Банківська система України (Курсова)

Курсова робота

на тему:

“Банківська система України”

ПЛАН

Вступ

1. Банківська система України.

Формування банківської системи у незалежній Україні.

Банківська система України на сучасному етапі.

2. Національний банк України.

2.1. Правове становище Національного банку.

Керівні органи Національного банку.

Банківське регулювання і банківський нагляд.

3. Інші банки , що створені і діють на території нашої держави
відповідно до положень Закону України “Про банки і банківську
діяльність”.

3.1. Правовий статус інших банків.

3.2. Правові засади контролю Національного банку за діяльністю інших
банків.

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

У процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення
набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове
регулювання всієї банківської діяльності.

Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін,
створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває
діяльність інших банків та спеціалізованих кредитно-фінансових
інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського
капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з
клієнтурою.

Банківські системи держав з розвиненою ринковою економікою формувалися
століттями, а наша країна існує лише 11 років. Законодавство є
нестабільним, але якщо не формувати процес становлення банківської
системи і міжбанківського законодавства, ринкових перетворень не буде.

Актуальність обраної мною теми даної курсової роботи полягає в тому, що
в сучасних умовах постає потреба детального вивчення проблем правового
регулювання банківської діяльності й тієї ролі, яку відіграють банки в
теперішньому економічному житті України. Тим часом, проблеми правового
регулювання банківської діяльності належать до найскладніших і менш
розроблених проблем національного права. Провідними науковцями, які
проводили дослідження та наукові обгрунтування даного питання є:
Біленчук П.Д., Усоскін В.Н., Воронова Л.К., Диннік О.Г. та інші.

Метою курсової роботи є визначення і обгрунтування особливості
правового статусу банків в умовах переходу України до ринкової
економіки, вироблення пропозицій щодо вдосконалення правової бази, якою
регламентується банківська діяльність.

Для реалізації мети дослідження в курсовій роботі передбачається
вирішити наступні задачі:

Розкрити сутність банківської системи України;

Визначити правове становище Національного банку та інших банків України;

Охарактеризувати структуру та регулювання діяльності Національного банку
та інших банків України.

Банківська система є невід’ємною частиною фінансової системи тому, що
інститути банківського права, кредитування, фінансові капіталовкладення,
цінні папери та біржа, тісно пов’язані з фінансовим правом.

Отже метою функціонування банківської системи повинно бути
економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності
банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на
фінансовому ринку , забезпечення захисту законних інтересів вкладників і
клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки
України та підтримки вітчизняного товаровиробника в чому ми повинні
впевнитися.

Банківська система України

1.1. Формування банківської системи у незалежній Україні.

Розпад СРСР, прийняття ВРУ у липні 1991 р. Декларації про державний
суверенітет та проголошення у серпні 1991 України незалежною
демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної
банківської системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України був
прийнятий Закон “Про банки і банківську діяльність”, за яким на базі
Української республіканської контори Державного банку СРСР створено
Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на
зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у
сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності
національної грошової одиниці – гривні.

Декларація про державний суверенітет та Закон “Про економічну
самостійність Української РСР”, яку законодавчо закріпили за нашою
державою право самостійного формування власної банківської системи,
заклали фундамент створення нових комерційних банків.

У процесі формування банківської системи України можна виділити чотири
етапи:

1 етап – 1991-1992 р.р. – перереєстрації та реорганізації.

Із жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України,
що були зареєстровані ще Держбанком СРСР.

У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у
комерційні банки різними державними установами, поступово витісняються
ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств,
державні банки акціонуються, а точніше приватизуються персоналом банків
та великими клієнтами.

2 етап – 1992-1993р.р. – виникнення банків “нової хвилі”.

На цьому етапі у різних бюджетних та позабюджетних фондів та
диверсифікації пасивів діючих банків виникає наука комерційних банків. У
комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки
“міністерського” капіталу, що було спричинено постановою Кабінету
Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до
Міністерства фінансів України”. Цією постановою передбачалося, що
Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать
іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і
вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших
комерційних товариств.

У цей же час спостерігалося масове народження дрібних “кишенькових”
банків. Значна частина їх мала приватний капітал, але цей капітал був
надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано
заробляли на гіперінфляції.1992-1994р.р. , використовуючи цей зовнішній
незалежний від них фактор.

3 етап – 1994-1996 р.р. – це етап банкрутства.

Активізація роботи Національного банку України і побудови чіткої системи
регулювання діяльності комерційних баків співпала з періодом
призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного
існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до
жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку,
до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на
межу банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс
ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й
позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до
банківської системи у вкладників.

На кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні
банки та їхні представництва. Важливим моментом функціонування
банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна
власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та
перепродажу.

4 етап 1996-1998 р.р. – стабілізація та впровадження національної валюти
– гривні.

Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з
інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення
грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці –
гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних
банків із боку НБУ*.

У роки незалежності України було не лише реформовано, але й створено
нову банківську систему:

— створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та
ринку цінних паперів;

— здійснено перший етап реформування грошової системи держави з
введенням проміжної валюти – українського карбованця, що склало основу
для проведення грошової реформи і введення національної грошової
одиниці — гривні;

— створено національну платіжну систему із запровадженням нових
прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних
платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у
сфері міжбанківських розрахунків;

— введено в дію банкотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу,
що дало можливість створити потужності по друкуванню банкнот та
карбуванню монет;

*П.Д.Біленчук, О.Г.Диннік, І.О.Лютий, О.В.Скоропад навч. посібник
“Банківське право українське та європейське”, Київ – вид-во “Атіка”,
1999р.

— розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;

— напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та
банківського нагляду;

— діяльність НБУ, його монетарна політика позначилася позитивно на
подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування
процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні
недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування,
розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів,
невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання,
недосконалість податкового законодавства визначають необхідність
поглиблення банківської реформи.

Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став
контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування збоку НБУ.
Однак, залишається значним системний ризик внаслідок надмірної
відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного
менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного
сектору, який сьогодні активно зростає.

Висока вартість фінансового посередництва обмеженість кількості послуг,
відсутність відповідної для країн з ринковою економікою фінансової
структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька
життєздатність фінансових інститутів, повільний прогрес у галузі
створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те
коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі
реформування та розвитку банківської системи України.

1.2. Банківська система України на сучасному
етапі

Сучасний етап розвитку України характеризується гострою необхідністю
створення цілісної програми соціально-економічного розвитку суспільства,
а також забезпечення необхідних умов реальних перетворень фінансової,
кредитної та грошової систем, адаптації їх до специфіки ринкових
відносин. При цьому у сфері фінансового забезпечення економічної реформи
подальшого вдосконалення потребує фінансове та податкове законодавство.
З цієї позиції істотне значення має питання удосконалення правового
регулювання банківської системи України.

В процесі становлення банківської системи, а також розвитку економіки
України реєструються все нові комерційні банки, а ті банки, які не
виживають в таких жорстких умовах ліквідуються або банкрутують, їх
виключать із “Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та
інших фінансово-кредитних установ”.

На протязі останніх років пройшло інтенсивне зростання загальної
кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були
введені основні інститути, задіяна система державного регулювання і
контролю діяльності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня
кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались базові передумови
для повноцінного функціонування інститутів в умовах ринкової економіки.

У 1995-1996 р.р. завершився етап екстенсивного розвитку банківської
системи, її діяльності характеру взаємодії з іншими економічними
структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким
чином, сучасна банківська система України була сформована і створена в
цілому в період з 1989 по 1994 р.

Саме слово “банк” походить від італійського banko, що означало стіл
міняли на якому той викладав пригошні монет*.

*Полифреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. – М.: ИНФРА–М., 1996г.

Банкам передували середньовічні міняли – представники грошово-торгового
капіталу; вони приймали грошові вклади у купців та спеціалізувались на
обміні грошей різних міст та країн. З часом міняли стали використовувати
ці вклади а також власні грошові кошти для надання кредитів і отримання
процентів, що означало перетворення мінял у банкірів.

Українська банківська система, не дивлячись на ще недавній строк її
автономного існування все ж має свою історію, котра органічно пов’язана
з історією банківських систем Російської та Австрійської імперій, Польщі
та Румунії, тобто тих держав, в склад яких входили землі сучасної
України.

7 грудня 2000 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України
“Про банки і банківську діяльність”.

Стаття 4 Закону встановила дворівневу банківську систему в Україні:

“Банківська система України з Національного банку України та інших
банків, що створені і діють на території України відповідно до положень
цього Закону”.

Статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено
термін “банк”:

“банк” – це юридична особа, яка маю виключне право на підставі ліцензії
НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових
коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від
свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення
банківських рахунків фізичних та юридичних осіб”.

Необхідно відмітити, що в статті 1 Закону України “Про Національний
банк України” який був прийнятий 20 травня 1999р. (з подальшими змінами
та доповненнями) дається визначення банків, хоча воно і не таке
всеохоплююче, але все ж розкриває зміст поняття: “банк – це юридична
особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України, здійснює
діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню
рахунків і наданню кредитів на власних умовах.”

На сьогоднішній день, як вже зазначилось вище, банківська система
України має дворівневу структуру:

Перший рівень – Національний банк України,

Другий рівень – система інших банків.

Перший рівень банківської системи займає НБУ який має статус юридичної
особи. Основна його функція полягає в забезпеченні стабільності грошової
одиниці — визначила Конституція України.

Повноваження і принципи організації НБУ визначаються законодавством.

Статутний капітал Національного банку є загальнодержавною власністю.
Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює
видатки, як правило за рахунок своїх коштів. При перевищенні доходів над
видатками банк суми перевищення відраховує в державний бюджет.

Фінансово-правові норми українського чинного законодавства визначають
порядок утворення і компетенцію другого рівня банківської системи
комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або
пайових засадах створюються відповідно з Законами України “ Про
Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про
господарські товариства і фондову біржу” та Інструкціями Національного
банку України. Створювати банки можуть українські та іноземні юридичні
та фізичні особи (не менше трьох), крім Рад народних депутатів всіх
рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних,
профспілкових організацій і об’єднань, партій, громадських фондів.

Забороняється бути засновниками військовослужбовцям усіх правоохоронних
органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за
діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися
певною діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком. Не
дозволяється бути засновниками особам, що мають непогашену судимість за
крадіжки і хабарництво, вони не можуть також займати керівні посади, що
пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного
фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок
власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і
створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів
інших фондів.

Головні проблеми, які стають перед банківською системою на даному
етапі:

Однією з важливих проблем діяльності банків у цьому році була проблема
мінімального розміру статутного фонду.

Негативне відношення до малих банків. Як вже згадувалося, в системі
комерційних банків 15 відсотків від загальної кількості становлять малі
банки.

Асоціація українських банків займає позицію захисту права на існування
всіх фінансово-стійких банків, незалежно від розміру їх активів.

Малі банки (а значна частина їх надійнішими і платоспроможними) мають
своє місце, свою нішу в економіці, мають свою специфічну клієнтуру і
цілком виконують функцію по обслуговуванню цієї клієнтури, особливо
малого і середнього бізнесу.

Групи банків, що знаходяться в стадії ліквідації – головним чином банки,
відновлення нормальної діяльності яких може неможливо. У цій групі
повинна провадитись реструктуризація – злиття, приєднання або
ліквідація.

Процедура ліквідації банків дуже складна. Вона регламентована главою 16
“Ліквідація банків”.

Однією з систем ринкових відносин, зверхність позичальника над
кредитором. Діючі ідеологічні, правова, політична і адміністративна
інфраструктури дозволяють позичальнику в багатьох випадках законно не
повертати борг. Позичальник спочатку стає боржником, а потім —
власником грошей. Іншими словами, у рамках чинного законодавства і
судочинства, кредитор має суттєві проблеми з поверненням своїх коштів.

Без радикальних змін в економіці й ідеології, політиці, законодавстві
змінити ситуацію неможливо .

Задача полягає в тому, що забезпечити пріоритет кредитора над
позичальником і це є вихідним пунктом успішної ринкової політики. Про це
повинна потурбуватися держава: її законодавчий орган і відповідні
правові та силові структури.

Питання стійкості національної валюти є невід’ємною умовою діяльності
банків. Проблема стабільності гривні залишається актуальною і може
вирішуватися лише в умовах ефективної економічної політики.

Важливою умовою подальшого розвитку банківської діяльності, залучення
додаткових коштів населення, є вирішення проблем гарантування вкладів
фізичних осіб.

Практика показує, що в умова загострення кризової ситуації повернення
вкладів населенню набуває особливо політичного значення.

Завдання Національного банку України, комерційних банків і Асоціації
українських банків, полягає в тому, щоб спільними зусиллями подолати
труднощі, які виникли внаслідок фінансової кризи і вжити заходів щодо
вирішення нагальних проблем, які стоять перед банківською системою
країни, сприяти подальшому їх зміцненню і розвитку.

Національний банк України

Правове становище Національного банку України

Перший рівень банківської системи України, як вже зазначалося, займає
НБУ. Його було створено на базі Українського республіканського банку
Держбанку СРСР згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 20
березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”. 7 жовтня 1991 р.
Постановою Президії Верховної Ради України “Про статут Національного
банку України “ було затверджено статут НБУ.

В правовій та економічній літературі сформувалися визначення так званих
“банків” , які можна називати Центральним (або національним) банком
країни. Вважається, що Центральний банк має бути:

єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на
території країни, який зберігає і враховує національні золото-валютні
резерви;

банком уряду, зобов’язаним підтримувати державні економічні програми,
здійснювати кредитування дефіциту державного бюджету, розміщувати
державні цінні папери;

органом стабільності національної грошової системи;

кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів;

органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень
стандартизації і професіоналізму, в національній кредитній системі. *

Всім цим органам відповідає Національний банк України. Він представляє
інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках
та фінансово кредитних організаціях.

Згідно Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня
1999 р.

*Усоским В.М. Современный комерческий банк. –М., 1994

Національний банк України (далі Національний банк) є центральним банком
України, особливим центральним органом державного управління, юридичний
статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого
визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами
України.

Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного
банку – місто Київ. *

Однією з важливих ознак Національного банку є його статутний капітал.
Відповідно до чинного законодавства (стаття 3 Закону “Про Національний
банк України”) Національний банк має статутний капітал, що є державною
власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. гривень. Розмір
статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного
банку. Джерелами формування статутного капіталу є доходи його кошторису,
а при необхідності — Державний бюджет України.

НБУ являється економічно самостійним органом, і ця самостійність
забезпечується державою. Він здійснює видатки за рахунок доходів у межах
затвердженого кошторису, а у визначених законодавством випадках – також
за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є
об’єктом права державної власності і перебуває у його повному
господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної
влади, а останні не відповідають за зобов’язаннями Національного банку,
крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

Це ж саме стосується і зобов’язань стосовно інших банків.

НБУ може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а
також представництва за її межами.

Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку
із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

*Закон України “Про Національний банк України” №679 – XIV від 20.05.99

Доходи і видатки Національного банку забезпечуються чітким виконанням
чинного законодавства і реалізацією на практиці його функцій.

Як сказано в ст. 5 Закону “Про Національний банк України”, одержання
прибутку не є метою діяльності Національного банку, на відміну від інших
функціонуючих банків.

Планові доходи та витрати НБУ відображаються в кошторисі його доходів і
витрат. Цей кошторис повинен забезпечувати можливість виконання
Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та
Законом.

Разом з тим Національний банк за підсумками року у разі перевищення
кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на
поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного
за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а
перевищення витрат над доходом відшкодовуються за рахунок Державного
бюджету України наступного за звітним року.

Формування фондів та резервів Національного банку на покриття
фінансових ризиків, пов’язаних з виконанням його функцій, здійснюються
згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку.

Національний банк виконує традиційні функції, що є характерним для
центрального банку держави: являється емісійним та розрахунковим центром
держави, банком-банків та банком уряду.

Основною функцією НБУ відповідно до ст.99 Конституції України та ст.6
Закону “Національний банк України” є забезпечення стабільності грошової
одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню
стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, —
цінової стабільності.

Також НБУ виконує ряд інших функцій, серед них:

Відповідно до розроблених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної
політики визначає та проводить грошово-кредитну політику.

Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її
оббіг.

Емісійні операції НБУ – форма реалізації його монопольного права на
випуск грошей в оббіг. Казначейство Міністерства фінансів України не має
права емісії валюти і здійснює фінансування державних видатків у межах
отриманих доходів в бюджет, а також отриманих кредитів. Цим самим
забезпечена кредитна основа сукупного грошового обігу України*.

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує
систему рефінансування.

4. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій,
бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему
грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики
платіжного балансу.

6. Визначає систему, порядок і форму платежів.

7. Здійснює банківське регулювання та нагляд.

8. Веде реєстр банків його філій та представництв, валютних бірж,
здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених
законом випадках.

9. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

10. Представляє інтереси України і центральних банках інших держав,
міжнародних банках та інших кредитних установах.

11. Здійснює відповідно до повноважень валютне регулювання.

12. Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та
здійснення операцій з ними та банківськими металами.

* Мороз А.Н. “Основы банковского дела” Киев, 1994 г. “Издательство
Либра”

13. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних
відносин.

14. Організує інкасацію та переведення банкнот і монет та інших
цінностей, видає ліцензії на право інкасації та переведення банкнот і
монет та інших цінностей.

15. Реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у
системі Національного банку.

16. Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

17. Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї
компетенції.

Отже, слід підкреслити, що Національний банк України виконує
надзвичайно важливі державотворчі функції.

НБУ створює державну скарбницю держави і організовує її діяльність,
зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та
золотовалютні запаси.

НБУ затверджує бланки та форму безготівкових депозитів приватизаційних
паперів, визначає умови зберігання, обліку та погашення приватизаційних
паперів, за погодженням з Кабінетом Міністрів України порядок видавання
приватизаційних паперів.

Національний банк не являється незалежним. Він підзвітний Президенту
України та Верховній Раді України їх конституційних повноважень.

Підзвітність в цьому випадку означає :

Призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного Банку
Верховною Радою України за поданням Президента України.

Призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради НБУ.

Призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради
НБУ.

Доповідь голови НБУ Верховній Раді України про діяльність Національного
банку.

Надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік
інформації про грошово-кредитний стан в державі.

Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію
щодо монетарних процесів.

КМУ, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит
НБУ надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу.

Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів, якщо
вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Голова НБУ, або його заступники за його дорученням можуть брати участь у
засіданнях КМУ.

Законодавством, що діє на сьогоднішній момент, передбачено також
гарантії невтручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх
посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради акціонерного банку
чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених Законом
“Про Національний банк України”.

Керівні органи Національного банку.

Будь-яка структура повинна мати свої керівні органи. Тому, що, якщо
сукупність людей, які займаються певною діяльністю, виконують певні
однорідні функції, ніхто не буде скеровувати у вірному напрямку, то вся
виконувана робота перетвориться на хаос.

Національний банк України не є виключенням з цього загальновідомого
правила. Він також має свою ланку органів, що визначають цілі та
напрямки діяльності НБУ, та керують багаточисленним штатом
співробітників.

Відповідно до чинного законодавства керівним органом Національного
банку є Рада Національного банку. Рада банку – Конституційний орган.
Згідно з ст. 100 Конституції України Рада Національного банку України
розробляє основні засади грошово – кредитної політики та здійснює
контроль за її проведенням*.

До основних повноважень Ради Національного банку відносяться виконання
найбільш важливих завдань банківської діяльності.

Рада Національного банку :

Відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та
основних параметрів економічного та соціального розвитку України до
15.XI розробляє основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх
ВРУ для інформування.

Здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан
соціально-економічного розвитку України та розробляє пропорції щодо
внесення відповідних змін до неї.

Затверджує Регламент Ради НБУ.

Затверджує кошторис доходів та витрат НБУ та подає ВРУ та КМУ до 01.XI
поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення
до проекту Державного бюджету України на наступний

*Л.К. Воронова “Фінансове право” Харків, 1998 видавництво “Консум”

рік.

Приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу НБУ.

Визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки НБУ

Затверджує щорічно до 01.VII звіт виконання кошторису НБУ та розподіл
прибутку за звітний бюджетний рік.

Затверджує рішення Правління НБУ про участь у міжнародних фінансових
організаціях.

Вносить рекомендації Правлінню НБУ в межах розроблених основних засад
грошово-кредитної політики.

Вносить рекомендації Кабміну стосовно впливу політики державних
запозичень та податкової політики та стан грошово-кредитної сфери
України.

З метою забезпечення виконання основних засад грошово-кредитної політики
має право застосування відкладного вето щодо деяких рішень Правління
НБУ.

Рада НБУ не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на
посади чи звільнення з посад Голови НБУ, членів правління НБУ давати
персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб НБУ.

Рада НБУ дає оцінку діяльності Правління НБУ щодо виконання основних
засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є
обов’язковими для Правління НБУ.

У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням
НБУ рішень Ради НБУ, які є обов’язковими згідно з Законом “Про
національний банк України”, Рада НБУ має право звернутись до Голови НБУ
або до Верховної Ради та Президента України з викладенням своїх
пропозицій.

Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше одного разу на
квартал. Засідання Ради НБУ є правомочними за наявності не менше десяти
її членів. Головує на засіданнях Голова Ради НБУ, а у разі відсутності
його заступник.

Голова Ради НБУ обирається Радою НБУ строком на 3 роки. Він має
заступника, який обирається Радою НБУ строком на 3 роки.

Звільнення Голови або його заступника протягом строку його повноважень
здійснюється:

у зв’язку із закінченням строку його повноважень

за власним бажанням (з поданням письмової заяви)

у разі систематичного невиконання своїх обов’язків за станом здоров’я
протягом 4 місяців.

Правління НБУ згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики
через відповідні монетарні інститути та інші засоби банківського
регулювання забезпечує інші засоби банківського регулювання забезпечує
реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій
та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Повноваження Правління НБУ:

Приймає рішення:

щодо економічних засобів та монетарних методів;

про емісію валюти України та вилучення з обігу монет та банкнот;

про зміну процентних ставок НБУ;

про диверсикацію активів НБУ та їх ліквідності;

щодо лімітів позабалансових зобов’язань НБУ;

про формування резервів та покриття фінансових ризиків НБУ;

щодо розподілу прибутку та порядку відрахувань доходів до бюджету;

щодо мінімального розміру золотовалютних резервів НБУ;

про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює НБУ;

про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи;

про встановлення економічних нормативів для банків;

про застосування заходів впливу до комерційних банків;

про створення і ліквідацію підприємств, установ НБУ;

про участь у міжнародних фінансових організаціях;

про купівлю та продаж майна для забезпечення діяльності НБУ.

Подає на затвердження Раді НБУ річний звій НБУ, проект кошторису доходів
та витрат на наступний рік та інші документи і рішення;

Визначає організаційні основи та структуру НБУ, затверджує положення про
структурні підрозділи та установи НБУ, статути його підприємств, порядок
призначення керівників підрозділів, підприємств та установ.

Затверджує штатний розпис НБУ та форми оплати праці.

Встановлює порядок надання ліцензії та ведення банківських операцій, а
також інших ліцензій у випадках та за процедурою, передбачених законом.

Видає нормативні акти НБУ.

Затверджує Регламент Правління НБУ.

Виконує функції, що випливають із основної мети діяльності НБУ.

Очолює Правління НБУ Голова НБУ.

Кількісний та персональний склад Правління НБУ затверджується Радою НБУ
за поданням Голови НБУ.

Заступники Голови НБУ входять до складу Правління НБУ за посадою.

У статті 18 Закону “Про Національний банк України” визначений чіткий
порядок призначення і звільнення з посади Голови НБУ.

Голова НБУ призначається на посаду Верховною Радою України за поданням
Президента України більшістю від конституційного складу ВРУ строком на 5
років.

У разі незатвердження ВРУ кандидатури, запропонованої президентом
України, питання керівництва НБУ , а також порядок внесення можливої
кандидатури регулюється Законом України “Про тимчасове виконання
обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної
Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням
Президента України”. Одна кандидатура може виноситись не більше 2 разів.

Голова НБУ звільняється з посади ВРУ за поданням Президента України у
таких випадках:

закінчення строку повноважень;

набрання законної сили обвинувального вироку суду у скоєнні
кримінального злочину;

у зв’язку із заявою про відставку за політичними або особистими
причинами, поданою у письмовому вигляді і прийнятою Президентом України;

у разі смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою
або визнання безвісно відсутньою;

припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце
проживання;

за поданням Президента України в межах його конституційних повноважень.

Як і будь-який керівний орган влади, якому підпорядковані певні відділи,
Голова Національного банку має повноваження, а також на нього покладені
відповідні обов’язки.

Він:

Керує діяльністю НБУ

Діє від імені НБУ і представляє його інтереси без доручення у відносинах
з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними
установами, міжнародними організаціями, іншими установами і
організаціями.

Головує на засіданнях Правління НБУ.

Підписує протоколи, постанови, накази і розпорядження, а також угоди, що
укладаються НБУ.

Розподіляє обов’язки між своїми заступниками.

Видає розпорядчі акти.

Приймає рішення з інших питань, що стосуються НБУ, що віднесені до його
компетенції.

Одноосібно несе відповідальність перед ВРУ та Президентом України за
діяльність НБУ.

Банківське регулювання і банківський нагляд.

Головним економічним завданням банку являється забезпечення стабільності
національної грошової одиниці. На вирішення цієї задачі направлена
створювана система грошово-кредитного регулювання.

Згідно розділу X ст. 55 Закону України “Про Національний банк України”
головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека і фінансова
стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і
кредиторів.

НБУ є вищестоящою інстанцією для всіх інших банків і їх установ, філій в
нашій країні, тому він в силу своїх повноважень здійснює постійний
нагляд за дотриманням банками банківського законодавства, нормативних
актів НБУ і економічних нормативів.

В поняття “банківське законодавство” включаються всі закони, що
видаються Верховною Радою України, а також підзаконні нормативні акти і
інші правові документи Верховної Ради, Національного банку України, які
регламентують діяльність кредитної системи держави.

НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його
повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів
місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ,
незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативні акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також
інструкцій, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не
можуть суперечити законам України і не мають зворотної сили, крім
випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують
відповідальність. Ці акти підлягають обов’язковій державній реєстрації в
Міністерстві юстиції України, також вони можуть бути оскаржені
відповідно до чинного законодавства.

Доступ до інформації. Для здійснення своїх функцій НБУ має право
безплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність відповідно
до наданої ліцензії та пояснення стосовно отриманої інформації і
проведених операцій. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за
винятком випадків, передбачених законодавством.

Економічні нормативи. Щоб забезпечити фінансову надійність банків для
захисту інтересів вкладників і кредиторів НБУ встановлює для них
обов’язкові економічні нормативи. Вони мають забезпечувати здійснення
контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами
акціонерам та інсайдерам, наданням великих кредитів, інвестиціями
капіталу, відсотковим та валютним ризиком.

Повноваження НБУ щодо здійснення наглядових та регулятивних функцій.
Вказані функції можуть здійснюватись НБУ безпосередньо або через
створений ним орган банківського нагляду.

Повноваження:

Здійснює всі види на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій
фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності
інформації, надається юридичними та фізичними особами при реєстрації
банків, та ліцензування банківських операцій.

Може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів і
визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення.

Може брати участь у роботі зборів акціонерів, засідань спостережної
ради, правління та ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу.

Національний банк пред’являє вимоги щодо здійснення обов’язкових
аудиторських перевірок банків, отримує висновки незалежних аудиторських
організацій про результати діяльності банків.

3. Інші банки, що створені і діють на території нашої держави
відповідно до положень закону України “Про банки і банківську
діяльність”

3.1 Правовий статус інших банків

Банківська система – одна із найважливіших і невід’ємних структур
ринкової економіки. Розвиток банків і товарного виробництва тісно
переплітаються на протязі історії. При цьому, банки виконуючи грошові
розрахунки, кредитуючи господарство, виступаючи в ролі посередників
перерозподілу капіталів, суттєво підвищують загальну ефективність
виробництва на ріст економіки в цілому.

Інші банки – основна ланка кредитної системи країни, в яку входять
кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для
своїх клієнтів на началах комерційного розрахунку.

Відповідно до закону України “Про банки і банківську
діяльність” із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 20
вересня 2001 року №2740-111”, банківська система України складається з
Національного банку України та інших банків , що створені і діють на
території України відповідно до положень цього Закону.

Головною метою інших банків, є оперативне отримання їх засновниками та
клієнтами широкого кола банківських послуг, вирішене засновниками за
допомогою власного банку своїх групових або індивідуальних проблем,
отримання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайщиків, а
також для власного розвитку. На відміну від державних банків, які
працювали під керівництвом уряду і за рішенням останнього кредитували
завідомо неефективні, а іноді і парадоксальні витрати, створені інші
банки повинні були вкладати кошти лише в високоефективні задуми і
витрати.

З часом в результаті концентрації та централізації капіталу виникли
різноманітні інші банки.

На сьогоднішній день відповідно до чинного законодавства інші банки
різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних
товариств або кооперативного банку відповідно до Закону України “Про
банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про
цінні папери і фондову біржу”, “Про підприємництво”, “Про обмеження
монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності”, інших законодавчих актів Національного банку України.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та
нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або
уповноважених ним органів. Не можуть брати участь юридичні особи, в яких
банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні
організації

Юридичні та фізичні особи, що бажають заснувати банк, насамперед
повинні проаналізувати ринок капіталів, а також ступінь задоволення
підприємницьких структур та населення у банківських послугах, щоб
визначити конкурентноздатність нового банку. Адже якщо новому банку
буде дуже важно контролювати з уже діючими банками, то можливо, краще
влити капітали в один з функціонуючих банків, зміцнив тим самим його і
отримавши домовленість на тісне співробітництво.

Якщо ж рішення про створення вже прийняте то тепер необхідно визначити
вид господарського товариства до якого він буде належати.

За організаційно – правовою нормою банки в Україні створюються у формі
акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальність або
акціонерного банку.

Для реєстрації комерційного банку орган управління в 2-тижневий строк
після аудиторної перевірки фінансового стану засновників подає до
регіонального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

а) заява про реєстрацію банку за підписом уповноваженої особи;

б) установчий договір підписаний засновниками банку та завірений їх
печатками. Підписи фізичних осіб завіряються нотаріально.

В договорі визначаються:

вид товариства;

мета діяльності;

склад засновників, їх найменування, місце знаходження;

особа уповноважена для укладання угод;

відповідальність сторін;

порядок вирішення суперечностей, тощо.

в) статут банку затверджений установчими сборами, підписаний
уповноваженою особою;

г) протокол установчих зборів;

д) економічне обгрунтування і мета створення банку;

є) бухгалтерську і фінансову звітність учасників банків на 1 число
місяця, в якому здійснюється внесок до фонду;

ж) наявність професійно – придатних перших керівників банку кандидатури
яких подані НБУ;

з) копія платіжного доручення про внесення плати за реєстрацію банку;

і) угоду про надання приміщення для розміщення банку;

ї) установчі документи акціонерів банку;

к) копія рішення органів Антимонопольного комітету про надання згоди на
створення банку.

НБУ встановлює мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку .

Статутний капітал банку може формулюватися лише за рахунок власних
коштів засновників. Забороняється використовувати для формування
статутного фонду комерційного банку бюджетні кошти, кошти одержані в
кредит під заставу.

Частку в статутний капітал можна зробити у національній валюті, майні і
пов’язаних з ним майнових правах.

Рішення банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до
Державного реєстру банків, після чого банк набуває статус юридичної
особи.(ст. 17 Закону “Про банки і банківську діяльність”).

НБУ видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою
ним формою.

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада,
правління (рада директорів) банку.

Вищим органом управління є загальні збори учасників. Вони визначають
основні напрями діяльності банку, вносять зміни та доповнення до
статуту, змінюють розміри статутного капіталу, призначають та звільняють
з посади голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії,
розподіляють прибуток, приймають рішення про припинення роботи банку,
призначення ліквідатора, затверджують ліквідаційні бланки, тощо.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників числа
учасників банку або їх представників. Її члени не можуть входити до
складу правління або ревізійної комісії банку. Повноваження і порядок
роботи спостережної ради банку визначається статутом банку чи положенням
про раду банку, що затверджується загальними зборами учасників банку.

Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює
управління поточною діяльністю банку, формуванням фондів, необхідної
для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність
його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом
банку, рішенням загальних зборів учасників і спостережної ради банку.
Правління діє на підставі положення, що затверджується загальними
зборами та спостережною радою.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово – господарською
діяльністю банку таким чином:

контролює дотримання банком законодавства України і нормативно–правових
актів НБУ;

розглядає звіти внутрішніх та зовнішніх аудиторів та готує відповідні
пропозиції учасникам загальних зборів;

— вносить на загальні збори учасників або спостережній раді
пропозиції щодо будь-яких систем віднесених до компетенції ревізійної
комісії, які стосуються фінансової і стабільної роботи банку та захисту
інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами з числа учасників або їх
представників. Вона підзвітна загальним зборам учасників банку.

Членами комісії не можуть бути особи що є керівниками банку.

Повноваження ревізійної комісії визначаються статутом банку, а порядок
її роботи положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними
зборами учасників банку.

3.2 Правові засади контролю Національного банку за діяльністю інших
банків.

НБУ виступає немов би посередником між державою та іншими банками. Він
засобами, які має в своєму розпорядженні спираючись на конституцію і
законодавство, втілює в життя економічну політику держави. Як орган
економічної влади з особливими функціями Національний банк регулює
державне правління в банківській системі, контролює порядок створення
інших банків, здійснює нагляд за їх діяльністю, за діяльністю їх
відділень, філій, представництв на території України. Його погляд
спрямованій на забезпечення сталості банківської системи, захист
інтересів клієнтів шляхом зменшення ризиків у діяльності інших банків.

За діяльністю інших банків здійснює контроль Головне управління
банківського нагляду Національного банку України, Кримське
республіканське та обласні управління НБУ.

Державне регулювання діяльності банків здійснюються у таких формах:

І. Адміністративне регулювання:

реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

погляд за діяльністю банків;

надання рекомендацій щодо діяльності банків.

ІІ. Індикативне регулювання

встановлення обов’язкових економічних нормативів;

визначення норм обов’язкових резервів для банків;

встановлення норм відрахувань до резервів на покриття коштів від
активних банківських операцій;

визначення процентної політики;

рефінансування банків;

кореспондентських відносин;

управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

імпорт та експорт капіталу.

Наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки і підрозділи, афішованих та
споріднених осіб банків в межах України та за кордоном, установи
іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у
частині дотримання вимог законодавства щодо здійснення банківської
діяльності.

При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та
їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання
нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних
наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених
таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської
діяльності.

При здійсненні банківського нагляду НБУ може користуватися послугами
інших установ за окремими угодами.

НБУ здійснює банківський нагляд на індивідуальний та консолідованій
основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог щодо банківської
діяльності.

У разі розгляду НБУ питань щодо застосування заходів впливу до
конкретного банку для надання пояснень запрошується голова ради
директорів, або голова спостережної ради цього банку, за винятком
випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії
банку і призначення ліквідатора.

При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в
інших державах НБУ співпрацює з відповідними органами цих держав.

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” НБУ
встановлює для всіх інших банків обов’язкові економічні нормативи:

мінімальний розмір статутного фонду для інших банків, які створюються та
вже діють;

достатність капіталу банку для проведення активних операцій з
урахуванням ризиків;

нормативи ліквідності банку

максимальний розмір ризику на одного позичальника

норматив інвестиційної діяльності*.

Згідно ст. 69 Закону України “Про банки та банківську діяльність” банк
зобов’язаний подавати НБУ фінансову і статистичну звітність щодо роботи
банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості. НБУ
має право вимагати від банку подання консолідованої звітності.

Кожен власник істотної частини у банку, який є юридичною особою,
зобов’язаний подати НБУ у встановлений ним строк річний звіт про свою
діяльність. Звіт містить:

види діяльності, які здійснює юридична особа;

інформація щодо суб’єктів господарювання, в яких особа має участь;

баланс та звіт про прибутки цієї особи, на кінець останнього фінансового
року.

НБУ має право вимагати подання інших періодичних звітів чи інформації
від власників істотної участі в банку з метою здійснення нагляду за
безпекою і надійністю фінансового стану банку забезпечення дотримання
положень законодавства.

Фінансова звітність банків, що подається до НБУ має бути щорічно
перевірена аудитором. Аудиторська перевірка банку здійснюється
аудитором, який має сертифікат НБУ на аудиторську перевірку банківських
установ.

*Л.К.Воронова “Фінансове право” 1998 р. – Харків., — Вид-во Консум

Аудиторський звіт має містити:

баланс банку;

звіт про рахунки доходів та витрат;

звіт про рух капіталу;

таблицю строків активів і пасивів;

інформацію стосовно достатності резервів та капіталу банку;

інформацію стосовно адекватності бухгалтерського обліку, процедуру
внутрішнього аудиту та заходів контролю банку;

висновок про те, чи відображає наданий банком фінансовий звіт дійсний
фінансовий стан банку.

Банк зобов’язаний публікувати квартальні бланки, а також звіт про
прибутки (збитки) в газеті “Урядовий кур’єр” або “Голос України”
протягом місяця наступного за звітним кварталу.

Банк зобов’язаний публікувати річну фінансову звітність, підтверджену
аудитором, не пізніше 1 червня наступного за звітом року в тих же
газетах.

Робота по банківському нагляду диференційована по трьом основним
напрямкам: загальний нагляд, інтенсивний нагляд та високого ступеня.

Загальний погляд розповсюджується на стало працюючі банки, які є
фінансово-стійкими, виконують економічні нормативи, норми діючого
законодавства та накази НБУ, мають добру ділову репутацію. Його
здійснюють регіональні управління НБУ. Загальний погляд полягає в
контролі за виконанням економічних нормативів та перевірки інших звітів,
що надаються банками. Інформація про виявлення порушення направляється
Правлінню НБУ для винесення відповідних рішень.

Інтенсивний нагляд розповсюджується на банки, які порушують економічні
нормативи а також допускають інші незначні порушення, вони не
відрізняються фінансовою стабільністю.

Нагляд високого ступеня застосовується по відношенню до банків, які
систематично порушують економічні нормативи та допускають інші грубі
порушення або мають незадовільний фінансовий стан.

Приймаючи рішення про застосування інтенсивного нагляду високого
ступеня, Головне управління банківського нагляду НБУ проводить
інспектування банків їх відділень, філій та представництв, спрямованих
на виявлення причин порушень та недоліків в роботі банку. Інспектори НБУ
провіряють законність виконаних операцій, діяльність внутрішнього і
зовнішнього аудиту, стан обліку, достовірність звітів, засновницьких та
інших документів.

За висновком інспектування керівництву банку направляється інформація, в
якій вказується причини виявлення недоліків, дається оцінка фінансового
стану банку, його можливості та шляхи виходу із склавшоїся ситуації.
Вимоги НБУ обов’язкові до виконання( .

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом
перевірки НБУ, банківського законодавства, нормативно–правових актів НБУ
або здійснення ризикованих операцій, які загрожують інтересам вкладників
чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право
застосувати заходи впливу до яких відносяться:

письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних
заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку,
обмеження невиправдано високих витрат за залученими коштами, зменшення
чи відчуження неефективних інвестицій;

скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління
банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку;

укладання письмової угоди з банком за якою банк чи

визначена радою особа зобов’язується вжити заходів для усунення
порушень, поліпшення фінансового стану банку, тощо;

видати певні розпорядження стосовно банку який порушив законодавство.

У разі порушення банківського законодавства чи нормативно-правових актів
НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів і настанні ознак
неплатоспроможності банку, НБУ має право відкликати ліцензію та
ініціювати процедуру ліквідації банку.

Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника юридичної
особи – власника істотної частини участі, якій пред’явлено обвинувачення
у вчинені злочину, не встановлено складу злочину, але має місце
порушення вимог банківського законодавства або нормативно–правових актів
НБУ або якщо таку особу визнано винною у вчинені корисливого злочину із
призначенням покарання без позбавлення волі, НБУ має право видати банку
розпорядження про звільнення такої особи з посади, або заборону
користуватися правом голосу придбаних акцій лише на підставі
попереднього дозволу НБУ.

Рішення НБУ щодо призначення тимчасової адміністрації є виконавчим
документом .

Штрафи на керівників та службових осіб банку, фізичних осіб – власників
істотної участі – накладаються в порядку, передбаченим Кодексом України
про адміністративні правопорушення.

Порядок застосування заходів впливу передбачених банківським
законодавством, а також розмір фінансових санкцій, що застосовуються до
банків і інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю
НБУ, встановлюється законами України та нормативно-правовими актами НБУ.

Висновки

Банки являються однією із найважливіших структур ринкової
економіки. Банківська діяльність суттєво перевищує ефективність
суспільного виробництва, сприяє зросту виробництва суспільної праці.

Україна на сьогоднішній день знаходиться у стані переходу до нової
економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на
ринкових відносинах. Ринковій економіці потрібна відповідна банківська
система, яка поступово починає складатися.

Відомо що кредитно-банківська система має життєво важливе для любої
країни світу, вона служить об’єктом пильного нагляду і регулювання як зі
сторони НБУ так і зі сторони вищих органів державної влади й управління.

На сьогоднішній день банківська система України представлена двома
рівнями, такими як НБУ та інші банки.

Національний банк встановлює правила та проводить реєстрацію інших
банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за
діяльністю інших банків в Україні. Як банк-банків тобто центральний
банк, веде рахунки інших банків, здійснює їх розрахунково–касове
обслуговування, надає кредити банкам, встановлює правила існування
міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організовує касове
виконання бюджету банківської системи України, надає кредити уряду.
Головною метою Центрального банку є забезпечення стабільності грошової
одиниці, це є чітко вказано в Основному Законі України – Конституції.

Другою ланкою банківської системи є інші банки. Вони є основною ланкою
грошово-кредитної системи і відносяться до особливої категорії ділових
підприємств. Інші банки заохочують вкладення капіталів, заощаджень
населення і інші вільні кошти, які вивільняються в процесі господарської
діяльності, й пропонують їх у тимчасове користування іншим опонентам,
які потребують додаткового капіталу. Головною метою інших банків є
отримання максимального прибутку.

Правові норми, що регулюють банківську діяльність містяться як у
загальних так і спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських
відносин, нормативних актах. До них належать Конституція України, закони
України і постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження
Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, постанови, положення,
інструкції НБУ та Міністерства фінансів України.

Отже, можна зробити висновок, що сукупність всіх правових норм, що
регулюють організацію банківської системи, діяльність Національного
банку України, діяльність інших банків різних форм власності і
проведення банківських операцій, становлять визначених комплекс норм і
предметну єдність. Крім того, норми банківського права включають також
норми інших галузей національного права.

Список використаної літератури:

Конституція України від 28.06.1996р.

Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999р.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20.09.2001р.

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р.

Закон України “Про підприємництво” від 07.02.1991р.

Закон України “Про підприємництво в Україні” від 27.03.1991р.

Закон України “Про Антимонопольний комітет України” від 13.07.2000р.

Постанова правління НБУ №77 від 27.03.1996р. “Про затвердження
положень”, “ Про порядок створення і реєстрації комерційних банків” та
“Про порядок ліцензування банків України”.

Амесов Е.А. – учебное пособие “ Финансовое право Украины” – 2000г.,
Харьков из-во “Эспада”.

Бленчук П.Д., Диннін О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. – підручник
“Банківське право, українське та європейське”. – 1999 Киів: “Атіса”

Воронова Л.К – Підручник “Фінансове право” 1998 Харків вид-во “Консуль”

Мороз А.Н. – учебник “Основы банковского дела” – 1994г. Киев: из-во
“Либра”.

( А.Н. Мороз “Основы банковского дела» Киев. – 1994 г. «Издательство
Либра»

PAGE

PAGE 40

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *