Лікарські рослини
та їх застосування
(Валеріана лікарська,
чистотіл звичайний,
хвощ польовий)
Валеріана лікарська – Valeriana officinalis L.
Для лікування використовують кореневище з коренями.
Хімічний склад: ефірна, олія (0,5—3%), до складу якої входить камфен
(близько 20%), валеріано-бормеоловий ефір, вільний алкоголь борнеол,
пінен, терпенол, сесквітерпен, сєс-квітерпінеол та вільні органічні
кислоти (мурашина, оцтова, яблучна, масляна, ізовалеріанова); азулен,
проазулен, алкалоїди валерин і хатинін (близько 0,02%), борнілестер
(9,5%), метилпірилкетон, крохмаль, цукор, камедь, смолисті речовини.
Фармакологічні властивості. Валеріана лікарська діє заспокійливо на
центральну норвову систему, знижує збудливість її, а також спинного
мозку, ослаблює спазм гладеньких м’язів, сповільнює ритм серця, знижує
артеріальний тиск, розширює вінцеві судини, підсилює секрецію залоз
травного каналу, збільшує жовчовиділення.
Показання до призначення: безсоння, істерія, вегетоневрози, нервові
збудження і душевні переживання, епілепсія, іпохондрія, стани
непритомності, мігрень, неврози серцево-судинної системи та травного
каналу (особливо спастичного характеру), метеоризм, понос, астма, спазм
матки, клімакс, глистяна інвазія.
Способи застосування. Внутрішньо—холодний настій (10 г подрібненого
коренерища або 1 столова ложка на склянку окропу, настоюють протягом
6—24 год) по 1 столовій ложці або настойку — по 20—30 крапель 3—4 рази
на день: порошок — по 1—3 г на прийом.
Чистотіл звичайний – Chelidonium ma’jus L.
Для лікування використовують надземну частину.
Хімічний склад: алкалоїди хелідонін (0,97—],87% у стеблі, а в корінні—
1,90—4,14%), гемохелідонін, меюксихелідо-нін, оксихелідонін, хєледитрін,
берберін, коптизін, оксисан-гвінарін, протопін, сангвінарин, спартеїн,
хелідамін, хелі-мотин; ретинолу ацетат, аскорбінова кислота, ефірна
олія, органічні кислоти (лимонна, хелідонова, яблучна, янтарна), ”
ліпаза, жирна олія (близько 40—80%), жовтий барвник хелідоксантин.
Фармакологічні властивості. Чистотіл звичайний має бактерицидні,
протиспазматичиі, жовчогінні, знеболюючі, проносні й сечогінні
властивості. Препарати з нього викликають пригнічення центральної
нервової системи, зниження артеріального тиску, сповільнюють ритм серця,
а при нанесенні на шкіру викликають місцеву подразнюючу дію.
Найактивнішим фармакологічно е алкалоїд хелідонін, який поєднує в собі
властивості папаверину і морфіну. В свою чергу, алкалоїд сангвінарин та
інші діють за типом антихолінестераз-них речовин. Чистотіл підвищує
тонус гладеньких м’язів кишок і підсилює секрецію залоз травного каналу.
Показання до призначення: шкірні хвороби .(бородавки, екзема, короста,
лишай, мозолі, рак, рани, виразки трофічні), хвороби печінки й жовчного
міхура (гепатит, холангіт, холецистит).
Способи застосування. Шкіру змащують свіжим соком з товченої рослини,
маззю з соку (на вазеліні у співвідношенні 1:4) або порошку чистотілу,
змішаного з рівною кількістю вазеліну. Крім того, роблять примочки і
місцеві ванни з відвару (10 г рослини подрібненої на 200 мл окропу).
Внутрішньо — теплий відвар (названої вище концентрації) по 1 столовій
ложці 3 рази на день або по 1 склянці на день. При ракових станах відвар
готують із ЗО г рослини на 500 мл води — варять протягом 3—7 хв., після
чого ще настоюють 15 хв. і проціджують. Випивають по півсклянки З рази
на день, а з профілактичною метою— по півсклянки відвару в день 2—3 дні
на місяць.
Хвощ польовий – Equisetum arvense L.
Для лікування використовують надземну частину.
Хімічний склад: алкалоїд палюстрин, флавонові глікозиди галутеолін,
еквізетрин, і’зокверцетин, лютеолін; сапонін еквізотонін (15%), нікотин,
смолисті, дубильні й гіркі речовини, аскорбінова кислота, каротин,
глюкоза, жирна (3— 3,5%) та ефірна олії, кислоти (аконітова, яблучна,
щавлева, кремнієва — близько 25% та її солі — близько 10%), білки,
вуглеводи.
Фармакологічні властивості. Хвощ польовий має протизапальні, в’яжучі,
кровоспинні, відхаркувальні, дезинфікуючі, протигнильні, сечогінні
(сильніші, ніж діуретин) властивості, підсилює проліферацію сполучної
тканини, сприяє ремінералізації тканин (що надзвичайно цінно при
туберкульозі), стимулює функцію кори надниркових залоз,
загальнозміцнювальним засобом.
Показання до призначення: набряки серцевого і ниркового походження (слід
мати на увазі подразну дію сапонінів на ниркову паренхіму), кровотечі
(носові, маткові, легеневі, гемороїдальні, із сечовивідних шляхів),
туберкульоз, катар верхніх дихальних шляхів, ексудативний плеврит,
запалення і виразки слизової оболонки рота і зіва, пісок і камені в ‘
сечовивідних шляхах (розчиняє і виводить їх), цистит, уретрит, отруєння
свинцем, геморой, важкозагоюваиі гнійні і різані рани, лишай, екзема,
удари і трофічні виразки на шкірі, атеросклероз, радикуліт, фурункули,
артрит, подагра, пітливість ніг.
Способи застосування. Внутрішньо — настій (4 чайні ложки подрібненої
рослини на склянку окропу, настоюють 2 год.) по 3—4 столові ложки 3—4
рази на день; екстракт рідкий (відвар згущений до половини) — по пів
чайної ложки 4—6 разів на день.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
