Курсова робота
Родина в’юркові (Fringillidae).
Зміст
Розділ І. Об’єкти та методика дослідження
Розділ ІІ. Історія дослідження
Розділ ІІІ. Фізико-географічна характеристика району дослідження
3.1. Рельєф
3.2. Кліматичні умови
3.3. Рослинний світ
3.4. Тваринний світ
Розділ ІV. Популяції представників родини Fringilla Передкарпаття
4.1. Видовий склад Fringilla Передкарпаття
4.2. Гніздова біологія представників родини В’юркові
Родина в’юркові (Fringillidae). Одна із найбільш великих родин класу
птахів, які налічують кілька сот видів, розповсюджених майже по всій
земній кулі, крім Австралійської зоогеографічної області. Більшість
представників родини в’юркові – це малі птахи з товстим дзьобом. Самці,
як правило, яскравіші самок і дуже добре співають. В’юркові будують
чашеподібні гнізда, які розміщують на деревах, кущах. Кладка складається
із 4-7 яєць постійно голубого плямистого відтінку. Пташата мають
ембріональне опушення. Ротова порожнина у них яскравого кольору.
Більшість представників в’юркових вигодовують пташенят рослинною їжею, а
також дрібними безхребетними. Багато видів виводять пташенят два рази в
літо. В гніздовий період живуть парами, восени – постійно стадами.
В’юрки добре адаптуються в неволі і багато із них тримають і розводять в
неволі. В основному, це корисні птахи, які знищують шкідливих комах.
Окремі види іноді приносять невелику шкоду, знищуючи цінне насіння,
суцвіття та квітки деревних порід.
Зустрічається 32 види в’юркових. Деякі проживають тільки в зоні степів і
пустель (пустельний снігур, пустельний в’юрок), частина видів населяють
альпійський пояс гір (червоний в’юрок, гімалайський, сибірський),
частина проживає в міських парках і садах (канареєчний в’юрок,
коноплянка). Більшість із них лісові птахи.
4.1 Видовий склад Fringilla Передкарпаття.
№ п/п Ряд Родина Рід Вид
1 2 3 4 5
1 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae щиглик carduelis
щиглик звичайний carduelis carduelis
2 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae зяблик fringilla
зяблик європейський fringilla coelebs L.
3 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae чиж spinus чиж
spinus spinus L.
4 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae коноплянка
CANNABINA коноплянка cannabina cannabina L.
1 2 3 4 5
5 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae в’юрок Fringilla
в’юрок Fringilla montifringilla L.
6 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae канареєчний в’юрок
Serinus канареєчний в’юрок Serinus serinus L.
7 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae зеленяк Chloris
зеленяк Chloris chloris L.
8 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae чечітка Acanthis
звичайна чечітка Acanthis flammea L.
9 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae чечітка Acanthis
біла чечітка Acanthis hornemanni Holb.
10 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae коноплянка
cannabina гірська коноплянка Cannabina flavirostris L.
11 Горобиноподібні passeriformes в’юркові Fringillidae чечевиця
carpodacus звичайна чечевиця carpodacus erythrinus Pall.
12 Горобцеподібні passeriformes в’юркові Fringillidae чечевиця
carpodacus Сибірська чечевиця Carpodacus roseus Pall.
13 Горобцеподібні passeriformes в’юркові Fringillidae смеречник pinicola
смеречник pinicola enucleator L.
14 Горобцеподібні passeriformes в’юркові Fringillidae шишкар loxia
Сосновий шишкар Loxia pityopsittacus Borkh.
15 Горобцеподібні passeriformes в’юркові Fringillidae шишкар loxia
Ялиновий шишкар loxia curvirostral.
16 Горобцеподібні passeriformes в’юркові Fringillidae шишкар loxia
Білокрилий шишкар Loxia leucoptera Gm.
17 Горобцеподібні passeriformes в’юркові Fringillidae снігур pyrrhula
Снігур Pyrrhula pyrrhula L.
18 Горобцеподібні passeriformes в’юркові Fringillidae костогриз
coccothraustes костогриз Coccothraustes coccothraustes L.
4.2. Гніздова біологія представників родини В’юркові
Шишкар ялиновий
Loxia Curvirostra L.
Маса до 50г. Краї дзьоба перехрещуються (заходять один за другий). У
дорослих самців загальне забарвлення тіла червоне. На спині помітні бурі
поздовжні плями. Надхвістя і задня частини черева сірі. У самки загальне
забарвлення зеленувато-жовте. Молоді птахи бурі, з темними плямками на
задній частині спини і передній частині спини. Спина з зеленуватим
відтінком. Пізніше в забарвленні з’являються червоний і жовтий кольори
(перехідне вбрання).
Поширені в хвойних рівнинних і гірських лісах Європи, Південно-Західної
Африки, Кавказу, Середньої, Центральної і Східної Азії, Сибіру,
Північної Америки. Птахи осілі, почасти кочові. На Україні гніздові й
кочові птахи гірських лісів Криму і Карпат. Залітають під час
осінньо-зимових кочувань і в інші райони. І в період гніздування і під
час кочувань тримаються в хвойних, переважно ялинових лісах, на високих
деревах. У природі їх визначають за характерною формою дзьоба і
забарвленням. Підвішуються на кінцях гілок і вилущують із шишок насіння;
тримаються зграйками. Позивні крики в польоті – гучне “гіпп-гіпп”, коли
сидять – “тьок”, “тьок” або “ціррр”. Спів складається з гучних свистячих
звуків, які чергуються з тихим щебетанням. Можуть співати і самки, але
тихіше і набір звуків менший. Самці токують на верхівках дерев (бігають
і кружляють по гілках).
Живляться переважно насінням ялин та інших хвойних дерев, рідше
бруньками кленів, верб, тополь. Урожай або неврожай шишок хвойних
призводить до місцевих або дальніх кочувань у пошуках їжі.
Їдять також комах. Гніздяться в різні пори року, переважно в кінці зими,
коли в шишках ще багато насіння. Гнізда будують з тоненьких гілочок,
стеблинок, вплітають у стіни мох і лишайники, вимощують мохом, шерстю,
пір’ям. Розміщують гнізда в гущавині гілок, частіше біля стовбура, щоб
захистити їх від зимової негоди. Яйця блідо-зеленувато-голубі, з бурими
і червоно-бурими плямками і крапками. Кладка з 3-4, рідше 5 яєць, в усі
пори року, але найчастіше в кінці лютого – в березні, квітні, іноді
навіть у січні. Насиджує самка, 14-16 днів. Самець увесь час годує її.
Пташенята залишаються в гнізді 2 тижні. Вилуплюються з яйця з прямим
дзьобом, але через 3 тижні його краї перехрещуються. Після закінчення
гніздового періоду утворюють зграйки і починають кочувати.
Птахи дуже декоративні, сприяють поповненню і поширенню ялинових лісів.
Заслуговують охорони.
Під час осінньо-зимових кочувань на Україну залітає також шишкар
сосновий (Loxia pityopsittacus Borkh.) За розмірами він трохи більший за
шишкаря ялинового. Маса 56-58 г. У самців забарвлення верхньої частини
тіла і грудей червоне, з жовтими і сірими плямками. Низ голови і
підхвістя сірі. Загальний тон забарвлення самок зелено-жовтий, з
поздовжніми темними плямами. Молоді птахи схожі на самок, але
плямистіші. Поширений у хвойних лісах Північної Європи, на схід до
Уралу. На Україні буває не кожного року, взимку. Не чисельний, залітний
птах. У природі дуже схожий на шишкаря ялинового, але трохи більший.
Крики більш гучні й дзвінкі. Особливості екології подібні до екології
шишкаря ялинового. Живиться також насінням сосни, ялини та інших дерев і
чагарників. Цікаві декоративні і корисні птахи.
Крім описаних вище шишкарів, в Україні трапляється як дуже рідкісний
залітний птах шишкар білокрилий (Loxia leucoptera Gm.). За розмірами він
такий самий, як ялиновий шишкар, але самці мають рожеве забарвлення
(тільки підхвістя брудно-біле) і на крилі дві поперечні широкі білі
смуги. Поширений у північній смузі тайгових лісів Європи, Азії,
Північної Америки. У природі дуже схожий на шишкарів соснового і
ялинового. Особливості екології їх також дуже схожі. Корисний птах.
Потребує ретельної охорони.
ЧЕЧЕВИЦЯ ЗВИЧАЙНА
CARPODACUS ERYTHRINUS (PALL.)
Невеликі птахи. Маса до 24 г. У дорослих самців голова червона, із
буруватим відтінком на покривних перах вух. Верхня частина тіла бура, із
червонуватим відтінком, нижня червона, черево рожеве, підхвістя біле.
Самки зверху бурувато-сірі, з темними поздовжніми плямками. На голові і
грудях немає червоного кольору. Низ тіла брудно-білий, з жовтуватим
відтінком і з темними поздовжніми плямками. Молоді птахи схожі на самок,
але верх і низ тіла з темними поздовжніми плямами.
Поширені в Східній Європі, помірній смузі Сибіру, Малій Середній і
Центральній Азії, на схід до Південного Китаю. Птахи перелітні. Зимують
у Малій і Південній Азії. В Україні гніздові й перелітні птахи Полісся
та деяких північних районів Лісостепу. Можливо, гніздяться і в Криму.
Під час перельотів бувають і в інших областях. Улюблені місця — заплавні
болотисті луки з чагарниками, узлісся, іноді сади, але завжди поблизу
води.
У природі самці добре відрізняються від інших птахів червоним
забарвленням голови й грудей. Самку відрізнити важче. Коли самець
співає, найчастіше сидить на верхівці куща або маленького деревця.
Пісенька коротенька, із кількох свистячих звуків «фі-тю-фі-тю-фітіу», а
також тихеньке, мелодійне щебетання. Позивні звуки — «пліт-пліт» або
«чссюю». Живляться насінням різних трав’янистих рослин, ягодами, меншою
мірою комахами та іншими дрібними безхребетними. Пташенят вигодовують
також переважно рослинною їжею з незначною домішкою тваринного корму.
Прилітають у кінці квітня — на початку травня. Гнізда не дуже ретельно
сплетені зі стебел трав, корінців, на кущах або невисоких деревах. Повна
кладка з 4—6 голубувато-зелених, з темними крапочками й рисками яєць у
червні і навіть липні. Насиджує самка, 13—14 днів. Пташенята залишаються
в гнізді 14—17 днів. Після вильоту пташенят, до осіннього перельоту
птахи тримаються виводками. Відлітають на зимівлю в першій половині
вересня.
Красиві декоративні птахи, знищують насіння бур’янів. Потребують
охорони.
Крім чечевиці звичайної, дуже рідко на Україну залітає її родич чечевиця
сибірська (Саrpodacus roseus (Pall.). Самці цих птахів мають більше
червоного кольору в оперенні, ніж самки чечевиці звичайної. Поширені в
помірній смузі Сибіру.
Смеречник
Pinicola enucleator L.
Cамець має оранжево-червоний або малиново-червоний колір оперення; самка
й молодь брудно-оранжеві. По всьому тілу помітні дрібні темні цяточки.
Дзьоб короткий, масивний, трохи здутий при основі. Хвіст досить довгий.
Зустрічається взимку, частіше невеликими зграйками у хвойних лісах. Від
шишкарів відрізняється довшим хвостом, іншою формою дзьоба і більшими
розмірами тіла. Звуки — тихий, досить мелодійний свист “фьюлью…
фьюлью…” або «хю-хю-хю». Рідкісний залітний взимку птах Полісся і
Карпат.
Сосновий шишкар
Loxia pityopsittacus Borkh.
Ознаки такі, як і в ялинового шишкаря, але розміри тіла більші, дзьоб
масивніший і голос більш високий і грубий. Звучить як “клок-клок..”. В
Україні — залітний (не щорічно) зимовий птах північних областей.
СНІГУР
PYRRHULA PYRRHULA (L.)
Маса 35—37 г. У дорослих самців спина сіра, поперек і надхвістя білі.
Верх голови і кільце навколо дзьоба чорні, підхвістя і низ черева білі.
Решта нижньої частини оперення червона. Крила й хвіст чорні. У самок
нижня частина тіла бурувато-сіра, із рожевим відтінком, спина
бурувато-сіра. Молоді птахи, схожі на самок, але на голові не мають
чорної «шапочки» і все оперення тьмяніше, ніж у дорослих птахів.
Поширені у хвойних рівнинних і гірських лісах Європи, Кавказу, помірної
смуги Сибіру, на схід до Камчатки, Сахаліну і Японії. Птахи перелітні в
північній зоні поширення, на решті території осілі й кочові. В Україні
нечисленні гніздові птахи хвойних, лісів Карпат і зимуючі, звичайні,
досить численні птахи всієї території республіки. Бувають у деревних
насадженнях різного типу. У природі їх визначають за характерним
зовнішнім виглядом. Голос — свистячі звуки “гвю” або “рюрр”, пісня
тихенька, щебетлива. Узимку тримаються зграйками, часто налітають на
дерева горобини і їдять ягоди. Навесні охоче клюють бруньки дерев. Їдять
також насіння і ягоди багатьох деревних і чагарникових рослин. Пташенят
вигодовують переважно комахами та іншими дрібними безхребетними. На
місця гніздування в Карпатах прилітають у квітні. Селяться в густих
ділянках хвойних лісів. Гнізда на деревах, із сучків і гілочок,
вимощують їх травою, мохом, пір’ям. Яйця світло-голубі, з бурими
плямками, рисочками і крапками. Повна кладка з 4—5 яєць, на початку
травня — початку липня, буває 2 кладки за сезон. Насиджує самка, 13
днів. Самець весь час годує її. Пташенята залишаються в гнізді до 16
днів. З серпня і до початку квітня ведуть кочовий спосіб життя,
залітаючи далеко за межі області гніздування.
Птахи красиві, дуже декоративні, знищують багато насіння бур’янів.
Можуть завдавати невеликої шкоди фруктовим деревам, скльовуючи бруньки.
Але шкода ця незначна; снігурів слід охороняти.
Білокрилий шишкар
Loxia leucoptera Gm.
Відрізняється від двох попередніх видів меншими розмірами і двома
широкими білими смугами на крилах. В Україні — досить рідкісний залітний
зимовий птах північних областей.
ЩИГЛИК, АБО МАЛЬОВАНЕЦЬ
CARDUELIS CARDUELIS (L.)
Птахи трохи більші за чечіток. Маса до 20 г. У дорослих самців тім’я,
лоб і горло червоні. Решта оперення голови чорна. Спина і поперек бурі,
груди і тіло з боків жовтувато-бурі, підхвістя біле. Самка схожа на
самця, але всі кольори оперення тьмяніші. У молодих птахів немає
червоного і чорного кольорів на голові. На спині, боках, грудях і волі
бурі плями.
Поширені майже по всій Європі, крім північних областей (до широти
Ленінграда), в Північній Африці, Малій і Центральній Азії, помірній
смузі Сибіру, на схід до Іркутська. Птахи осілі і кочові. На Україні
гніздові, осілі і кочові птахи всіх областей.
Улюблені місця — сади, парки, полезахисні смуги, острівні переліски в
степовій зоні, заплавні ліси, але завжди на узліссі, на галявинах, де є
зарості бур’янів, насінням яких щиглики живляться.
У природі визначаються за яскравим, характерним забарвленням і голосом.
Характерний позивний звук — «чі-і-віт». У польоті весь час щебечуть
«піть-піть-піть». Пісенька самця не складна, але приємна, мелодійне
щебетання, яке закінчується протяжливими свистячими звуками. Живляться
переважно насінням різних трав’янистих рослин, у тому числі багатьох
бур’янів, але навесні і влітку охоче їдять комах. Пташенят вигодовують
теж комахами.
Гніздовий період починається у квітні. Гнізда у вигляді ретельно
сплетеної чаші, із стебел різних трав’янистих рослин, моху, вимощені
пухом і кінським волосом, на деревах, часто на акаціях, лоху, гледичії
на інших колючих породах дерев. Повна кладка з 4—5 зеленуватих, з
темними плямами яєць, двічі на сезон — у травні і в кінці червня.
Насиджує тільки самка, 13—14 днів. Пташенята залишаються в гнізді 14—15
днів. Восени збираються великими зграями і кочують по полях, узліссях,
шукаючи зарості бур’янів.
Птахи корисні і декоративні. Потребують ретельної охорони.
КОНОПЛЯНКА
CANNABINA CANNABINA (L.)
Маленькі птахи. Маса 20 г. У дорослих самців яскраво-червоний лоб і
верхня частина голови. Забарвлення спини і попереку коричневе, з
буруватими поздовжніми рисками. Воло й груди червоні, черево
бурувато-жовте, підхвістя біле. Самки не мають у забарвленні червоного
кольору, низ тіла з буруватими плямками. Молоді птахи схожі на самок. На
перах хвоста і крил жовтуваті облямівки.
Поширені майже по всій Євразії, крім Крайньої Півночі і південних
тропічних країн, у Малій Азії і-Північній Африці. Птахи перелітні,
зимують на півдні Європи, Азії, і в Північній Африці.
На Україні гніздяться майже по всій території. Тримаються в чагарникових
заростях, на узліссях, у парках і садах населених пунктів, полезахисних
смугах, байрачних і заплавних лісах.
У природі цих птахів упізнають за характерним червоним забарвленням
голови самців. У гніздовий період тримаються парами або невеличкими
зграйками. Під час польоту, а іноді і на землі чути дуже характерне
«тюкання»: «тюк-тюк-тюк» або «тю-тю-тю-тю». Пісня самців дзвінка,
мелодійна, зі свистячими, подібними до флейти, звуками і щебетанням.
Часто співають, сидячи на телефонних проводах, кущах, живоплотах.
Живляться переважно насінням різних трав’янистих рослин, навесні і
влітку також комахами; ними ж вигодовують пташенят.
На місцях гніздування з’являються в березні. Гнізда у вигляді кошиків,
сплетених зі стебел трав, корінців, вимощені пір’ям, шерстю кінським
волосом, на кущах і невисоких деревцях, як правило, низько над землею.
Повна кладка з 4—6 білуватих, з червоно-коричневими плямками і рисками
яєць двічі за сезон, у квітні — на початку травня і в червні — на
початку липня. Осінній переліт у вересні — жовтні.
Корисні і декоративні птахи потребують охорони.
Зяблик (зяблик)
Fringilla соеlеbs L.
Один з найбільш поширених наших співочих птахів. Мало обережний,
підпускає до себе і близько, і тому його можна добре роздивитись і без
бінокля. Завбільшки з горобця. Впадають у вічі досить широкі білі смуги
впоперек темно-бурих крил і по краях хвоста, які добре видно як у
сидячого птаха, так і в польоті. Самець має червонувато-коричневі груди,
каштанову спину, зелене надхвістя, голубувато-сіру голову з чорним
лобом, голубуватий дзьоб; самка вся сірувато-бура. По землі
пересувається легкими стрибками. Оселяється а лісах різного типу,
парках, садах. Легко визначається в природі й по голосу — дзвінких і
різких звуках «пінь-пінь-лінь…», які трохи нагадують велику синицю,
але вимовляються неквапливо і не закінчуються тріскучою треллю
«тарарах», іноді зяблики “рюмлять” — «рю…рю… рю…». Пісня являє
собою голосну мажорну трель, що поступово прискорюється і закінчується
дуже характерним “розчерком”: “фью-фью-фью-ля-ля-ля-ді-ді-ді-ві-чіу”.
Співаючи, самець відкидає голову трохи назад і злегка розкриває крила. В
Україні — звичайний гніздовий птах в усіх районах, де є деревні
насадження; подекуди численний; в Чорноморському заповіднику — звичайний
зимуючий; нерідко зимує і з інших регіонах республіки.
Чиж
SPINUS SPINUS (L.)
Маленькі птахи. Маса до 14 г. У дорослих самців забарвлення верхньої
частини тіла зелене, з темними поздовжніми рисками. На голові зверху
чорна «шапочка». Низ тіла жовто-зелений, з поздовжніми темними рисками
по боках. У самок немає чорної «шапочки», і всі кольори не такі яскраві,
як у самця Молоді птахи, схожі на самку, але трохи темніші, білих
поздовжніх плямок у них більше.
Поширені майже по всій Європі, на Кавказі, в Туреччині, Ірані,
Забайкаллі, на Курильських островах, Сахаліні і в Японії. Птахи осілі,
частково кочові; під час кочувань залітають досить далеко за межі
гніздової території. На Україні гніздові, осілі і кочові птахи Карпат і
Криму. Під час осінньо-зимових кочувань бувають скрізь, по всіх
областях. Улюблені місця перебування в гніздовий період — хвойні,
переважно ялинові, ліси, під час кочувань — сирі заплавні ліси, парки,
гаї, сади населених пунктів.
У природі їх визначають за характерним зеленим забарвленням, позивними
звуками «чюллі-піі». Пісня — тріскотливе щебетання, що закінчується
свистячими звуками. Під час кочувань тримаються великими зграями поблизу
водойм, особливо охоче сідають на вільхи. Живляться навесні і влітку
переважно комахами і ними вигодовують пташенят. Восени їдять насіння
різних дерев, особливо вільхи, а також насіння різних бур’янів.
Гніздяться в ялинових лісах високо на деревах. Гнізда — ретельно
сплетені з трави, тоненьких гілочок і моху кошики, вимощені шерстю,
пухом, пір’ям, добре замасковані мохом і лишайниками. Повна кладка з 5—6
зеленуватих, з темними крапками яєць, двічі на літо, в кінці квітня — на
початку травня і в кінці червня. Насиджує самка, 13—14 днів. Пташенята
залишаються у гнізді 13—15 днів. Після закінчення гніздового періоду
збираються у великі зграї і кочують всю осінь і зиму, аж до середини
березня.
Птахи корисні, декоративні, знищують багато комах-шкідників. Потребують
охорони.
В’ЮРОК
FRINGILLA MONTIFRINGILLA L.
За розмірами такий як зяблик. Маса 27—28 г. У дорослих самців яскраве
строкате оперення. Голова з боків, тім’я, потилиця, шия і передня
частина спини чорні. Після линяння на перах голови, шиї і спини широкі
світлі плями, які потім зникають. Поперек і надхвістя білі. Груди, воло,
горло й боки руді, черево біле і жовтувато-біле, на череві з боків чорні
плямки. Махові і стернові пера чорні, на крилах руді смужки. Самки менш
яскраві, темні частини оперення не чорні, а бурі, рудий колір нижньої
частини тіла блідо-вохристий. Молоді птахи, схожі на самок, але ще
тускліші. Поширені в тайговій зоні Європи на схід до Камчатки. Птахи
перелітні. Зимують у південних областях Європи й Азії. На Україні
бувають лише під час перельотів і на зимівлі, але в різні роки їх
кількість і дати прольоту змінюються.
Живляться насінням. Улюблені місця перебування — узлісся, лісові
галявини, зруби тощо. Часто утворюють мішані зграї із зябликами та
іншими в’юрковими.
ЗЕЛЕНЯК
CHLORIS CHLORIS (L.)
Птахи трохи більші за чечевицю звичайну. Маса до 35 г. У дорослих самців
верхня частина тіла зеленувато-сіра, з буруватим відтінком, поперек і
надхвістя зеленіші, голова і шия сіріші. Нижня частина тіла
жовтувато-зелена, з буруватим відтінком. Самки забарвлені не так
яскраво, нижня частина тіла білувата, плямиста. Верхня —
зеленувато-бура, з темними плямками. Молоді птахи схожі на самок, але з
темнішими плямками.
Поширені майже в усій Європі, на північ до Білого моря, на схід до
Уралу, на Кавказі, в Малій і Середній Азії, у Північно-Західній Африці.
Птахи частково перелітні в північних районах області поширення частково
осілі і кочові.
В Україні гніздові, перелітні і кочові птахи в усіх областях. Гніздяться
у листяних і мішаних лісах Полісся і Лісостепу, в байрачних острівних
лісах, парках і садах населених пунктів.
У природі визначаються за характерним зеленим забарвленням (за що
дістали українську і російську назви) і голосом, який добре
відрізняється від голосів інших птахів. Позивні крики — дзвінке
«дьюжьюіі» і «тю-тю-тю-тю». Пісня самця складається з тих самих звуків,
але закінчується дзвінким «лінг-лінг-лінг». Живляться переважно
рослинною їжею — насінням, особливо насінням різних маслянистих рослин,
бруньками, ягодами. Пташенят у перші дні їх існування годують комахами.
На місця гніздування прилітають у березні, іноді навіть у лютому.
Гніздяться на деревах хвойних і листяних порід, як правило, невисоко над
землею. Гнізда роблять із стебел трав, тоненьких гілочок і корінців,
вимощують шерстю, мохом, кінським волосом, пір’ям тощо. Повна кладка з
4—6 зеленуватих, з буро-фіолетовими плямками яєць, двічі за сезон, в
кінці квітня — першій половині травня і в другій половині червня.
Насиджує самка, 13—14 днів. Самець в цей час її годує. Пташенята
перебувають у гнізді 13—14 днів і залишають його, ще не повністю вміючи
літати (як у більшості нагніздних птахів). Батьки ще понад тиждень
годують їх біля гнізда.
Осінні кочування починають із серпня. Пізніше іноді об’єднуються в
спільні зграї з іншими в’юрковими. Зграйки невеликі, 20—25 особин.
Корисні і декоративні птахи. Потребують охорони.
Канареєчний в’юрок
Serinus serinus L.
Загальним виглядом здалека нагадує чижа, але не моє чорної «шапочки» і
характеризується великим розвитком жовто-зеленуватого кольору знизу і на
голові й буруватими ряботинами по спині й боках. Зблизька (в бінокль)
можна побачити, що дзьоб досить товстий, а не тонкий, як у чижа.
Оселяється в рідких лісах, зокрема, ялинових гаях, садах, парках,
виноградниках навколо населених пунктів. Звуки — довга, дзвінка,
дзюркотлива трель, що нагадує тріскотняву цикад. Співає часто, навіть в
найбільшу спеку опівдні. В Україні – гніздовий птах Карпат і
Прикарпаття. Має тенденцію розселятись на схід; є вже звичайним на
північному Поділлі (Тернопільська область), на Поліссі, в Києві.
ЧЕЧІТКА ЗВИЧАЙНА
ACANTHIS FLAMMEA (L.)
Маленькі птахи. Маса до 15 г. У дорослих самців на голові червона
«шапочка». Верхня частина тіла коричнево-сіра, з темними поздовжніми
плямками. Поперек і надхвістя сірі, з рожевим відтінком і темними
поздовжніми плямками. Нижня частина брудно-біла, на її грудях з домішкою
рожевого. На горлі темно-бура пляма. У самок немає рожевого відтінку на
грудях і попереку. Молоді птахи схожі на самку, але без червоної
«шапочки».
Поширені в зоні тундри і в північній частині лісової зони Європи, Азії і
Північної Америки. Птахи частково перелітні, частково кочові. На Україні
бувають пізно восени і взимку, під час зимових кочувань. Тримаються
великими зграями, іноді разом з іншими в’юрковими, найчастіше на
відкритих місцях, де є бур’яни, насінням яких чечітки живляться. Голос —
щебетання і в польоті, і коли сидять у заростях бур’янів; «чі-чі-чі» або
«чив-чив-чив-чив», за що пташки дістали свою назву.
Птахи корисні, оживляють зимовий ландшафт.
Чечіток часто виловлюють і тримають у клітках, де вони, як правило,
гинуть. Потребують охорони. Крім чечітки звичайної, взимку як рідкісні
залітні птахи, іноді трапляються ще два види чечіток: чечітка біла, або
тундрова (Acanthis hоrnemanni (Holb.), схожа на чечітку звичайну, але
всі тони забарвлення значно світліші (гніздиться в тундрах Євразії), і
чечітка гірська (Саnnаbіnа flaviristris L), схожа на чечітку звичайну,
але на голові у дорослих птахів немає червоного кольору; гніздиться в
горах Північної і Середньої Європи, Малої, Середньої і Центральної Азії.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
