Реферат на тему:
Поняття про гормони
План
Гормони. Визначення, значення.
Природа та властивості гормонів.
Поняття про гіпо- та гіперфункцію.
На відміну від залоз зовнішньої секреції ендокринні залози не
мають вивідних проток, у них формуються активні хімічні речовини —
гормони (hormao — збуджую), які з міжклітинних щілин надходять у кров,
лімфу або спинномозкову рідину.
До ендокринних залоз належать: гіпофіз, шишкоподібне тіло,
щитоподібна залоза, при щитоподібні залози, загруднинна залоза,
надниркові залози, ендокринна частина підшлункової залози,
внугрішньосекреторна частина статевих залоз.
Підшлункова та статеві залози — це змішані залози: у них
утворюються як секрети, так і інкрети — гормони.
Всі ендокринні залози функціонально пов’язані між собою і
становлять єдину систему. У цій системі провідна роль належить гіпофізу.
Гормони мають специфічні особливості та високу фізіологічну
активність. Дія їх проявляється за найменших доз (у концентраціях від
10-8 до 10-12), на великих відстанях від місця утворення (дистантна
дія). Кожний гормон впливає на відповідну функцію організму. У процесі
обміну гормони змінюються функціонально та структурно (швидко руйнуються
тканинами, частково утилізуються клітинами організму, виводяться із
сечею). Гормони є переносниками інформації між клітинами організму.
На організм людини гормони діють по-різному: змінюють
інтенсивність обмінних процесів, активність ферментних систем, впливають
на гомеостаз, будову та функції окремих органів тощо. Гормони справляють
регулювальну дію не лише на ті чи ті органи, а й на самі ендокринні
залози, тобто здійснюють хімічну регуляцію. Крім того, існує тісний
взаємозв’язок гормонів і нервової системи, який має двобічний характер.
По-перше, залози добре іннервовані (мають безліч нервових закінчень)
автономною нервовою системою, по-друге, секрет залоз діє через кров на
нервову систему, тобто здійснює нейрогуморальну регуляцію. Інтенсивність
інкреторного процесу в тій чи тій ендокринній залозі може бути
підвищеною, при цьому утворюється і виділяється в кров збільшена
кількість гормону (гіперфункція), або зниженою — продукція гормону
зменшена (гіпофункція).
Порушення функціонального стану та діяльності ендокринних залоз
призводить до розвитку ендокринних захворювань. Велике значення при
цьому мають стресові ситуації, процеси, що відбуваються в період росту
та розвитку організму, особливо в період статевого дозрівання.
i2
H
d
|
‚
’
?
°
?
Ae
O
?
th
.
eE
&
Ті чи ті функціональні зміни в стані ендокринних органів виявляють
за допомогою суб’єктивних (оцінка нервово-психічного статусу),
об’єктивних (визначення стану шкіри і волосяного покриву, розмірів і
форми кінцівок, скелета, обличчя і шиї, структури кісток, особливо
черепа, основного обміну, рівня глюкози в крові тощо) та спеціальних
методів дослідження.
Сучасні методи безпосереднього визначення найменшої концентрації
гормонів у рідинах організму дають змогу з більшою ймовірністю
діагностувати хвороби органів ендокринної системи (метод визначення
імунореактивного інсуліну; імуноферментативний метод виявлення гормонів
за допомогою ферменту-маркера, який свідчить про наявність комплексу
антиген — антитіло; метод гістохімічного дослідження на грунті
імунофлюоресценції мембрани клітин, які продукують гормон).
За хімічними властивостями гормони розподіляють так: 1) стероїди
(альдостерон, кортизол, прогестерон, естрадіол, тестостерон); 2)
деривати амінокислот (тироксин, адреналін, мелатонін); 3) пептиди
(окситоцин, вазопресин, активуючі рилізинг-гормони травного каналу); 4)
поліпептиди (інсулін, глюкагон, паратгормон, пролактин); 5)
глікопротеїди (фо-лікулостимулювальний гормон — фолітропін,
лютеїнізу-вальний — лютропін, лактотропний гормон — пролактин); 6)
похідні жирних кислот (простагландини).
Назва більшості гормонів визначається за їх дією (наприклад,
тиреотропний гормон, що стимулює щитоподібну залозу, — ТТГ), за місцем
утворення (наприклад, гастрин), за хімічною будовою (наприклад,
трийодтиронін). Для кожного гормону прийнято міжнародне визнане
скорочення: гіпоталамічні активуючі рилізинг-гормони (RH) або активуючі
фактори (RF), які мають закінчення «-ліберин» (наприклад, кортиколіберин
— кортикотропний активуючий фактор — CRF), гіпоталамічний інгібітор
(НЕММ), гормон ІН із закінченням «-статин» (ІН соматотропного гормону —
соматостатин — СН або SIF), а також гормони передньої частки гіпофіза,
що мають закінчення «-тропін» (гормон росту — соматотропін).
Список використаної літератури
1. Анатомія та фізіологія людини – Л.І. Старушенко (Київ «Здоров`я»,
2003р.).
2. Физиология – С.А. Георгиева (Москва «Медицина», 1986р.).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter