МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
КИЇВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
ім. П.Л. ШУПИКА
ТКАЧ ТЕТЯНА ВАЛЕРІЇВНА
УДК
616.316-002.2-092:616.98:[578.825+578.831]-06: 616.8-07-08
Патогенетичне обґрунтування лікування хворих на хронічні сіалоаденіти з
урахуванням психонейрорегуляторних порушень
Спеціальність 14.01.22 – стоматологія
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Київ-2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти
МОЗ України
Науковий керівник
доктор медичних наук, професор
Лісова Ірина Григорівна,
Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України,
кафедра стоматології, хірургічної стоматології та щелепно-лицевої
хірургії, завідувач
Офіційні опоненти:
кандидат медичних наук, доцент
Вєсова Олена Петрівна,
кафедра щелепно-лицевої хірургії Київської медичної академії
післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, доцент
доктор медичних наук, професор
Безруков Сергій Григорович,
кафедра хірургічної стоматології Кримського державного медичного
університету ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, завідувач
Провідна установа:
Українська медична стоматологічна академія, кафедра пропедевтики
хірургічної стоматології з реконструктивною хірургією голови та шиї, МОЗ
України, м. Полтава.
Захист відбудеться 16.09.2005 р. о 11-30_годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 26.613.09 при Київській медичній академії
післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, (04050, м. Київ-50,
вул. Пимоненка, 10-а).
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київської медичної
академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика за адресою: 04112, м.
Київ, вул. Дорогожицького, 9
Автореферат розісланий 27.07.2005 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат медичних наук, доцент
О.В. Горобець
1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. До теперішнього часу за даними багатьох дослідників
питання патогенезу хронічних сіалоаденітів (ХСА) залишається актуальним.
Багато дослідників визначали роль загальних та місцевих чинників у
розвитку хронічних запальних захворювань слинних залоз (ХЗЗСЗ). Як
зазначають науковці, провідну роль у виникненні захворювань слинниз
залоз (СЗ) відіграє сіалостаз. Розвитку застійних явищ у паренхімі СЗ
сприяють екзогенні психічні впливи, механічні травми, розвиток вторинної
бактеріальної флори. За останній час вченими відмічено високу чутливість
СЗ до психонейрогенних впливів, що спричиняє послаблення
антиоксидантного захисту в них. На рівні припущення вчені висловлювали
думку про можливий влив підвищеного тонусу вегетативної нервової системи
в розвику захворювання. Інші фахівці бесконтрольне підвищене
слиновиділення вважали наслідком звільнення ядер секреторних
слиновидільних нервів з-під гальмівної дії кори головного мозку.
Дослідниками-психологами в експериментальних роботах встановлено
залежність роботи СЗ від психологічного типу особи (Сазама Л., 1971;
Ромачева И.Ф. и соавт. 1987; Ангенопулос Н. и соавт. 1988; Барабой В.А.,
1989; Тарасенко Л.М. и соавт., 1990; Безруков С.Г., 1991; Безруков С.Г.,
1992; Хьелл Л. и соавт., 1998; Рыбалов О.В., 2000; Eysenck H.J., 1985).
Наукові праці щодо вивчення патогенезу ХСА вказують на доцільність
вважати механізм розвитку патології аутоімунним. Патоморфологічні
дослідження в цьому напрямку підтверджують даний факт і визначають
процес лімфоїдної інфільтрації з утворенням зародкових центрів біля
сереторних відділів та периневральних структур залози. Підтвердженням
розвитку аутоімунної реакції в СЗ є публікації про вірусний агент, який
відіграє роль індукуючого. Новітні технології достовірно визначили роль
мумпус вірусу (МВ) і вірусу цитомегалії (ЦМВ) в розвитку хронічного
запалення у СЗ. Вірусологічні дані додатково підтвердили тропність цих
вірусів до залозистої тканини. Також МВ та ЦМВ мають властивості
персистувати в оболонках нервових волокон чи знаходитись у нервових
гангліях протягом тривалого часу. Інфікування МВ викликає стійкі
патологічні зміни головного мозку, що визначається при детальному
обстеженні (Ващенко М.А. и соавт. 1981; Зинченко А.П. и соавт., 1981;
Колесов В.С., 1983; Евременова Н.Н. и соавт. 1988; Смаглюк В.И., 1998;
Лесовая И.Г., 1999; Лісова І.Г., 2002). Робіт, присвячених вивченню
психонейропатогенезу хворих на ХСА та розробці терапевтичної корекції в
даному напрямку, нами не знайдено.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну
роботу виконано згідно з планом науково-дослідної роботи Харківської
медичної академії післядипломної освіти: “Нові підходи у діагностиці та
лікуванні слинних залоз та травматичних ушкоджень щелепно-лицевої
ділянки”, номер державної реєстрації 0100U004258.
2
Мета дослідження: підвищення ефективності лікування хворих на ХСА з
урахуванням визначення участі психонейрорегуляторних ланок у патогенезі
захворювання.
Завдання дослідження.
1. Вивчити особливості клінічних проявів ХСА залежно від
психонейрорегуляторного стану хворих за показниками електроенцефалограм
(ЕЕГ), стимуляційної електроміографії (СЕМГ) та психологічних тестів.
2. Визначити кількість та в’язкість змішаного секрету СЗ залежно від
стану центральної і периферичної регуляцій, показників морфофункційного
стану СЗ.
3. Дослідити зв’язок порушень психонейрорегуляторних механізмів у хворих
на ХСА залежно від наявності персистування ВМ і ЦМВ за даними
біохімічних показників, імуноферментного аналізу (ІФА) специфічних
антитіл, стану імунорезистентності, показників психотестів, ЕЕГ, СЕМГ.
4. Удосконалити лікування хворих на ХСА з урахуванням отриманих даних
щодо психонейрорегуляторних порушень, даних про етіологічний чинник та
імунопатологічні зміни.
Об’єкт дослідження. Психонейрогуморальні механізми виникнення ХЗЗСЗ.
Предмет дослідження. Обґрунтування патогенетичного лікування хворих на
ХЗЗСЗ на тлі персистенції МВ і ЦМВ з урахуванням психонейрорегуляторного
механізму розвитку захворювання.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети
використовували такі методи: загальні – анамнестичні, загальносоматичні
та місцеві методи обстеження; додаткові – визначення в’язкості та
кількості змішаного слинного секрету за М.М. Пожарицькою (1992), функції
слізних залоз за допомогою проби Ширмера; лабораторні – показники
периферичної крові, імунограми ІІ типу, вірусологічні – дослідження
крові методом ІФА специфічних імуноглобулінів вторинного імунного
відгуку; вивчення біопсійного матеріалу СЗ молекулярно-біологічним
методом, особливостей морфологічної структури та наявність і
концентрація катехоламінів в тканині СЗ; апаратні – визначення структури
слинних та інших залоз сонографічним методом та роботи нервового апарату
методами ЕЕГ і СЕМГ; спеціальні –вивчення психологічного стану хворих за
допомогою тестування.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше вивчена одночасно
наявність клінічних проявів порушень центральної та периферичної
нервової регуляцій СЗ у хворих на ХСА, а також психологічний стан
хворих.
Уперше вивчено особливості кількісних та якісних показників роботи СЗ
від стану центральної і периферичної нервових регуляцій СЗ.
3
Уперше досліджено зв’язок порушень психоневрологічного стану
центрального та периферичного генезу при ХСА на тлі персистування МВ і
ЦМВ та порушень імунного статусу.
Удосконалено лікувальні та профілактичні заходи для хворих на ХСА з
урахуванням етіологічного чинника та патогенетичних механізмів.
Практичне значення одержаних результатів. Проведені дослідження у
зазначеному напрямку визначили основні моменти психонейрорегуляторного
патогенезу у хворих на ХСА з метою поліпшення діагностичних та
лікувально-профілактичних заходів. Уточнення патогенетичних механізмів
ХСА сприяло сформулюванню практичних рекомендацій щодо діагностичних
заходів та патогенетичного удосконалення комплексного лікування хворих
на зазначену патологію і прогнозування строків лікування хворих на ХСА.
Результати дослідження впроваджені в роботу 3-го хірургічного відділення
обласної дитячої клінічної лікарні №1 м.Харкова, стоматологічного
відділення Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної
медичної допомоги, клініки кафедри пропедевтики хірургічної стоматології
з реконструктивною хірургією голови та шиї Української медичної
стоматологічної академії м. Полтави, відділення щелепно-лицевої хірургії
Київської міської клінічної лікарні №12. Результати наукових досліджень
використовуються в навчальному процесі на кафедрах хірургічної
стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківського державного
медичного університету, пропедевтики хірургічної стоматології з
реконструктивною хірургією голови та шиї Української медичної
стоматологічної академії м. Полтави, щелепно-лицевої хірургії Київської
медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.
Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналітичний
огляд вітчизняної та іноземної літератури. Організовано і проведено
клінічні, додаткові (сіалометрія, лякрометрія, визначення в’язкості
слинного секрету), спеціальні (УЗД, ЕЕГ, СЕМГ, психологічне тестування,
ексцизійна біопсія великих та малих СЗ) та лабораторні (біохімічні,
молекулярно-біологічні, імунологічні, серологічні) дослідження, а також
статистичну обробку результатів обстеження та інтерпретацію отриманих
даних.
Набір хворих виконували з 2001 по 2004 р. у клініці кафедри стоматології
та хірургічної стоматології ХМАПО (завідувач кафедри – професор, д-р
мед. наук І.Г. Лісова) на базі стоматологічного відділення ХМКЛШНМД.
Лікувальні та діагностичні заходи здійснювали у клініці кафедри
фізіотерапії і курортології ХМАПО на базі Харківської центральної
клінічної лікарні №5. Лабораторні дослідження проведено в лабораторному
відділенні ХМКЛШНМД, діагностичному відділенні Харківської обласної
клінічної лікарні, медико-генетичному центрі ООО “Вірола” на базі ХМАПО,
кафедрах патологічної анатомії і біологічної хімії ХДМУ. Статистична
обробка отриманих результатів дослідження проводилась на кафедрі
космічної
4
радіофізики Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
Здобувач висловлює щиру подяку за консультативну допомогу завідувачу
кафедри психотерапії ХМАПО, професору, д-ру мед. наук Б.В. Михайлову,
професору кафедри фізіотерапії і курортології ХМАПО, д-ру мед. наук Л.Я
Васильєвій-Лінецькій, директору лабораторії “Вірола” – канд. мед. наук
Ю.Ю. Мікулінському, доценту кафедри патологічної анатомії, канд. мед.
наук О.А. Омельченко, старшому лаборанту кафедри біологічної хімії Т.В.
Горбань, старшому науковому співробітнику кафедри космічної радіофізики
ХНУ ім. В.Н. Каразіна – канд. фіз.-мат. наук І.Г. Захарову.
Апробація результатів дисертації. Матеріали за темою дисертації були
представлені на: науково-практичній конференції лікарів-стоматологів
лікувально-профілактичних закладів м. Харкова і області та Харківського
осередку Асоціації стоматологів України (Харків, 2001),
науково-практичній конференції молодих учених ХМАПО (Харків, 2001),
науково-практичному семінарі з проблем клімаксу для молодих фахівців
(Харків, 2002), науково-практичній конференції “Сучасні аспекти
стоматології та щелепно-лицевої хірургії” (Харків, 2003),
науково-практичній міжрайонній стоматологічній конференції “Сучасні
аспекти стоматології та щелепно-лицевої хірургії” (Балаклія, 2004),
засіданні Асоціації стоматологів України м. Харкова (Харків, 2004),
Міжнародній науково-практичній конференції “Епідеміологія основних
стоматологічних захворювань” (Івано-Франківськ, 2004); з’їзді Асоціації
щелепно-лицевих хірургів та хірургів-стоматологів (Київ, 2004).
Публікації. Результати дисертації висвітлено в 14 друкованих роботах,
серед них: 6 статей уміщено в наукових журналах, рекомендованих ВАК
України, також опубліковано 2 тези конференцій у збірниках наукових
праць. Отримано 4 деклараційні патенти на винахід.
Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 212 сторінках
тексту, за змістом вона складається зі вступу і 5 розділів: аналітичного
огляду літератури, об’єктів та методів дослідження, 2 розділів
результатів власних досліджень, результатів лікування, аналізу і
узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних
рекомендацій, списку використаної літератури, додатків. Список
літератури містить 325 публікацій, з них 248 – вітчизняних та 77 –
іноземного авторів. Основний текст дисертації складає 165 сторінок, з
них 26 зайнято таблицями і рисунками. Серед ілюстрацій 42 таблиці і 28
рисунків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали і методи дослідження. Для досягнення мети було вивчено
особливості клінічного перебігу ХСА залежно від психонейрорегуляторного
стану хворих за показниками ЕЕГ, СЕМГ та психологічних тестів. Стан
роботи СЗ досліджували визначенням кількості та в’язкості змішаного
секрету СЗ залежно від стану центральної та периферичної регуляцій,
показників морфофункційного стану СЗ. Також нами вивчався вплив
показників ІФА специфічних
5
антитіл до МВ і ЦМВ на стан імунорезистетності, показники психотестів,
ЕЕГ, СЕМГ, біохімічні дані хворих на ХСА. З урахуванням отриманих
результатів досліджень нами визначено ланки психонейрорегуляторного
порушення і удосконалено схему лікування хворих на ХСА.
Програма дослідження хворих на ХСА передбачала їх опитування за
загальноприйнятою схемою, при огляді пацієнтів проводили пальпаторне
обстеження з визначенням ступеня збільшення СЗ. Додаткові методи надали
змогу визначити кількість та в’язкість змішаного слинного секрету,
кількість виділеної сльози, лабораторні дані – показники периферичної
крові, імунограми ІІ типу, наявність специфічних імуноглобулінів до МВ і
ЦМВ методом ІФА. При дослідженні біопсійного матеріалу СЗ
використовували молекулярно-біологічний метод, вивчали його морфологічну
структуру та концентрацію катехоламінів в нативні тканині залози. Серед
апаратних досліджень використовували: сонографічне обстеження СЗ та
внутрішніх органів, ЕЕГ, СЕМГ. Психологічне тестування за Спілбергером
визначало рівні тривожності, а за Айзенком – рівень нейротизму та
психотип досліджуваних осіб.
Результати дослідження та їх обговорення. Нами було обстежено 143
хворих на ХСА. Для розподілу досліджуваних на групи ми користувались
клініко-сіалосонографічною класифікацією, адаптованою до МКХ-10 (Лісова
І.Г., 2002). Вік хворих становив від 15 до 79 років, серед них було 52
(36,4%) чоловіки та 91 (63,6%) жінка. За ступенем системності
захворювання пацієнти були розподілені на хворих із ХСА ізольованим і
ХСА при первинному синдромі Шегрена (ПСШ). Серед них з ізольованими
формами ХСА ектазійні зміни спостерігались у 23 (16,1%) та склерозуючі –
у 54 (37,8%) пацієнтів. Група обстежених, яким встановлено діагноз
хронічний ектазійний сіалоаденіт (ХЕС) при ПСШ, нараховувала 18 (12,6%)
осіб та з діагнозом хронічний склерозуючий сіалоаденіт (ХСС) при ПСШ –
48 (33,6%).
Хворі, що надходили до стаціонару на спеціалізоване лікування,
звертались самостійно чи з направленнями з лікарняних установ із
характерними скаргами, що свідчили про загострення чи підгострий перебіг
хронічного запалення в СЗ. За допомогою обстеження локального статусу
хворих на ХСА визначалось запалення в одній чи одночасно декількох СЗ.
Сіалосонографічний метод дав змогу спостерігати характер структурних
змін у СЗ та їх об’єму як у хворих із ХСА ізольованим, так і ХСА при
ПСШ. У хворих на ХСА спостерігали картину неоднорідної, гіперехогенної,
зернистої структури залози. При ектазійних змінах у СЗ визначалось
зниження ехогенності з наявністю анехогенних зон круглої чи овальної
форм, розширення проток, тоді як при склерозуючих процесах у залозистій
тканині спостерігали збільшеність ехогенності, визначення ділянок
гетерогенності та затверділості структури.
За даними ІФА досліджували етіологічний чинник, а саме: IgG до МВ та IgG
до ЦМВ. Рівень антитіл вторинного імунного відгуку до МВ був високим у
63,4% хворих з ектазійними
6
змінами в СЗ. Визначення антитільної відповіді з високими показниками
до ЦМВ при склерозуючому процесі в залозистій тканині спостерігали в
38,2% випадках. Отримані дані імунограм ІІ типу дали можливість оцінити
стан імунної системи у всіх хворих на ХСА за показниками ІРІ. Так, хворі
з ХЗЗСЗ мали компенсований стан імунних порушень при ізольованій формі
ХСА, що діагностували у 43 (55,8±5,7)%, та розвиток аутоімунних
механізмів у 55 (71,4±5,2)% хворих на ХСА ПСШ, що узгоджувалось із
попередніми дослідженнями (Лісова І.Г., 2002).
Дослідження психонейропатоненезу передбачало визначення психологічного
стану хворих на ХСА, дослідження електробіоритмів головного мозку, стану
периферичної нервової регуляції СЗ. Так, психологічне тестування було
проведено 72 хворим. У середньому високий рівень реактивної тривожності
отриманий у 65,2%, особистісної – у 75,4% від усіх обстежених хворих.
Результати дослідження вказували на залежність показників рівня
тривожності опитаних як від ступеня системності захворювання, так і від
характеру структурних змін у СЗ. Наведений факт є статистично значущим
при р
?
°
?
?
¶
?
?
?
O
th
8
¶
???????зкості слини від значень 0,7 од. до 1,8 од. зростав час збудження
по І і ІІ гілках лицевого нерва від 3,5 мс до 4,5 мс, тоді як об’єм СЗ
та кількість продукованої ними слини визначалась показниками передачі
нервового імпульсу по І гілці трійчастого нерва. З мірою
8
збільшення латентного часу збудження по І гілці трійчастого нерва
зменшувалась кількість стимульованої слини з r=-0,30 та відмінностями
статистично значущими при р
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
