Моделювання діяльності банків, фондових бірж та акціонерних підприємств (реферат)

Реферат на тему

Моделювання діяльності банків, фондових бірж та акціонерних підприємств

План

1. Принципи та типи банківської комерції

2. Банківський маркетинг

3. Ліквідність та платоспроможність

Література 1. Принципи та типи банківської комерції

Як зазначалося вище, банк – це кредитно-фінансова установа, яка залучає
та накопичує вільні грошові засоби підприємств та організацій усіх форм
власності, населення (пасивні операції), а також здійснює емісію (випуск
грошей в обіг), випуск цінних паперів, кредитування народного
господарства та населення, надає різного роду позики на умовах
платності, поворотності та терміновості (активні операції).

У світовій практиці існують наступні типи банків.

1. За характером операцій, що виконуються: емісійні; комерційні.

2. За господарською ознакою: промислові; торговельні;
сільськогосподарські; зовнішньоторговельні; ощадні; депозитні.

3. За ознакою підпорядкованості: місцеві (регіональні); що обслуговують
потреби ряду регіонів; що обслуговують потреби держави в цілому;
міжнародні.

4. За ознакою власності: державні; акціонерні; приватні; муніципальні;
змішані. 

Основні завдання: 

· акумуляція вільних грошових засобів;

· залучення депозитів (вкладів) та їх використання переважно для
кредитування установ та населення. 

Принципи банківської комерції:

· прибутковість господарювання;

· відсутність бездіяльних ресурсів;

· безпека банківської діяльності. Спочатку це ризик, потім – період
очікування, а наступним етапом є прибуток чи збиток;

· орієнтація на клієнта. Банк може ризикувати своїм капіталом, але не
капіталом клієнта, його прибутком. 

Рекомендації для поведінки банківського службовця:

1) ввічливість, уміння слухати;

2) простота та доступність для клієнта рішень і рекомендацій, що
приймаються;

3) творчий підхід до справи;

4) освоєння єдиної методології.

2. Банківський маркетинг

Маркетинг – це система управління та організації діяльності компаній і
фірм, яка всебічно враховує процеси, що відбуваються на ринку.

Характер банківських послуг: кредитні; операційні; інвестиційні. 

Послуги бувають:

· пов’язані з розрахунками, грошовими та іншими операціями за дорученням
власників рахунків (вкладників);

· факторингові; 

· лізингові; 

· довірчі; 

· консультаційні; 

· інформаційні та інші.

Факторингові операції. Факторинг – це, як зазначалося раніше, особлива
форма діяльності на внутрішньому ринку спеціалізованої установи,
пов’язана із стягненням грошей з підприємств-покупців, які є клієнтами.

Факторинг з оборотом – це сума, вказана у розрахунковому документі, що
не була сплачена у встановлений термін платником, відшкодовується банку
постачальником.

Факторинг без обороту полягає у тому, що після купівлі банком
несплаченого розрахункового документа постачальник не відповідає за
своєчасність сплати цього боргу.

Лізингові послуги містять:

· пошуки орендодавця та орендаря;

· розробку умов лізингової операції;

· розробку програм для ЕОМ, що дозволяють вибрати найкращий варіант для
банку та інших учасників угоди;

· визначення верхньої та нижньої меж плати до початку переговорів;

· ймовірне моделювання поведінки орендаря;

· залучення спеціалістів для консультацій щодо податків та звітності;

· підготовка юридичних документів;

· залучення коштів зовнішніх інвесторів;

· отримання орендних платежів від орендарів;

· консультації щодо кредитоспроможності орендаря.

Лізингові послуги оренди полягають у тому, що банк може виступати
орендодавцем чи посередником між орендодавцем та орендарем.

Довірчі послуги пов’язані з:

1) цінними паперами:

· обслуговування облігаційної позики;

· розміщення акцій;

· агентські функції з передачі власності на акцію та облігацію;

· оплата купонів;

· зберігання цінних паперів;

2) депозитними операціями. Банк допомагає клієнтам визначати стабільну
частину грошових засобів, яка може перетворюватися у терміновий депозит.
Для цього використовується інформація про залишки коштів на рахунках до
вимоги. Основою методики розрахунку стабільної частини залишку може бути
модель імовірнісного нормального розподілу;

3) управління майном:

· розпорядження майном клієнта після його смерті;

· опікунські функції; 

· консультації щодо продажу майна;

4) інформаційними послугами:

· кредитоспроможність клієнтів;

· ринок банківських послуг;

· відсотки з активних та пасивних операцій;

5) консультаційними послугами: 

· підвищення класу кредитоспроможності клієнта;

· розробка умов лізингових операцій та інноваційного кредитування;

· вибір варіантів кредитування та розрахунків у конкретних економічних
ситуаціях;

· складання звітності;

· вибір варіанта вигідного вкладання коштів;

· оптимальне керування ліквідними ресурсами підприємства;

· фінансове планування;

· оцінка ризику та прибутковості окремих операцій;

· раціональне комбінування надходжень та платежів;

6) стратегією та моделлю. Як складові частини банківського маркетингу
можна виділити:

· збирання інформації, необхідної для вивчення ринку;

· вивчення товару та визначення його ціни;

· організація збуту послуг.

Метою збирання інформації є визначення реального (освоєного) та
потенційного ринку даного комерційного банку (КБ), вивчення потреб та
очікувань цього ринку. Для характеристики ринку визначається загальна
частка, що належить банку, у тому числі частка ринку позик та депозитів,
а також ринку окремих видів послуг; порівнюється ринок даного КБ із
ринком інших конкуруючих кредитних установ. Велике значення для
детального вивчення ринку має його сегментація.

В основі сегментації лежить характер банківських послуг (кредитні,
операційні, інвестиційні та інші), клієнтурна ознака (юридичні та
фізичні особи, корпорації, банки-кореспонденти, уряд). Використовується
також географічна, демографічна, психокультурна та поведінкова
сегментація. При сегментації ринку підприємств враховується розмір
підприємства, сфера діяльності, кількість працюючих, рівень підготовки
керівника, характер попиту (первинний чи вторинний).

На підставі інформації про ринок КБ розробляє власну стратегію:

· продаж нових або освоєних послуг старим клієнтам;

· проникнення (продаж старих послуг новим клієнтам на старому ринку);

· розвиток (продаж старих послуг на новому ринку);

· диверсифікація (продаж нових послуг на новому ринку).

Важливою складовою частиною банківського маркетингу є вивчення характеру
послуг, що продаються, та цін на них [20, 21]:

де ЦК – ціна за кредитні послуги чи договірний відсоток за кредит; –
середня ціна кредитних ресурсів чи основний процент; ДН – договірна
надбавка; ДЗ – договірна знижка.

Залежить від:

1) офіційної чи облікової відсоткової ставки;

2) рівня відсотків за міжбанківськими кредитами та внесками.

Слід розрізняти ринкову та реальну ціну ресурсів. Реальна ціна є
скоригованою на норму обов’язкових резервів ринкова ціна:

де РЦкр – реальна ціна кредитних ресурсів; РЦр – середньозважена ринкова
ціна ресурсів; Nфр – норма відрахування до фонду регулювання кредитних
ресурсів.

Договірну надбавку (ДН) іншими словами можна назвати кредитною маржею,
яка визначається з урахуванням таких факторів, як:

· вид та термін кредиту;

· кредитоспроможність клієнта;

· тривалість ділових зв’язків; 

· темпи інфляції; 

· розміри бюджетного дефіциту;

· фаза економічного циклу;

· можливості рефінансування у центральному банку (ЦБ); 

· розміри депозитної гарантії.

Для встановлення маржі КБ вивчає динаміку відсоткових ставок за позиками
з урахуванням впливу інфляції. 

Розрізняють реальні та номінальні відсоткові ставки за

ВСр=ВСн – I,

де ВСр – реальна відсоткова ставка за кредит; ВСн – номінальна
відсоткова ставка за кредит; І – темпи інфляції.

При розробці відсоткової політики важливо знати відсоткову маржу, яка
буде достатньою для даного КБ. Її основою може бути коефіцієнт
внутрішньої вартості банківських послуг, яким користуються іноземні КБ
на підставі даних балансу:

де М – відсоткова маржа; В – загальні витрати банку, включаючи витрати
за позиковими операціями; Дin – доходи; Пд – достатній прибуток; Аn –
актив, що приносить дохід.

При встановленні вартості операційних послуг враховується їх
працеємність.

3. Ліквідність та платоспроможність

Ліквідність – швидка реалізація, продаж, перетворення матеріальних
цінностей у грошові засоби. 

Активи банку (за ступенями ліквідності) бувають наступних видів. 

1. Ліквідні кошти, що перебувають у негайній готовності, чи першокласні
ліквідні кошти: 

· каса;

· кошти на кореспондентському рахунку; 

· першокласні векселі; 

· державні цінні папери.

2. Ліквідні кошти у розпорядженні банку, які можуть перетворюватися у
грошові кошти – кредити та інші платежі на користь банку з терміном
виконання у 30 діб, цінні папери, що умовно реалізуються та
зареєстровані на біржі (як і участь в інших підприємствах та банках),
інші цінності (включаючи немаржинальні).

3. Неліквідні активи – прострочені кредити та ненадійні борги, будівлі
та споруди, що належать банку та відносяться до основних фондів. Баланс
вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє шляхом швидкої реалізації
коштів за активом покривати термінові зобов’язання за пасивом.

Найбільш ліквідною частиною активу вважається касова готівка, під якою
розуміють не тільки гроші у касі, а й грошові засоби на поточному
рахунку даної кредитної установи у ЦБ. 

Статті ліквідності:

· першокласні короткострокові комерційні векселі, які банк може
переоблікувати у ЦБ;

· цінні папери, гарантовані державою.

Менш ліквідними є банківські інвестиції та довгострокові цінні папери. 

Складноліквідні активи: 

· довгострокові позики; 

· вкладення у нерухомість. 

Ліквідність балансу залежить від:

1) структури його активів;

2) ступеня ризику окремих активних операцій. Чим більша частка
високоризикових активів у балансі банку, тим нижча його ліквідність.

Надійні активи – готівкові грошові кошти. 

Високоризикові – довгострокові вкладення банків;

3) структури пасивів балансу. Підвищення питомої ваги вкладів до вимоги
та зниження частки термінових вкладів послаблює банківську ліквідність;

4) надійності депозитів та позик, отриманих банком від інших кредитних
установ.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо сума грошових активів, які банк
може швидко мобілізувати, дозволяє своєчасно виконати зобов’язання за
пасивом.

Для оцінки ліквідності застосовуються коефіцієнти коротко мінової та
середньотермінової ліквідності:

де Акр – короткотермінові ліквідні активи; Пкр – короткотермінові
пасиви;

де Аср – середньотермінові активи; Пср – середньотермінові пасиви.

Норма ліквідності – коефіцієнт ліквідності, не нижчий визначеного рівня.

Платоспроможність банку – спроможність у визначені строки та у повному
обсязі відповідати за своїми зобов’язаннями. 

Фактори, що впливають на платоспроможність:

1) ліквідність балансу;

2) політична та економічна ситуація у державі чи регіоні;

3) стан грошового ринку;

4) можливість рефінансування у ЦБ;

5) стан ринку цінних паперів;

6) наявність та досконалість заставного та банківського законодавства;

7) забезпеченість банку власним капіталом;

8) надійність клієнтів та банків-партнерів;

9) рівень менеджменту у банку;

10) спеціалізація та різноманітність банківських послуг даної кредитної
установи. 

Показники ліквідності та платоспроможності банків

*

?

ooooooooooooiiiiaaaaaaaaaa

-P-?-joooooooooooooooooooooooooooo

(2(x(?(o(*)‚)A)»*?*L+oooooooooooooooooooooooooooo

?ue?.@oooooooooooooooooooooooooooo

JEJOJ(KXK?KoM P‚Q?Qoooooooooooooooooooooooooooo

_L_U_oooooooooooooooooooooooooooo

,‚r‚?‚I‚R?o?oooooooooooooooooooooooooooo

нку

де ВКБ – власні кошти банку; ЗБ – зобов’язання банку.

Власні кошти банку:

1) статутний фонд (СФ);

2) резервний фонд (РФ);

3) фонд основних засобів (ФОЗ);

4) фонд амортизації (ФА);

5) спеціальні фонди (наприклад, фонди економічного стимулювання);

6) нерозподілений прибуток за мінусом:

· суми відшкодування коштів та збитків банку;

· вартості будівель та споруд;

· дебіторська заборгованість (дебетове сальдо); 

· суми вкладень в інших підприємствах;

· капітальних внесків банку. 

Зобов’язання банку (ЗБ):

1) залишки коштів на розрахункових рахунках підприємств;

2) власні кошти підприємств та організацій для фінансування капітальних
вкладень за мінусом сум фінансування державних капітальних вкладень;

3) внески та депозити підприємств;

4) внески населення;

5) кошти у розрахунках;

6) позики в інших банках (50 % гарантій доручень, виданих банком).

де ЗВ – залишок внесків громадян. 

Через коефіцієнти К1, К2 встановлюються межі зобов’язань банку.

Коефіцієнти ліквідності:

1) показник поточної ліквідності балансу: К4 – періодичне порівняння
усіх ліквідних балансових активів ринку з його обов’язками до вимоги. 

Основні статті ліквідних активів балансу банку: 

· грошові засоби у касах банку та грошові засоби в дорозі; 

· залишки коштів на рахунках за розрахунками з кредитними установами
країни;

· облігації державних позик, що належать банку; 

· кредити та інші види платежів, до погашення яких залишилося не більше
місяця;

2) показник середньотермінової ліквідності:

де Апр – активи банку терміном понад 1 рік; ЗБпр – зобов’язання банку за
депозитними рахунками та кредитами терміном понад 1 рік; 

3) обмеження зобов’язань банку:

де К – капітал банку; 

4) забезпеченість кредитів внесками:

де К – сума кредитів; С – сума розрахункових, поточних рахунків, внесків
та депозитів.

Відношення показує дохідні та одночасно найризикованіші активи, покриті
внесками;

5) забезпеченість внесків ліквідними активами:

де Ал – сума ліквідних активів;

6) частка ліквідних активів у загальній сумі активів:

де А – загальна сума активів за мінусом кредитів та інших платежів на
користь банку з терміном виконання до 30 днів.

Коефіцієнти ризику:

1) показник забезпечення капіталом вкладень з підвищеним ризиком:

де Ар – сума активів з урахуванням ризику;

2) показник співвідношення капіталу з активами підвищеного ризику,
балансова сума яких скоригована на процент ризику:

де Апр – активи з урахуванням ризику їх втрат; 

3) максимальний розмір кредиту на одного клієнта, що отримує позику.

При розміщенні кредитів банку потрібно виходити із ступеня
кредитоспроможності підприємств та організацій, не виключаючи можливості
неплатежів, дотримуючись обмеження видачі кредиту на одного клієнта. У
протилежному випадку прострочення лише одного клієнта з великим кредитом
може порушити ліквідність балансу банку.

Максимальний розмір кредиту встановлений ЦБ у вигляді співвідношення
сукупної заборгованості за позиками одного клієнта (сума дебетових
сальдо за позиковими рахунками плюс 50 % позабалансових зобов’язань,
виданих цьому клієнту) з власними коштами банку:

де ЗП1 – заборгованість за позиками одного клієнта. 

З метою дотримання платоспроможності введено поняття “великий кредит” –
величина сукупної заборгованості клієнта плюс 50 % виданих гарантій та
зобов’язань, яка перевищує 15 % ВКБ. Загальна сума великих кредитів,
виданих КБ на кінець звітного місяця, не повинна перевищувати власні
кошти банку більше ніж у 8 разів.

Сума 5 найбільших кредитів з урахуванням забалансових операцій не може
перевищувати власні кошти банку більше ніж у 3 рази; 

4) максимальний ризик на одного клієнта, що отримує позику:

де Р – сума зобов’язань боржника банку за кредитами, а також 50 % суми
позабалансових зобов’язань, виданих банком даному клієнту, які
передбачають виконання у грошовій формі. При підрахунку Р виключається:

· 90 % суми залишку заборгованості за позиками, виданими під заставу
державних цінних паперів;

· 75 % суми залишку заборгованості за позиками, наданими під заставні
зобов’язання, реальне матеріальне забезпечення, вільне від застави за
іншими угодами;

· 70 % залишку заборгованості за позиками, гарантованими третіми особами
з відомою платоспроможністю;

· 80 % суми застрахованих кредитів;

· 60 % заборгованості за позиками під заставу векселів, що мають
гарантію банку;

· 50 % заборгованості за позиками під заставу перекладних векселів, що
акцептовані платником і мають аваль;

· 40 % зобов’язань, що виникли на підставі операцій обліку векселів; 

· 40 % заборгованості за позиками, виданими під заставу акцій,
зареєстрованих на фондовій біржі.

Фонд регулювання кредитних ресурсів

КБ повинні депонувати на резервному рахунку у центральному банку 10 %
залучених коштів. Обсяг коштів, що підлягають депонуванню,
розраховується, виходячи із залишків залучених коштів на перше число
кожного місяця.

До суми останніх включаються пасивні залишки за поточними,
розрахунковими та іншими рахунками бюджетних, державних, спільних,
суспільних організацій, колгоспів, внесками громадян, внесками та
депозитами кооперативів, а також кошти у розрахунках основної та
інвестиційної діяльності (включаючи міжбанківські розрахунки). Кредити,
одержані в інших банках, не враховуються [11, 19].

Механізм управління ліквідністю та прибутковістю

Обсяг ефективних ресурсів, які можуть спрямовуватися на кредитні
вкладення, розраховується наступним чином:

КРе = Сф + Звк + Д + Зр + Зін – НА – 0,1(Д+Зр) – 0,3ЧЗр,

де КРе – ефективні кредитні ресурси; Сф – статутний фонд; Звк – залишки
власних коштів банку; Д – депозити; Зр – залишки на розрахункових та
інших рахунках клієнтів у банку; Зін – інші залучені кошти; НА –
ресурси, вкладені у банківську споруду, обладнання та інші
низьколіквідні активи; 

КРв( КРд )=КРе – КВф ,

де КРв – обсяг вільних ресурсів; КРд – дефіцит ресурсів;

КВф – фактичні кредитні ресурси банку.

Приклад нормативного розподілу обсягів та періодів можливого
використання кредитних ресурсів КБ

Ефективність використання кредитних ресурсів (КР):

де КВ – кредитні вкладення (КВ); КВеі – нормативні КВ; Ті – термін, на
який видані ресурси.

Згідно з наведеними табличними даними:

Ступінь недовикористання ресурсів (СНР) оцінюється величиною:

Відсоткові ставки

Рівень відсоткових ставок за банківськими позиками визначається
відповідно до коливань грошового ринку (залежно від змін співвідношення
пропозиції грошей та попиту на гроші).

1. Загальна базова ставка:

де КРе – ефективні ресурси; ВСпо – відсоткові ставки за відповідними
видами пасивів.

2. Базова ціна кредиту:

де КВ – кредитні вкладення.

Показники розраховуються з урахуванням фактора часу – періоду
користування позикою (Т).

Приклад. Підприємство отримує від банку кредит на суму 12 млн. грн.
терміном до 4 років. Кредит погашається, починаючи з другого року,
щоквартально, рівними частками; термін погашення – останній робочий день
кварталу. 

За ресурси сплачується: 

– за перший рік – 8 %; 

– за другий і третій роки – 10 %; 

– за четвертий рік – 12 %. 

Тоді:

3. Реальна ціна кредиту: 

РЦк = БЦк + М,

де М – величина маржі.

В основі обчислення М лежить мінімально необхідний дохід (НОД), що
розраховується відповідно до суми витрат банку (ВБ) та необхідного
прибутку (Пн).

Витрати банку (ВБ):

· плата за кредитні ресурси; 

· оплата праці; 

· орендна плата;

· амортизаційні витрати на споруди та обладнання; 

· оплата охорони, господарсько-операційні витрати та ін. 

В основу методики обчислення суми Пн покладено достатній розмір доходу
чи дивіденду, що припадає на власний капітал банку, оскільки у
протилежному випадку ринкова вартість цінних паперів, випущених банком,
буде нижче номінальної.

4. Маса прибутку, спрямована на сплату дивідендів:

МПД = NDЧ К,

де ND – середня норма прибутковості.

5. Загальна сума необхідного прибутку:

ПН = МПД + РФ + ПЛ Б + ФЕС;

де РФ – відрахування до резервного фонду; ПЛ Б – платежі до бюджету; ФЕС
– мінімально доцільний розмір фондів економічного стимулювання банку. 

6. Мінімально необхідний дохід банку:

НОД = ВБ + МПД + РФ + ПЛ Б + ФЕС.

7. Розмір відсоткової маржі:

де КВ – кредитні вкладення.

8. Фактична ціна кредиту. 

ФЦк може бути вищою чи нижчою від РЦк . 

Якщо ФЦк<РЦк, то КБ змушений запровадити додаткові заходи щодо управління ліквідністю, шукати резерви зниження витрат, що дозволяє забезпечити достатній рівень загальної ліквідності в умовах зниження відсоткових ставок за активними операціями. Література Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998. – 120 с. Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь, 1992. – 164 с. Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. – С. 16-18. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система // Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов, подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. – 1995. – № 3. – С. 82-85. Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106. Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ // Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29. Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и статистика, 1994. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993. – 328 с. Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи, 1997. – 943 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *