата середнього вуха, що дещо пом’якшує
проведення дуже різких звуків.

Зсередини барабанна порожнина вкрита слизовою оболонкою, яка міцно
зрослася з окістям і ззаду безпосередньо продовжується в слизову
оболонку соскоподібної печери, тобто найбільшої повітроносної порожнини
соскоподібного відростка, а також у слизову оболонку його комірок.
Спереду слизова оболонка барабанної порожнини переходить у слизову
оболонку слухової труби.

Слухова труба — 3,5-4 см завдовжки, є похідним першого глоткового
заглиблення, з’єднує середнє вухо з порожниною носової частини глотки,
куди труба відкривається. Вона складається з кісткової частини, що
займає половину м’язово-трубного каналу скроневої кістки, і хрящової,
розташованої в межах носової частини глотки. Слизова оболонка слухової
труби вкрита війчастим епітелієм і утворює подовжні складки.

Із стінкою слухової труби зв’язані м’язи м’якого піднебіння, і
скорочення цих м’язів під час ковтання забезпечує проходження повітря до
барабанної порожнини.

Внутрішнє вухо – це присінково-завитковий орган. Складається з
кісткового та перетинчастого лабіринтів.

Кістковий лабіринт розташований у товщі кам’янистої частини скроневої
кістки всередину від барабанної порожнини. Він складається із
порожнистих присінках, трьох кісткових пів колових каналів і завитки,
з’єднаних між собою.

Присінок має еліпсоподібну форму, займає центральну частину лабіринту.
При середня стінка порожнини присінка вертикальним гребенем присінка
ділиться на три закутки: еліптичний, куди відкриваються п’ять внутрішніх
отворів пів колових каналів; кулястий, розташований перед попереднім, і
завитковий, який міститься знизу, в проміжку між двома першими. Два
останніх заглиблення безпосередньо сполучаються з каналами завитка.
Закутки мають решітчасті плями, через які проходять периферичні
відростки пристінкового нерва. На зовнішній стінці присінка міститься
вікно присінка та вікно завитки.

Перетинчастий лабіринт є найважливішим функціональним відділом
внутрішнього вуха. Він розташований всередині кісткового лабіринту й
складається кількох сполучнотканинних проток, що майже цілком повторюють
форму кісткового лабіринту. Перетинчастий лабіринт присінка з
півколовими протоками належить до периферичних органів статокінетичного
аналізатора (регулювання рівноваги, визначення положення тіла в
просторі, координації рухів), а в перетинчастих відділах завитки
закладені рецепторні апарати слухового аналізатора. Між стінками обох
лабіринтів міститься щілиноподібний простір, заповнений рідиною –
перилімфою. Всередині перетинчастий лабіринт наповнений ендолімфою.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *