Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при перитоніті з використанням сорбенту (клініко-експериментальне дослідження) (авторефе

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М.І.ПИРОГОВА

Білик Ігор Іванович

УДК 616.381-002-085.246.2

Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при
перитоніті з використанням сорбенту (клініко-експериментальне
дослідження)

14.01.03 – хірургія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Вінниця-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Буковинському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, заслужений лікар
України,

Кулачек Федір Григорович, завідувач кафедри загальної та

оперативної хірургії з топографічною анатомією Буковинського

державного медичного університету МОЗ України.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Желіба Микола
Дмитрович,

завідувач кафедри загальної хірургії Вінницького національного

медичного університету ім. М.І.Пирогова МОЗ України

доктор медичних наук, професор Шідловський Віктор Олександрович,
завідувач кафедри загальної та оперативної хірургії з топографічною
анатомією, травматологією та ортопедією Тернопільського державного
медичного університету ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України.

Провідна установа: Національна медична академія післядипломної освіти

ім. П.Л. Шупика МОЗ України, м.
Київ,

кафедра хірургії та проктології.

Захист відбудеться 26 вересня 2006 р. о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 05.600.01 при Вінницькому національному
медичному університеті ім. М.І.Пирогова МОЗ України за адресою: 21018,
м. Вінниця, вул. Пирогова, 56.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Вінницького національного
медичного університету ім. М.І.Пирогова МОЗ України за адресою: 21018,
м. Вінниця, вул. Пирогова, 56.

Автореферат розісланий 23 серпня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 05.600.01

д.мед.н., професор
С.Д. Хіміч

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перитоніт є одним із найбільш тяжких ускладнень
захворювань та пошкоджень органів черевної порожнини і стабільно посідає
провідне місце в структурі хірургічної летальності, яка, за даними
різних авторів, коливається від 1,3 % при місцевому до 80 % при
розповсюдженому перитоніті (А.А.Шалімов, 1981; Ф.Г.Кулачек, 1986; З.
Сигал, 2005;

К.В. Костюченко, 2005 ).

Важливу роль у патогенезі перитоніту відіграє бактеріальна контамінація
очеревини, якісний та кількісний склад мікробних асоціацій, а також
біологічні властивості мікроорганізмів (В.Ф. Саенко, 2002; В.І. Мамчич,
2006). Однією з провідних ланок патогенезу, яка часто призводить при
перитоніті до поліорганної недостатності і смерті, є ендотоксикоз, тому
важливою є своєчасна діагностика рівня ендогенної інтоксикації і
здійснення адекватної детоксикаційної терапії (Б.О. Мільков, 2001; В.О.
Шідловський , 2002; О.В. Юдакова, 2004; В.О. Кавин, 2005).

Незважаючи на досягнення в хірургічному лікуванні гострого апендициту,
а особливо ускладненого перитонітом, результати його не можуть
задовольнити хірургів, тому триває пошук методів, які сприяли би більш
ефективному лікуванню цієї патології.

Останнім часом, у комплексному лікуванні перитоніту, усе більшого
поширення набуває використання одного з детоксикаційних методів —
сорбційного (А.І.Годлевський, 2001; І.Ю.Полянський, 2004). Ряд авторів
вважає за доцільне включення в схему лікування ентеросорбції як засобу
впливу на токсичні речовини, що в значній кількості накопичуються в
паретично роздутому кишечнику (Б.С. Брыскин, 2005; И.В.Гусак, 2005). У
той же час деякі автори показали ефективність внутрішньоочеревинного
використання сорбентів (І.Т. Бурденюк, 2000; В.В.Максим’юк, 2002).

Актуальними залишаються питання профілактики післяопераційних ускладнень
шляхом застосування антимікробних препаратів, які є активними по
відношенню до антибіотикорезистентних збудників гнійної інфекції (В.О.
Шапринський, 2002; М.Д. Желіба, 2005; Біляєва О.О., 2005).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана робота
“Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при
перитоніті з використанням сорбенту” є фрагментом планової наукової
роботи кафедри загальної та оперативної хірургії з топографічною
анатомією Буковинського державного медичного університету “Розробити
ефективні методи комплексного лікування гострої патології
панкреато-дуоденально-біліарної області у людей похилого та старечого
віку ” № 01.02U004227.

Мета дослідження. Підвищити ефективність комплексного лікування хворих
на перитоніт шляхом розробки та впровадження нових способів лікування з
використанням сорбційного методу.

Завдання дослідження:

Дослідити детоксикаційні та деконтамінуючі властивості сорбогелю щодо
гнійного перитонеального ексудату за умов експериментального калового
перитоніту.

Провести стендові дослідження з вивчення детоксикаційних та
деконтамінуючих властивостей сорбогелю та мірамістину щодо ізольованого
перитонеального ексудату, що був отриманий у хворих на перитоніт
апендикулярного генезу.

Визначити ефективність внутрішньоочеревинного використання комбінації
сорбогелю з антисептиком у лікуванні хворих на дифузний перитоніт
апендикулярного генезу.

Розробити та обґрунтувати рекомендації щодо використання сорбенту та
антисептика в комплексному лікуванні хворих на гнійний перитоніт шляхом
розробки дренажно — сорбційного пристрою.

Об’єкт дослідження: дифузний перитоніт апендикулярного генезу,
експериментальний каловий перитоніт.

Предмет дослідження: мікробна контамінація; імунологічна реактивність,
рівень ендотоксикозу; деконтамінуючі та детоксикаційні властивості
сорбогелю та мірамістину; дренування черевної порожнини.

Методи дослідження: клінічні — скарги, анамнез, об’єктивне обстеження;
лабораторні — загальний аналіз крові, коагулограма, біохімічні
дослідження крові; мікробіологічні — визначення видового складу та
популяційного рівня мікрофлори ексудату та сорбенту; гістологічні —
дослідження морфофункціональних змін очеревини, чепця; імунологічні —
дослідження показників клітинного та гуморального імунітету, факторів
неспецифічного захисту; інтегративні формалізовані показники —
визначення лейкоцитарного індексу інтоксикації; спеціальні — визначення
токсичності за допомогою питомої електропровідності сироватки венозної
крові, парамеційного тесту, визначення молекул середньої маси;
хірургічні — оперативні втручання при гострому апендициті, що
ускладнився дифузним перитонітом; статистичні — статистична обробка
даних.

Наукова новизна отриманих результатів

1.Уперше досліджені детоксикаційні та деконтамінуючі властивості
сорбогелю щодо гнійного перитонеального ексудату в експерименті та
клініці.

2.Уперше показана ефективність використання сорбогелю в комбінації з
мірамістином.

3.Уперше розроблено спосіб лікування перитоніту з використанням
дренажного пристрою із сорбентом та антисептиком, показана ефективність
запропонованого способу.

Практичне значення отриманих результатів

Розроблено спосіб дренування черевної порожнини при дифузному
перитоніті, як ускладнення гострого апендициту, з використанням
сорбогелю та мірамістину (деклараційний патент № 11988 U від 16.01.2006)
.

Запропоновано дренажно-сорбційний пристрій із сорбентом та антисептиком,
який дозволяє покращити результати хірургічного лікування хворих на
дифузний перитоніт апендикулярного генезу за рахунок зниження рівня
ендотоксикозу та бактеріальної контамінації в післяопераційному періоді
(деклараційний патент № 12952 U від 15.03.2006).

Результати роботи впроваджені в практичну діяльність хірургічних
відділень: Лікарня швидкої медичної допомоги (м. Чернівці), Кіцманська
центральна районна лікарня, Сторожинецька центральна районна лікарня,
Хотинська центральна районна лікарня, Рівненський військовий госпіталь,
16-та міська лікарня Кривого Рогу. Матеріали дисертації використовуються
в навчальному процесі кафедр хірургічного профілю Буковинського
державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача

Автором самостійно проаналізовано вітчизняну та зарубіжну літературу з
проблеми лікування перитоніту, проведено патентно-інформаційне
дослідження з метою визначення патентоспроможності науково-дослідної
роботи та визначення тенденцій розвитку аналогічних розробок та їх
технічний рівень, обрані необхідні методики та способи наукового
дослідження. Усі експериментальні дослідження виконані особисто. Автором
самостійно проводилося клініко-лабораторне обстеження хворих на
перитоніт, виконувалися оперативні втручання в більшості хворих. Автором
запропонована конструкція дренажно-сорбційного пристрою, написані всі
розділи дисертації, сформульовані висновки та практичні рекомендації,
забезпечено впровадження запропонованої методики в практику.

Апробація результатів дисертації

Матеріали дисертації доповідалися та обговорювалися на: підсумкових
наукових конференціях Буковинського державного медичного університету
(м. Чернівці, 2002-2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції
“Перитоніт як ускладнення гострих хірургічних захворювань” (м. Чернівці,
2002); науково-практичній конференції “Сучасні підходи до лікування
ургентної хірургічної патології ” (м. Тернопіль, 2004); ХХІ з’їзді
хірургів України (м. Запоріжжя, 2005); науково-практичній конференції з
міжнародною участю “Сучасні підходи в діагностиці та лікуванні
ускладнень гострої патології органів черевної порожнини” (м. Чернівці,
2005); ІІІ Міжнародній медико-фармацевтичній конференції студентів та
молодих учених (м. Чернівці, 2006).

Публікації

За темою дисертації опубліковано 12 друкованих праць, із них 4 статті у
фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, та 7 друкованих робіт у
матеріалах і тезах конференцій та симпозіумів, у співавторстві один із
розділів монографії.

Окрім того, за результатами досліджень отримано 3 деклараційні патенти
на винахід та 4 раціоналізаторські пропозиції.

Обсяг і структура дисертації.

Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, опису методів
дослідження та матеріалу, 2 розділів власних досліджень, їх аналізу та
узагальнення, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних
джерел. Повний обсяг дисертації- 162 сторінки, з них 120 сторінок
основної частини. Робота ілюстрована 40 таблицями і 21 рисунком. Список
літератури містить 306 джерел вітчизняних і зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Відповідно до мети і завдань
дослідження був проведений експеримент на 32 собаках, маса тіла яких від
6-16 кг без явних ознак захворювань, що утримувалися в умовах віварію не
менше 7 діб перед експериментом. Комітетом із біоетики БДМУ встановлено
(протокол № 8 від 15.04.2006), що проведене дослідження не суперечить
загальноприйнятим біоетичними нормам із дотриманням відповідних
міжнародних положень стосовно проведення експериментальних досліджень.
Експериментальний перитоніт моделювався за методикою С.С.Ременника
(1965). Отриманий від собаки автокал зважували, подрібнювали в
асептичних умовах із подальшою інкубацією гомогенатів після їх
ретельного перемішування в 10 мл розчину Рінгера 1:10, при температурі
37°С протягом 15 хв із фільтрацією через 2 шари стерильної марлі. Однак
використовувалася не 5 %, а 10 % завись автокалу, яку уводили в черевну
порожнину тварин із розрахунку 0,5 мл/кг. Забір ексудату з черевної
порожнини проводився шляхом розтину черевної порожнини через 12, 24, 36
годин та аспірації вмісту черевної порожнини стерильним шприцом.
Ексудат уводився в стерильну пробірку з транспортним живильним
середовищем для подальшої доставки в бактеріологічну лабораторію.

Сорбційні та детоксикаційні властивості сорбенту визначали шляхом його
уведення тваринам основної групи в черевну порожнину через 12 годин
після моделювання експериментального калового перитоніту. Для цього
використовувалися контейнери-мішечки наповнені сорбентом (20,0 г),
розмірами 4,0Ч6,0 см, виготовлені з шовку. Через 12 год та 24 год
контейнери із сорбентами видалялися і досліджувалися. Крім того,
досліджувався перитонеальний ексудат до і після уведення сорбентів у
черевну порожнину.

Проводилося дослідження видового та кількісного складу автохтонних
облігатних та факультативних представників мікрофлори автокалу здорових
тварин, що ним викликався перитоніт, ексудату черевної порожнини,
сорбенту.

Мікробіологічне дослідження проводилося бактеріологічним і мікологічним
методами з виділенням та ідентифікацією чистих культур збудника до роду
та виду. При цьому вираховували частоту виявлення та кількість
колонієутворювальних клітин — одиниць мікроорганізмів (КУО) у 1г
матеріалу.

Після визначення видового та кількісного складу мікрофлори кишечнику,
встановлювали частоту зустрічальності, індекс постійності та коефіцієнт
значущості.

Для світлооптичного дослідження, при гістологічному дослідженні,
біоптати парієтальної та вісцеральної очеревини, великого сальника,
стінки тонкої кишки фіксували в 10 % нейтральному формаліні. Зрізи
забарвлювали гематоксиліном та еозином за методом Ван-Гізон.

Рівень токсичності крові та перитонеального ексудату визначали за
допомогою парамеційного тесту (ПТ) (А.К.Джафаров, 1961); визначення
питомої електропровідності сироватки венозної крові (ПЕСВК) (Б.О.
Мільков та ін., 1987, модифікована В.В.Білооким, 1994); визначення
середньомолекулярних пептидів (МСМ) (Н.І.Габриеляна и др.,1985).

Стендові експерименти проводилися на ізольованому перитонеальному
гнійному ексудаті, забір якого здійснювали інтраопераційно у хворих на
гострий апендицит, що ускладнився дифузним перитонітом. Для цього були
використані контейнери-мішечки, виготовлені з шовку розмірами 2,0Ч3,0
см, які заповнювали сорбентом (2,0 г) та поміщали в пробірки з
перитонеальним ексудатом отриманим у експериментальних тварин, і
витримували в термостаті при температурі 37°С протягом 24 годин. Рівень
токсичності визначався кожні 2 години інкубації.

Клінічний матеріал склали 76 хворих на гострий апендицит, що
ускладнився дифузним перитонітом. Усі хворі були розділені на дві групи:
основна- 37 хворих, яким здійснювали дренування запропонованим
дренажно-сорбційними пристроєм; контрольна – 39 хворих, які отримували
загальноприйняте лікування. Перед оперативним втручанням та в
післяопераційному періоді хворим обох груп проводилося визначення рівня
ендотоксикозу, показників лейкоцитарної формули та біохімічних
показників, видового складу та популяційного рівня мікрофлори ексудату,
імунологічне дослідження, яке включало в себе визначення: 1) відносної
та абсолютної кількості лімфоцитів Т-, В-, 0- лімфоцитів; 2) активних
Т-лімфоцитів; 3) відносну кількість Т- хелперів та Т- супресорів; 4)
визначення імунорегуляторного індексу; 4) вмісту імуноглобулінів M, G, A
у сироватці крові; 5) рівня циркулюючих імунних комплексів; 6)
визначення фагоцитарної активності та фагоцитарного числа; 7) НСТ –тест
та НСТ –тест стимульований пірогеналом; 8) визначення титру комплементу;
8) визначення титру природних антитіл.

Статистична обробка даних здійснювалися за допомогою програми
“STATISTICA 6.0” та “BIOSTAT”.

Результати дослідження та їх обговорення

На першому етапі нами було відтворено модель гострого калового
перитоніту у 32 експериментальних собак, які були розділені на основну
та контрольну групу. Бактеріологічне дослідження перитонеального
ексудату експериментальних тварин через 12 годин із моменту моделювання
перитоніту показало наявність у ньому 8 видів мікроорганізмів, які
відносилися до різних таксономічних груп. Провідну роль у формуванні та
прогресуванні запального процесу в черевній порожнині відігравали
анаеробно-аеробні асоціації кишкової палички, бактероїдів та фекальних
ентерококів. Найбільший індекс постійності мали бактероїди та кишкова
паличка (100 %), які також володіли найбільшою з-поміж усіх виявлених
мікроорганізмів частотою зустрічальності (0,25). Фекальні ентерококи
виявлялися в 68,75 % випадків, а також мали високий коефіцієнт
значущості (0,20). З анаеробних мікроорганізмів порівняно рідко
траплялися клостридії та пептокок, з аеробів- протеї. Серед анаеробних
мікроорганізмів найбільшу концентрацію мали клостридії та бактероїди,
серед аеробних мікроорганізмів — фекальні ентерококи, кишкова паличка та
стафілокок. Лактобактерії та біфідобактерії протягом 12 годин повністю
елімінували і відповідно не відігравали ролі в реалізації запального
процесу в черевній порожнині.

Дослідження видового складу перитонеального ексудату через 24 години з
моменту моделювання калового перитоніту показало, що провідними
збудниками залишаються бактероїди та кишкова паличка. Досить високий
коефіцієнт значущості (0,19) та індекс постійності (60 %) мали також
фекальні ентерококи, що підтверджує їх роль у прогресуванні перитоніту.

Дослідження популяційного рівня в контрольній групі засвідчило
збільшення кишкової палички на 29,2 %, бактероїдів — на 9,72 %,
фекальних ентерококів — на 2,7% порівняно з показниками. Згідно з нашими
дослідженнями, високий популяційний рівень мали також клостридії
(6,25±0,07 lg КУО/мл), однак для цього мікроорганізму був характерний
низький індекс постійності (10 %) та частота зустрічальності (0,02).
Інші бактерії мали порівняно низький популяційний рівень і відповідно
відігравали меншу роль у перебігу перитоніту.

Через 24 години видовий склад ексудату тварин основної групи був
ідентичним контрольній, однак 12-годинний контакт сорбенту з ексудатом
суттєво знизив популяційний рівень мікрофлори. Концентрація кишкової
палички була меншою на 28,57 %, бактероїдів — на 20,6 %, фекальних
ентерококів — на 35,7% у порівнянні з популяційним рівнем контрольної
групи. Кількість усіх інших бактерій також була меншою в ексудаті тварин
основної групи порівняно з контрольною.

Бактеріологічне дослідження сорбенту, що перебував 12 годин у черевній
порожнині, показало, що він був контамінований тими ж мікроорганізмами,
що були попередньо виявлені в ексудаті. Серед виявлених мікроорганізмів
найбільша концентрація виявлена у фекальних ентерококів, які становили
22 % від загального популяційного рівня мікрофлори, елімінованої
сорбентом. На другому місці, з часткою — 19,8 %, були стафілококи, які
характеризувалися низькою частотою виявлення. Бактероїди та кишкова
паличка виявлені у всіх серіях досліджень і становили відповідно 17,6 %
та 10,4 % від загального популяційного рівня. Усі інші мікроорганізми
становили 30,2 % та характеризувалися меншими концентраціями й частотою
зустрічальності.

Через 36 годин з моменту моделювання перитоніту суттєво зросли
популяційні рівні мікрофлори усіх видів мікроорганізмів, однак
продовжують домінувати ешерихії, фекальні ентерококи та бактероїди.
Концентрація кишкової палички збільшилася на 16,8 %, бактероїдів на 17,8
%, фекальних ентерококів на 10,2 %. Інші мікроорганізми відіграють
другорядну роль, оскільки виявляються досить рідко та мають невеликий
популяційний рівень.

В основній групі, порівняно з контрольною, мікроорганізми траплялися в
значно менших концентраціях, що свідчить про наявність у сорбогелю
мікробосорбційних властивостей. Високий відсоток елімінації сорбентом
через 24 години з моменту його уведення мали фекальні ентерококи,
кишкова паличка, стафілококи, клостридії та бактероїди. Найбільший
коефіцієнт домінування мали бактероїди та ешерихії.

Таким чином, проведені експериментальні дослідження засвідчили наявність
у сорбенту виражених деконтамінуючих властивостей щодо мікроорганізмів,
які відіграють роль у підтримці та прогресуванні експериментального
перитоніту.

Паралельно з бактеріологічним дослідженням нами проводилося визначення
рівня токсичності крові тварин за даними ПТ та ПЕСВК. Через 6 годин із
моменту моделювання перитоніту тривалість життя парамецій зменшилася на
24,2 % порівняно з вихідним рівнем, а в наступні 6 годин — ще на 24 %.
Аналогічна динаміка спостерігалася також за показниками ПЕСВК.

Через 24 години з моменту моделювання перитоніту, в контрольній групі
спостерігалося збільшення ендотоксикозу, що свідчило про прогресування
запального процесу в черевній порожнині. Так, за даними ПТ, тривалість
життя парамецій зменшилася до 6,41±0,17 хв та продовжувала знижуватися.
Через 36 годин вона становила 5,89±0,17 хв, що на 52, 5% менше
вихідного рівня. За даними ПЕСВК, рівень ендотоксикозу в контрольній
групі збільшився через 24 та 36 годин із моменту моделювання перитоніту
на 33,5 % та 36,4 % відповідно.

Тимчасом в основній групі прояви ендотоксикозу були суттєво меншими.
Через 12 годин із моменту уведення контейнерів тривалість життя
парамецій збільшилася на 0,40 хв і була на 15 % більшою в порівнянні з
контрольною групою. Через 36 годин ПТ становив 8,02±0,15 хв, на 2,13 хв
більше ПТ у контрольній групі. Через 36 годин із моменту моделювання
перитоніту та відповідно через 24 години з моменту уведення контейнерів
із сорбогелем рівень ПЕСВК становив 1,33±0,02Ч10?ІОм?№см?№, що, в
порівнянні з контрольною групою, менше на 33,08 %.

Паралельно з визначенням рівня ендогенної інтоксикації нами в терміни,
які відповідали повторним розкриттям черевної порожнини
експериментальних тварин, проводилося визначення токсичності гнійного
перитонеального ексудату. Сорбент, який 12 годин знаходився
внутрішньоочеревинно проявляв виражені детоксикаційні властивості щодо
токсичних факторів перитонеального ексудату, що проявилося в збільшенні
тривалості життя парамецій на 14 % порівняно з вихідним рівнем. Цей
показник був вірогідно вищим ( р < 0,001) порівняно з ПТ ексудату контрольної групи. За даними ПЕЕ, токсичність ексудату тварин контрольної групи збільшувалася пропорційно збільшенню тривалості перитоніту. Ексудат собак основної групи володів меншою токсичністю, яка зменшувалася протягом контакту з контейнером, наповненим сорбентом. З метою більш детального дослідження динаміки всмоктування сорбентом токсичних речовин, нами проведені стендові дослідження на перитонеальному ексудаті, який був отриманий інтраопераційно у хворих на гострий апендицит, що ускладнився дифузним перитонітом. Дослідження ексудату без сорбенту засвідчило, що вже через 2 години інкубації тривалість життя парамецій зменшилася на 7,6 %, а протягом наступних 6 години – ще на 13,06 %. Високий рівень токсичності, за даними ПТ, визначався також через 10 годин інкубації і був на 5,1 % вищим порівняно з токсичністю через 8 годин. Загалом, протягом 12 годин інкубації, токсичність ексудату порівняно з вихідним рівнем збільшилася на 26,8 %. Через 16 годин ПТ менший порівняно з вихідним рівнем на 35,5 %, через 20 годин – на 44,2 %. Токсичність ексудату протягом 24 годин інкубації зросла на 47,3%. Аналогічна динаміка спостерігалася також і за даними ПЕЕ. Найбільший приріст токсичності визначався в перші 4 години інкубації. У наступні терміни спостерігалося рівномірне збільшення показника ПЕЕ, який через 12 годин становив 0,71±0,01Ч10?ІОм?№см?№, надалі токсичність продовжувала збільшуватися. Через 24 години токсичність ексудату становила 0,60±0,01Ч10?ІОм?№см?№. Додавання до ексудату сорбенту знижувало його токсичність. Так, тривалість життя парамецій вже через 2 години інкубації зросла на 8,9 % порівняно з вихідним рівнем, а протягом 2 наступних годин ще на 3,32 %. Значне зменшення токсичності спостерігалося також у термін від 6 до 8 годин інкубації. Протягом наступних термінів тривалість життя парамецій зростала і через 12 годин досягла 10,36±1,06 хв, що на 41,5 % вищий від показника ексудату без сорбенту. За даним ПЕЕ, найбільш виражені властивості до детоксикації сорбент проявляв у перші 2 години. У цей період токсичність зменшилася на 33 % порівняно з вихідним рівнем. При наступній інкубації токсичність продовжувала знижуватися, спостерігався вірогідно нижчий її рівень в порівнянні з ексудатом без сорбенту. Через 12 годин інкубації показник ПЕЕ досягав 1,29±0,01Ч10?ІОм?№см?№, що на 44,9 % більше в порівнянні з ексудатом, який інкубувався без сорбогелю. Отже, найбільш виражений детоксикуючий ефект сорбента проявлявся в перші 4 години з моменту його занурення в ексудат та початку інкубації. Протягом наступних термінів дослідження властивості сорбенту зберігалися, що проявлялося вірогідно довшою тривалістю життя парамецій та вищим показником ПЕЕ, хоча були менш вираженими, що, на нашу думку, зв’язане зі зниженням сорбційної ємності сорбенту зі збільшенням тривалості контакту з ексудатом. Нами було проведено 15 серій стендових досліджень з вивчення ефективності поєднаного використання сорбенту та антисептика. У 1-й групі досліджень ексудат інкубувався без сорбенту та антисептика, у 2-й групі до 10 мл ексудату додавали 1г сорбогелю, у 3-й групі, крім сорбенту, до ексудату додавали 1 мл 0,01 % мірамістину. Після 12-годинної інкубації видовий склад ексудату хворих був представлений 6 видами мікроорганізмів із різних таксономічних груп. У 1-й групі досліджень спостерігалося збільшення кількості всіх видів мікроорганізмів, які були виявлені до інкубації. Найбільший приріст популяційного рівня спостерігався у фекальних ентерококів (17,9 %), дещо меншим був у бактероїдів (16 %) та кишкової палички (7,8 %). У 2-й групі досліджень всі мікроорганізми траплялися в менших кількостях, що можна пояснити деконтамінуючими властивостями сорбогелю. У 3-й групі досліджень видовий склад мікроорганізмів не змінився, однак зменшилася частота виявлення бактероїдів на 20 %, фекальних ентерококів, епідермальних стафілококів та пептострептококів - на 6,7 %. Популяційний рівень мікрофлори достовірно менший у порівнянні з 1-ю та 2-ю групами досліджень, що є наслідком, на нашу думку, бактерицидного впливу антисептика та сорбційними властивостями сорбенту. Зменшення кількості мікроорганізмів призводило до зниження токсичності перитонеального ексудату в 2-й та 3-й групах. Отже, протягом інкубації ексудату з додаванням сорбенту та антисептика, спостерігалося зниження популяційного рівня мікрофлори та показників токсичності, які були найнижчими в порівнянні з іншими групами. Комбінація сорбенту та антисептика зберігала свої детоксикаційні та деконтомінуючі властивості щодо токсичних факторів та патогенних мікроорганізмів перитонеального ексудату протягом усього терміну інкубації, однак найбільш виражені властивості спостерігалися протягом перших 12 годин інкубації. Наступний етап наших досліджень був присвячений вивченню ефективності застосування комбінації сорбент - антисептик у комплексному лікуванні хворих на деструктивні форми апендициту, що ускладнилися дифузним перитонітом. Проведений аналіз клініко-лабораторного обстеження хворих обох груп засвідчив, що в більшості пацієнтів наявність ускладнень пояснюється значною тривалістю захворювання. Так, 63,2 % хворих звернулися за медичною допомогою в термін з 24 до 48 годин. У 6,6 % випадків хворі були госпіталізовані після 48 годин із моменту захворювання. При поступленні в більшості осіб визначався лейкоцитоз та зсув лейкоцитарної формули вліво, проте в 15 % пацієнтів контрольної та 19 % основної групи, кількість лейкоцитів становила до 9 Г/л, що, згідно з більшістю даних літератури, відповідає межам норми. Визначення ЛІІ засвідчило наявність ендотоксикозу в обох групах і більш об’єктивно демонструвало його рівень порівняно з окремими показниками лейкограми. Проте у 8 % випадків ЛІІ відповідав нормі, що зменшувало його інформативність щодо визначення рівня ендогенної інтоксикації і пояснювалося, на нашу думку, низькою реактивністю організму відповідних хворих. Все сказане дає змогу дійти висновку про необхідність використання більш точних методів для визначення рівня ендотоксикозу при перитоніті. /////////eaeaeaeaUeUUUUIaaaa & & & ( * , F H J L z ¶ * ¤ ?????????? лькості лейкоцитів на тлі збільшення паличкоядерних нейтрофілів та зменшення питомої електропровідності венозної крові свідчить про невідповідність реакції організму на ендотоксикоз. Проведений нами аналіз показав, що в 5 пацієнтів контрольної та 6 хворих основної групи на фоні збільшення відсотка паличкоядерних нейтрофілів та зменшення ПЕСВК визначалися нормальні показники кількості лейкоцитів. Це, на нашу думку, свідчить про значне зниження реактивності організму, що пов’язане з високим рівнем ендогенної інтоксикації, яка є наслідком прогресування перитоніту. Тому, особливого значення набуває своєчасна діагностика та ефективна детоксикаційна терапія таких хворих. У хворих основної та контрольної групи спостерігалися порушення білкового обміну у вигляді схильності до гіпопротеїнемії, крім того підвищувалися показники креатиніну та сечовини. Під час оперативного втручання у всіх пацієнтів були виявлені деструктивні форми апендициту, серед яких найбільша частка припадала на перфоративний апендицит (46,05 %). Після розкриття черевної порожнини у всіх випадках був виявлений перитонеальний ексудат у кількості від 50 до 300 мл. Нами був розроблений та використовувався для дренування (деклараційний патент на корисну модель №11988) у пацієнтів основної групи дренажний пристрій (деклараційний патент на корисну модель №12952), який являє собою трубку, виготовлену з медичного пластикату (ПМ-1/42) з боковими отворами. У стінці трубки знаходиться канал для уведення лікарських речовин (мікроіригатор). У просвіті трубки розміщений контейнер із сорбентом, на гнучкому провіднику. Пристрій уводився, після основного етапу операції, через окремий розріз на передній черевній стінці. Через 2 години після уведення дренажу проводилася заміна контейнера із сорбентом. Терміни наступних замін контейнера визначалися, виходячи з вираженості та поширеності запального процесу в черевній порожнині, показників ендотоксикозу, лейкоцитарної формули. Конструкція пристрою дозволяла проводити багаторазову заміну контейнера, не видаляючи дренажної трубки. Через мікроіригатор у черевну порожнину кожні 6 годин уводилося 20 мл 0,01 % розчину мірамістину. Дренаж видалявся на 2-4-ту добу після нормалізації температури, зниження показників ендотоксикозу, нормалізації показників лейкоцитарної формули. Проведене оперативне втручання, санація черевної порожнини та застосування антибактеріальної терапії призвело до зменшення індексу постійності окремих мікроорганізмів в ексудаті хворих обох груп. У 93 % випадків у контрольній групі та в 90 % випадків в основній групі виявлялися асоціації аеробних та анаеробних мікроорганізмів, найчастіше кишкової палички та бактероїдів, рідше - фекальні ентерококи. Всі інші мікроорганізми траплялися у хворих обох груп рідко, хоча мали високу концентрацію. Через 24 години після оперативного втручання в пацієнтів обох груп не виявлялися пептострептоки, а в основній групі були відсутні клостридії. У хворих основної групи, у порівнянні з контрольною, кишкова паличка траплялася рідше на 36 %, бактероїди- на 13,3%, фекальні ентерококи- на 23,3 %. Проведене комплексне лікування знизило популяційний рівень мікрофлори в контрольної групи хворих, однак показники основної групи були вірогідно нижчими: кишкової палички - на 55,1%, бактероїдів - на 44,4%, фекального ентерокока – на 67,7%. Таким чином, дренування черевної порожнини запропонованим дренажно-сорбційним пристроєм знижувало бактеріальну контамінацію черевної порожнини, тим самим зменшуючи негативний вплив мікробного компонента на перебіг перитоніту. Протягом 1-ї доби з моменту оперативного втручання, за даними ПЕСВК, у пацієнтів контрольної групи збільшувався рівень ендотоксикозу, тимчасом в основній групі, вже через 12 годин, показники токсичності крові були достовірно меншими в порівнянні з контрольною. У наступні терміни досліджень спостерігалося зниження показників токсичності крові в обох групах, що можна пояснити позитивним ефектом від призначеного комплексного лікування. Однак в основній групі показники ПЕСВК в аналогічні строки дослідження були нижчими в порівнянні з показниками пацієнтів контрольної групи. Перед випискою рівень ПЕСВК нормалізувався в обох групах, проте був достовірно вищим у пацієнтів основної групи. За даними МСМ, через 12 годин із моменту оперативного втручання збільшується ендотоксикоз у пацієнтів обох груп. Показники токсичності в цей період суттєво між собою не відрізнялися. Через 24 години в основній групі рівень токсичності збільшився на 0,015 ум.од., а в основній групі - практично не змінився. До 3-ї доби показник МСМ зменшився в обох групах, однак його рівень був достовірно нижчим в пацієнтів основної групи, у порівнянні з контрольною. Перед випискою в пацієнтів основної групи, у порівнянні з контрольною, різниця становила 0,012 ум.од. Отже, комплексне лікування хворих із використанням запропонованого дренажного пристрою дозволяє більш ефективно знижувати рівень ендотоксикозу порівняно із застосуванням загальноприйнятих методів лікування. На 3-тю добу з моменту оперативного втручання, проведене комплексне лікування зменшувало ознаки запалення у хворих обох груп у вигляді зменшення кількості лейкоцитів, зникнення плазматичних клітин та зменшення відсотка юних та паличкоядерних нейтрофілів із відповідним підвищенням частки сегментоядерних нейтрофілів та лімфоцитів, хоча лейкоцитоз та зсув лейкоцитарної формули вліво зберігався. У той же час, у пацієнтів основної групи кількість лейкоцитів була на 0,73 Г/л менша, а частка паличкоядерних нейтрофілів на 1,5 % меншою в порівнянні з показниками контрольної групи. На 7-му добу у хворих основної групи практично всі показники суттєво не відрізнялися від нормальних показників загального аналізу крові, водночас у хворих контрольної групи середні показники лейкоцитарної формули були дещо вищими, що свідчило про наявність запального процесу, який повністю не ліквідувався. Перед випискою хворих показники загального аналізу крові стабілізувалися і знаходилися в межах норми в пацієнтів обох груп, однак у хворих основної групи нормалізація показників спостерігалася в середньому на 2 доби раніше, у порівнянні з контрольною групою. Отже застосування сорбційного методу в лікуванні хворих на дифузний перитоніт апендикулярного ґенезу дозволяє швидше усунути запальний процес в черевній порожнині, що підтверджувалося відповідними показниками загального аналізу крові. Із розвитком та прогресуванням запального процесу в черевній порожнині в організмі хворих спостерігається збільшення рівня ендотоксикозу, який, у свою чергу, викликає порушення імунного статусу, що можна охарактеризувати як вторинний імунний дефіцит. Проведені імунологічні дослідження показали, що при поступленні в пацієнтів обох груп спостерігалося пригнічення клітинної ланки імунітету, яке проявлялося в зменшенні кількості Т-лімфоцитів на 40 %, в основному за рахунок зниження числа Т- хелперів, кількість яких зменшилася у 2,5 раза в порівнянні із середніми показниками норми. Показник активних Т-лімфоцитів був на 37 % менше норми, крім того, внаслідок порушення нормального співвідношення між Т - лімфоцитами спостерігалося зниження імунорегуляторного індексу до 0,86, що у 2 рази менше норми. Всі ці зміни виявлялися на фоні помірного зменшення загального числа лімфоцитів. При поступленні, на фоні низького рівня В-лімфоцитів, імуноглобулінів М та А спостерігалося збільшення циркулюючих імунних комплексів у 2 рази в пацієнтів контрольної та 2,2 раза у пацієнтів основної групи. Рівень імуноглобуліну G відповідав середнім показникам норми. При перитоніті порушуються також фактори та механізми неспецифічної резистентності. Аналіз метаболічної активності фагоцитувальних клітин, за даними НСТ – тесту, виявив зниження їх функціонального резерву в обох групах. Нижчою, у порівнянні із середніми показниками норми, була фагоцитарна активність та фагоцитарне число, у той же час виявлялася збільшена кількість 0-лімфоцитів. На 5-ту добу, виявлялася позитивна динаміка з нормалізації окремих імунологічних показників у обох групах. Кількість Т- лімфоцитів збільшилася, хоча залишалася зниженою відносно норми. Про позитивну динаміку свідчило збільшення кількості Т- хелперів та зростання імунорегуляторного індексу. У пацієнтів основної групи спостерігалася більш виражена позитивна динаміка: так, загальний вміст Т- лімфоцитів становив 33 %, що на 1,6 % більше показника хворих контрольної групи, імунорегуляторний індекс, при нормі- 1,5-2, в пацієнтів основної групи досягав 1,44, у той же час в основній групі - достовірно нижчим (1,22). Проведене лікування сприяло активації гуморальних факторів імунітету, що проявлялося в збільшенні загального числа В-лімфоцитів та імуноглобулінів. У пацієнтів основної групи імунологічні показники були вищими, у порівнянні з контрольною, достовірна різниця спостерігалася між показниками імуноглобуліну М, який на 9,3% був вищим в основної групі. Збільшення функціональної активності клітин крові сприяло ефективній елімінації ЦІК, які зменшилися в контрольній групі на 9,8 %, в основній - на 22,4%, у порівнянні з рівнем при поступленні. У хворих обох груп, на 5-ту добу, збільшення кількості Т- лімфоцитів та В- лімфоцитів проявлялося відповідним зменшенням кількості 0- лімфоцитів. Проведене лікування сприяло збільшенню фагоцитарної активності та фагоцитарного числа, відповідні показники в основній групі були вищими. Застосування запропонованого методу у пацієнтів основної групи призвело до підвищення функціональної активності фагоцитувальних клітин, на що вказують достовірно вищі показники стимульованого НСТ- тесту. У порівнянні з попередніми дослідженнями, збільшився титр комплементу пацієнтів контрольної групи на 6,9 % у контрольній та на 12,1% в основній групі. На 9-ту добу з моменту оперативного втручання, у хворих обох груп продовжувала зростати кількість Т- лімфоцитів, в основному за рахунок Т-хелперів. Імунорегуляторний індекс відповідав межам норми як в основній, так і контрольній групі. При порівнянні кількість Т-лімфоцитів в основній групі була достовірно вищою на 5,8 % та відповідала нижнім показникам норми. Кількість Т-хелперів в основній групі була більшою на 9,5 % порівняно з контрольною, однак не досягала рівня норми. Збільшився також відсоток активних Т- лімфоцитів на 12,65 %, який при порівнянні з контрольною групою був на 1,78 % більше. Показники неспецифічної резистентності організму на 9-ту добу нормалізувалися в хворих обох груп. Однак в основній групі фагоцитарне число, показники НСТ – тесту, стимульованого НСТ- тесту виявлялися на достовірно вищому рівні в порівнянні з аналогічними показниками контрольної групи. Отже, застосування в пацієнтів основної групи запропонованого дренажно-сорбційного пристрою дозволило підвищити імунологічну реактивність, що проявлялося в достовірно вищих показниках гуморального та клітинного імунітету, а також факторів неспецифічного захисту, у порівнянні з пацієнтами контрольної групи. В пацієнтів основної групи імунологічні показники досягали нормальних рівнів у більш ранні строки, у порівнянні з пацієнтами контролю. Нормалізація температури у пацієнтів контрольної групи наставала на 4 – 5-ту доби після оперативного втручання, в основній - на 3-4-ту доби. В пацієнтів основної групи перистальтика виникала на 2-3-тю доби, в контрольній на 3-4-ту доби. Показники лейкоцитарної формули в осіб, в яких післяопераційний період проходив без ускладнень, свідчили про затихання запального процесу, однак у пацієнтів основної групи показники лейкоформули досягали нормального рівня в більш короткі строки. Так, уже на 7-му добу після оперативного втручання кількість лейкоцитів та відсоток паличкоядерних нейтрофілів у пацієнтів основної групи були в межах норми, у той час як у пацієнтів контрольної групи зберігалися ознаки запалення. Перебіг післяопераційного періоду ускладнився в семи пацієнтів контрольної групи та у двох основної групи, переважно у випадках гангренозного перфоративного апендициту з великою кількістю гнійного ексудату та зниженою реактивністю організму. У двох осіб контрольної групи та в одного пацієнта основної групи на 3-4-ту доби в ділянці операційної рани виявлявся запальний інфільтрат, що супроводжувалося підвищенням температури тіла та збільшенням лейкоцитозу, рівень токсичності в цей період дещо підвищився. В одного пацієнта контрольної групи післяопераційний період ускладнився утворенням сероми, що не супроводжувалося достовірними змінами лабораторних показників та рівня токсичності. У трьох пацієнтів контрольної групи та 1 пацієнта основної післяопераційний період ускладнився нагноєнням рани. Це ускладнення спостерігалося переважно в пацієнтів із високим рівнем ендотоксикозу та значним зменшенням імунологічної реактивності при поступленні. Додатковим сприяючим фактором розвитку цього ускладнення була наявність у двох хворих контрольної та одного хворого основної групи надлишкової маси тіла. Про розвиток ускладнення в пацієнтів свідчило посилення болю в ділянці рани на 2-3-тю доби з моменту операції, збільшення температури тіла до 38-39°С, кількості лейкоцитів та збільшення “зсуву вліво”, зменшення показників клітинного та гуморального імунітету. У пацієнтів без ускладнень в аналогічні терміни спостерігалося зменшення перелічених показників. В одного пацієнта контрольної групи спостерігалися лігатурні нориці. Середня тривалість перебування в стаціонарі в пацієнтів контрольної групи становила 11,5±0,45 дня, в пацієнтів основної - 9,31 ±0,57 дня. Таким чином, використання в комплексному лікуванні хворих на гострий апендицит, що ускладнився дифузним перитонітом, дренування черевної порожнини, запропонованим дренажно-сорбційним пристроєм, дозволяє в порівнянні із загальноприйнятим лікуванням швидше знизити рівень ендотоксикозу, нормалізувати температуру, активізувати фактори неспецифічного захисту, клітинну та гуморальну ланку імунітету. Застосування запропонованого способу лікування дозволило зменшити кількість післяопераційних ускладнень та тривалість перебування хворих в стаціонарі. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі наведені результати експериментальних, лабораторних та клінічних досліджень детоксикаційних та деконтамінуючих властивостей сорбогелю в комбінації з мірамістином, обґрунтовано ефективність застосування в комплексному лікуванні дифузного перитоніту апендикулярного генезу запропонованого дренажно-сорбційного пристрою. 1. При експериментальному перитоніті уведення в черевну порожнину тварин основної групи контейнерів із сорбогелем призводить до зниження популяційного рівня мікрофлори кишкової палички на 48,7%, бактероїдів – на 50,4 %, фекальних ентерококів - на 56,9 %, знижує токсичність перитонеального ексудату та сироватки крові, показники якої на 36,8 % та на 15 % відповідно менші в порівнянні з контрольною групою тварин. 2. Найбільш вираженими детоксикаційними та деконтамінуючими властивостями щодо токсичних факторів та мікроорганізмів перитонеального ексудату сорбогель володіє в перші 12 годин контакту з ексудатом. 3. Застосування сорбенту в поєднанні з 0,01% мірамістином дозволяє знизити токсичність ексудату на 15 %, популяційний рівень мікрофлори- на 25% у порівнянні з показниками стендових досліджень, в яких застосовувався лише сорбент. 4. Застосування в хірургічному лікуванні хворих на дифузний перитоніт апендикулярного генезу запропонованого дренажно-сорбційного пристрою, дозволяє знизити популяційний рівень кишкової палички на 55,1 %, бактероїдів - на 44,4 %, фекального ентерокока – на 67,7 % у перитонеальному ексудаті, у порівнянні з хворими, що отримували загальноприйняте лікування. 5. Застосування сорбційного методу в хірургічному лікуванні хворих на дифузний перитоніт дозволяє швидше усунути запальний процес у черевній порожнині, що підтверджується клінічними спостереженнями (нормалізація температури, поява перистальтики і т.п.) та відповідними показниками загального аналізу крові, які нормалізувалися в пацієнтів основної групи в середньому на 2 доби раніше, порівняно з контрольною. 6. Перебіг дифузного перитоніту апендикулярного генезу супроводжується значним зниженням імунологічної реактивності. Інтраопераційне уведення хворим основної групи запропонованого дренажно-сорбційного пристрою сприяє підвищенню імунологічної реактивності, що проявляється в достовірно вищих показниках гуморального та клітинного імунітету, а також факторів неспецифічного захисту, у порівнянні з пацієнтами контрольної групи. 7. Застосування запропонованого способу лікування дозволяє знизити рівень ендогенної інтоксикації, зменшити тривалість перебування в стаціонарі з 11,4 ± 2,82 дня у пацієнтів контрольної групи до 9,29 ± 1,88 дня та кількість післяопераційних ускладнень з 15,3 % у хворих контрольної групи до 5,4 % хворих основної. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З метою адекватного визначення тяжкості стану хворих на перитоніт, доцільно поряд із загальноклінічними методами дослідження застосовувати методи визначення стану ендотоксикозу, показників клітинного та гуморального імунітету, а також неспецифічних факторів захисту, що дозволить вчасно виявити у пацієнтів зниження реактивності організму та розвиток післяопераційних ускладнень. Враховуючи наявність у комбінації сорбогелю та мірамістину виражених детоксикаційних та деконтамінуючих властивостей щодо токсичних факторів та мікроорганізмів перитонеального ексудату, доцільно застосовувати його в комплексному лікуванні перитоніту. Під час дренування черевної порожнини при перитоніті, раціональним є застосування запропонованого дренажно-сорбційного пристрою. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Бочаров А.В., Білик І.І. Апендикулярний перитоніт. В кн.: Місцевий перитоніт / За редакцією проф. Б.О. Мількова. - Чернівці: Прут, 2001. – С. 134-144. (особистий внесок здобувача полягає в участі написання глави, присвяченої апендикулярному перитоніту) Діагностика запального процесу в очеревинній порожнині у хворих на гострий апендицит, ускладнений перитонітом / Ю.Є. Роговий, А.В. Бочаров, М.М. Гресько, І.І. Білик // Буковинський медичний вісник. - 2002. - Т.6, №1. - С. 111-114. (здобувач здійснив клінічну апробацію методики, статистичну обробку даних, оформив статтю до друку) Білик І.І. Детоксикаційні властивості комбінації ентеросгелю та сорбогелю при гнійному перитоніті // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2003. - Вип.20. - С. 168-170. Детоксикаційні та сорбційні властивості сорбогелю щодо гнійного перитонеального ексудату / Ф.Г. Кулачек, І.І. Білик, О.І. Іващук, О.А. Карлійчук, М. Дарагмех // Шпитальна хірургія. - 2004. - №4. - С. 118-121. (особистий внесок здобувача полягає у виконанні експериментальних досліджень, інтерпретації отриманих даних, оформленні статті до друку) Білик І.І. Лікування перитоніту за допомогою нового дренажного пристрою // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. - 2006. - Т.5, №1. - С. 48-49. Деклараційний патент на винахід 49166А Україна, МПК G01N33/48, G01N33/53. Спосіб визначення адекватності реакції захисних сил організму на ендотоксикоз при перитоніті / Мільков Б.О., Білоокий В.В., Бурденюк І.Т., Домбровський Д.Б., Бочаров А.В., Білик І.І., Магаляс В.М. - № 2001021265; заяв. 22.02.2001; опубл. 16.09.2002 // Промислова власність. - 2002. - № 9. - 2 с. (здобувачем обґрунтовано “новизну” винаходу, проведено статистичну обробку даних) Деклараційний патент на корисну модель 11988 Україна, МПК А61В17/00, А23В4/044. Спосіб дренування черевної порожнини при перитоніті / Пішак В.П., Білик І.І., Кулачек Ф.Г., Білик І.С., Магаляс В.М. - № u 200507142; заяв. 18.07.2005; опубл. 16.01.2006 // Промислова власність. - 2006. - № 1. – 2 с. (особистий внесок полягає в розробці нового способу лікування, клінічній апробації запропонованого способу, інтерпретації отриманих результатів) Деклараційний патент на корисну модель 12952 Україна, МПК А61В17/00. Спосіб дренування черевної порожнини / Пішак В.П., Білик І.І., Кулачек Ф.Г., Білик І.С., Магаляс В.М. - № u 200506827; заяв. 11.07.2005; опубл. 15.03.2006 // Промислова власність. - 2006. - № 3. - 2 с. (особистий внесок полягає в розробці нового способу дренування, клінічній апробації запропонованого способу, інтерпретації отриманих результатів) Ендотоксикоз при апендикулярному перитоніті / Б.О. Мільков, М.М. Гресько, І.І. Білик, В.М. Георгіца // Матеріали VI з’їзду Всеукраїнського лікарського товариства. - Чернівці, 2001. – С.74. (здобувач виконав експериментальні дослідження, здійснив статистичну обробку даних) Білик І.І. Детоксикаційні властивості сорбогелю за умов експериментального перитоніту // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання клінічної анатомії та оперативної хірургії”. - Чернівці, 2004. - С.75. Кулачек Ф.Г., Білик І.І., Білик І.С. Сорбційні методи у лікуванні обмеженого перитоніту // Матеріали XXI з’їзду хірургів України. - Запоріжжя, 2005. - С. 488-490. (здобувач розробив та обґрунтував запропонований спосіб лікування, здійснив клінічну апробацію методики) К лечению ограниченного перитонита / Ф.Г. Кулачек, И.И. Билык, И.С. Билык, М. Дарагмех // Материалы 4-й Всероссийской научно-практической конференции РАСХИ “Абдоминальная хирургическая инфекция”. - Москва, 2005. - С. 23. (здобувачем проведено клінічну апробацію методики, інтерпретацію отриманих даних) Лечение ограниченного перитонита / И.И. Билык, А.М. Плегуца, М. Дарагмех, О.В. Ротар // Материалы Конференции молодых ученых посвященной 60-летию Института хирургии им. А.В. Вишневского РАМН. - Москва, 2005. - С. 35. (особистий внесок полягає у розробці нового способу лікування, інтерпритації отриманих результатів) Билык И.И., Ковальчук Н.Г., Кулачек Я.В. Роль сорбентов в лечении воспалительных заболеваний органов брюшной полости осложненных перитонитом // Международный молодежный медицинский конгресс “Санкт-Петербургские научные чтения”. - Санкт-Петербург, 2005. - С. 78. (особистий внесок полягає у розробці нового способу лікування, проведено оцінку отриманих результатів) Білик І.І., Кабалюк О.П. Сорбційні методи в комплексному лікуванні апендикулярного перитоніту // Матеріали ІІІ-ої міжнародної медико-фармацевтичної конференції студентів та молодих вчених. - Чернівці, 2006. - С. 28. (особистий внесок полягає у розробці способу лікування, інтерпретації отриманих результатів, оформлення тез до друку) АНОТАЦІЯ Білик І.І. Оптимізація лікування запального процесу в черевній порожнині при перитоніті з використанням сорбенту. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 –хірургія. Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова, Вінниця, 2006. Дисертаційну роботу присвячено підвищенню ефективності хірургічного лікування перитоніту шляхом застосування сорбційного методу. Проведені експериментальні дослідження на собаках із змодельованим перитонітом та стендові дослідження на ізольованому перитонеальному ексудаті засвідчили наявність у сорбогелю виражених детоксикаційних та деконтамінуючих властивостей щодо токсичних факторів та мікроорганізмів перитонельного ексудату. Застосування сорбенту в комбінації з антисептиком показало більшу ефективність у порівнянні з їх окремим використанням. Розроблено та застосовано в клініці дренажно-сорбційний пристрій для лікування хворих на дифузний перитоніт апендикулярного генезу. Проведені загальноклінічні, мікробіологічні, імунологічні, спеціальні дослідження (визначення токсичності крові, перитонеального ексудату) засвідчили більшу ефективність застосування запропонованого методу в порівнянні із загальноприйнятими способами лікування перитоніту. Ключові слова: перитоніт, сорбент, детоксикація, дренажно- сорбційний пристрій. АННОТАЦИЯ Билык И.И. Оптимизация лечения воспалительного процесса в брюшной полости при перитоните с использованием сорбента.- Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.03 - хирургия. Винницкий национальный медицинский университет им. Н.И.Пирогова, Винница,2006. Диссертация посвящена повышению эффективности комплексного лечения перитонита путем применения сорбционного метода. Она состоит из экспериментальной части, выполненной на 32 собаках, которым моделировался каловый перитонит, стендовых исследований, которые выполнялись на изолированном перитонеальном экссудате, что был получен у больных на диффузный перитонит аппендикулярного генеза, и клинической. Клинический материал составили 76 больных на острый аппендицит, который осложнился диффузным перитонитом. После моделирования перитонита экспериментальным животным в брюшную полость вводились контейнеры, которые содержали сорбент “Сорбогель”. Исследования показали, что сорбент владеет выраженными детоксикационными и деконтаминационными свойствами относительно токсических компонентов и микроорганизмов перитонеального экссудата. Проведенные стендовые исследования на изолированном перитонеальном экссудате больных на перитонит аппендикулярного генеза показало, что наиболее выраженные детоксикационные и деконтаминационные свойства сорбент проявляет в первые 2-4 часа контакта с экссудатом, в дальнейшем свойства сохраняются, но выражены в меньшей степени. Установлено, что применение сорбогеля в комбинации с антисептиком мирамистин позволяет снизить токсичность экссудата на 15 % , популяционный уровень микрофлоры - на 25% в сравнении с показателями стендовых исследований, в которых использовался только сорбент. Экспериментально обосновано и внедрено в клинику способ дренирования брюшной полости дренажно-сорбционным устройством собственной конструкции. Использование дренажно-сорбционного устройства позволяет снизить популяционний уровень кишечной палочки на 55,1 %, бактероидов - на 44,4 %, фекального ентерокока – на 67,7 % в перитонеальном экссудате, в сравнении с больными,что получали общепринятое лечение. Проведенные общеклинические, микробиологические, иммунологические, специальные исследования (определение токсичности крови, перитонеального экссудата) показали, что использование предложенного метода у больных основной группы более эффективное в сравнении с общепринятыми методами лечения. Ключевые слова: перитонит, сорбент, детоксикация, дренажно-сорбционное устройство. SUMMARY Bilyk I.I. Optimization of treating an inflammatory process in the peritoneal cavity in case of peritonitis, using sorbent. - Manuscript. The thesis for obtaining the academic degree of a Candidate of Medical Sciences in speciality 14.01.03.- Surgery. M.I. Pyrogov Vinnitsia National Medical University, Vinnitsa, 2006. The dissertation deals with raising the efficacy of multimodality treatment of peritonitis via using the sorption method. The experimental trials on dogs with simulated peritonitis and studies on isolated peritoneal exudates carried out by the author evidenced the presence of detoxicating and microsorption properties of sorbogel in respect to the toxic factors and microorganisms of the peritoneal exudates. The use of a sorbent combined with an antiseptic displayed a higher efficacy compared with their individual application. A drainage-sorption device for the purpose of treating patients with diffuse peritonitis of appendicular genesis was developed and used in clinical practice. General clinical, microbiological, immunological, special (an assessment of the toxity of the blood and peritoneal exudates) investigations were indicative of a higher efficacy of the proposed method in comparison with the generally accepted modes of treating peritonitis. Key words: peritonitis, sorbent, detoxication, drainage-sorption device. ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ КУО- колонійутворювальні одиниці; ЛІІ - лейкоцитарний індекс інтоксикації; МСМ- молекули середньої маси; НСТ- нітросиній тетразолієвий тест; ПЕСВК- питома електропровідність сироватки венозної крові; ПЕЕ - питома електропровідність ексудату; ПТ- парамеційний тест; ЦІК - циркулюючі імунні комплекси. PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *