Оптимізація раннього хірургічного лікування опікових ран шляхом подолання дефіциту донорських ресурсів шкіряного покрову у важкообпечених (автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Грязін Олександр Євгенович

УДК: 616.- 001.17-089 + 617-089.843

Оптимізація раннього хірургічного лікування опікових ран шляхом
подолання дефіциту донорських ресурсів шкіряного покрову у
важкообпечених

14.01.03 – хірургія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті загальної та невідкладної хірургії АМН
України, Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ
України.

Науковий керівник: лауреат Державної премії України,

доктор медичних наук,
професор

Григор’єва Тамара Григорівна

професор кафедри травматології,

ортопедії та комбустіології Харківської

медичної академії післядипломної

освіти, керівник Харківського опікового центру

Офіційні опоненти: лауреат Державної премії України,

доктор медичних наук,
професор

Козинець Георгій Павлович

Національна медична академія
післядипломної

освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України,
професор

кафедри хірургії і опікової хвороби

доктор медичних наук,
професор

Дуденко Володимир Григорович

Харківський державний
медичний університет

МОЗ України, професор
кафедри факультетської

хірургії

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія
МОЗ

України, кафедра
госпітальної хірургії.

Захист відбудеться “ 28 ” грудня 2006 р. о 1330 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.600.02 при Харківському державному
медичному університеті за адресою: 61022, Харків, проспект Леніна, 4, т.
707-73-27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного
медичного університету (61022, Харків, проспект Леніна,4).

Автореферат розісланий “ 23 ” листопада 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої ради,

кандидат медичних наук, доцент
А.І. Ягнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прогрес у лікуванні важкої опікової травми визначений
упровадженням у клінічну практику сучасних принципів загального й
місцевого лікування опікової хвороби. Однак і сьогодні ефективність
лікування обпечених залишається недостатньою, що пов’язано з високими
летальністю та інвалідизацією, низькою медичною та соціальною
реабілітацією постраждалих (Азолов А.А., 2003; Козинець Г.П. і співавт.,
2005; Фісталь Е.Я., 2005).

Принципово нові результати забезпечує реалізація раннього хірургічного
лікування хворих з глибокими опіками, коли раннє, як правило на

3-5 добу, позбавлення потерпілих від некротизованих тканин шляхом їх
видалення, трансформує гнійну опікову рану в операційну, таким чином
спрямовуючи перебіг опікової хвороби за принципово іншим шляхом,
зменшуючи число ускладнень та летальність (Самойленко Г.Е., 1998;
Фисталь Э.Я., 1998; Григорьева Т.Г., 2000; Повстяний М.Ю., 2003;
Козинець Г.П. і співавт., 2005).

Розробка окремих аспектів проблеми — інфузійна й медикаментозна корекція
порушень, методичні аспекти технології лікування, забезпечення
гомеостазу оперованих хворих, виготовлення тимчасових життєздатних
ксенодермотрансплантатів та біологічних і синтетичних покриттів,
забезпечило успішну реалізацію технології в клінічній практиці (Бігуняк
В.В., 1995;

Самойленко Г.Е., 1997; Савчин В.В., 1998; Таран В.М. і співавт, 1999;

Ковальчук О.Л. і співавт., 2000; Коваленко О.М., 2002).

Однак, недостатньо вирішеною проблемою дотепер залишається головна
задача раннього хірургічного лікування опіків – забезпечення своєчасного
відновлення шкіряного покрову в потерпілих. Успішному застосуванню з
цією метою традиційних і модифікованих аутодермопластик перешкоджають
природний ліміт у здорової людини поверхонь, котрі можливо
використовувати у якості донорських і які складають 30-32% поверхні
тіла, зменшення донорських ресурсів шкіри через опіки, ранній початок та
високий темп аутодермопластик, ускладнення й поглиблення поверхневих
опіків і донорських ран, які є складовими частинами формування й
зростання дефіциту донорських ресурсів шкіри при реалізації раннього
хірургічного лікування (Воздвиженский С.И и соавт., 1996;

Григор’єва Т.Г., 2001; Фісталь Е.Я. і співавт., 2003; Алексеев А.А. и
соавт., 2005; Будкевич Л.И., 2005). Саме при реалізації раннього
хірургічного лікування опікових ран у пацієнтів з ураженням шкіри на
площі 35-40% дефіцит донорських ресурсів шкіри відчувається й швидко
зростає вже після першої аутодермопластики (Алексеев А.А., 2000;
Воздвиженский С.И., 2003)

Разом із цим усе більша увага приділяється технологіям
ресурсозберігаючого ощадливого використання неушкодженої шкіри пацієнта:
екстракорпорального культивування клітинних елементів шкіри потерпілих,
за допомогою яких удається одержувати приріст біологічного матеріалу на
2000-3000 відсотків, уже через

3-4 тижні (Rheіnwald J., Green H., 1977; Green H., 1979). Однак і ці
методики досить тривалі й мало сполучаються з етапами технології
раннього хірургічного лікування опікових ран, та використовуються поки
тільки в окремих клініках, що обумовлено високою вартістю технології,
потребами спеціального лабораторного оснащення, дорогих витратних
матеріалів та існуванням відомих моральних, етичних і юридичних проблем.
Тим часом, існують наукові повідомлення про підвищення рентабельності
технології шляхом удосконалення окремих лабораторних етапів, однак і це
радикально не вирішує дане питання (Григорьева Т.Г., 1991;

Малахов С.Ф. и соавт. 1993; Саркисов Д.С. и соавт., 1996; Попандуполо
А.Г. і співавт., 2003; Просекин М.С. и соавт. 2003; Фісталь Е.Я. і
співавт., 2003;

Алексеев А.А. и соавт., 2005; Грінь В.К. і співавт., 2005). Таким чином,
проблема раннього хірургічного лікування важкообпечених з вираженим
дефіцитом донорських ресурсів шкіри дотепер не вирішена, оскільки навіть
типова аутодермопластика являє собою значний ризик для життя хворого. Це
спонукало нас звернутися до пошуку нових підходів до здійснення ранніх
радикальних оперативних утручань у обпечених, які забезпечували б більш
безпечне та малотравматичне відновлення шкіряного покрову в потерпілих в
оптимальний термін.

Зв’язок роботи з науковими планами та темами. Робота виконана відповідно
до плану науково-дослідних робіт Інституту загальної та невідкладної
хірургії АМН України (відділення лікування опіків) і клініки термічної
травми й пластичної хірургії кафедри травматології, ортопедії та
комбустіології Харківської медичної академії післядипломної освіти.
Робота виходить із закінчених НДР «Удосконалення місцевого лікування
опіків шляхом диференційованого використання біологічних покриттів»
(номер державної реєстрації № 0103U003186) і «Удосконалення
консервативних і хірургічних методів реабілітації хворих, що постраждали
від важкої термічної і комбінованої травм» (номер державної реєстрації №
0198U002990). Дисертант є учасником названих планових наукових праць,
результати виконаної роботи відображені у звітах про наукову працю.

Мета дослідження. Метою роботи є поліпшення результатів раннього
хірургічного лікування хворих з глибокими опіками шляхом вивчення й
визначення прогностичних критеріїв формування дефіциту донорських
ресурсів шкіри за різними методами хірургічного лікування опікових ран,
а також розробка і впровадження в практику ефективних методів
динамічного контролю резервів донорських ресурсів аутошкіри,
профілактики зростання їх дефіциту, розробка ресурсозберігаючих
клітинних технологій відновлення шкіряного покрову.

Для досягнення поставленої мети визначені такі задачі:

1. Вивчити результати оперативного лікування глибоких опіків при
реалізації традиційного й раннього хірургічного лікування термічної
травми різного ступеня тяжкості.

2. Розробити спосіб динамічного контролю донорських ресурсів шкіри.
Вивчити характер і особливості формування дефіциту донорських ресурсів
шкіри (ДДРШ) за різними методами хірургічного лікування опікових ран.

3. Вивчити можливості запобігання зростання ДДРШ шляхом оптимізації
перебігу ранового процесу при субдермальних опіках і в донорських ранах
шляхом профілактики їх нагноєння й поглиблення.

4. Провести експериментальне вивчення доцільності та ефективності ало- і
аутоцитопластики опікових ран.

5. Розробити спосіб подолання ДДРШ на основі застосування
ресурсозберігаючої біотехнології аутомікродермопластики, сумісної з
реалізацією раннього хірургічного лікування опікових ран.

6. Провести оцінку клінічної ефективності оптимізованої технології
раннього хірургічного лікування опікових ран.

Об’єкт дослідження – субдермальні та глибокі опіки, донорські рани.

Предмет дослідження – донорські ресурси шкіри при опіковій травмі,
перебіг ранового процесу при хірургічному методі лікування постраждалих
з великими опіками.

Методи дослідження — загальноклінічні, цитологічні (ранові відбитки),
мікробіологічні; в експерименті використовували морфологічні,
морфометричні методи дослідження; математичні методи аналізу і
опрацювання цифрового материалу отриманих результатів.

Наукова новизна проведених досліджень. Уперше визначені кількісні
критерії донорських ресурсів шкіри в обпечених різного ступеня тяжкості
та їх стан на різних етапах лікування при реалізації технології раннього
і традиційного хірургічного лікування опікової хвороби. Запропоновано
методику розрахунку ресурсів донорського пластичного матеріалу в
динаміці раннього оперативного лікування глибоких опіків. Доведено, що
при ранньому хірургічному лікуванні у важкообпечених ДДРШ виникає вже
після першої операції по відновленню шкіряного покрову, що обумовлено
раннім початком, високим темпом оперативних утручань, і залежить від
результатів аутодермопластик, а також від загоєння субдермальних опіків
та донорських ран. Розроблено технологію попередження наростання ДДРШ
шляхом ефективної профілактики поглиблення субдермальних опіків та
донорських ран за допомогою використання біологічних покриттів. В умовах
експерименту доведена ефективність застосування цитопластики після
первинної некректомії в ауто- і аломоделях за кількісними (швидкість
епітелізації) і якісними (морфо-функціональні характеристики
репаративного процесу) показниками. Розроблено нову технологію подолання
ДДРШ на основі ресурсозберігаючої біотехнології аутомікродермопластики,
на лабораторному етапі якої визначені кількісні параметри проліферуючої
фракції епідермальних кератиноцитів з од. площі шкіряного покрову різної
анатомічної локалізації, методика іммобілізації фракції епідермальних
кератиноцитів і фібробластів у життєздатній нативній ксенодермі чи
реконструйованій іn vіtro дермі, визначені умови переносу клітинних
трансплантатів на ранову поверхню і їх захист від пошкоджуючих факторів
зовнішнього середовища і рани, а так само технологічні параметри й
критерії готовності аутомікродермотрансплантатів до використання в
клініці (через 12-24 г).

Практичне значення отриманих результатів. Для клінічного застосування
запропоновано комплексний метод визначення дефіциту донорських ресурсів
шкіри в динаміці хірургічного лікування опіків (Патент України № 10477
UA). Розроблено технологію профілактики наростання дефіциту донорських
ресурсів шкіри шляхом оптимізації лікування субдермальних опіків та
донорських ран за допомогою біологічних покриттів, яка дозволяє знизити
кількість ускладнень у 2,3 та 6,6 разів у порівнянні з традиційною
тактикою лікування, та прискорити їх загоєння. Розроблена й упроваджена
в клінічну практику оптимізована ресурсозберігаюча біотехнологія по
відновленню шкіряного покрову при ДДРШ, яка сполучається з раннім
хірургічним лікуванням (Патент України № 5671 UA). Представлена
біотехнологія аутомікродермопластики виключає наростання дефіциту
донорських ресурсів шкіри та носить експресний характер (12-24 г), що
відповідає вимогам раннього хірургічного лікування глибоких опіків.
Застосування цих методів дозволяє індивідуалізувати тактику лікування та
зменшити частоту ускладнень і рівень летальності.

Результати досліджень упроваджені в практику роботи Сумського опікового
центру, Харківського опікового центру, а також реалізуються в
навчальному процесі кафедри травматології, ортопедії і комбустіології
ХМАПО.

Особистий внесок здобувача. Здобувач узяв участь у розробці наукової
концепції оптимізації раннього хірургічного лікування обпечених шляхом
подолання дефіциту донорських ресурсів шкіри; самостійно проаналізував
джерела літератури з досліджуваної теми; провів аналіз
клініко-лабораторної інформації, цитологічних і морфологічних даних
експериментального та клінічного матеріалу; автор самостійно прооперував
більшість (65%) пацієнтів. Автором, разом зі співавторами, розроблена
формула розрахунку донорських ресурсів, оптимізована технологія
оперативного лікування глибоких опіків; зроблено статистичний аналіз
цифрового матеріалу; сформульовані висновки і практичні рекомендації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації
повідомлені: на науково-практичній конференції «Актуальні питання
діагностики і лікування опікової травми», Одеса, 2004; ІІ з’їзді
трансплантологів України, Донецьк, 2004; міжнародній конференції
«Сучасні питання лікування термічних уражень і їх наслідків», Донецьк,
2005; ХХІІ з’їзді хірургів України, Запоріжжя, 2005; на семінарах
комбустіологів України, Тернопіль 2002, Вінниця 2003; семінарі
біотехнологів та кріобіологів України, Алушта, 2003.

Публікації. За темою дисертації опубліковано — 11 робіт, із них статей у
фахових виданнях — 3; збірниках наукових праць — 2; тези в матеріалах
наукових конференцій — 4; отримано 2 патенти України на винахід.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду
літератури, п’яти глав власних досліджень, висновків, практичних
рекомендацій і списку використаної літератури. Робота викладена на 170
сторінках машинописного тексту, містить 69 рисунків та 21 таблицю. До
списку літератури ввійшло 203 назви друкованих праць, з них російською
та українською мовами – 151, іноземними

— 52 назви.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Робота має клініко-експериментальний
характер. В експерименті вивчено доцільність і ефективність ало- і
аутоцитопластики при лікуванні глибоких опікових ран. Дослідження
проведено на 54 статевозрілих білих щурах лінії Вістар, обох статей,
вагою 180-200 гр. В умовах ефірного наркозу тваринам наносили контактний
опік стандартної площини та глибини. Для цього застосовували
електропаяльник, оснащений насадкою площею 3,2 см2. Нагрівальний
пристрій дозволяв досягати постійної температури насадки (360(5,2)(С.
Опік наносили шляхом рівномірного прикладення площадці пристрою до
ділянки депільованої шкіри тварини. Експозиція термічної дії була

10 секунд. У цих умовах у тварин досягалося ушкодження усіх шарів шкіри,
підтверджене гістологічно. Тварини були розподілені на три контрольні
групи:

1) Глибокий термічний опік, що гоїться спонтанно (6 щурів, перша
контрольна група — К1), 2) Глибокий термічний опік, видалений у межах
життєздатних тканин через добу (первинна некректомія). Рановий дефект
гоївся спонтанно (6 щурів, друга контрольна група — К2), 3) Глибокий
термічний опік, проведена первинна некректомія, покриття ранового
дефекту ксенодермотрансплантатом (6 щурів, третя контрольна група — К3);
і дві основні: 4) Глибокий термічний опік, проведена первинна
некректомія і трансплантація аутологічних епідермоцитів шкіри (18 щурів,
перша основна група — О1), 5) Глибокий термічний опік, проведена
первинна некректомія і трансплантація ембріональних мезенхімальних
клітин (18 щурів, друга основна група — О2). Для цитопластики клітини
іммобілізували в ксенодермотрансплантат, який вшивали по контуру в
рановий дефект. Експеримент проводився відповідно до міжнародних вимог
про гуманне ставлення до тварин. Вимірювання площі ранових дефектів
здійснювалось за методом Попової Л.М.. Біопсія ранових поверхонь
виконувалась в умовах гексеналового наркозу на 7-у,

14-у, 21-у добу після видалення опікових ран. Морфологічні дослідження
були стандартними, з фарбуванням гістологічних зрізів, товщиною 7-10 мкм
гематоксиліном і еозіном і пікрофуксином за Ван-Гізоном. Дослідження
зрізів проводили під мікроскопом «Carl Zeіss».

Проаналізовано матеріал клінічних спостережень 261 хворого, що
знаходилися на лікуванні в Харківському опіковому центрі в період з 2000
по

2004 р. Хворі були розподілені на три групи: У першій групі проведене
проспективне вивчення особливостей формування дефіциту аутопластичного
матеріалу та результати хірургічного лікування опікових ран при ранньому
хірургічному лікуванні (РХЛ) і традиційному лікуванні, і так само
проведена практична оцінка розробленої методики й формули розрахунку
ДДРШ на етапах їх хірургічного лікування — 77 хворих; У другій групі
здійснювалась профілактика збільшення дефіциту аутопластичного
матеріалу, реалізованого шляхом оптимізації лікування субдермальних
опіків (44 хворих) і донорських ран (69 хворих) у порівнянні з 53
хворими, лікування яких проводилося традиційно; У третю групу ввійшли
пацієнти, у яких оцінювалася ефективність застосування розробленої
технології аутомікродермопластики, яка сполучається з раннім хірургічним
лікуванням опікових ран — 18 хворих.

У першій групі досліджень проведено аналіз лікування 77 хворих з
великими глибокими опіками, у яких оцінені клінічний перебіг, динаміка
ранового процесу, госпітальні показники й результати хірургічного
лікування опіків за рандомізованою методикою. У залежності від методу
хірургічного лікування хворі розділені на дві підгрупи. Основну підгрупу
дослідження склали 37 хворих, у яких реалізована активна тактика
хірургічного лікування — первинні некректомії. Підгрупу порівняння
склали 40 хворих, у яких здійснене традиційне лікування —
аутодермопластика на рани, що гранулюють після хімічного некролізу
(табл. 1). Усім хворим проводили прийняту в клініці комплексну
інфузійно-медикаметозну терапію, спрямовану на підтримку гомеостазу,
обсяг і якісний склад якої залежав від тяжкості травми, термінів
госпіталізації, наявності супутньої патології.

Таблиця 1

Характеристика хворих першої групи досліджень у залежності від
реалізованого методу хірургічного лікування.

Категорія хворих Основна підгрупа, n=37 Підгрупа порівняння, n=40

Вік, (роки) 37,9±13,3 38,5±11,0

Чоловіки 28 28

Жінки 9 12

Загальна площа опіку, % 31,5±15,4 30,6±10,5

Площа глибоких опіків ІІІ-ІV ступеня, % 24,2±11,1 18,9±5,9

У ході досліджень проводилося клініко-анатомічне визначення локалізації,
площі (за методом A. Wallace) і глибини опікових ран (класифікація
глибини опікової рани, прийнята на ХХ з’їзді хірургів України, м.
Тернопіль, 2002), визначався дефіцит донорських ресурсів шкіри за
допомогою запропонованої нами формули (патент № 10477 UA від
15.11.2005).

Програма дослідження передбачала аналіз анамнестичних даних (вік, стать,
час від моменту травми до початку лікування з урахуванням супутньої
патології), результатів клінічного моніторингу й основних
загальноклінічних критеріїв і специфічних характеристик патологічного
процесу (площа і глибина термічного ураження, локалізація опікових ран,
наявність ураження дихальних шляхів, індекс важкості термічного
ушкодження), а так само вплив методу хірургічного лікування на стан
донорських ресурсів шкіри, характер загальних та локальних ускладнень,
летальність.

Лабораторні дослідження включали клінічний аналіз крові, клінічний
аналіз сечі, коагулограму, біохімічний аналіз крові, імунологічний
аналіз крові за стандартними методиками й реєструвалися протягом усього
часу лікування хворого. Обстеження хворих виконувалося в
загальноклінічній, біохімічній, мікробіологічній лабораторіях ХКЛШМД ім.
Мєщанінова, в імунологічній лабораторії Інституту загальної і
невідкладної хірургії АМН України.

Клінічний моніторинг загального стану хворих на всіх етапах хірургічного
лікування здійснювався за допомогою таких показників: артеріальний тиск,
частота серцевих скорочень, центральний венозний тиск, об’єм
сечовиділення. Оцінка стану респіраторної системи проведена за допомогою
клінічних показників: частоти дихальних рухів і аускультативних даних.

Для характеристики ранового процесу враховували клініко-технологічні
дані (поглиблення дермальних опіків та донорських ран, відсоток
неприживлення аутодермотрансплантатів (АДТ), наявність гнійних осередків
і гематом під АДТ, лізис АДТ).

Видалення некротизованих тканин при РХЛ здійснювали за допомогою ножа
Хамбі, скальпеля. Відновлення шкіряного покрову проводилося за допомогою
дерматомної аутодермопластики й виконувалось з використанням дерматомів
з електроприводом «ДПЭ-60» і механічним приводом «ДРМ-60».

Вивчався перебіг опікової хвороби та госпітальні показники результатів —
терміни підготовки опікових ран до оперативних утручань, площа опікового
некрозу, що вирізається за одне оперативне втручання залежно від
масштабів травми, термінів надходження потерпілих, терміни першої
аутодермопластики, їх кількість, загальний термін завершення відновлення
шкіряного покрову, а так само летальність.

Мікробна картина і кількість мікрофлори в 1 гр. тканини визначали за
методом Loeble et al. Після ідентифікації грамнегативних і
грампозитивних бактерій досліджували їх чутливість до антибіотиків
методом дисків.

Другу групу клінічних досліджень склали хворі з субдермальними опіками й
донорськими ранами (166 осіб). Хворі були розподілені на 4 підгрупи —
дві основних, у яких застосовувалися біопокриття (амніон, ксеношкіра) і
дві підгрупи порівняння (традиційне лікування за допомогою мазей на
водорозчинній основі) (табл. 2 і 3).

Таблиця 2

Характеристика хворих другої групи досліджень з субдермальними опіками.

Характеристика хворих Перша основна підгрупа, n=44 Перша підгрупа
порівняння, n=28

Вік, (роки) 36,7(12,3 34,2(7,6

Чоловіки 28 19

Жінки 16 9

Загальна площа опіку, % 19,7(7,9 20,1(7,0

Площа субдермального опіку, % 8,7(4,9 9,4(4,5

Площа глибоких опіків, % 12,1(5,4 9,7(4,1

Госпіталізація в першу добу 38 (86%) 23 (82%)

Використана ксенопластика 25 (57%) —

Використана амніотична оболонка 19 (43%) —

Таблиця 3

Характеристика хворих другої групи досліджень з донорськими ранами.

Характеристика хворих Друга основна підгрупа, n=69 Друга підгрупа
порівняння,n=25

Вік, (роки) 35,2(16,7 36,8(8,5

Чоловіки 52 18

Жінки 17 7

Площа донорських ран, см2 1424,78(323,41 1520,32(334,69

Площа глибоких опіків, % 12,5(5,9 12,6(6,1

Використана ксенопластика 47 (68%) —

Використана амніотична оболонка 22 (32%) —

Ефективність застосування біологічних покриттів оцінювали за характером
перебігу ранового процесу й терміном загоєння донорських ран та
субдермальних опіків (макроскопічний вид рани, наявність і характер
некрозу, кількість і характер відокремлюваного, вид ранової поверхні,
наявність крайової та острівцевої епітелізації).

У всіх хворих проводилися цитологічне вивчення в динаміці
мазків-відбитків з ран за методом Покровської М.П. і Макарова М.С. в
сучасній модифікації. Досліджували в динаміці клітинний склад опікової
та донорської ран у різні терміни. Брали до уваги кількість нейтрофілів,
ступінь їх дегенерації, активність фагоцитозу, кількість
мікроорганізмів, число формених елементів, а так само наявність молодих
регенеративних елементів (гістіоцитів, макрофагів, плазматичних клітин,
фібробластів).

Проводили мікробіологічне дослідження мікробної картини ран, його якісні
та кількісні характеристики, визначення чутливості мікрофлори до
антибіотиків.

Третю групу склали хворі (18 осіб), у яких застосовувалася
ресурсозберігаюча технологія лікування глибоких опіків (патент України №
5671UA від 15.03.2005).

У першій підгрупі в 11 хворих, вік яких склав (32,0±11,6) років, рани
були закриті трансплантатами, реконструйованими з колагену,
хондроітинсульфату, контрактильних клітин крові пацієнта й нативних
епідермоцитів його шкіри. Масштаби травми у хворих цієї підгрупи
складали від 16 до 65% поверхні тіла в середньому — (27,8±13,2)%, у яких
дефіцит шкіри досягав 14-39%, у середньому — (25,7±6,5)%. Трансплантати
пересаджені на вирізані рани у 6 хворих і на рани, що гранулюють у 5
пацієнтів. Площа ран, закритих аутомікротрансплантатами, складала 2-3%.
Закриття ранових поверхонь аутомікротрансплантатами, іммобілізованими в
дермі ксенотрансплантатів здійснено у 7 хворих (підгрупа 2), вік яких
склав (34,2±3,8)років. Загальна площа опікових ран була від 10 до 49%,

у середньому (28,5±7,2)%, глибокі опіки при цьому складали від 10 до
45%,

у середньому (27,6±8,2)%. Площа ран, закритих реконструйованими
трансплантатами в цій підгрупі спостережень складала 2-4%; у 6 хворих
закривали операційні рани після первинної некректомії, і рани, що
гранулюють — в одного хворого.

Ефективність аутомікродермопластики оцінювали клінічно — площа
епітелізованої поверхні, перебіг ранового процесу, наявність ускладнень
місцевого характеру, а також морфологічними методами.

У лабораторному розділі біотехнологічної частини роботи вивчалися
кількісні і якісні параметри технології виготовлення клітинних
трансплантатів, придатних до застосування. Такими параметрами були
ефективність ферментативної дезагрегації вихідного фрагменту шкіри
людини, життєздатність клітинної суміші при фарбуванні трипановим синім;
кількісний вихід клітин з одиниці площі вихідного фрагменту шкіри різної
анатомічної локалізації на тілі людини; вибір способів приготування
клітинних трансплантатів, придатних для використання в експериментальних
і клінічних умовах.

Статистичну обробку результатів досліджень виконували на персональному
комп’ютері за допомогою ліцензійних програм „MICROSOFT ЕXEL”,
„STATISTICA”.

Результати досліджень. Експериментальна частина. На 7-у добу після
трансплантації клітин мали місце суттєві розходження в характері
перебігу ранового процесу, за рахунок більш вираженого прояву
запалювального процесу у тварин контрольних груп, ніж в ранах тварин
основних груп: сухий струп, без ознак перифокального запалення і
плазмореї у тварин груп О1 і О2, вологий набряклий некроз у тварин групи
К1, набрякла бліда опікова рана з перифокальним запаленням у тварин К2,
сухий струп, під яким накопичувалося серозно-гнійне відокремлювальне у
тварин К3.

На 14-у добу у тварин О1 і О2 груп площа опікових поверхонь
скорочувалася завдяки крайовій епітелізації в середньому на (1,36±0,02)
см2, у порівнянні з вихідною площею ран, і не мала ознак вираженого
перифокального запалення.

У цей же час у тварин контрольних груп ранові поверхні були блідими з
рідкими грануляціями, острівцями фібринозного нальоту та помірною
плазмореєю, у деяких ранах зберігався тяжко відокремлюваний струп. У
цілому у тварин контрольних груп розміри ранових дефектів зменшувалися в
середньому на (0,92±0,01) см2 (р<0,05) в порівнянні з вихідною площею, але краї ран залишалися підритими.   c 1/4 3/4 * | ~ O Oe b ’ ” – ? ? ? ?   c 3/4 A i ~ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ \ B B kdJ B kdo B B kdB B kde B B iiiTHOOEOOEOOOAOOOOOOµ ксенотрансплантатів без епідермальних аутоклітин. Відмінною рисою була наявність локальних острівців формування епідермісу в різних ділянках поверхні ранового дефекту, що може бути пояснено наявністю епідермоцитів, уведених у ксенотрансплантат і їх виселенням на структури ран. На 14-у добу, в умовах застосування ксенотрансплантатів, збагачених аутологічними епідермоцитами, було рівномірне розташування фібробластів в області дерми, що формується, і зниження інтенсивності запальних проявів. На 21-у добу у тварин, рани яких були покриті ксенотрансплантатами, збагаченими аутологічними епідермальними клітинами, у 50% випадків відзначена повна епітелізація поверхні рани. В умовах цитопластики із застосуванням ксенотрансплантатів, збагачених алогенними мезенхімальними клітинами відзначено пролонгування ексудативної фази запалення, запізнювання фаз проліферації й диференціювання клітин, що в остаточному підсумку призводило до затримки епітелізації поверхні рани, уповільненню формування й дозрівання грануляційної й сполучної тканин на тлі запального процесу, що зберігався. У контрольних групах повної епітелізації рани на кінцевий термін дослідження - 21 доба, виявлено не було. Таким чином, застосування ксенотрансплантатів, збагачених аутологічними епідермальними клітинами є найбільш ефективним при лікуванні глибоких опіків у порівнянні з традиційними методами лікування. Клінічна частина. У першій групі хворих (77 осіб) застосована, розроблена формула для визначення ДРШ (патент № 10477 UA від 15.11.2005). ДРШ(Т)=100-(N+G+P+D) (1) Де: ДРШ - донорські ресурси шкіри; Т (доба дослідження) N - статична площа неможливого використання донорських полів N=S1+S2+S3 S1-площа ділянок, з яких взяти шкіру неможливо. S2- площа ділянок, з яких брати шкіру недоцільно. S3-площа контакту хворого з горизонтальною поверхнею ліжка. G - динамічна площа глибоких опіків, що локалізуються в області можливих донорських полів, з урахуванням результату лікування поверхневих опіків. G=Sглибоких опіків-Sнеможл.ділян.+Sпоглиб.пов.опіків+Sпоглиб.дон.ран Р-динамична площа поверхневих опіків Р=Sпов.опіків- Sнемож.ділянок- Sзагоєних - Sпоглиблення.пов.опіків D-динамічна площа донорських ран D=Sдонорських ран - Sзагоєних - Sпоглиблення.донорських ран. Досліджено залежність зміни площі глибоких опіків (G) і донорських ресурсів шкіри (D) в обпечених від часу лікування (T) при різних методах хірургічного лікування, а так само їх наслідків. Аналіз результатів рівняння регресії при традиційному методі лікування (ТЛ) і ранньому хірургічному лікуванні (РХЛ) показав, що швидкість відновлення шкіряного покрову (VG) і швидкість зміни донорських ресурсів (VD) з часом у цих підгрупах відрізнялися (VGтл =(0,67±0,12)%/доба; VGрхл =(0,85±0,29)%/доба). За критерієм Ст”юдента різниця між ними достовірна (р<0,05). Установлено, що швидкість зменшення площі глибоких опіків при РХЛ більше на 17% у порівнянні з традиційними методами. Середня швидкість зміни донорських ресурсів при ТЛ і РХЛ: VDтл= (0,05±0,34)%/доба.; VDрхл = -(0,02±0,50)%/доба. При порівнянні цих показників за критерієм Ст”юдента швидкості не розрізняються (р>0,05), однак при РХЛ є невелика
тенденція до зниження ДРШ із часом. При аналізі даних померлих пацієнтів
(VGтл = -0,28, VGрхл = -0,67; VDтл= -0,38, VDрхл = — 0,57)%/доба, була
виявлена велика швидкість убування ДРШ у хворих при РХЛ, і в той же час
велика швидкість скорочення площі глибоких опіків, завдяки більш раннім
термінам активного хірургічного лікування. Нами також виявлено, що
потреба в пластичному матеріалі при РХЛ відчувається значно раніше, тому
що оперативне лікування починається вже на 3-4 добу після отримання
травми. Таким чином ДДРШ при РХЛ відчувається вже на ранніх етапах
оперативного лікування. Важливим компонентом формування ДДРШ є
результати виконаних АДП. Оцінка приживлення аутодермотрансплантатів
(АДТ) проводилася шляхом клінічного спостереження за перебігом ранового
процесу. Добрим вважали приживлення АДТ понад 80%, задовільним 80-30%,
незадовільним результатом вважалося приживлення менш, ніж 30%
аутолоскутів. Позитивний результат пересадження АДТ, досягнутий в
основній підгрупі у 111 (79,4%) випадках, з яких у 46 (42,5%) результат
розцінений як добрий. У 23 (20,6%) випадках відзначено незадовільний
результат аутодермопластики. У підгрупі порівняння позитивний результат
зафіксовано у 102 (69%) випадках, незадовільний результат був у 44 (31%)
спостереженнях. Важливе значення в позитивному результаті
аутодермопластик мала ступінь засівання опікових ран мікроорганізмами.
Результати мікробіологічних досліджень, що виконувалися на 3-у, 10-у,
21-у добу з моменту отримання травми, підтверджують той факт, що основна
маса мікроорганізмів концентрується в зоні некрозу, що є ідеальним
середовищем для їхнього розмноження. Чим більша площа опікового струпа,
тим більша кількість мікроорганізмів висівається з 1 гр. тканини. У всіх
хворих підгрупи порівняння на 10-у добу після отримання травми кількість
мікробних тіл складала до 5х103-4 на 1 грам тканини. У той же час у
період септикотоксемії (масивного некролізу) призводило до зростання
ступеня засівання до 5х105-6 і більше. В основній підгрупі ці показники
були вірогідно (р<0.05) значно нижчими - на 10-у добу реєструвався ступінь засівання 5х102, а на 21-у добу вона виростала 5х104 мікробних тіл на 1 грам тканини не закритих ран. При аналізі термінів відновлення шкіряного покрову відзначено, що при РХЛ середній термін відновлення шкіряного покрову склав (30,02±1,40) діб, а при традиційному лікуванні (39,96±0,80) діб, за критерієм Ст”юдента розходження в термінах достовірні (р<0,05) і складають 9,94 діб. Це, насамперед, пояснюється більш високим темпом оперативних утручань і меншим числом ускладнень як загального, так і місцевого характеру при РХЛ. При аналізі частоти й характеру ускладнень опікової хвороби у хворих з різними видами хірургічного лікування виявлені істотні розходження. Найбільш грізним ускладненням у хворих з тяжкою опіковою травмою був сепсис, з частим розвитком поліорганної недостатності (табл. 4). Таблиця 4 Ускладнення опікової хвороби в постраждалих першої групи залежно від тактики лікування й тяжкості термічної травми (М±?). Види ускладнень Основна підгрупа, n=33 Підгрупа порівняння, n=68 ІВТУ 60-90 у.о, n=14 ІВТУ понад 90 у.о., n=19 ІВТУ 60-90 у.о., n=25 ІВТУ понад 90 у.о., n=43 Кількість хворих % Кількість хворих % Кількість хворих % Кількість хворих % Сепсис 2 14,2 9 47,3 7 28,0 *<0,05 26 60,4 **<0,05 Поліорганна недостатність 2 14,2 7 36,8 7 28,0 *<0,05 34 79,0 **<0,05 ГШКК - - 1 5,2 1 4,0 3 6,9 **<0,05 Інтоксикаційний делірій 2 14,2 3 15,8 5 20,0 *<0,05 11 25,5 **<0,05 *, **- статистично значима різниця між показниками. При порівнянні отриманих даних видно, що при РХЛ частота ускладнень при тяжкій і надтяжкій термічній травмі достовірно нижче, ніж при традиційному методі лікування. Це пов’язано з раннім видаленням опікових некрозів, керованою таким чином запальною реакцією, профілактикою поліорганної дисфункції й недостатності. У хворих другої групи (166 осіб) з метою запобігання наростання ДДРШ нами визначена профілактика поглиблення субдермальних опіків і донорських ран. Для цього були застосовані біологічні покриття. Результати клінічного спостереження за перебігом ранового процесу показали, що у хворих із застосуванням біологічних покриттів епітелізація субдермальних опіків та донорських ран завершувалася раніш, ніж у хворих із застосуванням традиційної тактики лікування (табл. 5). Таблиця 5 Ускладнення перебігу ранового процесу та терміни епітелізації субдермальних опіків і донорських ран залежно від методів лікування (М±?). Вид лікування Традиційне лікування Ксенопластика Амніотична оболонка Субдермаль-ний опік, n=28 Доноська рана, n=25 Субдермаль-ний опік, n=25 Донорська рана, n=47 Субдермаль-ний опік, n=19 Донорська рана, n=22 Ускладнення перебігу ранового процесу: Нагноєння ран, % хворих 6 (21%) 5 (20%) 2 (4,5%) р*<0,05 2 (3%) р**<0,05 2 (4,5%) р*<0,05 - Кількість мікрофлори в 1 грамі тканини рани 103-104 103 (28%) 102 102 (7%) 102 - Мікробний пейзаж ран Кокова Кокова Кокова Кокова Кокова Кокова Цитологічна характеристи-ка ранового процесу (цитограми), % хворих Регенератор-ний тип з 16-18 діб Запальний тип на 5 добу (58% хворих), регенератор-но-запальний на 5 добу (40,5%) Регенерат-торний тип з 7 доби Регенератор-ний тип з 5 доби (68,2% хворих) Регенератор-ний тип з 6 доби Регенерат-торний тип з 5 доби (74,2% хворих) Поглиблення ран, % 2 (7%) 5 (20%) - 2 (3%) - - Терміни епітелізації, доба 21,2±1,8 12,8±0,7 15,3±1,0 р*<0,05 10,2±0,6 р*<0,05 14,1±1,3 р*<0,05, р**<0,05 9,5±0,5 р*<0,05, р**<0,05 р*, р** - статистично значима різниця між показниками. Таким чином, застосування біологічних покриттів при лікуванні субдермальних опіків і донорських ран знижує число ускладнень у 2,3 та 6,6 разів, порівняно з традиційним лікуванням, а також скорочує терміни їх загоєння в середньому на 6,5 та 3,0 діб. У лабораторному біотехнологічному розділі роботи була вивчена залежність життєздатності первинної клітинної суспензії, ефективність прикріплення й характер росту епідермоцитів у залежності від реалізованих способів дезагрегації тканини. При цьому була отримана інформація про кількісні характеристики виходу епідермальних клітин з одиниці площі (см2) фрагменту шкіри, залежно від анатомічної зони його походження (табл. 6). Таблиця 6 Кількість базальних епідермоцитів, виділених з 1 см2 шкіри дорослих різної анатомічної локалізації (M±?) кл/см2 Анатомічна зона Число проб Виділено клітин (M±?·106 ) Живіт n=12 1,13±0,03 Нижня кінцівка n=15 1,16±0,07 Груди n=11 0,89±0,03* Спина n=9 1,25±0,04 Верхня кінцівка n=15 2,20±0,17 Сідниці n=17 2,07±0,17 Стопа (підошва) n=8 3,29±0,15* Кисть (долоня) n=9 3,10±0,33* * - статистично значима різниця між показниками При трипсинізації цільних фрагментів шкіри вихід клітин із фрагментів шкіри різних анатомічних зон був практично стандартним і складав (1,88±0,12·106) клітин на см2 за винятком підошви й долоні (3,20±0,24·106 кл/см2). При розробці технології виявлено, що приблизно 1мл. клітинної суспензії, з концентрацією клітин (1,23±0,12·106) у 1 мл., можливо інокулювати в ксенотрансплантат площею 40 см2. (0,1мл у 1 інокулі, що охоплює 4 см2 площі ксенодермотрансплантата, при посівній концентрації (2,5-3·104) кл/інокул. Ми працювали з суспензією клітин в обсязі 10 мл., що було достатньо для обробки ксенопокриття, площею близько 400 см2. Надалі розроблена формула для технологічних розрахунків залежно від етапу підготовки мікродермотрансплантата. Визначення необхідної площі ксенопокриття, ще до початку ферментативного розщеплення вихідного шматка шкіри хворого, необхідного для підготовки (Sмдт) аутомікродермотрансплантата розраховували за формулою, адаптованою до 1% поверхні тіла людини (160 см2). Sдш х Сможл. х n х Q Sмдт= Pі (2) де: Sдш - площа вихідного донорського фрагмента аутошкіри (см2); Сможл.- можливий вихід клітин з 1 см2 шкіри для даної анатомічної зони (див. таблицю 6); n – об’єм суспензії, для даного обчислення (приймається рівним =1мл). Q - щільність інокул, постійна величина =4 (40 інтрадермальних уколів, необхідних для повного сканування інокулами поверхні ксенотрансплантата площею 160 см2, тобто рівним 1% поверхні тіла людини; 160:40=4). Pі - посівна доза (кількість клітин у 1 інокулі, що витрачається на 4 см2 ксеношкіри, дорівнює 7,9-9,8 104 кл/інокул.). Клінічна ефективність аутомікродермопластики вивчена у 18 хворих (третя група). У першій підгрупі в 11 хворих рани після первинної некректомії були закриті трансплантатами, реконструйованими з колагену, хондроітинсульфату, контрактильних клітин крові пацієнта й нативних епідермоцитів його шкіри. Пересадження трансплантатів здійснене на вирізані рани в 6 (55%) хворих і на рани, що гранулюють - у 5 (45%) пацієнтів. Площа ран, закритих клітинними трансплантатами, складала (2-3)%. Результати пересадження реконструйованих клітинних трансплантатів у пацієнтів цієї підгрупи виявилися більш успішними там, де закривали свіжі ранові поверхні (1-7) доба після некректомії. У цих спостереженнях досягнута епітелізація (50-60)% ранової поверхні в 5 хворих. Менш успішною виявилася аутомікродермопластика, здійснена на рани, що гранулюють, (25-34) добової давнини, обмежене приживлення епідермоцитів забезпечило епітелізацію тільки (28-40)% закритої поверхні, і надалі вимагало часткової аутодермопластики. Закриття ранових поверхонь аутомікротрансплантатами, іммобілізованими в дермі ксенотрансплантатів, здійснено в 7 хворих (підгрупа 2). Площа ран, закритих реконструйованими трансплантатами в цій підгрупі спостережень, складала (2-4)%; у 6 (86%) хворих закривали операційні рани після первинної некректомії, і рани, що гранулюють - в одного хворого (табл. 7). Таблиця 7 Характеристика етапів і результати аутомікродермопластики опікових ран. Показники Перша підгрупа, n=11 Друга підгрупа, n=7 Підготовка до аутомікродермотрансплантації Очищення ран Традиційний метод; хворі/доба 5/20-34 1/32 Первинна некректомія; хворі/доба 6/3-4 6/3-5 Ранова поверхня Гранулююча рана 5 1 Операційна рана 6 6 Аутомікродермопластика виконана: Терміни виконання/ доба 1-7 Під час операції Площа аутомікродермтрансплантації 2-3% 2-4% Результати аутомікродермотрансплантації: Приживлення трансплантата, % 28-60% 70-95% Остаточне загоєння ран Самостійне 7 6 За допомогою додаткової аутодермопластики 4 1 Аналіз результатів свідчить про те, що при іммобілізації аутоклітин у ксеродермі їх приживлення і функціонування сталося у (70-95)% випадків, що обумовлено меншим числом ускладнень. Окрім того у цій підгрупі хворих додаткові АДП знадобилися лише в 1 випадку. На 14-у добу після фіксації трансплантатів на ранах епідермис ксенотрансплантатів починав некротизуватися й відходив поступово у вигляді тонкої плівки. Дерма зберігалася на ранах від 29 до 53 доби, і поступово знову епітелізувалася (5 спостережень, при закритті ран, що гранулюють, у тому числі), чи підсихала, поступово відокремлювалася від підлягаючих тканин, поверхня яких була вже епітелізованою. Морфологічні дослідження показали, що поодинокі клітини й клітинні маси чітко відрізнялися характерною формою, деякі локалізувалися нижче ксеноепідермісу, і під його колагеновою основою. Інші епітеліальні маси формували ізольовані шари з кератиновими включеннями в центрі. На 17-21-у добу зареєстрований "сендвіч-феномен", коли аутологічний епітелій наповзав між ксенодермою й дермою рани пацієнта, стикуючись з епітелієм протилежного боку. Таким чином, виготовлення аутомікродермотрансплататів за експрес технологією (12-24 годин), дозволяє в короткі терміни забезпечити хворого аутопластичним матеріалом, що є профілактикою зростання дефіциту донорських ресурсів аутошкіри, особливо при реалізації технології раннього хірургічного лікування. ВИСНОВКИ У роботі представлено теоретичне обґрунтування й практичне рішення актуального завдання, пов'язаного з поліпшенням результатів лікування тяжкообпечених на основі удосконалення тактики раннього хірургічного лікування шляхом застосування нових технологій визначення донорських ресурсів аутопластичного матеріалу, профілактики формування його дефіциту й обґрунтування застосування в комплексі з раннім хірургічним лікуванням ресурсозберігаючої технології аутомікродермопластики. 1. Пластичне відновлення втраченого шкіряного покрову при тяжкій опіковій травмі досягається в різний термін, обумовлений обраною тактикою оперативного лікування: при традиційному лікуванні - у середньому на (39,96±0,80) добу, а при ранньому хірургічному лікуванні в середньому на (30,02±1,40) добу, що скорочує цей термін у середньому на 9,94 діб. 2. Розроблено формулу динамічного контролю стану донорських ресурсів шкіри у хворих з тяжкими опіками. Дефіцит донорських ресурсів шкіри у тяжкообпечених при ранньому хірургічному лікуванні опікової травми виникає рано (уже після першої операції по відновленню шкіряного покрову) і обумовлений площею ушкодження, раннім початком (2-5 доба після отримання травми), високим темпом оперативних утручань і прямо пропорційний обсягам, кількості аутодермопластик і їх результатам. Дефіцит донорських ресурсів шкіри при традиційному лікуванні формується за рахунок більшого числа ускладнень загального й місцевого характеру. 3. Ускладнене загоєння донорських ран і субдермальних опіків є істотним компонентом формування дефіциту донорських ресурсів шкіри й спостерігається у 20% і 21% хворих як при традиційному, так і при ранньому хірургічному лікуванні. Застосування біологічних покриттів знижує число ускладнень у 6,6 та 2,3 рази порівняно з традиційним лікуванням і їх загоєння настає в середньому на (9,8±0,5) і (14,7±1,1) добу, що скоріше на 3,0 і 6,5 діб. 4. Застосування цитопластики після первинної некректомії в ауто- і аломоделях в умовах експерименту визначило її ефективність в оптимізації ранового процесу за кількісними (швидкість епітелізації) і якісними (морфофункціональні характеристики репаративного процесу) показниками. Після застосування аутологічних клітин шкіри, іммобілізованих в ксенопокритті, темп загоєння ран у 4,3 рази вище, ніж у контрольних групах. На кінець спостереження (21 доба) у тварин, рани яких були покриті ксенотрансплантатами, збагаченими аутологічними епідермальними клітинами, у 50% випадків відзначена повна епітелізація поверхні рани, в групах порівняння епітелізації ран на цій термін не наступало. 5. Розроблено нову технологію подолання дефіциту донорських ресурсів шкіри на основі ресурсозберігаючої біотехнології аутомікродермопластики, яка виключає наростання ДДРШ завдяки малим розмірам вихідних фрагментів шкіри, й відповідає потребам раннього хірургічного лікування. Продуктивність розробленої технології в 20 разів перевищує ефективність традиційної аутодермопластики. 6. Клінічна реалізація розроблених оперативно тактичних прийомів і оптимізованої технології РХЛ забезпечила можливість визначення ДРШ на етапах хірургічного лікування хворих, скоротила терміни відновлення шкіряного покрову, зменшила кількість ускладнень опікової хвороби, а також забезпечила профілактику наростання ДДРШ за рахунок оптимізації загоєння субдермальних опіків та донорських ран. Реалізація методики аутомікродермотрансплантації забезпечила ресурсозберігаючий експресний варіант приготування трансплантатів (через 12-24 г), що стало діючим способом попередження й подолання наростання дефіциту донорських ресурсів шкіри у хворих з великими опіками. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Грязин А.Е. Профилактика углубления пограничных ожогов и донорских ран, как способ сохранения донорских ресурсов кожи у тяжелообожженных, в технологии раннего хирургического лечения ожогов // Харківська хірургічна школа. – 2005. - № 2 (16). – С. 41-46. 2. Грязин А.Е., Сигаев Е.Б., Маркелова Е.В., Тимченко Е.К. Экспериментальное обоснование применения клеточных культур кожи при раннем хирургическом лечении ожоговых ран // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. Зб. наукових праць. – Вип. 9(62). Київ-Луганськ-Харків. – 2004. – С. 339-347. 3. Григорьева Т.Г., Маркелова Е.В., Грязин А.Е., Савви Е.Л. Получение и клиническое применение клеточных аутотрансплантатов из кожи человека в превентивной хирургии ожогов // Трансплантологія. Матеріали ІІІ з’їзду трансплантологів України. - 2004. - № 4 . – С. 263-266. 4. Пат. 5671 UA, Україна, А61В17/00. Спосіб лікування шкірно-м’язових ран та подолання дефіциту донорських ресурсів шкіри / Попсуйшапка О.К., Григор’єва Т.Г., Маркелова О.В., Грязін О.Є. (UA). - № 20040706353; Заявл. 30.07.2004; Опубл. 15.03.2005, Бюл. № 3. 5. Пат. 10477 UA, Україна, А61В17/00. Спосіб визначення донорських ресурсів шкіряного покрову у хворих з великими глибокими опіками / Григор’єва Т.Г., Грязін О.Є., Маркелова О.В., Філіпцов В.І. (UA). - № 200504213; Заявл. 04.05.2005; Опубл. 15.11.2005, Бюл. № 11. 6. Грязин А.Е., Олейник Г.А., Маркелова Е.В. Роль биологических покрытий в сохранении донорских ресурсов кожи // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, прісв. 45-річчю Донецького опікового центру. “Современные вопросы лечения термических поражений и их последствий”. – Донецьк. – 2005. – С. 91-93. 7. Грязин А.Е., Григорьева Т.Г., Исаев Ю.И., Цогоев А.А, Маркелова Е.В. Формирование дефицита донорских ресурсов кожного покрова при различных методах хирургического лечения у тяжелообожженных // Матеріали науково-практичної конференції. “Актуальные вопросы диагностики и лечения ожоговой травмы”. – Одеса. – 2004. С. 39-43. 8. Ісаєв Ю.І., Літовченко А.М., Іонов А.Ю., Олійник Г.А., Водяницький О.М., Грязін О.Є., Колесник Ю.П., Шкода В.Ю. Передопераційна підготовка і анестезіологічне забезпечення при ранньому хірургічному лікуванні глибоких опіків // Матеріали ХХ з’їзду хірургів України. - Тернопіль. - 2002. – Т. 2.- С. 588-590. 9. Литовченко А.Н., Грязин А.Е. Комплексная ранняя профилактика сепсиса и полиорганной недостаточности у тяжелообожженных // Матеіриали ХХІ з’їзду хірургів України. – Запоріжжя. – 2005. – Т. 2. – С. 36-37. 10. Олейник Г.А., Грязин А.Е., Григорьева Т.Г., Цогоев А.А., Хименко М.Ф. Первично отсроченные некрэктомии в лечении пострадавших с комбинированными и сочетанными травмами // Зб. статей “Неотложная медицинская помощь”. – 2004. – Вип. 7. – С. 239-240. 11. Григорьева Т.Г., Грязин А.Е., Маркелова Е.В. Лечение субдермальных ожогов с помощью биологических покрытий // Зб. статей “Неотложная медицинская помощь”. – 2005. – Вип. 8. – С. 90-93. АНОТАЦІЯ Грязін О.Є. "Оптимізація раннього хірургічного лікування опікових ран шляхом подолання дефіциту донорських ресурсів шкіри у важкообпечених". Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.03. - хірургія. - Харківський державний медичний університет, Харків, 2006. Робота являє собою клініко-експериментальне дослідження й присвячена питанням подолання дефіциту донорських ресурсів шкіряного покрову у тяжкообпечених при ранньому хірургічному лікуванні. Шляхом застосування запропонованої формули розрахунку донорських ресурсів шкіри у хворих з опіками й математичними методами вивчені характер і особливості донорських ресурсів шкіри при термічній травмі різного ступеня тяжкості, її локалізації та індивідуальних особливостей постраждалого, залежність від виду хірургічного лікування. Отримані клінічні дані свідчать про більш раннє виникнення ДДРШ при ранньому хірургічному лікуванні. Оптимізація лікування субдермальних опіків і донорських ран, дозволила прискорити терміни їх епітелізації, а так само знизити число ускладнень перебігу ранового процесу на 12 і 17% відповідно, що є профілактикою наростання ДДРШ. Експериментально обґрунтований і розроблений оригінальний спосіб подолання ДДРШ, на основі застосування ресурсозберігаючої технології ало- і аутоцитопластики. Розроблена ресурсозберігаюча технологія аутомікродермопластики, дає можливість виготовляти аутомікродермотрансплатати за експрес технологією (12-24 годин), що дозволяє в найкоротший термін забезпечити хворого аутопластичним матеріалом, що в остаточному підсумку є ефективною профілактикою зростання дефіциту донорських ресурсів аутошкіри, особливо при реалізації технології раннього хірургічного лікування. Ключові слова: опіки, дефіцит донорських ресурсів шкіри, раннє хірургічне лікування, біопокриття. АННОТАЦИЯ Грязин А.Е. “Оптимизация раннего хирургического лечения ожоговых ран путем преодоления дефицита донорских ресурсов кожи у тяжелообожженных”. Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.03. – хирургия. – Харьковский государственный медицинский университет, Харьков, 2006. Работа представляет собой клинико-экспериментальное исследование и посвящена вопросам преодоления дефицита донорских ресурсов кожного покрова у тяжелообожженных при раннем хирургическом лечении. Путем применения предложенной формулы расчета донорских ресурсов кожи у больных с ожогами и математических методов изучен характер и особенности донорских ресурсов кожи при термической травме различной степени тяжести, ее локализации и индивидуальных особенностей пострадавшего, зависимость от вида хирургического лечения. Определено, что при раннем хирургическом лечении дефицит донорских ресурсов кожи возникает уже после первой операции по восстановлению кожного покрова, что обусловлено ранним началом, высоким темпом оперативных вмешательств и зависит от результатов аутодермопластик, а так же от сроков заживления пограничных ожогов и донорских ран. Оптимизация лечения пограничних ожогов и донорских ран, позволила ускорить сроки их эпителизации, а так же снизить число осложений течения раневого процесса на 12 и 17% в сравнении с традиционным лечением, что является эффективной профилактикой нарастания дефицита донорских ресурсов кожи. Экспериментально обоснован и разработан оригинальный способ преодоления дефицита донорских ресурсов кожи, на основе применения ресурсосберегающей технологии алло- и аутоцитопластики. Разработана новая технология преодоления дефицита донорських ресурсов кожи на основе применения биотехнологии аутомикродермопластики, на лабораторном этапе которой определены количественные и качесвенные параметры пролиферирующей фракции эпидермальных кератиноцитов с ед. площади кожного покрова, разработана методика их иммобилизации в жизнеспособной нативной ксенодерме или в реконструированной in vitro дерме. Определены условия переноса аутомикродермотрансплантатов на раневую поверхность, их зашита от повреждающих факторов внешней среды и раны, а так же сроки и критерии их готовности для использования в клинике. Разработанная ресурсосберегающая технология аутомикродермопластики, дает возможность изготовливать аутомикродермотрансплататы по экспресс технологии (12-24 часа), что позволяет в кратчайшие сроки обеспечить больного аутопластическим материалом, что в конечном итоге является эффективной профилактикой нарастания дефицита донорских ресурсов аутокожи, особенно при реализации технологии раннего хирургического лечения. Ключевые слова: ожоги, дефицит донорских ресурсов кожи, раннее хирургическое лечение, биопокрытия. SUMMARY Gryazin A.E. “The optimization of early surgical burned, wounds treatment by overcoming deficit of donor skin, resources of badly burned patients”. Manuscript. Dissertation on competition of scientific degree of candidate of medical sciences on speciality 14.01.03. – surgery. – the Kharkov State Medical University, Kharkov, 2006. The scientific work produce clinico-experimental badly burned patients research and is dedicated to deficit of donor skin resources (DDSR) matters. At early surgical treatment (EST) by using proposed calculation formula.Burned patients DSR and mathematical methods we analysed character and peculiarity DDSR at termal trauma different level of gravity, its location, individual features and depends on the type of surgical treatment. Clinical data obtained, shows us earlier DDSR at EST used. Optimization of frontier burns and donor wounds treatment allows us accelerate epitelization period and reduse the number of wound process complications for 12% and 17% in conformity that is the prevention of donor skin resources deficit grouth. The original method to overcome DDSR based on using cytoplastics saving technology resources, experimentally grounded and developed. Developed saving-resource technology of autodermoplastics gives us an opportunity to create automicrodermo-transplants according to express technology (12-24 hours), wich let us supply patients with autoplastic materials in short terms, that is in the end an effective prophylaxis of donor skin resources deficit increase, especially while early surgical treatment used. Key words: burns, deficit of donor skin, early surgical treatment, biological covering. СПИСОК СКОРОЧЕНЬ АДП – аутодермопластика АДТ - аутодермотрансплантат ВТУ – важкість термічного ураження ГШКК – гостра шлунково-кишечна кровотеча ДРШ – донорські ресурси шкіри ДДРШ – дефіцит донорських ресурсів шкіри ІВТУ – індекс важкості термічного ураження РХЛ – раннє хірургічне лікування ТЛ – традиційне лікування У.О. – умовних одиниць

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *