Теорія і практика соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні (автореферат)

Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка

Тесленко Валентин Вікторович

УДК 37.013.42.01 (043)

Теорія і практика соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями в промисловому регіоні

13.00.05 – соціальна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Луганськ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському національному педагогічному університеті
імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: заслужений діяч науки і техніки України, доктор
педагогічних наук, професор Харченко Сергій Якович, Луганський
національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, проректор з
науково-педагогічної роботи.

Офіційні опоненти: дійсний член АПН України, заслужений юрист
України, доктор педагогічних наук, професор Синьов Віктор Миколайович,
Інститут корекційної педагогіки та психології Національного
педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

(м. Київ), директор;

доктор педагогічних наук, професор

Міщик Людмила Іванівна,

Запорізький національний університет, професор кафедри педагогіки і
психології;

доктор педагогічних наук, доцент

Рижанова Алла Олександрівна,
Харківська державна академія культури, проректор з педагогічної та
виховної роботи.

Захист відбудеться 23 листопада 2007 року о 9.30 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному
педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011,
м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного
педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ,
вул. Оборонна, 2).

Автореферат розісланий 22 жовтня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради
Л.Л. Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Своєрідність сучасного етапу розвитку
української держави, демократичні перетворення, які відбуваються,
супроводжуються трансформацією суспільного життя, змінами в соціальній
сфері. Згідно з Національною доктриною розвитку освіти України у XXI
столітті вдосконалення системи освіти й виховання відповідно до
принципів гуманізації та індивідуалізації передбачає максимальне
врахування особистісних та психофізичних особливостей дітей і створення
таких умов освіти, які б сприяли своєчасному й повноцінному розвитку
всіх сторін особистості дитини та її успішному навчанню. У цьому
контексті актуальною проблемою сучасної української педагогічної теорії
і практики є соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими
можливостями в процесі їхньої реабілітації та соціальної адаптації.

Важливість цього завдання в наш час зумовлюється посиленням тенденції до
зростання кількості дітей, які мають різні порушення фізичного та
нервово-психічного здоров’я. Звернення широкої громадськості (учених,
педагогів, громадських діячів та ін.) до цієї проблеми пов’язано з тим,
що діти з обмеженими можливостями розвитку в умовах українського
демократичного суспільства не повинні залишатися на узбіччі
соціально-культурних процесів, економічного життя суспільства, системи
людських взаємин. Вони мають такі ж самі права і свободи, як і інші
члени суспільства, і тому повинні володіти необхідним життєвим досвідом,
сприймати, оцінювати, творчо використовувати матеріальні й духовні
надбання українського народу.

Необхідність надання дітям з обмеженими можливостями рівних прав в
одержанні освіти та соціальної адаптації в суспільстві знаходять
підтвердження в таких документах міжнародного стандарту, як „Конвенція
ООН про права дитини”, „Всесвітня декларація про забезпечення виживання,
захисту та розвитку дітей” і „План дій щодо її здійснення до 2000 року”.
Відповідні документи, у яких визначена пріоритетність інтересів дітей (у
тому числі й дітей з обмеженими можливостями розвитку), прийняті в
Україні: Конституція України, Національна програма „Діти України”, Закон
України „Про освіту”, Концепція виховання дітей та молоді в національній
системі освіти тощо. Процес приєднання України до світового досвіду
реабілітації та соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями
розвитку триває. Україна як суверенна держава взяла на себе конкретні
зобов’язання щодо реалізації на практиці конституційних прав дітей цієї
категорії.

Прийняті в Україні документи та діяльність щодо їх практичної реалізації
значно розширюють можливості диференціації та індивідуалізації освіти,
реабілітації й соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями. Але
ситуація ускладнюється тим, що існуюча державна система, яка діє через
мережу спеціальних закладів різного типу, охоплює всього біля 20
відсотків дітей з обмеженими можливостями, залишаючись, хоч і оновленою,
але все ж системою закритого типу, що значно знижує її соціалізуюче
значення. Звідси виникає потреба впровадження на практиці ефективних
форм реабілітації та соціальної адаптації дітей з обмеженими
можливостями розвитку за рахунок використання зростаючого
соціально-економічного та педагогічного потенціалу Української держави.
Ці форми повинні мати характер соціально-педагогічної підтримки та
задовольняти потреби значної частини дітей, які мають певні психофізичні
вади.

В умовах розбудови українського демократичного суспільства знаходить
широку громадську підтримку думка про те, що вирішення проблеми
реабілітації та соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями
розвитку – це турбота не тільки педагогів, а й усієї громадськості. Діти
з обмеженими можливостями розвитку не повинні бути ізольовані від
суспільства, а, навпаки, жити, навчатися й виховуватися вдома, у
навчальних закладах відкритого типу, активно спілкуватися зі своїми
однолітками, членами родини, одержувати всіляку допомогу та підтримку
від громадськості, підприємств, закладів, організацій тощо. У дітей з
обмеженими можливостями розвитку виникає проблема особливих освітніх
потреб, які у світовій педагогічній науці й практиці визначаються як
стійкі утруднення дитини, що з’являються в освітньому процесі через
невідповідності темпу навчального навантаження, умов навчання
індивідуально-типологічних властивостей дитини. Це ускладнює
реабілітацію та соціальну адаптацію дітей з вадами розвитку, тому
виникає необхідність у більш широкій соціально-педагогічній підтримці.

Стан розробки проблеми. Незважаючи на те, що проблема
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями
розвитку є відносно новою для нашої країни, її розробка ведеться не на
порожньому місці. На теперішній час у монографіях, дисертаціях та інших
наукових працях висвітлено теоретичні концепції, класифікації,
відокремлено основні групи дітей, які потребують створення особливих
умов у процесі їхньої реабілітації та соціальної адаптації (І. Бех,
В. Бондарь, Т. Власова, В. Засенко, В. Кащенко, В. Лубовський,
Є. Мастюкова, В. Синьов, О. Хохліна, М. Шеремет, М. Ярмаченко); зміст та
особливості навчання, підготовка до життя дітей з обмеженими
можливостями (Т. Білоус, І. Дмитрієва, В. Золотоверх, І. Ковшова,
В. Липа, Л. Одинченко, В. Тарасун); організація соціально-педагогічної
роботи з дітьми та молоддю з обмеженими можливостями (І. Іванова,
В. Ляшенко, О. Молчан); проблема педагогічної підтримки як компонента
гуманістичної теорії виховання в межах міждисциплінарного підходу
(М. Альошина, О. Асмолов, А. Волкова, О. Газман, В. Грицюк, А. Мудрик,
С. Подмазін, Л. Сергієнко, Є. Ямбург); технології соціально-педагогічної
роботи з різними категоріями клієнтів (О. Безпалько, І. Звєрєва,
А. Капська, Г. Лактіонова, Л. Міщик, С. Савченко, С. Харченко).

Аналіз робіт вищезгаданих авторів свідчить, що всі вони містять багатий
теоретичний та емпіричний матеріал, який складає фундамент джерельної
бази дослідження. Разом з тим різновид підходів до проблеми „підтримки”
свідчить про те, що, з одного боку, цей феномен має широке практичне
використання, з іншого – про недостатнє його наукове осмислення як
базового компонента системи особистісного розвитку, що сутнісно визначає
гуманістичне виховання дітей з обмеженими можливостями.

Об’єктивні передумови дослідження спираються на такі протиріччя між:

потребою дитини в духовному становленні та недостатнім орієнтуванням
освітніх структур на розвиток особистості дітей з обмеженими
можливостями;

існуючою структурою навчально-виховних закладів для дітей з обмеженими
можливостями та збільшенням кількості дітей такої категорії;

завданням надання соціально-педагогічної підтримки дітям цієї категорії
та неготовністю суспільних і загальноосвітніх інститутів до її
здійснення;

необхідністю раннього виявлення особливостей особистісного розвитку,
його поетапної корекції та недостатньою реабілітацією й соціальною
адаптацією дітей з обмеженими можливостями.

Розв’язання цих протиріч лежить у площині гуманістичних теорій виховання
й особистісно орієнтованої освіти. Проте залишається нерозробленою
проблема соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями в промисловому регіоні, відсутні вітчизняні методичні
розробки, які б надавали допомогу дітям з вадами розвитку та їх сім’ям,
громадськості регіону та педагогічним працівникам.

Актуальність і недостатня розробленість проблеми в загальній і
соціальній педагогіці обумовили вибір теми дисертаційного дослідження
„Теорія і практика соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями в промисловому регіоні”.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження входить до плану науково-дослідної роботи
кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Луганського
національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, а також
до плану спільного з АПН України науково-дослідного центру проблем
соціальної педагогіки та соціальної роботи при Луганському національному
педагогічному університеті імені Тараса Шевченка як складова частина
комплексної наукової теми „Теоретико-методичні основи змісту й
технології соціальної роботи” (державний реєстраційний номер
0101U001373).

Тему затверджено вченою радою Луганського національного педагогічного
університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 26.12.2000 р.),
узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і
психології в Україні (протокол № 3 від 13.04.2001 р.).

Об’єкт дослідження: процес реабілітації та соціальної адаптації дітей з
обмеженими можливостями.

Предмет дослідження: соціально-педагогічна підтримка як теоретична
основа й технологія оптимізації процесів реабілітації та соціальної
адаптації дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні.

Мета дослідження полягає в розробці теоретичних засад та технології
соціально-педагогічної підтримки процесу реабілітації й соціальної
адаптації дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні.

Концепція дослідження

1. Соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями являє
собою складний і багатоаспектний педагогічний феномен, теоретичним
підґрунтям якого є педагогіка свободи як теорія та практика діяльності
фахівців, які орієнтуються на розвиток у дітей свободоздатності до
самостійних дій і вільного вибору, на підтримку в духовному
самовдосконаленні та формуванні внутрішнього світу.

2. Соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями
передбачає, по-перше, індивідуально орієнтовану допомогу дітям у
реалізації первинних базових потреб; по-друге, створення умов для
максимально вільної реалізації заданих природою фізичних,
інтелектуальних, емоційних здатностей і можливостей, характерних саме
для цього індивіда; по-третє, підтримку у творчому самоздійсненні, у
розвитку здатності до життєвого самовизначення й формування життєвої
компетентності.

3. Педагогічний смисл підтримки відображається у двох підходах –
широкому й вузькому. Широка інтерпретація пов’язана зі створенням
сприятливих умов безпечного середовища, необхідних для розвитку та
саморозвитку дітей, розкриття й реалізації внутрішніх сил, формування
здібностей до самостійних дій і вільного вибору. Вузький смисл полягає в
допомозі педагога, його сприянні у вирішенні проблем навчання,
спілкування, самовизначення дітей.

4. У практичному контексті соціально-педагогічна підтримка дітей з
обмеженими можливостями як один з напрямів реалізації
соціально-педагогічної парадигми виховання може бути представлена на
трьох рівнях. На першому (макрорівні) мова йде про вироблення державної
політики в галузі виховання, її законодавчо-нормативної бази; на другому
(мезорівні) – про створення регіональних моделей і систем
соціально-педагогічної підтримки, відповідних програм і проектів; на
третьому (мікрорівні) – про їх реалізацію на особистісному рівні у
відповідності з ідеями соціально-педагогічної підтримки.

Основні положення представленої концепції знайшли своє вираження в
гіпотезі дослідження, яка ґрунтується на припущеннях, що
соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями буде
успішною у випадку, якщо: а) вона буде спиратися на регіональну модель
цього процесу як на науково-теоретичне підґрунтя, яке забезпечує його
ефективну організацію; б) буде розроблена та впроваджена регіональна
комплексна програма соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями; в) механізми реалізації програми соціально-педагогічної
підтримки будуть спиратися на принцип інтеграції соціально-економічного
та педагогічного потенціалів промислового регіону, взаємодії різних
фахівців і громадськості при координуючій ролі соціального педагога; г)
вибір і використання форм та методів соціально-педагогічної підтримки
буде базуватися на особистісно орієнтованому підході та враховувати
необхідність активізації розвитку, самореалізації й самовдосконалення
дітей з обмеженими можливостями.

Відповідно до об’єкта та предмета, мети та гіпотези сформульовано такі
завдання дослідження:

Провести історико-педагогічний аналіз проблеми соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні.

Визначити сутність соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями розвитку як особливого виду соціально-педагогічної
діяльності.

Виявити особливості дитини з обмеженими можливостями як об’єкта та
суб’єкта соціально-педагогічної підтримки.

Охарактеризувати соціально-економічний і педагогічний потенціали
промислового регіону в контексті соціально-педагогічної підтримки дітей
з обмеженими можливостями.

Розробити регіональну модель соціально-педагогічної підтримки дітей з
обмеженими можливостями.

Обґрунтувати, змістовно розробити регіональну комплексну програму
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями та
механізми її реалізації.

Визначити стратегію вибору та використання змісту й форм
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями на
основі їх особистісно орієнтованої спрямованості.

Виявити наукові основи управління регіональною моделлю
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями.

Розробити модель цільової підготовки фахівців до реалізації регіональної
програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями.

Експериментально перевірити, використовуючи розроблену систему
критеріїв, ефективність регіональної моделі та програму
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в
промисловому регіоні.

Методологічною основою дослідження є системний, аксіологічний,
особистісно орієнтований, середовищний, екзистенціаль-ний підходи як
методологічне підґрунтя вивчення педагогічних явищ; ідеї діалектичного
розвитку особистості в результаті включення в різноманітні види
діяльності. До методологічних засад дослідження також внесено положення
про єдність педагогічної теорії й практики, необхідність використання
єдиних понятійно-термінологічних, логічних, змістовних і критеріальних
підстав, на яких будується дослідницька робота.

Теоретичну основу дослідження становлять антрополого-педагогічні ідеї
класиків педагогічної думки (П. Блонський, Л. Виготський, Г. Ващенко,
П. Лесгафт, Й. Песталоцці, С. Русова, С. Рубінштейн, К. Ушинський,
Д. Фельдштейн, С. Шацький); загально-філософські, психологічні та
педагогічні концептуальні підходи, які розкривають специфіку розвитку
дитини з обмеженими можливостями та систему детермінант, що задають
психічний та особистісний розвиток (О. Асмолов, Л. Божович, Б. Братусь,
Д. Ельконін, Г. Костюк, І. Лангмейер, О. Леонтьєв, С. Максименко,
З. Матейчек, В. Моляко, А. Прихожан, М. Раттер, В. Слободчиков,
А. Співаковська, В. Сухомлин-ський); концепції особистісно орієнтованої
освіти, що базуються на ідеях пріоритетності особистісно орієнтованого
розвитку, суб’єктивного досвіду дитини, педагогічної підтримки її
індивідуальності (Н. Алексіїв, І. Бех, Є. Бондаревська, І. Звєрєва,
В. Кремень, С. Кульневич, А. Маслоу, Л. Міщик, К. Роджерс, О. Савченко,
В. Сєриков, І. Якиманська); сучасні дослідження з проблеми особистості,
її суб’єктності та духовності (Б. Ананьєв, Т. Власова, В. Зінченко,
В. Курило, В. Петровський, С. Савченко, В. Слободчиков, О. Сухомлинська,
С. Харченко, Г. Шевченко); наукові положення про регіональний вимір
освітньо-виховних процесів (В. Курило, С. Савченко та ін.), ідеї
педагогіки свободи та підтримки (Ю. Азаров, Ш. Амонашвілі, О. Газман,
А. Капська, Г. Лактіонова); теоретичні положення щодо виховання дітей з
порушеннями розвитку (В. Бондарь, Л. Виготський, Т. Власова,
В. Засенко, А. Захаров, В. Лубовський, Н. Малофеєв, М. Певзнер,
Б. Пузанов, Е. Стребелєва, М. Шеремет, М. Ярмаченко); положення теорії
педагогічної діагностики (Г. Карпова, Є. Михайличов, Ю. Максименко).

Важливу роль при розробці теорії соціально-педагогічної підтримки дітей
з обмеженими можливостями відіграли концептуальні положення, відображені
в законодавстві України про освіту й виховання та документах
Міністерства освіти і науки України (Закон України „Про освіту”, „Про
державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”,
„Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Державна
національна програма „Освіта” (Україна XXI століття), Національна
доктрина розвитку освіти України у XXI столітті), інформаційні й
нормативні матеріали Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до поставлених завдань використовувався комплекс
різноманітних педагогічних, психологічних та соціологічних методів:
теоретичні: порівняльно-історичний аналіз вітчизняних та зарубіжних
джерел, присвячених проблемі соціально-педагогічної підтримки дітей з
обмеженими можливостями, їх реабілітації та соціальної адаптації,
особистісно орієнтованому підходу в соціальній та загальній педагогіці з
метою вивчення вузлових теоретичних проблем; різноманітні види аналізу
соціально-педагогічної діяльності як соціально-педагогічного феномена
(гносеологічний, послідовний, системний, контекстуальний),
міждисциплінарний синтез і моделювання процесів реабілітації та
соціальної адаптації з метою розкриття сутнісних особливостей
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями;
теоретичне узагальнення, систематизація отриманих даних,
концептуалізація провідних ідей з метою створення теорії
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями;
вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями, проектування
соціально-педагогічних технологій, які забезпечують реабілітацію та
соціальну адаптацію, розробка програми дослідно-педагогічної роботи з
метою перевірки основних теоретичних положень. Емпіричні: педагогічний
експеримент, педагогічний моніторинг для розробки технології
соціально-педагогічної підтримки, педагогічне спостереження, у тому
числі включене спостереження, бесіди, інтерв’ювання, анкетування,
рейтинги, самооцінка, експертні оцінки для визначення рівня реабілітації
та соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями, методи
педагогічної діагностики, методи математичної статистики,
ретроспективний аналіз досвіду роботи автора на посадах учителя,
директора школи, начальника управління освіти і науки Донецької
облдержадміністрації з метою збирання первинного аналітичного матеріалу
й проведення дослідної перевірки гіпотетичних припущень.

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів полягає в
тому, що:

уперше доведено, що сучасні процеси реабілітації та соціальної адаптації
дітей з обмеженими можливостями можуть бути предметом не тільки
спеціальної педагогіки, але й соціально-педагогічного дослідження, а
саме набувають міждисциплінарного характеру; обґрунтована та
репрезентована суттєва характеристика соціально-педагогічної підтримки
як особливого виду соціально-педагогічної діяльності, яка полягає у
виявленні, визначенні та вирішенні проблем дитини з метою реалізації її
прав на повноцінний розвиток і ґрунтується на індивідуально орієнтованій
допомозі та співробітництві в її життєвому самовизначенні; розроблена,
теоретично обґрунтована та експериментально перевірена модель
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в
промисловому регіоні; розроблена регіональна комплексна програма
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями та
визначені механізми її реалізації; визначені науково-теоретичні засади
управління регіональною системою соціально-педагогічної підтримки дітей
з обмеженими можливостями на засадах програмно-цільового підходу;

удосконалено положення про особистісно-професійний розвиток соціальних
педагогів і соціальних працівників, які включають у себе регулюючий,
стабілізуючий і перетворюючий компоненти як інтегративні характеристики
професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості при взаємодії
з дітьми з обмеженими можливостями;

подальшого розвитку набули уявлення про особливості та
соціально-педагогічні можливості промислового регіону щодо такої
соціально-демографічної групи, як діти з обмеженими можливостями;
теоретико-методологічні засади системи професійної перепідготовки
соціальних педагогів і соціальних працівників до роботи з дітьми з
обмеженими можливостями.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблено:
регіональну цільову комплексну програму підтримки дітей з обмеженими
можливостями, технології практичної реалізації соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні,
обласну, міські (районні) цільові комплексні програми
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями,
програму діяльності обласної системи персоніфікованого обліку,
Координаційних рад з питань соціально-педагогічної підтримки дітей з
обмеженими можливостями, модель та зміст цільової перепідготовки
фахівців, які здійснюють соціально-педагогічну підтримку дітей з
обмеженими можливостями. За результатами дисертаційного дослідження
розроблено спецкурси „Педагогічна деонтологія”, „Теоретико-методичні
основи соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями”, які читаються в Слов’янському державному педагогічному
університеті та на курсах підвищення кваліфікації в Луганському
інституті післядипломної педагогічної освіти.

Основні положення й висновки дисертації можуть бути використані для
організації практичної повсякденної роботи щодо соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями на рівні області, міста,
району, навчально-виховних закладів різного типу, родини, стати
теоретичним підґрунтям подальшої розробки практичних рекомендації для
всіх, хто безпосередньо працює з дітьми з обмеженими можливостями в
промислових регіонах, у тому числі для працівників інших типів регіонів.
Результати дослідження можуть бути застосовані при підготовці фахівців
різного профілю, зокрема в системі післядипломної освіти. Матеріали
дослідження будуть корисними при розробці змісту державної та
регіональної політики, яка стосується дітей з обмеженими можливостями,
інвалідів, подальшої модернізації реабілітаційно-педагогічної роботи з
учнівською молоддю.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в практику роботи
Головних управлінь освіти і науки Донецької (довідка про впровадження №
03/17Я – 2191 від 16.08.2007 р.), Луганської (довідка про впровадження
№ 1/02 – 1317 від 26.04.2007 р.), Харківської (довідка про впровадження
№ 01 – 08/2094 від 25.04.2007 р.), Запорізької (довідка про впровадження
№ 02/1283 від 26.07.2007 р.), Дніпропетровської (довідка про
впровадження № 2/5 – 1132 від 24.04.2007 р.) обласних державних
адміністрацій, Луганського інституту післядипломної педагогічної освіти
(довідка про впровадження № 257 від 17.08.2007 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні
результати дослідження було представлено в доповідях та повідомленнях на
наукових, науково-практичних та науково-методичних конференціях різного
рівня – Міжнародних: „Динамизм социальных процессов в постсоветском
обществе” (Луганськ, 2000), „Ціннісні пріоритети освіти у ХХІ столітті”
(Луганськ, 2003), „Покращення якості соціальних послуг дітям та сім’ям в
громаді” (Київ, 2005), „Соціальна реабілітація та адаптація дітей з
обмеженими можливостями розвитку” (Донецьк, 2005), „Оптимізація процесу
підготовки професійно компетентних фахівців” (Луганськ, 2005),
„Актуальные проблемы современных наук: теория и практика”
(Дніпропетровськ, 2006), „Теорія та практика підготовки соціальних
педагогів та психологів у вищому навчальному закладі: досвід, проблеми
та перспективи” (Запоріжжя, 2007), „Соціальна робота в Україні: вектор
розвитку в третьому тисячолітті” (Київ, 2007), „Моніторинг якості
професійної підготовки фахівців педагогічної освіти” (Луганськ, 2007);
Всеукраїнських: „Василь Сухомлинський і сучасність (Екологія дитинства)”
(Луганськ, 2000), „Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей групи
соціального ризику, шляхи подолання” (Луганськ, 2003), „Впровадження
інтерактивних методів навчання в освітній процес вищої школи” (Луганськ,
2004), „Українська наука ХХІ століття” (Київ, 2006); обласних „Соціальна
реабілітація дітей-інвалідів по зору та інтеграція їх у суспільство”
(Слов’янськ, 2003), „Дети с нарушениями слуха как актуальная
социально-педагогическая проблема” (Маріуполь, 2003), міжвузівських
науково-практичних конференціях: „Порушення поведінки та методи їх
корекції у розумово відсталих дітей та підлітків” (Луганськ, 2007).

Основні результати й висновки дослідження обговорювались та здобули
позитивну оцінку на засіданнях кафедри соціальної педагогіки й
соціальної роботи Луганського національного педагогічного університету
імені Тараса Шевченка, ученої ради дефектологічного факультету
Слов’янського державного педагогічного університету, ученої ради
Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти,
звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького
складу вказаних університетів і науково-дослідного центру проблем
соціальної педагогіки та соціальної роботи АПН України та Луганського
національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Зміст і результати дослідження відображено в 37 одноосібних
публікаціях, у тому числі: 1 монографія, 34 статті (29 з них у наукових
фахових виданнях).

Кандидатська дисертація „Педагогічна система розвитку творчої
обдарованості школярів” за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка
та історія педагогіки захищена в Луганському державному педагогічному
університеті імені Тараса Шевченка у 2000 р. Її матеріали в тексті
докторської дисертації не використовувалися.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів,
висновків до кожного розділу, загальних висновків, 28 таблиць, 9
рисунків, списку використаних джерел (817 найменувань), 3 додатків на 18
сторінках. Загальний обсяг дисертації – 507 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено ступінь
її наукової розробки, об’єкт, предмет, мету й завдання; сформульовано
гіпотезу; розкрито теоретико-методологічні й концеп-туальні засади та
методи дослідження; розглянуто наукову новизну, теоретичну та практичну
значущість результатів дослідження, особистий внесок автора; наведено
відомості про апробацію результатів та структуру дисертації.

У першому розділі „Науково-теоретичні засади соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями” подано результати
теоретичного аналізу соціально-педагогічної підтримки як особливого виду
соціально-педагогічної діяльності, уточнено та розкрито зміст категорії
„соціально-педагогічна підтримка” та здійснено ретроспективний огляд
проблеми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями.

Аналіз наукової літератури дозволив установити, що в широкому
загальнонауковому контексті проблема, яка вивчається, носить яскраво
виражений міждисциплінарний характер, оскільки акумулює в собі фонд
наукових знань загальної, соціальної психології й педагогіки
(О. Безпалько, І. Звєрєва, А. Капська, В. Ляшенко, С. Харченко та ін). У
педагогічному контексті якнайповніші й глибші знання теорії та практики
роботи з дітьми, які мають відхилення в розвитку, одержані спеціальною
педагогікою, предметом якої є теорія і практика спеціальної освіти осіб
з обмеженими можливостями (В. Бондарь, В. Сластьонін, О. Хохліна,
М. Шеремет та ін.).

Проведений історичний екскурс в еволюцію ставлення суспільства до осіб з
обмеженими можливостями в контексті соціокультурних детермінант
історичних змін виявив тривалий шлях становлення й розвитку системи
відносин суспільства та його громадян з обмеженими можливостями. Цей
шлях складається з цілої низки нерівнозначних етапів: від агресії й
нетерпимості до осіб з фізичними вадами через усвідомлення необхідності
визнання інвалідів, через усвідомлення можливості їх навчання, через
визнання права аномальних дітей на освіту, через розуміння необхідності
та права на спеціальну освіту для всіх, хто її потребує, до рівних
можливостей і права на самовизначення.

Накопичення наукових знань щодо проблеми, яка вивчається, відбувалося
відповідно до соціокультурних детермінант кожного з цих етапів і
відображало їх сутнісні характеристики. Процес історичного розвитку
показав, що на зміну спеціальним школам (інтернатам) як установам
системи спеціальної освіти приходять сучасні педагогічні системи, які
відповідають змінам стосовно прав і можливостей дітей з особливими
проблемами розвитку. Ці системи розвиваються в контексті
соціально-реабілітаційної діяльності, здійснюваної в різного роду
центрах ранньої соціальної реабілітації, центрах соціальних служб для
молоді тощо. Не дивлячись на деякі відмінності у формулюваннях поняття
соціальної реабілітації, більшість дослідників визначають її як процес
комплексний, систематичний, цілеспрямований, метою якого є максимально
можливе входження дитини в соціальне життя. Аналіз наукової літератури
показав, що в переліку шляхів, засобів, форм і методів соціальної
реабілітації обов’язково присутні соціально-педагогічні складові
сутнісної характеристики соціально-педагогічної підтримки дітей з
обмеженими можливостями.

На підставі аналізу наукових праць нами виявлено, що поява та
становлення соціально-педагогічної підтримки як складного та
багатоаспектного педагогічного феномена зумовлені утвердженням і
визнанням двох взаємозв’язаних педагогічних парадигм. Перша – це
гуманістична парадигма виховання, суть якої полягає в побудові людських
взаємин, які базуються на рівноцінності, повазі та довірі до дитини.
Друга – соціально-педагогічна парадигма виховання, головною ідеєю якої є
гармонізація взаємодії вихованця з соціальним середовищем.

Науково-теоретичною основою соціально-педагогічної підтримки є
педагогіка свободи як теорія й практика діяльності професіоналів, які
орієнтуються на розвиток у дітей свободоздатності, підтримку в духовному
самовдосконаленні та формуванні внутрішнього світу. У широкому смислі
зміст педагогіки свободи становить індивідуалізація особистості дитини,
розвиток її „самості”, а саме того одиничного, особливо своєрідного, що
закладено в ній від природи. Педагогіка свободи як основа
соціально-педагогічної підтримки передбачає, по-перше, індивідуально
орієнтовану допомогу дітям у реалізації первинних базових потреб,
по-друге, створення умов для максимально вільної реалізації заданих
природою фізичних, інтелектуальних, емоційних здатностей і можливостей,
характерних саме для цього індивіда; по-третє, підтримку у творчому
самоздійсненні, у розвитку здатності до життєвого самовизначення.

Незважаючи на те, що соціально-педагогічна підтримка поки не має
цілісного наукового опису через неоднорідність та об’ємність самого
поняття, більшість дослідників при суттєвій його характеристиці роблять
акцент на надання допомоги дитині в ситуації, яку важко вирішити, з тим,
щоб вона навчилася самостійно вирішувати власні проблеми.

Педагогічний смисл підтримки відображається у двох підходах – широкому й
вузькому. Широка інтерпретація пов’язується зі створенням сприятливих
умов безпечного середовища, необхідних для розвитку та саморозвитку
дітей, розкриття та реалізації їхніх внутрішніх сил, формування
здатності до самостійних дій і вільного вибору. Вузька – асоціюється з
допомогою педагога, його сприянням у вирішенні проблем, пов’язаних з
навчанням, спілкуванням, самовизначенням.

Теоретичний аналіз суттєвих характеристик соціально-педагогічної
підтримки з позицій досягнення мети – усунення перешкод, які не
дозволяють успішно самостійно просуватися дитині вперед у своєму
саморозвитку – дозволяє диференціювати три типи таких перешкод. Перший
тип – це суб’єктивні (особистісні) перешкоди, які можна зрозуміти як ті,
що переживає дитина, недостатність (фізичного, психічного розвитку,
знання, досвіду, засобів діяльності) для досягнення необхідного
результату. Другий тип – це соціальні перешкоди. Вони зумовлені
негативним ставленням суспільства до дітей з фізичними дефектами,
проблемами спілкування, низьким соціальним статусом. Третій тип – це
матеріальні перешкоди, пов’язані з відсутністю достатньої матеріальної
та ресурсної бази для створення й функціонування програм, проектів,
закладів реабілітації та слабкою адресною матеріальною підтримкою сімей
дітей з обмеженими можливостями. Подолання цих перешкод і становить
специфічні завдання соціально-педагогічної підтримки.

Розроблені в сучасній педагогічній науці принципи забезпечення
педагогічної підтримки та етапи її здійснення при їх змістовному
розгляді призводять до однозначного висновку про те, що
соціально-педагогічна підтримка можлива та може здійснюватися тільки в
тих випадках, коли є сприяння, супровід, співробітництво, що сприяють
саморозвитку, самодіяльності, самоідентифікації, самопізнанню,
самовизначенню, самореалізації особистості дитини з обмеженими
можливостями.

Зміна суспільного ставлення до проблем дітей з обмеженими можливостями,
визнання їх здатності до повноцінного соціального функціонування,
незалежного способу життя об’єктивно призвели до підвищення ролі не
тільки фахівців корекційної педагогіки, але й соціальних педагогів,
тобто професійна діяльність у цьому напрямі все більше набуває
міждисциплінарного характеру. У цьому зв’язку соціально-педагогічна
діяльність з підтримки дітей з обмеженими можливостями – це безперервний
педагогічно організований процес соціального виховання з урахуванням
специфіки розвитку особистості дитини з особливими потребами на різних
вікових етапах, у різних прошарках суспільства та за участю всіх
соціальних інститутів і всіх суб’єктів виховання та соціальної допомоги.

Усебічний аналіз різних наукових підходів до професійної діяльності з
дітьми, які мають особливі потреби як з позицій соціальної педагогіки,
так і суміжних наук, вивчення таких феноменів, як педагогічна підтримка,
педагогічна допомога, педагогічний супровід дозволили визначити, що
соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями – це
особливий вид соціально-педагогічної діяльності, яка полягає у
виявленні, визначенні та вирішенні проблем дитини з метою реалізації її
прав на повноцінний розвиток і яка ґрунтується на індивідуально
орієнтованій допомозі та співробітництві в її життєвому самовизначенні.

У другому розділі „Удосконалення шляхів і засобів соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні”
розглянуто сутність та особливості суб’єктності особистості дитини з
обмеженими можливостями, охарактеризовано особливості
соціально-економічного й педагогічного потенціалу про-мислового регіону,
обґрунтовано концептуальні засади створення моделі
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями.

З позицій сучасної педагогічної науки для повноцінного формування дитини
з обмеженими можливостями вже недостатньо забезпечити тільки функцію
адаптації. Не менш важливим завданням є формування в неї здатності
змінювати себе разом із суспільством, у якому вона живе, стати активним
суб’єктом самозміни. Завдання соціальних педагогів, батьків, усієї
педагогічної підтримки полягає в тому, щоб примусити дитину повірити у
власні сили й тим самим стати суб’єктом власного життя.

Вибір суб’єктності як основного особистісного утворення дитини з
обмеженими можливостями обумовлений кількома причинами. По-перше, у
сучасній науці суб’єктність визначається як ядро культури людини,
по-друге, у філософії під суб’єктом розуміється активно діюча людина,
яка має свідомість і волю, протистоїть викликам зовнішнього світу, що
для таких дітей є якісною характеристикою; по-третє, з позицій сучасної
педагогіки ріст суб’єктності дитини в педагогічному процесі все частіше
визнається основним його виховним результатом; по-четверте, коли йдеться
про дітей з обмеженими можливостями, педагог повинен виходити з
необхідності розвитку в них якостей, які допомагають реалізувати себе не
тільки як істоту, здатну повноцінно жити в суспільстві, але і як
неповторну індивідуальність зі специфічними запитами й способами
соціальної самореалізації; по-п’яте, діти з обмеженими можливостями
особливо потребують формування в них таких умінь, як: побудова
індивідуального способу життя; вибір оптимального режиму
інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень; здатність до
адекватної реакції на незгоди й удачі; визначення прийнятного типу
трудової діяльності й форм проведення вільного часу; формування
бережного ставлення до людей. З позицій соціальної педагогіки метою
їхнього життя повинна стати не штучно створена програма, а саме життя,
тобто сам процес життя в специфічних обмежених умовах.

Дослідження показало, що педагогічна підтримка, навіть якщо вона
спрямована на розв’язання окремих і ситуативних проблем дитини з
обмеженими можливостями, у кінцевому підсумку сприяє формуванню її
суб’єктної позиції.

Виділено такі ознаки суб’єктності дітей з обмеженими можливостями:

1) здатність дитини виходити за межі репродуктивного мислення й
діяльності з прагненням до творчого відтворення отриманих знань з
урахуванням власних об’єктивних можливостей;

2) високий рівень оволодіння основами різноманітних видів діяльності, у
тому числі пов’язаних із забезпеченням своїх специфічних потреб;

3) свідоме й доброзичливе сприйняття педагогічної підтримки як
найважливішого чинника особистісного розвитку;

4) розвинуте почуття власної гідності, значущості себе для батьків,
колективу, адекватне усвідомлення власної ролі в сім’ї й колективі;

5) здатність самостійно коригувати власну поведінку, уміння керувати
настроєм, емоціями, адекватно, з поправкою на об’єктивні причини
оцінювати результати власної діяльності;

6) уміння оперативно вносити корективи у власні плани залежно від стану
здоров’я й інших об’єктивних чинників;

7) уміння рефлексувати власні вчинки, результати діяльності й
спілкування, вносити позитивні корективи в стосунки з оточуючими;

8) усвідомлення неповторності й самобутності своєї особистості та
власного життя як найвищої цінності, незважаючи на хворобу й стан
здоров’я;

9) спрямованість діяльності й спілкування на включення механізмів
самовиховання, самоконтролю, самореалізації в конкретних специфічних
умовах;

10) наявність позитивної динаміки суб’єктності залежно від віку.

Ці ознаки характеризують у своїй сукупності досягнення дітьми з
обмеженими можливостями того чи іншого рівня життєвої компетентності.

підґрунтям, що лежить в основі звернення до особливостей промислового
регіону, було обрано середовищний підхід, який у соціальній педагогіці
стає визначальним у розгляді питань, пов’язаних із впливом соціуму на
характер педагогічних процесів. Введення середовища як активного
компонента процесу педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями об’єктивно створює теоретичні передумови для впорядкування
всіх елементів цього процесу, що в цілому позитивно впливає на його
результати.

Сучасні наукові уявлення зводяться до того, що промисловий регіон є
генератором і транслятором міської культури, яка тією чи іншою мірою
впливає на всіх мешканців регіону незалежно від конкретного місця
проживання. На думку А. Мудрика, для промислових регіонів характерні:
а) перевага в процесі спілкування анонімних, ділових, короткочасних,
часткових контактів; б) невелика значущість територіаль-них спільностей
мешканців; в) висока суб’єктивно-емоційна значущість сім’ї для її членів
на тлі інтенсивного позасімейного спілкування; г) розмаїття стилів
життя, культурних стереотипів, ціннісних орієнтацій; ґ) нестійкість
соціального статусу мешканця міста; д) слабкий соціальний контроль
поведінки людини й значна роль самоконтролю.

Указані ознаки промислового регіону визначають специфіку й можливості
органів місцевого самоврядування, впливають на реалізацію соціальної
політики, що важливо, якщо йдеться про дітей з обмеженими можливостями.
Крім того, вони формують особливе історико-культурне й етнонаціональне
середовище, зокрема Донецького регіону, для якого характерні такі
особливості: 1) підвищення самостійності в питаннях відтворення й
розвитку освітнього потенціалу та історико-культурних традицій. Саме на
регіональному рівні визначається специфіка змісту освіти й виховання,
спрямованість професійної підготовки, здійснюється розробка й
упровадження регіональних соціально-освітніх програм, у тому числі для
дітей, які мають вади психофізичного розвитку; 2) ускладнення умов
здобуття освіти, підвищення кваліфікації поза регіоном для всіх
категорій молоді, а особливо для дітей з обмеженими можливостями. У
своєму ж регіоні є можливість відшукати внутрішні резерви для цільової
соціально-педагогічної підтримки дітей цієї категорії; 3) створення
об’єктивних можливостей на регіональному рівні для „занурення” молоді
цієї категорії в історію, традиції, культуру, соціально-економічну
дійсність рідного краю. Діти з обмеженими можливостями легше адаптуються
саме в умовах „малої батьківщини”, з якою в абсолютної більшості з них
пов’язані очікування професійного становлення й плани особистого життя,
тим більше, що в умовах Донецького промислового регіону можливість у них
ширша, ніж в інших регіонах, особливо у сільських; 4) наявність у
Донецькій області давніх традицій гуманного вирішення проблем дітей з
обмеженими можливостя-ми, як і проблем тих, хто отримав ушкодження або
інвалідність на виробництві. Крім того, турботу про людей цієї категорії
зведено в ранг регіональної політики Донецької області; 5) формування
останніми роками регіонально орієнтованої системи загальної й
спеціальної освіти дітей з обмеженими можливостями. Функціонування такої
системи базується на тривалих програмах розвитку регіону, які враховують
соціально-економічні та демографічні тенденції в найближчий час;
6) утвердження в регіоні прагнення широкої громадськості до залучення
місцевих та приватних коштів і ресурсів для забезпечення повноцінного
навчання, виховання, лікування та корекції дітей з обмеженими
можли-востями. Це пов’язано й з недостатністю бюджетного фінансування, а
також з підвищенням громадянської свідомості еліти регіону.

Найважливішим дослідницьким завданням було створення моделі
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Було
встановлено, що для регіональних моделей соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями характерні певні трансформації
залежно від специфіки регіону. У конкретних випадках (наприклад, у
промисловому регіоні) вони вимагають адаптації до конкретних
соціально-економічних та педагогічних умов, тобто постійного уточнення
завдань регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з
вадами психофізичного розвитку, її напрямів, форм і методів роботи.

В основних завданнях регіональної моделі соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні було
розставлено такі акценти: а) вивчення стану дітей з вадами
психофізичного розвитку як підґрунтя для вироблення та впровадження
регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки; б) реальне
гарантування на місцях дій державного законодавства та регіональних
цільових програм щодо реабілітації та соціальної адаптації дітей з
обмеженими можливостями, створення необхідних умов для розвитку й
соціальної адаптації таких дітей безпосередньо за місцем проживання;
в) допомога дітям з обмеженими можливостями в реалізації й
самореалізації їхніх творчих можливостей та ініціатив, адресність та
дієвість соціально-педагогічної підтримки; г) надання регіоном кожній
дитині з обмеженими можливостями соціально-економічних та педагогічних
послуг у всіх галузях життєдіяльності. Переміщення центрів та
навчально-виховних закладів надання соціально-педагогічної підтримки
безпосередньо до місця мешкання або навчання дітей з вадами
психофізичного розвитку; ґ) використання сучасних технологій лікування,
навчання, виховання, реабілітації та соціальної адаптації дітей з
обмеженими можливостями; д) узгодження загальнодержавних, регіональних
та особистісних інтересів під час реалізації регіональної моделі
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями;
е) забезпечення реалізації регіональної моделі соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями шляхом ефективної підготовки
кадрів, створення необхідних виконавчо-управлінських структур, розвитку
інфраструктури спеціальних навчально-виховних закладів.

У третьому розділі „Програма й механізм реалізації
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в
промисловому регіоні” розкрито специфіку розробки й упровадження
регіональної комплексної програми соціально-педагогічної підтримки,
визначено особистісно орієнтовану спрямованість змісту, форм та
механізмів її реалізації.

Основою для розробки регіональної комплексної програми підтримки дітей з
обмеженими можливостями стала модель і результати аналізу стану справ у
Донецькому промисловому регіоні.

Проведений аналіз підтвердив, що наявна система реабілітації та
соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями не відповідає
вимогам часу й досягненням сучасної науки. А саме: дії всіх суб’єктів
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями не
мають цілісного й системного характеру, органи влади не виконують
функцію центральної ланки системи, унаслідок чого не вдається
використовувати можливості промислового регіону в повному обсязі;
вирішення проблем дітей з обмеженими можливостями здійснюється на основі
медико-педагогічного підходу, а не соціально-педагогічного;
матеріально-фінансове забезпечення вкрай обмежене й не відповідає
світовим нормативам, вимогам часу й науки; позабюджетне фінансування,
спонсорство, добродійність фізичних та юридичних осіб нездатне
забезпечити всіх матеріальних і фінансових потреб; наявна пасивність
медико-педагогічної громадськості в пошуку нових підходів до розв’язання
проблем дітей з обмеженими можливостями; соціально-педагогічні
працівники повільно оволодівають технологіями реабілітації й соціальної
адаптації дітей з обмеженими можливостями в загальноосвітніх школах і в
сім’ях.

Вихідними позиціями в розробці програми стали такі:

а) програма повинна спиратися на комплекс властивостей і особливостей,
характерних для систем цього типу;

б) програма повинна бути чітко орієнтована на діяльне включення дітей з
обмеженими можливостями у світ суспільно корисної практики як головного
засобу психічного розвитку й становлення особистості кожної людини з
вадами розвитку;

в) процес соціально-педагогічної підтримки дітей з вадами психофізичного
розвитку повинен спиратися на аналізатори особистості, які функціонують
нормально;

г) соціально-педагогічна підтримка повинна бути спрямована на
забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних умов у місцях
життєдіяльності дітей з обмеженими можливостями;

ґ) підтримка повинна забезпечити формування в дітей з обмеженими
можливостями психологічної установки на значущість кожного з них як
неповторної особистості для людей і суспільства в цілому.

На основі вказаних позицій було обґрунтовано структурні компоненти
регіональної програми та її психолого-педагогічного забезпечення.

Перший компонент – опис вихідного й прогнозованого станів
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями.

Другий пов’язаний з програмуванням системи соціально-педагогічних
завдань щодо формування в таких дітей психологічної й практичної
готовності до активної життєдіяльності й самореалізації як особистостей.

До третього належить розробка механізму реалізації спланованих завдань з
урахуванням наявних у промисловому регіоні можливостей та його
особливостей.

В останньому, четвертому, компоненті програми представлено опис засобів
соціально-педагогічного контролю за рівнем соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями.

Програма соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями становить собою нормативну модель спільної діяльності
суб’єктів соціально-педагогічного процесу, суть якого зводиться до
єдиного вектора – розвитку суб’єктних якостей у дітей з обмеженими
можливостями.

Система соціально-педагогічної підтримки дозволяє вирішувати такі
питання: профілактика порушень психофізичного розвитку;
психолого-медико-педагогічна реабілітація дітей з обмеженими
можливостями; надання організаційно-методичної допомоги громадським
організаціям і об’єднанням сімей з особливими потребами.

Соціальний профіль регіональної програми соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями містить п’ять основних
розділів: загальні відомості про дитину; соціальні характеристики сім’ї;
історія психофізичного розвитку дитини; дослідження самооцінки дитини;
спостереження впливу середовища на розвиток дитини. В основі
регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з
обмеженими можливостями лежить ідея адресної направленості й
комплексності соціально-педагогічної допомоги кожній дитині з
порушеннями психофізичного розвитку. Це досягається орієнтацією на
використання не розрізнених заходів і засобів, а їх цілісного комплексу
з виходом на конкретну дитину.

Головна мета програми – соціально-правовий захист дітей з обмеженими
можливостями, формування життєвої компетентності шляхом створення
варіативних оптимальних умов на шкільному, міському (районному),
обласному рівнях, які гарантують реалізацію індивідуальних програм
розвитку, реабілітацію й соціальну адаптацію кожної дитини з
психофізичними порушеннями.

З урахуванням структурних компонентів соціально-педагогічної підтримки
визначено її основні функції, які можуть бути реалізовані в практичній
діяльності під час застосування програми:

компенсаторна, що розглядається як можливість дитини компенсувати власні
об’єктивно обмежені можливості за допомогою засобів педагогічної
підтримки;

адаптивна, яка дозволяє дитині з обмеженими можливостями успішно
адаптуватися до реалій соціальної дійсності, що швидко змінюються;

розвивальна, спрямована на те, що, незважаючи на об’єктивне обмеження
можливостей дитини, її смислостверджувальне життєве начало залишається
незмінним – розвиток власних суб’єктних якостей і безперервне збагачення
творчого потенціалу власної особистості.

В основу регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з
обмеженими можливостями покладено ідею адресної спрямованості та
комплексності соціально-педагогічної допомоги кожній дитині з вадами
психофізичного розвитку.

Основними завданнями згідно з цілями та сутнісними характеристиками
програми було визначено такі:

надання адресної медичної, фінансової, матеріальної допомоги дітям з
вадами психофізичного розвитку;

^

j

?

A i ?

?

hN

hN

hN

hN

» hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

*

^

`

b

d

f

h

j

?

?

?

?

„7`„7

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

hN

„7`„7

&

&

створення відповідних умов для утримання, навчання, виховання й
повноцінного розвитку дітей з обмеженими можливостями в загальноосвітніх
та спеціальних навчально-виховних закладах і вдома;

надання всебічної підтримки й допомоги інформаційного,
соціально-правового, психолого-педагогічного характеру дітям з
психофізичними вадами та їхнім батькам;

розвиток творчих здібностей дітей та підлітків з обмеженими фізичними й
психічними можливостями, організація їхнього лікування та оздоровлення;

сприяння працевлаштуванню дітей з обмеженими можливостями, створення
розгалуженої регіональної системи професійно-технічного навчання та
вищої освіти для дітей цієї категорії;

створення відповідних інформаційних банків дітей з обмеженими
можливостями та умов, у яких вони перебувають;

організація ефективної роботи психолого-медико-педагогічних консультацій
для своєчасного обстеження відповідних категорій дітей, надання їм та
їхнім батькам професійних консультацій.

Особливу увагу було приділено розробці механізмів реалізації програми
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Для
цього було запропоновано параметри ресурсного забезпечення підтримки,
основними з яких визначено такі: нормативно-правове, інформаційне,
концептуальне, методичне, матеріальне, психологічне, кадрове
забезпечення.

Складовими механізму розробки й практичного здійснення регіональної
програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями мають бути: постійні комісії в справах дітей з обмеженими
можливостями в представницьких органах влади (обласних, міських,
районних, селищних, сільських); управління (комітети, відділи) у
виконавчих органах влади; спеціальна служба в справах дітей та молоді з
обмеженими можливостями (державні або громадські); філії всеукраїнських
установ, закладів щодо вивчення проблем дітей і молоді з обмеженими
можливостями та підготовки соціальних і спеціальних працівників; фонди
(чи їх філії) сприяння реалізації соціально-педагогічної підтримки дітей
та молоді з обмеженими можливостями.

Під змістом соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими
можливостями ми розуміли систему нормативно-правових документів та
матеріалів, організаційно-практичних дій усіх суб’єктів
соціально-педагогічної підтримки, які необхідно вжити щодо дітей з
обмеженими можливостями в процесі їхнього розвитку, реабілітації,
соціальної адаптації адекватно типу, виду й рівнів обмеженості розвитку
дітей цієї категорії. Ми вважали, що зміст соціально-педагогічної
підтримки дітей з обмеженими можливостями, з одного боку, є важливою
умовою їхнього саморозвитку й самореалізації, оскільки він відображає
поточні та перспективні потреби особистості, регіону, України; з іншого
– інструментом реалізації особистісних потреб дитини з обмеженими
можливостями та її розвитку, лікування, навчання, виховання,
реабілітації та соціальної адаптації. Ми виділили три критерії
визначення ефективного змісту соціально-педагогічної підтримки дітей з
обмеженими можливостями (обсяг, глибина, складність), а також чотири
рівні їх реалізації (базовий, модифікований, частково системний,
системно-творчий).

Форми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями
ми розглядаємо як цілеспрямовану, чітко організовану, змістовно насичену
та організаційно-методично забезпечену систему взаємодії й спілкування,
з одного боку, суб’єктів соціально-педагогічної підтримки, а з іншого –
хворої дитини як рівноправних суб’єктів соціально-педагогічного процесу.
Ми виділяємо три групи форм: традиційно-планові (соціальний аспект
підтримки: пільги, доплати, субсидії, нормативи матеріально-фінансових
витрат, що передбачаються державою; педагогічний аспект підтримки:
традиційні загально-педагогічні форми та традиційні форми спеціальної
підтримки); позапланові (соціальний аспект підтримки: акції на користь
хворих дітей до певних дат або подій, підтримка благодійної та
спонсорської діяльності юридичних або фізичних осіб; педагогічний аспект
підтримки: форми за ініціативою соціальних або педагогічних працівників
у позаурочний і позашкільний час); спеціальні (соціальний аспект
підтримки: створення суб’єктами соціально-педагогічної підтримки
цільових програм або проведення цільових акцій, які суттєво активізують
допомогу та увагу до хворих дітей з боку держави, суспільства,
громадськості; педагогічний аспект підтримки: розробка та реалізація
особистісно орієнтованих програм та системних дій із залученням сучасних
педагогічних технологій і методик).

У четвертому розділі „Умови ефективного функціонування регіональної
системи соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями
в промисловому регіоні” обґрунтовано науково-теоретичні,
науково-методичні та практичні аспекти управління регіональною системою
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями;
змістовно розроблено модель цільової перепідготовки фахівців, які
здійснюють соціально-педагогічну підтримку дітей з обмеженими
можливостями; висвітлено ефективність регіональної системи
соціально-педагогічної підтримки цих дітей.

Проведена дослідницька робота дозволила встановити, що інноваційна
стратегія й тактика побудови та функціонування регіональної системи
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями
забезпечує специфічну організацію управління цією системою, спираючись
на науково-теоретичний фундамент.

Вирішальним фактором управління регіональною системою
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями є її
інноваційна організація, яка ґрунтується на особистісній позиції фахівця
(працівника управлінської структури, адміністратора, практичного
соціального педагога) у ставленні до дитини з відхиленнями в розвитку як
суб’єкта соціально-педагогічної діяльності. Ця позиція полягає, у першу
чергу, у перевазі статусу помічника становлення та розвитку особистості
дитини, який поважає цю особистість незалежно від можливості прилучення
до знання, міри його розуміння або нерозуміння, над статусом носія
соціального досвіду.

Організація управління системою соціально-педагогічної підтримки дітей з
обмеженими можливостями повинна включати в себе діагностику стану
суб’єкта, планування та прийняття рішень, моніторинг і координацію
діяльності, матеріально-технічне та методичне забезпечення
соціально-педагогічної діяльності, підбір і підготовку кадрів. Необхідно
співвідносити організацію соціально-педагогічної діяльності у сфері
соціальних інститутів корекційно-компенсаторної спрямованості з
соціальною структурою суспільства, системою державного управління та
конкретним соціумом (регіоном).

Науково-теоретичною основою управління регіональною системою
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями
виступають ідеї соціально-педагогічного проектування, мета якого полягає
в організації процесу актуалізуючого саморозвитку дитини та який дає
початок змінам у соціальному середовищі їх мешкання. При цьому
законовідповідність та обґрунтованість соціально-педагогічного
проектування забезпечується дотриманням принципів комплексного підходу,
системного підходу, безперервності, додатковості, оптимальності, єдності
діяльності та відносин, нелінійного розвитку.

Практичне забезпечення ефективного функціонування регіональної системи
соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями з
опорою на програмно-цільовий підхід до її управління як сукупності
послідовних впливів на планування, організацію, керівництво та контроль
з метою досягнення оптимального режиму дії інноваційного, творчого
характеру управління забезпечувалося на рівні планування – стратегією
планування від оперативного, робочого до багатовікової комплексної
програми, затвердженої регіональними органами влади; створенням
науково-методичного центру, який обґрунтовує стратегію й тактику
управління. На рівні організації – створенням Координаційних рад з
питань соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями,
які забезпечують гнучкість, мобільність і цілеспрямованість управління в
масштабах області, міста, району. На рівні керівництва – забезпеченням
оптимального режиму функціонування системи соціально-педагогічної
підтримки шляхом використання трьох типів керівництва (розімкнуте,
циклічне, змішане) на основі довіри та самостійності. На рівні контролю
– наданням методичної допомоги, виявленням тенденцій, корекцій планів
виконаної роботи.

Дисертаційне дослідження показало, що однією з вирішальних умов
реалізації регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей
з обмеженими можливостями є високий рівень професійної підготовки
соціальних педагогів і соціальних працівників. При цьому було
обґрунтовано, що особистісно-професійний розвиток соціальних педагогів
і соціальних працівників передбачає виділення трьох його
системоутворювальних компонентів – регулюючого, стабілізуючого й
перетворюючого. Кожний з цих компонентів представлений через визначені
критерії, що являють собою інтегративні характеристики особистості, які
включають у себе показники професіоналізму діяльності та
професіоналізму особистості соціального педагога й соціального
працівника.

Інтегральними критеріями особистісно-професійного розвитку, які
характеризують професіоналізм особистості, є професійна ідентичність і
професійно важливі риси особисті, а інтегральними критеріями, які
характеризують професіоналізм діяльності, виступає професійна
компетентність і індивідуально-творчий стиль професійної діяльності.

Центральним ланцюгом цільової перепідготовки фахівців нами була
визначена концептуальна комбінована модель формування спеціальної
професійної компетентності, цільове призначення якої полягало в
спрямованості на вдосконалення організації змісту й технологій навчання.
Змістовно розроблена модель являє собою органічну єдність і взаємодію
трьох компонентів: соціокультурного, предметного та
професійно-суб’єктного. Перший з них ураховує вплив умов
соціокультурного середовища, другий стосується визначення
професій-но-етичного компонента змісту підготовки до здійснення
соціально-педагогічної підтримки, третій пов’язаний з латентним
характером формування спеціальної компетентності, що пояснюється
індивідуально-психологічними особливостями фахівців.

Системні параметри моделі (соціокультурний, предметний,
професійно-суб’єктний) реалізуються через підсистемні шляхом прямого та
опосередкованого впливу на особистість фахівців. Нами було визначено
такі складові підсистемних компонентів: а) прямого впливу:
фундаментальні форми неперервної післядипломної освіти (перепідготовка,
підвищення кваліфікації, стажування) й оперативні форми неперервної
післядипломної освіти (постійно діючі семінари, творчі гуртки, школи
передового досвіду, інструктивно-методичні наради, разові семінари
тощо); б) опосередкованого впливу: створення єдиного освітньо-виховного
простору в місті (районі).

У дослідженні було визначено й розроблено сім модулів професійної
перепідготовки відповідно до переліку основних функцій, які здійснюють
у повному обсязі соціально-педагогічну підтримку дітей з обмеженими
можливостями: реабілітаційно-виховний, комунікативний,
дидактично-реабілітаційний, психодидактичний, культурно-просвітниць-кий,
психотехнічний та лінгвістичний. Зміст цих модулів визначався відповідно
до системних компонентів спеціальної компетентності (соціокультурний,
предметний, професійно-суб’єктний), а також структурних компонентів
спеціальної компетентності (змістовний, особистісний,
операційно-процесуальний).

Дослідження виявило суттєві особливості професійної діяльності фахівців
у роботі з дітьми з обмеженими можливостями, яка обумовлена наявністю
в них синдрому професійного вигорання як складного психофізіологічного
феномена, визначеного як емоціональне, розумове й фізичне виснажування
внаслідок професійних емоційних навантажень, пов’язаних зі специфікою
роботи.

Експериментальна робота проводилась з дітьми з обмеженими можливостями,
які мешкали в Донецькому регіоні (загальна кількість – близько 5 тисяч).
Контрольна та експериментальна групи визначалися за такими параметрами,
як вік, місце мешкання, тип навчально-виховного закладу тощо.

Під час формувального етапу експерименту була реалізована регіональна
програма соціально-педагогічної підтримки процесів реабілітації та
соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями, яка передбачала
створення в промисловому регіоні комплексу соціально-економічних та
педагогічних умов.

Протягом п’яти років на базі обласної освітньої системи Донецької
області проводилась апробація та експериментальна перевірка основних
положень розробленої нами концепції соціально-педагогічної підтримки,
вивчення впливу регіональної системи соціально-педагогічної підтримки на
процеси реабілітації, соціальної адаптації хворих дітей, формування в
них життєвої компетентності, вивчення впливу реабілітаційного процесу на
виправлення або зменшення відхилень психофізичного розвитку, збагачення
життєвого досвіду дітей з обмеженими можливостями.

У ході експерименту було вивчено динаміку змін у стані здоров’я дітей з
обмеженими можливостями, у роботі з якими використовувалася обласна
система соціально-педагогічної підтримки. Для цього нами була розроблена
та практично опрацьована обласна система персоніфікованого обліку.
Зауважимо, що поняття „стан здоров’я” в нашому дослідженні враховує не
тільки певний фізичний стан, але й стан соціальний, тобто всі складові,
які впливають на життєву компетентність дитини з психофізичними вадами.
Паралельно з визначенням фізіологічних чинників нозологічної структури
дітей з обмеженими можливостями, яка впливає на побудову й протікання
реабілітаційного процесу, у процесі формувального етапу експерименту
ретельно вивчалися соціальні складові: соціальний статус сім’ї,
здатність дитини до розвитку тонкої моторики, мовлення, рівень
соціально-емоційного розвитку, навичок самообслуговування, стан грубої
моторики, пізнавальні здібності (пам’ять, увага, мислення та ін.).

Під час проведення вхідного обстеження згідно з обласною системою
персоніфікованого обліку та системою моніторингу в процесі експерименту
було визначено основні рівні сформованості життєвої компетентності дітей
з обмеженими можливостями розвитку. Ці рівні не були сталими, оскільки
діти з вадами психофізичного розвитку під час виконання індивідуальних
програм реабілітації та соціальної адаптації намагалися
самовдосконалитися, підвищити рівень своєї життєвої компетентності.

Отримані в ході експерименту дані дозволяють нам констатувати, що майже
третина дітей з обмеженими можливостями настільки покращила рівень своєї
життєвої компетентності, що перейшла на вищий. Крім того, на підставі
одержаний даних ми маємо змогу зробити висновок, що найбільш
консервативними є діти групи полярних рівнів сформованості життєвої
компетентності, які майже не зазнають на своїй особистості змін
унаслідок соціально-педагогічної підтримки корегуючого впливу.

У процесі формувального етапу експерименту було проведено аналіз окремих
складових розвитку дітей з обмеженими можливостями. Такий аналіз
проводився на основі розробленої сукупності критеріїв, кожний з яких
відображав ті чи інші сторони розвитку життєвої компетентності дітей. До
таких критеріїв віднесено: сприйняття та дрібна моторика, когнітивний
розвиток, розвиток мови та мовлення, соціально-емоційний розвиток,
формування навичок самообслуговування, розвиток грубої моторики. При
цьому ми враховували тип вад психофізичного розвитку дітей.

Аналізуючи в цілому показники, отримані внаслідок аналізу рівнів
розвитку дітей з обмеженими можливостями експериментальної та
контрольної груп, можна дійти висновку, що проведення послідовної,
цілеспрямованої, багаторічної реабілітаційної роботи в межах
регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дає кращі
результати, ніж проведення подібної роботи в традиційних умовах. Так,
визначаючи ступінь відставання дітей з обмеженими можливостями
контрольної групи, можна сказати, що ці діти мали значно більший ступінь
відставання від нормального розвитку порівняно з дітьми
експериментальної групи (таблиця 1).

Таблиця 1

Порівняльний аналіз формування рівнів розвитку дітей з обмеженими
можливостями за наслідками регіональної програми соціально-педагогічної
підтримки

№ з/п Напрямок формування життєвої компетент-ності

Вік дітей з обмеженими можливостями

3 роки 6 років 9 років 12 років 15 років 18 років

ЕГ КГ ЕГ КГ ЕГ КГ ЕГ КГ ЕГ КГ ЕГ КГ

1. Сприйняття

та дрібна моторика 2,1/ 0,9 1,6/ 1,4 4,9/ 1,1 4,0/ 2,0 7,7/ 2,3 6,6/ 3,4
10,5/ 1,5 8,8/

3,2 12,3/ 2,7 10,5/ 4,5 16,1/ 1,9 14,0/ 4,0

2. Когнітивний

розвиток 2,2/ 0,8 1,8/ 1,2 5,0/ 1,0 4,3/ 1,7 7,9/ 2,1 6,9/ 3,1 10,8/ 1,2
9,0/ 3,0 12,5/ 2,5 10,8/ 4,2 16,3/ 1,7 14,6/ 3,4

3. Розвиток мовлення 2,1/ 0,9 1,8/ 1,2 4,8/ 1,2 3,8/ 2,2 7,5/ 1,5 6,3/
2,7 10,3/ 1,7 8,7/ 3,3 12,1/ 2,9 10,3/ 4,7 15,8/ 2,2 13,5/ 4,5

4. Соціально-емоційний розвиток 2,2/ 0,8 1,5/ 1,4 4,3/ 1,7 3,0/ 3,0 7,4/
2,6 4,2/ 4,8 10,5/ 4,5 6,0/ 6,0 13,6/ 1,4 6,8/ 7,2 16,0/ 2,0 8,0/ 10,0

5 Розвиток самообслу-говування 2,2/ 0,8 1,5/ 1,5 4,3/ 1,7 3,0/ 3,0 7,6/
1.4 5,6/ 3,4 10,2/ 1,8 8,0/ 4,0 14,0/ 1,0 11,5/ 3,5 16,5/ 1,5 14,0/ 4,0

6. Груба моторика 2,2/ 0,8 1,8/ 1,2 4,4/ 1,6 2,3/ 3,7 7,2/ 1,8 5,0/ 4,0
9,3/ 2,7 6,9/ 5,1 10,7/ 4,3 8,3/ 6,7 12,8/ 5,2 10,0/ 8,0

* Через риску вказано рівень відставання від нормального вікового
розвитку.

Для перевірки гіпотези про значущість відмінностей середнього значення
відставання в експериментальній та контрольній групі ми використовували
критерій Стьюдента. У таблиці 2 наведені вихідні дані та результати
розрахунків.

Таблиця 2

Вихідні дані та результати розрахунків за критерієм Стьюдента щодо
перевірки гіпотези про значущість розбіжності середнього значення
відставання в експериментальній та контрольній групі

Статистичний показник Зна-чення

Середній рівень відставання в ЕГ X1 1,87

Середній рівень відставання в КГ X2 3,72

Обсяг ЕГ n1 2485

Обсяг КГ n2 2470

Стандартне відхилення показника в ЕГ s1 0,81

Стандартне відхилення показника в КГ s2 0,94

Емпіричне значення критерію Стьюдента t -74,226

Критичне значення критерію Стьюдента

(df = n1+ n2 -2 , p < 0,05) tкрит 1,96 Результати розрахунків свідчать про статистичну значущість розбіжності середніх, оскільки емпіричне значення критерію Стьюдента | t |=74, 226 значно перевищує критичне значення 1,96. З аналізу суми показників усіх напрямків формування життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями можна визначити рівні їх сформованості. Нами були визначені шість рівнів сформованості життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями: нульовий, початковий, недостатній, задовільний, добрий, відмінний. Визначення рівнів сформованості життєвої компетентності проводилося нами з урахуванням віку дітей з обмеженими можливостями (3, 6, 9, 12, 15, 18 років) в експериментальній та контрольній групах. Було встановлено, що зростання рівнів сформованості життєвої компетентності в дітей з обмеженими можливостями експериментальної групи відбувалося більш високими темпами, ніж у дітей контрольної групи. Так, показники відмінного рівня в дітей експериментальної групи за роками їх віку зростав таким чином: 3 роки – 2,2 % від загальної кількості; 6 років – 5,6 %; 9 років – 4,8 %; 12 років – 6,0 %; 15 років – 10,6 %; 18 років – 10,8 %. У той же час показники дітей контрольної групи були значно нижчими (відповідно 1,8 %; 2,7 %; 3,7 %; 4,5 %; 5,0 %; 5,5 %), тобто майже вдвічі нижчі. Аналогічне співвідношення ми спостерігаємо й на інших рівнях сформованості життєвої компетентності. Так, показники початкового рівня зменшувалися й були такі: діти 3 років ЕГ – 37,7 % і КГ – 38,9 %, далі відповідно: 6 років – 27,7 % і 31,2 %; 9 років – 19,1 % і 24,9 %; 12 років – 11,2 % і 16,9 %; 15 років – 7,7 % і 13,8 %; 18 років – 6,4 % і 13,1 %. Для статистичного обґрунтування висновків про те, що після експеримен-ту розподіл дітей ЕГ та КГ за рівнями життєвої компетентності значущо відрізнявся, ми використовували статистичний критерій Пірсона (2. Результати обчислювань наведено в таблиці 3. Таблиця 3 Порівняння сформованості рівнів життєвої компетентності експериментальної та контрольної групи дітей з обмеженими можливостями за критерієм Пірсона (2 Вік дитини Емпіричне зна-чення критерію Пірсона (2 Критичне значення критерію Пірсона (2 ((= 5, р( 0,001) Розбіжності 3 роки 13,353 20,52 Не значущі 6 років 149,296 20,52 Значущі 9 років 119,902 20,52 Значущі 12 років 148,129 20,52 Значущі 15 років 495,757 20,52 Значущі 18 років 565,540 20,52 Значущі Розрахунки підтверджують нашу гіпотезу про те, що в результаті експерименту відбулись суттєві зміни в експериментальній групі. У 3 роки розбіжності між дітьми контрольної та експериментальної групи не значущі. Обґрунтовані нами структура та зміст регіональної системи соці-ально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями під-твердили в процесі експерименту свою можливість забезпечувати ефективність процесів реабілітації та соціальної адаптації дітей з вадами психофізичного розвитку, формування в них необхідної життєвої компе-тентності. Багаторічний досвід експериментальної організації соціально-педагогічної підтримки реабілітації та соціальної адаптації дітей з обме-женими можливостями дозволяє зробити висновок про те, що своєчасна і як можна рання соціально-педагогічна підтримка є пріоритетним напрямком формування життєвої компетентності дітей з психофізичними вадами, оскільки використовує великі можливості промислового регіону, створює сприятливе реабілітаційне середовище, ураховує найбільш продуктивний для реабілітації та соціальної адаптації вік дітей. Формування життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями в умовах реалізації цільової комплексної регіональної програми соціально-педагогічної підтримки є новим, прогресивним напрямком впливу на дітей з психофізичними вадами. У процесі експериментальної роботи підтвердилися гуманістичні засади регіональної системи соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями: вирішення проблем хворих дітей стає справою всіх людей та структур потужного промислового регіону, дитині створюються сприятливі соціально-психологічні умови за місцем проживання або в спеціальних навчально-виховних закладах. Проведення ранньої реабілітації та соціальної адаптації формування життєвої компетентності робить обласну систему соціально-педагогічної підтримки доступною для кожної родини, у якій мешкає дитина з вадами, дає змогу кожній дитині отримати індивідуальну програму соціально-педагогічної підтримки процесів реабілітації та соціальної адаптації. У загальних висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження: 1. У дослідженні подано теоретичне узагальнення та наукове розв’язання комплексу проблемних питань соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні з урахуванням існуючих соціально-економічних умов. Провідними концептуальними ідеями стали такі: а) соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями являє собою складний і багатоаспектний педагогічний феномен, науково-теоретичною основою якого є педагогіка свободи як теорія та практика діяльності професіоналів, які орієнтуються на розвиток у дітей свободоздатності, підтримку в духовному самовдосконаленні та формуванні внутрішнього світу; б) соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями передбачає, по-перше, індивідуально орієнтовану допомогу дітям у реалізації первинних базових потреб; по-друге, створення умов для максимально вільної реалізації заданих природою фізичних, інтелектуальних, емоційних здатностей і можливостей, характерних саме для цього індивіда; по-третє, підтримку у творчому самоздійсненні, у розвитку здатності до життєвого самовизначення; в) педагогічний смисл підтримки відображається у двох підходах – широкому й вузькому. Широка інтерпретація пов’язується зі створенням сприятливих умов безпечного середовища, необхідних для розвитку та саморозвитку дітей, розкриття й реалізації внутрішніх сил, формування здібностей до самостійних дій і вільного вибору. Вузька – полягає в допомозі педагога, його сприянні у вирішенні проблем навчання, спілкування, самовизначення; г) у практичному контексті соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями як один з напрямів реалізації соціально-педагогічної парадигми виховання може бути представлена на трьох рівнях. На першому (макрорівні) мова йде про вироблення державної політики в галузі виховання, її законодавчо-нормативної бази; на другому (мезорівні) – про створення регіональних моделей і систем соціально-педагогічної підтримки, відповідних програм і проектів; на третьому (мікрорівні) – про їх реалізацію на особистісному рівні у відповідності з ідеями соціально-педагогічної підтримки. 2. Аналіз літератури, присвяченої досліджуваній проблемі, доводить, що вітчизняна соціальна педагогіка робить тільки перші кроки в науковому обґрунтуванні змісту, форм і методів соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Ії дослідження характеризується описовістю, рекомендаційною спрямованістю, що спирається на фонд наукових знань суміжних наук. Не дивлячись на це, у контексті завдань проведеного дослідження вельми цікавими й корисними виявилися розроблені вченими концептуальні підходи до соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, етапи здійснення соціально-педагогічної підтримки та їх сутнісна характеристика як складного та багатоаспектного феномена, обумовленого утвердженням і визнанням двох взаємозв’язаних педагогічних парадигм: гуманістичної парадигми виховання, суть якої полягає в побудові людських взаємин, які базуються на рівноцінності, повазі та довірі до дитини, та соціально-педагогічної парадигми виховання, головною ідеєю якої є гармонізація взаємодії вихованця з соціальним середовищем. 3. Всебічний аналіз різних наукових підходів до професійної діяльності з дітьми, які мають особливі потреби як з позицій соціальної педагогіки, так і суміжних наук, вивчення таких феноменів, як педагогічна підтримка, педагогічна допомога, педагогічний супровід дозволили визначити, що соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями – це особливий вид соціально-педагогічної діяльності, яка полягає у виявленні, визначенні та вирішенні проблем дитини з метою реалізації її прав на повноцінний розвиток і ґрунтується на індивідуально орієнтованій допомозі та співробітництві в її життєвому самовизначенні. 4. У дослідженні обґрунтовано, що основним результатом організованої соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями повинно бути формування суб’єктивності особистості дитини, оскільки об’єктивні причини вже з дитинства примушують їх значною мірою спиратися на свій власний досвід і сили, формуючи в собі якості справжнього суб’єкта свого життя та діяльності. Соціально-педагогічна підтримка повинна забезпечувати в дітей з обмеженими можливостями не тільки розвиток якостей, що допомагають реалізувати себе як істоту, яка здатна жити в суспільстві, але й як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами та індивідуальними засобами соціальної самореалізації. 5. Особливість дослідження процесу соціально-педагогічної під-тримки дітей з обмеженими можливостями полягає в її запровадженні в умовах великого промислового регіону, який у дослідженні виступив мо-гутнім чинником соціалізації дитини, що визначає специфіку та можли-вості органів місцевого самоуправління в реалізації соціальної політики держави. Серед важливих особливостей промислового регіону, що без-посередньо впливали на процеси соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, були визначені такі: а) соціально-економіч-ний і педагогічний потенціали промислового регіону та розгалужена мережа спеціальних навчально-виховних закладів; б) значний контингент дітей з обмеженими можливостями; в) наявність у промислових регіонах великих (порівняно з сільськими) можливостей для матеріальної, медич-ної, педагогічної допомоги; г) наявність розвиненого інформаційного простору та більш насиченого соціокультурного середовища. 6. Розкриття змісту, технологій і регіональних особливостей процесу соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями представлено в дисертації в контексті розробленої регіональної моделі цього процесу. В основі регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями завжди лежить відповідна державна модель, а також прийняті в цьому регіоні загальні орієнтири, традиції її реалізації. Такими орієнтирами (напрямками) для промислового регіону є: розуміння проблем дітей з обмеженими можливостями не як медико-педагогічних, а як соціально-педагогічних („усім світом” – за принципом української народної педагогіки); комплексний підхід до використання та інтеграції великих можливостей промислового регіону (потужних соціально-економічного та педагогічного потенціалів та можливостей усіх суб’єктів соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями); цільовий, комплексний характер соціально-педагогічної підтримки. Ці напрямки реалізувалися за шістьма секторами (забезпечення здобуття освіти, сприяння збереженню здоров’я та реабілітації вад, реалізація економічних інтересів, реалізація духовних інтересів, забезпечення культурних потреб та змістовного дозвілля, сприяння прояву громадсько-політичної активності) на трьох рівнях: регіональному, міському (районному), навчально-виховного закладу. Основне призначення регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки – „дійти до кожної хворої дитини” та забезпечити сприятливі соціально-педагогічні умови для розвитку та самореалізації за індивідуальною траєкторією. 7. На підставі регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями була розроблена відпо-відна регіональна програма, сутністю якої є максимальна диференціація та індивідуалізація роботи щодо реабілітації та соціальної адаптації хворих дітей і соціально-педагогічних ситуацій, у яких вони знаходяться. Головна мета програми – соціально-правовий захист дітей з обмеженими можливостями, підготовка їх до самостійного життя за рахунок створення варіативних комплексів оптимальних, сприятливих умов навчально-виховного закладу, міського (районного), обласного рівнів, які гарантують реалізацію індивідуальних програм розвитку, реабілітації та соціальної адаптації кожної дитини з психофізичними вадами. Основні структурні компоненти регіональної програми: опис вихідного і прогнозованого станів соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями; програмування системи соціально-педагогічних завдань щодо формування в дітей з обмеженими можливостями психологічної та практичної готовності до активної життєдіяльності й самореалізації як особистості; розробка механізму реалізації спланованих завдань з урахуванням існуючих у промисловому регіоні можливостей та його особливостей; опис засобів соціально-педагогічного контролю за станом підвищення рівня соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. 8. У дисертації обґрунтована стратегія формування змісту та форм соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, яка базувалася на ідеї особистісно орієнтованої спрямованості, а її сутність полягала в активізації розвитку, самореалізації та самовдосконалення дітей цієї категорії. Вибір і використання змісту та форм соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями заснований на трьох взаємодоповнюючих підходах: інтеграція й оптимізація співвідношення її соціальних і педагогічних аспектів, внутрішніх та зовнішніх чинників, а також рівневої стратегії її використання з урахуванням наявного рівня обмеження можливостей розвитку. Соціально-педагогічній підтримці потрібен такий зміст, який забезпечував би не тільки активну діяльність усіх суб'єктів, але й саморозвиток та самореалізацію дитини з обмеженими можливостями. 9. Розроблений у ході дослідження механізм реалізації регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні складається з такої сукупності дій: здійснення соціально-педагогічної діагностики дитячого та молодіжного середовища взагалі та дітей з вадами розвитку зокрема, виявлення мети та пріоритетних напрямків діяльності регіонального рівня; розробка стратегічних і тактичних заходів щодо практичної реалізації регіональної програми дій. Механізм реалізації регіональної соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями враховував: її структурованість: сектори та напрямки діяльності, рівні здійснення (обласний, міський (районний), навчально-виховного закладу). 10. Ефективне функціонування розробленої регіональної системи соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями забезпечив програмно-цільовий підхід до її управління як сукупність послідовних впливів на планування, організацію, керівництво та контроль з метою досягнення оптимального режиму дії. Провідними засобами створення програмно-цільового підходу до організації соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можли-востями в промисловому регіоні були: комплексне планування всіх напрямків роботи; конкретизація завдань, змісту, форм і методів; особис-тісно орієнтовані та системні підходи; інтеграція зусиль обласного – міського (районного) – навчально-виховного закладу рівнів. Програмно-цільовий підхід до організації соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями передбачає вироблення управлінських рі-шень на підставі демократизму; орієнтацію реалізації всієї сукупності інновацій на результат, а не на процес; вибір випереджального характеру управлінського впливу. Упорядкованість, наукова обґрунтованість, актив-ний характер обласного рівня регіональної системи соціально-педагогіч-ної підтримки дітей з обмеженими можливостями сприяли активізації відповідної діяльності на рівні міст (районів) і спеціальних навчально-виховних закладів. 11. Центральним ланцюгом цільової підготовки та перепідготовки фахівців щодо здійснення соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями має бути формування спеціальної професійної компетентності, яка є результатом трьох системних компонентів (соціокультурного, предметного й професійно-суб’єктного), кожний з яких розглядається як комплекс психолого-педагогічних умов, що забезпечують навчально-пізнавальну й комунікативну діяльність фахівців у взаємодії трьох взаємозалежних компонентів – змістовного, особистісного та операційно-процесуального. Навчання фахівців здійснюватиметься за модульною системою (7 модулів – реабілітаційно-виховний, комунікативний, дидактично-реабілітаційний, психодидактичний, культурно-просвітницький, психо-технічний і лінгвістичний) та за групами фахівців, які розподіляються за такими показниками, як місце роботи, варіант взаємодії з хворими дітьми, тип базової професійної освіти та орієнтовний відсоток від загальної кількості. Форми навчання спеціальної компетентності визначаються як фундаментальні (перепідготовка, спеціалізація, підвищення кваліфікації, стажування), оперативні (заходи системного й несистемного (разового) характеру), а також самоосвіта та самовиховання. 12. Результати дослідження цілком підтвердили правильність гіпотетичних припущень про те, що процес соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями буде успішним при розробці відповідних моделей, регіональної програми, механізмів їх реалізації, які спираються на особистісно орієнтований підхід, а аналіз результатів, отриманих за допомогою розробленої системи критеріїв, показали досить стійку динаміку окремих показників і загального рівня розвитку дітей, залучених до дослідно-педагогічної роботи. Таким чином, успішне розв’язання проблеми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями на теоретичному, концептуальному, практичному рівнях підтвердило загальну гіпотезу дослідження, його стратегічні та тактичні шляхи досягнення високого наукового результату. Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів вивченої проблеми. Подальшої розробки потребують питання, пов’язані з соціально-педагогічною підтримкою дітей, які одержують професійну освіту або працюють, зі взаємодією освітньо-виховних закладів та закладів додаткової освіти в процесі здійснення соціально-педагогічної підтримки. Наукова розробка зазначених проблем буде сприяти подальшому вдосконаленню соціально-педагогічної роботи з дітьми з обмеженими можливостями, підготовці їх до творчої самореалізації на благо України. Основні матеріали дисертації викладено в роботах: Монографія: 1. Тесленко В.В. Теорія і практика соціально-педагогічної підтрим-ки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні: Моно-графія. – Вид. 2-е, доп. та перероб. – Луганськ: Альма-матер,2007. – 368 с. Методичні рекомендації: 2. Тесленко В.В. Основні завдання дошкільної та загальної освіти, що потребують реалізації у 2006/2007 навчальному році. – К.: Пед. преса, 2006. – 36 с. 3. Тесленко В.В. Система соціальної адаптації та реабілітації дітей-сиріт і дітей з обмеженими можливостями. – К.: Пед. преса, 2007. – 32 с. Статті у фахових виданнях: 4. Тесленко В.В. З історії визначення ролі і функцій соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями розвитку // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. / Редкол.: Т.І. Сущенко (відп. ред.) та ін. – К.-Запоріжжя, 2004. – Вип. 32. – С. 155 – 158. 5. Тесленко В.В. Модель соціально-педагогічної підтримки психореабілітаційної роботи з дітьми, які мають обмежені можливості розвитку // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. / Редкол.: Т.І. Сущенко (відп. ред.) та ін. – К.-Запоріжжя, 2004. – Вип. 33. – С. 132 – 136. 6. Тесленко В.В. Формування соціальної етичної компетентності соціальних та педагогічних працівників для здійснення соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2005. – № 3. – С. 78 – 84. 7. Тесленко В.В. Можливості промислового регіону в соціально-педагогічній підтримці дітей-інвалідів // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2005. – № 4. – С. 11 – 13. 8. Тесленко В.В. Розробка і впровадження регіональної комплексної програми як фактор ефективності соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр. – Вип. 9. – Кн. 2. – К., 2006. – С. 150 – 155. 9. Тесленко В.В. Соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями // Зб. наук. пр. Полтав. держ. пед. ун-ту імені В.Г. Короленка. Серія: Педагогічні науки. – Вип. 3 (50). – Полтава, 2006. – С. 179 – 187. 10. Тесленко В.В. Формування життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями в процесі їх соціально-педагогічної підтримки // Освіта Донбасу. – 2006. – № 3– 4 (116–117). – С. 89 – 93. 11. Тесленко В.В. Розвиток ідеї соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в історичному контексті // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2006. – № 2. – С. 93 – 98. 12. Тесленко В.В. Організаційно-педагогічні основи створення регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2006. – № 6 (101). – С. 287 – 293. 13. Тесленко В.В. Проблема відношення понять „норма” та „аномалія” в контексті соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2006. – № 3. – С. 23 – 31. 14. Тесленко В.В. Субъектность личности ребенка с ограниченными возможностями как главная цель его социализации // Освіта Донбасу. – 2006. – № 5 (118). – С. 85 – 88. 15. Тесленко В.В. Сучасні підходи до класифікації етимологій порушень дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2006. – № 4. – С. 96 – 99. 16. Тесленко В.В. Реалізація ідей середовищного підходу в контексті регіонального освітнього простору // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2006. – № 19 (114). – Ч. І. – С. 253 – 255. 17. Тесленко В.В. Загальнопедагогічні підходи до визначення критеріальної бази педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Освіта Донбасу. – 2007. – № 1 (120). – С. 60 – 63. 18. Тесленко В.В. Соціально-педагогічне проектування як засіб управління регіональною системою соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. – № 1. – С. 35 – 40. 19. Тесленко В.В. Шляхи реалізації соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в умовах промислового регіону // Вісн. Харк. держ. академії культури: Зб. наук. пр. – Вип. 21. – Х.: ХДАК, 2007. – С. 216 – 222. 20. Тесленко В.В. Теоретичні засади управління регіональною системою соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2007. – № 3 (120). – С. 303 – 310. 21. Тесленко В.В. Інноваційні форми та методи управління регіо-нальною системою соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Освіта Донбасу. – 2007. – № 2 (121). – С. 43 – 49. 22. Тесленко В.В. Науково-педагогічні підходи до визначення змісту та форм роботи з дітьми з обмеженими можливостями // Вісн. Черніг. держ. пед. ун-ту. – Вип. 45. Серія: Педагогічні науки. – 2007. – С. 18 – 22. 23. Тесленко В.В. Критеріальні характеристики особистісно-професійного розвитку соціального педагога в роботі з дітьми з обмеженими можливостями // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2007. – № 1 (118). – С. 209 – 214. 24. Тесленко В.В. Соціалізація дітей з обмеженими можливостями в умовах виконання регіональної програми соціально-педагогічної підтримки // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. – № 2. – С. 22 – 29. 25. Тесленко В.В. Особистісно орієнтована стратегія відбору змісту та форм роботи з дітьми з обмеженими можливостями // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління: Зб. наук. пр. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – Вип. 5 (Ч. ІІ). – С. 243 – 247. 26. Тесленко В.В. Механізм реалізації програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями з огляду на регіональні особливості // Освіта Донбасу. – 2007. – № 3 (122). – С. 9 – 14. 27. Тесленко В.В. Особливості реалізації соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в умовах промислового регіону // Вісн. Житомир. держ. пед. ун-ту імені Івана Франка. – 2007. – № 3. – С. 50 – 55. 28. Тесленко В.В. Керівництво експериментальною системою регіонального управління соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2007. – № 6 (123). – С. 238 – 244. 29. Тесленко В.В. Соціалізація дітей з обмеженими можливостями в умовах виконання регіональної програми соціально-педагогічної підтримки // Вісн. Черкас. нац. ун-ту. Серія: Педагогічні науки. – Вип. 104. – 2007. – С. 123 – 131. 30. Тесленко В.В. Сутність феномена соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Освіта Донбасу. – 2007. – № 4 (123). – С. 94 – 98. 31. Тесленко В.В. Сутність характеристики соціально-педагогічної діяльності і соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. – № 3. – С. 55 – 58. 32. Тесленко В.В. Наукові засади розробки змісту та форм роботи з дітьми з обмеженими можливостями // Наукові записки Ніжинського держ. ун-ту імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. – 2007. – № 1. – С.18 – 21. 33. Тесленко В.В. Регіональна комплексна програма соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями як фактор їх позитивної соціалізації // Наук. вісн. Чернів. нац. ун-ту. Серія: Педагогіка та психологія. – 2007. – № 345. – С. 158 – 168. Статті в збірниках матеріалів конференцій: 34. Тесленко В. Введение в проблему интерактивной видеоконференции // Дети с нарушениями слуха как актуальная социально-педагогическая проблема: Материалы интерактивной видео-конференции (23 мая 2003 г.). – Донецк-Мариуполь, 2003. – С. 6 – 7. 35. Тесленко В. Научно-теоретические основы областной системы социально-педагогической реабилитации детей-инвалидов по зрению и интеграции их в общество // Соціальна реабілітація дітей-інвалідів по зору та інтеграція їх у суспільство: Матеріали обласн. наук.-практ. конф. (20 березня 2003 р.). – Донецьк-Слов’янськ, 2003. – С. 8 – 18. 36. Тесленко В.В. Наукові основи створення регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Українська наука ХХІ століття: Матеріали Всеукр. наук.-практ. Інтернет-конференції (22 – 24 червня 2006 р.). – К., 2006. – С. 57 – 58. 37. Тесленко В.В. Модель соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями у промисловому регіоні // Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика – 2006: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (16-30 червня 2006 р.), Серія: Педагогічні науки. Том 9. – Д.: Наука і освіта, 2006. – С. 117 – 119. Тесленко В.В. Теорія і практика соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук зі спеціальності 13.00.05 – соціальна педагогіка. – Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2007. У дисертації розглядається проблема соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні. Визначено сутність соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями як особливого виду соціально-педагогічної діяльності. Процес соціально-педагогічної підтримки представлено як особливий вид спеціально організованої професійної соціально-педагогічної діяльності, яка полягає у виявленні, визначенні та вирішенні проблем дитини з метою реалізації та захисту її прав на повноцінний розвиток та яка ґрунтується на індивідуально орієнтованій допомозі та співробітництві в її життєвому самовизначенні. Обґрунтовано наукові та організаційно-педагогічні засади створення регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки та розроблено регіональну комплексну програму підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні. Розкриваються й обґрунтовуються соціально-педагогічні механізми регіональної програми підтримки та особистісно орієнтована спрямованість змісту, форм цієї підтримки в промисловому регіоні. Детально проаналізовані управлінські аспекти та особливості професійної підготовки соціальних і педагогічних працівників до реалізації регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Ключові слова: соціально-педагогічна підтримка, діти з обмеже-ними можливостями, особистісно орієнтований підхід, соціалізація, промисловий регіон, підготовка соціально-педагогічних кадрів, суб’єктність особистості. Тесленко В.В. Теория и практика социально-педагогической поддержки детей с ограниченными возможностями в промышленном регионе. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.05 – социальная педагогика. – Луганский национальный педагогический университет имени Тараса Шевченко. – Луганск, 2007. Диссертация посвящена актуальной для современной педагоги-ческой теории и практики проблеме – социально-педагогической поддержке детей с ограниченными возможностями в промышленном регионе. Впервые в отечественной науке этот процесс рассматривается в социально-педагогическом аспекте. Социально-педагогическая поддерж-ка детей с ограниченными возможностями понимается как особый вид социально-педагогической деятельности, суть которой заключается в выявлении, определении и решении проблем ребенка с целью реализации его прав на полноценное развитие. Социально-педагогическая поддержка детей с ограниченными возможностями базируется на индивидуально ориентированной поддержке и сотрудничестве в их жизненном самоопределении. Особенностью исследования процесса социально-педагогической поддержки детей с ограниченными возможностями явилось ее внедрение в условиях промышленного региона, который выступает как мощный фактор в процессе социализации ребенка и определяет специфику и возможности органов самоуправления в реализации социальной политики государства. Как важные особенности промышленного региона, которые непосредственно влияют на процессы социально-педагогической поддержки детей с ограниченными возможностями, были определены следующие: а) социально-экономический и педагогический потенциалы промышленного региона и разветвленная сеть специальных учебно-воспитательных заведений; б) значительный контингент детей с ограниченными возможностями; в) наличие в промышленных регионах больших (в сравнении с сельскими) возможностей для материальной, медицинской, педагогической помощи; г) наличие развитого информаци-онного пространства и более насыщенной социокультурной среды. Раскрытие содержания, описание технологий и региональных особенностей процесса социально-педагогической поддержки детей с ограниченными возможностями представлено в контексте разработанной региональной модели этого процесса. На основании региональной модели социально-педагогической поддержки детей с ограниченными возможностями была разработана региональная программа, сущностью которой является максимальная дифференциация и индивидуализация работы по реабилитации и социальной адаптации детей с ограниченными возможностями, а также коррекция социально-педагогических ситуаций, в которых они находятся. Главная цель программы – социально-правовая защита детей с ограниченными возможностями, подготовка их к самостоятельной жизни за счет создания вариативных комплексов оптимальных, благоприятных условий учебно-воспитательного заведения, городского (районного), областного уровней, которые гарантируют реализацию индивидуальных программ развития, реабилитацию и социальную адаптацию каждому ребенку с психофизическими недостатками. Выбор и использование форм социально-педагогической поддержки детей с ограниченными возможностями базировался на трех взаимодополняющих подходах: интеграция и оптимизация соотношения социальных и педагогических аспектов, внутренних и внешних факторов, уровневая стратегия их использования с учетом имеющихся ограничений в развитии детей. Эффективное функционирование разработанной региональной системы социально-педагогической поддержки детей с ограниченными возможностями обеспечивает программно-целевой подход к ее управлению, т.е. совокупность последовательных влияний на планирование, организацию, руководство и контроль с целью достижения оптимального режима действия. Ключевые слова: социально-педагогическая поддержка, дети с ограниченными возможностями, личностно ориентированный подход, социализация, промышленный регион, подготовка социально-педагогических кадров, субъектность личности. Teslenko V.V. Theory and practice of social and pedagogical support of children with limited capabilities in the industrial region. – Manuscript. Thesis for a Doctor’s degree in pedagogy in specialty 13.00.05 – Social pedagogy – Luhansk Taras Shevchenko National Pedagogical University. – Luhansk, 2007. The thesis deals with the problem of social and pedagogical support of children with limited capabilities in the industrial region. The main point of social and pedagogical support as a special kind of social and pedagogical activity has been considered. The process of social and pedagogical support is presented as a special kind of professional social and pedagogical activity which consists of the following: revealing, defining and solving the child’s problem with the aim of defending the child’s rights. Scientific, organizational and pedagogical conditions for the creation of the regional model of social and pedagogical support have been grounded. A regional complex program for the support of children with limited capabilities has been proposed. Social and pedagogical mechanisms of the regional program of support have been determined. Administrative aspects and features of professional training of social and pedagogical workers concerning realization of the regional model of social and pedagogical support have been minutely analyzed. Key words: social and pedagogical support, children with limited capabilities, personality-oriented approach, socialization, industrial region, training of social and pedagogical personnel, subjectivism of personality. PAGE 1

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *