Внутрішньоособистісні конфлікти у хворих на артеріальну гіпертензію (автореферат)

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г.С.Костюка АПН УКРАЇНИ

ВОЛОШКО НАТАЛІЯ ІВАНІВНА

УДК 159.9:61

Внутрішньоособистісні конфлікти у хворих на артеріальну гіпертензію

19.00.04 – медична психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації  на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені
Тараса Шевченка.

Науковий керівник — член-кореспондент АПН України,

доктор психологічних наук, професор

БУРЛАЧУК Леонід Фокович,

Національний університет імені  Тараса  Шевченка,

кафедра психодіагностики  та  медичної  психології, завідувач.

Офіційні опоненти — доктор медичних наук, професор

ХАРЧЕНКО Євгеній Миколайович

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової

психіатрії та наркології МОЗ  України,

відділ медико-соціальної експертизи та реабілітації, завідувач;

кандидат психологічних наук

ЗАВЯЗКІНА Наталія Володимирівна 

Лікувально-діагностичний науковий центр “Епілепсія”

Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1, психолог

Провідна установа — Київська медична академія післядипломної освіти
імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної та судової
психіатрії.

Захист відбудеться 4 квітня 2006 року об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К.26.453.02 в Інституті психології
імені Г. С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул.
Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології імені
Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розіслано 4 березня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої
ради                                                    В. В. Андрієвськ
а

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Психосоматичні розлади перебувають в центрі
уваги медичної психології вже не одне десятиріччя. В останній час
особливо актуальною стала необхідність комплексного, мультифакторного
підходу до вивчення хронічних захворювань органів дихання,
серцево-судинної, травної та інших систем організму. Складність
феноменів, що вивчаються, довела необґрунтованість спрощених
причиново-наслідкових пояснювальних моделей психосоматичних розладів.
Об’єктивне дослідження механізмів етіології і патогенезу психосоматичних
розладів  можливе  лише  з  врахуванням  багатовимірності  досліджуваних
 явищ.

Зрослий рівень вимог, які пред’являє сучасне життя до людини, нинішні
культурні, економічні і соціальні трансформації вимагають від неї
надзвичайної мобілізації когнітивних, емоційних і особистісних ресурсів,
постійної готовності вирішувати виникаючі життєві проблеми. Хронічне
перенапруження і внутрішня психологічна конфліктність — повсякденний
стан сучасної людини, що відчуває на собі постійний тиск з боку соціуму.
Все це є причиною значного зростання кількості хронічних захворювань,
етіологія яких тісно пов’язана з особливостями психологічної сфери
індивідуму. За сучасними даними, психосоматичні розлади в індустріальних
країнах поширені серед 50 — 70 % населення.

Артеріальна есенціальна гіпертензія (АЕГ) належить до ряду найбільш
поширених серцево-судинних захворювань. Незважаючи на успіхи у лікуванні
і профілактиці АЕГ за останні роки, вона все ще залишається об’єктом
досліджень з боку медичної психології та медицини. Це пов’язано, перш за
все, з тим, що гіпертензія – чинник зниження працездатності населення,
а іноді – інвалідизації і смертності. Крім того, гіпертензія є фактором
ризику низки інших серцево-судинних захворювань, зокрема, атеросклерозу,
ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, порушень мозкового
кровообігу. При тривалому вивченні артеріальної гіпертонії із
застосуванням діагностичних методів в умовах спеціалізованого стаціонару
було встановлено, що хворі на артеріальну есенціальну гіпертензію
складають більше 90 % всіх хворих на артеріальну гіпертензію, хворі на
симптоматичну артеріальну гіпертензію – 5 – 10 % (Передерій В. Г.,
Ткач С. М., 1998).

На значення психологічних факторів в етіології і патогенезі АЕГ
вказується в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців (К. М.
Бикова; Г. Ф. Ланга; Ф. Aлeксандера; М. Балінта; П. К.
Анохіна; А. Л. Мяснікова; В. С. Ротенберга, Дж. Енгеля; Дж. Гроена; Е.
І. Чазова; Р. Беттeгей; Н. В. Гуменюка; Е. Р. Калітєєвської; Г. І.
Косицкого; Дж. М. Гeррманна; Т. А. Айвазяна; Д.
Джонстона; Р. М. Кoпeна; Дж. Дeнoллeта; А. Б. Гoлдстейна; О. Б.
Фанталової; Д. Вайта; К. Бoтa; Дж. Блюментaля; К. Рoднeй; Дж. Maaрита;
Р. Гaтчeла та  інших).

Будучи психосоматичним захворюванням, в розвитку якого істотна роль
належить психотравмуючим факторам, гіпертензія поки ще залишається
недостатньо вивченою в плані розуміння психологічних механізмів цього
захворювання, знання яких може забезпечити вихід на конкретні методи
психологічного втручання в межах профілактики та реабілітації. Зокрема,
недостатньо розробленою є поки що проблема внутрішньоособистісних
 конфліктів  хворих  на АЕГ, дослідження якої дозволило б змістовно
розкрити спонукальні установки особистості цих хворих, особливості їх
психологічної дезадаптації в системі „особистість – хвороба”.

Таким чином, актуальність дисертації визначається необхідністю для
медичної психології більш детального вивчення внутрішньоособистісних
конфліктних тенденцій у хворих з артеріальною гіпертензією, розуміння
специфіки емоційних проявів цих конфліктів для  вибору  адекватних
 форм  лікування  та  профілактики.

Зв’язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію
виконано в межах науково-дослідницької програми „Психодіагностика
особистості” кафедри медичної психології та психодіагностики Київського
національного університету імені Тараса  Шевченка. Тема затверджена
06.12.2001 р. на Вченій раді факультету соціології та психології
Київського національного університету імені Тараса  Шевченка (протокол
№ 1) та погоджена з координа- ційною Радою АПН України
(протокол № 6 від 15.06.2004 р.).

  Теоретико-методологічними передумовами роботи були уявлення про
єдність “внутрішніх” і “зовнішніх” чинників конфлікту особистості як
суб’єкта цілісної конфліктної ситуації. Ці уявлення обґрунтовуються
наступними теоретичними положеннями психології: 1) про єдність
“внутрішнього” і “зовнішнього” у психіці (Л. С. Виготський, О. М.
Ткаченко), про  предметний  характер  потреб,  мотивів, емоцій
(О. М. Леонтьєв); 2) про унікальність і водночас типовість психологічних
ситуацій, що мають конкретні просторово-часові характеристики, а також
усталені й мінливі (“ситуаційно специфічні”) властивості  суб’єкта 
(особистості) (А. Анастазі, Б. Г. Ананьєв, Л. Ф. Бурлачук, Б. Ф. Ломов,
К. Левін); 3) про динамічний характер психологічної ситуації суб’єкта
(Л. С. Виготський, К. Левін), тісний взаємозв’язок життєвих обставин та
внутрішніх проблем особистості у динаміці її життєвого шляху і
реалізації життєвих стратегій (К. С. Абульханова-Славська), про
поведінкові реалізації властивостей особистості у соціальному середовищі
(Л. Ф. Бурлачук); 4) про адаптативність поведінки людини в природному і
соціальному оточенні (Б. Г. Ананьєв, Б. Ф. Ломов), біопсихічний та
соціопсихічний рівні її детермінації (О. М. Ткаченко, М. Г.
Ярошевський); 5) про співвідношення властивостей особистості з
несприятливими зовнішніми факторами в аналізі психологічних конфліктів
як визначальних чинників генезу психосоматичних  розладів
(В. М. Мясіщев, Б. Д. Карвасарський); 6) про структуру
мотиваційно-смислових утворень особистості (Д. О. Леонтьєв). Таким
чином, наведені вище постулати склали основу ситуаційного аналізу
внутрішньоособистісного конфлікту як форми вияву інтеріоризованого
зовнішнього конфлікту.

Об’єктом   дисертаційного  дослідження  є  внутрішньоособистісні 
конфлікти.

Предметом дослідження є особливості психологічної структури цих
конфліктів, специфіка  їх  емоційних  проявів  у  хворих  на
есенціальну  артеріальну  гіпертензію.

Основна гіпотеза експериментального дослідження: для хворих на
артеріальну  гіпертензію порівняно з відносно здоровими особами є
характерним більш високий рівень розузгодження між Я-бажаним та
Я-реальним, тобто внутрішньоособистісний  конфлікт  між значущими для
особистості цінностями та їх наявністю в різних життєвих сферах (між 
тим, що  є, і  тим, що  повинно бути, між  “хочу”  і  “маю”).

Мета дослідження полягає у вивченні внутрішньоособистісних конфліктів в
різних сферах життя хворих на гіпертензію, дослідженні  специфіки
емоційних проявів цих конфліктів та  психологічних  комплексів, що
внутрішньо   зумовлюють конфліктні переживання.

Для  реалізації  мети  було  поставлено  такі  завдання:

1) проаналізувати концепції психосоматичних розладів (зокрема
артеріальної есенціальної гіпертензії) з метою систематизації поглядів
вітчизняних та зарубіжних науковців на природу формування  психогенних 
хвороб;

2)  дослідити   різновиди   внутрішньоособистісних   конфліктів,  специф
іку  їх  емоційних  проявів  та психологічних рис-комплексів, що
внутрішньо зумовлюють конфліктні  переживання;

3) здійснити порівняльний аналіз даних про специфіку
внутрішньоконфліктних переживань в групі хворих на гіпертензію з
відповідними даними, отриманими при дослідженні здорових осіб
(контрольної групи);

4) розробити  програму  психологічної допомоги хворим на
гіпертензію.

Для вирішення поставлених завдань в дослідженні було використано методи
тестування та інтерв’ювання, зокрема: методики “Рівень співвідношення
„цінності” та „доступності” в різних життєвих сферах”; „Сім станів”;
Шкала оцінки дискомфорту; Вільний вибір цінностей (О. Б. Фанталова,
2001); тести: Самооцінка рівня психоемоційної напруги; Тестова
самоідентифікаційна система (А. П. Сісецький, 2003); а також методика
автобіографічного інтерв’ю та опитувальник   Міні-мульт (скорочений
варіант Мінесотського багатовимірного особистісного опитувальника 
ММРІ, адаптація  Ф. Б. Березіна  і  М. П. Мірошнікова).

Загальна вибірка склала 170 осіб, з них 100 осіб – хворі на артеріальну
есенціальну гіпертензію (з яких 70 осіб хворі на АЕГ 2-ої стадії та 30
осіб – АЕГ 3-ої стадії) і 70 осіб – контрольна вибірка („умовна 
норма”). Вибірки  не  мають  значимих відмінностей  за  показниками
 статі, віку  та  освіти.

Для статистичної обробки даних застосовувались: дескриптивна
статистика, t-критерій Стьюдента, факторний аналіз, ?-критерій Фішера,
дисперсійний аналіз (комп’ютерна статистична програма SPSS  10.0).

Наукова  новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше
на емпіричному та теоретичному рівнях в Україні  розглянуто проблему
внутрішньоособистісних конфліктів у хворих на артеріальну гіпертензію.
Запропоновано нову як для вітчизняної, так і для зарубіжної науки
дослідницьку схему у вивченні внутрішньоособистісних конфліктів, яка,
поряд із традиційними групами стресогенних факторів, враховує специфіку
емоційних проявів внутрішньоособистісних конфліктів та психологічних
комплексів, що зумовлюють вразливість хворого до дії загальних
стресогенних чинників та визначають його психологічну схильність до АЕГ.
Створено та апробовано методики, спрямовані на вивчення
внутрішньоособистісних конфліктів. Розроблено програму психологічної
допомоги хворим на гіпертензію.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що виявлено та
проаналізовано внутрішньоособистісні конфлікти у хворих на гіпертензію,
поглиблено уявлення про емоційні прояви цих конфліктів та психологічні
риси-комплекси, що зумовлюють внутрішньоособистісні  конфлікти.

Практичне значення одержаних результатів пов’язане з можливістю їх
застосування в наукових та прикладних напрямах роботи. Результати
роботи можуть бути використані: для доповнення змісту нормативного курсу
з психології для студентів навчальних закладів медико-психологічного
профілю; при виробленні рекомендацій щодо роботи психологічної служби
медичних закладів та реабілітаційних центрів. На  основі результатів,
отриманих у дисертаційному дослідженні, розроблено  програму
психологічної допомоги хворим на  гіпертензію. Розроблений варіант
методу автобіографічного інтерв’ю може використовуватись у дослідницьких
та психо- діагностичних цілях, для діагностики
внутрішньоособистісних конфліктів у хворих на АЕГ.

Надійність і вірогідність отриманих даних забезпечується послідовною
реалізацією теоретичних положень у вирішенні задач емпіричного
дослідження; застосуванням комплексу методів психологічної діагностики,
що відповідають предмету і задачам дослідження; проведенням змістовного
якісного та кількісного аналізу даних; коректним  використанням  методів
їх  математично-статистичної  обробки.

       Впровадження результатів дослідження здійснювалось автором у
Київській
міській  клінічній  лікарні № 3 (довідка №  460 від 22.06.2005) та  у  К
иївському інституті  кардіології імені академіка М. Д. Стражеска
(довідка  №  38 від 25.06.2005) в ході застосування програми
психологічної  допомоги хворим на   артеріальну гіпертензію. Отримані в
дисертаційному дослідженні результати використовуються автором в
науковій роботі в Інституті педагогіки і психології  професійної
  освіти Академії  педагогічних  наук України.

Апробація результатів дослідження.  Головні ідеї дисертаційного
дослідження доповідалися на Четвертій, П ‘ятій та Шостій
Всеукраїнських конференціях “Проблеми особистості в сучасній
науці: результати та перспективи досліджень” (Київ, вересень, 2001,
2002, 2003 рр.);  Міжнародній  науково-практичній конференції  “Теорія і
практика допомоги особистості в психологічному консультуванні і
психотерапії” (Київ, травень  2005 р.); щорічних наукових 
конференціях  Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, присвячених дням науки факультету психології та соціології
(Київ, квітень, 2002, 2003, 2004). Основні положення та результати
обговорювалися на засіданнях кафедри психодіагностики та медичної
психології Київського національного  університету  імені  Тараса
 Шевченка (2001-2004 рр.).

Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження знайшли
своє відображення в 5 статтях, з яких 4 опубліковані у фахових
наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів,
висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку
використаних джерел і додатків. Основний зміст роботи викладений на 175
сторінках друкованого тексту і містить 12 таблиць. Список використаних
джерел налічує 279 праць, 115 з яких – іноземною  мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної проблеми та ступінь
її розробленості в сучасній психології, що зумовлює вибір теми
дослідження. Визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження,
аналізуються його теоретико-методологічні основи, а також методи.
Розкриваються наукова новизна, теоретичне  і  практичне значення
 роботи, наводяться  відомості  про  її апробацію.

У першому розділі — „Внутрішній конфлікт в етіології хвороби” —
докладно схарактеризовано психологічний концепт внутрішньоособистісного
конфлікту; розглянуто сутність внутрішньоособистісного конфлікту як
чинника виникнення психосоматичного розладу; систематизовано
внутрішньоособистісні конфлікти, зумовлені зіткненням протилежно
спрямованих рис характеру, які характерні для кожного „класичного”
психосоматичного захворювання; проаналізовано теорії вітчизняних та
зарубіжних дослідників в контексті уточнення ролі внутрішньоособистісних
 конфліктів  в  генезі  соматичних  розладів (зокрема АЕГ).

Психосоматичні розлади – це група захворювань, в основі яких лежить
первинна тілесна реакція на конфліктне переживання, пов’язана з
морфологічними змінами і патологічними порушеннями в органах. До їхнього
числа відносять: бронхіальну ядуху, виразковий коліт, есенціальну
гіпертензію, нейродерматит, ревматоїдний  артрит, виразкову  хворобу,
цукровий  діабет, гіпертиреоз та деякі інші.

Найбільш поширеним в психології є розуміння внутрішньоособистісного
конфлікту як „зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з однією
тенденцій у свідомості окремого індивіда, пов’язане з  гострими
негативними емоційними  переживаннями” (Петровський А. В., Ярошевський
М. Г., 1990 р., стор. 174).

Одним з перших, хто дослідив специфічні внутрішньоособистісні
конфлікти, був Ф. Александер. Йому вдалося встановити, що основними
рисами особистості, схильної до формування есенціальної гіпертензії, є
інтерперсональна напруга між агресивними імпульсами, з одного боку, і
почуттям залежності — з іншого. Ф. Александер вважав, що поява
есенціальної гіпертензії зумовлена бажанням відкрито виявляти ворожість
при одночасній потребі в пасивній і
адаптованій  поведінці. Цей  внутрішньоособистісний  конфлікт можна схар
актеризувати, як кон-флікт між такими  суперечливими  тенденціями,  як
одночасна  націленість на прямоту, чесність і відвертість у
спілкуванні та ввічливість, тактовність і уникнення конфліктів. В умовах
стресу така людина схильна стримувати власне роздратування та бажання
відповісти на образу. Пацієнт, що страждає від підвищеного тиску,
демонструє поведінку, підпорядковану суворому контролю та безлічі
заборон. Внутрішньоособистісний конфлікт зумовлює підвищене збудження
симпатичної адреналінової системи, що провокує вегетативні симптоми, і,
таким чином, є передумовою есенціальної гіпертензії. Внутрішня
психологічна  конфліктність,  як  базова характеристика особистості 
хворих  на есенціальну гіпертензію, відзначається  в  цілій низці 
робіт ( К. М. Биков, 1947; F. Alexander, 1951; М. Балінт, 1957;
П. К. Анохін, 1965; Дж. Енгель, 1967; J. J. Groen, 1971; R. Battegay,
1984; Н. В. Гуменюк, 1985; Е. Р. Калітєєвська, 1985; J. M. Herrman,
1989; Т. А. Айвазян, 1990; R. M. Copen, 1998; I. B. Goldstein,  2000;
О. Б. Фанталова, 2001; D. White, 2001; К. Botha, 2002; С. Rodney,
2003; J. Maarit, 2003; R Gathchel, 2003 та  інші ).  

Численні дані психологічних обстежень хворих на есенціальну гіпертензію
свідчать, що для останніх  властиві:  стримувана  агресивність
(Ф. Александер); психологічна  відмова від майбутнього, втрата віри та
оптимізму (Дж. Енгель); складнощі в прояві негативних емоцій
(М. Балінт); підвищена чутливість та
вразливість (К. М.  Биков);  відповідальність, стриманість, чемність, 
слухняність,  самоконтроль,  вихованню  яких  надавали
 особливого  значення  в сім’ях майбутніх   хворих на
АЕГ  ( Е.  Р.  Калітєєвська );   високий рівень невротизації, тривоги,
зни-жений настрій (Т. А. Айвазян); високий рівень особистісної,
невротичної, соціальної, соматичної тривожності та мотивації досягнення,
переважання мотиву „страх невдачі” над мотивом „надія на успіх”
(Н. В. Гуменюк); емоційно-лабільний тип акцентуації характеру (Е. Р.
Калітєєвська); надмірно підвищена вимогливість та критичність до себе та
до інших, прагнення до влади, домінування, схильність до накопичення
негативних емоцій і тривожних переживань, стійкий конфлікт з оточенням
внаслідок невідповідності останнього внутрішньому ідеалу гіпертоніка,
педантичність, пунктуальність (О. Б. Фанталова); хронічно стримувана
агресія, пов’язана  зі страхом (Р. Беттeгей); нав’язливі побоювання за
своє здоров’я, іпохондрична фіксація на різних відчуттях (Дж. Гроен);
„психологічне успадкування” (есенціальна  гіпертензія  часто
 зустрічається  у  членів однієї родини) (А. Б. Гoлдстейн).

У другому розділі — „Методологічні передумови дослідження
внутрішньоособистісних конфліктів” — пропонується  схема емпіричного
дослідження, обґрунтовується вибір психодіагностичного інструментарію,
надається загальна характеристика  вибірки.

Аналізуючи погляди науковців щодо внутрішньоконфліктих переживань
хворих на гіпертензію, ми дійшли висновку, що  дослідження
внутрішньоособистісних конфліктів слід здійснювати через аналіз: а)
розузгодження між ціннісними смислоутворюючими структурами особистості
та реалізацією сформованих на їх основі смислоутворюючих мотивів
діяльності (стан „розриву” між внутрішньо значущими цінностями та їх
наявністю в різних життєвих сферах);   б) негативних
емоційних проявів, що можуть виступати емпіричними показниками 
внутрішньоособистісних конфліктів;  в) психологічних рис-комплексів,
сформованих в процесі переживання психосоціальних конфліктів, що
зумовлюють вразливість хворого до дії загальних стресогенних  чинників 
та  визначають його  психологічну  схильність до  АЕГ .

Внутрішньоособистісний конфлікт визначається рівнем розузгодження
(дезінтеграції) між „цінностями” та їх „наявністю” в різних життєвих
сферах, таких як: 1) активне, діяльне життя; 2) здоров’я; 3)
цікава робота; 4) сприймання краси природи та мистецтва; 5) кохання; 6)
матеріально забезпечене життя; 7) наявність друзів; 8) впевненість у
собі (свобода від внутрішніх протиріч, сумнівів); 9) пізнання
(можливість інтелектуального розвитку); 10) свобода як незалежність у
вчинках і діях; 11) щасливе родинне життя; 12) можливість творчої
діяльності. Для свого дослідження ми обрали 4 методики О. Б. Фанталової
(2001 рік). Застосування методики  “Рівень  співвідношення „цінності” та
„доступності” в різних життєвих сферах” дозволило зробити певні висновки
не лише про наявність, а й про зміст внутрішньоконфліктних переживань.
Це зумовило напрямок подальшої роботи. Її метою стало дослідження
специфіки емоційних проявів за станами: конфлікту (внутрішнього
напруження), “вакууму” (відчуття порожнечі), тривоги, пригніченості,
апатії, спокою та комфорту. Для цього ми використали методику „Сім
станів”, що діагностує зміст та інтенсивність емоційних проявів
внутрішньоособистісних конфліктів. Також було використано: методику
„Шкала оцінки дискомфорту”, що діагностує суб’єктивну оцінку стану
внутрішнього дискомфорту; методику „Вільний вибір цінностей”, спрямовану
на дослідження „ціннісного ядра” суб’єкта та внутрішньоособистісних
 конфліктів, пов’язаних  з  певними  цінностями; методи, розроблені А.
П. Сісецьким: методика „Самооцінка рівня психоемоційної напруги” та
проективна методика „Тестова самоідентифікаційна система” — для
визначення внутрішньоконфліктного стану досліджуваних; опитувальник
Міні-мульт (скорочений варіант ММРІ) для визначення психологічних
властивостей (можливо, акцентуацій), що впливають на виникнення, перебіг
та вирішення інтрапсихічних конфліктів; методика бесіди, зокрема,
розроблений нами варіант автобіографічного інтерв’ю (за схемою Е.
Еріксона) для дослідження психологічних  рис-комплексів, що
 зумовлюють  вразливість  до  дії загальних стресогенних  чинників.

Загальна кількість досліджуваних становила 170 осіб. Дослідження
проводилося в   3-ох групах:    1. “Умовну норму” склали 70 осіб без
хронічних соматичних захворювань, з нормальним артеріальним тиском за
багаторазовими контрольними вимірюваннями  (працівники різних
підприємств Києва під час медичних професійних оглядів);   2. Вибірку
осіб з діагнозом “артеріальна гіпертензія 2-ої стадії” утворили 70 осіб,
що перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні артеріальної
гіпертензії Київського інституту кардіології імені академіка М. Д.
Стражеска; 3. Вибірку осіб з діагнозом “артеріальна гіпертензія 3-ої
стадії” з іншими  супутніми соматичними захворюваннями ( мозкові
інсульти, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, ниркова
недостатність) утворили 30 осіб, що перебували  на стаціонарному
лікуванні в інфарктному  та  неврологічному відділеннях Київської 
міської  клінічної  лікарні № 3 (м. Київ, вул. П. Запорожця, 26) та у
відділенні артеріальної  гіпертензії Київського  інституту  кардіології
імені  академіка   М. Д. Стражеска.

Третій розділ — „Аналіз результатів психодіагностичного дослідження
внутрішньоособистісних конфліктів у хворих на гіпертензію та здорових
осіб” – містить  докладний  опис  отриманих  даних  та  їхню
 інтерпретацію.

В ході дослідження було виявлено, що у хворих на гіпертензію порівняно
зі здоровими особами значно вищий загальний рівень (р ( 0,05)
розузгодження (дезінтеграції) між „цінностями” та  їх „наявністю” в 
різних  життєвих  сферах.

За загальними показниками (у %) внутрішніх конфліктів та
внутрішніх вакуумів значних відмінностей між результатами хворих (2-а
стадія АЕГ) та здорових зафіксовано не було. За загальними показниками
(у %) внутрішніх конфліктів та нейтральних  зон  було  виявлено, що
для  хворих  (3-я  стадія  АЕГ)  порівняно  зі здоровими
є  характерним достовірно  (р ( 0,05) підвищений показник внутрішнього
конфлікту і достовірно (р ( 0,05) знижений показник нейтральної зони
(сфери, де потреби бажаного і можливості їх задоволення співпадають). Це
свідчить, що хворим (3-я стадія АЕГ) порівняно зі здоровими більшою
мірою притаманний стан “розриву” між цінностями  та  їх  наявністю (між
тим, що є, і  тим, що  повинно  бути, між  “хочу”  і  “маю”).

Виявлено, що найчастіше життєвими сферами, де локалізуються
внутрішньоособистісні  конфлікти, є здоров’я (погіршення якого може
бути наслідком стресогенних ситуацій), матеріальне забезпечення,
сім’я та робота (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Кількість досліджуваних, які мають  внутрішньоособистісні конфлікти

в різних життєвих сферах

Життєві сфери Хворі (3-я стадія АЕГ)

(30 осіб = 100 %) Хворі (2-а стадія АЕГ)

(70 осіб = 100 %) Здорові

(70 осіб = 100 %)

кількість осіб ( % кількість осіб ( % кількість осіб ( %

1 3 10 6 9 4 6

2 28 93 53 76 19 27

3 9 30 17 24 14 20

4 0 0 3 4 1 1

5 7 23 14 20 15 21

6 20 67 36 51 32 46

7 6 20 10 14 7 10

8 9 30 3 4 17 24

9 1 3 2 3 3 4

10 4 13 4 6 7 10

11 11 37 17 24 15 22

12 3 10 8 11 0 0

Примітки: В таблиці арабськими цифрами позначено наступні життєві
сфери: 1 – активне, діяльне життя; 2 – здоров’я; 3 – цікава робота; 4 –
краса природи і мистецтва; 5 – любов; 6 – матеріально забезпечене
життя; 7 – наявність хороших і вірних друзів; 8 – впевненість в собі; 9
– пізнання; 10 – свобода як незалежність у вчинках і діях; 11 – щасливе
сімейне життя; 12 – творчість.

Найбільш актуальним для хворих на гіпертензію є внутрішній конфлікт в
сфері здоров’я (конфлікт між реальним та бажаним станом здоров’я).
Артеріальна есенціальна гіпертензія, виникаючи після стресу, в
подальшому продовжує розвиватися  за  своїми  законами, незалежно  від
 того, продовжує  тривати психотравматична ситуація чи вона
дезактуалізувалась. Сам факт хвороби для багатьох є психічною травмою,
котра ускладнює перебіг гіпертензії. Крім того, психічна напруга,
внутрішній конфлікт, пов’язаний з есенціальною гіпертензією, можуть
призводити до ускладнень у взаємовідносинах з оточуючими і до
конфліктів, котрі також викликають загострення захворювання. Постійний
внутрішній конфлікт призводить до того, що з’являється схильність до
„застрявання” на неприємних переживаннях, а це створює умови для
підвищення тиску. Таким чином, створюється характерне для
психосоматичних хвороб, зокрема есенціальної гіпертензії, хибне коло:
психічні переживання, конфлікти призводять до виникнення гіпертензії,
котра, в свою чергу, ускладнює психологічний стан. Внутрішній конфлікт
може проявлятися в тривожних побоюваннях за своє здоров’я, в прикутості
уваги до хвороби, в іпохондричній фіксації на різних відчуттях, можливо
– в істеричних реакціях, депресії.

Другим за актуальністю для хворих на гіпертензію є внутрішній конфлікт
в сфері матеріального забезпечення. Відомо, що найчастіше артеріальна
гіпертензія зустрічається, з одного боку, серед малозабезпечених груп
населення, а, з другого, — серед порівняно багатих людей. Тому конфлікт
в цій сфері може бути подвійного роду, хоча в обох випадках людина
відчуває напругу через свою матеріальну незадоволеність.

В першому випадку мова йде про надто актуальну незадоволену потребу в
їжі, одязі і т. д., тобто власне про незадоволеність вітального
фізіологічного рівня організму, загрозу виживанню, життєздатності. Такі
ситуації являють собою екстремальні умови в житті людини та сприяють
виникненню підвищеної психічної напруги, негативних емоцій та
тривожності. Такий тривалий внутрішній конфлікт призводить  до  появи 
артеріального  тиску, розвитку  гіпертензії.

В другому випадку людина, маючи достатній рівень добробуту, прагне до
постійного підвищення свого  матеріального  рівня  життя. Для  хворого
на гіпертензію  характерною є  підвищена психічна активність у всіх
справах: надмірна зануреність в роботу, прагнення до досягнень, відчуття
дефіциту часу, поспішність, прагнення встигнути зробити як можна більше.
Все це сприяє виникненню постійної психічної напруги, що приводить до
підвищення  тиску.

Багато хворих на есенціальну гіпертензію мають внутрішній конфлікт в
сфері родинного життя. Самий основний конфлікт в родині – це
незадоволеність відносинами з чоловіком (дружиною), що може бути
зумовлено як нещирістю спілкування, так і незбігом потреб (мотивів)
членів сім’ї. Надмірно підвищена вимогливість і критичність до себе та
до інших і, водночас, стриманість часто
не  дозволяє  хворим   на  гіпертензію  вступати  в  суперечки, доводити
   свою
думку,  і  вони  угамовують  конфлікт в собі,  що  призводить  до  накоп
ичення  негативних  емоцій,
внутрішньоконфліктних  переживань.  В   деяких  випадках  відсутність  з
воротнього  зв’язку  в спілкуванні чи його недосконалість призводить до
глибоких внутрішньоособистісних конфліктів і навіть до розлучень. Члени
такої родини відчувають  дефіцит  любові, турботи  і підтримки.

Другий за актуальністю конфлікт в родинній сфері – це конфлікт „батьки
– діти”. Психологічний клімат батьківської родини визначає стиль
поведінки і тип спілкування в родині, яку потім створює доросла
людина. Той факт, що есенціальна гіпертензія часто зустрічається у
членів однієї родини, може інтерпретуватися як „психологічне
успадкування” зокрема таких рис як чемність, слухняність,
стриманість,  відповідальність.  Конфлікти між батьками — гіпертоніками
(вимогливими, контролюючими,  очікуючими від  дитини поступливості і
слухняності при суворому і жорсткому вихованні)  і  дітьми  в 
більшості  випадків  відбуваються  через те, що  перші  надто 
опікуються  останніми, намагаючись нав’язати  їм  свою  волю.

Конфлікти, які стосуються родинного життя, можуть зустрічатися не тільки
у сімейних людей, але й у  самотніх, для яких родина є
нереалізованою цінністю.

P

T

V

x

@ 2

V

?

Ue

T

V

A

F ° 0

2

?

Ue

„!

dh^„!

Ue

!

c

7

4

4

4

4

4

”N–N’O3%

Ekdk

4

???????????нням встигнути зробити якомога більше. Для нього дуже
важливо, чого від нього очікують і що про нього говорять інші люди.
Хворий на гіпертензію часто не задоволений своєю працею через
неможливість реалізувати свої надмірно завищені  наміри.

В іншому випадку, стан внутрішнього конфлікту в сфері роботи може
означати незадоволеність наявною роботою, невідповідністю її своїм
можливостям, здібностям та прагненням. Конфлікт між ціннісними
орієнтаціями, такими як творчість, визнання, самореалізація та пізнання,
з одного боку, та актуальністю вітально-матеріальних цінностей, з
другого  боку, призводить  до  психологічної  напруги, підвищення
тиску.

Отже, вищезгадані життєві сфери (здоров’я, матеріальне забезпечення,
сім’я та робота) визначають зміст переважної більшості
внутрішньоособистісних конфліктів хворих на АЕГ. Проміжне місце в
структурі внутрішніх конфліктів займають такі сфери, як кохання, друзі,
творча діяльність, активне
життя.  Найменш  конфліктними  є  сфери  пізнання  (інтелектуальний
розвиток), можливість сприймання краси природи та мистецтва,
впевненості  в  собі, свободи як незалежності у вчинках і діях.

Проведений аналіз емпіричних даних, отриманих з допомогою методики “Сім
станів”, виявив низку психологічних особливостей процесу переживання
внутрішньоособистісних  конфліктів (див. таблицю 2).

Так, хворим на есенціальну гіпертензію порівняно зі здоровими більшою
мірою притаманні такі особливості переживання  внутрішньоособистісних
конфліктів: виразний внутрішній “вакуум” (відчуття внутрішньої
порожнечі, відсутність інтересу до будь-чого); значна внутрішня тривога,
що проявляється як відчуття безпорад-ності, невпевненості, безсилля
перед загрозою; пригнічений настрій (депресія); апатія, що проявляється
в емоційній байдужості до подій, редукції інтересів.

Таблиця 2

Кількісна характеристика емоційних проявів внутрішньоособистісних
конфліктів

Особливості

переживання

внутрішньо- особистісних конфліктів Група

хворих

(2-а стадія АЕГ) Група

здорових Показник

t-критерію Стьюдента Рівень

достовірності

розрізнень Різниця

середніх

середнє станд. відхи-лення середнє станд. відхи-лення

Внутрішній вакуум 2,39 ( 1,45 1,31 ( 0,94 – 2,831 ,006 – 1,084

Внутрішня тривога 3,96 ( 2,42 2,43 ( 1,66 – 3,694 ,000 – 1,538

Депресія 2,72 ( 1,34 1,50 ( 1,21 – 3,356 ,001 – 1,212

Апатія 2,36 ( 1,80 1,33 ( 1,09 – 2,717 ,008 – 1,038

За суб’єктивними самооцінками по тесту „Шкала оцінки дискомфорту” (див.
таблицю 3) та проективною методикою „Тестова самоідентифікаційна
система” було виявлено,  що для хворих на есенціальну гіпертензію
порівняно зі здоровими досліджуваними характерний достовірно підвищений
показник суб’єктивно відчутного дискомфорту, внутрішньоконфліктного
переживання.

Таблиця 3

Рівні вияву у досліджуваних суб’єктивного внутрішнього дискомфорту

Рівень дискомфорту Хворі 2-а стадія АЕГ (70 осіб = 100 %) Здорові
(70 осіб = 100 %)

кількість осіб ( % кількість осіб ( %

Високий 13 18 3 4

Помірний 43 62 18 26

Низький 14 20 49 70

Рівень внутрішньоособистісної конфліктності позначається на
психологічних властивостях хворих. Так, за тестом Міні-мульт, виявлено,
що для хворих на гіпертензію, порівняно зі здоровими, є характерними
значно (р ( 0,05) підвищені (але в межах норми) показники іпохондрії,
депресії, психастенії та знижена гіпоманія (тобто  оптимізм,
життєлюбство); а за „Самооцінками рівня психоемоційної напруги” хворим
на гіпертензію (2-ої і 3-ої стадії) притаманні достовірно підвищені
значення тривожності, відчаю та депресії порівняно зі здоровими, у яких
достовірно вищим є значення свідомої агресивності. Вищезгадані
психологічні властивості, як свідчать результати аналізу, можуть
виступати емпіричними показниками  внутрішньоособистісних  конфліктів.

Внутрішньоособистісні  конфлікти  можуть  також   породжуватися  психол
огічними
комплексами  (поєднанням  установок,  емоцій,  думок,  негативних  перек
онань, вчинків).  Для дослідження психологічних рис-комплексів, що
зумовлюють вразливість до дії стресогенних чинників використано бесіду
за розробленим нами варіантом автобіографічного інтерв’ю (за  схемою
Е. Еріксона). В процесі автобіографічного інтерв’ю було виявлено такі
комплекси, що сформувалися на певних життєвих стадіях при розв’язанні
психосоціальних конфліктів і „криз зрілості”. Так, більшості хворих на
гіпертензію притаманне почуття недовіри як до зовнішнього світу, так і
до себе (невпевненість щодо майбутнього, своїх можливостей, оточуючих);
почуття сумніву, невпевненості в собі; їм властиве почуття обов’язку,
сумлінність, відповідальність; підвищена вимогливість та критичність до
себе та до інших; прагнення до самореалізації, до постійного успіху і
схвалення з боку оточуючих. Ці психологічні риси-комплекси є підґрунтям
(умовою) виникнення внутрішньоособистісних конфліктів в різних
сферах  життя,  оскільки  зумовлюють   вразливість їх  носіїв  до  дії
загальних  стресогенних чинників.

Ми помітили, що незабаром після діагностики результати тестування охоче
обговорюються хворими вході наших психокорекційних бесід і
психодіагностики. Ми мали можливість спостерігати різні емоційні реакції
хворих  на їхні результати, що зводяться в основному до двох типів
реакцій. Одні хворі  впізнавали в результатах самих себе, підтверджуючи
“образ самого себе”. Інша група хворих  не зовсім погоджувалася з цим
відразу, тому що  багато  їхніх внутрішніх конфліктів  перебували на
несвідомому рівні, у  стані витиснення. Ми пояснювали хворим, що це
тільки об’єктивні факти, які в силу своєї  проблематичності в житті
можуть і не усвідомлюватися, проте  пов’язані з  цими фактами  життєві
обставини не дадуть про себе “забути”  і будуть часто нагадувати
про  себе  в  силу  їхньої  гострої  проблематичності.

Тактика психологічної бесіди з хворим будувалася таким чином, щоб надати
йому можливість рефлексивного скорочення розриву між “Цінністю” та
“Наявністю” його нерозв’язаних проблем. Теоретично тут передбачалося
зближення смислоутворюючого мотиву (певної життєвої цінності)  з
уявленням про шляхи його реалізації. Бесіда з хворим проходила, як
правило, у діалогічному стилі “активного вислуховування хворого”,
запропонованим Карлом Роджерсом. Важливим елементом її було
встановлення достатньо емпатійного контакту та діалогічної форми
спілкування, до якої багато хто з наших хворих не звик, ототожнюючи
спочатку психолога з лікарем та якийсь час очікуючи встановлення
знайомої їм  традиційної директивної  форми спілкування: “питання
лікаря — відповідь пацієнта”. І  лише  пізніше  можна було обговорити
найбільш актуальні для хворого проблеми, які “містилися” в “розриві” між
“Цінністю” та  “Наявністю” (у випадку більш високого показника по
“Цінності” у певній життєвій сфері). Такий напрямок діалогу “за
розривами” охоче підхоплювався хворими, оскільки це забезпечувало
безпосередній вихід на їхні внутрішні конфлікти. Саморозкриття  хворого 
в  бесіді  забезпечувалося,  по-перше, завдяки можливості додаткового
осмислення проблеми, по-друге, завдяки “акцентуванню” можливостей його
компенсаторного або резервного фонду, котрий ним  раніше відкидався.
Специфіка проведених із хворими бесід щоразу залежала від конкретної
ситуації, їх індивідуальності. Однак, якщо все-таки спробувати
структурувати бесіду із хворим на основі отриманих результатів, то
умовно можна  виділити два  змістовних  аспекти  її  проведення.

   Перший аспект – спроба переглянути ставлення до “Наявності” у
випадках, коли  “Цінність” різко перевищує “Наявність”. Передбачити 
можливість скорочення  “розриву” за рахунок використання всіх резервних
можливостей вирішення проблеми.

Другий аспект — спроба нейтралізувати суб’єктивну, хворобливу гостроту
нереалізованої цінності, тобто переключити по можливості “фокус уваги”
на тимчасову перспективу рішення життєво важливих проблем, на
відносність і минущий характер того, що внутрішньо вважається
“нереалізованим ідеалом”. В цьому випадку мова йде не про
дезактуалізацію цінності як такої, а радше про зміну її емоційної
переробки, зняття афективних компонентів у переживанні завдяки
мобілізації інших смислоутворюючих мотивів.

Кінцевий  вибір  тактики  діалогу з хворим можливий лише в ході самої
бесіди на етапі, коли  вже  чітко  “вимальовується”  специфіка 
конкретного  випадку.

Розділ — „Програма психологічної допомоги хворим на артеріальну
гіпертензію” — присвячено розробленому на основі отриманих даних
комплексу  рекомендацій, спрямованих на формування навичок
аутосугестії  у  хворих  на  гіпертензію. Наша психологічна корекція
передбачала активну участь в ній самого хворого  на  всіх  її  етапах.

Досліди П. І. Буля та А. Т. Філатова виявили, що з усіх мимовільно
функціонуючих систем людського організму серце та судини найбільш
доступні психічним впливам.

На першому етапі в процесі когнітивної психологічної корекції вивчаються
помилки в міркуваннях хворого про причину хвороби і в його інтерпретації
своїх відчуттів.

В оптимістичному тоні хворого знайомлять з результатами отриманих
медичних аналізів, внаслідок чого має формуватись сприятлива лікувальна
перспектива. Об’єктивно оцінюються фактори, що сприяють виникненню та
підтриманню хворобливого стану, визначаються шляхи і можливості їх
усунення і профілактики.

Далі визначається план психологічної корекції, який стосується режиму,
дієти, медикаментозних  та  фізіотерапевтичних  засобів  лікування.

Враховуючи високу афектогенну значущість АЕГ для хворих, психолог будує
свої бесіди так, щоб вони справляли  заспокійливий  вплив.

Труднощі діагностики АЕГ на ранніх етапах і вразливість психіки хворого
вимагають  обов’язкового  дотримання  деяких  деонтологічних  прийомів:

1. Дезактуалізувати значимість наявних хворобливих проявів і по змозі
перевести увагу хворого з турботи про власне здоров’я на інші соціально
значимі цілі.

2. Усунути страх та тривогу за результати застосування клінічних методів
дослідження.

3. Не коментувати негативно попередні етапи обстеження і лікування.

4. До всіх висловлювань хворого ставитися з увагою, оскільки категоричне
заперечення хвороби підриває довіру хворого до лікаря і
лікування.

5. Систематично  пояснювати  суть і позитивне  значення всіх лікувальних
заходів.

На нашу думку, психічний спокій повинен бути фоном, на котрому
справляють свій вплив інші лікувальні фактори. З самого початку
формується позитивна  установка  щодо  способів  психологічної 
корекції  та  лікування  взагалі.

На другому, охоронному етапі, враховуючи наявність астенії, доцільно
рекомендувати  хворим  аутосугестію. До речі, аутосугестію та
гіпнотерапію при лікуванні  хворих  на  АЕГ  застосовували  К. І.
Платонов, П. І. Буль та інші.

Слід зазначити, що вже саме занурення хворого в аутосугестивний стан
сприяє зниженню систолічного тиску на 15–25 мм ртутного стовпа і
діастолічного – на 10–15 мм (П. І. Буль, 1974).

Лікувальні навіювання спрямовуються на формування почуття загального
заспокоєння, на розслаблення м’язів, розширення кровоносних судин і
зниження артеріального тиску. Самонавіюється спокійне ставлення до
роботи серця, котре працює ритмічно, автоматично. Виробляється
впевненість в сприятливому закінченні хвороби, зміцнення волі і
самовладання хворого в психотравмуючих обставинах. Звертається увага на
зменшенні і зникненні дратівливості, головного болю, порушення сну.

Методика аутосугестивної корекції.

Техніку проведення аутосугестивного заняття можна поділити на 4 періоди:
1) підготовчий, 2) період  загальноседативної  аутосугестії, 3) період
лікувального самонавіювання, 4) вихід з стану самонавіювання.

Підготовчий період охоплює детальне вивчення психологом психоанамнезу,
що дозволяє отримати  відомості  про  особистість  хворого і характер
 наявного захворювання.

З хворим обов’язково проводиться бесіда, в якій пояснюється фізіологічна
суть аутосугестії, її лікувальні властивості та можливості. В процесі
бесіди повинно сформуватися зацікавлене ставлення хворих до цього методу
лікування. На цьому етапі  проводиться  вивчення  віри  хворого в
можливості психологічної корекції.

На ефективність аутосугестії впливає навколишня обстановка – тиша,
зменшення освітлення кабінету, зручне положення хворого і т. д.

Період загальноседативної  аутосугестії  хворих на АЕГ. Пропонуємо
усунути всі сторонні подразники, відключитися від особистих переживань,
розслабити м’язи обличчя і всього тіла, поринути в стан фізичного
спокою, повного внутрішнього заспокоєння. В цей час  спокій  починає 
переходити  в  дрімоту, фіксується  спокійне, рівне  дихання і 
ритмічна робота  серця.

Зміст лікувального самонавіювання, яке здійснюється в  3-му періоді,
спрямований на зняття невротичних симптомів, нормалізацію роботи серця
і артеріального тиску.

На перших заняттях можна зробити самонавіювання загальноседативного
характеру приблизно такого змісту: “З кожним днем, з кожним наступним
заняттям я стаю більш спокійним і врівноваженим. Все те, що раніш
турбувало і дратувало мене, віднині не порушує мого спокою і
самопочуття. До всього, що відбувається навколо, я ставлюся абсолютно
спокійно. Вдома, на роботі я спокійний, врівноважений, стриманий. Це
відзначаю я сам та оточуючі. Це внутрішнє заспокоєння супроводжує мене
скрізь”.

Артеріальна  есенціальна  гіпертензія часто супроводжується різними
неприємними суб’єктивними відчуттями з боку серця, що зумовлені
порушеннями ритму, функціональною чи органічною коронарною
недостатністю. Тому, починаючи з 4-го заняття, можливе лікувальне
самонавіювання такого змісту: “Я перебуваю в стані повного внутрішнього
заспокоєння. Заспокоєння моєї нервової системи сприятливо впливає на
весь мій організм, особливо на роботу серця та кровоносних судин.
Нормалізується робота мого серця, воно працює чітко, ритмічно, добре,
автоматично, і я не прислухаюся до його роботи. З кожним днем стан мого
здоров’я покращується, нормалізується артеріальний тиск. Нормалізується
робота нервових центрів, що регулюють висоту артеріального тиску.
Зникають неприємні відчуття в голові і в ділянці серця. З кожним днем
моє самопочуття покращується”.

Команди самонавіювання промовляються впевненим голосом (або подумки),
під час заняття вони повторюються 2–3 рази, що підвищує їх
результативність. Зняття невротичних симптомів, нормалізація роботи
серця і артеріального тиску роблять хворого більш піддатливим для
аутосугестії на подальших етапах.

Вихід з стану самонавіювання хворих здійснюється повільно, що дозволяє
уникнути неприємних відчуттів. Обов’язкові позитивні вітальні установки,
самонавіювання доброго самопочуття, впевненості в собі, спокою.

В процесі психологічної корекції увага хворого зосереджується на
позитивних зрушеннях в стані здоров’я. Зацікавленість хворого в процесі
лікування повинна підтримуватися психологом в бесідах, що передують
аутосугестії. В бесідах дезактуалізується значущість наявних
неврозоподібних симптомів, змінюється ставлення до хвороби, формується
спокійно-очікувальне ставлення до неї. Здійсню-ється дезактуалізація
значущості тих причин сімейно-побутового чи виробничого характеру, котрі
сприяли виникненню хвороби.

Заняття проводяться через день, тривалістю 1,5 години.

Третій етап активізуючої психокорекції: хворий виконує  вправи 
аутогенного  тренування. Останнє призначається для активної протидії
хворобі.

Аутогенне тренування знижує емоційну напруженість, позитивно впливає на
вегетативну нервову систему. Стабілізація її робить хворого більш
впевненим, попереджує емоційно-стресові стани, змінює його ставлення до
хвороби, усуває фіксацію на хворобливих відчуттях, формує
спокійно-очікувальне ставлення до хвороби.

Особлива увага хворих зосереджується на викликанні в них відчуття тепла
в руках, ногах. Виникаюче розслаблення м’язів, розкриття резервних
капілярів сприяє зниженню артеріального тиску. В процесі заняття
підкреслюється активна роль самого хворого в процесі лікування.
Аутогенне тренування дозволяє провести часткову корекцію функції
серцево-судинної системи і захистити центральну нервову систему людини
від можливої перенапруги і зриву в психотравмуючих умовах.

В дисертації наведено розроблений нами варіант аутогенного тренування.
          Враховуючи, що лікування АЕГ завжди відбувається комплексно
із застосуванням медикаментозних засобів і фізіотерапії, ми надавали
великого значення опосередкованій психокорекції. В багатьох випадках
успіх, що приписується тому чи іншому медикаментозному засобу, в
дійсності більш зобов’язаний довірі до нього з боку хворого. Призначені
гіпотензивні та заспокійливі ліки слід психологічно потенціювати. З
нашої точки зору, для психологічного потенціювання медикаментозних
засобів необхідні: 1. Вивчення оціночних суджень хворого про той
медикамент, котрий призначив лікар; 2. Емоційна налаштованість хворого
на призначене лікування; 3. Формування “реакції очікування”; 4.
Потенціювання цілющого впливу лікування; 5. Дезактуалізація
побічної дії лікування;  6. Формування лікувальної перспективи.

Психологічне потенціювання застосовується також стосовно лікувальної
фізкультури, що підвищує її ефективність, прискорює і стабілізує медичну
і соціальну реабілітацію даного контингенту хворих. З групою хворих, що
починають займатися лікувальною фізкультурою, можна провести
психокорекційну бесіду, мета якої — формування позитивної установки на
виконання вправ, пояснення беззаперечної корисності ЛФК для здоров’я і
психічного стану. В дисертації наведено зміст такої бесіди. Психологічне
опосередкування фізичних вправ повинно мати адекватний, не надокучливий
характер і проводитися систематично. Після кожного заняття психолог
оцінює самопочуття хворих.

Проведене нами опитування хворих на АЕГ свідчить про ефективність
застосування запропонованої нами програми психологічної допомоги. За
відгуками хворих, використання розробленої нами методики аутосугестивної
корекції призвело, по-перше, до зменшення неврозоподібної симптоматики
(внутрішнього заспокоєння), і, по-друге, до зниження артеріального 
тиску і його стабілізації.

Цей  вид  психокорекції  може  проводитись з одночасним використанням
інших
психотерапевтичних  підходів: психоаналізу  З.  Фрейда,  індивідуальної 
психології А. Адлера, аналітич-
ної  психології  К. Г. Юнга, психодрами  Я. Морено, клієнт-центрованої  
психотерапії  К. Роджерса,  гештальттерапії  Ф. Перлза,  біоенергетичног
о  аналізу  А. Лоуена,  когнітивної психотерапії А. Бека  та 
інших.

ВИСНОВКИ

Узагальнення отриманих результатів дисертаційного дослідження дало
можливість  сформулювати  такі  висновки:

1. Артеріальна есенціальна гіпертензія (гіпертонічна хвороба) –
психосоматичне захворювання, в розвитку якого істотна роль належить
стресогенним факторам. Аналіз пояснювальних моделей есенціальної
гіпертензії показав, що всі етіологічні гіпотези містять психологічні
фактори. Багаточисельні експериментальні данні підтверджують, що в
умовах стресу ризик виникнення есенціальної гіпертензії значно зростає.
Однак ранжування стресогенних  чинників (в різних життєвих сферах) за
силою їх впливу, за їх значущістю вимагає враховувати індивідуальні,
культуральні, соціальні особливості, а також ті психологічні механізми,
котрі опосередковують руйнівний вплив несприятливих умов. Тому
визначення загальних стресогенних чинників неможливе без врахування
психологічних особливостей, що зумовлюють вразливість чи опір цим
чинникам  та  роблять  можливим  саме  психосоматичний  спосіб 
реагування  на  кризу.

2. Концепт внутрішньоособистісного конфлікту відрізняється складністю та
багатогранністю. Аналізуючи погляди науковців щодо внутрішньоконфліктих
переживань  хворих на  гіпертензію,  ми   здійснювали
  дослідження    внутрішньоособистісних   конфліктів через   аналіз:
а) розузгодження між ціннісними смислоутворюючими структурами
особистості та реалізацією сформованих на їх основі смислоутворюючих
мотивів діяльності (стан „розриву” між внутрішньо значущими цінностями
та їх наявністю в різних життєвих сферах);  б) негативних емоційних
проявів, що можуть виступати емпіричними показниками
внутрішньоособистісних конфліктів; в) психологічних рис-комплексів
сформованих при переживанні психосоціальних  конфліктів, що зумовлюють
вразливість до дії загальних стресогенних  чинників  та  визначають 
психологічну  схильність  до  есенціальної  гіпертензії.

3. У хворих на гіпертензію (2-ої і 3-ої стадій АЕГ) порівняно зі
здоровими особами значно вищий рівень дезінтеграції між „цінностями” та
їх „наявністю” в різних життєвих сферах. За загальними показниками (у %)
внутрішніх конфліктів та внутрішніх вакуумів значних відмінностей між
значеннями хворих (2-ої стадії АЕГ) та здорових зафіксовано не було. За
загальними показниками (у %) внутрішніх конфліктів та нейтральних зон
було виявлено, що для хворих (3-ої стадії АЕГ) порівняно зі здоровими
характерний достовірно підвищений показник внутрішнього конфлікту і
достовірно знижений показник нейтральної зони. Це свідчить, що хворим
(3-ої стадії АЕГ) порівняно зі здоровими притаманний стан “розриву” між
цінностями та їх наявністю (між тим, що є, і тим, що  повинно  бути,
між  “хочу”  і  “маю”).

4. Виявлено, що найчастіше життєвими сферами, де локалізуються
внутрішньоособистісні конфлікти, є здоров’я (АЕГ – наслідок
інтеріоризованих стресогенних ситуацій), матеріальне забезпечення,
сім’я та робота. Проміжне місце в структурі внутрішніх конфліктів
посідають такі сфери: кохання, друзі, творчість, активне життя. Найменш 
конфліктними є сфери: пізнання, краса природи та мистецтва, впевненість 
в  собі, свобода.

На підставі емпіричного дослідження та аналізу суперечностей, що лежать
в основі внутрішньоособистісних конфліктів здійснено їх ранжування для
хворих на есенціальну гіпертензію за  ступенем  конфліктності:
конфлікти, зумовлені  станом здоров’я (фізичного та психічного);
конфлікти, зумовлені  матеріальними  труднощами;  особистісно-сімейні
 конфлікти (любов, сімейне життя);  конфлікти, зумовлені проблемами 
практичної  діяльності;   конфлікти, спричинені проблемами соціальної
взаємодії (впевненість у собі, наявність друзів, можливість ведення
активного діяльного життя, свобода  як  незалежність  у  діях  і 
вчинках); конфлікти, пов’язані  з  прагненням  до 
духовного  самовдосконалення (можливість  пізнання,  творчості,

сприймання краси природи та мистецтва).

5. Для хворих на гіпертензію порівняно зі здоровими особами характерні
специфічні переживання внутрішньоособистісних конфліктів: виразний
внутрішній “вакуум” (відчуття внутрішньої порожнечі, відсутність
інтересу до будь-чого), тривога, пригнічений настрій, апатія. Хворим на
гіпертензію порівняно зі здоровими притаманні підвищені (але  в  межах
норми)  іпохондрія, депресія, психастенія та
знижена гіпоманія (тобто  оптимізм,  життєлюбство, активність). Такі
психологічні властивості є емпіричними показниками
внутрішньоконфліктного стану. Хворим на гіпертензію властиві
психологічні риси-комплекси, що зумовлюють вразливість до дії
стресогенних чинників і породжують внутрішньоособистісні конфлікти в
різних сферах життя, а саме: почуття недовіри як до зовнішнього світу,
так і до себе (невпевненість в майбутньому, в своїх можливостях, в
оточуючих); почуття сумніву, невпевненості в собі; їм властиве почуття
обов’язку, відповідальність; підвищена вимогливість та критичність до
себе та до інших; прагнення до постійного успіху і схвалення  з 
боку оточуючих.

6. За результатами роботи розроблено програму психологічної допомоги
хворим на гіпертензію, спрямовану на формування навичок аутосугестії
(зокрема, для саморегуляції, самозаспокоєння). Розроблений та
представлений в роботі варіант методу автобіографічного інтерв’ю містить
комплекс питань для дослідження психологічних комплексів, що формувалися
на певних життєвих стадіях в процесі розв’язання психосоціальних 
конфліктів, криз.

         Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані
для підвищення ефективності діяльності психологічних служб, у тому числі
у лікарні та при плануванні і організації  психотерапії  у  хворих  на 
гіпертензію.

Перспективи дослідження нами вбачаються у подальшому вивченні концепту
внутрішньоособистісного конфлікту; в розробці психодіагностичного
інструментарію, який би дозволив оцінювати схильність до психосоматичних
захворювань взагалі і  до гіпертензії зокрема; в удосконаленні та
подальшій апробації розробленої нами програми психологічної
допомоги хворим на гіпертензію.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1. Волошко Н. І. Психологічна структура особистісних змін у хворих на
гіпертензію // Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – 2002. – Вип. 14. – с.
54-58.

2. Волошко Н. І. Внутрішньоособистісні  конфлікти у хворих на
артеріальну гіпертензію // Вісник Київського національного університету
імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – 2003. –
Вип. 17-18. – с. 123-126.

3. Волошко Н. І. Психологічна дезадаптація як індикатор
внутрішньоособистісних конфліктів у хворих на гіпертонію // Проблеми
загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту
психології  імені Г. С. Костюка АПН України. Т. VI, вип. 1. – К.:
Гнозіс. – 2004. – с. 85-90.

4. Волошко Н. І. Внутрішньоконфліктні переживання як наслідок життєвих
криз у хворих на гіпертонію // Проблеми загальної та педагогічної
психології: Збірник наукових праць Інституту психології  імені  Г. С.
Костюка  АПН  України. Т. VI, вип. 4. – К.: Гнозіс. – 2004. – с. 53-59.

5. Волошко Н. І.  Виявлення особливостей внутрішньоконфліктних
переживань у хворих  на  артеріальну  гіпертензію як основа надання
їм психологічної допомоги // Теорія і практика допомоги
особистості в психологічному консультуванні і психотерапії:
Матеріали  Міжнародної  науково-практичної   конференції  / Ред.  кол.: 
З. Ф. Сіверс, Е. В. Бєлкіна, І. А. Слободянюк та ін. — К.: КМПУ
імені Б. Д. Грінченка, 2005. – с. 12-15.  

АНОТАЦІЯ

Волошко Н. І. Внутрішьоособистісні конфлікти у хворих на артеріальну
гіпертензію. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за
спеціальністю 19.00.04 – медична психологія. Інститут психології  імені 
Г. С. Костюка АПН  України, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню внутрішньоособистісних конфліктів у
хворих на гіпертензію. Проаналізовано основні аспекти
внутрішньоособистісних конфліктів. В якості загальних
внутрішньоконфліктних факторів було досліджено розузгодження між
„цінностями” та їх „наявністю” в 12-ти життєвих сферах. Досліджено
специфіку емоційних проявів внутрішньоособистісних конфліктів та
психологічні риси-комплекси, що зумовлюють вразливість хворих до дії
загальних стресогенних чинників і породжують внутрішньоособистісні 
конфлікти  в  різних сферах  життя.

Ключові слова: внутрішньоособистісні конфлікти, психологічна
дезадаптація, психоемоційна  напруга, психологічні  комплекси,
психосоматичні  розлади.

                                                           

АННОТАЦИЯ

Волошко Н. И. Внутриличностные конфликты у больных на артериальную
гипертензию. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук
по специальности 19.00.04 – медицинская психология. Институт психологии
 имени Г. С. Костюка  АПН  Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию внутриличностных конфликтов у больных
гипертензией. Изучение этих конфликтов требует анализа рассогласования
между “ценностями” и их “наличием” в разных жизненных сферах,
отрицательных эмоциональных состояний как индикаторов внутриличностного
конфликта и психологических комплексов, сформированных при переживании
психосоциальных конфликтов  на  разных  этапах  жизненного  пути.

В исследовании были использованы следующие методики: “Уровень
соотношения “ценности” и “доступности” в различных жизненных сферах”;
“Семь состояний”; Шкала оценки дискомфорта; “Свободный выбор ценностей”
(Е. Б. Фанталова, 2001); тест самооценки уровня психоэмоционального
напряжения; тестовая самоидентификационная система (А. П. Сисецкий,
2003); а также методика автобиографического интервью (по  схеме
Э. Эриксона)  и опросник Мини-мульт (сокращенный вариант Миннесотского
многомерного личностного перечня ММРІ, адаптация Ф. Б. Березина  и 
М. П. Мирошникова).

Установлено, что у больных на гипертензию сравнительно со здоровыми
значительно выше уровень рассогласования между ценностными,
смыслообразующими структурами и реализацией формирующихся на их основе
смыслообразущих мотивов деятельности (состояние “разрыва” между
внутренне значимыми ценностями и их наличием в разных жизненных сферах).
Жизненными сферами, вызывающими наибольшее количество внутриличностных
конфликтов, оказались здоровье, материальное обеспечение, семья и
работа. Промежуточное место в структуре внутренних конфликтов занимают
сферы любви, друзей, творчества и активной жизни. Наименее конфликтными
являются сферы познания, красоты природы и искусства, уверенности  в 
себе  и  свободы.

Изучено также специфику эмоциональных проявлений внутриличностных
конфликтов и психологические комплексы, которые обуславливают
внутриличностные конфликты. Установлено, что больным гипертензией
сравнительно со здоровыми свойственны следующие эмоциональные
переживания конфликтов: внутренний “вакуум”, тревога, депрессия,
ипохондрия и т.д., а также комплексы: недоверия, неуверенности в себе,
гиперсоциальной ориентации (чувства долга и ответственности), повышенной
требовательности и критичности к себе и другим, стремления к постоянному
 успеху  и  поощрению  со  стороны  окружающих.

Разработана программа психологической помощи лицам, страдающим
артериальной гипертензией, в которой учтены присущие им психологические
особенности.

Ключевые слова: внутриличностные конфликты, психологическая
дезадаптация, психоэмоциональное напряжение, психологические комплексы,
психосоматические расстройства.

SUMMARY

Voloshko N. I. Intrapersonal conflicts in arterial hypertensive
patients. – Manuscript.

Thesis for the Candidate degree in psychology, specialty 19.00.04 –
Clinical Psychology. – G.S.Kostiuk Institute of Psychology at the
Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2005.

The dissertation deals with intrapersonal conflicts in hypertensive
patients. The main aspects of such intrapersonal conflicts were
analyzed. Dissociations between the values and their presence in 12
spheres of life were investigated as generic internal factors of
conflicts. Scrutinized were specific features of emotional expressions
of intrapersonal conflicts and psychological traits underlying the
patient’s vulnerability to generic stress factors and provoking
intrapersonal conflicts in different spheres of life.

Key words: intrapersonal conflicts; psychological disadaptation;
psycho-emotional strain; psychological complexes; psycho-somatic
disorders.

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *