Роль ідеології в процесі соціальних змін (автореферат)

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КОЛОТИЛО Володимир Володимирович

УДК: 316.75: 930.1

Роль ідеології в процесі соціальних змін

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії

гуманітарних наук філософського факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник –

доктор філософських наук, професор,

академік НАН України

ГУБЕРСЬКИЙ Леонід Васильович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, проректор,

директор Інституту міжнародних відносин,

завідувач кафедри філософії гуманітарних наук.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор,

член-кореспондент НАН України

МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф. Кураса НАН України,

керівник Центру комплексних досліджень

політичних наук;

кандидат філософських наук

НАДОЛЬНИЙ Микола Іванович,

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України,

відділ соціальної філософії,

старший науковий співробітник.

Провідна установа –

Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ

Захист відбудеться „26” червня 2006 р. о

14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.001.17 у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська,
60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій

бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий „25_” травня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради
Л.О. Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних соціально-філософських
дослідженнях наявна істотна потреба щодо визначення місця, ролі і
значення ідеології в суспільно-історичному процесі. Такий теоретичний
аналіз конче необхідний, оскільки в кінці ХІХ – на початку ХХ століть
відбулися суттєві зрушення у самовизначенні соціальної філософії, що
привело до перегляду змісту і значення цілої низки понять. Зокрема,
ідеологія у соціально-філософському аспекті постає багатовимірним
об’єктом, що вимагає створення нових методологічних підходів. Практика ж
соціальних змін вимагає розв’язання проблем, характерною особливістю
яких постає невідповідність між новими вимогами життя, старими схемами
діяльності і несформованістю загальних орієнтирів і критеріїв для
створення конструктивних соціальних систем. Саме на цьому тлі
актуалізується проблема формування ідеології як соціальної стратегії,
яка б задавала цілі, смисли, горизонти життєдіяльності як людини
зокрема, так і суспільства в цілому. Тому соціальні зміни з необхідністю
вимагають ідеологічного забезпечення. Роль ідеології актуалізується і в
зв’язку з формуванням глобального соціального простору, адже вона
здійснює суттєвий вплив на способи і механізми взаємодії різноманітних
культур, засоби їх ціннісної інтеграції.

Наукове дослідження ідеології як феномену суспільного життя отримало
свій розвиток у ХІХ – на початку ХХ століть. Класичними постають
осмислення ідеології, здійснені К. Марксом, Ф. Енгельсом, В. Леніном,
М. Мангеймом, Т. Адорно, Л. Альтюссером, А. Грамши та іншими вченими,
які намагалися розкрити сутність цього явища, систематизувати та
структурувати ідеологічні компоненти.

Закладене в цей період протиставлення двох різних підходів до розуміння
ідеології визначило наступні розбіжності в дослідженнях. В радянській
науці відстоювалась можливість існування суто наукової ідеології і на
цій підставі аналізувалися роль, значення, місце і соціальні функції
марксистської ідеології на противагу “ілюзорності”, “хибності”
буржуазної. Таке розуміння ідеології відобразилось в працях Є. Бабосова,
Н. Біккеніна, П. Гуревича, В. Іванова, В. Келле, В. Константинова,
Г. Нестеренка, А. Улєдова, В. Ядова, М. Яковлєва.

У зарубіжній філософії кінця 50-х – початку 60-х років ХХ століття
починає домінувати ідея про можливість побудови “безконфліктного”
суспільства, при якому суспільна злагода скасовує саму необхідність у
будь-яких ідеологічних системах. Відповідне обґрунтування ця ідея
віднайшла в працях В. Альберта, Р. Арона, Д. Белла, К. Поппера,
Е. Топича, С. Хантінгтона, Л. Фойєра, Ф. Фукуями, Е. Шилса. Окрім цього,
ідеологія визначається атрибутивним елементом тоталітарних систем і
антиподом “відкритого” суспільства.

В 70-х роках ХХ століття відбувається переосмислення соціальної ролі
ідеології, що відобразилось у культивуванні теорії “реідеологізації”.
Результатом відповідної роботи виступило обґрунтування ідеології як
невід’ємного елементу в організації суспільного життя, що виконує ряд
важливих соціальних функцій. Ця позиція розкривається в дослідженнях
А. Вінера, О. Лемберга, Г. Маркузе, Дж. Лоджа, а також у працях
Р. Арона, Д. Белла, погляди яких зазнали змін.

Сучасні соціальні трансформації, що дозволяють констатувати появу нових
специфічних особливостей ідеологічного процесу, пов’язаних із
маніпулюванням та активізацією ідеологічної міфотворчості, відображені у
працях Т. Євгеньєвої, С. Кара-Мурзи, А. Кольєва, І. Кравченка,
Я. Любивого, М. Мак-Люена, В. Міщенка, А. Тузикова, Г. Шиллера.

Процес ідеологічних змін у сучасній Україні і проблема розробки
національної ідеї та державницької ідеології представлені дослідженнями
В. Андрущенка, С. Вовканича, Л. Губерського, В. Заблоцького,
О. Заздравнової, В. Кременя, В. Крисаченка, М. Михальченка,
М. Надольного, В. Пазенка, Ю. Римаренка, В. Тарана та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського
національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми
державотворення України” та відповідної науково-дослідної теми
філософського факультету № 01БФ041–01 “Філософська та політологічна
освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є філософський
аналіз ідеології як соціокультурного феномену та визначення її місця і
ролі у процесі соціальних змін.

Поставлена мета зумовила необхідність розв’язання таких дослідницьких
завдань:

виокремити та розкрити специфіку основних концептуальних підходів в
осмисленні процесу виникнення і становлення ідеології;

виявити індивідуально-соціальні чинники дієвості ідеології в суспільному
процесі;

проаналізувати особливості структури та основні складові ідеології;

визначити специфіку функцій ідеології в процесі соціальних змін;

конкретизувати зміст понять “державна ідеологія” та “державницька
ідеологія”, розкрити їх співвідношення;

з’ясувати сутнісні світоглядно-ідеологічні характеристики сучасного
українського суспільства, їх динаміку та взаємозв’язки в ході розбудови
соціально-правової держави.

Об’єктом дослідження постає ідеологія як соціокультурний феномен.

Предметом дослідження є роль ідеології в процесі соціальних змін
сучасного українського суспільства.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить
соціально-філософський підхід, який у поєднанні з принципом історизму
дав змогу дослідити виникнення, становлення та умови відтворення
ідеології як конкретно-історичної форми організації інституціонального
буття соціуму. Використання структурно-функціонального аналізу сприяло,
з одного боку, розгляду компонентної та рівневої структури ідеології у
їх єдності, а з іншого боку, з’ясуванню дієвості ідеології в процесі
соціальних змін. Застосування принципів об’єктивності, цілісності,
розвитку дозволило виокремити сутнісні світоглядно-ідеологічні
характеристики сучасного українського суспільства, їх динаміку та
взаємоз’язки. Використання таких загальнонаукових методів як
узагальнення, аналіз та синтез сприяло визначенню змісту понять
“державна ідеологія”, “державницька ідеологія” та розкриттю їх
співвідношення.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні
проаналізовано ідеологію як соціокультурний феномен та розкрито
конструктивну роль державницької ідеології у процесі соціальних змін
сучасного українського суспільства.

Наукова новизна дисертаційної роботи розкривається у таких теоретичних
положеннях:

проаналізовано концептуальні підходи щодо виникнення і становлення
ідеології, які систематизовано як антропоцентричні та соціоцентричні.
Встановлено, що антропоцентризм вбачає витоки ідеології у природі людини
та еволюції її світогляду. Соціоцентризм пов’язує становлення ідеології
із сутнісними змінами у соціальній структурі та духовності суспільства;

показано, що ідеологія формується, існує та функціонує водночас як форма
і атрибут суспільної свідомості. Як форма суспільної свідомості
ідеологія в процесі соціальних змін виступає способом організації
людського буття. Як атрибут суспільної свідомості виявляється передусім
через самоусвідомлення, цілепокладання, цілереалізацію відповідних
соціально-політичних суб’єктів;

аргументовано доречність розгляду ідеології крізь призму єдності її
фундаментального та оперативного рівнів. Фундаментальний рівень
ідеології характеризується творенням, насамперед, теоретичних моделей
соціальної реальності шляхом раціонального визначення ідеалів, ідей,
цілей, принципів розвитку. Оперативний рівень ідеології зумовлюється
характером її безпосереднього зв’язку з практикою соціальних змін;

обґрунтовано, що конструктивність функцій ідеології виявляється,
зокрема, у її здатності здійснювати системний вплив як на життєвий світ
людей, так і на, особливо, інституціональну сферу життя суспільства.
Визначено специфіку ідеологічної міфотворчості як сучасної форми впливу
на суспільну свідомість;

доведено, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства
співвідношення державної ідеології та державницької ідеології
характеризується новими моментами. Зокрема, до істотних із них можна
віднести за автором те, що державна ідеологія починає фокусуватися на
практичному аспекті, тоді як державницька ідеологія окреслює сутність,
сенс і цінності буття української нації;

визначено, що реалізація конструктивного потенціалу державницької
ідеології становить складний соціальний механізм, послідовними ланками
якого постають: визначення національної ідеї, вироблення стратегії
соціального поступу, окреслення сфер соціальної модернізації та шляхів і
засобів її здійснення.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне
значення дисертації полягає в тому, що вона сприяє збагаченню та
конкретизації понятійно-категоріального апарату сучасної соціальної
філософії; її результати можуть бути використані в ході подальших
досліджень з даної тематики. Практичне значення дослідження зумовлене
можливостями використання його ідей як державними інститутами, так і
політичними партіями, громадськими об’єднаннями при розробці та втіленні
в життя української державницької ідеології. Крім того, матеріали даної
роботи можуть бути застосовані при створені нормативних курсів та
спецкурсів з соціальної філософії, філософії політики та інших
суспільствознавчих дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою
автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі
власних результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися
на методологічних семінарах аспірантів філософського факультету, кафедри
філософії гуманітарних наук Київського національного університету імені
Тараса Шевченка. Відповідні результати дослідження доповідалися на
науково-практичних конференціях “Дні науки філософського факультету” у
2003, 2004, 2005, 2006 роках, а також на Всеукраїнській
науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і
національна самосвідомість” (м. Київ, 27-28 березня 2003 р.) та на
науково-практичній конференції “Філософія та методологія гуманітарних
наук: історія, концепції, можливості” (м. Чернівці, 20-21 жовтня 2005
р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження
відображені автором у чотирьох статтях, опублікованих у фахових
виданнях, затверджених ВАК, та сімох тезах, опублікованих у матеріалах
конференцій та методологічних семінарів.

Структура та обсяг дисертації обумовлені поставленою метою та завданнями
дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів,
висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг роботи складає
176 сторінок, список використаної літератури містить 186 найменувань на
15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується
джерельна база та ступінь дослідження проблеми, визначаються об’єкт,
предмет, мета і завдання дослідження, формуються елементи наукової
новизни положень, які виносяться на захист, окреслюється теоретичне та
практичне значення роботи, а також дані щодо апробації та публікації
результатів дослідження.

Перший розділ – “Теоретико-методологічні засади дослідження ідеології” –
присвячений огляду літератури з теми дослідження, аналізу теоретичних
підходів до вивчення явища ідеології.

В дисертації відзначено, що дослідники ідеології вбачають витоки
рефлексії цього феномену в соціально-політичних трактатах епохи
Відродження. Зокрема, Н. Макіавеллі у праці “Державець” фіксує тогочасні
зміни суспільної свідомості на рівні буденного досвіду політичної
діяльності та робить спробу раціонально встановити зв’язок між
соціально-політичною практикою та інтересами.

У філософській культурі Нового часу гносеологічне вчення Ф. Бекона про
“ідоли” постає передбаченням розуміння ідеології як ілюзорної
свідомості, де джерелом спотворення постає і природа людини, і
конкретний індивід, і суспільство загалом.

В епоху Просвітництва початку ХІХ століття в науковому середовищі
Національного інституту Франції вченими (Дестют де Трасі, М.-Дж.
Дежерандо, Ж. Кабаніс) впроваджується термін “ідеологія”. Ними
окреслюється раціоналістичне вчення про створення, вираження і
розповсюдження ідей, що детерміновані фізіологічною та психологічною
природою людини. Відповідне бачення ідеології як науки про ідеї
розповсюдження не отримало, тому що визначення її змісту передбачалося в
процесі чистого споглядання, а не в співвіднесенні з
соціально-політичною практикою.

В другій половині ХІХ століття феномен ідеології отримує своє
обґрунтування у соціально-філософському вченні К. Маркса і Ф. Енгельса,
в якому було закладено соціологічні та гносеологічні основи розуміння
явища.

Протягом ХХ століття дослідження ідеології отримує своє концептуальне
оформлення в працях представників марксизму (В. Ленін, Г. Плєханов),
соціології знання (М. Шелер, К. Мангейм, П. Бергер, Т. Лукман),
Франкфуртської школи (Т. Адорно, Г. Маркузе, М. Хоркхаймер) та в
наукових доробках зарубіжних вчених пов’язаних з ідейним обґрунтуванням
“деідеологізації” (В. Альберт, Р. Арон, Д. Белл, К. Поппер, Л. Фойєр,
Е. Шилс) – “реідеологізації” (А. Вінер, О. Лемберг, Дж. Лодж) соціальних
процесів.

У радянському суспільствознавстві ідеологія постає одним із
системоутворюючих елементів та важливим фактором державного будівництва.
Основним шляхом розвитку досліджень було створення “наукової теорії
ідеології”, що відобразилось в низці праць таких науковців як
Н. Біккенін, П. Гуревич, В. Іванов, В. Келле, М. Ковальзон,
Л. Москвичов, Г. Нестеренко, А. Улєдов, В. Ядов, М. Яковлєв. В рамках
такого теоретико-методологічного напрямку ідеологічне життя суспільства
розглядалось як сфера наукового управління, що включала в себе:
по-перше, саму ідеологію як систему ідей і поглядів (теоретичний рівень
відображення дійсності); по-друге, ідеологічні відносини (відносини
людей у процесі створення і розповсюдження ідей у суспільстві);
по-третє, діяльність ідеологічних інститутів (державні і громадські
організації, освітні і виробничі структури, засоби масової інформації
тощо). Визначальним для обґрунтування був переважно соціологічний
підхід, тобто дослідження ідеології проводилися з позиції виявлення
класових інтересів, зокрема, соціальних і їх відображення в ідеологічних
системах.

Подальшим розвитком соціально-філософських надбань у царині вивчення
ідеології стали змістовні дослідження таких вітчизняних та зарубіжних
науковців як Т. Алєксєєвої, В. Андрущенка, І. Антоновича, С. Вовканича,
О. Волкова, І. Гавриленка, В. Горбатенка, Л. Губерського, В. Гуторова,
В. Заблоцького, О. Заздравнової, М. Ільїна, Б. Капустіна, С. Кара-Мурзи,
В. Кременя, В. Крисаченка, І. Кураса, Дж. Лалла, В. Лісового,
О. Малінової, М. Михальченка, М. Міщенка, М. Надольного, В. Пазенок,
І. Пантіна, В. Пастухова, П. Рачкова, Ю. Римаренка, П. Рікера,
П. Ситника, О. Соловйова, В. Тарана, К. Флада, О. Яковлєва.

У розділі також розглядаються основні концептуальні підходи до проблеми
виникнення та становлення ідеології як соціокультурного явища, що
містять антропоцентричний (розвиток ідеології з лона міфологічного
світогляду), соціоцентричний (соціальна аномія як середовище становлення
ідеології) вектори.

Зазначається, що аналіз основних підходів відтворює проблематичність
соціально-філософського пізнання окресленого явища. З одного боку,
ідеологія постає феноменальною по суті та генетично похідною від
соціальних структур, змінюючись разом із ними. Така позиція випливає з
філософської парадигми розуміння природи суспільства та моделі еволюції
його соціальності (марксизм, соціологія знання). З іншого боку,
соціально-філософські дослідження спрямовані до есенціалістського
пізнання ідеології, розглядаючи її як соціальну субстанцію, що задає
вектор і параметри розвитку соціуму.

Проблема виокремлення ідеології в сучасному соціальному процесі
пов’язана із складністю розмежування та окреслення специфіки
взаємообумовленості ідеології, релігії, соціальної міфології, утопії,
соціальної теорії як духовних явищ одного порядку. Вирішення постає у
площині умовного дослідницького розмежування ідеологічності як атрибуту
суспільної свідомості та ідеології, як конкретно-історичної форми
організації інституціонального буття соціуму. Становлення ідеологічності
співпадає з історією розвитку суспільства та є співвідносною з
міфологічним, релігійним, раціоналістичним способами сприйняття
дійсності, виконуючи єдине світоглядно-функціональне навантаження.
Ідеологія, як політичне вчення, релігійна доктрина, глобальна стратегія
об’єктивується в процесі соціальної аномії, коли традиційна форма
раціональності руйнується. Як форма суспільної свідомості ідеологія
виступає самосвідомістю суб’єкта, який усвідомив рівень розвитку
соціальної системи, своє місце в ній і прагне її або змінити, або
зміцнити. В даному випадку ідеологія виступає динамічною системою, яка
соціалізує і структурує принципово нові соціальні світи, перетворюючись
на “традиційне”, “буденне”, “здоровий глузд” та стаючи матеріалом
соціокультурного відтворення суспільства.

У розділі відтворено поглиблене розуміння компонентної та рівневої
структури ідеології. Показано, що ідеологія має складну будову та
включає ідеали, цінності, стереотипи, ідеї, ідеологеми, концепції,
теорії, програми, міфи, символи, заклики, гасла. Окреслені компоненти
характеризують ідеологію як форму системно-теоретичного відображення
соціальної дійсності, як засіб програмно-директивного впровадження, як
спосіб буденного існування.

Зазначається, що прояви структурних компонентів відтворюються через
функціонування фундаментального та оперативного рівнів ідеології (модель
К. Флада). Фундаментальний рівень ідеології тяжіє до раціоналізму,
оскільки тут логіка домінує над спостереженням, роздуми – над практикою,
принципи – над прецедентами, цілі – над засобами, а оперативний рівень є
в основі емпіричним, тому що спостереження мають більше значення чим
логіка, практика – більше роздумів, прецеденти – більше принципів,
засоби важливіші цілей. Відповідна особливість структури ідеології
показує залежність фундаментального рівня від соціально-теоретичного та
філософського пізнання. Оперативний рівень знаходиться в більш тісному
взаємозв’язку із конкретним соціальним середовищем і тому вимушений
допускати відхилення від фундаментальних принципів ідеології. У цьому
положенні закладено бачення механізму занепаду ідеологій як
невідповідності їх ідей дійсності та домінування догматизму над
динамізмом соціального середовища.

Отже, ідеологія визначається як соціально значима, теоретично та
емоційно-психологічно оформлена система ідей, ідеалів, міфів, яка
об’єктивує в соціальному процесі інтереси суб’єктів, структуруючи та
соціалізуючи суспільну дійсність.

Другий розділ – “Конструктивність функцій ідеології в процесі соціальних
змін” – присвячений аналізу функцій ідеології та їх конструктивному
прояву в соціальному процесі.

Проблема визначення соціального характеру функцій ідеології розглядалася
у працях В. Андрущенка, Д. Волкогонова, Л. Губерського, В. Іванова,
М. Ільїна, О. Малінової, М. Михальченка, П. Ситника, Г. Шиллера,
Е. Шострома.

В розділі зазначається, що ідеології притаманні специфічні функції, які
в найзагальнішому вигляді відтворюють її пізнавальний та діяльністний
аспекти. Вони постають двома основними первинними якостями ідеологічних
систем.

Показано, що ідеологічний спосіб відображення як реалізація пізнавальної
функції ідеології не зводиться а ні до теоретичного, а ні до буденного
рівнів суспільної свідомості. Він постає з’єднувальною ланкою між
науковим та буденним способами осягнення дійсності, в якому
об’єктивується активна роль соціальних суб’єктів, які переслідують свої
цілі. Тому в процесі відображення ідеологія пізнає, пояснює, оцінює
реальні протиріччя соціального буття, проблеми, пов’язані з характером
соціальної структури, рівнем економічного розвитку, соціокультурної
традиції. Реалізація пізнавальної функції ідеології природно постає як
ілюзорне, приховане, викривлене, містифіковане відображення, оскільки
детерміноване соціальними інтересами і цінностями тих чи інших
соціальних груп.

У формі політичних вчень, соціальних теорій, програм дій, глобальної
стратегії, соціального прогнозу, релігійних доктрин, морально-етичного
кодексу відтворюється конструктивна роль ідеології, яка спрямована,
по-перше, на охоплення чи визначення основи для пояснення якомога
більшої кількості аспектів дійсності, по-друге, на приховування
об’єктивного стану соціального життя. Оперуючи категоріями бажаного і
належного, ідеологічне відображення поєднує екзистенціальні очікування
широких верств населення в стратегію соціальних перетворень. Це
досягається за допомогою ідеологічної раціоналізації та редукування
складності суспільного процесу, що сприяє світоглядному “зв’язуванню”
соціальної дійсності в стійкі координати орієнтацій та установки
колективної дії інтегрованого соціально-політичного суб’єкта.

Ідеологічне відображення сутністно пов’язане із продукуванням ідеалів та
цілепокладанням, що характеризується як прогностичний аспект. Відносна
самостійність ідеології та “зворотній ефект” ідеологічного передбачення
постають основою нормативного характеру соціального ідеалу
(ідеологічного прогнозу), фіксуючи не те, що буде, а те, що має бути.
Ідеологічне передбачення у своєму конструктивному прояві, з одного боку,
орієнтується на формування загального соціально-філософського уявлення
про майбутнє, а, з іншого боку, має більш вузьке пропагандистське
застосування, призначене для мобілізації соціальних груп чи суспільства
в цілому на зміну існуючого стану справ.

v

x

o

o

x

o

o

^

°

досягнення універсально значущих ідеальних цілей. Узгодження з приводу
соціальних проектів сучасного і майбутнього постає умовою їх
конструктивної реалізації.

Ідеологічний процес у своєму діяльністному аспекті пов’язаний із
проблемою соціальної активізації, яка конструктивно вирішується за
допомогою ідеологічної мобілізації. Умовами реалізації мобілізаційної
функції ідеології постають, з одного боку, групова солідарність і
соціальна ініціатива, які досягаються за допомогою ідентифікативних та
інтегративних механізмів, а, з іншого боку, предмет мобілізаційної
активності (ідея, ідеал, заклики), на якому фокусується увага і заради
якого відбувається інтенсифікація і дерутинізація діяльності індивідів.

Зазначається, що сучасний ідеологічний процес характеризується яскраво
вираженими маніпулятивними технологіями, що постають у вигляді
прихованого духовного впливу задля формування упереджених уявлень,
блокування свідомості від соціальної дійсності та для спонукання до дії.
Підґрунтям ефективного застосування постає масове суспільство та
формування знеособленої людини-маси з низьким рівнем соціальних
цінностей, домінуванням образного сприйняття та відсутністю критичного
мислення.

В умовах соціальної невизначеності і напруженості, за відсутності єдино
визнаної світоглядної картини світу, активізується міфологічний рівень
суспільної свідомості, який активно використовується ідеологами і
відтворюється в маніпулятивних практиках, пов’язаних із процесом
міфотворчості. Міфотворчість постає цілеспрямованою раціональною дією,
результатом якої є ідеологічний міф з обміркованим задумом,
ірраціональність якого пов’язана з несвідомим сприйняттям і поширенням.
Моменту, коли міф стає засобом маніпулювання, передує низка необхідних
етапів. Це, по-перше, процес штучного створення або відновлення
ідеологічного міфу; по-друге, впровадження в масову свідомість згідно
мети; і, по-третє, поширення міфу в процесі комунікації та його
безпосередня дія. Саме на цьому етапі починає реалізовуватися
маніпулятивна функція ідеології.

Означене явище по-новому відображає співвідношення раціонального та
ірраціонального в суспільній свідомості, оскільки ідеологічна
міфотворчість починається з раціонального задуму, який в процесі
впровадження наповнюється ірраціональним змістом.

Сучасне продукування інформації електронними засобами на рівні
міжособистісної та масової комунікації, відтворює новий соціокультурний
простір реалізації функцій ідеології. ЗМІ постають потужним інструментом
поширення і впровадження ідей, ідеалів, міфів.

Визначено, що конструктивність функцій ідеології базується на
взаємозв’язку і взаємообумовленості їх прояву в процесі соціальних змін
та на здатності впливати на процеси модернізації, інституціоналізації,
міжгрупової взаємодії, що, в свою чергу, структурує та соціалізує
суспільну дійсність.

У третьому розділі – “Особливості творення світоглядно-ідеологічної
спрямованості сучасного українського суспільства” – розглянуто умови
формування та сучасний зміст ідеологічної спрямованості українського
суспільства.

До питання про особливості творення світоглядно-ідеологічної
спрямованості та проблеми формування державницької ідеології останнім
часом звертається все більше українських дослідників, зокрема:
В. Андрущенко, Ю. Бадзьо, В. Білан, С. Вовканич, О. Волков,
І. Гавриленко, Є. Головаха, В. Горбатенко, Л. Губерський, В. Заблоцький,
О. Забужко, О. Заздравнова, М. Кармазіна, І. Кононов, В. Крисаченко,
І. Курас, В. Лісовий, Ю. Левенець, М. Михальченко, М. Міщенко,
М. Надольний, М. Павловський, В. Пазенок, Ю. Полунєєв, Ю. Римаренко,
М. Розумний, О. Салтовський, П. Ситник, В. Солдатенко, В. Таран,
В. Тарасенко, Л. Токар, А. Фартушний та ін.

Зазначається, що конкретизація окресленої проблеми відбувається через
призму розгляду змісту і співвідношення понять “державна ідеологія” і
“державницька ідеологія”. Показано, що державна ідеологія постає
динамічною формою в ідеологічному процесі, відтворюючи практичний бік
реалізації задекларованих векторів внутрішнього і зовнішнього розвитку
української нації.

Державницька ідеологія виступає фундаментальним рівнем осягнення буття
українського народу, в якому віддзеркалюється не лише історія
державотворення, а й державотворча традиція, представлена працями таких
українських мислителів як В. Антонович, О. Бочковський, В. Винниченко,
С. Дністрянський, Д. Донцов, М. Драгоманов, М. Костомаров, Ю. Липа,
В. Липинський, П. Куліш, В. Кучабський, М. Максимович, М. Міхновський,
В. Старосольський, М. Сціборський, С. Томашівський, І. Франко,
Т. Шевченко та ін. Основними підходами, що визначали зміст тієї чи іншої
концепції, були соціально-класова та національно-демократична.
Визначальною для цих поглядів постає ідея, суть якої в тому, що
найкращим засобом збереження життя і розвитку національного колективу є
державність як комплекс інститутів економіки, політики, культури, які
зв’язують його в компактну цілісність та забезпечують розвиток у
сучасному і майбутньому.

Державницька ідеологія, об’єктивуючись на рівні філософської та наукової
рефлексії, робить спробу у формі соціально-політичних теорій і
історіософських концепцій дати відповідь на запитання стосовно
цінностей, сутності і сенсу буття української нації.

Центральним елементом державницької ідеології постає національна ідея,
яка з’ясовує мету існування на локальному рівні як вирішення внутрішніх
проблем спільноти (досягнення державної незалежності, відродження
національної культури) та визначає її місце в світовому історичному
процесі (американська місія, чеське будительство).

Становлення державницької ідеології визначається
соціально-психологічними (ментальність) та соціокультурними чинниками,
які сформувались у процесі історичного розвитку та в ході сучасних
соціальних змін. Показано, що долаючи такі прояви як національний
нігілізм, політичну гіпертрофію, етнорегіоналізм, недовіру до державних
інституцій, домінування політичної відповідальності над правовою та
конституційною, здійснюється процес творення світоглядно-ідеологічної
спрямованості, пов’язаний із формуванням політичної системи та
громадянсько-правової культури.

Одним із основних інститутів формування і втілення ідеології на
сучасному етапі розвитку українського суспільства постає держава, яка, з
одного боку, закладає основи внутрішньої гуманітарної політики як
долучення громадян до соціокультурної творчості в процесі державного
будівництва, а, з іншого боку, стверджує національну
конкурентоспроможність як умову входження до світового співтовариства.

Конструктивна ідеологія має базуватися на вихідних принципах внутрішньої
самоорганізації суспільства: традиціоналізмі, інноваційності та
перспективізації.

Традиціоналізм постає як неперервність розвитку суспільства, коли у
традиціях фіксується, закріплюється й передається історичний досвід
народу. Принцип традиціоналізму дозволяє формувати ідеологію як
соціальну саморефлексію в єдності її синхронічного і діахронічного
функціонування: історія актуалізується, включається в процес живої
націотворчості, сприяючи змістовній наповненості та доцільності
останньої. Однак життєдіяльність не може визначатися винятково
актуалізованим історичним досвідом. Народ, нація в кожен момент свого
розвитку породжує нові явища, процеси, проблеми, які не вкладаються в
рамки вже відомого історичного знання. Тобто конструктивна ідеологія
повинна не тільки відображати історичний досвід, традиції, на які вона
спирається, а й знаходитись у стадії неперервних змін. Тому
традиціоналізм з необхідністю повинен поєднуватися з інноваційністю,
більше того, він має її стимулювати, оскільки включення традицій у
тканину соціального життя вимагає творчих рішень. Механічне перенесення
традицій на сучасне життя може призвести до його стагнації й деформації.
Поєднуючи інновації з традиціями, необхідно передбачати, які наслідки
матиме такий синтез у майбутньому. Принцип перспективізації соціальної
діяльності, розгортання теперішнього в напрямку майбутніх результатів,
розв’язання назрілих проблем з урахуванням відповідальності за наслідки
твореного забезпечує інтеграцію змісту ідеології “по вертикалі” –
бачення єдності минулого, теперішнього і майбутнього в історичному
бутті.

Зазначається, що сучасні інтелектуальні дискусії стосовно проблем
“європеїзації”, “вестернизації”, “постіндустріалізму” та перспектив
інтеграції нашої держави до структур цивілізованого співтовариства
постають для соціально вразливих верств населення як уособлення якогось
“задзеркалля”, що ніяк не впливає на їхнє існування. Наразі, наявна
соціальна тенденція вважати народ якоюсь абстракцією (позитивною чи
негативною), а потім міркувати, які вектори (апробовані у розвинених
країнах) загальнодержавної стратегії відповідатимуть народному
“менталітету”. Виходячи з тези про важливість залучення найширших верств
населення до соціальних ініціатив, соціальної творчості та інновацій,
вбачається доречним формування ціннісної системи ідеології, яка б
враховувала інтереси народу. Конструктивна ідеологія має постати у
вигляді багаторівневої структури – ієрархії ідеологічних підсистем, які
не заперечують і не виключають одна одну, а “обслуговують” і
репрезентують принципово різні рівні соціального буття, від
індивідуалізму як гідності особи до цивілізму як активного громадянства.

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження, у якому проаналізовано ідеологію як
соціокультурний феномен та розкрито конструктивну роль державницької
ідеології у процесі соціальних змін сучасного українського суспільства,
дозволяє зробити наступний підсумок.

Складність досліджуваного явища та проблематичність формулювання
вичерпного універсального визначення поняття “ідеологія” детермінується
наявністю різних підходів до розуміння природи виникнення та становлення
ідеології, особливостей її прояву в соціальному процесі.

Необхідно розмежовувати ідеологію як форму суспільної свідомості та
ідеологічність як атрибут суспільної свідомості. Ідеологія, з одного
боку, постає як форма конкретно-історичної організації
інституціонального буття соціуму, що актуалізується в процесі розпаду
традиційної форми раціональності (стан соціальної аномії) та виконує
конструктивну роль, структуруючи та соціалізуючи нові фактори та
відносини в межах суспільства. З іншого боку, вона визначається як
атрибут, що постає функціональною характеристикою інших способів
суспільної організації та регуляції. В такому розумінні ідеологічними є
і міфологія, і релігія, і традиція тощо.

Важливим є визначення компонентної та рівневої структури ідеології, що
дає можливість окреслити механізм існування та занепаду ідеології.
Фундаментальний рівень постає залежним від соціальної теорії та
філософії, характеризуючись впорядкованістю та догматичністю.
Оперативний рівень відтворює тісний взаємозв’язок з конкретним
соціальним середовищем та характеризується прецедентністю та відносно
самостійним характером існування стосовно фундаментального рівня
ідеології. Власне занепад ідеології постає як невідповідність дійсності
та домінування догматизму над динамізмом соціального середовища.

Дієвість ідеології окреслюється через призму реалізації таких функцій як
пізнавальної, прогностичної, ідентифікаційної, мобілізаційної та,
особливо, маніпулятивної. Об’єктивними проявами ідеології постають:
ілюзорне відображення дійсності через визначення соціально-групових
інтересів і цінностей як загальносуспільних чи загальнолюдських;
відносна самостійність як здатність через продукування соціального
ідеалу (ідеологічного прогнозу) формувати світоглядні переконання та
впливати на соціальні перетворення, мобілізуючи дії у визначеному
напрямку. Показано, що в ході сучасних соціальних змін домінування
міфологічного рівня суспільної свідомості активізує маніпулятивні
технології, пов’язані із впровадженням та поширенням ідеологічних міфів.
Свідома міфотворчість має орієнтувати соціальний розвиток у позитивному
напрямку, перетворюючи індивідуальні і колективні очікування в систему
визнаних соціальних цінностей, надаючи їм форми соціального досвіду.
Відтворення ідеологією своїх функцій робить можливим виконання
конструктивно-інтегративної ролі в процесі соціальних змін, впливаючи на
модернізацію та інституціоналізацію суспільства.

Особливості світоглядно-ідеологічної спрямованості сучасного
українського суспільства визначаються реалізацією державної та
формуванням державницької ідеологій. Значимими чинниками суспільних
перетворень постають визначеність національної ідеї, вироблена стратегія
соціального поступу та окресленість сфер соціальної модернізації і
способів її здійснення. Об’єктивуючи державотворчий досвід у
співвіднесені до сучасних соціальних змін, змістовна частина ідеології
має відобразити інтереси і цінності взаємодії громадянина, держави,
суспільства.

Здійснюючи конструктивну роль, ідеологія в українському суспільстві має:
продемонструвати людині потенціальний рівень життєвих можливостей, які
вона могла б реалізувати у власній країні; передбачити в усій живій
конкретиці низку продуктивних соціальних практик, за допомогою яких
український громадянин власними зусиллями міг би забезпечити собі і
власній родині гідні умови життя; створити підстави та зробити
“вимушеною” активну участь громадян у соціальному житті; спрямувати
діяльність суб’єктів соціального процесу в русло державницьких
інтересів; закріпити послідовне дотримання державою і суспільством
цінностей і принципів багатоманітності культурного і конфесійного життя
із безумовною національною домінантою.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Колотило В.В. Сутність та особливості структурних елементів ідеології //
Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2005. – № 4 . – С. 32–37.

Колотило В.В. Концептуальні підходи до окреслення проблеми виникнення і
становлення ідеології // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2005.
– № 5. – С. 210–216.

Колотило В.В. “Державна” і “державницька” ідеології: проблеми визначення
і співвідношення понять // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб.
наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 49. – К.: Український центр
духовної культури, 2005. – С. 194–206.

Колотило В.В. Конструктивність функцій ідеології у процесі суспільних
змін // Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К.: ВПЦ “Київський
університет”, 2006. – Вип. 77. – С. 77–81.

Колотило В.В. Конструктивізм ідеології // Вісник Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія.
Політологія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. – Вип. 56. – С.
27–28.

Колотило В.В. Ідеологія і національна самосвідомість // Молодь, освіта,
наука, культура і національна самосвідомість. Збірник матеріалів
Всеукраїнської науково-практичної конференції (27-28 березня 2003 року,
м. Київ); У 5-ти томах. – К.: Вид-во Європейського університету, 2003. –
Т. 1. – С. 161–162.

Колотило В.В. Політична ідеологія та політична філософія: відмінності
предмету і методу рефлексії // Філософські проблеми гуманітарних наук. –
2004. – № 1–2. – С. 92–93.

Колотило В.В. Ідеологія як специфічна форма організації суспільства //
Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих
досліджень (До 170-річчя філософського факультету КНУ імені Тараса
Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції “Людина – Світ –
Культура” (20-21 квітня 2004 року, м. Київ). – К.: Центр навчальної
літератури, 2004. – С. 396–397.

Колотило В.В. Поліфонічність досліджень ідеології // Філософські
проблеми гуманітарних наук. – 2005. – № 7. – С. 221–222.

Колотило В.В. Ідеологія як форма і атрибут суспільної свідомості //
Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції,
можливості. Матеріали наукової конференції (20-21 жовтня 2005 року, м.
Чернівці). – Чернівці: “Рута”, 2005. – С. 105–107.

Колотило В.В. Особливості ідеологічного відображення соціальної
дійсності // Дні науки філософського факультету – 2006. Міжнародна
наукова конференція (12 – 13 квітня 2006 року, м. Київ): Матеріали
доповідей та виступів. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. – Ч. V.
– С. 24–25.

АНОТАЦІЇ

Колотило В.В. Роль ідеології в процесі соціальних змін. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. –
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертація присвячена аналізу ідеології як соціокультурного феномену та
визначенню її місця та ролі у процесі соціальних змін. Виокремлено
основні концептуальні підходи щодо аналізу процесу виникнення і
становлення ідеології. Їх визначено як антропоцентричний вектор, що
вбачає виникнення ідеології з лона міфологічної свідомості та
соціоцентричний вектор, що історичним полем становлення ідеології фіксує
суспільні перетворення Нового часу. Виявлено джерела життєздатності
ідеології, які ґрунтуються на відтворенні її як форми і атрибуту
суспільної свідомості. Поглиблено розуміння структури ідеології як
єдності раціонально-ірраціональних компонентів та взаємообумовленості
фундаментального та оперативного рівнів. Проаналізовано особливості
пізнавальної, прогностичної, мобілізаційної, ідентифікаційної та
маніпулятивної функцій ідеології та визначено їх конструктивність як
здатність соціалізувати і структурувати суспільну дійсність. Розкрито
зміст і співвідношення державної та державницької ідеологій, значимість
яких постає у якості відображення та конкретизації спрямованості
соціальних змін в українському суспільстві. З’ясовано особливості
творення світоглядно-ідеологічної спрямованості української нації, що
детермінуються формуванням політичної системи та громадянсько-правової
культури.

Ключові слова: ідеологія, ідеологічність, державна ідеологія,
державницька ідеологія, функції ідеології.

Колотило В.В. Роль идеологии в процессе социальных изменений. –
Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. –
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию идеологии в процессе социальных
изменений. На основе анализа взглядов отечественных и зарубежных учёных
исследованы особенности возникновения и становления идеологии как
социокультурного феномена. В работе определено существование идеологии
как формы и атрибута общественного сознания, детализировано понимание
структуры идеологии как единства рационально-иррациональных компонентов
и взаимообусловленности фундаментального и оперативного уровней.
Очерченная структура фиксирует механизм существования и упадка
идеологии, который вызван несоответствием социально-политических теорий
действительности, доминированием догматизма над динамизмом социальной
среды.

Определена конструктивность следующих функций идеологии –
познавательной, прогностической, идентификационной, мобилизационной и
манипулятивной. Действенность идеологии определяется способностью влиять
на социальную модернизацию и институализацию, структурируя и
социализируя общество.

Рассмотрено содержание и соотношение государственной и
государственнической идеологии. Последняя объективируется на уровне
философской и научной рефлексии в форме социальных теорий,
историософских концепций и стремится дать ответ на вопрос относительно
ценностей, сути и смысла бытия нации. Государственная идеология, в свою
очередь, является более динамической формой в идеологическом процессе,
отображая практическую сторону реализации задекларированных векторов
внутреннего и внешнего развития нации.

Центральным элементом государственнической идеологии является
национальная идея, которая, с одной стороны, определяет место нации в
мировом историческом процессе, а с другой – объясняет ее цель на
локальном уровне как разрешение внутренних проблем общества (достижение
государственной независимости, возрождение национальной культуры).

Становление государственнической идеологии определяется
социально-психологическими и социокультурными факторами, которые
сформировались в процессе исторического развития, а также под влиянием
современных социальных изменений. В работе продемонстрировано, что,
преодолевая такие проявления как национальный нигилизм, политическая
гипертрофия, этнорегионализм, недоверие к государственным институтам,
доминирование политической ответственности над правовой и
конституционной, процесс создания мировоззренческо-идеологической
направленности связан с формированием политической системы и
гражданско-правовой культуры.

Основным институтом формирования и воплощения идеологии на современном
этапе развития украинского общества выступает государство, которое, с
одной стороны, закладывает основы внутренней гуманитарной политики как
привлечение граждан к социокультурному творчеству в процессе
государственного строительства, а с другой стороны, фиксирует
национальную конкурентоспособность как условие вхождения в мировое
сообщество. Показано, что реализация конструктивной роли идеологии
должна основываться на определённой национальной идее, разработанной
стратегии социального прогресса, социальной реконструкции и модернизации
приоритетных сфер жизнедеятельности общества, а также беря во внимание
такие принципы самоорганизации общества как традиционализм,
инновационность и перспективизация социального развития.

Ключевые слова: идеология, идеологичность, государственная идеология,
государственическая идеология, функции идеологии.

Kolotylo V.V. The role of ideology in the process of social changes. –
Manuscript.

The dissertation for the degree of the Candidate of Philosophical
Sciences, speciality 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of
History. – Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2006.

The dissertation is dedicated to the analysis of ideology as a
socio-cultural phenomenon and to defining its place and role in the
process of social changes. Major conceptual approaches to the analysis
of the process of rise and formation are distinguished. They are defined
as an anthropocentric vector which sees the rise of ideology from the
bosom of mythological conscience and socio-centric vector which fixes
the social changes of the New time as a historic field of the formation
of ideology. The sources of vitality of ideology which are based on its
reproduction as a form and an appanage of the social conscience are
signified. The author extends the notion of the structure of ideology as
a unity of rationally-irrational components and interdependency of the
fundamental and efficient levels. The peculiarities of the cognifin,
prognostic, mobilizational, identifying and manipulative functions of
ideology are analyzed. The dissertation defines their constructive
nature as a possibility to socialize and structurize the social reality.
The dissertation shows up the content and correlation of the state
ideology and national ideology, which reflect and concretize the trend
of social changes in the Ukrainian society. The thesis observes the
peculiarities of making a world-view ideological trend of Ukrainian
nation, which are determined in the course of the formation of the
political and civil-law culture.

Key words: ideology, ideology nature, state ideology, national ideology,
functions of ideology.

PAGE 1

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *