Університетська освіта в контексті інноваційного розвитку України (автореферат)

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Ходикіна Інна Юріївна

УДК 378.4:001.895(477)

Університетська освіта в контексті інноваційного розвитку України

Спеціальність: 08.09.01 – Демографія, економіка праці,

соціальна економіка і політика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, старший науковий
співробітник

Семів Любов Казимирівна,

Інститут регіональних досліджень НАН України, провідний науковий
співробітник

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Куценко Віра Іванівна

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач
відділу

кандидат економічних наук, доцент

Загородній Анатолій Григорович,

Національний університет “Львівська політехніка”,

проректор, завідувач кафедри

Провідна установа: Одеський державний економічний університет, кафедра
управління персоналом та економікою праці, м. Одеса

Захист відбудеться «4» липня 2006 р. о 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01 по захисту дисертацій на
здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних
досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька ,
4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту регіональних
досліджень НАН України, м. Львів, вул. Козельницька , 4.

Автореферат розісланий «2» червня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук В.І. Жовтанецький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В ХХІ с. найпотужнішою рушійною силою економічного
розвитку і нарощування конкурентоспроможності країн на міжнародних
ринках стає виробництво знань, нагромадження та їх практичне
використання. Успішність вибору та реалізації інноваційної стратегії
держав у значній мірі визначається значною роллю вищої освіти в побудові
наукоємних економічних систем, суспільним визнанням ідеї університету,
його зв’язком з оновленням технологій здобуття знань.

На межі ХХ-ХХІ ст. в багатьох зарубіжних країнах посилюється інтерес до
дослідження університетської освіти, яка послідовно трансформується під
впливом процесів глобалізації, економіки знань, європейської інтеграції,
входження в Болонський процес. На оновленій ролі сучасного університету
наголошують документи міжнародного, європейського та національного
рівнів, яка стосується, зокрема, особливостей його функціонування в
умовах економіки знань та створення європейських просторів освіти й
наукових досліджень.

Перші підсумки трансформаційних процесів в Україні засвідчують, що наша
держава зберегла достатньо високий науково-технічний, загальноосвітній,
професійний та інтелектуальний потенціали. Їх формування та розвиток
забезпечують вищі навчальні заклади і, в першу чергу, університетська
освіта, в якій органічно поєднуються освітня та науково-дослідна
діяльність. Національна інноваційна система може формуватися і
розвиватися лише спеціалістами, які мають здатність до постійного
оновлення і нагромадження знань. Формування такої якості в майбутніх
спеціалістів можливе лише за умови, коли студенти під керівництвом
викладача – дослідника співпрацюють над певною науковою проблемою.
Напрацювання студентом власних прийомів здобуття нових знань, певних
наукових вмінь, оволодіння технологіями пошуку нової інформації тощо є
основою його відповідності як спеціаліста тим вимогам, що випливають з
концепції економіки знань. Скорочення у 90-х роках ХХ ст. бюджетного
фінансування вищої освіти, втрата державою провідних позицій у
фінансуванні фундаментальних і прикладних наукових досліджень суттєво
знизили роль наукової складової університетської освіти. Відтак
орієнтація на інноваційну модель розвитку економіки України вимагають
вдосконалення фінансових та мотиваційних механізмів функціонування
освітньо-наукової діяльності в університетах.

Висвітлення ролі та значення вищої освіти у ХХІ ст., місії сучасної
університетської освіти містяться в працях теоретиків
постіндустріального суспільства Белла Д., Друкера П., Іноземцева В.,
Кастельса М., Портера М., Тоффлера Е. інш. Різні аспекти досліджуваної
проблеми висвітлені в роботах фундаторів теорії людського капіталу (Т
Шульца., Г. Беккера, М.Блауга), в працях українських вчених з питань
побудови інноваційної моделі розвитку (Вовканича С., Гальчинського А.,
Гейця В., Долішнього М., Злупка С., Лапко О., Чухна А., Семиноженка В.,
Маліцького Б. інш.).

Різним аспектам розвитку вищої освіти присвячені праці українських
вчених Андрущенка В., Дідика І., Грішнової О., Данилишина Б., Долішнього
М., Дробнохода М., Згуровського М., Злупка С., Каленюка І., Кігеля Р.,
Кононенка П., Корсака К., Кратта О., Кременя В., Куценко В., Лібанової
Е., Ніколаєнка М., Новікової В., Оболенської Т., Погрібного А., Семів
Л., Сидоренка О. інш.

Актуальність соціально-економічних процесів в сфері вищої освіти на межі
ХХ-ХХІ ст. посилюють інтерес до дослідження національних систем
університетської освіти. Їх розвиток повинен здійснюватися з врахуванням
особливостей глобалізації, економіки знань, європейської інтеграції,
інноваційної моделі розвитку, входження в Болонський процес, що потребує
вдосконалення фінансових та мотиваційних механізмів функціонування
освітньо-наукової діяльності в сучасних університетах. Важливість
окреслених вище проблем стали основою для вибору теми дисертаційного
дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в
дисертації положення є складовою частиною бюджетної теми “Регіональні
суспільні системи: організаційно-економічний механізм їх формування і
розвитку в умовах соціально-орієнтованої економіки” (номер державної
реєстрації 0104U005507), науково-дослідної роботи „Забезпечення
підвищення результативності діяльності підприємств на основі розвитку
людського потенціалу в регіонах України (на прикладі Криму)” (номер
державної реєстрації 0105U002532). При виконанні вказаних робіт
дисертант приймав безпосередню участь у формуванні науково-методичних
підходів, термінологічного апарату, аналітичних розрахунків,
соціологічних досліджень, проблем вдосконалення фінансових та
мотиваційних засад функціонування університетської освіти в умовах
інноваційного розвитку.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування
теоретико-методичних основ дослідження університетської освіти та
розробка рекомендацій щодо вдосконалення фінансових та мотиваційних
засад її функціонування в умовах інноваційного розвитку.

Для досягнення означеної мети необхідно було розв’язати наступні
завдання:

окреслити наслідки, які має для розвитку університетської освіти зміна
освітніх парадигм; показати місце університетської освіти в концепції
університету ХХІ сторіччя;

визначити особливості університетської освіти під впливом глобалізації
та національних тенденцій соціально-економічного розвитку;

класифікувати проблеми, які виникли в процесі трансформації вищої освіти
України у Болонський процес;

з’ясувати основні сучасні тенденції розвитку вищої освіти України;

визначити (в соціологічній оцінці) організаційні, фінансово-економічні,
соціальні проблеми функціонування університетської освіти в умовах
трансформації національної економіки;

запропонувати методичні рекомендації з формування системи мотивування
наукової діяльності працівників освітньо-наукової сфери як суб’єктів
інноваційного процесу;

розробити напрями вдосконалення фінансового механізму інвестування
освітньої сфери;

окреслити шляхи активізації та запропонувати нові джерела фінансування
науково-освітньої діяльності в сучасних університетах;

Об’єкт дослідження — університетська освіта України

Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади розвитку
університетської освіти та фінансові й мотиваційні засади її
функціонування.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертації є
фундаментальні положення теорій постіндустріального суспільства,
економіки знань, соціальної економіки, соціології, теорії систем,
зокрема, концепції університету ХХІ ст., філософських та культурних
концепцій освіти, мотивації людської діяльності. Для досягнення
поставленої мети в роботі застосовувались методи: системного підходу та
структурно-функціонального аналізу і синтезу – при дослідженні системи
„університет”, “університетська освіта” та їх складових; теоретичного
порівняння, узагальнення – при узагальненні положень щодо нової ролі
сучасного університету в ХХІ ст.; системно-структурного аналізу – при
класифікації проблем трансформації освітньо-наукового комплексу України
в контексті Болонського процесу; економічного аналізу та статистичні
методи – при всебічному вивченні факторів впливу на розвиток
університетської освіти , а також при оцінюванні тенденцій розвитку
вітчизняної освіти; соціологічного дослідження – при визначенні
організаційних, фінансово-економічних, соціальних проблем функціонування
університетської освіти; метод поєднувального аналізу — при визначенні
відносної важливості потреб працівників освітньо-наукової сфери в
процесі наукової діяльності та для встановлення структури їх мотивів;
системно-структурного аналізу – при визначенні напрямів вдосконалення
фінансового механізму інвестування освітньої сфери та механізмів
фінансування науково-освітньої діяльності в сучасних університетах.

Емпіричною і фактологічною основою дослідження слугували праці
західноєвропейських, українських, російських авторів з проблем
функціонування та розвитку національних систем вищої освіти, матеріали
спеціальних видань в рамках програм ООН, Світового банку, ЮНЕСКО, ЄС,
українські періодичні наукові видання та монографічна література,
статистичні дані щодо вищої освіти та наукової діяльності в Україні,
результати соціологічних опитувань, проведених серед науковців
Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (м.
Сімферополь) та Національного університету „Львівська політехніка” (м.
Львів), власний досвід роботи у Таврійському національному університеті
ім. В.І. Вернадського.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає
в тому, що:

уперше:

в контексті поглиблення теоретико-методологічних основ дослідження
університету ХХІ ст. розкрито поняття “університетська освіта”, яке
сформульовано з позицій системного підходу та засад економіки знань;
університетська освіта, як складова (підсистема) системи вищого
ієрархічного рівня (університет), представляє структуровану сукупність
функціонально зв’язаних підсистем (освітньо-наукової та фундаментальних
і прикладних досліджень), скоординоване поєднання яких забезпечує
досягнення стратегічних цілей університету (надання високоякісної
фахової підготовки, всебічний розвиток фундаментальних і прикладних
наукових досліджень, налагодження міжнародних освітньо-наукових
зв’язків);

розроблено методичні рекомендації з формування системи мотивування
наукової діяльності працівників освітньо-наукової сфери на засадах
вивчення структури і рівня потреб та запропоновано критерії та шкалу для
формування матеріального стимулювання науковців з врахуванням наукових
результатів;

удосконалено:

здійснено класифікацію проблем трансформації вищої освіти України у
Болонському процесі, яка на відміну від існуючих підходів включає ознаки
за характером (фінансові, організаційні, інформаційні, кадрові, ринкові
та психологічні) та рівень виникнення (макро-, мікроекономічний), а
також виділено можливості, які виникають у зв’язку з входженням до
Болонського процесу для кожної із зацікавленої групи учасників (державні
органи влади, міністерство освіти і науки України, адміністрації ВНЗ,
вітчизняні студенти та викладачі, іноземні студенти та викладачі) .

удосконалено фінансовий механізм інвестування освітньої діяльності
шляхом активізації внутрішнього потенціалу і резервів суб’єктів
освітньої сфери, використання можливостей зовнішнього середовища з
урахуванням сучасних світових, європейських та національних тенденцій у
цій сфері, що на відміну від діючих положень буде сприяти покращенню
використання фінансових коштів;

дістало подальший розвиток:

на основі аналізу освітніх парадигм, документів міжнародного,
європейського та національного рівнів розвинуто положення щодо нової
ролі сучасного університету, зокрема, його особливостей функціонування
в умовах економіки знань та концепції європейських освітнього й
наукового просторів;

з’ясовано різні сторони суті українського університету, який
представлено як: складну соціоекономічну систему, соціальну інституцію,
діяльність якої пов’язується із виробництвом, нагромадженням,
зберіганням, передаванням і розповсюдженням знань; суб’єкт
соціально-економічного життя регіону, підсистему національних та
регіональних інноваційних систем; складову механізму формування
інтелектуального потенціалу регіону та нації в цілому;

обґрунтовано, що розвиток університетської освіти здійснюється під
впливом факторів зовнішнього середовища, серед яких найбільш значимими
є посилення глобалізаційних тенденцій на рубежі ХХ-ХХІ сторіч;
активізація постіндустріальних тенденцій; інтернаціоналізація вищої
освіти і створення європейського простору освіти й дослідницької
діяльності. Вплив внутрішнього середовища на університетську освіту
найпотужніше чинять: стан соціально-економічного розвитку в Україні в
процесі трансформації усіх сфер життя суспільства; розвиток
інноваційного середовища; фактор регіонального розвитку; розвиток
ринкових відносин;

вдосконалено підходи до визначення перспективних напрямів та механізмів
використання потенціалу вищої освіти, шляхів активізації
науково-дослідних робіт у вищих навчальних закладах, що зроблено на
основі статистичного аналізу та експертної оцінки організаційних,
фінансово-економічних, соціальних проблем університетської освіти;

визначено шляхи активізації фінансування науково-освітньої діяльності в
сучасних університетах, яке в умовах інноваційного розвитку необхідно
здійснювати з врахуванням європейського досвіду, зокрема: створення
ефективної нормативно-правової бази з розвитку венчурного бізнесу,
використання грантоутворюючих фондів, технопарків, створення
регіональних університетських центрів тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати досліджень
були використані при створенні концепції розвитку Таврійського
національного університету ім. В.І. Вернадського на 2005-2010 роки,
зокрема в розділі, що стосується науково-дослідної роботи та розвитку
матеріально-технічної бази (довідка №154/3 від 31.05.2006 р.).
Рекомендації щодо удосконалення системи мотивації праці науковців ВНЗ
використані у практичній діяльності Міністерства освіти і науки України
(довідка № 18 від 30.06.2006 р.).

Окремі положення дисертації були впроваджені у навчальний процес при
викладанні дисциплін „Методика викладання у вищій школі”, „Методологія
та організація наукових досліджень” для студентів економічних
спеціальностей Національного університету „Львівська політехніка”
(довідка № 8/3-1-46 від 24.03.06), використовувались у навчальному
процесі в Кримському факультеті фізичної культури, спорту та туризму
Запорізького національного університету при викладанні курсу з
менеджменту (довідка №1 від 26.01.2006).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною
працею, в якій викладено авторське бачення проблеми інтеграції освіти і
науки в умовах інноваційного шляху розвитку. Наукові результати
дисертації належать особисто автору і є його теоретичним і практичним
внеском у розвиток економічної науки. З наукових праць, опублікованих у
співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та
положення, які отримані автором особисто. Конкретний внесок автора в
роботи, виконані у співавторстві, вказаний у списку основних публікацій.

Апробація результатів дослідження. Положення і висновки дисертаційного
дослідження доповідались на міжнародних, українських науково-практичних
конференціях: „Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки
України” (Алушта, 2002 р.), „Менеджмент організацій та управління
людськими ресурсами” (Ялта, 2005 р.), „Управління персоналом на
сучасному етапі: теорія і практика” (м. Сімферополь, 2005 р.),
“Актуальні проблеми економічних та суспільних наук” (м. Сімферополь,
2006 р.)

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 наукових праць, з них 9 у
фахових виданнях. Загальний обсяг друкованих праць складає 4,05 друк.
арк., у тому числі особисто автору дисертації належить 2,49 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із
вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Загальний обсяг дисертації становить 243 стор. комп’ютерного тексту, у
тому числі 33 таблиць і 19 рисунків. Список використаних джерел включає
169 найменувань, що викладені на 16 стор. Дисертація містить 4 додатки
на 29 стор.

Основний зміст дисертації

У розділі 1 „Теоретико-методологічні основи дослідження системи
університетської освіти” – узагальнено нову парадигму освіти в
контексті університету ХХІ сторіччя, з’ясовано особливості
університетської освіти в умовах глобалізаційних процесів та
національних тенденцій, виявлено проблеми, які виникли в процесі
трансформації вищої освіти України у Болонському процесі.

В кінці ХХ- на початку ХХІ ст. перед наукою і практикою постала
проблема визначення нової ролі освіти, зокрема університетської,
окреслення вимог, яким мають відповідати національні освітні системи,
щоб допомогти людині адаптуватися до швидко змінюваного
соціально-економічного середовища. Такий науковий пошук стає
невіддільним від теоретичних та прикладних досліджень в руслі тенденцій
постіндустріального розвитку, економіки знань, які змінюють парадигму
освіти.

В дисертації простежено, які наслідки для розвитку університету має
зміна освітніх парадигм. Ретроспективний аналіз показує, що дослідники
пов’язують їх зміну з трансформацією культурних моделей освіти в Європі
та Америці у ХVІІІ, ХІХ та ХХ століттях. Розвиток соціокультурних
моделей освіти за схемою “Просвітництво – Модерн – Постмодерн” визначає
специфічну роль та відповідну певній історичній епосі місію
університету, яка постійно оновлювалася в переході від класичного
університету до модерного, від модерного університету – до
постмодерного. Так, у просвітницькій моделі освіти університет — це
інституція, де відбувається розподіл знань на автономні дисципліни,
строге дотримання границь між ними, систематизація і класифікація
предметних областей у середині окремих наук. За модерністською моделлю в
діяльності факультетів університету переважає дослідницька практика,
розроблення проблематики предметів і методів нових дисциплін, а освіта й
виховання стають вторинними. Постмодерністська модель освіти базується
на новій парадигмі вищої освіти, за якою ролі агентів навчального
процесу підпорядковані тому, щоб навчити студента вчитися. Постмодернізм
приносить нове розуміння науки як міждисциплінарного феномену, і в
системі закладів освіти чільне місце займає дослідницький університет.

В сучасних умовах конкурують три парадигмальні типи освіти:
просвітницька (опирається на традиції просвітництва); індустріальна
(враховує реалії індустріального суспільства, але не може забезпечити
розвиток освіти в умовах загальносистемних соціальних змін);
постіндустріальна (формується разом із становленням постіндустріального
суспільства). Просвітницька парадигма освіти пов’язує своє існування з
класичним університетом. За індустрільною парадигмою відбуваєть повне
руйнування підвалин класичного університету з притаманними йому
академічною свободою, автономією, повагою до людської індивідуальності,
національними цінностями. Парадигма інноваційної освіти пов’язується з
інноваційною освітою, провідною роллю університетів в
суспільно-економічному житті країни.

Кінець ХХ – початку ХХІ ст. характеризується постійно зростаючими
обсягами знань, інформації, інновацій, якісно нових технологій тощо Це
потребує системної зміни університетської освіти при збереженні її
універсальності та фундаментальних основ. В дисертації узагальнено
інформацію про особливості сучасного університету, його місію, яка
міститься в документах міжнародних організацій (ЮНЕСКО, ВБ, ЄС) та
документах національного рівня. Їх положення визначають наступні риси
сучасного університету:

університети – центри культури, знань, досліджень; вони мають виконувати
почесну місію розповсюдження знань серед нових поколінь; навчальний
процес в університетах має бути невіддільним від дослідницької
діяльності (Велика Хартія Університетів, 1988 р.);

більш тісна участь університетів як центрів дослідницької роботи у
вирішенні актуальних суспільних проблем своїх регіонів (ЮНЕСКО,
1996 р.)

університети як центри розвитку освіти для дорослих і неперервної освіти
в новій економіці (ЮНЕСКО, 1997 р., 1998 р.);

дві основні моделі університету: „університет-фірма” (наукові
дослідження є другорядними) та „університет-суспільство” (фундаментальні
і прикладні дослідження мають вирішальне значення) (ЮНЕСКО, 1998 р.);

європейські університети мають зберігати нерозривний зв’язок з
дослідницькою діяльністю, щоб навчити студентів методам проведення
досліджень, привити їм навики критичного мислення; розвиток європейських
університетів повинен відбуватися через спільну діяльність, утворення
партнерських мереж і створення спільних програм (Асоціація Європейських
університетів, 2001 р.);

у національній інноваційній системі вищій школі відводиться ключова
роль – не тільки в якості основи для підготовки висококваліфікованих
спеціалістів, але й мережевої бази для обміну інформацією і знаннями;
університет представлений як науково-освітньо-промисловий комплекс
(Всесвітній Банк, 2001 р.);

ключові проблеми університетської освіти: досягнення сталого
фінансування; забезпечення автономності і професіоналізму; приведення
діяльності університетів у відповідності до стратегічних потреб
регіонального розвитку; формування в Європі єдиного освітнього і
науково-освітнього простору (Європейська Комісія, 2003 р.);

поглиблення кооперації між університетами на національному та
міжнародному рівнях у підготовці кваліфікованих фахівців; освітня
стратегія університетської освіти має базуватись на принципах
випереджаючої освіти (Україна, 2000 р.).

В дисертації на основі системного підходу визначено поняття
“університетська освіта” (рис.1). Університетська освіта, як складова
системи “університет”, представляє структуровану сукупність
функціонально зв’язаних підсистем (освітньо-наукової та фундаментальних
і прикладних досліджень), скоординоване поєднання яких забезпечує
досягнення стратегічних цілей університету. Як важлива функція
університетської діяльності, університетська освіта поєднує
фундаментальні й прикладні дослідження з професійною підготовкою
спеціалістів зі створенням системи неперервної освіти, збереженням
національних традицій, соціально-економічним розвитком регіону.
Нероздільність навчального процесу і наукових досліджень визначено одним
з фундаментальних положень Болонської декларації. Університетська освіта
є діяльністю (процесом) з виробництва, нагромадження, зберігання,
передавання і розповсюдження знань. З точки зору економічної теорії
університетська освіта, як особливий вид освітньої послуги, є
економічним благом, яке проявляється в нагромадженні знань, засвоєнні
нової інформації, формуванні нових компетенції.

Рис.1. Системний підхід до формування поняття “університетська освіта”

Дисертант обґрунтовує, що сучасний розвиток університетської освіти
здійснюється під впливом найбільш значимих факторів:

посилення глобалізаційних тенденцій на рубежі ХХ-ХХІ ст. (контекст:
економічний, технологічний, політичний, соціокультурний);

активізація постіндустріальних тенденцій (університет — епіцентр
програмування регіонального економічного, соціального, культурного,
екологічного розвитку; створення інноваційно-підприємницької моделі
університету; університет як інститут неперервної освіти дорослого
населення);

інтернаціоналізація вищої освіти і створення загальноєвропейського
простору вищої освіти (ЕНЕА) та загальноєвропейського простору
наукових досліджень (ERA);

особливість соціально-економічного розвитку в Україні в процесі
трансформації усіх сфер життя суспільства (необхідність зміни структури
економіки в напрямку суттєвого зростання частки високотехнологічних
галузей);

розвиток інноваційного середовища (університет має формувати системну
науково-освітню підготовку спеціаліста, в якій фундаментальна освіта
поєднується з участю у науково-дослідній роботі);

фактор регіонального розвитку (створення технопарків, технополісів на
базі університетів дозволить всебічно використовувати науково-технічний
та інтелектуальний потенціал регіонів);

розвиток ринкових відносин (включення університетів в ринкові відносини
визначає формування ринку науково-освітніх послуг).

В дисертації визначено, що в процесі структурного реформування
освітньо-наукового комплексу України в рамках приєднання до Болонського
процесу необхідно вирішити наступні основні проблеми на мікро- і
мікрорівні: фінансові, організаційні, кадрові, ринкові, інформаційні,
психологічні. Попри те, що у вітчизняній літературі чітко виписані
напрями структурного реформування освітньо-наукового комплексу України в
контексті входження в Болонський процес, проте відсутні розроблені чіткі
стратегії для ВНЗ з метою успішної діяльності в єдиному європейському
освітньо-науковому просторі. Дисертант виділив та обґрунтував
можливості, які отримає вітчизняний освітньо-науковий комплекс при
виконанні умов Болонського процесу (для державних органів влади в тому
числі для Міністерства освіти та науки України, для адміністрацій ВНЗ,
для вітчизняних викладачів, для вітчизняних студентів, для іноземних
студентів і викладачів).

У розділі 2 „Аналітична оцінка сучасного стану розвитку університетської
освіти України” – з’ясовано основні сучасні тенденції розвитку
вітчизняної освіти; визначено (в соціологічній оцінці) організаційні,
фінансово-економічні, соціальні проблеми функціонування університетської
освіти в умовах трансформації національної економіки; досліджено
систему мотивування наукової діяльності працівників освітньо-наукової
сфери як суб’єктів інноваційного процесу.

Аналіз статистичних даних щодо стану вітчизняної систему вищої освіти та
науки дозволив дисертанту окреслити наступні сучасні тенденції щодо
забезпечення ефективного розвитку національної економіки на основі нових
знань.

1. Україна сьогодні за індексом освіти, як складової частини індексу
людського розвитку (ІЛР), посідає одне з перших місць у світовому
рейтингу країн. Якщо за ІЛР у 2005 р. – ми займаємо 78 місце, то за
індексом освіти – перебуваємо на рівні Італії (18 місце), Ізраїлю (23
місце) і навіть вище відповідного показника Японії (11 місце за ІЛР).
Отже, в українському суспільстві сформовані передумови для формування і
використання людського капіталу та елементів людського розвитку. Але їх
практична реалізація не дозволяє адекватно забезпечити достатньо високі
стандарти європейського рівня життя, в т.ч. й освіти.

2. Відзначається позитивна динаміка та регіональні особливості доступу
до якісної освіти споживачів освітніх послуг (рис.2). Відзначене
зростання попиту на освіту, розширення доступу до навчання різних
вікових груп населення, зростання цінності диплому про закінчення вищої
освіти в цілому відповідає світовим тенденціям і закономірностям
розвитку вищої освіти під впливом процесів глобалізації та
євроінтеграції.

3. Розширення мережі ВНЗ і пов’язане з цим створення філіалів столичних
ВНЗ, активізація процесу так званої „університетизації” ВНЗ. Стрімке
розширення мережі ВНЗ, які не мають науково-педагогічних шкіл,
відповідного рівня розвитку освітньо-наукового, матеріально-технічного,
інформаційного забезпечення, стає серйозною загрозою щодо забезпечення
якісних параметрів освіти, її відповідності рівню європейських норм та
вимог інноваційного розвитку.

Рис.3. Динаміка чисельності кандидатів (права вісь) та докторів наук
(ліва вісь) у розрахунку на 100 студентів денної форми навчання

4. Післядипломна освіта та освіта впродовж всього життя, яка має великі
резерви для свого зростання. Сьогодні питома вага вікових категорій
студентства, старше 24 років, які навчаються у системі закладів вищої
освіти, складає: для ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації – 7% — 8%; для ВНЗ
ІІІ-ІУ рівнів акредитації – 12% -13%. У ВНЗ ІІІ-ІУ рівня акредитації
частка вікової групи 14-24 років становить 84,7% (зниження на 5%
порівняно з попереднім роком). Очевидно, що в контексті інноваційного
розвитку, європейської інтеграції необхідно збільшувати обсяги залучення
молоді віком 18-22 років до отримання вищої освіти, тим самим
забезпечувати такий рівень доступу (67%), який би відповідав рівню
європейських країн, що заплановано досягнути до 2015 р.

5. Фінансування вищої освіти. В контексті забезпечення рівного доступу
до якісної вищої освіти важливе значення має вирішення питань щодо
фінансування підготовки кадрів у вищій школі. Реально видатки на освіту
у 2000р. становили 4,2% ВВП, у 2001р. — 4,7% ВВП, у 2002 р.- 5,6% ВВП,
2003 р. – 5,8% ВВП, 2004 р. – 5,3%. В європейських країнах витрати на
освіту (за рахунок всіх джерел фінансування) становлять: Австрія -5,7%
ВВП, Данія – 7,1% ВВП, Ісландія – 6,7% ВВП, Швеція – 6,5% ВВП. У
2005-2006 р.р зведений бюджет на освіту в Україні зріс відповідно на
36,5% та 28, 2%, що дозволяє поліпшити матеріально-технічний стан ВНЗ,
підвищити зарплату науково-педагогічним працівникам, стипендії
аспірантам, студентам. Проте існуючий рівень бюджетного фінансування
галузі не повною мірою задовольняє її поточні потреби. Відтак
фінансування не має інвестиційного характеру, не забезпечує модернізацію
і розвиток національної системи освіти.

6. За роки державної незалежності вища школа зіткнулися з
проблемами: постаріння кадрів, відсутності мотивації молоді до
опанування професії педагога, низької заробітної плати, низького
престижу педагогічної роботи. Невирішеною залишається проблема
педагогічного навантаження, обсяги якого перешкоджають на належному
рівні здійснювати освітню та науково-дослідну роботу. Динаміка показника
співвідношення чисельності студентів і професорсько-викладацьких кадрів
вищої кваліфікації (на 100 студентів денної форми навчання) має стійку
спадну тенденцію (рис.3), оскільки в аналізований період стрімке
зростання доступу до навчання супроводжується міграцією
науково-педагогічних кадрів в інші сфери діяльності та за кордон. На
думку автора, для подолання відзначеної тенденції, як реальної загрози
підвищенню якості навчання в українських ВНЗ, необхідна ефективна
кадрова політики в цій сфері. Серед її напрямів: формування кадрового
резерву; формування резерву для вступу в аспірантуру, докторантуру;
виявлення тих перспективних молодих науковців, які через стажування в
зарубіжних ВНЗ і провідних наукових закладах могли б забезпечувати в
Україні відкриття нових наукових напрямків, адекватних європейським
стандартам.

7. Особливо гостро стоїть питання матеріально-технічного забезпечення
ВНЗ для виконання університетською освітою її місії та стратегічних
завдань. Розвиток матеріально-технічної бази ВНЗ відстає від динаміки
всіх інших освітніх процесів. За період 1996-2004 р.р. приріст
зарахованих студентів на перший курс ВНЗ становив – 162,4%, контингенту
студентів – 163,8%, а загальна площа приміщень всіх ВНЗ зросла лише на
36,8%. У відродженні матеріально-технічної бази фундаментальних та
прикладних досліджень університетів активну участь мають прийняти
відповідні структурні підрозділи Міністерства освіти і науки України,
регіональні наукові центри НАН України, МОН України.

8. Розвиток науки в університеті засвідчує: значний кадровий потенціал
вищої школи України, який налічує 70 тис. науково — педагогічних та
майже 9 тис. наукових працівників; зростання кількості викладачів, які
залучаються до наукової роботи; позитивна динаміка основних показників
наукової діяльності ВНЗ; зростання кількості підготовлених монографій
(1700 найменувань у 2005 р.) та підручників (800 найменувань). Проте
недостатнім є захист інтелектуальної власності отриманих наукових
результатів ВНЗ.

¦

?

?

H J N e

R

V

?

O

U

o

o

?ово-педагогічного персоналу Таврійського національного університету ім.
В.І. Вернадського за участю автора (67 експертів) дозволило з’ясувати
організаційні, фінансово-економічні й соціальні проблеми функціонування
вузівської науки в умовах трансформації національної економіки. Щоб не
скотитися на узбіччя науково-технічного прогресу, держава мусить
створити правові, економічні, соціальні умови для формувати
організаційно-економічного механізму активізації функціонування наукової
підсистеми в університетській освіти. Для активізації науково-дослідної
роботи у ВНЗ необхідно розширити фінансування розвитку пріоритетних
наукових шкіл, які зосереджені у ВНЗ (51,4% відповідей), та формувати
регіональні науково-дослідні програми у відповідності з пріоритетами
регіону і забезпечити їх фінансування (40,3% відповідей).

Формування моделі університету ХХІ сторіччя вимагає послідовної
реструктуризації навчального навантаження викладачів (14% відповідей),
введення в практику діяльності викладача обов’язковості займатися
науковою роботою. Адже маючи обмежений час (західний професор має
аудиторне навантаження 80-100 годин, а вітчизняний – 1000-1100) та
відсутність фінансування наукових досліджень, викладач втрачає бачення
перспектив розвитку своєї галузі знань і перетворюється на
ретранслятора, популяризатора наукової інформації. Поєднання
науково-дослідної діяльності з викладацькою (формується
викладач-дослідник) дає можливість викладачу творити нові знання,
трансформувати їх в певні компетенції, які набуватимуть майбутні
спеціалісти (підготовка спеціаліста — інноватора).

Опитування висвітлило фактори, які гальмують розгортання
науково-дослідних робіт у ВНЗ. Серед них: на першому місці —
відсутність стимулів до плідної науково-дослідної праці (73,61%), на
другому — слабкий вплив результатів НДР на статус працівника у ВНЗ
(29,39), на третьому — неможливість впровадження результатів НДР у
виробництво (29,17%). Ці причини є взаємозв’язаними, оскільки вони в
своїй основі мають відсутність фінансування.

За результатами експертної оцінки дисертантом зроблено висновки про
необхідність: концентрації фінансових ресурсів бізнесу, регіонів та
держави і формування нової інфраструктури взаємодій університетів з
бізнесом та державою; послідовної реструктуризації навчального
навантаження викладачів, введення в практику діяльності викладача
обов’язковості займатися науковою роботою; формування регіональних
університетських центрів, які могли б реально забезпечувати комплексне
інноваційне спрямування освітньо-наукової діяльності, а також формували
б якісну взаємодію у тріаді «університет — бізнес — промисловість».

За результатами дослідження потреб працівників освітньо-наукової сфери
(на прикладі НУ „Львівська політехніка”) дисертантом подано рекомендації
щодо удосконалення системи мотивації праці науковців ВНЗ. Одним із
ефективних способів матеріального стимулювання працівників ВНЗ є
встановлення надбавок до посадових окладів науково-педагогічних і
наукових працівників за виконання особливо важливих наукових тем, високі
досягнення в праці, а також складність і напруженість роботи. На основі
аналізу використання подібних систем матеріального стимулювання
науковців у високорозвинених країнах світу запропоновані ставки
матеріального стимулювання (разові та періодичні виплати) науковців
вітчизняних ВНЗ (табл.1). Особливістю запропонованої шкали матеріального
стимулювання є те, що найвищі ставки запропоновано виплачувати молодим
науковцям.

Таблиця 1

Рекомендовані ставки та критерії матеріального стимулювання

науково-педагогічних працівників ВНЗ

Наукові результати та досягнення Критерії Рекомендовані ставки
матеріального стимулювання

Захист докторської дисертації До 35 років 75 % посадового окладу

Від 35 до 50 років 40 % посадового окладу

від 50 років 20% посадового окладу

Захист кандидатської дисертації Під час навчання в аспірантурі 50 %
посадового окладу

До 35 років 20 % посадового окладу

Від 35 років 10% посадового окладу

За підготовку висококваліфікованих кадрів До 35 років 25 % посадового
окладу

Від 35 до 50 років 20 % посадового окладу

від 50 років 10 % посадового окладу

науковому керівнику аспіранта, що захистив дисертацію під час навчання
в аспірантурі 15 % посадового окладу

За написання та опублікування наукових статей протягом року 1 і більше
публікацій в журналах філадельфійського списку 20 % посадового окладу

5 і більше публікацій за кордоном 20 % посадового окладу

7 і більше публікацій у різних фахових виданнях в Україні

20 % посадового окладу

Участь у конференціях Участь і публікація тез у 12 і більше міжнародних
конференціях 10 % посадового окладу

Участь і публікація тез у 15 і більше всеукраїнських конференціях 10 %
посадового окладу

За отримання наукових грантів Керівнику грантової пропозиції 20 %
посадового окладу

Учасникам гранту 10 % посадового окладу

За підготовку навчально-методичних та наукових розробок Видання
монографії, підручника з грифом Міністерство освіти та науки України

50 % посадового окладу всьому авторському колективу

За отримання премій нагород переможців міжнародних та
загальноукраїнських виставок та ярмарків 20 % на весь колектив
розробників експонату

У розділі 3 „Вдосконалення фінансових засад функціонування
університетської освіти України в умовах інноваційного розвитку” –
визначено напрями вдосконалення фінансового механізму інвестування
освітньої сфери; окреслено шляхи активізації та запропонувано нові
джерела фінансування науково-освітньої діяльності в сучасних
університетах.

Перші підсумки трансформаційних процесів в Україні показують, що в
країні збережено достатньо високий науково-технічний, загальноосвітній,
професійний та інтелектуальний потенціали. Скорочення бюджетного
фінансування вищої освіти у 90-х р.р. ХХ ст., втрата державою провідних
позицій у фінансуванні фундаментальних і прикладних наукових досліджень
суттєво знизили роль наукової складової університетської освіти.

Реалізація місії університетської освіти відповідно до вимог
інноваційного розвитку вимагає вдосконалення фінансових засад
функціонування освітньо-наукової діяльності. В дисертації виокремлено
внутрішні та зовнішні причини фінансування вищої освіти. До
внутрішніх (вітчизняних) віднесено: зменшення кількості абітурієнтів;
необхідність розширення кількості освітніх послуг через програму
навчання дорослих; збереження вітчизняного освітньо-наукового
потенціалу. Зовнішні стимули включають: приєднання до Болонського
процесу, яке вимагає підвищення конкурентоспроможності освіти; швидкі
темпи розвитку освітніх систем країн світу; жорсткі умови іноземних
роботодавців до рівня знань та навичок студентів.

Рис. 4. Удосконалення фінансового механізму інвестування освітньої сфери

Пропозиції автора щодо удосконалення фінансового механізму інвестування
освітньої сфери приведені на рис.4, на якому виділено джерела
інвестування освітньої сфери (зовнішнє та внутрішнє). Центральний другий
блок пропозицій містить напрями з удосконалення
організаційно-економічних методів, які сприяють інтенсифікації
інвестування освітньої сфери. Серед напрямів з удосконалення
організаційно-економічних методів необхідно враховувати: закриття
неперспективних спеціальностей та інвестування перспективних
освітньо-наукових проектів; економію на витратах шляхом оптимізації
роботи адміністрацій ВНЗ; збільшення державного фінансування, створення
асоціацій ВНЗ для проведення спільних тендерів; численні європейські
гранти, фондові допомоги та спонсорські кошти для українських ВНЗ; зміну
механізмів взаємовідносин між структурними підрозділами на основі
запровадження між ними ринкових принципів; одержання кредитів та
використання лізингових послуг для закупівлі сучасного обладнання.

Нерозвиненість фінансової системи України та фінансових відносин
потребує зі сторони держави здійснення послідовних кроків по значному
розширенню джерел фінансування освітньо-наукової діяльності. Створення
ефективної нормативно-правової бази дасть можливість розвинути такі
важливі компоненти національної інноваційної системи, як венчурні фірми,
грантоутворюючі фонди, технопарки, наукові парки. Забезпечення
ефективної законодавчої основи фінансування науки має, з одного боку,
сприяти комерціалізації наукових досліджень, а, з іншого, держава
повинна підтримувати дослідження у сфері фундаментальних наук шляхом
відповідного фінансування. На жаль, венчурний бізнес, який відіграє
важливу роль в інноваційних процесах розвинутих країн, в Україні
практично відсутній. Що стосується технопарків і грантоутворюючих
фондів, то ситуація тут є некращою. Запроваджений в 2004 р. мораторій на
створення нових технопарків пригальмував розвиток цієї перспективних
форм територіальної інтеграції науки, освіти і виробництва, яка довела
свою ефективність в створенні та реалізації інноваційної продукції.

В контексті розкриття завдань дисертаційного дослідження визначено
наступні джерела фінансування науки в Україні. Першим з них є бюджетне
фінансування (загальний фонд), яке включає в себе базове і
програмно-цільове. Базове фінансування здійснюється для наукових установ
і вищих навчальних закладів, перелік яких затверджений Кабінетом
Міністрів України. Програмно-цільове фінансування здійснюється на
конкурсній основі як для наукових установ, так і для вищих навчальних
закладів. У відповідності із Законом бюджетне фінансування повинно
складати не менше 1,7% від ВВП і є захищеною статтею Держбюджету
України. Другим джерелом фінансових надходжень є Державний фонд
фундаментальних досліджень (ДФФД), який формується як з бюджетних
коштів, так і з добровільних внесків юридичних та фізичних осіб.
Фінансування з ДФФД здійснюється на конкурсній основі. Третє джерело
фінансування наукових установ пов’язане з виконанням державних наукових
і науково-технічних програм (національних, міжвідомчих, галузевих,
регіональних), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Крім того, важливими джерелами грошових надходжень наукових установ
також є: державне замовлення на науково-технічну продукцію, яке
пов’язане із розробкою новітніх технологій та продукції; Державний
інноваційний фонд, який формується за рахунок відповідних зборів,
передбачених законодавством України, а також позабюджетних коштів;
надання платних послуг; різноманітні національні і міжнародні фонди і
гранти.

Певні перспективи фінансування університетської освіти відкриваються у
зв’язку із створенням регіональних університетських центрів, які можуть
реально забезпечувати комплексне інноваційне спрямування
освітньо-наукової діяльності, формувати якісну взаємодію у тріаді
«університет — бізнес — промисловість». Відповідно до пріоритетів
соціально-економічного розвитку регіону університетські центри могли б
на тендерній основі створювати міжвузівські науково-дослідні
лабораторії, тимчасові науково-пошукові комплексні групи, що сформовані
на „стику” багатьох наукових напрямів. Такий центр мав би бути не тільки
регіональним розпорядником коштів Державного фонду фундаментальних
досліджень (ДФФД), але й активно працювати з бізнесовими структурами,
зарубіжними грантодавцями, органами регіональної влади з тим, щоб
акумулювати кошти цільового призначення для потреб інноваційного
розвитку регіону.

Розробка механізмів фінансування фундаментальних та прикладних
досліджень в Україні вимагає вивчення відповідного досвіду розвинутих
країн Заходу, в яких сьогодні розвиток інноваційної сфери економіки є
одним із суттєвих чинників економічного зростання. У цьому плані
заслуговує на увагу стратегія фінансування НДДКР в ЄС, яка носить
комплексний, системний та ефективний характер. Основним інструментом
підтримки наукових досліджень ЄС є 6-та Рамкова програма ЄС.

В дисертації запропоновано до впровадження наступні заходи у сфері
підвищення ефективності наукових досліджень і освітнього процесу в
Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (ТНУ):

основу всіх пропонованих заходів має складати матеріальна зацікавленість
кожного суб’єкта дослідницького і освітнього процесів у результатах
своєї праці;

створення інфраструктури інноваційного типу, в якості якої нами
пропонується використати модель регіонального центру науково-технічної
та економічної інформації;

пошук джерел внутрішнього фінансування НДДКР. Таким джерелом може бути
створення спеціального фонду, надходження до якого здійснюються за
рахунок відрахувань від платних послуг освіти;

необхідним елементом інноваційної інфраструктури повинно бути дослідне
виробництво, яке може бути організоване у вигляд малих підприємств із
засновником ТНУ.

Таким чином, запропоновані заходи щодо підвищення ефективності наукових
досліджень і освітнього процесу дозволять на практиці реалізувати
концепцію повного інноваційного циклу: фундаментальні наукові
дослідження – пошукові наукові дослідження – розробки – створення
дослідних зразків нової техніки – виробництво товарної продукції –
комерціалізація результатів наукових досліджень і передача технологій і
наукоємної готової продукції з університету в промисловість, а також
кадрове забезпечення.

Для втілення положень даної концепції в життя необхідно розробити
відповідне законодавче забезпечення, яке б надавало більш широкі права
як окремим членам колективу, так і університету в цілому і яке б на
перше місце ставило інтереси виробника у результатах своєї праці. На наш
погляд, взірцем такого законодавства може бути закон про інновації і
наукові дослідження, прийнятий у Франції у 1999 р. Суттєву роль у
покращанні фінансування університетської освіти сьогодні починає
відіграти банківський капітал.

ВИСНОВКИ

1. Визначення у ХХІ ст. нової ролі університетської освіти стає
невіддільним від теоретичних та прикладних досліджень в руслі тенденцій
постіндустріального розвитку. В умовах постійно зростаючих обсягів
знань, інформації, інновацій, якісно нових технологій потребує
системної зміни університетська освіта. Міжнародні організації (ЮНЕСКО,
ВБ, ЄС), документи національного рівня наголошують на важливості
дотриманні базових принципів університету (фундаментальність, якість,
неперервність і наступність освіти і науки, єдність навчання, досліджень
і виховання, інтеграція у світове і національне освітньо-наукове
співтовариство, відкритість, автономія) та виконанні його місії (надання
високоякісної університетської освіти, виховання гармонійно розвиненої
особистості, всебічний розвиток фундаментальних й прикладних наукових
досліджень, поступова інтеграція у світовий освітянський простір,
збереження кращих традицій вітчизняної системи освіти).

2. Університетська освіта представляє структуровану сукупність
функціонально зв’язаних підсистем (освітньо-наукової та фундаментальних
і прикладних досліджень), скоординоване поєднання яких забезпечує
досягнення стратегічних цілей університету. Як важлива функція
університетської діяльності, університетська освіта поєднує
фундаментальні й прикладні дослідження з професійною підготовкою
спеціалістів зі створенням системи неперервної освіти, збереженням
національних традицій відповідно до інтересів держави та регіону.

3. На університетську освіту чинять вплив наступні найбільш значимі
фактори зовнішнього середовища, серед яких: посилення глобалізації на
рубежі ХХ-ХХІ сторіч; активізація постіндустріальних тенденцій в
економіці зарубіжних країн; інтернаціоналізація вищої освіти та
створення європейського простору освіти та дослідницької діяльності.
Серед факторів впливу внутрішнього середовища на розвиток
університетської освіти найпомітнішими є: соціально-економічний
розвиток в Україні в процесі трансформації усіх сфер життя суспільства;
розвиток інноваційного середовища; фактор регіонального розвитку;
розвиток ринкових відносин.

4. Доведено, що в процесі структурного реформування освітньо-наукового
комплексу України в рамках приєднання до Болонського процесу необхідно
вирішити основні проблеми на мікро- і мікрорівні: фінансові,
організаційні, кадрові, ринкові, інформаційні, психологічні. В умовах
входження України в Болонський процес відсутні розроблені чіткі
стратегії для національних ВНЗ з метою успішної діяльності в єдиному
європейському освітньо-науковому просторі. Можливості, які отримає
вітчизняна система вищої освіти при виконанні умов Болонського процесу,
конкретизовані для наступних зацікавлених сторін (учасників): державних
органів влади, в т.ч. Міністерства освіти та науки України,
адміністрацій ВНЗ, вітчизняних викладачів та студентів, іноземних
студентів і викладачів, Виділення можливостей для різних груп впливу
допоможе розробити адекватну стратегію розвитку вітчизняних ВНЗ у
Болонськомуу процесі й чітко показати вигоди кожній із зацікавлених
груп.

5. Серед сучасних тенденції, що характеризують систему вищої освіти та
науки України в контексті інноваційного розвитку, забезпечення
ефективного розвитку національної економіки на основі нових знань, в
дисертації розкрито наступні: високий рейтинг України за індексом освіти
як складової частини індексу людського розвитку; динаміка та регіональні
особливості доступу до якісної освіти споживачів освітніх послуг;
розширення мережі ВНЗ і пов’язане з цим створення філіалів столичних
ВНЗ, „університетизація” ВНЗ; післядипломна освіта та освіта впродовж
всього життя, яка має великі резерви для свого зростання; фінансування
вищої школи та динамічне зростання сектору платних послуг, які надаються
українським та іноземним громадянам; кадрове забезпечення вищої школи
як важливий індикатор якості освіти в умовах активізації
євроінтеграційних процесів; розвиток матеріально-технічного забезпечення
ВНЗ для виконання університетською освітою її місії та стратегічних
завдань; розвиток науки в університеті.

6. Проведене наприкінці 2005 р. соціологічне експертне опитування серед
науково-педагогічного персоналу Таврійського національного університету
ім. В.І. Вернадського за участю автора дозволило з’ясувати
організаційні, фінансово-економічні й соціальні проблеми функціонування
вузівської науки в умовах трансформації національної економіки.
Експертна оцінка засвідчила, що у ВНЗ сформовано розуміння щодо потреби
впровадження якісно нового механізму здійснення освітньо-наукового
процесу. Він має базуватися на посиленні наукової компоненти в
підготовці спеціаліста-інноватора, а передавати знання, формувати їхню
нову якість мають робити викладачі — дослідники. Серед фактори, які
гальмують розгортання науково-дослідних робіт у ВНЗ, на першому місці —
відсутність стимулів до плідної науково-дослідної праці, на другому —
неможливість впровадження результатів НДР у виробництво, на третьому —
слабкий вплив результатів НДР на статус працівника у ВНЗ. Відзначено
необхідність послідовної реструктуризації навчального навантаження
викладачів, введення в практику діяльності викладача обов’язковості
займатися науковою роботою. В перспективі це дасть можливість якісно
покращити склад науково-педагогічного персоналу за багатьма
перспективними напрямами підготовки спеціалістів, які визначають
динаміку інноваційних процесів в державі та регіонах. Для активізації
науково-дослідної роботи необхідно розширити фінансування пріоритетних
наукових шкіл у ВНЗ, формувати регіональні науково-дослідні програми у
відповідності з пріоритетами регіону та забезпечити їх фінансування.

7. Одним із ефективних способів матеріального стимулювання працівників у
ВНЗ є встановлення надбавок до посадових окладів науково-педагогічних і
наукових працівників за виконання особливо важливих робіт, високі
досягнення в праці, а також складність і напруженість роботи. На основі
аналізу використання подібних систем матеріального стимулювання
науковців у високорозвинених країнах світу запропоновані ставки
матеріального стимулювання (разові та періодичні виплати) науковців
вітчизняними ВНЗ. Особливістю запропонованої шкали матеріального
стимулювання є те, що найвищі ставки запропоновано виплачувати молодим
науковцям.

8. Запропоновано вдосконалити фінансовий механізм інвестування освітньої
діяльності шляхом активізації внутрішнього потенціалу і резервів
суб’єктів освітньої сфери, використання можливостей зовнішнього
середовища з урахуванням сучасних світових, європейських та національних
тенденцій у цій сфері. Побудовано модель вдосконалення фінансового
механізму інвестування освітньої сфери, яка включає два блоки формування
інвестиційних ресурсів: за джерелами виникнення та за напрями з
удосконалення організаційно-економічних методів, які сприяють покращенню
інвестування освітньої сфери.

9. Визначено шляхи активізації фінансування науково-освітньої діяльності
в сучасних університетах, яке в умовах інноваційного розвитку необхідно
здійснювати з врахуванням досвіду фінансування НДДКР Євросоюзу, зокрема:
створення ефективної нормативно-правової бази з розвитку венчурного
бізнесу, використання грантоутворюючих фондів, технопарків тощо.
Елементом організаційно-економічного механізму, який покликаний
забезпечити диверсифікацію джерел фінансування, є створення регіональних
університетських центрів. Вони мають виконувати функцію не тільки
регіональних розпорядників коштів Державного фонду фундаментальних
досліджень, але й активно співпрацювати з бізнесовими структурами,
зарубіжними грантодавцями, органами регіональної влади в інтересах
інноваційного розвитку регіону.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях

1. Ходикина И.Ю. Некоторые вопроси финансирования вузовской науки //
Культура народов Причерноморья. – 2005. — №67. – С.156-162

2. І.Ю. Ходикіна. Теоретичні і методичні основи
інтелектуально-інноваційної регіоніки // Соціально-економічні
дослідження в перехідний період. Ринкові перетворення в Україні в умовах
світових інтеграційних процесів (Збірник наукових праць) / НАН України,
Інститут регіональних досліджень; Редкол.: Відп. ред. акад.. НАН України
М.І. Долішній. – Львів, 2005. – Вип. 6 (LVI). — С.135-138.

3. Семів Л.К., Ходикіна І.Ю. Посилення інтеграційних процесів в системі
„освіта – наука”: глобальний, європейський та національний контекст
/Podnikatel”ske prostredie a regionalne aspekty rozvoja III. (zbornik
studii z ulohy VEGA c.1/0493/03)/ — Presov: Monacon, 2005. — c.240-247 –
особистий внесок: показано вплив глобалізації, економіки знань,
тенденцій євроінтеграційних процесів на посилення взаємодій в системі
“освіта — наука”.

4. Ходикіна І.Ю. Трансформація університетської системи в концепції
університету ХХІ сторіччя // Соціально-економічні дослідження в
перехідний період. Конкурентний потенціал і євро інтеграція (регіональні
аспекти) (Збірник наукових праць) / НАН України, Інститут регіональних
досліджень; Редкол.: Відп. ред. акад.. НАН України М.І. Долішній. –
Львів, 2006. – Вип. 1 (57). — С.207-215.

5. Ходикіна І.Ю. Інноваційна спрямованість реформування та модернізації
вищої освіти України // Соціально-економічні дослідження в перехідний
період. Регіональні суспільні системи: ресурси і механізми ефективного
управління (Збірник наукових праць) / НАН України, Інститут регіональних
досліджень; Редкол.: Відп. ред. акад.. НАН України М.І. Долішній. –
Львів, 2006. – Вип. 2 (58). — С.537-549.

6.Кузьмін О.Є., Ходикіна І.Ю., Подольчак Н.Ю. Матеріальне стимулювання
науковців вищих навчальних закладів // Культура народов Причерноморья. –
2006. — №73. – С.144-147 – особистий внесок: запропоновано ставки
матеріального стимулювання науково-педагогічних працівників ВНЗ.

7. Кузьмін О.Є., Ходикіна І.Ю., Подольчак Н.Ю.Розвиток фінансового
механізму інвестування освітньої сфери // Культура народов
Причерноморья. – 2006. — №74. – С.102-107 – особистий внесок: розроблено
модель удосконалення фінансового механізму інвестування освітньої сфери.

8. Кузьмін О.Є., Ходикіна І.Ю., Подольчак Н.Ю.Формування системи
мотивування наукової діяльності працівників освітньо-наукової сфери:
методичні та прикладні аспекти // Культура народов Причерноморья. –
2006. — №76. – С.198-204 – особистий внесок: обґрунтовано значущість
груп потреб для науково-педагогічних працівників в контексті їх
використання в розробці механізму стимулювання їх наукової діяльності.

9. Кузьмін О.Є., Ходикіна І.Ю., Подольчак Н.Ю. Мотивування наукової
діяльності працівників освітньо-наукової сфери як суб’єктів
інноваційного процесу // Менеджер. – 2006. — №1(35). – С.82-92 –
особистий внесок: узагальнення груп потреб науковців різних підрозділів
ВНЗ.

Анотація

Ходикіна І.Ю. Університетська освіта в контексті інноваційного розвитку
України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за
спеціальністю 08.09.01 – демографія, економіка праці, соціальна
економіка і політика. – Інститут регіональних досліджень НАН України,
Львів, 2006.

Дисертація присвячена поглибленню теоретико-методологічних основ
дослідження університетської освіти та розробці рекомендацій щодо
вдосконалення фінансових та мотиваційних засад її функціонування в
умовах інноваційного розвитку.

На основі аналізу освітніх парадигм, документів міжнародного,
європейського та національного рівнів розвинуто положення щодо нової
ролі сучасного університету, розкрито поняття “університетська освіта”,
яке сформульовано з позицій системного підходу та засад економіки знань.
Обґрунтовано вплив на університетську освіту факторів глобалізації та
національних тенденцій. Класифіковано проблеми трансформації вищої
освіти України у Болонському процесі.

Розкрито основні тенденції розвитку університетської освіти в Україні.
На основі експертної оцінки визначено перспективні напрями та
механізми використання потенціалу вищої освіти, шляхи активізації
науково-дослідних робіт у ВНЗ. Розроблено методичні рекомендації з
формування системи мотивування наукової діяльності працівників
освітньо-наукової сфери.

Удосконалено фінансовий механізм інвестування освітньої діяльності
шляхом активізації внутрішнього потенціалу суб’єктів освітньої сфери та
використання можливостей зовнішнього середовища. Визначено шляхи
активізації фінансування науково-освітньої діяльності в сучасних
університетах, яке в умовах інноваційного розвитку необхідно здійснювати
з врахуванням європейського досвіду.

Ключові слова: університет, університетська освіта, Болонський процес,
науково-освітня діяльність, мотивування, фінансовий механізм.

Аннотация

Ходыкина И.Ю. Университетское образование в контексте инновационного
развития Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по
специальности 08.09.01. – демография, экономика труда, социальная
экономика и политика. – Институт региональных исследований НАН Украины,
2006.

Диссертация посвящена углублению теоретико-методологических основ
исследования университетского образования и разработке рекомендаций по
совершенствованию финансовых и мотивационных основ ее функционирования в
условиях инновационного развития.

На основе анализа образовательных парадигм, документов международного,
европейского и национального уровней развито положение относительно
новой роли современного университета как: сложной социоэкономической
системы, деятельность которой связывается с производством, накоплением,
сохранением, передачей и распространением знаний; субъекта
социально-экономической жизни региона; подсистемы национальных и
региональных инновационных систем; составляющую механизма формирования
интеллектуального потенциала региона и страны. Раскрыто понятие
“университетское образование”, которое изложено с позиций системного
похода и основ экономики знаний. Университетское образование в
диссертации рассматривается как структурированная совокупность
функционально связанных подсистем (научно- образовательной,
фундаментальных и прикладных исследований), скоординированное
объединение которых обеспечивает достижение целей университета
(обеспечение высококачественной подготовки, развитие фундаментальных и
прикладных научных исследований, осуществление международных научно-
образовательных связей).

Обосновано влияние на университетское образование факторов глобализации
(усиление постиндустриальных тенденций на рубеже ХХ-ХХІ ст.,
интернационализация высшего образования, создание европейского
пространства образования и исследовательской деятельности) и
национальных тенденций (социально-экономическое развитие Украины в
процессе трансформации всех сфер жизнедеятельности общества, развитие
инновационной среды, фактор регионального развития, развитие рыночных
отношений). В диссертационной работе классифицированы проблемы
трансформации высшего образования Украины в связи с ее участием в
Болонском процессе.

Среди современных тенденций высшего образования и науки Украины в
контексте инновационного развития в диссертации рассмотрены: высокий
рейтинг Украины за индексом человеческого развития; региональные
особенности доступа к качественному образованию; особенности
последипломного образования; проблемы финансирования высшей школы;
состояние материально-технического обеспечения ВУЗов, развитее науки в
университетах. На основе экспертной оценки определены перспективные
направления и механизмы использования потенциала высшего образования,
пути активизации научно-исследовательских работ у ВУЗах. Разработаны
методические рекомендации по формированию системы мотивирования научной
деятельности работников научно-образовательной сферы. На основе анализа
использования аналогичных систем материального стимулирования научных
сотрудников в развитых странах предложены ставки материального
стимулирования (разовые и периодические выплаты) научно-педагогических
работников в отечественных ВУЗах.

Построена модель совершенствования механизма инвестирования
образовательной сферы, которая включает два блока формирования
инвестиционных ресурсов: за источниками возникновения и за направлениями
по усовершенствованию организационно-экономических методов улучшения
инвестирования.

Определено пути активизации финансирования научно-образовательной
деятельности в современных университетах, которое не обходимо
осуществлять с учетом опыта финансирования НИОКР в ЕС, в частности
создание эффективной нормативно-правовой базы по развитию венчурного
бизнеса, использования грантообразующих фондов, технопарков.
Определенную перспективу относительно совершенствования финансирования
университетского образования имеет создание университетских центров и
использование банковского капитала.

Ключевые слова: университет, университетское образование, Болонский
процесс, научно-образовательная деятельность, мотивирование, финансовый
механизм.

Summary

Khodykina I. U. University Education in the context of the innovational
development of Ukraine. – Manuscript.

A Thesis for the Scholarly Degree of Candidate of Economy, specialty
08.09.01- demography, economy of labour, social economy and policy. –
Institute of the Regional Research Of The National Academy of Ukraine,
L’viv, 2006

The thesis focuses on the studying of the theoretical and methodological
basis of studying of the university education. The recommendation
concerning the improvements of the financial and motivational principles
of the university education in the condition of the innovational
development are made.

The new role of the modern university is developed on the basis of the
analysis of the new educational paradigms, the documents of all levels
(international, European). The notion of «the University Education» is
defined and formulated on the system approach of the economy of
knowledge. The influence of globalization and national tendencies the
university education is proved. The problems of transformation of
Ukrainian education in the Bologna process are classified.

The main tendencies of the development of the University education in
Ukraine are studied. On the basis of the expert estimation the ways and
the mechanism of use of the university education as well as the methods
of the activisation of the research in the Universities were defined.
The methodological recommendation concerning the formation of the
motivation system of the research activities of the education workers
are worked out.

The financial mechanism of the investment in the education is improved
as well as the activisation of the internal potential of the education
subjects. The ways of the activiasation of the financial activity in
the modern Universities are defined, and this must be done with European
experience in this field.

Key words: university, university education, The Bologna process,
research and education activities, motivation, financial mechanism.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *