Реферат на тему:
Операції комерційних банків із цінними паперами
План
1. Суть і цілі банківських інвестицій. Інвестиційна політика банків
2. Випуск цінних паперів комерційними банками
3. Депозитарії комерційних банків
4. Зв’язок інвестиційних операцій із позичковими операціями. Фактори
ризику збитків і втрат банківської ліквідності від інвестиційних
операцій
5. Формування резервів для покриття збитків від інвестиційної діяльності
1. Суть і цілі банківських інвестицій. Інвестиційна політика банків
Під банківськими інвестиціями розуміють, як правило, вкладання коштів у
цінні папери з терміном погашення понад один рік, що переслідують ціль
одержання прибутку. Проте в сучасних умовах України, зважаючи на
інфляційні процеси та недостатній розвиток ринку цінних паперів,
враховуючи низьку ліквідність більшості об’єктів інвестиційних вкладань,
до банківських інвестицій також відносять вклади у ЦП з терміном обігу
до одного року.
Банківські інвестиції класифікуються за такими ознаками та поділяються
на такі види :
Класифікація банківських інвестицій
КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ.
ЗА СКЛАДОМ – прямі, вкладання у статутний капітал, через паї та частки;
портфельні, придбання цінних паперів.
ЗА ТЕРМІНОМ – короткострокові, середньострокові, довгострокові.
ЗА ВИДАМИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ – вкладання у акції, вкладання в облігації,
вкладання в інші боргові зобов’язання.
Як правило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних
емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє
створювати диференційовані банківські інвестиційні портфелі.
Основні цілі банківських інвестицій стандартні:
– отримання доходу;
– збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту
курсової вартості ЦП;
– регулювання та забезпечення ліквідності банку.
Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність,
реалізуються через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні
банки керуються традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик
та величина банківських процентних ставок. Таким чином, прийнято
розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:
– агресивну: надається перевага ЦП із великим ступенем ризику, проте із
значною потенційною дохідністю (акції);
– консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації
та інші короткострокові боргові зобов’язання, що призводить до зменшення
ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення дохідності.
2. Випуск цінних паперів комерційними банками
Відповідно до Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”
комерційні банки України можуть емітувати такі види цінних паперів:
– привілейовані та прості акції,
– облігації;
– ощадні сертифікати;
– банківські векселі.
При здійсненні емісії цінних паперів комерційні банки, окрім вище
названого закону, керуються також Законами України “Про банки та
банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, положенням НБУ
“Про реєстрацію та ліцензування комерційних банків” і “Правилами випуску
та реєстрації цінних паперів на території України”.
Емісія цінних паперів банками здійснюється для формування власного та
залученого капіталу у таких випадках:
– при реєстрації або перетворенні пайового банку в акціонерний
(привілейовані та прості акції);
– при повторній емісії для збільшення розмірів статутного фонду
(привілейовані та прості акції);
– при залученні ресурсів для здійснення активних операцій (облігації,
ощадні сертифікати, векселі).
Процедура емісії ЦП комерційними банками складається з таких етапів:
1. Прийняття банком-емітентом рішення про емісію.
2. Підготовка проспекту емісії.
3. Реєстрація випуску ЦП та проспекту емісії.
4. Видання проспекту емісії та опублікування повідомлення у засобах
масової інформації про випуск ЦП.
5. Реалізація ЦП.
6. Реєстрація підсумків емісії.
7. Опублікування підсумків емісії.
3. Депозитарії комерційних банків
Під депозитарною діяльністю розуміють надання послуг зі зберігання
(депонування) цінних паперів та виконання доручень зі реалізації прав,
що засвідчені цінними паперами. Для цього при банках створюються
спеціалізовані підрозділи – депозитарії цінних паперів.
Основними функціями депозитаріїв комерційних банків є:
– знерухомлення або дематеріалізація цінних паперів при прийнятті їх на
збереження;
– виконання за допомогою ЕОМ бухгалтерських проводок із переказу та
вилучення з обігу цінних паперів, що знаходяться на збереженні;
– створення комп’ютерної бухгалтерської заставної системи цінних
паперів, що знаходяться на зберіганні;
– вилучення цінних паперів на звичайній і терміновій основі;
– надання комплексних послуг зі зберігання цінних паперів: ведення
реєстру акціонерів, нарахування, виплата процентів і дивідендів та ін.
Клієнтами депозитарію комерційних банків є емітенти, індивідуальні та
інституціональні інвестори. Депозитарний облік цінних паперів може
організовуватись банками у двох основних формах:
– знерухомлення – заміна емітованих цінних паперів єдиним глобальним
сертифікатом, що зберігається у депозитарії, з відкриттям кожному з
власників даного сертифіката окремих ДЕПО-рахунків;
– повна дематеріалізація цінних паперів – емісія цінних паперів у
вигляді електронних записів за допомогою комп’ютерної системи.
Зберігання цінних паперів у депозитаріях організовується за двома
видами:
– відокремленим (закритим) – сертифікати цінних паперів, довірені
депозитарію власниками даних цінних паперів, зберігаються окремо від
цінних паперів інших клієнтів та цінних паперів, що належать самому
депозитарію (тобто банку);
– колективним (відкритим) – цінні папери, передані на зберігання до
депозитарію, є частковою власністю всіх клієнтів депозитарію, що здали
йому на зберігання цінні папери того ж випуску. Належність цінних
паперів конкретним клієнтам не ідентифікується за номерами та серіями.
Клієнти депозитарію є власниками певної кількості цінних паперів, рівної
кількості внесених ними на зберігання паперів. Зберігання цінних паперів
у депозитарії комерційного банку здійснюється на основі їх поділу на
класи залежно від їх якісного стану.
Основним завданням депозитарію, поряд із знерухомленням та
дематеріалізацією цінних паперів, є організація їх обліку на основі
ведення рахунків ДЕПО та забезпечення їх переказу по рахунках ДЕПО
згідно з укладеними угодами. Виходячи з життєвого циклу кожного випуску
цінних паперів, операції переказу, що здійснюються депозитарієм,
поділяються на три класи:
– перекази в процесі емісії випуску;
– перекази на стадії вторинного обігу ЦП;
– перекази в процесі погашення (вилучення з обігу) ЦП.
Кожен клас операцій поєднує, в свою чергу, операції в межах депозитарію
одного комерційного банку і операції переказу цінних паперів по рахунках
депозитаріїв різних комерційних банків (міждепозитарні операції).
Таким чином, депозитарії комерційних банків дозволяють максимально
наблизити у часі момент платежу та переходу прав власності за операціями
з цінними паперами, прискорити їх фізичне надходження до нового
власника, що значно пришвидшує завершення угод із цінними паперами та
сприяє розвитку фондового ринку в цілому.
r
t
ue
r
ue
. Зв’язок інвестиційних операцій із позичковими операціями. Фактори
ризику збитків і втрат банківської ліквідності від інвестиційних
операцій
Між позичковими та інвестиційними операціями КБ існує тісний зв’язок:
1. Банки для підтримання оптимальної структури своїх активів залежно від
економічної ситуації змінюють її або на користь позичок, або на користь
інвестицій.
2. Однією із функцій інвестиційних операцій є поповнення капіталу
відповідно до “сходинкових” строків зобов’язань як інвестиційного, так і
позичкового портфеля, що дає змогу задовольнити непередбачувану потребу
в коштах, яка виникає у зв’язку з вилученням клієнтами своїх коштів, або
одержанням заявок на позички, що перевищують наявні ресурси.
3. Постійно коригуючи співвідношення між інвестиціями та позичками,
банки мають можливість управляти ліквідністю, платоспроможністю та
виконувати інші обов’язкові нормативи. Це відбувається шляхом
перерозподілу коштів між інвестиційним та позичковим портфелем.
Банківським інвестиціям властиві фактори ризику, хоча з ряду причин,
інвестиції не повинні мати такої ж ліквідності, як і позички.
Класифікація видів інвестиційного ризику.
ОСНОВНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ФАКТОРИ РИЗИКУ
Кредитний ризик характерний для ЦП в разі, коли фінансові можливості
емітента різко погіршуються, що призводить до неспроможності погашення
боргу за ЦП.
Ринковий ризик виникає у зв’язку з непередбачуваними змінами на ринку
ЦП.
Процентний ризик пов’язаний із коливанням процентних ставок, що може
призвести до збитків в інвестиційній діяльності.
Інвестиційна діяльність банків повинна мати деякий захист від ризику
виникнення збитків і втрат ліквідності банків. Основні методи такого
захисту:
Методи мінімізації інвестиційного ризику.
МЕТОДИ ЗАХИСТУ ВІД РИЗИКУ ВИНИКНЕННЯ ЗБИТКІВ І ВТРАТ ЛІКВІДНОСТІ
МЕТОД ДИВЕРСИФІКАЦІЇ:
Банки намагаються розміщувати кошти у ЦП різних клієнтів та видів.
“СХОДИНКОВИЙ” МЕТОД:
Банки намагаються урівноважити частку інвестиційного портфеля, що
складається з безстрокових та довгострокових зобов’язань, відповідною
часткою короткострокових цінних паперів.
МЕТОД “ШТАНГИ”:
Банки намагаються підтримувати відповідну структуру строків погашення
цінних паперів.
МЕТОД ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ:
Банки формують резерви для покриття можливих збитків і втрат ліквідності
від операцій із ЦП.
Як правило, у практиці комерційних банків дані методи використовуються
комплексно, доповнюючи один одного залежно від конкретної економічної
ситуації та фінансового становища банку.
5. Формування резервів для покриття збитків від інвестиційної діяльності
Комерційні банки зобов’язані створювати резерв на відшкодування збитків
від операцій із цінними паперами. Банки можуть зазнати збитків від
операцій із ЦП унаслідок:
– погіршення фінансового стану емітента ЦП;
– зниження ринкової ціни цінних паперів внаслідок зміни поточної
ринкової норми дохідності.
Резерв на відшкодування збитків комерційного банку від операцій із ЦП
складається із загального та спеціального резерву.
Загальний резерв під ЦП у портфелі банку може формуватися на власний
розсуд кожного комерційного банку. Методика визначення розміру такого
резерву нормативними актами НБУ не регламентується.
Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі
падіння ринкової ціни групи цінних паперів (для ЦП на інвестиції –
всього портфеля ЦП) нижче рівня балансової вартості цієї групи
(портфеля) ЦП без урахування попередньо сформованого спеціального
резерву.
Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що знаходяться в
портфелі банку на продаж понад 15 робочих днів, або в портфелі на
інвестиції понад 30 робочих днів. Резервуванню не підлягають:
– цінні папери власної емісії;
– векселі суб’єктів господарської діяльності, що придбанні у першого
векселетримача і мають тільки один передавальний напис (індосамент).
Такі векселі вважаються товарними та виступають об’єктами резервування
як складова частина кредитного портфеля;
– вкладення в дочірні та асоційовані установи на інвестиції. Проте у
разі примусового переведення таких ЦП із портфеля на інвестиції до
портфеля на продаж ці групи цінних паперів підлягають резервуванню, як і
звичайні капітальні цінні папери.
У портфелі ЦП комерційні банки для розрахунку резерву повинні виділяти
такі категорії:
Категорія І – ЦП у портфелі на продаж, що мають активний ринок.
Категорія 2 – ЦП у портфелі на продаж, що не мають активного ринку.
Категорія 3 – ЦП у портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.
Категорія 4 – ЦП у портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.
У фінансовому обліку та звітності КБ повинні розрізняти спеціальний
резерв під цінні папери в портфелі банку на продаж та спеціальний резерв
під ЦП в портфелі банку на інвестиції. Виходячи з цього, КБ зобов’язані:
– проводити планову переоцінку портфеля ЦП на продаж не пізніше 15-го
числа місяця, що іде за звітами, та вносити відповідні коригування до
суми сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 2-ох
місяців після завершення переоцінки;
– проводити повну позапланову переоцінку портфеля ЦП на інвестиції у
разі примусового переведення частини портфеля на інвестиції до портфеля
на продаж упродовж 15-ти робочих днів, вважаючи день примусового
переведення першим, та вносити відповідні коригування до суми
сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 10-ти
робочих днів, вважаючи день завершення переоцінки першим.
Для цінних паперів категорії 1 ринковою ціною вважається:
1) середнє котирування ЦП упродовж місяця на тій біржі, де такий папір
було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або
2) середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) у день переоцінки
(в день останніх торгів місяця при умові, що вони відбулись на різних
біржах із розривом не більше 5-ти робочих днів), або
3) середнє котирування купівлі цього ЦП на ПФТС за останній тиждень
місяця.
Для цінних паперів категорії 2 ринковою ціною вважається розрахункова
ринкова вартість, що визначається відповідно до методики визначення
розрахункової ринкової вартості ЦП у портфелі банку на продаж.
Для цінних паперів категорії 3 ринковою ціною вважається:
1) середнє котирування ЦП упродовж місяця на тій біржі, де такий папір
було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або
2) середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) у день переоцінки
(в день останніх торгів року при умові, що вони відбулись на різних
біржах із розривом не більше 15-ти робочих днів), або
3) середнє котирування купівлі цього ЦП на ПФТС за останній календарний
місяць року.
Для цінних паперів категорії 4 ринковою вважається ціна, що визначена
відповідно до методики визначення розрахункової ринкової вартості для ЦП
у портфелі банку на інвестиції.
Після визначення ринкової ціни ЦП портфелі банку спеціальний резерв
формується, як різниця між балансовою та ринковою ціною групи ЦП у разі,
якщо ринкова ціна менша за балансову. Використовується резерв для
покриття збитків при реалізації ЦП, або при їх примусовому переведенні.
Сума загального резерву формується банком із прибутку, а спеціального –
відноситься до витрат банку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
