Організаційно-педагогічні умови викладання правових дисциплін у вищих навчальних закладах України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) (авторефе

Харківський національний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди

Микитюк Світлана Олегівна

УДК [378. 147: 34] (09) (477)

Організаційно-педагогічні умови викладання правових дисциплін у вищих
навчальних закладах України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті
імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Золотухіна
Світлана Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет
імені Г. С. Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Побірченко Наталія
Семенівна, Уманський державний педагогічний університет імені Павла
Тичини, проректор з наукової роботи;

кандидат педагогічних наук, доцент Триняк Майя Вікторівна, Харківський
національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, завідувач
кафедри методики викладання правових дисциплін.

Захист відбудеться „05” червня 2007р. о 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04. Харківського національного
педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61002,
м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного
педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168,
м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Автореферат розісланий „04” травня 2007р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розбудова правової держави, формування
громадянського суспільства в Україні вимагають реформування системи
вищої правової освіти, орієнтованої на входження у світовий освітній
простір. Вищезазначене зумовлює необхідність вдосконалення викладання
правових дисциплін і поглибленого вивчення національного законодавства й
міжнародного права.

Правова освіта, як відомо, є складником системи освіти і полягає у
здійсненні комплексу навчальних заходів, спрямованих на створення
належних умов для набуття громадянами обсягу правових знань та навичок,
необхідних для реалізації ними своїх прав і свобод, а також виконання
покладених на них обов’язків. Крім того, вона сприяє формуванню у
громадян поваги до законів, гуманістичних правових ідей,
загальнолюдських, національних, правових цінностей, а також подоланню
правового нігілізму.

Правова освіта неможлива без розробки теоретико-методологічних засад
викладання правових дисциплін з урахуванням вітчизняного та світового
досвіду. Сьогодні педагогічна наука і практика вищої школи прагнуть
знайти оптимальні шляхи реалізації творчої самодіяльності особистості,
демократизації, гуманізації навчального процесу, перебудови стилю
взаємовідносин між викладачем і студентом, що поглибить особливий
інтерес до вітчизняної освіти, зокрема правової, а також до викладання
правових дисциплін.

Виходячи з пріоритетних напрямів національної програми “Освіта (Україна
ХХІ століття)”, Національної доктрини розвитку освіти, Національної
програми правової освіти населення в умовах розвитку української
державності, педагогічна наука в пошуках шляхів та засобів навчання
учнівської молоді звертається до вивчення і творчого використання
спадщини прогресивних вітчизняних педагогів, діячів освіти й культури
минулого.

Педагогами, просвітителями минулого було висунуто багато прогресивних
ідей, які не втратили свого значення і в наш час. Саме в цьому досвіді
можна знайти відповіді на багато запитань, які гостро стоять перед
сучасною вищою школою. Особливий інтерес у контексті дослідження
викликає період другої половини ХІХ (починаючи з 60-х рр.) – початку ХХ
(до 1920 р.) століття, що визначався суттєвими реформаторськими змінами
та перетвореннями в правовій освітній галузі, зокрема у викладанні
правових дисциплін на юридичних факультетах університетів.

У ході наукового пошуку з’ясовано напрями наукових розробок
досліджуваної проблеми. Так, розкриття методологічних аспектів і
загальнотеоретичних основ викладання правових дисциплін у зв’язку з
європейською інтеграцією у сфері освіти має місце в роботах
В. Безчастного, С. Гончарова, М. Никофорак, Є. Певцової, Г. Саркісянца,
Н. Ткачової та ін.; висвітлення шляхів і засобів організації самостійної
роботи студентів у процесі вивчення юридичних дисциплін розкриваються в
дослідженні Н. Шишкіної; психолого-педагогічне обґрунтування проблеми
формування правової культури особистості, принципів відбору змісту
правової освіти, складників і шляхів формування правової культури в
сучасних умовах українського державотворення знаходимо в працях
В. Владимирової, М. Городиського, М. Подберезського, Л. Твердохліб;
визначення й апробацію методики формування економічної культури
майбутнього юриста відображено в дослідженні В. Рижикова.

Особливий інтерес викликають праці історико-педагогічного спрямування.
Так, перші публікації, які частково торкались викладання правових
дисциплін у вищій школі досліджуваного періоду, з’явились на початку ХХ
століття. Серед них – фундаментальні дореволюційні історико-педагогічні
монографії та періодичні видання у вітчизняних університетах Д. Багалія,
М. Чубинського “Юридичний факультет за перші сто років існування
(1805-1905)”, В. Шульгіна “Історія університету Св. Володимира”;
А. Маркевича “Двадцятиріччя Імператорського Новоросійського
університету”; П. Казанського “Питання про викладання права в російській
пресі у 1901 році”; “Записки Імператорського Харківського університету”
тощо.

Окремі аспекти правової освіти і науки дореволюційного періоду
порушувались дослідниками-юристами, істориками А. Горшнєвим,
Ф. Дудиревим, С.Сірополком, Є. Скрипільовим, Ю. Шемшученком,
А. Шебановим.

Заслуговує на увагу дослідження А. Стаканкова, в якому розкрито сутність
офіційної політики в галузі правового виховання, еволюцію ставлення
суспільства до проблеми правового виховання, принципи, методи, форми
правового виховання учнівської молоді у другій половині ХІХ – початку ХХ
століття.

Однак проведений аналіз численних матеріалів свідчить, що на сьогодні
відсутнє цілісне історико-педагогічне дослідження, предметом якого були
б організаційно-педагогічні умови викладання правових дисциплін у вищих
навчальних закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття,
бо створення їх забезпечувало б викладання на високому рівні завдяки
реалізації мотиваційного, змістового, процесуального, контрольного
компонентів.

Таким чином, актуальність дослідження, об’єктивна потреба втілення у
практику кращих педагогічних ідей та здобутків національної вищої школи
щодо викладання правових дисциплін, з одного боку, і відсутність
дослідження, де б цілісно розглядалась ця проблема, – з другого,
зумовили вибір теми “Організаційно-педагогічні умови викладання правових
дисциплін у вищих навчальних закладах України другої половини ХІХ –
початку ХХ століття”.

Об’єкт дослідження: процес навчання у вищій школі України другої
половини ХІХ – початку ХХ ст.

Предмет дослідження: організаційно-педагогічні умови викладання правових
дисциплін у вищих навчальних закладах України в другій половині ХІХ – на
початку ХХ ст.

Мета дослідження: визначити організаційно-педагогічні умови викладання
правових дисциплін та узагальнити досвід їх реалізації у вищій школі
України досліджуваного періоду.

Завдання дослідження:

На основі аналізу історико-педагогічної літератури, офіційно-нормативних
документів виявити етапи розвитку вищої юридичної освіти у досліджуваний
період і систематизувати погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів
минулого на її сутність і зміст.

Визначити і схарактеризувати організаційно-педагогічні умови викладання
правових дисциплін досліджуваного періоду та узагальнити досвід їх
реалізації у практиці вищої школи другої половини ХІХ – початку ХХ
століття.

Виявити специфіку і тенденції викладання правових дисциплін у вищій
школі в контексті розвитку юридичної науки у досліджуваний період.

Актуалізувати накопичений досвід викладання правових дисциплін
досліджуваного періоду в сучасних умовах розвитку вищої школи.

Методологічну основу дослідження становили загальні положення теорії
пізнання з її вимогами об’єктивності й доказовості; загальнофілософські
положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ та
процесів у суспільстві й необхідність їх вивчення в конкретно-історичних
умовах.

Науковий пошук здійснювався на принципах об’єктивності, історизму,
єдності теорії і практики, детермінізму, науковості й системності.

Теоретичним підґрунтям дисертації є:

– положення й висновки наукових теорій, концепцій і праць з проблем
соціально-економічного, суспільно-політичного та історико-педагогічного
розвитку України (Д. Багалія, М. Грушевського, П. Казанського,
А. Маркевича, М. Чубинського, В. Шульгіна );

– провідні педагогічні ідеї відомих учених і педагогів означеного
історичного періоду з питань правової освіти особистості
(П. Казанського, Д. Каченовського, С. Миропольського, М. Пирогова,
К. Пірсона, А. Стоянова, В. Стоюніна, К. Ушинського, А. Фатєєва );

– концепції, рекомендації стосовно розвитку вищої освіти і педагогічної
науки в Україні, що мають місце у працях А. Алексюка, В. Андрущенка,
Л. Вовк, О. Глузмана, В. Гриньової, В. Євдокимова, М. Євтуха,
С. Золотухіної, І. Зязюна, О. Іонової, В. Лозової, О. Микитюка,
С. Ніколаєнко, Н. Побірченко, О. Попової, І. Прокопенка,
О. Сухомлинської, Г. Троцко, Л. Штефан;

– теоретико-методологічні та культурологічні аспекти правової освіти,
правового виховання, висвітлені в дослідженнях В. Безчастного,
С. Гончарова, М. Городиського, М. Никофорак, Є. Певцової,
М. Подберезського, В. Рижикова, Г. Саркісянца, Л. Твердохліб, М. Триняк,
Н. Шишкіної.

Основні методи дослідження. У процесі реалізації завдань дослідження
використовувалися такі методи:

загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, класифікація
історико-педагогічних джерел, архівних документів, матеріалів
періодичних видань досліджуваного періоду), що дозволило узагальнити та
систематизувати погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів на обрану
проблему;

історичні (хронологічний, історико-типологічний, логіко-історичний,
ретроспективний), які дали можливість виявити організаційно-педагогічні
умови викладання правових дисциплін у вищих навчальних закладах України
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у динаміці, часовому просторі й
послідовності;

порівняльно-зіставні, які передбачали зіставлення й порівняння подій,
явищ, фактів, поглядів щодо означеної проблеми та результатів
дослідження з реальними проблемами педагогічної теорії і практики
сьогодення.

Джерельна база дослідження:

матеріали фондів архівів України (Центрального державного історичного
архіву України м. Києва – ф.707 “Управление Киевского учебного округа”;
державного архіву Харківської області – ф. 667 “Харьковский
университет”, ф. 3 “Канцелярия Харьковского губернатора”);

матеріали відкритих фондів і фондів рідкісної книги Національної
бібліотеки України ім. В.Вернадського (м. Київ), Харківської державної
наукової бібліотеки ім. В.Короленка, Центральної наукової бібліотеки
національного університету ім. В. Каразіна, Національної юридичної
академії ім. Я. Мудрого.

педагогічні журнали другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: “Журнал
Министерства Просвещения”, “Народная школа”, “Русская школа”,
“Образование”, “Педагогический сборник”, “Учитель”, “Воспитание”,
“Вестник воспитания” та ін.;

юридичні періодичні видання і газети досліджуваного періоду – “Журнал
Министерства Юстиции”, “Вестник права”, “Вестник гражданского права”,
“Вопросы права”, “Судебная газета”, “Право” та ін.;

періодичні видання вищих навчальних закладів України, зокрема “Правничий
вісник” (Львівський університет), “Записки Харьковского Императорского
университета”, “Университетские известия” (Київський університет),
“Записки Новороссийского университета”;

накази, розпорядження, статути Міністерства народної освіти
досліджуваного періоду;

монографічні, дисертаційні дослідження, статті науково-методичного й
публіцистичного характеру сучасного періоду;

Вибір для дослідження вказаного хронологічного періоду зумовлений тим,
що друга половина ХІХ (починаючи з 60-х рр.) – це час кардинальних змін
в економіко-політичній, соціально-культурній сферах країни, зародження і
розвитку громадсько-педагогічного руху, швидкого розповсюдження й
піднесення юридичної освіти, а також появи цілої плеяди відомих
педагогів, діячів освіти, мислителів, які відстоювали пріоритетні
педагогічні цінності.

Початок ХХ століття (до 1920 рр.) – це період “становлення національної
системи освіти й виховання, внесення національного компонента в
структуру педагогічної науки” (О.Сухомлинська), характерними рисами
якого були українізація, світськість, доступність, трудовий принцип,
вільний розвиток особистості. Українські педагоги працювали над
науково-методичним забезпеченням навчально-виховного процесу у вищій
школі – створювали підручники з різних правових дисциплін, розвивали
ідеї та положення, які ставали провідними, набували офіційного статусу.

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів дослідження
полягає в тому, що в ньому вперше здійснено цілісне історико-педагогічне
дослідження організаційно-педагогічних умов викладання правових
дисциплін у вищих навчальних закладах України в конкретний історичний
період (професійно-педагогічна компетентність професорсько-викладацького
складу, використання різноманітних форм і методів викладання правових
дисциплін, здійснення контролю навчально-пізнавальної діяльності
студентів, науково-методичне забезпечення викладання правових дисциплін)
та узагальнено досвід їх реалізації у практиці вищої школи другої
половини ХІХ – початку ХХ століття; виявлено особливості викладання
правових дисциплін у процесі читання лекцій, проведення практичних
занять, складання іспитів; встановлено внесок вітчизняних педагогів,
громадських діячів, викладачів університетів у розробку теоретичних
засад викладання правових дисциплін (обґрунтування ролі і значення
правової освіти у суспільстві і в житті особистості, визначення змісту
та вимог як до правових дисциплін, так і до викладачів права,
започаткування педагогічно доцільних форм організації викладання
правових дисциплін і контролю навчально-пізнавальної діяльності тощо);
узагальнено і схарактеризовано методики викладання правових дисциплін; у
контексті розвитку юридичної освіти виявлено специфіку (від встановлення
переліку правових дисциплін до визначення чітких вимог до змісту, форм і
методів їх викладання) й тенденції викладання правових дисциплін у
досліджуваний період (інтеграційні зв’язки правових дисциплін з
історичними, економічними, філософськими, соціологічними науками;
удосконалення змістового, процесуального, мотиваційного компонентів
правової підготовки майбутніх фахівців, а також структури проведення
правової і педагогічної практики тощо); визначено етапи розвитку вищої
правової освіти (етап інтенсивного розвитку юриспруденції та етап
навчально-методичного її забезпечення).

Подальшої конкретизації набуло розкриття виховних можливостей юридичних
дисциплін, а також характеристика офіційно-правових документів
(статутів, навчальних планів, постанов і розпоряджень Міністерства
народної освіти), які регулювали викладання правових дисциплін.

У науковий обіг введено маловідомі та раніше невідомі архівні матеріали
(26 од. зб.), історичні факти, документи, які розширюють уявлення про
зміст, методики, форми і методи викладання правових дисциплін у вищих
навчальних закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що отримані в
ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал втілено в
розробку спецкурсу з історії педагогіки “Викладання правових дисциплін у
вищих навчальних закладах України (історико-педагогічний аспект)” для
студентів-магістрів та апробовано автором у навчальному процесі
Інституту економіки і права Харківського національного педагогічного
університету імені Г. С. Сковороди (довідка № 03-247 від 06.09.2006),
Харківського національного університету внутрішніх справ (довідка №
10/170 від 04.10.2006), Харківського національного університету імені
В. Каразіна (довідка № 0301-2008 від 11.10.2006).

Матеріали дослідження можуть бути використані в навчально-виховному
процесі вищих навчальних закладів під час читання лекційних курсів з
історії педагогіки, педагогіки і психології вищої школи, методики
викладання права, у процесі підготовки курсових та дипломних робіт у
педагогічних навчальних закладах ІІІ – ІV рівнів акредитації.

Проаналізований та узагальнений позитивний досвід слугуватиме підґрунтям
для подальших історико-педагогічних досліджень, сприятиме цілісному
відтворенню особливостей розвитку правової освіти та викладання правових
дисциплін у вищих навчальних закладах України.

Вірогідність і наукова обґрунтованість одержаних результатів дослідження
та основних висновків забезпечується широким використанням
історико-педагогічної літератури досліджуваного періоду, архівних
документів і матеріалів, методів, адекватних меті, предмету, завданням
дослідження, позитивним упровадженням результатів дослідження в практику
навчально-виховного процесу сучасних вищих навчальних закладів Харкова.

Апробація і впровадження результатів дослідження в практику
здійснювались шляхом виступів на Міжнародних та регіональних
науково-практичних конференціях, а саме: “Науковий потенціал світу –
2005” (Дніпропетровськ, 2005 р.), “Роль освіти у правовому вихованні
особистості” (Харків, 2005 р.), “Методологія сучасних наукових
досліджень” (Харків, 2005-2006 рр.).

Основні положення й висновки дисертації доповідались та обговорювались
на засіданнях кафедр загальної педагогіки, історії педагогіки і
порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного
університету імені Г. С. Сковороди (2004-2007 рр.).

Публікації. Основний зміст і результати дослідження відображено в 13
наукових працях, загальним обсягом 12,96 друк. аркушів, серед яких: 1
наукове видання, 9 одноосібних статей у провідних наукових фахових
виданнях, 3 тези та виступи на конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу,
двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку
використаних джерел (338 найменувань), 5 додатків (на 15 сторінках), 11
таблиць. Загальний обсяг дисертації викладено на 240 сторінках, основна
частина роботи складає 194 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено
його об’єкт, предмет, мету, завдання, висвітлено методологічну основу,
методи і джерела дослідження, розкрито наукову новизну, практичне
значення одержаних результатів, відображено вірогідність результатів
дослідження та форми їх апробації.

У першому розділі “Теоретичні питання викладання правових дисциплін у
вищих навчальних закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ
століття” висвітлено розвиток вищої юридичної освіти в Україні в
досліджуваний період, розкрито сутність і зміст правової освіти у
творчій спадщині вітчизняних та зарубіжних педагогів минулого;
схарактеризовано офіційно-правову базу викладання правових дисциплін у
вищих навчальних закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ
століття.

У ході дослідження з’ясовано, що викладання правових дисциплін залежало
від загального розвитку вищої освіти, зокрема юридичної, і відбувалося у
складних умовах державно-правового будівництва й суспільно-політичного
устрою України досліджуваного періоду.

Вивчення історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів свідчить,
що головними осередками правової освіти й науки в Україні були юридичні
факультети Львівського, Харківського, Київського, Новоросійського
університетів і закриті привілейовані юридичні заклади – ліцеї, зокрема
Кременецький, Рішельєвський.

На основі всебічного аналізу історико-педагогічної літератури доведено,
що значення, сутність і зміст правової освіти знайшли відображення в
творчому доробку громадських діячів, письменників, науковців минулого:
Ф. Прокоповича, Я. Козельського, Г. Сковороди, М. Максимовича,
Т. Шевченка, М. Драгоманова, які відстоювали “рівне для всіх” (чоловіків
і жінок) право на освіту, піддавали різкій критиці офіційну політику в
галузі освіти.

Подальшій розробці теоретичних питань в галузі правової освіти у другій
половині ХІХ століття сприяли: активний суспільно-педагогічний рух,
прогрес науки і техніки, значні перетворення в соціальному, економічному
житті, що зумовило розповсюдження і піднесення юридичної освіти.

Вивчення педагогічної спадщини М. Пирогова, К. Ушинського,
О. Острогорського, В. Стоюніна та інших дає можливість стверджувати, що
вони здійснили вагомий внесок в обґрунтування змісту правової освіти, в
розробку теоретичних засад викладання правових дисциплін. Так,
розглядаючи викладання як спеціальну діяльність викладача, що спрямована
на організацію процесу оволодіння учнівською молоддю знаннями і
вміннями, вчені, педагоги вбачали мету викладання правових дисциплін в
“ознайомленні слухачів із станом даної спеціальної правової науки,
розкритті відомостей про методи і прийоми дослідження в галузі цієї
науки” (С.Живаго), у формуванні особистості майбутнього фахівця й
позитивного ставлення до його навчально-пізнавальної діяльності
(М.Пирогов), підготовці фахівців до управління господарською діяльністю
(К.Ушинський), розвитку “індивідуальних здібностей” (А.Фатєєв).

Установлено, що переконаність учених, педагогів досліджуваного періоду в
особливій ролі правової освіти в державотворенні, формуванні
фахівця-громадянина зумовлювала їхнє прагнення до вирішення
організаційно-педагогічних питань щодо процесу викладання правових
дисциплін: обґрунтування доцільності викладання правових дисциплін,
звернення уваги викладачів на необхідність систематизації курсу,
старанності відбору матеріалу до лекцій, підготовки аудиторій та
кабінетів, робочих місць до занять, урахування під час викладу
інформації тогочасних умов, які постійно змінювалися; планування
прийомів стимулювання й активізації навчально-пізнавальної діяльності
слухачів, використання знань суміжних дисциплін, розкриття виховних
можливостей правових дисциплін, створення навчально-методичного
забезпечення викладання правових дисциплін тощо.

Внеском педагогів і вчених досліджуваного періоду в розробку теоретичних
засад викладання правових дисциплін є також визначення чітких вимог до
їх змісту. Так, вони наполягали, по-перше, на тому, що міцному і
систематичному засвоєнню мають підлягати знання з вітчизняного та
зарубіжного законодавства, терміни і категорії права, напрями і
тенденції розвитку публічного й приватного права тощо.

По-друге, педагоги справедливо підкреслювали, що у процесі викладання
правових дисциплін у майбутніх юристів слід формувати свідоме ставлення
до правових знань, морально-правових норм і законів, а саме до
застосування їх на практиці, зокрема вміння використовувати загальні
поняття й категорії права, дотримуватися законності, захищати права
громадян незалежно від їхнього стану, пояснювати їх значення, своїми
діями охороняти суспільну безпеку і правопорядок (Ф.Толь), аналізувати
конкретну юридичну ситуацію, оформляти юридичні папери (П.Казанський)
тощо. Оволодіння вищеназваними знаннями і вміннями, на їхню думку,
дозволить розкрити сутність права як динамічного явища залежно від
державних, економічних змін у суспільстві, посилити практично-діяльну
основу правових дисциплін, на наукових засадах розвивати право як
навчальний предмет.

По-третє, викладання правових дисциплін має передбачати не лише надання
відповідних предметних знань і вмінь, а й виховання особистості
майбутнього фахівця як людини творчої, глибокої моральної свідомості,
відданої своїй справі і Батьківщині, створити умови для різнобічного
розвитку особистості майбутнього юриста (“практичного діяча суду”,
адміністрації), сприяти “збагаченню вищих моральних ідеалів людського
буття”, формуванню любові і поваги до науки, тим самим спрямовувати
народне і державне життя у правовому руслі.

Динамічність і особливості розвитку юридичної освіти у досліджуваний
період, починаючи з етапу інтенсивного розвитку (60-ті – кінець 80-х рр.
ХІХ ст.) і закінчуючи навчально-методичним етапом (кінець 80-х рр. ХІХ
ст. – 1905 р.), спричинили посилення уваги до змісту викладання правових
дисциплін в університетах.

Серед вимог, що визначалися представниками педагогічної громадськості до
змісту правових дисциплін, були такі: відповідність змісту правових
дисциплін рівню розвитку науки (фундаментальність), практична
спрямованість правових дисциплін, здійснення міжпредметних зв’язків, які
забезпечували реалізацію мети правової освіти, урахування єдності
змістового і процесуального компонентів навчання.

Виявлено, що рівень викладання правових дисциплін, за переконаннями
учених і педагогів (А. Загаровський, П. Карасевич, А. Коні, М. Пирогов,
Є. Синицький), залежав і від особистості викладача, який мусив би мати
фундаментальні знання з основ права, прогностичне бачення розвитку
правових дисциплін (знати, що відмінити у правовій дійсності, що треба
зберегти, що необхідно створити заново і ввести в суспільне життя для
подальшого розвитку народу і держави), дидактично-методичну підготовку
(знання і вміння красномовно доводити ідею до слухачів, розробляти,
складати програми і правильно реалізовувати їх на практиці, готувати
посібники з курсу тощо), сформовані комунікативні вміння (встановлювати
правильні взаємовідносини і зв’язки з різними учасниками навчального
процесу), особистісну професійно-громадську позицію, сміливість й вміння
відстоювати її, а також організаційні вміння, що забезпечували б
побудову і реалізацію плану, програми передбаченого навчального заняття
і підготовку до нього.

Для вдосконалення викладання правових дисциплін, зокрема цивільних,
кримінальних, державно-адміністративних, адміністративно-економічних,
загальнопідготовчих, педагоги, вчені, викладачі вищих навчальних
закладів пропонували різні форми організації навчально-пізнавального
процесу. Так, окрім усного викладення матеріалу (лекцій), проведення
практичних занять (бесід, дискусій, виконання письмових вправ),
самостійної роботи (робота з книгою, підготовка доповідей, наукових
робіт), напрацьовували нові методологічні підходи: теологічний,
історичний, природничий, які зумовлювали різне уявлення фахівців про
право, методи навчання (пояснювальні, евристичні, дослідницькі), у
результаті чого виявлялися і розкривалися сенс, напрям, мета викладання
правових дисциплін у вищій школі досліджуваного періоду.

У ході наукового пошуку виявлено, що викладання правових дисциплін у
вищих навчальних закладах України в досліджуваний період
регламентувалось офіційно-правовими документами: Статутами, які
встановлювали загальну структуру й організацію навчального процесу
(розподіл на факультети, діяльність університетського суду, перелік
кафедр, обов’язки викладачів тощо); навчальними планами (з 1885 р.),
згідно з якими визначалися години для викладання правових дисциплін та
їх перелік; інструкціями й розпорядженнями Міністерства народної освіти,
що визначали межі викладання правових дисциплін та їх основний зміст; а
також внутрішніми університетськими правилами, в яких наголошувалось на
бездоганній поведінці студентів, необхідності відвідувати
університетську церкву, поважати професорсько-викладацький склад.

Проведене дослідження свідчить, що, з одного боку, Міністерство народної
освіти за допомогою офіційних документів закріплювало загальну
організацію діяльності юридичних факультетів, визначало зміст основних
правових дисциплін, а з іншого, – надавало можливість студентам отримати
широкі теоретичні знання з історичних, політичних, економічних наук,
важливих для становлення фахівця-юриста високого рівня.

Отже, інтенсивний розвиток суспільно-педагогічного руху, вищої і
юридичної освіти в Україні в досліджуваний період, прийняття численних
нормативно-правових документів зумовив активний пошук учених,
викладачів, громадських діячів у галузі правової освіти щодо
обґрунтування її ролі і значення для суспільства й особистості,
визначення змісту, форм, методів викладання правових дисциплін, вимог до
викладачів вищої школи в галузі права, а також умов викладання правових
дисциплін у вищих навчальних закладах. Організаційно-педагогічні умови в
контексті дослідження розглядалися як певні обставини, за яких
опосередковано і безпосередньо реалізовувалися організаційний,
мотиваційний, змістовий, процесуальний, контрольно-аналітичний складники
викладання правових дисциплін.

N

D

F

H

J

L

h

h

?

?

?

„@

^„@

„@

^„@

V#”’Oe.D4oe›’††}qqqqqqq

”y\

E

\

a$

HZJfK°K McOzR¤TooooaaaaEEEEaa?°¤¤°

&

F

AE

?$?iOOOi???????ii®iiiii

&

F

&

AE

©e?t¶??-A8Ae¬AE1/4E?NO*-THiiiiiaeUUIIIIIIIIIIIIIIII

 

P

&

F

“Реалізація організаційно-педагогічних умов викладання правових
дисциплін у вищих навчальних закладах України другої половини ХІХ –
початку ХХ століття” доведено, що ефективність викладання правових
дисциплін залежала від реалізації професійно-педагогічної компетентності
викладачів вищої школи, використання різноманітних форм і методів
викладання правових дисциплін, здійснення систематичного контролю
навчально-пізнавальної діяльності студентів юридичних факультетів,
науково-методичного забезпечення викладання права. У розділі також
накреслено перспективи впровадження у практику сучасних вищих навчальних
закладів прогресивних ідей науковців минулого щодо викладання правових
дисциплін.

Аналіз архівних джерел досліджуваного періоду свідчить, що, з одного
боку, високий рівень викладання правових дисциплін забезпечувався
складом професіональних, компетентних, творчих, сміливих у судженнях,
добросовісних викладачів; з іншого, – гальмувався наявністю викладачів
пасивних, слухняних, нерішучих, які відповідали тогочасній офіційній
політиці відбору і комплектування юридичних кафедр.
Професійно-педагогічна компетентність професорсько-викладацького складу
формувалася й реалізовувалася в навчальному процесі (проведення лекцій і
практичних занять, організація самостійної роботи), підготовці
дидактично-методичних матеріалів, здійсненні
організаційно-просвітницької діяльності (ведення справ і оформлення
ділових паперів університету, проведення публічних читань, активна
участь у житті міста) тощо. Вищезазначене сприяло реалізації освітньої,
розвивальної, виховної функцій під час викладання правових дисциплін.

У ході дослідження встановлено, що ефективність викладання правових
дисциплін досягалась і за умови застосування викладачами різних методик
подання навчального матеріалу. У практиці вищої школи, як свідчить
аналіз архівних джерел (циркулярів генерал-губернатора, Міністерства
народної освіти, протоколів засідань ради університету, звітів про
діяльність і стан університету, правил про систему викладання й
проведення іспитів на юридичному факультеті), широко використовувались:

лекційне викладання за допомогою швидкого читання тексту, не звертаючи
уваги на студентів, їхню можливість записати і зрозуміти суть навчальної
інформації;

викладання (диктування) коротких і стислих положень з докладним їх
поясненням;

подання лекції розміреною, нешвидкою мовою з повторенням окремих
основних положень, з обов’язковим підсумком розділів, змістових частин;

вільний виклад навчальної інформації з використанням прийомів
академічного читання, що дозволяло в системі подавати теоретичні знання
і реалізовувати прийоми активізації навчально-пізнавальної діяльності
студентів, стимулювати до свідомого сприйняття матеріалу. Так,
професори, викладачі правових дисциплін прагнули до супроводження лекцій
прикладами з юридичної практики (С. Живаго); використання різноманітних
методів: аналогії (А. Стоянов), аналізу (К. Гаттенбергер),
історико-догматичного (А. Романович-Славатинський); застосування
риторичних прийомів (А. Коні). Така методика читання посилювала
емоційність, змістовність, доступність, наочність лекцій, вимагала від
викладачів проявів захоплення, натхнення, образності, які збуджували
розум і допитливість студентів, слугувала противагою традиційній методі
викладання правових дисциплін, згідно з якою основний обсяг роботи
виконував професор (читав книги, писав і промовляв тексти лекцій, робив
висновки тощо);

екскурсивне і диференційоване викладання: основна частина питань
доповідалась викладачем, окремі ж питання виносилися на самостійне
вивчення студентів. У цьому разі підручник і лекція йшли як
взаємодоповнюючі частини “одного безперервного шляху, який треба пройти
повністю” (А. Піленко).

Уболіваючи за “навчальну справу на юридичних факультетах”, учені і
практики застосовували і так звану “складну систему викладання правових
дисциплін”. Ця система, на відміну від вищезазначених, передбачала іншу
організацію засвоєння навчальної дисципліни – доповнення лекційного
методу виконанням слухачами письмових та усних завдань-вправ. Вона не
тільки дозволяла активізувати навчально-пізнавальну діяльність
студентів, враховувати “різні рівні їхніх здібностей”, велику кількість
предметів юридичного спрямування, подавати “знання в системі як
погоджене ціле, частини якого взаємно доповнюють одна одну”
(П.Казанський), забезпечувати оволодіння як “науковими знаннями”
(теоретичними), так і прикладними, а головне – давала свободу
викладачу-лектору у виборі прийомів викладання, стимулів пізнавальної
діяльності студентів, у складанні плану занять, конструюванні змісту
правової освіти, організації побудови процесу оволодіння знаннями.

З метою надання можливості студентам проявляти і виправляти свою
самодіяльність, вивчати методи практичного застосування юридичних знань,
пояснювати їм життєву основу знань, навчати їх всебічно оцінювати
знання, самостійно мислити, а також формувати в майбутніх юристів
канцелярські вміння (“Циркуляр ректора Киевского университета о порядке
преподавания предметов на юридическом факультете Киевского
университета”, 1887.) у 80-х рр. ХІХ ст. було введено практичні заняття
з юридичних дисциплін, зокрема із судочинства, що стало помітною подією
в розвитку дидактики вищої школи.

У дисертації доведено, що практичні заняття “як головна й необхідна
допомога лекційному способу викладання матеріалу”, виконуючи
діагностуючу функцію ефективності викладання юридичних дисциплін,
надавали можливість викладачу визначити ступінь засвоєння студентами
теоретичного матеріалу, рівень знань з сумісних правових дисциплін,
рівень загальної освіти, ступінь розумового розвитку, старанність
студентів; сформувати вміння, навички як канцелярської, так і
науково-дослідної роботи, а також були імпульсом змагання між студентами
та засобом для вивчення правових дисциплін (А.Загоровський).

Організація практичних занять в університетах України досліджуваного
періоду передбачала виконання слухачами завдань-вправ практичного
характеру як безпосередньо під керівництвом викладача, так і самостійно.
Змістом практичних занять та основними вправами, що виконували студенти,
було: пояснення джерел права, коментування і розбір давніх законодавчих
пам’яток; тлумачення і аналіз давніх кодексів; розв’язання задач на
конкретних випадках із судової практики; реферування студентами наукових
робіт; “диспутаторії” зі студентами – диспути з наукових питань;
обговорення судових справ; співбесіди, що дозволяли доповнити і пояснити
підручник, спрямувати, скорегувати знання студентів; виконання письмових
робіт, які полягали в самостійній обробці студентами окремих наукових
питань; складання канцелярських справ, паперів, “опорних справ з частини
цивільного суду”, журналів засідання правління університету, ухвал,
постанов тощо.

Організація викладачем перевірки ступеня засвоєння студентами правових
знань і сформованості вмінь передбачала здійснення контролю їхньої
навчально-пізнавальної діяльності. Застосовуючи переважно усне та
письмове опитування студентів під час лекцій, професори, викладачі
правових дисциплін (П. Виноградов, Ф. Симоненко, А. Заленський,
П.Казанський) прагнули виявити рівень систематизації, узагальнення,
самостійності й глибини знань з таких курсів, як “Філософія права”,
“Історія російського права”, “Історія римського права”, “Російське
державне право”, “Римське право” тощо. Серед поточних форм контролю були
повторення (репетиції): акроматичні, коли сам професор надавав
необхідний теоретичний матеріал, не зупиняючись на поясненнях;
катехетичні, у формі запитань і відповідей; “конверсаторії”, бесіди між
студентами і професором з пройдених розділів та співбесіди (виступи з
аналітичними повідомленнями про новини спеціальної юридичної літератури,
обговорення рефератів, рецензування наукових робіт), що стимулювало
активність студентської молоді, прагнення ретельно готуватися до занять.
Результати цих заходів були постійним предметом широкого обговорення
радою факультету, а також самоаналізу викладачами педагогічної
діяльності.

Отже, здійснення зворотного зв’язку дозволяло викладачам вирішувати
завдання підвищення рівня викладання юридичних дисциплін, що відбивалося
на їхньому прагненні вдосконалити цей процес як у частині підвищення
власної дидактичної, методичної майстерності, так і в плані організації
навчально-пізнавальної діяльності майбутніх юристів.

Уведення практичних занять у практику університетів поставило питання
про організацію спеціальної науково-практичної підготовки викладачів
права, про підвищення і конкретизацію вимог до них, посилило
самопідготовку викладачів до занять як складника їхньої педагогічної
діяльності. Проведення практичних занять вимагало від викладача не
тільки володіння певним обсягом теоретичних знань у галузі права,
“ерудиції”, “набуття” конкретних організаційних умінь щодо управління
навчально-пізнавальною діяльністю студентів, посилення впливу
особистісних якостей і характеристик (“досвідченість”, “педагогічний
такт”, “спритність”, “авторитет”), а й визначення професійної
особистісно-громадянської позиції під час навчальних дискусій.

Чіткій організації викладання правових дисциплін, як свідчить проведене
дослідження, сприяло також і використання науково-методичної бази
університетів України. В юридичних кабінетах, музеях, бібліотеках
зберігалися законодавчі пам’ятки, довідкові видання, навчальні програми,
архіви кримінальних, цивільних, адміністративних справ, повні зібрання
законів, окремі положення і статути, збірники і зводи рішень, збірники
іноземного законодавства, юридичні словники, спеціальні каталоги
юридичної літератури, підручники, застосування яких давало змогу як
викладачам, так і студентам якісно готуватися до лекцій, практичних
занять та іспитів (підбирати потрібну інформацію, факти, конкретні
приклади, необхідне приладдя тощо). Особливе науково-практичне значення
у контексті досліджуваної проблеми мали посібники з різних галузей
знань, зокрема юридичної, на сторінках яких були зібрані випадки із
судової практики для ознайомлення і вирішення їх майбутніми фахівцями.

Творче переосмислення досвіду викладання правових дисциплін в
університетах у досліджуваний період дозволило виявити можливість
збагачення сучасної дидактики цінними ідеями, наробками минулого:
різноманітність методик викладання правових дисциплін, посилення їх
загальнокультурного чинника; серйозні вимоги до підготовки викладачів
права, їхньої професійно-педагогічної майстерності; високий рівень
навчально-методичного забезпечення дисциплін, що викладалися (авторські
програми, посібники, підручники), максимальне використання кабінетів,
музеїв, бібліотек, лабораторій як складників навчально-методичного
комплексу для підготовки викладачів і слухачів до занять з правових
дисциплін; посилена увага до якості знань студентів як результату
педагогічної діяльності викладача тощо.

Узагальнення результатів проведеного дослідження дає підстави для таких
висновків:

У дисертації відповідно до мети й завдань дослідження простежено і
представлено у вигляді ретроспективного цілісного аналізу проблеми
викладання правових дисциплін у другій половині ХІХ – на початку ХХ
століття, актуальність якого зумовлена об’єктивною потребою пошуку
шляхів підвищення рівня правової освіти в суспільстві.

Констатовано, що викладання правових дисциплін у вищих навчальних
закладах України другої половини ХІХ – на початку ХХ століття зумовлене,
по-перше, інтенсивним розвитком юридичної освіти, головними осередками
якої були юридичні факультети університетів (Львівський, Харківський,
Київський, Новоросійський); по-друге, рівнем розвитку теоретичних ідей
щодо правової освіти; по-третє, наявністю сформованої офіційно-правової
бази (Статутів, навчальних планів, постанов і розпоряджень Міністерства
народної освіти).

Установлено внесок вітчизняних педагогів, громадських діячів минулого в
розвиток теоретичних засад викладання правових дисциплін: визначення
особливої ролі правової освіти в державотворенні, в суспільстві, у
розвитку особистості; пошук і обґрунтування нових методик викладання
правових дисциплін (лекційна, лекційно-практична,
практично-семінарська), визначення вимог до змісту правової освіти,
викладача права, доведення необхідності розширення спектру навчальних
правових дисциплін, доповнення їх загальноосвітнім складником,
здійснення конкретних кроків щодо вирішення форм, методів стимулювання і
контролю навчально-пізнавальної діяльності майбутніх юристів як умови
їхньої ґрунтовної фахової підготовки тощо.

Виявлено, що зміст правової освіти, з одного боку, забезпечувався
викладанням суто правових дисциплін (цивільні (цивільне право, цивільний
процес, торговельне право, торговельний процес і римське право),
кримінальні (кримінальне право з процесом), державно-адміністративні
(державне право, міжнародне і церковне право),
адміністративно-економічні (фінансове право і поліцейське, політична
економія і статистика)), з іншого, – посилювався загальноосвітніми
(енциклопедія права, російська і загальна історія, історія філософії).
Чітка регламентація змісту правової освіти, переліку навчальних
дисциплін, організаційних форм її реалізації, контролю діяльності
слухачів і викладачів досягалась офіційно-правовими документами
(“Статутами”, “Інструкціями”, “Розпорядженнями” Міністерства народної
освіти тощо).

Доведено, що ефективність викладання правових дисциплін (якість і
система знань, рівень сформованості практичних умінь, критичність
мислення студентів-юристів, самореалізація особистості, самостійність
опрацювання наукового матеріалу тощо) забезпечувалась
професійно-педагогічною компетентністю професорсько-викладацького
складу, використанням різноманітних форм і методів викладання правових
дисциплін, запровадженням контролю навчально-пізнавальної діяльності
студентів; науково-методичним забезпеченням викладання правових
дисциплін, що становили організаційні умови – опосередковані –
(визначення мети, завдань, відбір і конкретизація навчального матеріалу,
планування методів викладання і методів стимулювання та контролю
навчально-пізнавальної діяльності, підготовка навчально-методичного
забезпечення, організація дисципліни, робочої атмосфери на заняттях)
і педагогічні умови – безпосередні – (виклад навчального матеріалу,
застосування прийомів збудження інтересу й активності слухачів до
сумлінної навчально-пізнавальної, науково-дослідницької діяльності,
прийомів емоційного піднесення слухачів, установлення міжособистісних
контактів та стосунків тощо).

Виявлено, що процес викладання правових дисциплін мав свою специфіку на
кожному етапі розвитку правової освіти:

– перший етап (60-ті – кінець 80-х рр. ХІХ ст.) – етап інтенсивного
розвитку юриспруденції, який характеризувався відкриттям і поступовим
збільшенням чисельності кафедр юридичного спрямування, визначенням і
подальшою конкретизацією предметів правового циклу та їх змісту, пошуком
методик викладання правових дисциплін, посиленням вимог до викладачів
права, розширенням і доповненням змісту правових дисциплін філософським,
економічним, політичним, історичним складниками;

– другий етап (кінець 80-х рр. ХІХ ст. – 1905 р.) – етап
навчально-методичний, який відзначався вдосконаленням теоретичних засад
правової освіти (уточнення правових категорій, понять, законів),
доповненням існуючих лекційних методик викладання правових дисциплін
методами практичного спрямування: перенесення акценту з оволодіння
системою правових знань на формування їх дієвості, посиленням уваги до
максимального розкриття освітньо-виховних можливостей
навчально-методичних комплексів, інтенсивна підготовка
навчально-методичного забезпечення викладання правових дисциплін.

Установлено, що заслуговують на творче використання сучасною вищою
школою урахування вимог до змісту і методик викладання правових
дисциплін, а також об’єктивність і всебічність контролю
навчально-пізнавальної діяльності як головних критеріїв якісної
підготовки майбутніх юристів.

До прогностичних тенденцій і шляхів подальшого розвитку викладання
правових дисциплін слід віднести: інтеграційні зв’язки правових
дисциплін з історичними, економічними, філософськими, соціологічними
науками; удосконалення змістового, процесуального, мотиваційного
компонентів правової підготовки майбутніх фахівців; структуру проведення
правової і педагогічної практики, запровадження у навчально-виховний
процес спецсемінарів, спецкурсів з правовою тематикою.

Дослідження не висвітлює всіх аспектів проблеми. Подальшого поглибленого
вивчення потребують питання викладання правових дисциплін у середніх,
вищих технічних і гуманітарних навчальних закладах освіти, вивчення
правових концепцій професорів-юристів Львівського, Харківського,
Київського, Новоросійського університетів досліджуваного періоду.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

І. Наукові видання

Микитюк С.О. Викладання правових дисциплін у вищих навчальних закладах
України (історико-педагогічний аспект). Наукове видання. – Харків: ТОВ
“Майдан”, 2006. – 156 с.

ІІ. Статті в наукових фахових виданнях

Микитюк С.О. Лекція, практичні заняття в системі форм і методів
викладання правових дисциплін у вищих навчальних закладах Слобожанщини
другої половини ХІХ століття // Засоби навчальної та науково-дослідної
роботи: Зб. наук. пр. Харківського національного педагогічного
університету імені Г.С.Сковороди. – Харків. – 2005. – Вип. 22. – С.
119-123.

Микитюк С.О. Статути Імператорського Харківського університету як умова
його функціонування // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи:
Зб. наук. пр. Харківського національного педагогічного університету
імені Г.С.Сковороди. – Харків. – 2005. – Вип. 23. – С. 89-93.

Микитюк С.О. Формування професорсько-викладацького складу на
етико-політичному факультеті Імператорського Харківського університету
(1804-1835 рр.) // Духовність особистості: методологія, теорія і
практика: Зб. наук. пр. Східноукраїнського національного університету
імені Володимира Даля. – Луганськ, 2005. – С. 137-141.

Микитюк С.О. Особливості ведення практичних занять на юридичному
факультеті університету Св. Володимира у ХІХ столітті // Теорія та
методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. Харківського національного
педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. – Харків. – 2006. – Вип.
16. – С. 80-86.

Микитюк С.О. Роль практичних занять у системі викладання правових
дисциплін кінця ХІХ – початку ХХ століття // Засоби навчальної та
науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. Харківського національного
педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. – Харків. – 2006. – Вип.
24. Ч.1. – С. 111-115.

Микитюк С.О. Проблеми дидактики вищої школи у творчій спадщині
М. І. Пирогова // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб.
наук. пр. Харківського національного педагогічного університету імені
Г.С. Сковороди. – Харків. – 2006. – Вип. 24. Ч. 2. – С. 25-30.

Микитюк С.О. Особливості науково-дослідної роботи викладачів-юристів
Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ століття // Педагогіка і психологія
формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр.
Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. –
Запоріжжя, 2006. – Вип. 37. – С. 139-142.

Микитюк С.О. Лекції у системі викладання правових дисциплін у вищих
навчальних закладах України кінця ХІХ – початку ХХ століття //
Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і
пошуки: Зб. наук. пр. Запорізького обласного інституту післядипломної
педагогічної освіти. – Запоріжжя, 2006. – Вип. 38. – С. 235-239.

Микитюк С.О. Викладання правових дисциплін у вищих навчальних закладах
України кінця ХІХ – початку ХХ століття // Розвиток особистісного
потенціалу та професійних навичок майбутнього фахівця: Зб. наук. пр.
Луганського державного інституту культури і мистецтва. – Харків: Стиль
Іздат. – 2006. – С. 144 – 149.

ІІІ. Матеріали науково-практичних конференцій

Микитюк С.О. Проблеми юридичної освіти в спадщині К.К.Гаттенбергера //
Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених “Методологія
сучасних наукових досліджень” Харківського національного університету
радіоелектроніки. – Харків, 2005. – С. 41.

Микитюк С.О. Роль освіти у правовому вихованні особистості // Матеріали
першої міжнародної наукової конференції “Роль освіти у правовому
вихованні особистості” Харківського національного педагогічного
університету імені Г.С.Сковороди. – Харків. – 2005. – С. 36-38.

Микитюк С.О. Особливості введення складної системи викладання правових
дисциплін на юридичних факультетах у кінці ХІХ – початку ХХ століття //
Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий
потенціал світу – 2005”. – Дніпропетровськ: “Наука і освіта”, 2005. – С.
38-40.

АНОТАЦІЇ

Микитюк С.О. Організаційно-педагогічні умови викладання правових
дисциплін у вищих навчальних закладах України /друга половина ХІХ –
початок ХХ століття/. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за
спеціальністю 13.00.01. – загальна педагогіка та історія педагогіки. –
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди,
Харків, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню історико-педагогічного аспекту
викладання правових дисциплін у вищих навчальних закладах України другої
половини ХІХ – початку ХХ століття. На основі аналізу
історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів, офіційно-правових
документів висвітлено розвиток вищої юридичної освіти в Україні в
досліджуваний період, установлено внесок вітчизняних педагогів,
громадських діячів, викладачів університетів у розробку теоретичних
засад викладання правових дисциплін. Уперше визначено
організаційно-педагогічні умови викладання правових дисциплін у вищих
навчальних закладах України досліджуваного періоду, серед яких: високий
рівень професійно-педагогічної компетентності професорсько-викладацького
складу, використання різноманітних форм і методів викладання правових
дисциплін, здійснення контролю навчально-пізнавальної діяльності
студентів, науково-методичне забезпечення викладання правових дисциплін,
а також узагальнено і схарактеризовано методики викладання правових
дисциплін; у контексті розвитку юридичної освіти виявлено специфіку і
тенденції викладання правових дисциплін у зазначений період. У
дослідженні накреслені перспективи впровадження прогресивних ідей
викладачів вищої школи щодо викладання правових дисциплін у практику
роботи сучасних вищих навчальних закладів.

Ключові слова: викладання правових дисциплін, зміст правової освіти,
організаційно-педагогічні умови, вищі навчальні заклади України, етапи,
тенденції.

Микитюк С. О. Организационно-педагогические условия преподавания
правовых дисциплин в высших учебных заведениях Украины второй половины
ХIX – начала XX столетия. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по
специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. –
Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С.Сковороды,
Харьков, 2007.

В диссертации исследовано и представлено в виде целостного
ретроспективного анализа проблему преподавания правовых дисциплин в
высших учебных заведениях Украины второй половины ХIX – начала XX
столетия, актуальность которой обусловлена объективной необходимостью
поиска путей повышения уровня правового образования в обществе.

На основе исследования историко-педагогической литературы, архивных
материалов, официально-правовых документов уточнена специфика развития
высшего юридического образования в Украине данного периода, основными
центрами которого были юридические факультеты Львовского, Харьковского,
Киевского, Новороссийского университетов, а также лицеи, обучение в
которых отличалось сроками, содержанием и формами преподавания правовых
дисциплин.

Установлено вклад отечественных и зарубежных педагогов, преподавателей
университетов, общественных деятелей в разработку теоретических основ
преподавания правовых дисциплин, а именно: выявление особой роли и
значения правового образования в становлении государства, общества,
личности; поиск и обоснование новых методик преподавания правовых
дисциплин (лекционная, лекционно-практическая, практическо-семинарская),
установление требований к содержанию правовых дисциплин и преподавателю
права, осуществление конкретных шагов к выработке форм, методов
стимулирования и контроля учебно-познавательной деятельности будущих
юристов.

В результате исследования выявлено, что эффективность преподавания
правовых дисциплин (качество и система знаний, уровень сформированности
практических умений, критичность мышления студентов-юристов,
самореализация личности и т.д.) обеспечивалась: высоким уровнем
профессионально-педагогической компетентности
профессорско-преподавательского состава, использованием разнообразных
форм и методов преподавания правовых дисциплин (введение “сложной
системы преподавания правовых дисциплин”, чтение лекций, проведение
практических занятий, организация самостоятельной работы),
осуществлением контроля за учебно-познавательной деятельностью
студентов, научно-методическим обеспечением преподавания права, что
составляло организационно-опосредованные условия (определение цели,
задач, отбор и конкретизация учебного материала, планирование методов
преподавания и методов стимулирования, контроль учебно-познавательной
деятельности) и педагогические – непосредственные – (изложение учебного
материала, применение приемов, возбуждающих интерес и активность
студентов, научно-исследовательская деятельность).

В контексте развития юридического образования выявлены специфика (от
установления перечня правовых дисциплин до определения четких требований
к содержанию, форме и методам их преподавания) и тенденции дальнейшего
развития преподавания правовых дисциплин: интеграционные связи правовых
дисциплин с историческими, экономическими, философскими,
социологическими науками; усовершенствование содержательного,
мотивационного, процессуального компонентов правовой подготовки будущих
специалистов; усовершенствование проведения правовой и педагогической
практики и т.д.

В современных условиях развития высшей школы выявлены пути реализации
приобретенного опыта прошлого в преподавании правовых дисциплин в высших
учебных заведениях Украины: усовершенствование методики чтения лекций,
проведения практических занятий, самостоятельной работы; введение в
учебно-воспитательный процесс спецсеминаров, спецкурсов.

В научный оборот введены малоизвестные архивные материалы, исторические
факты, связанные с преподаванием правовых дисциплин в высших учебных
заведениях Украины.

Ключевые слова: преподавание правовых дисциплин, содержание правового
образование, высшие учебные заведения Украины, этапы, тенденции.

Mykytyuk S.O. Organizing and pedagogical conditions of teaching law
disciplines in higher educational establishments of Ukraine in the
second half of the XIX century – the beginning of the XX century. –
Manuscript.

Thesis for Candidate degree in Pedagogics, speciality 13.00.01 – General
Pedagogics and History of Pedagogics. – G.S.Skovoroda Kharkiv National
Pedagogical University, Kharkiv, 2007.

The thesis is devoted to the study of historical and pedagogical aspects
of teaching law disciplines in higher educational establishments of
Ukraine in the second half of the XIX century – the beginning of the XX
century. On the basis of the analysis of historical and pedagogical
literature, archive documents and official legal documents, higher law
education development in Ukraine during the given period is revealed,
contribution of the native pedagogues, public men, university teachers
to development of theoretical foundation for teaching law disciplines is
defined. The work is the first research to determine organizing and
pedagogical conditions for teaching law disciplines in higher
educational establishments of Ukraine in the given period which include
a high level of professional and pedagogical competence of professorial
and teaching staff, the use of different forms and methods of teaching
law disciplines, control over students’ learning and cognitive
activities and scientific and methodological provision of teaching law
disciplines. Besides, the methods of teaching law disciplines are
generalized and described, in the context of law education development
specific features and tendencies of teaching law disciplines in the
given period are defined.

The prospects of introducing higher school teachers’ progressive ideas
of teaching law disciplines to the practical work of higher educational
establishments are outlined in the research.

Key words: teaching law disciplines, law education content, organizing
and pedagogical conditions, higher educational establishments of
Ukraine, periods, tendencies.

PAGE 27

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *