РЕФЕРАТ
На тему:
Правова охорона банківської таємниці
Необхідною умовою нормального функціонування комерційних банків е
збереження банківської таємниці. В законодавстві передбачено право
банків на збереження таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх
клієнтів і кореспондентів та визначено ті підстави, за якими інформація
щодо юридичних та фізичних осіб, які містять банківську таємницю, може
бути розкрита банками (статті 60-62 Закону України “Про банки і
банківську діяльність”).
Застосування норм про банківську таємницю пов’язане передусім з
труднощами визначення цього поняття та нечіткою правовою регламентацією.
Банківська таємниця, як один із важливих принципів роботи комерційних
банків, становить різновид комерційної таємниці. Питання комерційної
таємниці регулюються Законами України “Про підприємства в Україні”, “Про
інформацію” тощо.
При визначенні банківської таємниці слід виходити з того, що,
по-перше, банки прагнуть приховати відомості про свої операції з метою
одержання високих прибутків.
По-друге, установи банків зберігають у таємниці відомості про клієнтів
та про операції банків, а працівники банківських установ в інтересах
клієнтів не мають права розголошувати відомості про стан їх рахунків і
здійснюваних ними операцій тощо. Під банківською таємницею мають на
увазі відомості, пов’язані з інформацією щодо діяльності та фінансового
становища клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування
клієнта та взаємовідносин з ним або третім особам при наданні послуг
банку і розголошення якої може заподіяти матеріальної чи моральної шкоди
клієнту.
У частині 2 ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
дається перелік відомостей, які становлять банківську таємницю. Це
зокрема:
1. Відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан
кореспондентських рахунків банків у Національному банку України.
2. Операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта,
здійснені ним угоди.
3. Фінансово-економічне становище клієнтів.
4. Системи охорони банку та клієнтів.
5. Інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи —
клієнта, її керівників, напрями діяльності.
6. Відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної
таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша
комерційна інформація.
7. Інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що
підлягає опублікуванню.
8. Коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках
інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає
обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України
та додатково самим банком на його розсуд.
Комерційні банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці
шляхом:
1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить
банківську таємницю;
2) організації спеціального діловодства з документами, що містять
банківську таємницю;
3) використання технічних засобів для запобігання несанкціонованому
доступу до електронних та інших носіїв інформації;
4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та
відповідальності за її розголошення у договорах та угодах між банком і
клієнтом.
Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо
збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків
зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи
для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при
виконанні своїх службових обов’язків.
Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або
наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали
конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати її і не
використовувати на свою користь чи на користь третіх осіб.
Збитки, заподіяні банку чи його клієнту внаслідок витоку інформації про
банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський
нагляд, відшкодовуються винними, органами.
Велике значення для захисту банківської таємниці має порядок її
розкриття. Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить
банківську таємницю, розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої
інформації;
2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України; Міністерства
внутрішніх справ України — на їх письмову вимогу щодо операцій за
рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб’єкта
підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з
питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками
конкретної юридичної або фізичної особи — суб’єкта підприємницької
діяльності за конкретний проміжок часу.
Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка
містить банківську таємницю, повинна:
а) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
б) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його
заступника), скріпленого гербовою печаткою;
в) містити передбачені законодавством підстави для отримання інформації;
г) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган
має право на отриманий такої інформації.
Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються
банком особам, зазначеним власником рахунка в заповідальному
розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним
нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за
рахунками померлих власників рахунків.
Комерційному банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого
банку, навіть якщо їх імена зазначені в документах, угодах та операціях
клієнта. Банк має право надавати загальну інформацію, що становить
банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних для надання
кредитів, банківських гарантій.
Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської
таємниці, несуть кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну
відповідальність. Кримінальна відповідальність може наставати за дії
передбачені статтями 231 (“Незаконне збирання з метою використання або
використання відомостей, що становлять комерційну таємницю”) і 232
(“Розголошення комерційної таємниці”) Кримінального кодексу України.
Відповідно до ст. 231 КК України умисні дії, спрямовані на отримання
відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи
іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також
незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну
шкоду суб’єкту господарської діяльності, караються штрафом від 200 до
1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на
строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.
Стаття 232 КК України також передбачає кримінальну відповідальність
службовців банку за умисне розголошення комерційної таємниці, без згоди
її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або
службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих
мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності,
карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2
років, або позбавленням волі на той самий строк. Заходи кримінального
покарання до осіб які вчинили зазначені злочини, застосовуються від
імені держави судом з попереднім провадженням слідства по цих справах.
У ст. 16411 Кодексу України про адміністративні правопорушення
передбачено, що незаконне розголошення або використання інформації, що
становить банківську таємницю, особою, якій ця інформація стала відома у
зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, – тягне за
собою накладення штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.
Цивільна відповідальність працівників банків може наставати на підставі
статей 203, 440 Цивільного кодексу України і полягає у відшкодуванні
завданої клієнту матеріальної і моральної шкоди за розголошення
банківської таємниці. Зацікавлені особи повинні звернутися з позовом до
районного суду про відшкодування шкоди. Дисциплінарну відповідальність
несуть службовці банку, якщо вони порушують умови контракту щодо
збереження банківської таємниці, відповідно до зобов’язання про охорону
банківських таємниць. У таких випадках керівництво банку може звільнити
працівника. Покарання за розголошення банківської таємниці не повинно
суперечити чинному законодавству, а заходи впливу мають ґрунтуватися на
визначених законом підставах.
Література.
Банкiвська ециклопедiя. Пiд редакцiєю Мороза А.М., К.: Ельтон, 1993р.
Комерцiйнi банки в Українi . Довiдник. К: Вища школа, 1990—62с
Мороз А. Основи банкiвської справи, К: Лiбра, 1994р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р.//
Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2001. Закон
України “Про Національний банк України” від 27.02.2004.
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні /
Затверджена постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001р.
Положення НБУ “Про кредитування” Затверджено постановою Правління НБУ №
246 від 28 вересня 1995 р. // Податки та бухгалтерський
облік.-2000.-№59.-с.715
Положення про порядок формування та використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків .
Васюренко О.В. Банківські операції.-К.-2002.-255с
Мітенко B.I. та ін. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія
“Бібліотечка банкіра”. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1997. – 138с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
