Патофізіологічні механізми розвитку епілептичного синдрому в умовах модуляції функціональної активності палеоцеребелярної кори (автореферат)

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

СТЕПАНЕНКО Костянтин Іванович

УДК 616.024-009.27.612.37

Патофізіологічні механізми розвитку епілептичного синдрому в умовах
модуляції функціональної активності палеоцеребелярної кори

(експериментальне дослідження)

14.03.04 – патологічна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Одеса — 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Одеському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

ГОДЛЕВСЬКИЙ Леонід Семенович

Одеський державний медичний університет

МОЗ України, завідувач кафедри біофізики,

інформатики та медичної апаратури.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України ШАНДРА Олексій Антонович,
Одеський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри
нормальної фізіології.

доктор медичних наук, професор КЛИМЕНКО Микола Олексійович, Харківський
державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри
патологічної фізіології

Провідна установа: Інститут ендокринології та обміну речовин

ім. В.П. Комісаренка АМН України, відділ ендокринології, репродукції та
адаптації, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “15” червня 2005 року о11.00годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01 при Одеському
державному медичному університеті (65026, м. Одеса, пров. Валіхівський,
2)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського державного
медичного університету (65026, м. Одеса, пров. Валіхівський, 3).

Автореферат розісланий “13” травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради

к. мед. н., доцент Годован В. В. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В основі епілептогенного збудження структур мозку
лежить недостатність гальмівного контролю, а також підвищена
функціональна активність ендогенної системи збуджуючих
амінокислот[Шандра О.А. та ін., 1999; Towfighi J. et al., 1999; Раевский
К.С. и соавт., 2000; Мошарова И.В. и соавт., 2004]

. Дані процеси знаходяться під контролем антиепілептичної системи, що
являє собою розгалужене в структурному відношенні утворення, об’єднане
загальною функцією пригнічення епілептогенного збудження [Крыжановский
Г.Н. и соавт., 2003].

Одною з найбільш досліджуваних структур антиепілептичної системи є
мозочок. Реалізація протиепілептичної дії як ядер, так і кори мозочка
може бути забезпечена як шляхом прямих гальмівних впливів з боку клітин
Пуркіньє, так і дисфасилітацією епілептизованих нейронів у результаті
пригнічення таламічних нейронів [Werhahn K.J. et al., 1996; Bruehl C. et
al., 1998; Kostopoulos G.K., 2000; Костюк П.Г., 2001; Меерен Х.К. и
соавт., 2004]. Крім того, показана протиепілептична роль вивільнення
гуморальних факторів (ГАМК, норадреналіну, пептидів — агоністів опіатних
рецепторів) на висоті активації утворень мозочка [Годлевський Л.С. и
соавт., 2001; Shandra A. et al., 2002].

У ряді досліджень показано, що під впливом активації структур мозочка
відбувається пригнічення епілептичної активності (ЕпА) [Krauss G.L,
Fisher R.S., 1993; De Riu P.L., Melis F., 1994; Макулькін Р.Ф. та ін.,
1995; Fisher R.S., et al., 1998; Шандра О.А. та ін., 1999; Davis R .,
2000; Kolodziejak A., Dziduszko J., 2000]. Разом із цим при
електроподразненні (ЕП) кори і ядер мозочка поряд з антиепілептичними
спостерігають і проепілептичні впливи [Majkowska-Zwolinska B., Zurawska
J., 1998; Godlevsky L.S. et al., 2002; Norden A.D., Blumenfeld H., 2002;
Шандра О.А., 2004]. Тому вимагає спеціального розгляду питання щодо ролі
мозочка в розвитку й припиненні різних форм епілептичного синдрому і
механізмів епілептогенезу за участю структур мозочка. Незважаючи на
достатню вивченість цитоархітектоніки кори мозочка, нейрохімічні
механізми діяльності нейрональних мереж, механізми контролю збудливості
структур мозку за умов формування епілептогенного збудження, здійснювані
за участю кори палеоцеребелума залишаються маловивченими [Шандра О.А.
1998; Fisher R.S., et al., 1998].

З огляду на різноманітні патогенетичні механізми епілептизації мозку, що
позначаються на процесах біоелектрогенезу, синтезі та вивільненні
нейромедіаторів, а також макромолекулярних сполук, можна вважати, що
дослідження механізмів участі мозочка в контролі епілептичної активності
дозволяє визначити його роль у фундаментальних механізмах діяльності
нейрональних популяцій, що є принципово важливим для визначення
патофізіологічних механізмів низки нейропатологічних синдромів, які
характеризуються гіперактивністю систем мозку.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційна
робота пов’язана із фрагментом планової науково-дослідної роботи МОЗ
України “Вивчити дію фізичних факторів на головний мозок лабораторних
тварин” (№ державної реєстрації 0102U006583), у якій дисертант був
співвиконавцем.

Мета роботи полягає в з’ясуванні патогенетичних механізмів розвитку й
припинення епілептичного синдрому, що здійснюються за участю
палеоцеребелярної кори мозочка.

У відповідності до поставленої мети вирішувались наступні завдання:

1. Дослідити ефекти ЕП і деструкції каудальних відділів
палеоцеребелярної кори на осередкову епілептичну активність, індуковану
у щурів у різних відділах кори головного мозку аплікацією каїнової
кислоти й азотнокислого стрихніну.

2. Вивчити ефекти ЕП на епілептичну активність, викликану в вентральному
гіпокампі і вентро-базальних відділах мигдалика введенням каїнової
кислоти й азотнокислого стрихніну.

3. Дослідити ефекти ЕП на прояви генералізованого судомного синдрому,
індукованого внутрішньошлуночковим застосуванням каїнової кислоти й
N-метил-D-апартат, а також системним введенням розчину натрієвої солі
бензилпеніцилліну за умов вільної поведінки тварин.

4. Вивчити особливості ЕП на ранній стадії формування
коразол-індукованого кіндлінгу, яка відтворює прояви абсансної форми
епілепсії.

5. Дослідити особливості включення Н3-триптофану й С14-метіоніну до
структур мозку за умов ЕП палеоцеребелярної кори, а також функціональний
стан тіол-дисульфідної системи мозку й крові, рівень фактору некрозу
пухлин альфа в структурах мозку.

6. Вивчити особливості викликаних ішемією головного мозку, а також
впливом гіпоксичної гіпоксії рухових порушень за умов ЕП
палеоцеребелярної кори .

Об’єкт дослідження – патофізіологічні механізми епілептичного синдрому
та ішемічного ушкодження мозку.

Предмет дослідження – патофізіологічні механізми розвитку епілептичного
синдрому за умовах модуляції функціональної активності палеоцеребелярної
кори.

Методи дослідження – нейропатофізіологічні, біофізичні, імунологічні,
нейрофармакологічні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше показано протисудомну
ефективність високочастотного ЕП у відношенні осередкової форми ЕпА,
індукованої у структурах неокортексу, а також в утвореннях лімбічної
системи за допомогою агоніста рецепторів збуджуючих амінокислот-
каїнової кислоти. Встановлена протисудомна ефективність ЕП ПК у
відношенні до генералізованого судомного синдрому, індукованого в щурів
центральним застосуванням каїнової кислоти (КК) й N-метил-D-апартат
(NMDA). Доведена роль стійкого підвищення функціональної активності ПК в
пригніченні епілептогенного збудження. Обґрунтовано можливість активації
механізмів абсансно-подібного епілептичного синдрому під впливом ЕП, як
своєрідної стадії гальмування генералізованої пеніцилін-індукованої ЕпА.
На моделі кіндлінгу, викликаного підпороговими дозами коразолу,
встановлено зменшення частоти й тривалості спайк-хвильових комплексів,
скорочення загального часу їх генерування.

Вперше показано ефективність ЕП у відношенні зниження виразності
поведінкових порушень, викликаних двосторонньою перев’язкою сонних
артерій, а також порушень рухової активності, що розвиваються при
гіпоксичній гіпоксії. Показано, що ЕП підвищує абсорбцію триптофану й
метіоніну в вентральному гіпокампі, інтенсифікує відновлення тіолових
груп, як у тканині мозку, так й у крові тварин. Досліджено рівень
фактору некрозу пухлин альфа (ФНП-б) за умов активації ПК, показано роль
у порушеннях функцій мозку при хронічному епілептичному синдромі.

Практична цінність роботи. Отримані результати дозволяють обґрунтувати
нові підходи до розробки методів припинення ЕпА, заснованих на
уявленнях, що розвиваються в роботі, про функціональні механізми
діяльності мозочка за умов моделювання епілептичного синдрому.

Наведені експериментальні результати показали перспективну можливість
розробки методів збільшення антиішемічної стійкості головного мозку
шляхом підвищення функціональної активності палеоцеребелярної кори.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено
патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури, визначено мета
й задачі дослідження, опрацьовано експериментальну модель і проведено
експериментальні дослідження, здійснено статистичну обробку отриманих
даних та оформлення їх у вигляді таблиць і рисунків, проаналізовано
результати досліджень, опубліковано основні положення дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
доповідались на наступних конференціях: міжнародна науково-практична
конференція молодих вчених “Вчені майбутнього” (Одеса, 2003);
конференція “Біофізичні стандарти та інформаційні технології в медицині”
(Одеса, 2002, 2003); науково-практична конференція з міжнародною участю
присвячена пам’яті професора Я. Д. Кіршенлата (Чернівці, 2003);
міжнародна наукова конференція в межах року Росії в Україні “Гомеостаз:
фізіологія, патофізіологія, фармакологія і клініка” (Одеса, 2003); IV
національний конгрес патофізіологів України з міжнародною участю
(Чернівці, 2004); наукова конференція “ІІІ-і читання ім. В.В.
Підвисоцького” (Одеса, 2004).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових робіт: 5
статей в фахових журналах, які рекомендовані ВАК України (3 –
самостійні) та 6 тез у збірках праць з’їздів і конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Зміст роботи викладений на 170 сторінках
машинописного тексту й складається із вступу, 4 розділів, висновків і
списку використаних джерел. Робота ілюстрована 20 таблицями й 24
рисунками. Бібліографічний покажчик включає 325 джерел, з них — 77
викладені кирилицею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Експерименти виконані на 296 щурах-
самцях лінії Віcтар вагою 180-320 г, котрі знаходились за звичайних умов
утримання та годування. Тваринам імплантували ніхромові електроди в
каудальні відділи ПК під нембуталовим наркозом (40,0 мг/кг),
внутрішньоочеревинно (в/очер) та використовували в дослідженні через
7-14 діб з моменту оперативного втручання. Подразнення здійснювали за
допомогою електростимулятора універсального “ЭСУ-1”, за допомогою
прямокутних імпульсів низької (10 Гц) та високої (100 Гц) частоти .
Електролітичну деструкцію зони ЕП здійснювали за допомогою катоду
постійного струму (10 мА на протязі 30-40 сек) [Бyреш Я. и соавт.,
1991]. Фармакологічний кіндлінг відтворювали за допомогою повторних
введень коразолу (30,0 мг/кг, в/очер) [Шандра А.А. и соавт., 1999].
Поодинокі осередки епілептoгенезу створювали за допомогою аплікації на
лобні або окципітальні відділи кори головного мозку щурів
фільтрувального папірця (2х2 мм), змоченого у розчині натрієвої солі
бензилпеніциліну у дозі 16000 МО/мл(КМП, Україна), 0,1 % розчину
азотнокислого стрихніну (Sigma, США), NMDA та каїнової кислоти у дозі 1
мг/мл (Sigma, США). Генералізовану ЕпА викликали шляхом в/очер
застосування натрієвої солі бензилпеніциліну у дозі 3000000 МО/кг,
коразолу у дозі 30,0 мг/кг (Sigma, США) та внутрішньошлуночкового
застосування каїнової кислоти (0,05-10 мкг), а також NMDA (0,5-5 мкг).
Застосування NMDA і КК в бокові шлуночки викликало типові клонічні
судоми (КС) і тонічну екстензію передніх кінцівок (ТЕПК) [White H.S. et
al., 1992]. Розраховували середньоефективні дози епілептогенів. Ішемію
головного мозку відтворювали за допомогою перев’язки загальних сонних
артерій, гіпоксичну гіпоксію викликали шляхом розміщення тварин у
закритій камері, у якій рівень кисню в азотно- кисневому середовищі
становив 8 % [Mitchell R. et al., 1999]. Для запису та оцінки
електрокортикограмми (ЕкоГ) використовувався комп’ютерний аналіз
(DX-5000, Україна). При цьому частота опитування каналів склала 256
імп/с, дані візуалізували на екрані й записували в пам’ять комп’ютера
для наступної off- line обробки. Частотний діапазон сигналів склав
0,5-40 Hz. На фрагментах ЕкоГ визначали показники потужності
ЕкоГ-сигналу (?V2). Для визначення вмісту в крові сульфгідрильних і
дисульфідних груп застосовували амперметричне титрування нітратом срібла
[Соколовский В.В., 1996]. Вміст ФНП-? визначали за допомогою специфічних
антитіл (система “Biotrak”, «Amersham Pharmacia Biotech»,
Великобританія) твердофазним імуноферментним методом ELISA. Абсорбцію
досліджували при 450 нм. Точність визначення становила 4,0 пг/мл.
Поглинання амінокислот (H3-триптофану та С14-метіоніну, АЛЕ «Ізотоп»
Росія) структурами мозку визначали за допомогою толуол-тритонового
сцинцілятора на рідинному сцинціляціойному лічильнику «1219-Rackbeta»
(LKB-Wallac).

Всі отримані результати обробляли за допомогою параметричних та
непараметричних методів статистичного аналізу [Бyреш Я. и соавт., 1991].

Результати дослідження. Вплив деструкції та ЕП палеоцеребелярної кори на
активність осередків ЕпА, викликаних в корі головного мозку каїновою
кислотою. Лобна кора. Нанесення розчину КК (1,0 мг/мл фосфатного
буферного розчину) на лобні відділи кори мозку щурів з попередніми ЕП
(10 сеансів, 100 Гц) ПК супроводжувалось виникненням перших спайкових
потенціалів через 6,5-14,0 хв з початку аплікації. Протягом наступних
9-25 хв відбувалось збільшення амплітуди й частоти спайкових розрядів
відповідно до 1,10-1,82 мВ, і 17-38 за хв. Потужність ЕпА в осередках на
висоті їхнього розвитку склала 52,0+4,5 ум. од., що було менше в
порівнянні з показниками в контрольних групах (хибно оперовані щури та
група з ЕП ядер таламусу) (P<0,05). Тривалість існування епілептичних осередків склала від 32 до 57 хв, що також було менше відповідних показників у групах контролю (P<0,05). Повторна аплікація розчину епілептогену, яка здійснювалась після електролітичної деструкції зони ЕП, супроводжувалася уже через 1,5-5,5 хв розвитком спайкових потенціалів амплітудою від 190 до 420 мкВ, що виникали із частотою від 15 до 29 за хв. Протягом наступних 7-20 хв відбувалось збільшення амплітуди й частоти спайкових розрядів відповідно до 1,9-3,0 мВ й 25-60 за хв і в 2 з 6 випадках виникали іктальні потенціали. На висоті генерування ЕпА її потужність склала 95,2+9,3 ум. од., а тривалість її існування - від 65 до 135 хв, що було більше, ніж в групі контролю (P<0,05). Ефекти на каїнат- провоковану осередкову ЕпА в структурах лімбічної системи. Вентро-базальні відділи мигдалика. При внутрішньоамігдалярному застосуванні каїнової кислоти (2,0 мкг в 5,0 мкл фосфатного буферного розчину) щурам з попередніми ЕП (100 Гц) ПК (8 тварин) через 2,5-3,0 хв у зоні введення конвульсанту відзначалося виникнення спайкових потенціалів амплітудою від 200 до 450 мкВ, та частотою генерування від 20 до 50 за хв. Протягом наступних 15-20 хв відбувалося збільшення величини спайкових розрядів до 2,0-2,4 мВ, та частоти генерування до 20-35 за хв., на висоті генерування ЕпА її потужність становила 77,8+9,1 ум. од., що було менше відповідного показника в групі контролю (P<0,05). Тривалість реєстрації ЕпА становила 105,0+15,4 хв і була менше такої в контролі (P<0,05). Вентральний гіпокамп. Внутрішньогіпокампальне застосування розчину каїнової кислоти щурам з попередніми ЕП (100 Гц) ПК (7 тварин) супроводжувалося виникненням спайкових потенціалів через 0,3-1,5 хв із моменту введення конвульсанту, амплітуда яких склала від 120 до 390 мкВ, а частота генерування - 15-40 за хв. Протягом наступних 15-20 хв відбувалося зростання їх величини та частоти генерування відповідно до 1,8-2,9 мВ та 20-55 за хв. У цей період часу в 2 з 7 щурів спостерігалося виникнення генералізованої активності, а потужність ЕпА становила 68,0+9,7 ум. од, що було менше відповідного показника в контролі (P<0,05). Тривалість реєстрації ЕпА становила більше 107,0+15,2 хв (P>0,05).

Ефекти на стрихнін-провоковану осередкову ЕпА. Кора головного мозку.
Через 7,5-13,5 хв з моменту початку аплікації розчину азотнокислого
стрихніну (0,1%), яку було проведено тваринам з попередніми ЕП (100 Гц)
ПК (8 спостережень), в зоні нанесення епілептогену відзначався розвиток
спайкових потенціалів амплітудою від 0,12 до 0,33 мкВ, що виникали із
частотою від 12 до 23 за хв. Протягом наступних 11-22 хв відбувалося
збільшення величини й частоти спайкових розрядів відповідно до 0,8-1,5
мВ та 15-34 потенціалів за хв. На висоті генерування ЕпА її потужність
склала 36,3+4,0 ум. од., що було достовірно менше, ніж у групах контролю
(хибно оперовані тварини, та ЕП таламічних ядер) (P<0,05). Тривалість існування ЕпА склала від 32 до 78 хв, що було достовірно менше, ніж у групах контролю (P<0,05). Через 0,5 - 2,5 хв із моменту початку повторної аплікації розчину азотнокислого стрихніну на ділянки лобних відділів кори мозку в щурів з деструкцією зони ЕП кори мозочка в місці нанесення епілептогену відзначалося виникнення спайкових потенціалів, які на протязі наступних 5,0-8,0 хв досягали амплітуди від 2,2 до 3,5 мВ, а частота генерування - від 27 до 65 за хв. У період генерування максимальної ЕпА її потужність склала 135,0+ 10,5 ум. од., що перевищувало потужність ЕпА в обох групах контролю (P<0,05). Вентро-базальні відділи мигдалика. Застосування розчину азотнокислого стрихніну (0,1%) внутрішньоамигдалярно тваринам з попередньо проведеними ЕП (100 Гц) ПК супроводжувалося виникненням епілептичних розрядів через 0,5-1,8 хв із моменту мікроін'єкції. Протягом наступних 15-25 хв їх амплітуда досягала від 2,0 до 3,0 мВ, а частота їх генерування - від 15 до 50 за хв. У цей період часу потужність ЕпА становила 112,0+11,6 ум. од., що було істотно менше відповідного показника у тварин контрольної групи (P<0,05). Тривалість реєстрації ЕпА становила 128,3+15,1 хв., що було достовірно менше аналогічного показника контрольної групи (P<0,05). Вплив ЕП палеоцеребелярної кори на генералізовану ЕпА. Ефекти в умовах пеніцилін-індукованого судомного синдрому. Високочастотне ЕП. Електроподразнення ПК, що здійснене на тлі генерування розрядів амплітудою від 1,0 до 2,0 мВ і частотою від 20 до 45 за хв супроводжувалася повним пригніченням генерування ЕпА в 4 з 7 спостережень (рис. А). Після припинення ЕП гальмування зберігалося протягом від 10 с до 2,0 хв, після чого мало місце відновлення генерування потенціалів. Протягом ЕП (рис. Б) показник потужності осередків достовірно (в 72 рази) знижувався в порівнянні з відповідним показником до його початку (P<0,01) і залишався на 48 % більш низьким протягом третьої хвилини з моменту припинення ЕП (P<0,05). Загальна тривалість існування ЕпА в даних умовах коливалася від 110 до 154 хв, що було достовірно менше, ніж у контролі (P<0,05). У всіх спостереженнях електрокоагуляція зони ЕП супроводжувалася відновленням генерування ЕпА. За умов високої вихідної амплітуди спайкових потенціалів (2,0-2,7 мВ) і частоти (25-45 за хв). ЕП викликало збільшення частоти генерування розрядів до 2-3 за с. Після припинення ЕП відзначався період повного пригнічення ЕпА тривалістю від 7 до 45 с, після чого відновлювалось генерування розрядів. Протягом ЕП потужність осередків перевищувала таку до її початку на 73 % (P<0,05) - даний показник залишався порівняно більш низьким (меншим на 51 %) і протягом третьої хвилини з моменту припинення ЕП (P>0,05) (рис. В).

Низькочастотне ЕП. Електроподразнення ПК, в 7 з 11 спостережень на фоні
генерування інтеріктальних спайкових розрядів, що мали амплітуду від 1,2
до 2,0 мВ і частоту генерування від 15 до 32 за хв та були викликані
в/очер застосуванням натрієвої солі бензилпеніцилину, викликало
частішання генерування розрядів до 2-3 за с. Припинення ЕП
супроводжувалося періодом повного пригнічення ЕпА тривалістю від 5 до 27
с, після чого мало місце відновлення спайкових потенціалів, частота й
амплітуда яких не відрізнялися від відповідних показників до початку ЕП.
Середня потужність ЕпА осередків протягом ЕП достовірно (на 328 %)
зростала в порівнянні з аналогічним показником до початку ЕП (P<0,05). У той же час, на 3-й хв з моменту припинення ЕП відзначалася тенденція до зниження на 10 % показника потужності осередків у порівнянні з такою до початку ЕП (P>0,05). Тривалість існування ЕпА склала 267,5+17,5 хв, що
було на 14,6 % менше в порівнянні з аналогічним показником у тварин
групи контролю (P>0,05).

Рис. 1. Вплив високочастотного ЕП кори черв’яка мозочка на
генералізовану ЕпА, індуковану в корі головного мозку щурів в/очер
застосуванням натрієвої солі бензилпеніциліну у дозі 3000000 МО/кг.

*-P<0,05; **- P<0,01 відносно даних до початку ЕП. Аналогічні ЕП, які проведені на фоні генерування епілептичних потенціалів більш високої потужності (4 спостереження) амплітудою розрядів від 2,1 до 2,7 мВ і частотою від 20 до 45 за хв, провокували формування іктальних потенціалів тривалістю від 7 до 35 с. Після припинення іктальної активності реєструвався період повного або часткового пригнічення ЕпА тривалістю від 20 с до 2,5 хв, після чого спайкові потенціали відновлювались. Середня потужність активності осередків протягом ЕП значно (в 6,6 раза) перевищувала таку до початку ЕП (P<0,01). Однак, на 3-й хв з моменту припинення ЕП показник потужності був знижений у порівнянні з таким до її початку на 58 % (P<0,05). Тривалість генерування епілептичної активності склала від 283 до 357 хв (P>0,05).

Деякі особливості електрографічних проявів ЕпА в умовах ЕП. Первинний
позитивний компонент (ППК) епілептичних розрядів. Аплікація розчину
бензилпеніциліну на кору мозку після попереднього ЕП супроводжувалося
формуванням ППК у перші 10 хв у 5 із 7 тварин. При цьому максимальна
амплітуда ППК в одному спостереженні склала 25,3% від загальної
амплітуди спайка. У наступні 10 хв мало місце формування ППК у всіх
тварин і середня величина ППК в 6,3 рази перевищувала таку, що була у
щурів у контролі за відповідний період часу (P<0,001). Максимальна амплітуда ППК реєструвалася на 30-й хв із початку аплікації епілептогену на кору головного мозку, та становила в середньому третину від загальної величини спайкових потенціалів (P<0,05). Спайк-хвильова (СХ) активність. У 6 із 9 щурів за умов вільної поведінки та моделювання генералізованої ЕпА введенням розчину бензилпеніциліну у період між 112 - 173 хв від початку ЕП відзначався розвиток спайк-хвильових розрядів (СХР) (5-6 за с). При цьому амплітуда СХР склала від 120 до 150 мкВ і у 5 із 6 тварин вони реєструвалися у фронтальних відділах неокортекса. На тлі СХР у лобній корі мозку реєструвалося зниження частоти генерування спайкових розрядів (в 1,3-2,1 разу у порівнянні до групи контролю), а також їхньої амплітуди (в 1,8- 2,4 разу). У цій зоні в 4 з 6 щурів реєструвався розвиток виразного ППК. Тривалість періодів генерування СХР склала від 20,0-30,0 с до 7,5 хв. Число тварин з формуванням виражених СХР в умовах ЕП мозочка було достовірно більшим у порівнянні з контролем (відповідно 6 з 9 й 0 з 7, P<0,025). На протязі періодів СХ активності у тварин відзначалося завмирання, легкий тремор голови й вібрис. У цей період також реєструвалися й інші, характерні для абсансної форми епілепсії прояви [Coenen A. et al., 1992] - у 8 з 9 щурів мали місце поодинокі посмикування вібріс і „фіксований” погляд, у 5 щурів прискорене дихання і “кивання” голови, а також ністагм (2 щура). - N P R T V X Z \ ^ ` b d f ? O O O EHuyph=% тварин. Їм передували стрімкі пробіжки, екзофтальм, підвищений тонус хвоста. Розрахункова величина ED100 NMDA, яка викликала КС, склала 1,21 мкг. При цьому середньоефективна доза була більша за таку в групі контролю в 2,13 разу. Застосування вищої (5,0 мкг) дози NMDA на тлі 20 ЕП викликало на 5-9-й хвилинах ТЕПК у 4 з 11 щурів. У тварин з судомними проявами реєструвалася висока рухова активність, екзофтальм і ротаційні рухи. ED100 NMDA що викликала ТЕПК склало 14,83 мкг, що було більше від ED50 дози в 2,1 разу. При цьому ED50 доза епілептогену була вища, ніж в групі контролю в 2,7 разу. Ефекти NMDA в умовах низькочастотного ЕП. Застосування NMDA (0,5 мкг) в умовах попередніх ЕП супроводжувалося розвитком КС у 40 % тварин. Формуванню КС передували епізоди стрімких пробіжок, розвиток екзофтальму, підвищеного тонусу хвоста, а також ротаційних рухів, що реєструвалися через 15-40 с з моменту мікроін'єкції. ED100 NMDA, яка викликала КС, склала 1,03 мкг. ED50 NMDA була більша на 83,3 % порівняно з такою у хибнооперованих щурів. Застосування вищої дози NMDA (5,0 мкг) за умов ЕП, викликало стрибки і швидкий біг у щурів через 20-70 с з моменту введення і на 6-й і 7-й хв відмічена ТЕПК у 2 з 10 щурів. ED100 NMDA, що викликала ТЕПК, склала 10,1 мкг. При цьому ED50 епілептогена була на 58,3% більше за таку в контролі. Ефекти каїнової кислоти в умовах високочастотного ЕП. Внутрішньошлуночкове застосування КК в дозі 0,05 мг у щурів на тлі попередніх ЕП (10 сеансів) супроводжувалося КС у 18,2 % щурів. Десятиразове збільшення дози епілептогену супроводжувалося зростанням числа тварин з судомами, які спостерігалися у 63,5 % тварин. ED50 КК в цих умовах склала 0,44 мг/кг, що було на 10,0 % більше за таку в групі хибнооперованих тварин. Розрахункова доза ED100, яка викликала КС, перевищувала середньоефективну в 3,23 разу. ТЕПК виникали у 10 % тварин під впливом КК в дозі 0,2 мг за умов попередніх ЕП (10 сеансів). Розрахована ED50 КК склала 1,82 мг, що було на 95,7 % більше дози препарату, що викликав ТЕПК у половини хибнооперованих щурів. Застосування КК в дозі 0,2 мг на тлі 20 ЕП супроводжувалося розвитком КС у 20 % тварин. У максимальній дозі 2,0 мг КС формувалися в 90 % спостережень. ED50 КК склала 0,74 мг, що в 1,8 рази перевищувало аналогічний показник, розрахований в групі хибнооперованих тварин. Введення КК в дозі 3,0 мг щурам з 20 сеансами ЕП викликало ТЕПК у 60 % тварин. Розрахована ED50 склала 2,34 мг, що було в 2,5 разу більше, ніж в групі контролю - у хибнооперованих тварин. Вплив ЕП палеоцеребелярної кори на прояви абсансної епілепсії, викликаної повторним застосуванням субконвульсивної дози коразолу. Через 15 хв з моменту застосування коразолу (30,0 мг/кг, в/очер) тривалість СХ комплексів на тлі низькочастотних ЕП становила від 2,5 до 7,5 сек, амплітуда розрядів у фронтальних відведеннях ЕкоГ- від 300 мкВ до 1,17 мВ. У потиличних відведеннях амплітуда спайкових потенціалів становила від 200 до 800 мкВ. Дослідження динаміки середніх показників тривалості й частоти СХ комплексів показало, що за цих умов ЕП на 120 хв тривалість СХ комплексів зменшувалася в порівнянні з такою, що реєструвалася на 30 хв з моменту застосування епілептогену, на 48,5 % (Р<0,05), а частота їх генерування - на 51,0 % (Р<0,05). Через 15 хв із моменту введення коразолу на тлі періодичних ЕП високої частоти тривалість СХ комплексів становила від 2,5 до 7,0 с, частота генерування - від 2 до 4 за хв. При цьому амплітуда окремих потенціалів у лобних відділах кори мозку складала від 250 до 850 мкВ, а в потиличних - від 180 до 500 мкВ. Протягом наступних 30-45 хв відзначалося зниження тривалості СХ комплексів до 1,2-3,3 сек, та частоти їх генерування до 1,0-2,0 за хв. Амплітуда окремих спайкових потенціалів у фронтальних відведеннях становила від 150 до 300 мкВ. Протягом наступних 45 - 70 хв у більшості щурів відзначалося повне пригнічення СХ комплексів. Середня тривалість СХ комплексів через 90 хв із моменту застосування коразолу була менше такої, яка відзначалася на 30-й хв із моменту застосування епілептогену, на 48,6 % (P<0,02). Зазначені достовірні розходження зберігалися до кінця спостереження. Тривалість існування СХ комплексів за умов ЕП високої частоти була на 34,2 % більш низькою у порівнянні з контролем (P<0,05). Під впливом низькочастотного ЕП тривалість реєстрації СХ комплексів перевищувала таку в контролі на 9,9 % (P>0,05) і на 66,9 %
таку в групі щурів з високочастотним ЕП (P<0,05). Зміна рівня цитокінів, тіолів і амінокислот у структурах мозку в умовах ЕП палеоцеребелярної кори. Цитокіни й тіолові сполуки в тканині мозку. Вміст ФНП-?? у тканині кори мозку кіндлінгових щурів був вищим в 2,2 разу у порівнянні з контролем (P<0,001). При цьому рівень ФНП-? у мозочку кіндлінгових щурів був на 108,1 % більшим, ніж у тварин у групі контролю (P<0,05), і на 92,1 % більшим, ніж у тварин з ЕП мозочка (P<0,05). Рівень тіолів у небілковій фракції тканини гемісфер після ЕП ПК інтактних тварин в 10 разів був більш високим, чим у кіндлінгових щурів (Р<0,05). Також істотне збільшення, на 94,4 % SH-груп відзначалося в тканині мозочка (Р<0,05) у порівнянні із тканиною гемісфер. Тіолові сполуки в крові. Під впливом ЕП у небілковій фракції крові відзначалося достовірне (на 22,3 %) зростання загального рівня тіолових і дисульфідних груп у порівнянні з даним показником до початку ЕП (P<0,05). При цьому збільшення даного показника відбувалося за рахунок зростання вмісту тіолових груп - на 28,7 % у порівнянні з вихідним показником (P<0,05). Вміст дисульфідних груп неістотно знижувався (на 3,5 %, P>0,05), а коефіцієнт SH/SS зростав на 34,7 % (P<0,05). У білковій фракції крові під впливом ЕП реєструвалося збільшення вмісту тіолових груп на фоні редукції вмісту дисульфідних груп, відповідно на 13,3 % і на 16,9 % у порівнянні з аналогічними показниками в групі контролю (P<0,05). При цьому відзначалося збільшення коефіцієнта SH/SS на 20,5 % у порівнянні з його значенням до початку ЕП (P<0,05). Включення амінокислот структурами мозку. Під впливом ЕП ПК відбувалося зростання включення С14-метіоніну в структури вентрального гіпокампу - на 54,4 % більше, ніж у групі контролю (P<0,05). Аналогічне ЕП в умовах внутрішньошлуночкового введення Н3-триптофану супроводжувалося збільшенням включення амінокислоти в тканини гіпокампу й стовбура мозку, відзначалося збільшення включення відповідно на 30,7 і 25,8 % (P>0,05).
У подібних умовах ЕП рівень включення метіоніну, навпаки, мав тенденцію
до зниження, найбільше в тканині стовбура мозку, на 34,2 % (P>0,05).

Ефекти ЕП палеоцеребелярної кори у тварин з ішемією головного мозку.
Перев’язка сонних артерій. За умов ЕП протягом перших 2 год з моменту
компресії сонних артерій не відзначалося загибелі тварин (P<0,025), а число щурів, які зберігали вертикальне положення тіла, склало 80 % (P<0,025)(таблиця). До кінця спостереження (7 год) 10 % щурів залишалися живими (P>0,05). Відсутність летальності протягом перших двох годин з
моменту перев’язки артерій відзначалося в групі тварин, яким здійснювали
ЕП низької частоти (P<0,025). Таблиця Вплив ЕП палеоцеребелярної кори на тривалість утримання вертикального положення й летальність щурів з перев'язкою загальних сонних артерій. Умови експеременту Кількість щурів Час із моменту створення ішемії мозку, год 1 2 3 4 5 6 7 Контроль 12 9/3 8/6 9/6 9/8 10/9 12/11 12/12 ЕП ПК (100 Гц) 10 1*/0 2*/0* 4/2 5/4 7/6 8/6 8/9 ЕП ПК (10 Гц) 7 2/0 2/0* 4/3 4/4 5/4 6/6 7/6 ЕП лобної кори(100 Гц) 8 5/2 6/3 6/4 7/6 7/6 8/8 8/8 ЕП лобної кори(10 Гц) 10 9/5 9/6 9/6 9/6 10/8 10/8 10/10 Примітки: 1. знаменник - кількість тварин, які загинули; чисельник - загальна кількість тварин у групі; 2. *- P<0,025 у порівнянні з показниками у групі контролю. У групі щурів з ЕП (100 Гц) зберігалась виразна больова чутливість - 2 з 10 щурів чітко локалізували джерело больових відчуттів протягом 1 год з моменту гіпоксичного враження мозку. Виразність больових реакцій склала від 1 до 3 балів і перевищувала відповідний показник у контролі протягом усього спостереження (P<0,05). У групі тварин, яким здійснювали ЕП (10 Гц), протягом 4 год спостереження реєструвалася більш висока больова чутливість у порівнянні з контролем (P<0,05). У групі щурів з ЕП (100 Гц) тривалість перебування в незручному положенні зменшувалася майже у два рази у порівнянні до контролю впродовж усього спостереження (P<0,05). Ефекти ЕП палеоцеребелярної кори в умовах гіпоксичної гіпоксії. Вплив гіпоксичного середовища, що створювали в герметичній камері за допомогою змішування повітря й азоту до концентрації кисню 8 %, за умов повторних ЕП (100 Гц), супроводжувався руховим збудженням, латентний період якого був на 79,5 % більшим у порівнянні з таким у групі контролю (P<0,05). Латентний період розвитку дискоординації також перевищував відповідний показник у групі контролю на 75,8 % (P<0,05). При цьому клонічні судомні реакції відзначалися в 3 щурів з 15 і їхня тяжкість була в 3,1 рази меншою, чим у групі контролю (P<0,05). Протягом спостереження (4 год) загинуло 30% тварин, що не відрізнялося від аналогічного показника в групі контролю (P>0,05).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової
задачі, що полягає в обґрунтуванні нових підходів до розробки методів
припинення епілептичної активності та патологічно споріднених
нейропатологічних синдромів. Встановлено протисудомну ефективність
високочастотного ЕП палеоцеребелярної кори у відношенні як до
осередкової форми ЕпА, так і до генералізованого судомного синдрому.
Показано ефективність ЕП ПК у відношенні зниження виразності
поведінкових порушень, викликаних двосторонньою перев’язкою сонних
артерій, а також порушень рухової активності, що розвиваються при
гіпоксичній гіпоксії. Отримані результати дозволяють зробити такі
висновки:

1. Попередні ЕП (100 Гц) каудальних відділів палеоцеребелярної кори
супроводжуються збільшенням латентного періоду формування осередків у
корі головного мозку, що викликаються аплікацією розчину каїнової
кислоти, а також азотнокислого стрихніну, уповільненням динаміки
наростання активності осередків, зниженням їх потужності, а також
скороченням часу їх існування. Епілептогенний ефект аплікації розчину
каїнової кислоти на неокортекс зростає під впливом деструкції даної
структури мозочка.

2. ЕП (100 Гц) кори палеоцеребелуму викликає пригнічення спайкових
розрядів, а також скорочення часу існування епілептичних осередків, що
індуковані як аплікацією каїнової кислоти, так й введенням азотнокислого
стрихніну в утворення лімбічної системи — вентральний гіпокамп і вентро-
базальні відділи мигдалика.

3. Попередні ЕП палеоцеребелярної кори забезпечують зниження виразності
генералізованого судомного синдрому, індукованого внутрішньошлуночковим
застосуванням каїнової кислоти і NMDA. При цьому виявляється більша
ефективність високочастотної стимуляції у відношенні до тонічних
судомних компонентів, індукованих епілептогенами.

4. ЕП (100 Гц) щурів в умовах вільної поведінки запобігало формуванню
генералізованої іктальної активності, індукованої системним
застосуванням натрієвої солі бензилпеніциліну, скорочувало період
епілептогенезу. Дані ефекти більше виражені при відносно низькій
потужності спайкових потенціалів, у той час як початково більш висока
потужність судомних розрядів обумовлювала переважно активаційні ефекти
ЕП. Низькочастотні стимуляції палеоцеребелярної кори полегшували
генерування епілептичних розрядів.

5. Протягом пригнічення генералізованого пеніцилін- індукованого
судомного синдрому, що викликається повторними ЕП палеоцеребелярної
кори, у корі головного мозку відзначається виникнення спайк- хвильових
комплексів, збільшення первинного позитивного компонента спайкових
розрядів, що свідчить про активацію внутрішньокортикальних гальмівних
процесів. Формування комплексів спайк- хвильових розрядів
супроводжується поведінковими змінами, які можуть розглядатися як
модельний еквівалент малої форми епілепсії — абсансного судомного
синдрому.

6. ЕП палеоцеребелярної кори у щурів, яким моделювали абсансну епілепсію
повторним застосуванням коразолу в підпороговій дозі (рання фаза
кіндлінгу), супроводжувалося зменшенням тривалості та пригніченням
частоти генерування спайк- хвильових комплексів, скороченням загального
часу їхньої реєстрації. Даний ефект відзначався під впливом
високочастотного ЕП, у той час як низькочастотне ЕП супроводжувалося
тимчасовим зниженням тривалості спайк- хвильових комплексів.

7. В основі ефектів ЕП (100 Гц) кори мозочка на нейрональні структури
може лежати зміна обміну окремих амінокислот, тому що подібні впливи
збільшували поглинання Н3-триптофану структурами вентрального гіпокампу,
стовбура й тканини “решти мозку” мозку, а також С14-метіоніну
структурами вентрального гіпокампу. ЕП викликає також збільшення
відновлених тіолових груп, як у тканині мозку, так й у крові тварин, що
свідчить про активацію антиоксидантних механізмів. ЕП палеоцеребелярної
кори мозочка не викликає змін рівня ФНП-? у структурах півкуль і
мозочку.

8. ЕП (100 Гц) палеоцеребелярної кори знижує виразність індукованих
ішемією головного мозку, а також впливом гіпоксичної гіпоксії, рухових
порушень у тварин, що свідчить про нейропротекторну функцію даної
структури мозочка.

9. Церебелярний палеокортекс може розглядатися як утворення, яке
забезпечує нейропротекторну й протисудомну дію в різних умовах
моделювання епілептичного синдрому, що являє собою передумову подальшого
розширення сфери застосування подібних впливів, з метою припинення
нейропатологічних синдромів іншого ґенезу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Степаненко К.І. Динаміка первинного позитивного компонента
пеніцилін-викликаних спайкових потенціалів у корі головного мозку щурів
за умов ЕС кори черв’яка мозочка // Вісник наукових досліджень. – 2002.
— №4. – С. 120-121.

2. Степаненко К.И. Особенности противосудорожного действия
электростимуляции палеоцеребеллярной коры крыс в условиях изменения
функциональной активности дофаминергической системы мозга // Тези
доповідей “Біофізичні стандарти та інформаційні технології в медицині”.
– Одеса, 2002. — С. 37.

3. Степаненко К. І. Підвищення стійкості до гіпоксичної гіпоксії шляхом
електричного подразнення кори мозочка і застосування пентоксифіліну //
Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених
“Вчені майбутнього”. – Одеса, 2003. — С. 82.

4. Годлевський Л.С., Степаненко К.І. Розвиток абсансної епілепсії в
результаті електричного подразнення палеоцеребелуму у котів з
модельованою простою парціальною епілепсією // Вісник Харківського
національного університету ім.. В.Н. Каразіна. – 2003. – №597(6) — С.
20-27 (дисертантом проведено — пошук літератури, електрофізіологічні
дослідження, оформлення статті).

5. Влияние электростимуляции палеоцеребеллярной коры на
пенициллин-вызванную судорожную активность у крыс / Годлевский Л. С.,
Лобасюк Б.А., Степаненко К.И., Сарахан Е.В., Бобкова Л.М. // Российский
физиологический журнал им. И.М. Сеченова. — 2003. – Т. 89, №5. – С.
505-511 (дисертантом виконано — електрофізіологічні дослідження,
статистична обробка отриманих даних, оформлення статті).

6. Степаненко К.І. Системні характеристики впливу пеніциліну на
електрографічні прояви абсансної епілепсії в щурів // Буковинський
медичний вісник. – Чернівці. – 2003. — № 1-2. — С. 140-141 (матеріали
науково-практичної конференції з міжнародною участю присвяченій пам’яті
професора Я. Д. Кіршенлата).

7. Тиол-дисульфидная система крови крыс в условиях электрической
стимуляции палеоцеребеллярной коры / Годлевский Л. С., Костюшов В.В.,
Степаненко К.І. Коболев Е.И., Ненова О.Н., Бзита В.Л. // Матеріали
конференції “Біофізичні стандарти та інформаційні технології в
медицині”. – Одеса, 2003. — С. 83-85 (дисертантом виконано —
електрофізіологічні дослідження, виступ з доповіддю на концеренції).

8. Степаненко К.І. Підвищення стійкості до впливу гіпоксичної гіпоксії у
щурів під впливом електричного подразнення стародавньої кори мозочка //
Тези доповідей міжнародної наукової конференції в межах року Росії в
Україні “Гомеостаз: фізіологія, патофізіологія, фармакологія і клініка”.
— Одеса. – 2003. С. 58-59.

9. Степаненко К.І. Забезпечення електричним подразненням мозочка
трансформації генералізованої судомної пеніцилін-спричиненої епілепсії в
абсансну епілепсію // Одеський медичний журнал. – 2004. — №3(83) – С.
27-31.

10. Годлевський Л.С., Степаненко К.І. Перебіг рухових порушень,
викликаних гіпоксією мозку, за умов електричного подразнення (ЕП)
палеоцеребелярної кори мозочка // Клінічна та експериментальна патологія
– Чернівці. – 2004. — Т.3, №2. — Ч.1. – С. 235-238 (матеріали IV
національного конгресу патофізіологів України з міжнародною участю)
(дисертантом виконано — електрофізіологічні дослідження, виступ з
доповіддю на концеренції).

11. Степаненко К.І. Механизмы реализации эффектов электрической
стимуляции (ЭС) палеоцеребеллярной коры на структуры головного мозга //
Тези доповідей наукової конференції “ІІІ-і читання ім. В.В.
Підвисоцького”. – Одеса, 2004. С. 86-87.

АНОТАЦІЯ

Степаненко К.І. Патофізіологічні механізми розвитку епілептичного
синдрому за умов модуляції функціональної активності палеоцеребелярної
кори (експериментальне дослідження). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.03.04. — патологічна фізіологія. — Одеський державний
медичний університет МОЗ України, Одеса, 2005.

В дослідженні на різних моделях епілептичного синдрому – поодиноких
осередках епілептогенного збудження, генералізованих судомних та
абсансних формах епілептогенезу доведено протиепілептичне значення
підвищення функціональної активності каудальних відділів старої кори
мозочка. Визначені параметри електричного подразнення та режим їх
проведення, які ефективно викликають гальмівний протиепілептичний ефект.
Встановлено особливості розвитку ефектів електричного подразнення (ЕП)
кори мозочку щодо пригнічення епілептичних осередків, в основі розвитку
яких знаходяться різні нейрохімічні механізми порушень, та за умов їх
створення в некортексі та в утвореннях лімбічної системи. Встановлена
ефективність ЕП палеоцеребелярної кори у відношенні до рухових порушень
у тварин з ішемічним ураженням головного мозку, та рухових порушень,
викликаних гіпоксичною гіпоксією. Встановлено підвищення рівня тіолів
тканини мозку та крові під впливом ЕП, підвищення включення триптофану
та метіоніну утвореннями мозку, а також відсутність впливу на рівень
фактору некрозу пухлин- альфа.

Ключові слова: епілептичний синдром, стара кора мозочку, електричне
подразнення, гіпоксія мозку, антиоксидантна система, цитокіни.

АННОТАЦИЯ

Степаненко К.И. Патофизиологические механизмы развития эпилептического
синдрома в условиях модуляции функциональной активности
палеоцеребеллярной коры (экспериментальное исследование). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.03.04. – патологическая физиология. – Одесский
государственный медицинский университет МЗ Украины, Одесса, 2005.

В условиях острого эксперимента на модели очаговой эпилептической
активности (ЭпА), индуцируемой нанесением различных эпилептогенов на
участки лобной и затылочной коры головного мозга иммобилизированных крыс
исследованы эффекты электрической стимуляции (ЭС) каудальных отделов
палеоцеребелярной коры (ПК). Показано, что высокочастотная (100 Гц) ЭС
ПК, проведенная до начала аппликации каиновой кислоты (1,0 мг/мл),
сопровождалась снижением мощности ЭпА (до 52,0+4,5 усл.ед. в лобной и до
55,7+7,8 усл.ед. в затылочной коре) на высоте ее генерирования,
сокращением времени существования очагов. Электрокоагуляция зоны ЭС,
произведенная на фоне угнетения ЭпА, сопровождалась восстановлением
эпилептогенеза, а повторные ЭС зоны коагуляции не вызывали тормозных
противоэпилепических эффектов. Сходные эффекты отмечались в условиях
моделирования очагов ЭпА в структурах лимбической системы –
вентро-базальных отделах миндалины и вентральном гиппокампе,
осуществляемых путем микроинъекции раствора КК в количестве 2,0 мкг, а
также в условиях моделирования очагов ЭпА в коре головного мозга
аппликацией раствора азотнокислого стрихнина (0,1 %) и его
микроинъекцией в вентро-базальне отделы миндалины.

На модели генерализованной ЭпА, вызываемой у крыс в условиях свободного
поведения внутрибрюшинным применением натриевой соли бензилпенициллина
(3000000 МЕ/кг) ЭС ПК (100 Гц) вызывала блокирование спайковых
потенциалов относительно низкой амплитуды (1,0-2,0 мВ, частота- 20-45 в
мин), сокращала время существования ЭпА до 110 до 154 мин. В то же время
в условиях более мощных разрядов (2,0-2,7 мВ, 25-45 в мин) ЭС вызывала
увеличение частоты их генерирования до 2- 3 за с и не изменяла
длительность существования ЭпА. ЭС ПК низкой частоты (10 Гц) вызывала
учащение генерирования спайковых разрядов, вплоть до провокации
иктальных потенциалов при исходно относительно высокой мощности ЭпА.
Формирование противоэпилептических эффектов развивалось в связи с
увеличением амплитуды первичного положительного компонента потенциалов и
развитием спайк-волновой активности (5-6 в сек.). ЭС (100 Гц),
предшествовавшие внутрижелудочковому введению КК и NMDA, вызывали
увеличение среднеэффективных доз эпилептогенов, которые вызывали
клонические судороги, тоническую экстензию передних конечностей.

В условиях моделирования абсансной формы эпилепсии с помощью повторного
введения коразола в подопроговой дозе (30,0 мг/кг), представляющую собой
раннюю фазу киндлинг-синдрома, ЭС (100 Гц) приводили к сокращению
длительности спайк-волновых комплексов, а также снижению частоты их
генерирования. Длительность существования спайк-волновых комплексов была
на 34,2 % более низкой в сравнении с контролем. Под влиянием ЭС низкой
частоты (10 Гц) данный показатель превышал таковой в контроле на 9,9 %
(P>0,05) и на 66,9 % в группе крыс с высокочастотной ЭС (P<0,05). Содержание фактора некроза опухолей-альфа? в ткани мозжечка киндлинговых крыс было на 108,1 % большим, чем в контроле (P<0,05) и на 92,1 % большим, чем у крыс с ЭС мозжечка (P<0,05). Уровень тиолов в небелковой фракции ткани гемисфер после ЭС ПК интактных крыс превышал в 10 раз, а в ткани мозжечка на 94,4% соответствующие показатели у киндлинговых крыс (Р<0,05). Под влиянием ЭС ПК возрастало включение С14-метионина вентральным гиппокампом (на 54,4 %), а также триптофана. Двусторонняя перевязка артерий в условиях ЭС ПК не сопровождалась гибелью крыс в первые 2 ч (P<0,025), 80 % животных сохраняли вертикальное положение и болевую чувствительность. Аналогичные ЭС в условиях гипоксической гипоксии (8 % содержания кислорода) увеличивали латентный период двигательного возбуждения (на 79,5 %), дискоординаторных расстройств (на 75,8 %), снижали тяжесть судорог в 3,1 раза в сравнении с контролем (P<0,05). Ключевые слова: эпилептический синдром, старая кора мозжечка, электрическая стимуляция, гипоксия мозга, антиоксидантная система, цитокины. SUMMARY Stepanenko K.I. Pathophysiological mechanisms of epileptic syndrome development under conditions of modulation of functional activity of paleocerebellar cortex (experimental investigation). – Manuscript. Thesis for scientific degree of kandidate of medical sciences in specialsty 14.03.04. – pathological physiology. – Odessa State Medical University Ministry of Health Care of Ukraine, Odessa, 2005. The antiepileptic role of the heightening of functional activity of caudal parts of cerebellar paleocortex was shown on different models of epileptogenesis, namely,- foci of epileptic activity, generalized seizure and absence epilepsy as well. Tose parameters of electrical stimulations (ES), which effectively induced antiseizure effects, were determined. The peculiarities of ES observed under conditions of creation of epileptic foci with different epileptogens along with different their locations- both in neocortex and limbic structures, were investigated. The efficacy of ES of paleocerebellar cortex upon locmotor disturbances induced via ischemic damage of brain, and similar ones induced via exposture of animals to hypoxic hypoxia was also established. The thiols level increasing both in brain tissue and blood was caused by ES. Also the increase of triptophan and methionin incorporation by brain tissue along with the absence of effects upon level of tumor necrozing factor-alpha were characteristic for ES of paleocerebellar cortex. Key words: epileptic syndrome, paleocerebellar cortex, electrical stimulation, brain hypoxia, antioxidant system, cytokines. PAGE \* Arabic 19

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *