Суспільно-географічний аналіз геополітичного положення України у сучасній Європі (автореферат)

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

КЛОЧКО Роман Юрійович

УДК 911.3:327(477)

Суспільно-географічний аналіз геополітичного положення україни у
сучасній європі

Спеціальність 11.00.02 – економічна та соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Київ-2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної та соціальної географії
географічного факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка

Науковий керівник

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України,

Заслужений діяч науки і техніки України

Олійник Ярослав Богданович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

декан географічного факультету,

завідувач кафедри економічної та соціальної географії

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук, доцент

Дністрянський Мирослав Степанович,

Львівський національний університет імені Івана Франка

доцент кафедри географії України

кандидат географічних наук, професор

Загородній Володимир Васильович,

Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова

професор кафедри економічної та соціальної географії

Провідна установа:

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

МОН України, м. Харків

Захист відбудеться «17» грудня 2007 р. о 16 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 Київського національного
університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, ДСП-680, просп.
Акад. Глушкова, 2; конференц-зал географічного факультету (ауд. 312).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.
Київ, вул. Володимирська, 58

Автореферат розісланий » » листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук, професор
С.І. Іщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як незалежної держави зумовлює
цілу низку різноманітних підходів щодо її геополітичного майбутнього.

Ключовим поняттям при цьому є геополітичне положення як найбільш
географічне серед понять геополітичного змісту. По суті своїй воно є не
простою констатацією ситуації, а відображає усю сукупність геополітичних
процесів та відношень, що відбуваються у геополітичному просторі. При
трактуванні геополітичного положення переважає традиційний,
вузькодисциплінарний підхід до вивчення, недостатньо використовуються
суспільно-географічні методи пізнання, що ускладнює створення цілісних
понять про об’єкт дослідження.

Багатьом прикладним, теоретичним та пізнавально-дослідницьким питанням
геополітики присвячені праці українських географів: М. В. Багрова, Г. В.
Балабанова, М. С. Дністрянського, П. О. Масляка, Я. Б. Олійника, О. М.
Паламарчука, М. Д. Пістуна, А. В. Степаненка, О. Г. Топчієва, О. І.
Шаблія та ін.

Порівняно маловивченими залишаються ряд теоретичних питань, пов’язаних,
зокрема, з комплексністю аналізу геополітичного положення, внаслідок
чого увага дослідників зосереджується на вивченні окремих, найбільш
значимих його сторін і функцій, що ускладнює створення цілісної наукової
картини. Практично поза полем зору геополітики залишається просторова
сфера геополітичного положення.

Будь-який геополітичний підхід повинен враховувати географічні реалії та
сутність географічних відношень і процесів. Без названих складових
наукове дослідження не може претендувати на комплексне та вичерпне.

Відзначені актуальні теоретико-методичні проблеми дослідження
геополітичного положення визначили зміст мети й завдання роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційної роботи пов’язана з науково-дослідними роботами, що
проводяться на кафедрі економічної та соціальної географії географічного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
зокрема, з темою “Суспільно-географічні основи регіональної політики
України” (№ держреєстрації 0198U008160).

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є геополітичне
положення держави Україна, а предметом — суспільно-географічні
особливості відносин між Україною і державами та інтеграційними
утвореннями Європи.

Мета і завдання дослідження Мета роботи полягала в
суспільно-географічному аналізі геополітичного положення України у
сучасній Європі.

В завдання дослідження входило:

— розкрити географічну сутність геополітики;

— на основі існуючого методичного та методологічного
суспільно-географічного інструментарію запропонувати методи та підходи,
що можуть застосовуватись у геополітичних дослідженнях, особливо при
характеристиці геополітичного положення держави;

— визначити особливості геополітичного розвитку території України та
формування геополітичної думки на українських землях, проаналізувати
провідні тенденції;

— визначити ключові географічні та суспільно-географічні чинники, що
визначають геополітичне положення України;

— розкрити умови та тенденції формування геополітичного положення
України у загальноєвропейському процесі;

— визначити перспективну модель розвитку геополітичного положення
України.

Методологія, методи, використані матеріали. Теоретико-методичну основу
дослідження становлять діалектичний метод, зокрема, системний й
історичний підхід, комплексний, кількісно-якісний аналіз, а також ті
основні положення суспільної географії, які витримали перевірку часом.
Враховано багато важливих положень і висновків, що містяться в працях
сучасних українських географів.

Наукова новизна одержаних результатів:

вперше:

— визначено ключові географічні та суспільно-географічні категорії у
формуванні геополітичного положення, серед яких виокремлено природне
середовище (геоторію), продуктивні сили, географічний поділ праці та
суспільно-географічне положення;

— проаналізовано основні тенденції формування геополітичного положення
України в часі та здійснено періодизацію розвитку геополітичних процесів
в межах України, виділені наступні етапи: первинна організація
слов’янських політичних інститутів; трансформація геополітичного впливу
українських земель; формування класичних українських геополітичних ідей;
геополітичні орієнтири незалежної України.

удосконалено:

— комплекс суспільно-географічних методів та підходів, які можуть бути
використані при дослідженні геополітичного положення держави, що
включає такі блоки: аналіз властивостей геопростору, аналіз процесів у
геопросторі та аналіз відношень у геопросторі;

— роль географічної складової у ключових чинниках, що впливають на
формування геополітичного положення держави;

— концептуальні основи геополітичного положення України в Європі на
мікро-, мезо- та макрорівнях, що визначаються кількісною та якісною
оцінкою.

отримали подальший розвиток:

— основні етапи та послідовність дослідження геополітичного положення
держави на прикладі України, запропонована схема та логічна
послідовність їх застосування;

— комплекс практичних заходів по раціоналізації геополітичного положення
України в Європі, серед яких акцент зроблено на суб’єктності України в
геополітичних процесах та відношеннях, наголошено на необхідності
регіонального лідерства на основі проукраїнських інтеграційних процесів.

Практична значимість роботи полягає в застосуванні
суспільно-географічної методики та методології дослідження
геополітичного положення, що дозволяють перейти на якісно новий рівень
пізнання й керування геополітичними процесами.

Розроблені автором теоретико-методичні та концептуальні основи
дослідження геополітичного положення враховані Радою по вивченню
продуктивних сил України НАН України при розробці Схеми розвитку та
розміщення продуктивних сил України на період до 2015 року в частині
оптимізації зовнішньоекономічної діяльності розвитку економіки України
(довідка № 25/703-2-4 від 15 вересня 2006 року).

Теоретичні узагальнення та методичні прийоми проведеного дослідження
використовуються в навчальному процесі географічного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка при читанні
курсу „Основи геополітики” (довідка № 050/359-30 від 9 жовтня 2006
року).

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційна робота є одноосібно написаною
науковою працею, в якій реалізовано запропоновані автором
суспільно-географічні підходи при дослідженні геополітичного положення.
Сукупність отриманих наукових результатів є авторською оцінкою аспектів
формування та функціонування геополітичного положення держави.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та
висновки дослідження доповідались на конференціях: “Актуальні проблеми
розвитку географічної освіти та науки в Україні” (Київ, 2003), III
Всеукраїнській науково-практичній “Суспільно-географічні проблеми
розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2004), міжнародній молодих
вчених, присвяченій 170-річному ювілею Київського національного
університету імені Тараса Шевченка “Молоді науковці – географічній
науці” (Київ, 2004), IX з’їзді Українського Географічного товариства
“Україна: географічні проблеми сталого розвитку” (Чернівці, 2004),
міжнародній науково-практичній студентів, аспірантів та молодих вчених
“Шевченківська весна”, присвяченої 15-й річниці незалежності України
(Київ, 2006).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 9 наукових праць
загальним обсягом 1,3 д. а., з них у фахових виданнях – 4.

Обсяг і структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаної літератури та додатків. Дисертація
викладена на 140 сторінках тексту, включає 10 таблиць, 12 рисунків, 8
додатків. Список використаної літератури налічує 120 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Теоретико-методичні основи дослідження геополітичного
положення” сформульовано наукові основи геополітики та
теоретико-методичні аспекти дослідження геополітичного положення.

На сучасному етапі поняття “геополітика” є одним із фундаментальних
понять теорії міжнародних відносин.

Основною умовою у формуванні і розвитку геополітичного потенціалу
держави є територіальна організація населення та результатів його
діяльності. Співвідношення географії (зокрема, суспільної) і політики
являється однією із ключових методологічних проблем геополітики.
Геополітика тісно пов’язана з багатьма дисциплінами
суспільно-географічного змісту, через які відбувається входження
геополітики у систему суспільної географії. Це можуть бути зв’язки по
спільному дослідженню одного і того ж географічного об’єкта, які
включають дослідження економіко-, соціально-, демо- і
політико-географічних сторін.

Геополітика концептуально представлена багатьма просторовими моделями:
протистояння суші і моря, полярності світу, розподіл на пан-регіони,
теорія Хартленду і т. п. Територія або географічний простір в
геополітиці, з її природними і суспільними властивостями, є матеріальним
виразом соціальних, економічних, природничих факторів, що в свою чергу
впливає на суспільно-політичний розвиток.

За такого розвитку геополітичних процесів слід використовувати
методологію та методичний комплекс суспільної географії. Тому що ні одна
із наук , в порівнянні з географією, не накопичила настільки значних
знань про властивості геопростору. З концептуальних позицій ключовими у
цьому плані є різні таксономічні рівні дослідження.

Основними суспільно-географічними категоріями при дослідженні
геополітичного положення слід вважати: властивості
суспільно-географічного простору, відношення в суспільно-географічному
просторі та процеси в суспільно-географічному просторі. Дані
суспільно-географічні категорії з усіма їх особливостями та аспектами
дослідження представлено на рис.1.

Не менш важливим чинником функціонування держави є природне середовище.
Дія природних чинників на геополітичні процеси має переважно
опосередкований характер і, головним чином, трактується через призму
географічного детермінізму. Зараз в географії, а як наслідок і в
геополітиці, географічний детермінізм гостро критикується або навіть
заперечується, проте вплив природного середовища на суспільні процеси
завжди буде очевидним.

Але нас більше цікавить інша складова природничого чинника –
мінерально-сировинні ресурси. Від ступеня забезпеченості держави
природними ресурсами залежить її здатність проводити самостійну державну
політику. Мінерально-сировинні ресурси завжди були тим інтегрованим
стержнем, навколо якого і формується вся сукупність геополітичних
процесів. Особливо важливі у цьому контексті стратегічні мінеральні
ресурси.

Під стратегічними корисними копалинами слід розуміти мінеральну
сировину, що має особливе значення для забезпечення економічного
розвитку, оборони і безпеки. За міжнародними стандартами до стратегічно
важливих для технічної цивілізації ресурсів відносяться 25 видів
корисних копалин. Ще в 1945 році американський географ Ісайя Боумен
пропонував ареали, які повторюють розміщення найважливіших стратегічних
ресурсів (нафта, уранові руди, олово та ін.) відносити до важливих
факторів світової геополітики. Пропонуємо їх називати „географічними
центрами сили”. На основі даної ідеї пропонується методика
картографування “географічних центрів сили”, яка за великим рахунком
зводиться до розгорнутої легенду. Суть її в тому, що для кожного
“географічного центру сили” подається структурована бальна оцінка у
відповідності із запропонованою шкалою. Наприклад, “центр” має оцінку 11
балів. В легенді ж це подається так: нафта — 6 балів (означає, що
територія “центру” включає родовище міждержавного значення, якому, у
відповідності із встановленою шкалою присвоюється 4 бали + 2 родовища
районного значення, яким присвоєно по одному балу; вольфрамові руди – 3
бали (родовище державного значення (2 бали) + родовище районного
значення (1 бал); марганцеві руди – 2 бали (родовище державного значення
(2 бали).

Зазначимо, що незважаючи на певну трансформацію поглядів серед
геополітиків, значення природничих та територіальних ресурсів у
геополітиці є важливим та визначальним і донині. Важливість полягає в
тому, що фактично вся геополітика виникла і формувалась саме на основі
ідей, де визначальним визнавався природничий та територіальний фактор.
При ігноруванні цього факту в геополітиці, будь-який геополітичний огляд
чи аналіз втрачає свою доцільність. Перспективним у цьому напрямі
дослідження може бути не тільки описово-аналітична, а й кількісна оцінка
природних ресурсів і фізичних параметрів держави.

Розділ другий “Оцінка основних чинників, що визначають геополітичне
положення держави” присвячено аналізу основних географічних та
суспільно-географічних чинників, що суттєво впливають на формування
геополітичного положення держави.

Всі географічні чинники, що визначають політичне буття держави можна
розділити на такі групи:

— історико-географічні чинники (тут слід прослідкувати трансформацію
геополітичного положення держави);

— просторові (кількісні ознаки параметрів держави);

— суспільно-географічні (сукупність кількісних та якісних показників, що
визначають територіальну організацію соціосфери);

— природничі (природні умови і природно-ресурсний потенціал).

Особливої уваги заслуговує історизм стосовно розвитку геополітичної
думки та особливостей геополітичного розвитку України.

У розвитку геополітичної думки та діяльності на українських землях
доцільно виділяти чотири етапи: первинна організація слов’янських
політичних інститутів; трансформація геополітичного впливу українських
земель; формування класичних українських геополітичних ідей;
геополітичні орієнтири незалежної України.

Для аналізу просторового чинника достатньо акцентувати увагу на такому
простому показникові, як площа території на душу населення в межах
держави. Справа в тому, що показник забезпеченості населення територією
практичний вираз знаходить у категорії ”людська зона”.

“Людська зона” включає в себе площі територій, акваторій та аероторій,
потрібних для задоволення елементарних потреб людства на ресурси:
проживання, здобуття ресурсів для життєдіяльності людини та для
захоронення відходів і абсорбції забруднень. За розрахунками ООН, 2,2 га
на людину може забезпечити сталий розвиток. При цьому природа може
задовольняти потреби кожного максимум з розрахунку всього 1,8 га на
людину.

Порівнявши розраховані показники “зони” по деяких країнах з формальним
показником забезпеченості територією, встановлюємо, що показник
“людської зони” відрізняється від 0 до 10% (в сторону зменшення). Тому
при аналізі на предмет забезпеченості/незабезпеченості “людською зоною”
для збереження принципових відмінностей достатньо і показника
забезпеченості ресурсами території.

Показник забезпеченості ресурсами території тісно корелюється з
екологічним рейтингом країн. Екологічний рейтинг країн включає в себе ту
сукупність показників (біорізноманіття, збереження природних ресурсів,
енергозбереження і. т. д.), які фактично визначають сталий розвиток. В
екологічному рейтингу держав світу найвищі позиції мають такі держави
Європи: Швеція, Фінляндія, Ісландія, Чехія, Норвегія, Великобританія,
Естонія. Саме ці країни і є найбільш забезпеченими в Європі в плані
території на одну особу.

Згідно екологічного рейтингу маємо 34 місце України серед Європейських
країн, хоча за забезпеченістю ресурсами території Україна займає 16
місце. На перший погляд це не підтверджує тезу про те, що показник
забезпеченості ресурсами території фактично визначає розвиток держави.
Але це пояснюється просто — при розрахунку індексу екологічних
досягнень, крім показників, які мають в свої основі територіальний
аспект, враховувались і процеси енергозбереження в країні та викиди
шкідливих речовин у абсолютних показниках.

Ресурс території — необхідна умова сталого розвитку, який є ключовим у
геополітичних процесах.

Суспільно-географічні чинники по суті своїй є тими категоріями, що
формують усю сукупність геополітичних процесів та властивостей.
Суспільно-географічні чинники слід розглядати у трьох аспектах:
економіко-географічному, соціально-географічному та демогеографічному.

Аналіз економіко-географічної та соціально-географічної складової
чинників формування геополітичного положення передбачає аналіз
освоєності території. Інтегральним кількісним показником у такому
випадку може виступати індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП).

Кількість населення держави (демографічний фактор) у геополітиці
доцільно розглядати через призму критичних рівнів населеності. Мова йде
про те, що у природничих науках на прикладі біологічних популяцій
встановлені так звані критичні рівні популяцій, що представлені
геометричною прогресією: 1; 15; 230; 3500; 22 000; 53 000; 60 000;
160 000; 450 000; 800 000; 1 200 000; 3 300 000; 3 800 000; 9 000 000;
12 000 000; 24 000 000; 66 000 000; 178 500 000; 183 50 000;
485 000 000; 1 320 000 000; 2 800 000 000; 3 600 000 000; 9 700 000 000.

Критичні рівні із геометричної прогресії, визначають кількість
популяцій, при яких мають місце якісні зміни в їх структурі, функціях,
що об’єктивно проявляється у нестабільності популяцій та кризових явищах
у поведінці (підвищена агресивність, устремління до захоплення території
і т. д.).

Слід відзначити, що критичні кількості виявляються не тільки в
структурах біологічних популяцій, але і в розвитку держав регіонів і
людства. Досягнення критичної кількості пов’язано з принциповою зміною
характеру розвитку.

Це доволі чітко ілюструється на історичних прикладах.

Наприклад, динаміка кількості населення Європи мала, згідно із
запропонованою прогресією, критичні рівні, що приходились на 1300 р.
(66 000 000), 1810 р. (180 000 000) і 1940 р. (490 000 000).

Ці рівні досить чітко поєднуються із суспільно резонансними подіями
відповідних часів.

Так, до 1300 року в Європі завершились хрестові походи і “хрестонці”
втратили всі володіння на Сході. Початок ХІХ ст. характеризується
наполеонівськими війнами, які завершились переділом карти Європи. В
40-их роках ХХ ст. друга світова війна призвела до нового перегляду
європейських кордонів.

Такі тенденції можна виявляти і в межах окремих держав.

В Україні критична кількість населення припала на початок другої
половини XIX століття (24 млн. чол.). Серед резонансних подій того
періоду слід виокремити в першу чергу скасування кріпосного права.

Критичні рівні кількості населення дозволяють по динаміці
народонаселення прогнозувати час та місце настання економічних і
соціально-політичних криз.

При розгляді природничих чинників слід в першу чергу акцентувати увагу
на мінерально-сировинній базі, яку в геополітиці доцільно досліджувати у
контексті “географічних центрів сили”.

На рис. 2 можна наочно переконатись у розміщенні “географічних центрів
сили” та положенню європейських держав по відношенню до них. Для
спрощення, назви “центрів” формалізовано до числових позначень та
типізовано за категоріями, де “5 категорія” має найбільшу значимість.

Як видно з рисунку більша частина стратегічної мінеральної сировини
Європи зосереджена саме у Центральній та Східній Європі. Україна у цьому
відношенні має вигідне положення, адже вона займає третє місце (після
Росії та Німеччини) серед держав Європи за щільністю та значимістю
розташування „географічних центрів сили” на свої території.

В найближчому майбутньому розвиток технологій в різних галузях
промисловості і сільського господарства досягне такого рівня, що з
геополітичних міркувань багатство будь-якої держави можна буде оцінювати
площею займаної території (просторовий чинник), запасами природних
ресурсів (природничий чинник) та кількістю населення (суспільний
чинник).

У третьому розділі “Аналіз геополітичного положення України у сучасній
Європі” проводиться аналіз геополітичного положення України на різних
таксономічних рівнях та пропонуються рекомендації щодо раціоналізації
геополітичного положення України.

На макрорівні геополітичне положення України аналізується в контексті
загальноєвропейських політичних процесів та у системі взаємовідносин
Україна — ЄС.

Дослідження геополітичного положення України на мезорівні зводиться до
аналізу участі України в інтеграційних утвореннях типу ГУАМ та ЄЕП. Для
України велике значення має перспектива створення альянсу із Грузією,
Азербайджаном і Молдовою. У складі цього альянсу Україна може
структурувати джерела постачання енергоносіїв до Європи — за рахунок
імпорту з Азербайджану й доходів від їхнього транзиту через українську
територію. Розуміючи важливість цього напряму, Україна активно лобіює
проект ГУАМ.

Сировинна направленість економік Казахстану і Росії буде визначати
економічну політику ЄЕП, яка буде орієнтована перш за все на
безкоштовне транспортування російських і казахських енергоносіїв в
Європу через території України та Білорусі (які володіють розвиненою
системою нафто- та газопроводів) та використання їхніх нафтопереробних
потужностей.

Геополітичне положення на мікрорівні передбачає на основі потенціалу
держав-сусідів визначення загроз та спільних напрямів розвитку.
Формально це відображено у таблиці 1.

Таблиця 1

Потенціал країн-сусідів України за показниками S (площа),

P (населення) та v (ВВП за ПКС)

& ( N ” O »

\

?

?

Україна-Білорусь 2,90 4,57 2,5 0,3 2,81 3,95 3,43

Україна-Молдова 19,3 10,7 18,8 13,6 19,21 11,6 14,0

Україна-Польща 1,9 1,3 0,5 1,5 1,26 1 1,3

Україна-Росія 0,15 0,46 0,16 0,23 0,15 0,34 0,22

Україна-Румунія 2,52 221 1,36 2,35 2,15 1,98 2,17

Україна-Словаччина 11,6 9,14 3,75 10,17 8,11 7,18 8,56

Україна-Угорщина 6,44 4,92 1,67 5,55 4,06 3,59 4,42

Вербально відношення України з державами-сусідами можна охарактеризувати
наступним чином:

1. Білорусь та Україна не мають підґрунтя для виникнення конфліктних
ситуацій через цілу низку причин. По-перше, країна відносно добре
забезпечена територіальними ресурсами. По-друге, силовий потенціал
Білорусі поступається потенціалу Україні. По-третє, не слід залишати
поза увагою і людський ірраціоналізм. Мається на увазі, що білоруси в
історичному контексті є спокійною та розсудливою нацією. Можливо, тому,
що територія країни знаходиться на вісі “Схід-Захід” і генетична пам’ять
просто противиться будь-якому радикалізму та соціальним потрясінням.

2. Польща з огляду на формальні показники може становити небезпеку для
України, але це не має ніякого впливу на україно-польські відносини. У
Польщі гірша забезпеченість ресурсами території. Крім того,
територіальні зазіхання Польщі до України можуть бути підсилені або (та)
спровоковані історичним фактором. Силовий потенціал Польщі переважає
потенціал України. Проте, між Україною та Польщею склались найкращі
сусідські відносини, що в деякій мірі нівелює “небезпеку” двох
вищезазначених аргументів.

3. Угорщина та Словаччина хоча і відчувають гостру небезпеку в території
і формально можуть мати спірні питання з Україною (в Україні є райони зі
значною часткою угорців та словаків), проте не мають достатнього
потенціалу. Та й членство в ЄС цих країн явно не стимулює їх до
недипломатичного вирішення територіальних питань.

4. Румунія з Україною мають специфічні відносини через цілу низку
причин. По-перше, україно-румунські відносини досить напружені через
територіальні претензії (проблема приналежності о. Зміїний, проблема
кордонів у гирлі Дунаю, проблема українських територій з переважанням
етнічних румунів). По-друге, по суті своїй Румунія схожа на Україну, як
за територіальним ресурсом, силовим потенціалом, так і за
“геополітичними амбіціями”.

На думку американських дипломатів, Румунія, являючись членом ЄС, повинна
стати лідером у Чорноморському регіоні, адже саме цей регіон у
найближчому майбутньому стане стратегічним напрямом поставки нафти до
Європи. Тому Румунія і перетворилась в об’єкт першочергової
зацікавленості для США. Очевидно, що при такій підтримці у Румунії
більше шансів стати лідером у геополітичних процесах Чорноморського
регіону.

5. Молдова, як і будь-яка мала держава у значній мірі залежить від
різних геополітичних сфер впливу. По-перше, вона поступається Україні за
всіма геополітичними показниками. По-друге, в Молдові досить гостро
стоїть питання територіальної цілісності, оскільки країна має в своєму
складі сепаратистське Придністров’я. Ситуація для Молдови ускладнюється
і тим, що геополітично вона повністю залежить від України, а
геоекономічно в більшій мірі від Росії.

Вирішити “проблему Придністров’я” та відповідно зберегти цілісність
Молдови може тільки Україна. Тому Придністров’я слід розглядати як
реальний фактор геополітичного впливу України у Східній Європі.

6. Відношення України і Росії мають свою специфіку і в переважній
більшості знаходяться у площині людського ірраціоналізму. Тут потрібно
розуміти, що відносини з Росією мають будуватися таким чином, щоб вони
не суперечили нормам і принципам діяльності Європейського Союзу.

Для геополітичного ствердження України потрібні серйозні інформаційні та
діяльні приводи.

Акцент в українській геополітичній доктрині потрібно робити на
меридіональний напрямок, а не на широтний. Цей напрям надзвичайно
важливий, оскільки це:

— підкреслює єдність української нації та унітарний характер української
держави, що знімає підґрунтя культурних, економічних, соціальних і
політичних контрастів;

— має на увазі, що головний геополітичний пріоритет України —
конструювання балто-понтійского союзу, який би об’єднав нові орієнтовані
на захід держави від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів у
їхньому протистоянні “російській погрозі” (балтійсько-чорноморська
доктрина

С. Рудницкого); Захід, безперечно, оцінив би цю місію у матеріальному
вираженні.

Україна є історичним і духовним центром східно-православної цивілізації,
залишаючись у епіцентрі східно-православної, західно-християнської та
ісламської релігій, знаходячись на кордоні європейської та азіатської
культур.

Об’єктивно Україна могла б дати потужний імпульс екуменістичному руху,
як країна кількох християнських конфесій (під екуменізмом слід розуміти
скерований до єдності рух християн різних конфесій).

Крім того, Україна — країна радянського Чорнобиля й радянських штучних
морів, що може сприяти появі загальноєвропейського екологічного руху під
лідерством України.

Набагато більших досягнень Україна отримає від економічної співпраці в
рамках ГУАМ. Однак, ця співпраця залежатиме від обраних пріоритетів.

Принаймні, зона вільної торгівлі набагато більш вигідна меншим країнам,
для торгівлі із великими, ніж навпаки. До речі, саме тому Україна
постійно наполягає на зоні вільної торгівлі із Росією, яка послідовно
цьому опирається.

Виходом, який би дозволив Україні отримати і свою долю прибутків, мало б
стати залучення до кола ГУАМ інших країн, насамперед Румунії та
Туреччини. Участь країн, чиї ринки порівняні із українським, роблять
зону “вільної торгівлі” ГУАМ вигідною і для нашої країни.

Останнім часом з ініціативи України було здійснено важливий практичний
крок у цьому напрямі. Мова йде про створення нової організації –
Співдружності демократичного вибору (СДВ). СДВ повинна стати тією
організацією, що перебере на себе політичну складову ГАУМ.

Політичне співробітництво з прибалтами надасть Україні певні економічні
вигоди. У випадку реалізації проекту по постачанню каспійської нафти в
Європу, найбільш ймовірним виглядає шлях
„Азербайджан-Грузія-Україна-Польща-Німеччина”. Таким чином зменшується
значення Росії як постачальника енергоносіїв в Євросоюз. Країни Балтії,
в свою чергу, послугують свого роду гарантом того, що Росії не вдасться
налагодити постачання палива в Європу в обхід України.

Модель зміни політичної ситуації у Східній Європі, описана вище – лише
один із можливих сценаріїв розвитку подій. При його реалізації може
суттєво підвищитись роль нашої країни на Сході Європи.

На основі численних узагальнень та географічного синтезу, картографічно
геополітичне положення України в Європі показано на рис. 3. На даній
картосхемі доволі чітко видно, що Україна знаходиться на узбіччі
геоекономічних та у центрі геокультурних процесів Європи. Але це не є
критично. Просто в українській зовнішній політиці акцент потрібно робити
на геокультурне підґрунтя, що при правильній постановці питання допоможе
Україні зайняти провідні позиції у цій ще не зайнятій ніші.

ВИСНОВКИ

1. Геополітика розглядається як розділ політології, хоча її подальший
розвиток можливий лише за умови надання їй статусу міждисциплінарного
наукового напряму.

Класична геополітика виникала як військова дисципліна, але науково
найбільш тісно вона пов’язана з географічним детермінізмом та
антропогеографією. Геополітика вивчає простір як безпосередню політичну
силу. Поза простором і часом її ніколи не буває. Простір в геополітиці,
з його природними і суспільними властивостями, є матеріальним виразом
соціальних, економічних, природничих факторів, що в свою чергу впливає
на суспільно-політичний розвиток.

Геополітика тісно пов’язана з багатьма дисциплінами
суспільно-географічного змісту, через які відбувається входження
геополітики у систему суспільної географії. Геополітика з дисциплінами
суспільно-географічного циклу може буде пов’язана спільним дослідженням
геопросторових проблем. Доволі тісно переплітається геополітика із
теоретичною суспільною географією. Поняття територіальна диференціація
та інтеграція використовуються для констатації реальних фактів
політичної сфери.

Ключове поняття геополітики – геополітичне положення – є властивістю
країни і одночасно в ньому відображається її відношення до інших
об’єктів.

2. Методологія геополітики багато в чому ґрунтується на тісному зв’язку
явищ і процесів міждержавних і регіональних рівнів, з аналізом розмірів
і конфігурації територій, зображення меж держав, розташування ресурсів,
стану економіки і клімату країн, їх етнічного складу і політичного
устрою. Геополітичний підхід можна розглядати як форму подачі
країнознавчої інформації під певною точкою зору.

Методи геополітики вкрай різноманітні – від світоглядних міркувань до
використання складних математичних методів статистичного аналізу.
Ключовим поняттям у суспільній географії являється суспільно-географічне
положення з усіма його особливостями. У геополітиці
суспільно-географічне положення являється свого роду інтегрованим
стержнем, навколо якого і формується геополітичне положення, що в свою
чергу в геополітиці є визначальним при геополітичному аналізі та
розробці геостратегії (прикладний напрям геополітики).

Тому при дослідженні геополітичного положення потрібно використовувати
методологію та методичний комплекс суспільної географії, особливо той,
що використовується для дослідження суспільно-географічного положення.

Відмінність суспільно-географічного дослідження геополітичного положення
від будь-якого іншого полягає в тому, що дослідження територіальної
організації здійснюється не через просту констатацію зміни деяких
показників у часі, а через аналіз взаєморозміщення, форм територіальної
організації, взаємозв’язків.

Базовою основою для теоретичного аналізу геополітичного положення слід
вважати систему понять суспільної географії, а саме: властивості
геоторії, відношення в геоторії та процеси в геоторії.

3. Дослідження геополітичного положення слід проводити у три етапи:
теоретико-методичний, аналітико-синтетичний та
конструктивно-концептуальний. Теоретико-методичний етап передбачає
виділення етапів дослідження, аналіз географічної та
суспільно-географічної складової у досліджуваному явищі та виокремлення
суспільно-географічної методики та методології, яка може бути
застосована. Аналітико-синтетичний етап включає в першу чергу аналіз
географічних чинників, що формують та впливають на геополітичне
положення держави. Для повноти дослідження аналіз чинників слід
здійснювати на якісному та кількісному рівні. На цьому етапі фактично
здійснюється аналіз суспільно-географічних властивостей геополітичного
простору держави. Крім того, на аналітико-синтетичному етапі передбачено
аналіз географічного поля, який зводиться до порівняння різночасових
характеристик та аналізу просторово-часового розвитку геополітичних
явищ.

Конструктивно-концептуальний етап передбачає аналіз відношень в
геопросторі на мікро-, мезо- та макрорівні. До цього потрібно підходити
синтетично, з урахуванням процесів в геопросторі та висновків, отриманих
в результаті аналізу властивостей геопростору. Кінцева стадія цього
етапу передбачає рекомендації по раціоналізації геополітичного положення
держави.

4. В українській полiтичнiй думці інтерес до геополітичної проблематики
зростав тоді, коли виникали умови для національно-визвольних змагань або
коли підбивали підсумки таких змагань. У розвитку геополітичної думки та
діяльності на українських землях доцільно виділяти чотири етапи:
первинна організація слов’янських політичних інститутів; трансформація
геополітичного впливу українських земель; формування класичних
українських геополітичних ідей; геополітичні орієнтири незалежної
України.

Етап первинної організації слов’янських політичних інститутів слід
ототожнювати в першу чергу з Київською Руссю та Галицько-Волинським
князівством.

Етап трансформації геополітичного впливу українських земель охоплює
часові рамки геостратегічної діяльності Запорізької Січі. Трансформізм
заключається не тільки в частій зміні зовнішніх векторів, а й в тому, що
козацька держава мала геополітичне положення, яке визначалось виключно
військовою могутністю.

Впродовж наступного етапу геополітичного розвитку України активно
розробляються і пропагуються фундаментальні українські геополітичні
ідеї. В той же час українські геополітичні ідеї не могли бути
реалізованими через складні політичні умови всередині країни, що
визначались в першу чергу недостатнім потенціалом українських політичних
сил.

На заключному етапі вирішується широкий комплекс геополітичних проблем,
з одного боку, пов’язаних зі вступом України до СОТ набуття
повноправного членства України в НАТО, з іншого – раціоналізація
відносин з Росією.

5. Основними географічними чинниками, що визначають та формують
геополітичне положення держави є: просторові, природно-географічні та
суспільно-географічні.

Просторовий чинник слід розглядати у двох іпостасях: топологічно та
хорологічно. Топологічний підхід є теоретичним і застосовується, як
правило, з дослідницькою та пізнавальною метою. Хорологічний є більш
практичним і на його прикладі можна привести та пояснити багато
прикладів, що визначають та можуть стимулювати просторову поведінку
держави.

Природничий чинник в геополітиці слід розглядати через призму
мінерально-сировинних ресурсів, які багато в чому і визначають
властивості та процеси в геополітичному просторі. У такому контексті
природничий чинник знаходить своє продовження в суспільно-географічних
чинниках, серед яких ключове місце посідають продуктивні сили.

Суспільно-географічні чинники необхідно розглядати у двох ключових
аспектах: соціально-економічному та демографічному.

Соціально-економічні чинники свій вираз в оцінці знаходять у такій
географічній категорії як “соціально-економічна освоєність території”.
Важливою підгрупою серед соціально-економічних є соціально-географічні,
що виявляють територіальні особливості національних меншин, етносів,
культури, конфесій, електорату, урбанізаційних та міграційних процесів
та їх вплив на формування геополітичного положення.

Демографічний фактор у геополітиці слід пов’язувати з поняттям “критична
кількість населення”.

6. Україна не є суб’єктом, що формує геополітичний простір навколо себе,
і залишається здебільшого пасивним об’єктом масштабних процесів, що
розгортаються навколо неї. За певних умов партнерство стратегічного
рівня може скластися між Україною та Польщею, але й для неї ці відносини
залишатимуться хіба що важливим додатком до стратегії інтеграції в
європейський простір.

Головною природною геополітичною віссю України, спрямованої з півночі на
південь, виступає Дніпро, тому саме вісь “північ — південь”, а зовсім не
“захід — схід”, є для України визначальною. Саме при такому підході
можлива політична консолідація українського суспільства.

Національні інтереси України повинні мати яскраво виражений внутрішній
характер з певними ознаками регіоналізму. Регіоналізм зовнішньої
політики України повинен виявлятися в задекларованому курсі на
інтеграцію в Європейську спільноту та намаганні розвивати інтеграційні
процеси в межах ГУАМ. Саме ГУАМ повинна стати тією організацією, що
сприятиме Україні у встановленні її реального геополітичного лідерства у
регіоні Центральна та Східна Європа.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Клочко Р.Ю. Геополітична складова державницької думки в Україні //
Економічна та соціальна географія. – 2004. — Вип. 55.- С. 276 –281.

2. Клочко Р.Ю. Концептуальна оцінка природно-територіальних ресурсів як
важливого фактору геополітичного положення // Географія и сучасність. –
2005. — №2. – С. 46 – 54.

3. Клочко Р.Ю. Придністров’я як реальний фактор геополітичного впливу
України у Східній Європі // Економічна та соціальна географія. – 2005. —
Вип. 56. – С.193-196.

4.Олійник Я.Б., Клочко Р.Ю. Основні напрямки інтеграції України у
Європейське співтовариство // Економічна та соціальна географія. – 2003.
— Вип. 54. — С. 232–237 (особистий внесок – визначення пріоритетних
напрямів європейської інтеграції для України).

Тези наукових доповідей

5. Олійник Я.Б., Клочко Р.Ю. Суспільно-географічний вимір геополітики //
Актуальні проблеми розвитку географічної освіти та науки в Україні:
Матеріали конференції. — К., 2003.- С. 24-26 (особистий внесок –
визначення наукових зв’язків, по яких відбувається входження геополітики
до суспільно-географічної науки).

6. Клочко Р.Ю Продуктивні сили України у геополітичному контексті //
Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України:
Матеріали III Всеукраїнської науково-практичної конференції. — К., 2004.
— С. 73-74.

7. Клочко Р. Геополітичні доктрини сучасного світоустрою // Молоді
науковці – географічній науці: Тези міжнародної конференції молодих
вчених присвяченої 170-річному ювілею Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. — К., 2004. — С. 10-11.

8. Клочко Р.Ю. Географічна сутність геополітики // Україна: географічні
проблеми сталого розвитку: Матеріали IX з’їзду Українського
географічного товариства. – К., 2005. – Т.3 – С. 53-55

9. Клочко Р. Наукові основи геополітики // Шевченківська весна:
Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів,
аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності
України. – К., 2006. – Ч.І – с.75-76.

АНОТАЦІЯ

Клочко Р. Ю. Суспільно-географічний аналіз геополітичного положення
України у сучасній Європі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за
спеціальністю 11.00.02 – економічна та соціальна географія. – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню суспільно-географічного положення
України, яке є важливою категорією при визначенні зовнішньополітичних
пріоритетів держави.

Розглянуто географічну сутність геополітики, проаналізовано її наукове
відношення до суспільної географії, запропоновано авторське бачення
комплексу суспільно-географічних методів та підходів при дослідженні
геополітичного положення держави.

Виділено ключові географічні чинники, що впливають на формування
геополітичного положення держави: історико-географічні, просторові,
суспільно-географічні, природничо-географічні. На конкретних прикладах
показано вплив кожного з чинників. Проаналізовано сучасне геополітичне
положення України у сучасній Європі на різних таксономічних рівнях.
Запропоновані шляхи по вдосконаленню геополітичного положення України.

Ключові слова: геополітика, геополітичне положення,
суспільно-географічна методика, географічні чинники, Європа, регіональне
співробітництво.

АННОТАЦИЯ

Клочко Р. Ю. Общественно-географический анализ геополитического
положения Украины в современной Европе. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по
специальности 11.00.02 – экономическая и социальная география. –
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию общественно-географического
положению Украины, которое является важной категорией при определении
внешнеполитических приоритетов государства.

Рассмотрено географическую сущность геополитики, доказана объективность
понятия “пространство” в геополитике в целом и геополитических
исследованиях в частности. Определены ключевые географические
категории, которые формируют геополитическое положение. Предложено
авторское видение комплекса общественно-географической методики,
подходов и этапов при исследовании геополитического положения
государства. Предложены формулы и показатели для количественного анализа
геополитического положения, основываясь на существующих принципах
математических методов в географии. Расширено понятие “стратегические
центры силы” посредством методики определения значимости и
картографирования “стратегических полезных ископаемых”.

Выделены ключевые географические факторы, которые влияют на формирование
геополитического положения государства. Среди таковых выделены:
историко-географические, пространственные, общественно-географические,
естественно-географические. Проанализированы основные тенденции
формирования геополитического положения Украины. Совершена периодизация
этих процессов. На конкретных примерах показано влияние
физико-географических, и общественно-географических факторов. На
основании понятия “человеческая зона” доказана доминирующая роль
пространственных факторов в геополитических отношениях.

С помощью количественного и качественного анализа определено
геополитическое положение Украины в современной Европе на разных
таксономических уровнях. На концептуальном уровне рассмотрены отношения
Украины с сопредельными государствами. Определены приоритеты
сотрудничества Украины с региональными интеграционными образованиями.
Предложены пути по усовершенствованию геополитического положения
Украины.

Ключевые слова: геополитика, геополитическое положение,
общественно-географическая методика, географические факторы, Европа,
региональное сотрудничество.

Annotation

Klochko R.Y. Social-geographical analysis of the geopolitical position
of Ukraine in present day Europe.-Manuscript.

Dissertation on geographical science degree kandidat’s competition in
11.00.02 speciality – economic and social geography.- Taras Shevchenko
Kiev national university, Kiev, 2007.

Dissertation is dedicated to the investigation of social-geographical
position of Ukraine as an important category when defining foreign
policy priorities of the state.

Geographical essence of geopolicy is considered, the analysis of its
scientific relation to social geography has been given,
social-geographical aproaches and methods of investigation of
geopolitical position of the state have been suggested.

Key geographical factors have been singled out which have influence on
the formation of geopolitical, spatial, social-geographical,
natural-geographical.

Specific examples of every factor’s influence have been shown. The
present-day geopolitical position of Ukraine in modern Europe on
different taxonomical levels have been analysed. The ways to improve
geopolitical position of Ukraine have been suggested.

Key words: geopolicy, geopolitical position, social-geographical
methods, geographical factors, Europe, regional cooperation.

Підписано до друку 01.11.2007 р. Формат 60х90/16.

Папір офсетний. Друк – різограф.

Ум. друк. арк. – 0,9. Обл.-видав. арк. – 0,9.

Наклад 100 прим. Зам. 02-18.

Видавництво географічної літератури “Обрії”

Свідоцтво Держкомінформу України ДК № 23 від 30.03.2000 р.

03022, Київ, вул. Метрологічна, 42-б, оф. 3

Телефон: 521-32-28

PAGE 1

PAGE 17

Рис. 3 Положення України в геополітичній макроструктурі Європи

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *