Нотатки з історії науки: думки В. І. Вернадського і сучасника (реферат)

Реферат на тему:

Нотатки з історії науки: думки В. І. Вернадського і сучасника

Проблеми історії науки давно цікавлять істориків і фахівців різних
галузей науки і техніки. Відомо, що наука розвивається нерівномірно — це
досить складний процес, який характеризується наявністю протиріч,
спадів, підйомів, повернень на новому рівні до старих, давно залишених
чи забутих поглядів, боротьби різних думок, гіпотез, теорій, що рідко
виходять із цієї боротьби у своєму первісному виді, але майже завжди
непомітно мінливих, що перетворюються, вбираючи у себе нові елементи.
Цей процес не можна звести до чисто логічної схеми. Життя науки
складніше будь-якої схеми. Її розвиток визначається не тільки логікою
руху наукових ідей, але й насамперед самим життям, його вимогами,
умовами.

Окремі аспекти проблеми висвітлено у працях учених, присвячених історії
розвитку тієї чи іншої галузі науки. Проте не всі аспекти історії науки
висвітлено з достатньою повнотою, а деякі міркування є застарілими.

На ході розвитку науки позначаються зацікавленість суспільства,
економічний рівень тієї чи іншої країни, соціально-психологічний клімат
епохи, пануючі релігійні, філософські, ідеологічні плини тощо. Усе це
ускладнює діяльність у царині історії науки і техніки, тим більше, що
вона покликана освітити не тільки історію наукових ідей, але й хід
розвитку самого пізнання [1, с. 28].

Слід звернути увагу на думку, що історик науки має справу по суті з тим,
чого вже немає в реальності. Він може судити про минуле лише по
збережених пам’ятниках колишнього, по уцілілих фрагментах, які не
відбивають процесу у всій його складності. Це прекрасно розумів
Вернадський. «Сухая запись или документ, лежащие в основе исторического
изыскания, — пише він, — дают лишь отдельное представление о реально
шедшем процессе » [2, с. 20]. А точніше, віддалене уявлення, тому що
реальний хід процесу пізнання незмірно складніший і не може бути у всіх
своїх опосередкуваннях зафіксований у документах. Історик у своїх
міркуваннях ґрунтується на документах, але навіть тоді, коли він
установив шляхом довгого критичного аналізу їхню вірогідність, він не
повинен забувати, що документи — це ще не сама дійсність, а лише
застиглий слід її миті, її часткове відображення. Як фотографія фіксує
якусь мить існування людини, але не розкриває всіх сторін його
особистості, так і історичний документ, якщо він навіть цілком
об’єктивний, що буває далеко не завжди, не розкриває досліджуваний
процес у цілому [1, с. 28].

Зазначимо, що процес пізнання історії окремої галузі науки, наприклад
історія селекції зерна, історія обробітку грунту, становлення якогось
наукового центру чи розкриття особистості вченого, знаходиться в
постійному русі, увесь час відкриваючи нові факти і погляди. Минуле
наукової думки, писав Вернадський, «рисуется нам каждый раз в совершенно
иной и все новой перспективе. Каждое научное поколение открывает в этом
прошлом новые черты… Случайное и неважное в глазах ученых одного
десятилетия получает в глазах другого нередко крупное и глубокое
значение» [3, с. 191]. Розуміння минулого в міру розвитку науки
змінюється, минуле виступає в новому світлі. Виходячи з цього,
Вернадський робить наступны два висновки, які в повній мірі можуть бути
віднесені і до історії сільськогосподарської науки і техніки.

По-перше, «история научной мысли… никогда не может дать законченную
неизменную картину, реально передающую действительный ход событий» и
потому должна каждым поколением изучаться заново » [3, с. 131]. На
початку XX ст., коли Вернадський писав ці слова, історія науки як
наукова дисципліна була ще слабко розвинута і він виходив у своєму
висновку винятково з думки про залежність відображення минулого від
стану природознавства. Але якщо ми тепер врахуємо, що розвивається не
тільки природознавство, але й історія науки і техніки як наукова
дисципліна, удосконалюються методи її дослідження, значно виріс рівень
знань, обсяг вивчених матеріалів і т.інше, то висновок Вернадського
одержує нове підкріплення [1, с. 29].

Другий висновок Вернадського має ще більше методологічне значення.
«Историк…, — писав він, — сам создает, если можно так выразиться,
материал (точнее — предмет) своего исследования, оставаясь однако, все
время в рамках точного научного наблюдения. Поэтому в истории науки
постоянно приходится возвращаться к старым сюжетам, пересматривать
историю вопроса, вновь ее строить и переделывать» [3, с. 191-192]. Це
означає, що історики не просто час від часу заново повторюють попередні
дослідження, використовуючи раніше відомі і включаючи в орбіту уваги
нові документи і матеріали, але й вивчають такі сторони процесу розвитку
науки і техніки, такі проблеми й аспекти руху наукового знання, що
раніше не вивчалися. Розширюється проблематика історико-наукових і
історико-технічних досліджень, минулому ставляться нові питання,
пов’язані з новим етапом розвитку науки чи з новим розумінням,
породженим самим історичним матеріалом, новою методологічною установкою.
У результаті не просто розширюються рамки старих уявлень про минуле, про
закономірності розвитку науки і техніки, але вони нерідко реформуються,
здобувають нові риси чи зовсім змінюються.

Історик науки і техніки, таким чином, виступає вже не в ролі пасивного
реєстратора подій, а в ролі дослідника, що створює предмет свого
вивчення, що формулює питання, які підлягають з’ясуванню. Він заново,
під новим кутом зору, з визначеною цільовою настановою прочитує старі
матеріали про минуле, мобілізує нові, щоб одержати відповіді на
поставлені ним питання. На нашу думку, справжній історик — це не
фотограф-ремісник, а художник, що розкриває не скороминущий образ, а
внутрішню сутність обраної ним натури. Але, на відміну від художника,
історик направляє свою творчу фантазію не на зображення об’єкта, а на
формулювання дослідницької задачі і пошук необхідних і достатніх для її
вирішення матеріалів і потім уже будує свою картину в строгій
відповідності з ними.

Постають питання:

1. чи може історик-фахівець з загальної історії або історії України
розкрити і проаналізувати перебіг наукової думки, наприклад, в біології
або в теоретичній механіці, медицині або ветеринарії, посягти професійні
тонкощі великого математика, агронома або інженера, які внесли значний
вклад у розвиток науки?

?????????n?2. чи може фахівець згаданих напрямків науки виконати ту ж
роботу? Відповідь на ці питання однозначна: ні перші, ні другі виконати
на належному рівні дослідження з науки і техніки не зможуть. Це може
зробити історик, який осягнув тонкощі відповідної науки, або фахівець
конкретної галузі науки, який володіє запитами історичної науки. У наш
час найбільш вагомі здобутки в галузі історії науки і техніки мають саме
фахівці з фізики, біології, технічних та інших природничих наук, які
вели історичні дослідження з близької їм тематики.

Усе це не означає невірогідності чи суб’єктивності історії науки і
техніки. Просто і сам історик, і опонент історичного дослідження повинні
усвідомлювати, що дослідження дає лише наближену картину, що не вичерпує
всієї складності реального процесу, що будь-яке історичне дослідження є
лише етап у пізнанні дійсного ходу розвитку науки. Наприклад, сотні
разів в історичних дослідженнях відзначався збіг в основних рисах деяких
відкриттів, зроблених незалежно в різний час і в різних країнах.
Вернадський у «Нарисах по історії сучасного наукового світогляду»
приводить на підставі літературних джерел безліч таких випадків [1, с.
30].

Неодноразово історики реєстрували такі випадки, але далі цього не йшли.
Вернадський же побачив у цих випадках, так само, як і у збігах наслідків
взаємодії науки з практикою, релігією, філософією у різні часи й у
різних народів, і навіть у різних культурно-історичних регіонах, також
безліч разів зафіксованих в історичних творах, матеріал для вивчення
структури наукового мислення, загальних закономірностей розвитку науки.
«Изучение подобного рода явлений, — писав Вернадський, — несомненно
открывает нам общие черты, свойственные научному творчеству, указывает
его законы и таким образом заставляет нас глубоко проникать в изучение
психологии научного искания. Оно открывает нам как бы лабораторию
научного мышления. Оказывается, что не случайно делается то или иное
открытие, так, а не иначе строится какой-нибудь прибор или машина» [4,
с. 72]. Пізніше він намагався з’ясувати структуру науки. Але це вже була
зовсім інша задача, ніж та, якуу вирішували історики науки, що прагнули
дати як можна більш точний опис подій минулого. Вона викликає нову
організацію матеріалу, по-новому зіставляє факти і висікає з них нові
знання.

По методу рішення задач історії науки Вернадський розрізняв два типи
історико-наукових досліджень [4, с. 65].

Перший — «прагматичний виклад», коли дається строгий і точний опис подій
і фактів, у цьому випадку потрібно заново досліджувати весь наявний
матеріал. Однак результатом стає не повторення виконаної роботи, не
просто більш точний опис, що відтворює раніше упущене, непомічене чи
зовсім по-іншому озвучене у світлі сучасних досягнень природознавства, а
розкриття цілком нових сторін, аспектів, закономірностей розвитку науки,
нової методологічної установки, трактування теорій, відкриттів у їхній
тимчасовій послідовності. Він високо цінував таку роботу, оскільки вона
створює фактичну основу, емпіричний матеріал історії науки. Але таким
шляхом, вважав він, можна одержати лише уявлення про зовнішню сторону
ходу розвитку знань. Він називав цей тип досліджень зовнішньою історією
науки. Прагматичний виклад розвитку знання дає тільки одну сторону
розвитку думки. Воно не дає нам ясного уявлення про її еволюцію.

Другий тип досліджень — це дослідження, в яких ставиться задача
з’ясувати закони розвитку людської думки, розкрити шляхи і
закономірності наукового пізнання, його еволюцію, зрозуміти зв’язок між
різними явищами, фактами, подіями, описуваними в історії науки.

Існує, принаймні, три головних напрями, що ведуть до рішення цієї задачі
і якими керувався В.І. Вернадський у своїх дослідженнях [5, с. 2].

Перше — порівняльно-генетичне вивчення наукових світоглядів різних епох.
З такого вивчення, писав він, можна вивести закономірність історичного
процесу зміни і перетворення одного світогляду в інший.

Друге — вивчення структури науки різних епох. «Законы развития мысли
человечества могут быть поняты только тогда, когда мы примем во внимание
не одну главную господствующую струю мысли данного периода, нередко
шедшую по ложному пути, — но лишь тогда, когда мы охватим в наше
исследование все боковые течения, некоторые из которых шли далеко
впереди и вели человеческую мысль по верному пути к намеченной цели».

Третє — вивчення взаємодії науки з іншими формами суспільної свідомості
— філософією, релігією, мистецтвом, загальною культурою, а також з
матеріальною практикою і соціальними умовами даної епохи.

Так глибоко вникав геній Вернадського в тоді ще мало вивчену гілку
історії — історії науки. Він відкрив безліч нових напрямів дослідження,
і в цьому неперехідна цінність його праць, цим особливо дорогі вони для
нас, навіть якщо не всі висловлені в них думки ми розділяємо.

Одним із методологічних принципів досліджень з історії науки і техніки
слід вважати поєднання прагматичного викладу розвитку знання з
використанням законів розвитку наукової думки.

Висновки. Історія науки і техніки є окремим специфічним розділом
історії, яка потребує глибоких професійних знань конкретної науки.
Значний внесок в методологію досліджень з історії науки вніс академік
В.І. Вернадський, що може бути корисним і сучасним науковцям.

У подальшому рекомендується розкрити особливості досліджень з історії
окремих наукових напрямів.

Список літератури:

Микулинский С.Р. В.И. Вернадский как историк науки // В.И. Вернадский.
Избранные труды по истории науки. — М.: Наука, 1981. — С. 5-31.

Вернадский В.И. Труды по истории науки в России. — М.: Наука, 1988. —
464 с.

Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. — М.: Наука, 1988. — 520
с.

Вернадский В.И. Очерки по истории современного научного мировоззрения
(1902-1903) // В.И. Вернадский. Избраные труды по истории науки. — М.:
Наука, 1981. — С. 32-185.

Вернадский В.И. О значении трудов М.В. Ломоносова в минералогии и
геологии. — М .:Тов. Типографий А.И. Мамонтова, 1900. — 34 с.

Вернадский В.И. Основою жизни — Искание истины // Новый мир. — М., 1988.
— № 3 — С. 203-233. Зміст Видання

© Мудрук Олексій Северіанович, 2006

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *