Курсова робота на тему:
Капітал банку та методи його оцінки.
Зміст
Вступ
Капітал банку : суть значення , джерела його формування та напрямки
використання
Методика розрахунку банківського капіталу, його аналіз і оцінка
3. Шляхи оптимізації капіталу комерційного банку
Висновки
Використані літературні джерела
Додатки
ВСТУП
Банківська система – одна з найважливіших і невід’ємних структур
ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту
історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки,
проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи
посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну
ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної
праці.
Ресурси комерційних банків (банківські ресурси) звичайно визначають як
сукупність власних, запозичених і залучених коштів, які є в
розпорядженні банку і визначають як сукупність власних і залучених
банками в результаті проведення пасивних, а також активно-пасивних
операцій (в частині перевищення пасиву над активом), і ті, які
використовуються для активних операцій банків.
Разом з тим розгляд ресурсної бази комерційних банків необхідно
пов’язати з межами використання мобілізованих в банку джерел грошових
засобів для надання кредиту і здійснення інших операцій. Проблема
полягає в тому, що не вся сукупність мобілізованих в банку засобів
вільна для здійснення активних операцій банку.
Роль акціонерного капіталу полягає в тому, що він є основним джерелом
коштів для забезпечення витрат в процесі створення банку, а також
виступає гарантією платежів банку за своїми зобов’язаннями.
Резервний капітал (фонд) комерційного банку утворюється за рахунок
щорічних відрахувань.
Власні ресурси (капітал) комерційного банку є основою для залучення
інших ресурсів суб’єктів ринку і необхідною умовою розвитку банку. До
складу власних ресурсів комерційного банку входять:
акціонерний капітал(статутний фонд);
резервний капітал;
нерозподілений прибуток;
довгострокові боргові зобов’язання.
Акціонерний капітал (статутний фонд) формується за рахунок мобілізації
комерційним банком коштів від випуску і розміщення власних акцій.
Величина статутного фонду дорівнює сумі прибутку, розмір яких
визначається загальними зборами акціонерів банку. Основним призначенням
резервного фонду є покриття втрат, які виникають у процесі діяльності
банку.
Резервний капітал банку – це гро шові ресурст, що резервуються банком
для забезпечення непередбачених витрат спеціальних потреб та покриття
збитків.
Нерозподілений прибуток комерційного банку – це частина прибутку, що
залишається у розпорядженні банку після сплати податків, дивідендів
акціонерам та відрахувань до резервного фонду.
Пасивні операції комерційних банків – це операції, пов’язані з
формуванням банками своїх ресурсів.
Банківські ресурси – це сукупність коштів, що знаходяться в
розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних
операцій.
Фінансовий стан банку – це комплексне поняття, яке відображає систему
показників, які характеризують наявність, розміщення і використання
банкісь-ких ресурсів.
У своїй курсовій роботі ми намагаємося показати деякі аспекти цієї
широкої теми, що стосується оцінки капіталу банку.
Оцінка методів управління капіталом із точки зору ефективності
діяльності є встановленням порядку роботи, методів контролю, дотримання
існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Отже оцінка
банківського капіталу є потрібною як для керівництва банку, щоб знати
результати своєї роботи, так і для клієнта чи партнера.
1. Капітал банку : суть, значення , джерела його формування та напрямки
використання.
Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати
у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів. Ресурси комерційного
банку – це сукупність грошових коштів, що перебувають у його
розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій.
Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси,
називаються пасивними.
Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями, ресурси
комерційних банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти. До
власних ресурсів комерційних банків або до банківського капіталу
належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової
сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток
поточного і минулого років.
Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і
змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від
якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення
приросту капітальної бази тощо.
Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресурсах
невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення
власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства
вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального
капіталу, для комерційного банку достатнім вважається 10-12%. Це
зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно
чужими коштами, а власні кошти призначені передусім для страхування
інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних
збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал
комерційного банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж
забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств
сфери матеріального виробництва постає головною, для власного
банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу
комерційного банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності
на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок
власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та
комп’ютерної техніки, будівництво
або ореада банківських офісів, упровадження системи банківського
захисту, банківських технологій і систем зв’язку.
Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для
участі у власності акціонерних та спільних підприємств.
Капітал комерційного банку складається із суми основного (капітал 1-го
рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом
відвернень з урахуванням основних засобів.
Основний капітал складається з:
фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку;
дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу;
емісійних різниць(різниць між ціною первинного розміщення ак
цій та їх номінальною вартістю);
резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку;
• прибутку минулих років.
Додатковий капітал складається з:
резервів під стандартну заборгованість інших банків;
резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які надані
клієнтам;
загальних резервів;
результату переоцінки основних засобів;
поточних доходів.
До відвернень належать цінні папери в портфелі банку на інвестиції та
вкладення в асоційовані та дочірні установи. Відрахування (мінусування)
вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони
перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом
відвернень. У складі основного капіталу головна роль належить статутному
капіталу банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу
при організації нового банку за рахунок внесків засновників чи випуску і
реалізації акцій.
Розмір статутного капіталу визначається засновниками, однак він не може
бути меншим від мінімального розміру, встановленого Національним банком
України.
Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється Національним
банком України згідно “Інструкції про порядок регулювання діяльності
банків в Україні Затверджено” постанови Правління Національного банку
України від 28.08.2001 N 368.
Мінімальний розмір статутного капіталу знову створених банків має
становити:
а) для місцевих кооперативних банків:
до одного року діяльності – 1000000 євро, до двох років діяльності
-1100000 євро, до трьох років діяльності -1200000 євро, до чотирьох
років діяльності – 1350000 євро, починаючи з п’ятого року діяльності –
1500000 євро;
б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї
області
(регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:
до одного року діяльності – 3000000 євро, до двох років діяльності –
3500000 євро, до трьох років діяльності – 4000000 євро, до чотирьох
років діяльності – 4500000 євро, починаючи з п’ятого року діяльності –
5000000 євро;
в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України
(міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і
розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:
до одного року діяльності – 5000000 євро,
до двох років діяльності – 5500000 євро,
до трьох років діяльності – 6000000 євро,
до чотирьох років діяльності – 7000000 євро,
починаючи з п’ятого року діяльності – 8000000 євро.
Порядок формування статутного капіталу залежить від організації банку.
Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (AT)
відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої
передплати на акції, а якщо у формі AT закритого типу – через
перерозподіл цих акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої
частки у статутному фонді.
При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний
капітал поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких
документах, а учасники банку несуть відповідальність за його
зобов’язаннями у межах своєї частки. Статутний капітал ВАТ КБ “Надра”
становив на 01.01.2002 року 54940 тисяч гривень, і станом на 01.01.2003
року лишився незмінним.
Статутний капітал комерційного банку у формі AT створюється шляхом
випуску та продажу двох видів іменних акцій – звичайних та
привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні
банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки і ризики.
З розширенням кола операцій комерційних банків, а також у зв’язку з
необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного
капіталу у комерційного банку з’являється потреба в збільшенні розмірів
цього капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій.
Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед
привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників
звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.
До складу власного капіталу комерційного банку також входить резервний
капітал.
Резервний капітал – це грошові ресурси, що резервуються банком для
забезпечення непередбачених витрат, спеціальних потреб та покриття
збитків. Наявність коштів в резервному капіталі забезпечує стійкість
комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.
Резервний капітал комерційного банку створюється у порядку , ухваленому
зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило на рівні
50% від розміру статутного капіталу. Він формується за рахунок
відрахувань з прибутку і має бути не меншим 5% від суми отриманого
прибутку.
В перші роки після створення комерційні банки прагнуть відраховувати в
резервний капітал значні кошти. Це додає банку стабільності та
стійкості. Якщо резервний капітал досяг уставленого розміру то
відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного
використання коштів резервного капіталу відновлюються відрахування з
прибутку для його формування.
Резервний капітал ВАТ КБ “Надра” становив на 01.01.2002 року 3974 тисяч
гривень, а станом на 01.01.2003 року становив 4596 тисяч гривень , за
цей період капітал збільшився на 622 тисячі гривень.
В комерційних банках також створюються спеціальні фонди, призначені для
виробничого та соціального розвитку, їх формування здійснюється за
рахунок прибутку.
Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та
капітал-нетто. Власний капітал-брутто – це сума усіх фондів банку та
нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто – це
капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність
підприємств та організацій, акцій AT, витрати майбутніх періодів,
відвернених коштів. Тобто, капітал-нетто – це та частина власних коштів
банку, що може бути використана як кредитні ресурси.
Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і
залежить від чинників:
рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підвищення вимог –
збільшує потребу у власному капіталі;
специфіка клієнтури. При значній кількості дрібних вкладників власних
коштів тобто буде менше, ніж за наявності великих вкладників;
характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій
потребує відносно більшого розміру власного капіталу.
Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок
залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних
банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником
платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлює НБУ,
залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного
капіталу більше ніж у 12 разів.
Одним з найважливіших компонентів власного капіталу комерційного банку є
прибуток від здійснення банківських операцій.
Прибуток визначається як різниця між отриманими доходами і понесеними
витратами. Його рівень не може бути нижчий базової процентної ставки по
пасивним операціям, оскільки в цьому випадку ринкова вартість випущених
банком цінних паперів буде нижча номінальної. При встановленні норми
доходу на власний капітал необхідно враховувати відсотки, що сплачуються
по привілейованим акціям. Помноживши середню норму доходності на розмір
власного капіталу можна визначити масу прибутку, яка направляється на
виплату дивідендів. Вона є основою для розрахування суми необхідного
прибутку. Для цього до маси прибутку, що використовується для виплати
дивідендів, потрібно додати:
видатки банку
відрахування в резервний капітал банку
платежі до бюджету
розмір фондів економічного стимулювання банку
Отже, для операцій банків використовуються ресурси комерційних банків,
які визначаються як сукупність власних, запозичених і залучених коштів,
які є в розпорядженні банку і визначаються банками в результаті
проведення активних операцій.
Головна мета управління капіталу банків полягає в залученні і підтримці
достатнього розміру капіталу для здійснення операційної діяльності і
захисту від ризику.
2. Методика розрахунку банківського капіталу, його аналіз і оцінка.
У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод
обчислення (оцінювання) величини капіталу. Розмір капіталу визначається
з допомогою базового балансового співвідношення:
А = 3 + К, (2.1.)
де А – активи;
3-зобов’язання;
К – капітал банку.
А 01.01.2003= 2162923+202388=2365311 тисяч гривень
А 01.01.2002= 1352126+195644=1547740 тисяч гривень
Розмір банківського капіталу ВАТ КБ “Надра” станом на 01.01.2003р.
становив 2365311 тисяч гривень , а на 01.01.2002 року 1547740 тисяч
гривень. Капітал за цей період збільшився на 817571 тисяч гривень.
В банківській практиці є слідуючі методи обчислення розміру капіталу:
Метод балансової вартості
Метод ринкової вартості
Метод “регулюючих бухгалтерських процедур”.
Згідно з методом балансової вартості усі активи і зобов’язання
банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент
придбання або випуску. Капітал розраховують за формулою:
К = А-3, (2.2.)
де А – активи;
3-зобов’язання;
К – капітал банку.
Балансова вартість – це метод оцінювання капіталу прийнятний в тому
разі, коли балансова та ринкова вартість активів Зі зобов’язань не дуже
різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися
від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки
банківського капіталу. У період, коли кредити та цінні папери
знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає
надійних результатів для визначення ступеня захисту вкладників від
ризику.
Маємо можливість оцінити вартість капіталу за методом балансової
вартості за підсумками діяльності комерційних банків України станом на
01.01.2002 року і на 01.01.2003 року на прикладі банку України “Надра” і
найменшого – Фермерського земельного банку:
Таблиця 2.1.
Сума активів, капіталу, зобов’язань ВАТ КБ “Надра” та Фермерського
земельного банку станом на 01.01.2002р і на 01.01.2003р.
Тис. грн.
Банки України Активи Зобов’язання Капітал (балансовий К=А-3)
станом на 01.01.2003 станом на 01.01.2002 станом на 01.01.2003 станом
на 01.01.2002р станом на 01.01.2003р станом на 01.01.2002р
“Надра” 1547770 2365311 1352126 2162923 1955644 202388
Фермерський земельний банк 12592 10063 4772 171 7820 9892
Як ми бачимо з таблиці 2.1. у вибраних двох банках зберігається
загальноукраїнська тенденція щодо збільшення обсягу балансового
капіталу: банк «Надра» збільшив свій капітал на 106744 тисяч гривень, а
Фермерський земельний банк на 2072 тисяч гривень, що є безумовно
позитивним явищем.
Метод ринкової вартості полягає в тому, що активи та зобов’язання банку
оцінюють за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховують і капітал
банку за формулою (2.2). Такий метод оцінювання капіталу є найкориснішим
як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Ринкова
вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності
банку від ризику банкрутства. Крім того, розглядуваний метод оцінювання
є найдинамічнішими, оскільки ринкова вартість активів і зобов’язань, а
отже, і капіталу може змінюватися щодня. Менеджмент банку має змогу
приблизно оцінити зміну ринкової
вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та
їх кількості на ринку.
Оцінка капіталу за ринковою вартістю відбиває реальний стан банку та
ступінь захисту вкладників. Але банки здебільшого не зацікавлені в
такому підході до визначення розміру капіталу, оскільки інші методи
розрахунку дають привабливіші результати і сприяють зміцненню становища
на ринку. Крім того, не завжди можна оцінити активи та зобов’язання за
ринковою вартістю, особливо в умовах недостатньо розвиненого ринку.
Метод оцінювання капіталу за ринковою вартістю здебільшого
використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб і контролю.
Метод “регулюючих бухгалтерських процедур” полягає в обчисленні розміру
капіталу за правилами, які встановлені регулюючими інстанціями. Правила
в різних країнах різні, але часто такий підхід є спробою зробити банки
надійнішими для сторонніх спостерігачів. З методом “регулюючих
бухгалтерських процедур” капітал банку розраховується як сума ряду
складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку; резервних
фондів, у тому числі на покриття кредитних і валютних ризиків,
субординованих зобов’язань і інше.
Такий підхід має істотні недоліки, які полягають у розгляді боргових
зобов’язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з
цієї причини метод “регулюючих бухгалтерських процедур” постійно
критикують зарубіжні економісти.
Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до
банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та органів нагляду, є
найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі
це питання називають проблемою адекватності капіталу. Адекватність
капіталу відображає рівень надійності та ризикованості банку і
передбачає уявлення про банківський капітал як джерело покриття збитків.
Об’єктивна потреба збільшувати капітал банку зумовлена інфляційними
процесами, розширенням масштабів банківської діяльності та підвищенням
рівня ризику, пов’язаного з мінливістю фінансових ринків. Через це
вкладники висувають дедалі жорсткіші вимоги до розміру капіталу.
Враховуючи ту важливу роль, яку банки відіграють у будь-якому
суспільстві, регулюючі органи багатьох країн протягом десятиріч
встановлювали мінімальні норми (стандарти) достатності капіталу. Капітал
банку був і далі залишається одним із показників, які регулюються в
кожній країні.
У банківській практиці існують різні методи вивчення достатності
капіталу.
1. Метод лівереджу (важеля) полягає у встановленні нормативу співвідно
шення власних та залучених коштів банку. Наприклад, якщо співвідношення
встановлено на рівні 5 %, то це означає, що залучені кошти банку не
можуть
перевищувати капітал більш ніж у 20 раз. До 1998 року НБУ використовував
цей метод для розрахунку оціночного показника достатності капіталу
банку. У
США в 1983 році норматив співвідношення власного капіталу до залучених
коштів становив 3%. Метод лівереджу має такі недоліки:
не проводиться диференціація між різними видами капіталу;
не враховується рівень ризикованості активних операцій;
не беруться до уваги позабалансові зобов’язання та пов’язаний з ними ри
зик. У сучасній банківській практиці цей метод визначення достатності
капіталу може паралельно з іншими методами використовуватись як до
поміжний.
2. Метод порівняльного аналізу показників. За цим методом для оцінювання
адекватності капіталу використовуються розглянуті далі показники:
відношення сукупного капіталу до сукупних активів;
відношення сукупного капіталу до сукупних депозитних зобов’язань;
відношення сукупного капіталу до ризикових активів, розраховуваних як су
ма всіх активів, крім готівки та державних цінних паперів. Значення
показників
постійно контролюється та аналізуються регулюючими ознаками, але
нормативи чи граничні межі не встановлюються. У процесі нагляду
використовуються
прийоми структурного, порівняльного та динамічного аналізу.
Показники конкретного банку порівнюються з аналогічними значеннями інших
банків або із середньо-галузевими. Динамічний аналіз призначений для
виявлення тенденцій у зміні розміру капіталу одного й того самого банку
протягом деякого періоду часу.
Недоліками методу порівняльного аналізу показників адекватності
капіталу є суб’єктивний характер оцінок та висновків, відсутність
загальноприйнятих стандартів достатності капіталу, значна
трудомісткість.
3. Метод експертних оцінок адекватності капіталу базується на
використанні висновків експертів про якість управління банком, рівень
прибутковості та ліквідності, динаміку депозитної бази, структуру
балансу, ризикованість активних операцій, регіональні особливості ринку,
на якому працює банк. Метод передбачає вивчення діяльності кожного банку
в контексті конкретних ринкових умов та врахування взаємозв’язку
зовнішніх і внутрішніх чинників. Якщо стан ринку характеризується
підвищеною ризикованістю або виявлена слабкість внутрішніх структур, то
перед банком може бути поставлена вимога збільшення капіталу понад
мінімальний рівень.
Метод експертних оцінок з успіхом може використовуватись для оцінювання
адекватності капіталу окремих банків, але з огляду на значні розміри
банківської системи країни та різноманітність ринків застосування його
стає проблематичним.
Починаючи з 60-х років банківська діяльність характеризувалась виходом
на міжнародні ринки та підвищення ризикованості операцій.
Невідповідність у правилах регулювання достатності капіталу банків
різних країн породжувала серйозні проблеми, пов’язані із захистом
інтересів клієнтів та партнерів банку.
З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і
якомога справедливішої конкуренції в 1987 році Базельським комітетом
регулювання банківської діяльності була прийнята угода про єдині
міжнародні стандарти достатності капіталу, яка дістала назву “Базельська
угода про конвергенцію капіталу”. Базельський комітет складався з
представників центральних банків та регулюючих органів 12 провідних
індустріальних країн світу: Бельгії, Канади, Франції, Італії, Німеччини,
Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Люксембургу, Великої Британії та
СІЛА. Кожна країна взяла на себе відповідальність за приведення власних
вимог адекватності капіталу до міжнародних стандартів. Формально
Базельська угода була схвалена в липні 1988 року і для впровадження
нових методів визначення достатності капіталу передбачався перехідний
період.
Базельська угода базується на визначенні структури капіталу і врахуванні
кредитного ризику активів та позабалансових зобов’язань. Основні
стандарти угоди єдині для всіх банківських установ, що перебувають під
юрисдикцією перелічених країн, а регулюючі органи мають право самостійно
встановлювати коефіцієнти ризику та визначати деякі складові капіталу.
Базельська угода відкрита для приєднання інших країн.
За Базельською угодою банківський капітал поділяється на два типи:
основний капітал або капітал першого порядку (рівня);
додатковий капітал або капітал другого порядку (рівня).
Основний капітал включає звичайні акції, безстрокові привілейовані
акції, якими не передбачається накопичення дивідендів; нерозподілений
прибуток; додатковий дохід у вигляді коштів акціонерів, внесених без
додаткового випуску акцій; премії за акціями, якщо вони продаються з
надлишковою ринковою вартістю порівняно з номінальною; неконтрольний
пакет акцій консолідованих дочірніх компаній. Основний капітал є
найбільшою частиною сукупного капіталу.
Додатковий капітал включає субординовані боргові зобов’язання; загальні
резерви на покриття збитків за кредитами та орендою; безстрокові,
довгострокові та конвертовані привілейовані акції, які дають право на
накопичення дивідендів; резерви переоцінювання основних засобів, коли
вони можуть бути оцінені за вищою вартістю і різниця зараховується до
капіталу, вартість якої може змінюватися.
Складові капіталу другого порядку регулюються самостійно країнами, які
підписали Базельську угоду.
До розрахунку показників достатності капіталу береться фактичне значення
додаткового капіталу, але сума не повинна перевищувати розміру основного
капіталу. Це означає, що загальна величина додаткового капіталу може
бути більшою за основний капітал, але сума перевищення не зараховується
до розрахунку нормативів достатності капіталу. Крім того, жодна з форм
додаткового капіталу не може становити більш ніж 50% основного. Резерви
на покриття збитків за кредитами та орендою включаються до складу
додаткового капіталу за умови, що вони є загальними (а не спеціальними)
і становлять не більш як 25% зважених за коефіцієнтами ризику активів.
Відрахування (відвернення) складаються з інвестицій та інших вкладень у
консолідовані дочірні підприємства, вкладень у капітальні цінні папери,
інших вкладень, які регулюються органами нагляду кожної країни.
ae
&
F
d
&
&
&
F
&
F
&
F
gd?3‡
yyyygd?3‡
yyyygd?3‡
&
&
&
&
&
yyyy`„Agd?3‡
yyyygd?3‡
&
gd?3‡
&
&
F
????????хуванням рівня ризиків називають сукупними активами, зваженими
за ризиком.
Міжнародною угодою пропонується шкала коефіцієнтів ризику, які можуть
бути використані без змін або скореговані залежно від економічної
ситуації конкретної країни. НБУ підвищив коефіцієнт ризику основних
фондів з огляду на достатній рівень насиченості ринку нерухомості, що
може супроводжуватися зниженням цін на будівлі, споруди, та зменшенням
їх ліквідності.
Міжнародні стандарти достатності капіталу вимагають додержання
мінімально допустимих нормативів основного капіталу N1 та сукупного
капіталу N2:
(2.3)
(2.4)
де К1,К2 – капітал відповідно основний і додатковий, причому К2 1 2 3 4 5 6 7 H2 РК/А*100% % >=8% 12.64 8,55 -4,09
НЗ К/Азаг*100% % >=4% 12,67 8,57 -4,10
Із даних таблиці видно, що всі значення нормативів банку “Надра”
свідчать про дотриманість банком виконання нормативів НБУ.
А це значить банк “Надра” за допомогою аналізу своїх балансових даних
перевіряє ступінь реалізації основних цільових установок у своїй
діяльності: фактор їх доходності, збалансованість структури активних і
пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання
економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів
банківських ризиків.
За прийнятою термінологією західних банкірів адекватність капіталу
характеризує міру покриття власним капіталом ризику по активах і служить
оцінкою здатності банку захистити інтереси кредиторів та інвесторів.
Співвідношення між власними і залученими коштами визначає межу залучення
ресурсів на одиницю власних коштів. До укладення угоди про достатність
капіталу сигналізував показник, що характеризував питому вагу власного
капіталу в сумарних активах.
У банку “Надра” в 2002 та 2003 роках (таблиця 2.2) показник достатності
капіталу значно перевищував мінімальний рівень – 4 %. Порушень не було,
більше того, середньозважена становила 10.62 %. Це свідчить про високий
рівень залучення коштів.
У банку “Надра” норматив платоспроможності у 2002-2003 році
середньозважений норматив становив всього 10,6% це позитивно вплинуло на
загальний рівень роботи, що свідчить про достатність капіталу покрити
активи.
Завершальним етапом аналізу є аналіз прибутковості банківської
діяльності. Банківський прибуток важливий для всіх учасників
економічного процесу. Він є основним показником ефективності комерційної
діяльності, джерелом зміцнення і розвитку комерційного банку. Кінцевий
фінансовий результат (прибуток або збиток) визначається як різниця між
загальною сумою доходів від банківської діяльності і надходжень від
позареалізаційних операцій та сумою витрат за цими операціями.
Прибуток — показник результативності банку, його діяльності, його
аналіз починається з розгляду складових компонентів. В загальному плані,
прибуток, що залишається в розпорядженні банку, залежить від трьох
“глобальних” компонентів: доходів, витрат, сплачених в бюджет податків.
Аналіз доходів та витрат розкриває причини їх змін.
В першу чергу за рахунок прибутку сплачується податок та інші
обов’язкові платежі до бюджету. Проводиться відрахування від прибутку в
статутний і резервний фонди. Частина прибутку відраховується в фонд
економічного стимулювання відповідно до порядку встановленого
Національним банком України.
Існує метод оцінки прибутковості банківської діяльності за допомогою
відносних показників (коефіцієнтний метод).
Основним показником прибутковості банку прийнято вважати
(рентабельність), а саме — відношення прибутку до витрат банку:
Порівнюючи результати 2002 і 2003 років ВАТ КБ “Надра” ми бачимо, що
рентабельність збільшилася в зв’язку із збільшенням прибутку (Додаток
2).
Це означає, що рентабельність банківської діяльності знаходиться в
прямій залежності від “працездатності” активів, від їх прибутковості.
Одним із резервів збільшення рентабельності є ступінь віддачі активів.
Підводячи підсумки, можна сказати, що ринкові відносини узаконюють
нову роль прибутку, як оцінювального показника роботи банку. В цьому
плані особливо актуальним, стає аналіз банківської діяльності з точки
зору її дохідності.
Отже, капітал банку є метою аналізу пасивних операцій комерційного
банку, що є визначенням ефективності формування ресурсної бази банку
за зниження ЇЇ вартості та підвищення фінансової стабільності.
3. Шляхи та оптимізація капіталу комерційного банку.
Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в
залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення
діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає
обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості
запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри кредитів,
величину відкритої валютної позиції та ряд інших важливих показників,
які істотно впливають на діяльність банку.
У банківській практиці використовуються два методи управління капіталом:
метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;
метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.
За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений
прибуток банку. Реінвестування прибутку – найприйнятніша і порівняно
дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність.
Такий підхід до нарощування капітальної бази дає змогу не розширювати
коло власників, а отже, зберегти існуючу систему контролю за діяльністю
банку і виключити зниження дохідності акцій внаслідок збільшення їх
кількості в обігу.
Чистий прибуток банку, що залишився в його розпорядженні після сплати
податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань:
забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам;
достатнє фінансування діяльності банку.
Завдання менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення
між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та
розміром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів
призводить до зниження ринкової вартості акцій та спонукає власників до
їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така
дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити
проблеми при залученні капіталу в майбутньому, оскільки акції з низькими
дивідендами не матимуть попиту на ринку.
Високий рівень дивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює
процес накопичення капіталу. Це стримує зростання обсягу активних
операцій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень
ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу
капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто
ризиковими. Дивідендна політика впливає не лише на внутрішні джерела
поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додаткового
залучення капіталу значною мірою визначаються розміром дивідендів.
Оптимальною дивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову
вартість акцій банку. Дохідність акцій банку має бути не нижчою за
дохідність інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику.
Одним із важливих факторів впливу на можливості банку залучати кошти у
майбутньому є стабільність дивідендної політики. Для підтримання
стабільного рівня дивідендних виплат банки останнім часом дедалі більшу
частину своїх прибутків спрямовують на дані цілі. Це пов’язано як з
підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з тенденцією загального
зниження дохідності банківської діяльності. Таке становище спонукає
менеджерів банків до пошуку зовнішніх джерел поповнення капіталу.
Переваги методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:
незалежність від кон’юнктури ринку;
відсутність витрат із залучення капіталу зовні;
простота застосування, оскільки кошти просто переводяться
з одного бухгалтерського рахунку на інший;
4) відсутність загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів.
Недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:
повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу
спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків;
виникнення проблеми зменшення дивідендів;
повільне нарощування капіталу.
Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома
способами:
– емісія акцій;
емісія капітальних боргових зобов’язань (субординований борг);
продаж активів та оренда нерухомості.
Менеджмент банку вдається до зовнішніх джерел зростання капітальної бази
в разі, коли потрібно забезпечити швидке отримання великих обсягів
коштів. Наприклад, в умовах гіперінфляції капітал банків швидко
знецінюється і прибутку може навіть не вистачити на компенсацію витрат.
Якщо органами банківського нагляду переглянуті норми достатності
капіталу, то перед менеджментом банку постає завдання швидко й істотно
наростити капітал, що можливо лише за рахунок зовнішніх джерел.
Найпопулярнішим зовнішнім джерелом є емісія звичайних та привілейованих
акцій. Випуск та розміщення на ринку акцій банку – це найдорожчий з
погляду вартості спосіб нарощування капіталу. Така процедура пов’язана з
високими витратами та супроводжується значним ризиком, який полягає у
можливості зниження прибутку на одну акцію та втрати контролю над банком
з боку акціонерів. Якщо емісія акцій значна і акціонери не в змозі
викупити всі нові акції, то перед банками постає загроза зміни власників
шляхом концентрації контрольного пакета акцій. Водночас розширення кола
акціонерів створює сприятливі умови для залучення додаткових коштів у
майбутньому.
Плануючи емісію акцій, менеджмент банку має зважити на свої можливості і
оцінити, чи буде забезпечено достатній рівень прибутковості для
підтримки стабільного рівня дивідендів. Якщо цього досягти не вдається,
то акції банку знецінюватимуться. Законодавством більшості країн
передбачена державна реєстрація емісії цінних паперів, до яких належать
і банківські акції. У реєстрації може бути відмовлено, якщо виявлено
фінансові зловживання та махінації, прострочені борги перед бюджетом та
кредиторами, збиткову діяльність. Цей порядок діє і в Україні. Отже, не
всі банки мають доступ до такого джерела поповнення капіталу як емісія
акцій.
Капітальні боргові зобов’язання являють собою довгострокові позичкові
кошти, вкладені в банк зовнішніми інвесторами. Емісія може проводитись у
формі випуску в обіг довгострокових цінних паперів або боргових
зобов’язань. Передбачається, що такі зобов’язання банку мають характер
субординованих, тобто в разі банкрутства вони є другорядними порівняно
із зобов’язаннями перед вкладниками, але мають пріоритет перед
акціонерами при встановленні порядковості виплат.
Субординовані зобов’язання менш ризикові, ніж акції банку, тому мають
нижчий рівень дохідності, а для банку є дешевшим джерелом поповнення
капіталу порівняно з емісією акцій. Здебільшого капітальні зобов’язання
випускаються на 10 – 15 років під фіксовану ставку, або на дисконтній
основі, коли дохід забезпечується за рахунок зростання їх курсової
вартості.
Субординовані зобов’язання можуть бути конвертованими, коли умовами
випуску передбачається можливість їх обміну на акції банку в
майбутньому. Конвертованість підвищує привабливість таких зобов’язань,
оскільки надає право придбання акцій у найвигідніший момент. Банки також
можуть вдаватися до емісії цінних паперів, погашення яких здійснюється
лише через обмін на акції.
Привабливість для банку такого способу нарощування капіталу визначається
правилами оподаткування, коли процентні виплати за таким боргом
відносяться на витрати банку і не оподатковуються.
Але не всі банки можуть скористатися таким джерелом поповнення капіталу,
оскільки доступність його значною мірою визначається банківським
законодавством конкретної країни.
В Україні субординована заборгованість не входить до складу капіталу, а
відноситься до запозичених коштів банку. Такий підхід цілком
правомірний. За своєю економічною природою субординовані зобов’язання
для банку є позичковими коштами, які зрештою потрібно буде повертати
власникам. Проте з огляду на достатньо тривалий період їх використання
та можливість обміну на акції банку такі позикові кошти можна
прирівнювати до власних. Крім того, банки можуть користуватися даним
джерелом необмежено довго, погашаючи попередній борг за рахунок нової
емісії. Але економічна ситуація в Україні суттєво відрізняється від
економічних умов розвинених країн. Загальна нестабільність та
відсутність вторинного ринку цінних паперів майже унеможливлюють
розміщення довгострокових облігацій. Вітчизняні комерційні банки мають
право випускати облігації лише за умови сплати всіх випущених ними
акцій, але багато банків не можуть довести статутні капітали до
мінімальних розмірів. Отже, банківські облігації в Україні не набули
розвитку і навіть за умови включення їх до складу додаткового капіталу
не могли б розглядатися як реальне джерело формування ресурсів банку.
В розвинених країнах з потужними фінансовими ринками субординовані цінні
папери та зобов’язання становлять відносно незначну частину банківського
капіталу. Таким джерелом з успіхом можуть користуватися лише великі за
розмірами банки, які мають довіру інвесторів. Більшість дилерів з
операцій із цінними паперами відмовляються мати справу з емісіями
невеликих банків через високі видатки на ризик.
Перевага методу поповнення капіталу шляхом випуску субординованих
зобов’язань і цінних паперів полягає в підвищенні показників
прибутковості на одну акцію за умови, що такі кошти приносять дохід,
який перевищує процентні виплати за ними. Але такий спосіб формування
капіталу зменшує стійкість банку (співвідношення власних та залучених
коштів) і підвищує ризик, що може негативно вплинути на ціну акцій
банку.
З метою поповнення капіталу та одержання значних грошових коштів банки
вдаються до проведення таких фінансових операцій як продаж активів,
зокрема будівель, споруд, офісів, котрі належать банку, з одночасною
довгостроковою їх орендою у нових власників. Такі операції стають
успішними в умовах, коли через інфляцію ринкова вартість майна значно
зростає, а законодавством дозволена прискорена амортизація нерухомості.
Частіше в банках створюються резерви переоцінювання основних засобів для
покриття різниці між їх ринковою та балансовою вартістю. На суму
дооцінки активів випускаються акції, які безкоштовно розміщуються між
акціонерами банку, збільшуючи частку їх власності. Така операція
капіталізації резервів і дооцінювання активів називається бонусною
емісією. Бонусна емісія збільшує розмір капіталу, не розпорошуючи
власності і не підвищуючи ризику втрати контролю над банком з боку
акціонерів.
Вибір способу залучення капіталу із зовнішніх джерел має базуватися на
результатах глибокого фінансового аналізу альтернативних варіантів та їх
потенціального впливу на розмір прибутку в розрахунку на акцію.
Менеджменту банку необхідно взяти до уваги відносну вартість та ризик,
пов’язаний з кожним джерелом, методи державного регулювання й
доступність, а також оцінити довгострокові перспективи та наслідки. Для
вітчизняних банків емісія акцій – фактично єдине зовнішнє джерело
поповнення капіталу.
Перевагою цього способу є можливість швидко одержати значні суми
грошових коштів, а також поліпшити позиції банку щодо залучення коштів у
майбутньому. Але такий підхід має ряд істотних недоліків, які слід брати
до уваги:
висока вартість;
труднощі, пов’язані з розміщенням акцій на ринку;
значне підвищення ризику зниження доходів на одну акцію;
послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони не зможуть
самі викупити всі акції нової емісії.
Комерційні банки мають планувати свою діяльність щодо поповнення
капіталу. Процес планування включає обов’язкові етапи:
розробка загального фінансового плану діяльності банку;
визначення величини капіталу, необхідної для розширення активних
операцій, підвищення їх ризиковості (якщо банк проводить агресивну
політику), задоволення вимог органів банківського нагляду;
визначення величини капіталу, що його банк має змогу залучити за рахунок
нерозподіленого прибутку;
оцінювання та вибір найприйнятнішого зовнішнього джерела поповнення
капіталу на підставі аналізу ринкових умов, прав та інтересів власників,
прогнозів щодо майбутньої прибутковості банку.
Вітчизняні банки відчувають дедалі більшу потребу в збільшенні обсягів
капіталу, тому планування перспектив розвитку капітальної бази
розглядається як одне з основних питань менеджменту.
Висновки
Розглядаючи таку цікаву тему у банківській діяльності як капітал банку
та методи його оцінки, у курсовій роботі ми намагались вивчити і
проаналізувати теоретичні аспекти і прослідкувати їх практичне
застосування у діяльності в ВАТ КБ “Надра”.
Керуючись у своїй роботі нормативними та інструктивними матеріалами, ми
прагнули як найповніше виявити різні тенденції і спрогнозувати на
майбутнє діяльність банку.
У своїй роботі ми не претендуємо на вичерпність, позаяк така тема є дуже
багатогранна, зачіпає багато аспектів банківської діяльності, які тут не
були розглянуті. Але ми старались висвітлити один бік цієї глибокої
теми, аналізуючи фінансовий стан ВАТ КБ “Надра” .
У першому розділі розглянуто теоретичні аспекти капіталу банку, сутність
значення , джерела його формування. У другому розділі через аналіз
виконання економічних нормативів ВАТ КБ “Надра” проводили аналіз
банківського капіталу через практичне застосування вищезгаданих
показників. У третьому розділі на основі теоретичних розробок і
практичних впроваджень ми робили деякі висновки, пропонуючи напрямки
вдосконалення роботи даної сфери банківської діяльності.
Оскільки банки України, та і взагалі кредитні установи, працюють у сфері
ризику, то тут важко планувати і прогнозувати конкретно на певні
періоди. Треба враховувати дію зовнішніх факторів, які впливають
об’єктивно на банківську діяльність. Якщо внутрішні фактори ми ще можемо
якось регулювати чи керувати ними, то зовнішні фактори дуже мало
піддаються впливу зі сторони окремих банків. Але банки працюють у сфері
керованого ризику. Тому, ми вважаємо, що за допомогою різних методів
запобігання ризикам: хеджування, ф’ючерсних, опціонних контрактів можна
якщо не нівелювати, то хоча б зменшити до мінімуму непередбачувані і
небажані ризикові ситуації.
Також для банків зараз актуально забезпечити ринкову дисципліну.
Дотримання її має бути обов’язкове всіма суб’єктами ринку. Адже тільки
діючи за правилами, які самі всановимо і самі будемо їх дотримуватися,
зможемо стабілізувати банківську діяльність і сприяти економічному
зростанню. Для вирішення цього завдання у третьому розділі курсової
роботи ми запропонували деякі напрямки вдосконалення роботи банку у
цьому питанні. На наш погляд, їх практичне впровадження повинно дати
свої позитивні результати. Це не спонукає банки до розширення своєї
діяльності, вбиває в корені всі нові починання та ідеї. Тому важливо
звернути увагу насамперед на потреби банків, на те, як ефективно
забезпечити їхню діяльність, щоб добре працювала національна економіка.
Список використаних літературних джерел
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. №2121
–
III // Урядовий кур’єр. – 2001. – №8. – 17 січня
Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності // Вісник НБУ
-2003.-
№2.- 83с
Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І.Тиркала. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314с. – (Серія “Банки і біржі”)
Банківський менеджмент: Навч. Посіб. Для вищ. Навч. Закл.
/ О.
Кириченко, І. Гіленко, А.Ятченко. – К.: Основи, 1999. – 671с
Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник – К.: Видави. Центр
“Академія”, 2001. – 320с. (Альма – матер)
Довгань Ж. Банківський капітал: суть і значення // Вісник НБУ. -1998. –
липень. — с. 18-21
КочетковВ.Н. Аналіз банківської діяльності/МАУП. -К.:МАУП, 1999, 122с
Підсумки діяльності комерційних банків України за 2001 р. // Вісник
НБУ.-
2002.-№3.-с. 2-19
Підсумки діяльності комерційних банків України за 2001 р. // Вісник НБУ.
–
2002.-№3.-с.2-19
Ю.Примостка Л.О. Банківський менеджмент: Хеджування фінансових ризиків:
Навч. Посібник. – К: КНЕХ, 1998. – 108с
Баланс ВАТ КБ “Надра”.
на 1 січня 2003 року
(тис.грн.)
Рядок Найменування статті на 1.01.2003р. на
1.01.2002р.
АКТИВИ
1 Грошові кошти та залишки в НБУ 143352 59060
2 Казначейські та інпп цінш папери, що рефінансуються НБУ та цінні
папери, емітовані НБУ 10002 31709
3 Кошти в інших банках 521553 362313
4 Цінні папери на продаж 574 1592
5 Кредити та заборгованість клієнтів 1519028 996594
6 Інвестиційні цінні папери 22101 1305
7 Довгострокові інвестиції до асощйованих’комтшній та дочірніх установ
1078 152 2
8 Основні засоби та нематеріальні активи 76315 60918
9 Нараховані доходи до отримання 47427 17083
10 Інші активи 23880 15675
11 Усього активів 2365311 1547770
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
12 Кошти банків 719261 325172
13 Кошти клієнтів 1264588 757116
14 Інші депозити 95631 221369
15 Боргові цінні папери, емітовані банком 11858 212
16 Нараховані витрати до сплати 25430 13613
17 Інші зобов’язання 46155 34644
18 Усього зобов’язань 2162923 1352126
ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
19 Статутний капітал 54940 54940
20 Капіталізовані дивіденди 0 0
21 Акції, викуплені в акціонерів 0 0
22 Емісійні різниці 82864 82864
23 Резерви та фонди банку 4596 3974
24 Результати переоцінки основних засобів і нематеріальних активів 403
403
25 Результат минулих років 52291 41013
26 у тому числі сума преоцінки -. у разі вибуття необоротних активів 0 0
27 Прибуток минулого року, що очікує затвердження 0 12450
28 Збитки минулого року, що очікують затвердження 0 0
29 Результат поточного року 7294 0
30 Усього власного капіталу 202388 195644
31 Усього пасивів 2365311 1547770
Додаток № 2
Звіт про фінансові результати ВАТ КБ “НАДРА”
за 2002 рік
(тис.грн.)
Рядок Найменування статті на 01.01. 2003 року на 01.01. 2002 року
1 Чистий процентний дохід 67825 39640
2 Чистий комісійний дохід 21866 13961
3 Дивідендний дохід 24 1024
4 Чистий торговельний дохід 9663 12182
5 Прибуток/збиток від інвестиційних цінних паперів 31 23
6 Прибуток від довгострокових «кладень в асоційовані й дочірні установи
та інших інвестицій 0 0
7 інший операційний дохід 890 1116
8 Усього доходів 100299 67947
9 Загальноадміністративні витрати (39897) (44486)
10 Витрати на персонал (18643) (12734)
11 Прибуток від операцій 41759 10727
12 Чисті витрати на формування резервів (34362) (7881)
13 Прибуток до оподаткування 7397 2486
14 Податок на прибуток (188) (504)
15 Прибуток після оподаткування 7209 2342
16 Непередбачені доходи/витрати 85 1619
17 Чистий прибуток/збиток банку 7294 3961
18 Чистий прибуток на одну просту акцію (грн.) 1,33 0
19 Скоригований чистий прибуток на одну просту акцію (грн.) 1,33 0
Перший Віце-Президент ВАТ КБ “Надра”
Головний бухгалтер ВАТ КБ “Надра”
PAGE
PAGE 33
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
