Проблема національної свідомості у білоруській філософській культурі кінця XIX – початку XX ст. (на матеріалі художньої літератури) (автореферат)

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

БУЛГАКОВ Валерій Володимирович

УДК 1 (091) (476) + 821

Проблема національної свідомості у білоруській філософській культурі
кінця XIX – початку XX ст. (на матеріалі художньої літератури)

спеціальність 09.00.05 – історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
(відділ історії філософії України)

Науковий керівник:

кандидат філософських наук

Забужко Оксана Стефанівна

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Бичко Ада Корніївна,

Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І.
Карпенка-Карого

Міністерства культури і мистецтв України

завідувач кафедри суспільних наук

кандидат філософських наук, старший науковий співробітник

ПОПОВ Б. В.

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

провідний науковий співробітник

Провідна установа:

Центр гуманитарної освіти НАН України, кафедра філософії, м. Київ

Захист відбудеться “21” січня 2005 о 14 00 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертацій на
здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті
філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ,
вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституті філософії імені
Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул.
Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “10” грудня 2004 р.

Вчений секретар

специалізованої вченої ради

кандидат філософських наук Ситніченко Л.А.

Актуальність теми дослідження. Здобуття Республікою Білорусь
незалежності 1991 року поставило перед науковою спільнотою новий виклик
– неупереджено й науково коректно витлумачити історію білоруської
державності і білоруської національної самосвідомості. Обидві сторони
предмета дослідження вкрай тенденційно розглядалися у радянській
гуманітарній науці, зокрема в історіографії. Поширеною “дослідницькою”
практикою були гранична заідеологізованість, відданість імперській
міфології, прямі фальсифікації, підтасовування фактів тощо.

З огляду на це, тема білоруської національної свідомості та її ідейних
передумов належить до ключових для з’ясування нинішнього та минулого
станів білоруського суспільства і місця народу Республіки Білорусь у
родині європейських націй.

У дисертації здійснено спробу проаналізувати процес конструювання
білоруської національної свідомості провідними білоруськими
інтелектуалами ХІХ ст. та розкрити основні ідеї, що спонукали їх до
розбудови білоруської нації.. Необхідною передумовою цього
дослідницького завдання є розгляд основних тенденцій розвитку націй у
Європі ХІХ ст. – включно із деякими аспектами формування націй у
слов’янській Європі – а також з’ясування причин запізнілого виникнення
білоруського націоналізму. Основним емпіричним матеріалом для розкриття
дисертаційної теми слугує літературна творчість видатного білоруського
письменника та національного ідеолога ХІХ ст. Ф. Богушевича.

Стан наукової розробки проблеми. Формуванню білоруської національної
свідомості, з одного боку, присвячений значний масив текстів; з іншого
боку, досі так і не було здійснено єдиного комплексного дослідження цієї
теми.

З білоруських авторів окремих філософських аспектів формування
білоруської національної свідомості у середині ХХ століття торкався А.
Адамович. Серед сучасних білоруських філософів та культурологів
позитивно вирізняються статти Г. Заркової, А. Майхровича, А. Рязанова.

Та усе ж головним аспектом національного відродження та вироблення
моделей національної свідомості, який притягував увагу білоруських
гуманітаріїв, був “філологічний”. Однією з найсерйозніших праць у цьому
плані була праця А. Адамовича “До питання про місце Франтішека
Богушевича в історії білоруської літератури”. Теоретично вагомими є
також — стаття С. Александровича “Відлуння дудки білоруської”; праці А.
Бабарека, М. Горецького; З. Жилуновича; В. Колісника; О. Лойка, Н.
Перкіна, А. Мальдзіса, Н. Тарелкіної.

Проте більшість праць білоруських авторів була присвячена біографіям
білоруських національних ідеологів ХІХ ст., які водночас були і
літераторами загальнонаціонального масштабу. Про життя та творчість Ф.
Богушевича багато писав С. Александрович, Г. Кисельов, а також М.
Лазарук, В. Содаль, М. Стрельцов.

Окремо стоять публікації, автори яких тлумачили проблему зародження
білоруської національної свідомості із спрощених,
вульгарно-соціологізаторських позицій. Найповніше такий підхід
представлений у монографії В. Борисенка “Франтішек Богушевич та проблема
реалізму в білоруській літературі ХІХ століття”. Близькими до цієї книги
за своєю ідейною спрямованістю є статті Л. Бенде, В. Єршова-Мазурова, Р.
Шкраби.

Низка цінних теоретичних зауважень, важливих для аналізу білоруської
національної свідомості, присутня у працях Б. Андерсона, А. Бичко, І.
Бичко, Ю. Бромлея, В. Горського, Г. Грабовича, Е. Ґеллнера, І.Г.
Ґердера, С. Єкельчика, О. Забужко, В. Кантора, Е. Кінана, С. Кримського,
Ю. Лотмана, М. Лука, Н. Поліщук, М. Поповича, Б. Попова, М. Розумного,
Е. Сміта, М. Стротія, Д. Чижевського та ін.

Окремі відомості, що стосуються предмету даного дисертаційного
дослідження, містяться також у працях, присвячених суспільній історії
Білорусі – А. Смоленчука “Між обласною та національною ідеєю. Польський
рух на білоруських та литовських землях 1864–1917 рр.” та А. Цвікевича
“Західно-русизм. Нариси по історії суспільної думки в Білорусі у ХІХ та
на початку ХХ ст.”.

Дисертація є першим комплексним дослідженням, в якому здійснена спроба
філософського аналізу формування білоруської національної свідомості на
тлі бурхливого розвитку європейських національних рухів у ХІХ столітті.
Застосовані у цьому дослідженні методологічні підходи частково
спираються на ті, що притаманні працям провідних теоретиків націоналізму
– Р. Шпорлюка, Ф. Барта, Е. Брукмюллера, Л. Грінфілд, Е. Гобсбаума, М.
Ґроха, М. Хьюса, Г. Джеймса, Р. Палмера, Б. Зентари.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових розробок,
виконаних у відділі історії української філософії Інституту філософії
імені Г.С.Сковороди НАН України відповідно до планової теми
“Переосмислення філософії в останній третині ХХ ст.: Україна у світовому
контексті” № 0103U00 6643.

Мета та завдання дослідження. Об’єктом дослідження є ідейний зміст
білоруської національної свідомості, розглянутий під кутом зору її
основних складових — комплексу національної винятковості та
національної своєрідності, культу рідної мови, месіанського
національного покликання.

Даний об’єкт дослідження виступає в роботі не ізольовано, а у тісному
зв’язку з основними інтелектуальними процесами, що розгорнулися на
європейському континенті у премодерний та модерний час, які і стали
предметом дослідження. На основі аналізу матеріалу джерелознавчого
характеру простежується зародження та ідейне оформлення двох основних
конкурнтних понять нації — нації як політичної спільноти громадян
різного етнічного походження, та нації як культурної спільноти,
згуртованої в єдине ціле спільним культурним (насамперед, мовою) та
етнічним походженням. Розглядаються історичне походження обох понять та
їхня специфіка, в тому числі у білоруському культурному то політичному
контексті. Завдання дисертаційного дослідження включає також аналіз
становлення поняття нації у дофеодальних та феодальних європейських
суспільствах, зокрема, сходу Європи.

Мета. Здійснити комплексне дослідження процесу виникнення білоруської
національної свідомості із залученням широкого емпіричного матеріалу з
урахуванням новітніх розробок теоретиків націоналізму. Реалізація цієї
мети передбачає з’ясування наступних дослідницьких завдань:

проаналізувати поняття нації в історично-філософському контексті та
з’ясувати наявність цього контексту в теоріях націоналізму;

розкрити специфіку формування білоруських національних еліт у ХІХ ст.,
зокрема причини їхньої роз’єднаності;

виявити причини запізнілості білоруського національного руху у
порівнянні з національними рухами сусідніх націй;

дослідити філософський аспект теорій польського та українського
націоналізмів і вплив цих теорій на формування національного світогляду
протагоністів білоруського націоналізму другої половини ХІХ – початку ХХ
ст.ст., насамперед Ф. Богушевича;

дослідити процеси формування білоруської національної самосвідомості у
працях провідних білоруських національних ідеологів та в художніх
текстах.

проаналізувати етнокультурні чинники, які заклали основу подальшої
ідентифікації національної свідомості мешканців північно-західної
Білорусі.

Методологічні засади дослідження. Дисертаційне дослідження спиралося
насамперед на еволюційно-компаративний та структурно-функціональний
методи, а також на методи герменевтичної інтерпретації. Аналіз ідеї
нації в європейському історико-філософському та культурному контексті в
даній роботі був здійснений за допомогою еволюційно-компаративного і
генетичного методів. Аналіз функціонального наповнення та механізмів
трансляції білоруської національної самосвідомості базувався на
структурно-фунціональному методі. Інтелектуальне становлення провідних
білоруських національних ідеологів XIX ст. та стан білоруської
національної самосвідомості наприкінці XIX ст., відображений у
літературних джерелах, досліджуються із залученням методів
герменевтичної інтерпретації.

Слід також зазначити, що дана робота присвячена аналізу не білоруської
національної свідомості загалом, а її так званої “модерної” версії,
виробленій у другій половині XIX ст. Тому, наприклад, ремінісценції
білоруської національної свідомості у творчості відомого білоруського
першодрукаря Франциска Скарини у цій роботі залишились поза розглядом.

Наукова новизна отриманих результатів:

вперше запроваджений комплексний історико-філософський підхід до
проблеми зародження білоруської національної свідомості.

проаналізовані етнокультурні чинники, які заклали основу подальшої
ідентифікації національної свідомості мешканців північно-західної
Білорусі. Аналіз цього питання був зроблений на основі малодосліджених
матеріалів з галузі художньої літератури.

на підставі здійсненого філософського та текстологічного аналізу було
встановлено, що ідейні засади творчості провідного білоруського
національного ідеолога ХІХ ст. Ф. Богушевича формувалися у тісному
контакті з творчістю Т. Шевченка.

здійснений компаративний аналіз творів Ф. Богушевича і П. Куліша, в
результаті чого була встановлена спільна їм обом “антиурбаністична”
настанова. І Куліш, і Богушевич сприймали місто як осередок чужої
культури, який не дає шансів на збереження унікальної індивідуальності
простої людини.

вперше проаналізований та текстуально обґрунтований зв’язок ідей
білоруських національних теоретиків із доктринами польського
революційного демократизму. До філософського обігу були долучені твори
польських національних діячів першої половини ХІХ ст., які раніше не
використовувались у білоруській та українській гуманітаристиці.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Дисертаційне
дослідження білоруської національної свідомості у філософському
контексті може бути використане для розробки відповідних курсів у
системі середньої та вищої освіти, а також стати джерелом знань для
дослідників, що спеціалізуються з тематики зародження та поширення
модерних європейських національних рухів. Практичне значення роботи
полягає також у тому, що подані у ній факти та їхня інтерпретація можуть
бути залучені істориками, соціологами, політологами, літературознавцями
у подальшому дослідженні суміжної із даною дисертацію тематикою.

Апробація дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження,
висновки та теоретичні узагальнення були апробовані на міжнародних
наукових конференціях: на III Міжнародній конференції Білоруського
державного університету “Слов’янські культури у контексті всесвітньої”
(Мінськ, 2000), міжнародній конференції “Націоналізми Центральної та
Східної Європи” (Брно, 2000), міжнародній конференції “Білорусь та
Польща: нації та держави” (Варшава, 2001); а також на наукових читаннях,
круглих столах, наукових семінарах відділу української філософії
Інституту філософії Національної Академії наук України.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження
відображені в 5 публікаціях, з них 3 статті – у наукових спеціалізованих
виданнях та 2 – у виданнях матеріалів наукових конференцій та
інтелектуальної періодики.

Структура дослідження обумовлена його метою та логікою. Робота
складається із вступу, 4-х глав, 15 розділів, висновку та списку
використаних джерел. Матеріал викладений на 170 сторінках, список
використаних джерел містить 153 позиції.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми наукового
дослідження, визначається ступінь наукової розробленості проблеми,
зв’язок роботи з науковими програмами та планами, мета, об’єкт і
завдання дослідження, його методи. Розкривається практичне та теоретичне
значення дослідження, наводяться апробації та публікації результатів
дослідження.

У главі 1 “Рефлексія над Ф. Богушевичем як проблема білоруської
теоретичної думки” розглядається феномен найвидатнішого білоруського
національного ідеолога Ф. Богушевича у сприйнятті білоруських філософів
і літературознавців ХХ ст. Незалежно від їхніх ідеологічних
прихильностей, Богушевич в їхніх рефлексіях постає провідним розробником
теоретичних засад білоруської національної самосвідомості у ХІХ ст.
Зазначається, що він належав до широко відомого на сході Європи у другій
половині ХІХ ст. типу національного письменника, який не лише ставив
перед собою завдання творення художніх текстів, що представляють
естетичний інтерес для даної національної спільноти і, по можливості,
поза нею, а і всіляко намагався прищепити цій спільноті нову національну
свідомість. Невипадково Богушевича називали “гарячим білоруським
патріотом”, “справжнім народним співцем-поетом” (В. Ластовський),
“першим національним поетом у повному значенні цього слова” (М.
Горецький), письменником, з якого “фактично починається історія
білоруської літератури”, “найяскравішим виразником білоруської
свідомості свого часу як чогось самобутнього” (А. Бабарека),
“засновником та главою до 1905–6 рр. білоруської художньої літератури”
(З. Жилунович), “першорядним народним письменником, з якого починається
відродження білоруської літератури” (К. Сваяк), “батьком білоруського
відродження” (А. Станкевич), “найбільш видатним поетом кінця
дев’ятнадцятого – перших років двадцятого століття” (Я. Станкевич),
“загальновизнаним засновником нашого руху” (А. Адамович) тощо.

Попри загалом збіг оцінок загальнонаціонального значення творчості Ф.
Богушевича, спостерігалася засаднича розбіжність у розумінні ідейних
інспірацій, що спонукали його до створення національної літератури.
Часто у відповідних дослідженнях відзначався “винятковий вплив передової
російської ідеології на формування поглядів поета” і заперечувався
будь-який вплив польського або українського націоналізмів. З подібним
тенденційним підходом різко полемізували білоруські еміграційні критики,
які вперше проголосили Ф. Богушевича засновником ідеології білоруського
націоналізму. Так само ними була розвинута теза про Ф. Богушевича як
засновника власне білоруського літературного процесу, оскільки усі
попередні літературні процеси в Білорусі були або іншомовними, або
відзначалися сублітературним підходом до білоруської мови.

Наприкінці першої глави також розкриваються деякі моменти значення Ф.
Богушевича для новітнього білоруського національного руху. Зокрема,
вказується на значення важливішого елемента обох поетичних збірок –
їхніх передмов. Самі ці тексти є “спробою теоретично обґрунтованої
націоналістичної ідеології” (А. Адамович), яка наполягає на культурній,
насамперед мовній відмінності власної нації від сусідніх. Також
звертається увага на те, що Ф. Богушевич уперше “відзначив важливість
мови як одного з головних засобів розвитку білоруського національного
руху” (А. Богданович), поетизував “романтику минулого” (М. Піотухович).
Відзначається неприпустимість ототожнення “художньо умовної”
ідентичності літературних нараторів з реальною ідентичністю автора Ф.
Богушевича і разом з тим визнається евристична цінність висунутої А.
Рязановим тези, згідно з якою в індивідуальній свідомості Ф. Богушевича
уживалося кілька національних свідомостей.

Глава 2 “Формування сучасного національного світогляду в Європі”
присвячена переважно теоретичним питанням. У ній з погляду прикладної
уживаності аналізується типологія індикаторів етнічності, розроблена
британським теоретиком Е. Смітом, а також провідними українськими
етнологами. У главі також зазначається, що етнічна самосвідомість
формується завдяки своєрідності власної території, мови, релігії та
права.

У розділі 2.1. “Особливості співіснування етнічної та національної
свідомості у феодальній Європі” йдеться про те, що у феодальних
суспільствах Європи соціальна ідентифікація індивіда мала більшу вагу,
ніж національна. Більше, у порівнянні з усвідомленням національної
приналежності, значення мали й інші типи “приналежності” – родинної,
професійної тощо. Упродовж останніх століть змінилася не номенклатура
показників, на основі яких відбувається самоідентифікація індивіда
(мова, стать, конфесія, родина, професія тощо), а відносна важливість
цих показників, внаслідок чого етнічність перетворилася на біжучу
ідентичність.

Розглядається також поняття “нація”, поширене в часи існування Речі
Посполитої, з погляду його етнічної та соціальної природи. Аналізуються
причини запізнілості національного розвитку українців та білорусів.
Зазначається, що саму етнічність слідом за Ф. Бартом можна розуміти як
вияв соціального розмежування. На відміну від національних спільнот,
самовизначення етнічних груп відбувається не через конструювання певних
культурних та інших відмінностей, а через проведення соціальних меж щодо
інших соціальних груп, при цьому маркером соціальної дистанції може бути
мова. У феодальному суспільстві ці соціальні межі не підривають, а,
навпаки, зміцнюють самосвідомість етнічних груп, попри контакти їхніх
членів з представниками інших етнічних спільнот.

У розділі 2.2. “Виникнення сучасної національної свідомості. Ревізія
ідейного змісту поняття “нація” в добу Великої Французької революції”
зазначається, що наприкінці ХVIII ст. станове поняття нації, насамперед
завдяки Великій Французькій революції, переживає кризу, що
супроводжується зміною функціональної ролі культури у суспільстві.
Культура перестає живити чинну доти станову ієрархію. Становище, коли
різниця в соціальному статусі супроводжується різницею в культурі,
починає вважатися ненормальним. Система освіти вже не дозволяє
довільного завищення статусу будь-якої підгрупи громадян на підставі її
культурної вищості. Роль з’єднувального елементу всього суспільства у
таких умовах виконує культура, що емансипується від своєї колишньої
вузької функції берегині етнічної гомогенності. Класові бар’єри набагато
більш проникні, соціальні ролі не передаються у спадок, і через це
соціальна мобільність різко зростає.

Нація як моральна категорія стала основною ідеєю, яку французькі
інтелектуали протиставили колишній ідеї держави, що її легітимність мала
трансцендентне походження. “Нація-народ” як політична спільнота посіла
місце колишніх суспільно-моральних авторитетів, а влада стала
інструментом захисту світських і найчастіше національних інтересів.
Відтак, нація стала включати усіх політично активних громадян, незалежно
від їхньої культурної традиції, мови та походження.

У розділі 2.3. “Ідейна еволюція поняття “нація” у Німеччині XVIII–XIX
століть. “Культурна нація” проти “політичної нації”” зазначається, що в
Німеччині напередодні та в добу романтизму ідейна еволюція поняття
“нація” йшла в іншому напрямку. Ознакою приналежності до нації тут
вважалася єдність культурної традиції, витлумачена як єдність світської,
секуляризованої культури, зокрема, мови. Німецькі мислителі перетворили
критерій мови, що до того сприймався як “зовнішній”, культурно
ірелевантний, на основний критерій національної самосвідомості. Фіхте та
інші мислителі надали німецькій національній ідеї очевидного
месіанського відтінку.

У главі також розглядаються матеріальні та ідейні передумови поширення
націоналістичних ідей – модернізація засобів виробництва, розвиток
друкарства та протестантська революція, яка сприяла сакралізації
національних мов. Остання дала потужний поштовх протестантській
теології, яка пережила справжній розквіт. Месіанські нотки у культурному
націоналізмі саме і сходять до теологічних першоджерел. Термінологія
ідеологів німецького культурного націоналізму на кшталт Фіхте, моделі
їхнього мислення запозичені з християнського віровчення – християнською
алегоричною символікою просякнуті терміни “воскресіння”, “відродження”.
“Царство розуму людства” (“Vernunftreich der Menschhteit”) Фіхте є нічим
іншим, як переінакшеною калькою новозавітного “царства небесного”, а в
“земній вічності” (“irdischen Ewigkeit”) прочитується апостольське
“життя вічне”.

Розділ 2.4. “Особливості впливу німецької націоналістичної програми на
західнослов’янські націоналізми у ХІХ столітті” присвячений дослідженню
проектів побудови слов’янських націй, які, як правило, реалізовувалися з
використанням вже випробуваних німцями сценаріїв (з виробленням міфу
національної винятковості тощо). Зокрема, після розділів Речі Посполитої
у середовищі польських еліт нація перестала ототожнюватися із шляхтою і
бути винятково політико-географічною категорією (яка об’єднує лише тих,
хто сприймає Річ Посполиту як вітчизну, тобто, обмежується тільки тими,
хто має розвинуту свідомість політичної своєрідності своєї батьківщини).
Вона стала культурною імплікацією (нація – спільнота, заснована на
спільній культурній та історичній спадщині). Бездержавна польська нація
не могла розраховувати на вплив державного апарату, що націоналізує, і
тому основні націотворчі імпульси виходили із середовища польських
літераторів. На місце колишнього відчуження, відчуття дистанції між
представниками різних соціальних шарів прийшло замилування людиною праці
та її неповторним культурним середовищем – фольклором, індивідуальною
мовою, патріархальним ладом життя. Образ представника патріархальної
культури перестає осмислюватися за допомогою “низового” сміхового
дискурсу і переживає певну ідеалізацію як носій соціально значимих
моральних цінностей та етичних ідеалів. Це сприяло втягуванню в процес
формування нації широких соціальних мас, причому їхнє етнічне походження
значення не мало – в основу була покладена спільна культурна
ідентичність.

Завдяки насиченню поняття містичним та месіанським духом, “нація” в
польських еліт стала абсолютною моральною цінністю, в ім’я якої
дозволяються навіть аморальні вчинки – з погляду звичайної “побутової”
моралі. Крім того, польська національна ідея була ідеєю месіанською:
Польща проголошувалася “генієм слов’янства”, а носій нової національної
свідомості – пророком нової історичної реальності. А. Міцкевич відводив
нації центральну історичну роль у прийдешній добі й називав Польщу
“Коперніком нової моралі”, що закладає таким “націоцентричним” моральним
кодексом основи нової цивілізації.

»

$

2

H

J

L

z

A

?

P v ¬ a

0

@

L

?

?

®

o

$

&

(

*

,

.

0

2

J

L

N

z

N P v ¬ a L

?

®

o

=1/4CUeEUeF¶G?H~JcKAL?RrUAU?V XvZ?\L_ dooooooooaaaaaaOoOEEEEEO

&

&

§???p3/4TOe(TH|a2azioioooocooooooooooooooooooooo

ст.ст. переживає десакралізацію, втрачає свій попередній непорушний
моральний авторитет. Тому метамова християнської сакральності, після
певного переосмислення, буде без зусиль запозичена та розвинута
ідеологами-конструкторами нового суспільно релевантного сакруму – ідеї
нації та її відродження.

У розділі 2.5. “Вироблення національної свідомості в Росії: пошук
“особливого шляху”” йдеться про те, що у ХІХ ст. процес формування нової
російської національної самосвідомості гальмували традиції російської ж
політичної культури та економічна відсталість країни, в якій
капіталістичні відносини почали активно розвиватися лише у другій
половині століття. Відсутність розвинутої індустріальної культури
перешкоджала циркуляції ідей у російському суспільстві, обмежуючи її
відносно нечисленною соціальною групою інтелігенції. Таким чином,
культурна та економічна політика російського царату робила неможливим
поширення в країні як виниклого у Франції поняття політичної нації
(оскільки для цього потрібна була масштабна модернізація соціального та
економічного життя імперії, перетворення підданих на громадян), так і
культивованого в Німеччині поняття нації культурної, оскільки сфера
поширення високої російської культури була вузькою і обмежувалася
переважно імперськими адміністративними центрами.

В умовах відсутності або недостатності політичних, економічних,
соціальних та культурних передумов для побудови сучасної російської
нації націоналістично налаштовані російські еліти намагалися теоретично
обґрунтувати “особливий” характер розвитку російського народу за
допомогою ідеї, що запізнення Росії – це її перевага, оскільки
структурно вона краще підготовлена для соціалістичного шляху розвитку.
Була розроблена концепція “російського особливого шляху”, при цьому саме
поняття “особливого шляху” було, очевидно, запозичене в німецьких
мислителів.

У розділі 2.6. “Смислові обрії націоналізму як культурної стратегії та
політичної практики” розглядаються способи визначення поняття “нація”
(політична, культурна та “консенсусна” нація) в працях О. Шпенґлера, Е.
Гобсбаума, Р. Бурґера, Л. Грінфельд та Е. Геллнера, в
марксистсько-ленінській філософії та “марксистському структуралізмі” (М.
Ґрох).

Стверджується, що розроблений Ф. Богушевичем проект білоруського
націоналізму з погляду свого ідейного змісту був типовим для Східної
Європи другої половини ХІХ століття, хоча й вторинним та запізнілим у
порівнянні з польським чи українським націоналізмами. Він виник, коли у
поліконфесійній Білорусі йшли активні процеси модернізації, відбувався
розпад традиційного патріархального суспільства. За свою історичну
запізнілість йому довелося заплатити звуженням власної соціальної,
конфесійної, культурної та інтелектуальної бази (білоруські націоналісти
кінця ХІХ – початку ХХ століть рекрутувалися переважно з дрібнопомісної
шляхти та селян католицького віросповідання, причому буквально одиницям
з них удавалося отримати повноцінну вищу освіту). Крім того, цей проект
був чисто культурним. Він базувався на проповіді культурної своєрідності
білорусів і схилявся до абсолютизації значення білоруської мови у справі
побудови нації.

У главі 3 “Проблема білоруської національної свідомості у творчості Ф.
Богушевича” розглядається питання ідейних інспірацій, що вплинули на
формування своєрідності національного світогляду Богушевича, зокрема,
ідеологія польського революційного демократизму та ранніх теоретиків
українського націоналізму. Критикуються думки про світогляд Богушевича,
висловлені А. Бабарекою, М. Піотуховичем, В. Єршовим-Мазуровим, А.
Майхровичем, А. Адамовичем.

У розділі 3.1. “Культурні передумови формування світогляду Ф.
Богушевича” розкривається своєрідність культурного середовища, в якому
визрівала національна свідомість Ф. Богушевича. Зазначається, що ще у
першій половині ХІХ ст. білоруська культура була традиційною дописемною
культурою, нездатною створювати суголосні добі культурні цінності. Тому
вона виступає як приклад неторкнутої прогресом та європейською
цивілізацією культури, сприймається як щось неповноцінне, гідне лише
глузування. Елементи такого ставлення були властиві видатному
літературному попереднику Богушевича В. Дуніну-Марцинкевичу.

У розділі розбирається літературна полеміка між Дуніним-Мартинкевичем та
Богушевичем. Для першого білоруська культура була “низькою” культурою, а
літературна творчість білоруською мовою потребувала зниженої поетичної
стилістики, для другого ж вона була культурно повноцінною, аксіологічно
нейтральною. Подібний конфлікт мав місце і в українській літературі
першої половини ХІХ ст., коли українські письменники, прихильні до
романтичної ідеології, відчули нехіть до “котляревщини”. Зазначається,
що елементи романтичного світогляду, зокрема, романтичні символи,
присутні і в творчості самого Богушевича.

У розділі 3.2. “Характер політичного мислення ідейних попередників Ф.
Богушевича” розробляється тема ідейних передумов становлення
національного світогляду Богушевича, зокрема, вказується на вплив на
Богушевича ідей К. Калиновського, чиє політичне мислення відзначалося
різкою антиросійською спрямованістю.

У розділі 3.3. “Поняття “західнорусизму” як регіонального різновиду
російської імперської ідеології другої половини ХІХ ст.” описується
спеціальний різновид російської імперської ідеології, створений для
“Північно-Західного краю”. У білоруській літературі він отримала назву
“західнорусизм”.

У розділі 3.4. “Причини радикалізації білоруських еліт у другій половині
ХІХ ст.” детально розглядаються деякі методи культурної русифікації
Білорусі, а також інші причини, що викликали радикалізацію поглядів
білоруських інтелектуалів у другій половині ХІХ ст.

У розділі 3.5. “Ідейна альтернатива “культурному націоналізму” Ф.
Богушевича: світогляд білоруських народників” порушується питання про
ідеологію білоруських народників, що своїм ідейним змістом досить
суттєво відрізнялася від ідейного світогляду Ф. Богушевича. У мисленні
білоруських народників значне місце посідали ідеали федералізму. Вони
недостатньо добре володіли білоруською мовою і тому не могли поділяти
позицію “мовного націоналізму” Ф. Богушевича, для якого мова – абсолютна
константа національного буття. Білоруська мова постає в народницькій
публіцистиці як недостатньо розроблена і тому імпліцитно непридатна до
передачі складних абстрактних сенсів. Інакше, ніж Богушевич, білоруські
народники розуміли предмет свого служіння. Тому їхню ідеологію не можна
вважати ідейною інспірацією культурного націоналізму в редакції
Богушевича, який мав яскраво виявлене месіанське забарвлення і
проголошував білоруську націю носієм споконвічних культурних, правових
та історичних традицій.

У розділі 3.6. “Вплив раннього українського націоналізму на національний
світогляд Ф. Богушевича” показується, що Богушевичева редакція
білоруського націоналізму народилася під потужним українським впливом.
Метрична будова деяких його творів, як і ідейний зміст його передмов до
поетичних збірок, сходить до поезії Т. Шевченка. Розмірковування
Богушевича про рідну мову перегукуються з думками І. Срезневського та П.
Куліша. Богушевича з Кулішем зближує також “антиурбаністична” риторика
їх обох.

У розділі 3.7. ““Інваріантний” зміст білоруської національної ідеї за
Богушевичем” стверджується, що Богушевич, завдяки живій зацікавленості
європейськими культурними та політичними процесами, завдяки власним
європейським кореням найбільш вдало сформулював основні ціннісні
орієнтири народжуваного білоруського націоналізму, визначив
“інваріантний” зміст білоруської національної ідеї і тим самим відкрив
шлях будівництву “національної”, тобто заснованої на колективних
культурних символах та “загальноприйнятих” культурних міфах свідомості
білорусів. У тлумаченні Богушевича білоруський націоналізм – це
насамперед культурний націоналізм, заснований на турботі “про нашу
споконвічну рідну мову” як підвалину національної культури. Звідси і
основна програма її реалізації – нарощування національного книговидання
якомога ширшого тематичного діапазону. Як і інші європейські ідеологи
культурного націоналізму, Богушевич схильний до сакралізації рідної
мови, попри те, що вона тоді не була мовою сакральних текстів або
релігійної практики у православній церкві чи католицькому костьолі.

Зазначається, що важливе місце у національній телеології за Богушевичем
посідає міф про походження нації і тісно пов’язаний з ним міф золотої
доби. Також Богушевич наголошував на відродженні білоруського народу, що
дало йому змогу говорити про історичні традиції нації. Теза про
сходження її історичного буття до Полоцького князівства та Великого
князівства Литовського була пізніше розвинута білоруською національною
історіографією.

Стверджується, що, як і націоналізм польських романтиків, націоналізм
Богушевича мав яскраво виявлене месіанське звучання. Це був своєрідний
негативний месіанізм, месіанізм слабкого, коли історичні негаразди
осмислювалися як прояви національної долі, що виправдовувало
маргінальність культурного, політичного тощо становища нації.
Національна винятковість білорусів, за Богушевичем, полягала в тому, що
білорусів споконвіку били, грабували, палили, знищували, але вони
все-таки пережили всі ці лиха і дожили до сучасності. Крім цього,
Богушевич вперше більш-менш точно визначив ареал поселення білоруської
нації, назвавши його “Беларусью/Білоруссю” (вочевидь, під впливом
“Малоросії”), а також пропагував порівняно нову назву мешканців цих
просторів “білоруси” (які тоді самоідентифікувалися як “тутейші”,
“поляки”, “росіяни”, “литвини”).

У главі 4 “Характер світогляду нараторів Ф. Богушевича” на матеріалі
художніх фактів розглядається світогляд нараторів Богушевича.
Зазначається, що обидва наратори у строгому сенсі ще не мають
національної свідомості, хоча усвідомлюють свою етнічну відмінність і
навіть мають поняття для її визначення (“тутэйшы” – “тутешній”).
“Білорусь”, “білоруси” для них – цілковито непредметна даність, яка не
існує у теперішньому часі. Також відсутній сам імператив перетворення
“тутейшого” на “білоруса”. Це формує не позитивну, а негативну
національну самоідентифікацію: вони не
“поляки”–“москалі”–“євреї”–“німці”, але й не “білоруси”. Також
описується їхнє етнічне оточення і характер їхньої релігійної
свідомості.

У розділі 4.1. “Відображення процесів модернізації у творчості Ф.
Богушевича” основне місце займає описання процесів модернізації
білоруського села у другій половині ХІХ ст. та її культурних, соціальних
і економічних передумов. Модернізація тут мала наслідком і стрімку
соціальну диференціацію, деетнізацію, тобто порушувала етнічну
гомогенність традиційного аграрного суспільства, приводила до появи
нових еліт. В результаті вже у немолодому віці білоруському селянинові
доводилося знову проходити процедуру соціалізації, йому були притаманні
настрої розгубленості, втрати почуття спільності, природного зв’язку
всіх і кожного в рамках традиційної сільської громади.

Зазначається, що модернізація білоруського аграрного суспільства
детермінувала зміну образу життя та стилю мислення людей. Під запитанням
опинився традиційний соціальний лад, який доти здавався інваріантом
розвитку всього суспільства. Тому адресатами ворожості та неприйняття
нараторів Богушевича були елементи новітньої індустріальної культури та
міського образу життя.

Показується, що головна небезпека модернізації для традицій білоруського
аграрного суспільства полягала у порушенні процесу їхнього відтворення.
Наслідками цього були самоізоляція носіїв традиційної культури, почуття
зневіри та розгубленості, втрати сенсу, припинення ними господарської
активності внаслідок декваліфікації. Розпад традиційної картини світу в
результаті усталення нової системи цінностей має для наратора Богушевича
екзистенційний вимір і радикально формулюється ним як проблема життя та
смерті.

У розділі 4.2. “Характеристики світогляду нараторів Ф. Богушевича:
трагічне ставлення до соціальної дійсності, правова безвихідність,
антиурбанізм та антифемінізм” підкреслюється трагічне ставлення наратора
Богушевича до дійсності, трансформованої під впливом процесів
модернізації. Його витоки – в обумовленому його емпіричним досвідом
відчутті розриву колишнього стійкого зв’язку із землею, у страшному
відчуженні між селянами та інституціями влади, що принесла з собою
російська колоніальна адміністрація. Звідси виходить це постійно
присутнє у творчості Богушевича відчуття дискомфорту, дисгармонії, яке
лише посилюється при “лобовому” зіткненні з подіями та явищами
зовнішньої дійсності.

Наголошується, що в області права проходив культурний кордон, який
розділяє нараторів Богушевича з їхньою правовою свідомістю, розвинутою
Литовським Статутом і тривалим буттям їхніх предків в європейському
правовому просторі, та бездушну російську бюрократію, яка принесла з
собою та реалізує на практиці якісно інше, євразійське поняття права.
Постійне, цинічне та безцеремонне порушення права російською
адміністрацією – лейтмотив творчості Богушевича. Його наратори постійно
переживають соціальні конфлікти через невідповідність свого
“внутрішнього” розуміння права правовим нормам, що визначають їхнє
соціальне життя.

Розбираються причини “антиурбаністичної” настанови у світогляді
нараторів Богушевича. Підкреслюється, що місто задавало систему норм, що
визначали образ життя та поведінки різних шарів міського населення. Тому
бунт супроти міста означав бунт проти наявної соціальної системи (місто
– частина суспільства, життя у місті передбачає володіння цілісною
системою соціального знання). Своє неприйняття міста наратор Богушевича
саме і пояснює тим, що у місті він переживає соціальну та національну
дезорієнтацію, що змушує його змінювати стандартну схему поведінки.

Зазначається, що рустикальний естетичний ідеал наратора Богушевича
вступає в конфлікт з урбаністичним естетичним ідеалом, культивованим
міською цивілізацією. Наратор реагує на “чуже” у жінках (моду) як на
ознаку “тонкого розуму” згідно з типовою патріархальною логікою
мислення. Його бачення міської цивілізації не “антиеротичне”, а саме
“антифеміністичне”, оскільки фемінізм – продукт власне модернізації та
урбаністичної цивілізації.

На закінчення глави 4 зауважується, що обидва наратори Богушевича не
мають національної свідомості, але відрізняються порівняно розвинутою
свідомістю своєї етнічної, конфесійної та соціальної своєрідності.

Висновки

У ході проведеного дослідження отримані наступні результати:

із залученням низки раніше не запроваджених до наукового обігу України
та Білорусі цінних джерел проаналізоване поняття нації в
історично-філософському контексті;

з’ясовано, що релігійна роз’єднаність білоруських національних еліт у
ХІХ ст. (римо-католики/православні) підсилювалася відмінностями у
мовній, культурній, правовій самосвідомості, а також у світоглядних
настановах. Причини запізнілості білоруського національного руху у
порівнянні з національними рухами сусідніх націй у XIX ст. пояснюються,
крім релігійної роз’єднаності білоруських національних еліт, також
особливостями імперської культурної політики, спрямованої на блокаду
вищої освіти на території Білорусі, мовну русифікацію и всебічний
контроль над несанціонованою згори культурною активністю. Зазначено, що
білоруський національний проект народився в умовах наростання
модернізації, розпочатої з імперського центру;

визначене інтелектуальне середовище, в якому відбувалося ідейне
становлення провідних білоруських національних ідеологів XIX вст., у
тому числі Ф. Богушевича, – сприйнята за польського посередництва
доктрина культурного націоналізму, а також власне тодішній польський
націоналізм з такими його атрибутами, як месіанізм, соціальний
радикалізм тощо, і ранній український націоналізм у редакції П. Куліша,
М. Костомарова та Т. Шевченка. Наголошено, що, незважаючи на свій
радикальний конфлікт із попередніми “літературними процесами” в
Білорусі, Богушевич як письменник частково залишився носієм
сублітературної традиції, але як національний ідеолог він зробив рішучий
крок уперед, до вироблення відносно цілісної національної свідомості, що
не втратила свого націоналізуючого значення аж до сьогодні.

визначено, що елементами білоруської національної самосвідомості,
пропагованої білоруськими національними ідеологами, були месіанізм,
соціальний радикалізм, культ рідної мови, романтична міфологізація
історії з неодмінним міфом золотої доби. Специфічно східноєвропейська
особливість цієї самосвідомості полягала в тому, що притаманний їй
месіанізм мав негативний характер. Національна винятковість убачалася в
тому, що Білорусь “споконвік нікого не била, не захоплювала, тільки
захищалася”, і що білоруси, попри всі історичні негоди, дожили до
сучасності.

на матеріалі художніх текстів розкрита специфіка усвідомлення
білорусами своєї відмінності від представників інших націй. У другій
половині ХІХ ст. перші мали порівняно розвинуте усвідомлення своєї
етнічної своєрідності і одночасно не володіли національною свідомістю,
що формувало не позитивну, а негативную національну ідентификацію
індивіда: він не “поляк”-“москаль”-“єврей”-“німець”, але ще не білорус.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Булгакаў В.У. Беларуска-польскія культурныя ўзаемасувязі і эпасталярная
спадчына Ф.Багушэвіча. // Матэрыялы III Міжнароднай канферэнцыі
Беларускага дзяржаўнага універсітэта “Славянскія культуры ў кантэксце
сусветнай”. – Мн, 2000. С. 36-38.

Булгаков В.В. Понятие “нация” в немецкой философии XVIII-XIX в. //
Мультиверсум: філос. Альманах: зб. наук. праць / гол. ред. В.В. Лях. –
Вып. 36. – К.: УЦДК, 2003. – С. 74-87.

Булгаков В.В. К вопросу об идейной эволюции польского и российского
национализма XIX в. // Мультиверсум: філос. Альманах: зб. наук. праць /
гол. ред. В.В. Лях. – Вып. 37. – К.: УЦДК, 2003. – С. 55-70.

Булгаков В.В. Про класичні і некласичні націоналізми. // Критика. – Вып.
11 (73). – К. 2003. — С. 16-22.

Булгаков В.В. О украинском влиянии на формирование идейного
мировоззрения Франтишка Богушевича // Мультиверсум: філос. Альманах: зб.
наук. праць / гол. ред. В.В. Лях. – Вып. 41. – К.: УЦДК, 2004. – С.
61—74.

АНОТАЦІЇ

Булгаков В.В. Проблема національної свідомості в білоруській
філософській культурі кінця ХІХ – початку ХХ ст.ст. (на матеріалі
художньої літератури). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Інститут філософії імені
Г.С. Сковороди НАН України. – К., 2004.

У дисертації здійснений аналіз ідейних передумов виникнення сучасного
білоруського націоналізму, а також на широкому матеріалі розглянута його
класична редакція, розроблена Ф. Богушевичем. Важливе місце в роботі
займає дослідження запізнілості білоруського націоналізму, а також
причин радикалізації білоруських національних еліт у другій половині ХІХ
ст. Методологічною основою дисертації є еволюційно-компаративний аналіз
поняття нації та націоналізму упродовж низки історико-культурних епох,
збагачений відомостями з галузей історичної соціології та політології. В
роботі також використані окремі методи філологічних наук, насамперед
методики текстологічного аналізу. Місце їхнього застосування – остання
глава дисертації, в якій тема світогляду особи та нації розглядається із
залученням літературних джерел.

Ключові слова: нація, світогляд, соціальна спільнота, модернізація,
ідеологія, етнічність, еліта.

Bulhakau V.U. The problem of a national awareness in the Belarusian
philosophical culture at the end of the 19th – beginning of the 20th
centuries (on the basis of literary texts). – A manuscript.

This dissertation is submitted in partial fulfillment of the
requirements for the Candidate degree in Philosophy, in the field of
History of Philosophy (09.00.05), Institute of Philosophy of the
National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2004.

The dissertation examines the preconditions under which the emergence of
the modern Belarusian nationalism took place. On materials of the
various literary texts it analyses the so-called ‘classical’ version of
the modern Belarusian nationalism, first advanced by the Belarusian
writer and national activist Franci?ak Bahu?evi?. The study elucidates
why the modern Belarusian nationalism took off so late in comparison
with the neighbouring nationalisms, including religious disconnection of
the Belarusian elite, Russian cultural policy directed to blockade of
institutes higher education in Belarus, linguistic Rusification etc. The
explanation is based on the examination of the different context in
which the radicalization of the Belarusian elites at the end of the 19th
century took place.

The methodology employed by this dissertation is built upon the
evolutionary-comparative analyses of the concepts of ‘nation’ and
‘nationalism’ for various history-cultural periods. The study utilizes
the data from the fields of historical sociology and political science.
The author of this study also uses philological research methods, first
of all the methods of the textual analyses. Specifically, the last
chapter focuses upon individual and national Weltanschauung by means of
literary sources.

Key words: nation, Weltanschauung, social community, modernization,
ideology, ethnicity, elite.

Булгаков В.В. Проблема национального сознания в белорусской філософской
культуре конца ХІХ – начала ХХ вв. (на материале художественой
литературы). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной ступени кандидата філософских наук по
специальности 09.00.05 – история философии. – Институт философии імени
Г.С. Сковороды НАН Украины. – К., 2004.

У диссертации осуществлен анализ идейных предпосылок возникновения
современного белорусского национализма, а также на широком материале
рассмотрена его классическая редакция, разработанная Ф. Богушевичем.
Важное место в работе занимает исследование причин запоздалости
белорусского национализма, а также причин радикализации белорусских
национальных элит во второй половине ХІХ в. Методологической основой
исследования являются генетический, историко-компаративный и
структурно-функциональный методы, а также методы герменевтической
интерпретации. При определении сущности белорусского национального
самосознания, его функционального наполнения и механизмов его трансляции
был использован структурно-функциональный метод, а также методы
объективности и системности. Анализ идеи нации на европейском континенте
и специфики белоруских национальных элит во второй половине XIX в. в
данной работе был произведен при помощи историко-компаративного и
генетического методов. Интеллектуальное становление ведущих белорусских
национальных идеологов XIX в. и состояние белорусского национального
самосознания в конце XIX в., описанное в литературных источниках,
исследуются с опорой на методы герменевтической интерпретации.

Данный философский анализ осуществляется с привлечением широких сведений
с области сопредельных гуманитарных дисциплин – исторической социологии
и политологии. Теоретическими основаниями исследования были работы
ведущих украинских, российских и западных теоретиков национализма как
интеллектуального дискурса.

Исследуется генезис белорусского национального сознания, взятого на
уровне его основных конструктивных элементов (комплекса национальной
исключительности, комплекса национального своеобразия, культа родного
языка, мессианского национального призвания и т.д.). Детально
рассматривается понятие нации как политического сообщества граждан
разного этнического происхождения, впервые возникшее в революционной
Франции, а также понятие нации как культурной общности, цементируемой в
единое целое общим культурным (языком и т.д.), а также этническим
происхождением. Понятие нации как культурной общности, нередко
противостоящей конкретной политической юрисдикции, было разработано
немецкими мыслителями и оказало мощное влияние на элиты славянского
востока Европы, в том числе и белорусские.

Ключевые слова: нация, мировоззрение, социальная общность, модернизация,
идеология, этничность, элита.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *