Номінаційні процеси у ботанічній лексиці східнополіських говірок (автореферат)

Національна академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

ПОІСТОГОВА Марина Валеріївна

УДК 811.161.2’28

Номінаційні процеси у ботанічній лексиці східнополіських говірок

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі діалектології Інституту української мови НАН
України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Гриценко Павло Юхимович,

Інститут української мови НАН України, завідувач
відділу діалектології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Мартинова Ганна Іванівна,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького,

професор кафедри

українського мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Конобродська Валентина Лаврентіївна,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка,

професор кафедри української мови.

Провідна установа – Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України, кафедра
української мови, м. Київ.

Захист відбудеться “8” лютого 2006 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 при Інституті мовознавства
ім. О.О. Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства
ім. О.О. Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України
(01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “28” грудня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук Н.Г. Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Одним з актуальних завдань сучасної лінгвістики є різноаспектне вивчення
лексики в її сучасному стані та історичному розвиткові, що можливе
тільки на підставі залучення інформації діалектологічних досліджень.

Хоча в останні десятиліття в українській діалектології збирання й опис
лексики діалектів відчутно пожвавився, проте про склад і поширення номі-
нативних одиниць багатьох тематичних груп і багатьох діалектних зон
інфор- мація відсутня, що унеможливлює створення синтетичних
дескриптивних праць, Словника українських говорів та Лексичного атласу
української мови.

Традиційно дослідження діалектної лексики зводиться до опису складу,
структурної організації окремих тематичних груп (ТГЛ), до з’ясування
ареалогії та генези кожної номінативної одиниці; чимало уваги приділено
описові семантичної структури лексем, способам і засобам номінації. При
цьому недостатньо опрацьованими залишаються механізми постання
номінативних одиниць, зокрема мотиваційні зв’язки.

З-поміж діалектних зон українського континууму віддавна увагу
дослідників привертає Полісся – один із заповідних ареалів українських
та слов’янських мовних і культурних старожитностей, важлива лабораторія
вивчення активних діалектотворчих процесів; попри очевидні успіхи у
вивченні поліських говорів і ця ділянка діалектології має досі чимало
лакун.

Системне вивчення лексики передбачає докладну увагу до всіх ТГЛ та до
взаємозв’язків між ними. Ботанічна лексика посідає одне з чільних місць
у лексичній структурі українських говорів: вона відтворює одну з
центральних для людини сфер довкілля, зберігаючи інформацію про шляхи
формування й розвитку цієї тематичної групи лексики, етапи пізнання й
вербалізації діалектоносіями позамовної дійсності. Ця лексика належить
до активно вживаної, тісно пов’язана з побутом і культурою народу,
відтворює спостереження діалектоносіїв над природою. Однак ця ТГЛ
української діалектної мови досліджена недостатньо, хоча флорономенам
говорів присвятили свої праці Й.О.Дзендзелівський, Ю.О.Карпенко,
Я.В.Закревська, І.В.Сабадош, Т.П.Заворотна, С.О.Іллічевський,
П.Ю.Гриценко, Ю.Кобів, О.А.Малахівська, Л.Д.Фроляк, Л.А.Москаленко,
О.Ф.Миголинець, Р.С.Омельковець та ін.; ботанічна лексика літературної
мови репрезентована у дослідженнях А.М.Шамоти, М.М.Фещенка, А.Й.Капської
та ін., а історичний розвиток одиниць цієї ТГЛ – у працях В.В.Німчука,
В.Л.Карпової, І.В.Сабадоша та ін. У студіях цих авторів описано склад,
походження, частково – ареалогію частини флорономенів. Однак досі
відсутній опис усієї ботанічної народної номенклатури як цілісної
системи в її просторовій варіативності; бракує монографічної праці про
флорономени в східнополіському говорі. Тому дослідження ботанічної
лексики – збирання, аналіз, репрезентація у різних формах – залишаються
особливо актуальними.

Опис лексики у межах ТГЛ як сегмента діалектного лексикону дозволяє
виявити багатопланові системні зв’язки між лексемами, дослідити характер
мотивації номінативних одиниць. Мотивованість мовного знака – це
закономірне, невипадкове відношення (зв’язок) між позначуваною і
позначуючою сторонами знака, між змістом і формою мовної одиниці, між
поняттям і його назвою.

Необхідність системного вивчення ботанічної лексики східнополіських
говірок зі спеціальною увагою до мотивації похідних номінативних одиниць
як одного з виявів номінаційних, ширше – діалектотворчих процесів
зумовила актуальність дисертаційного дослідження. У роботі розглянуто
лексичну і структурну мотивованість похідних флорономенів у
східнополіському говорі, зв’язки ботанічної лексики з ТГЛ, що
репрезентують інші ідеографічні сфери. Такий аспект вивчення зумовлений
насамперед тим, що значна частина зафіксованих флорономенів засвідчує
структурну похідність, збереження вихідних мотиваційних зв’язків; таких
номінативних одиниць у досліджуваному корпусі матеріалу 2240. Тому увагу
зосереджено на похідних назвах, завдяки яким можна пізнати динамічні
процеси у лексиці говірок. Корпус аналізованих одиниць об’єднує різні за
структурою, часом виникнення і мотивацією елементи.

Метою дослідження є з’ясування закономірностей виникнення похідних назв
рослин у східнополіських говірках, які зберігають мотиваційні зв’язки з
вихідними номінативними одиницями, відповідно – з іншими ТГЛ.

Завданням дослідження є:

– дослідити склад похідних флорономенів східнополіського діалекту;

– встановити джерела формування похідних флорономенів, їхні мотиваційні
зв’язки;

виявити типи мотиваційних моделей, мотиваційні ознаки та ступінь їх
продуктивності;

– визначити способи номінації.

Об’єкт дослідження – українські східнополіські говірки.

Предмет дослідження – мотиваційні зв’язки похідних флорономенів як вияв
номінаційних процесів у східнополіському діалекті, джерела і шляхи
формування одиниць цієї ТГЛ.

Джерелами дослідження послужили: власні експедиційні матеріали; фонд
записів ботанічної лексики О.А.Малахівської (зберігається у відділі
діалектології Інституту української мови НАН України); рукописний фонд
відділу діалектології, сформований за програмами Атласу української
мови, Загальнослов’янського лінгвістичного атласу; друковані й рукописні
словники та атласи.

Характеристика матеріалу. Матеріал зібрано за питальником, який укладено
за принципом ідеографічної повноти: було передбачено записування у
говірках як загальних назв рослин, так і назв, що відбивають анатомію
рослин, різновиди рослин та поширені сорти, етапи росту й достигання
плодів рослин, локативні назви; запрограмовано виявлення зразків
народної творчості, текстових коментарів, які відбивають осмислення
фітооб’єктів діалектоносіями, виявляють функції цих об’єктів та їх назв
у традиційній культурі. Матеріали записано у 173 східнополіських
говірках, розташованих у Чернігівській, Сумській та Київській областях.

У роботі використано описовий, лінгвогеографічний методи та методику
лінгвостатистики; використання лінгвогеографічного методу обмежене
передкартографічним упорядкуванням та інтерпретацією матеріалу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше виявлено типи мотивації
ботанічних назв східнополіського діалекту, з’ясовано продуктивність
моделей, способи номінації флорооб’єктів, досліджено зв’язки ботанічної
лексики з іншими ТГЛ.

Теоретичне значення дисертації полягає в поглибленні вивчення мотивації
як процесу, з’ясуванні закономірностей формування похідних номінативних
одиниць, системної організації діалектної лексики, в переорієнтації
студій над діалектною лексикою із фіксації та опису матеріалу як
статичних одиниць на динамічні процеси.

Практичне значення роботи полягає у виявленні реєстру мотиваційних ознак
і мотиваційних моделей, що може бути використане у семасіологічних,
історико-етимологічних, етнолінгвістичних дослідженнях; у науковий обіг
уведено новий діалектний матеріал, який може бути складником баз даних
для Ботанічного словника української мови, Словника українських говорів
та Лексичного атласу української мови.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні
відділу діалектології Інституту української мови НАН України,
представлено в доповідях на Наукових читаннях пам’яті Т.В.Назарової
(Київ, 1993), XVII діалектологічній нараді (Київ, 1997), міжнародній
науковій конференції “Діалектна лексика: лексикологічний,
лексикографічний та лінгвогеографічний аспекти” (Глухів, 2004),
діалектологічному семінарі “Фонетика, морфологія, словотвір” (Львів,
2004).

Теоретичні положення та результати досліджень відображено у 7
публікаціях, 5 з яких опубліковано у фахових виданнях.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дослідження виконано в межах теми
відділу діалектології Інституту української мови НАН України “Українська
діалектна мова сьогодні: онтологічний та гносеологічний аспекти” (№
держреєстрації 0101U003944).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, переліку умовних скорочень, списків джерел (25 позицій) та
літератури (314 позицій), додатків (включає індекс номінативних одиниць,
схеми активності творення похідних флорономенів та список обстежених
населених пунктів).

Повний обсяг дисертації становить 393 с., додатки займають 218 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” підкреслено важливість розширення студій з діалектної
лексикології, створення словників та лексичних атласів окремих ТГЛ чи
безвідносно до тематичного членування лексики; обґрунтовано актуальність
дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання
роботи, сформульовано наукову новизну, теоретичну й практичну цінність
отриманих результатів; звернуто увагу на вивчення мотивації номінативних
одиниць діалектної мови, пізнання якої розкриває розвиток та особливості
системної організації лексики, сприяє моделюванню мовної картини світу
діалектоносіїв.

У першому розділі “Мотивація номінативних одиниць як предмет діалектної
лексикології” проаналізовано стан дослідження лексики східнополіського
говору, зокрема внесок кількох поколінь діалектологів (О.Ф.Шафонського,
К.П.Михальчука, О.І.Соболевського, Ю.Ф.Карського, О.Б.Курило,
В.М.Ганцова, Ю.С.Виноградського, О.Н.Синявського, Ф.Т.Жилка,
З.Г.Ніколаєнко, В.М.Брахнова, Є.Г.Тичини, І.І.Приймака, О.С.Білої та
ін.) у різноаспектне дослідження цих говірок; підкреслено, що лексику
східнополіського говору вивчено спорадично: описано окремі ТГЛ (праці
Н.П.Дейниченко, Є.О.Черепанової, В.М.Куриленка, Л.І.Дорошенко,
Є.Д.Турчин, В.М.Бережняк, М.В.Никончука, В.Л.Конобродської та ін.).

Розглянуто проблему мотивології як напрямок дослідження діалектної
лексики; визначено підходи до вивчення мотивованості флорономенів в
українській мові, насамперед у працях В.Т.Коломієць, А.М.Шамоти,
І.В.Сабадоша, П.Ю.Гриценка, В.Л.Карпової, А.Й.Капської, Л.О.Симоненко,
М.М.Фещенка, Т.П.Заворотної, М.Чижмар, Л.А.Москаленко, Л.Д.Фроляк,
О.А.Малахівської, Р.С.Омельковець. Попри тривале вивчення мотивології
діалектної лексики ця проблема далека від її остаточного розв’язання.
Зазначено, що для мотивології актуальним є виявлення мотиваційних
зв’язків у свідомості діалектоносіїв, що було передбачено ще на етапі
записування матеріалу.

У другому розділі “Флорономени, мотивовані назвами інших об’єктів флори”
розглянуто репертуар похідних ботанічних назв, утворених від назв інших
флорономенів. Опис флорономенів включає: наведення базової одиниці;
встановлення мотиву номінації, визначення моделі, в якій реалізовано цей
мотив номінації; за необхідності подано коментарі діалектоносіїв, у яких
розкрито мотиваційний зв’язок чи причини вибору мотиваційної ознаки;
наведено деякі статистичні свідчення, зокрема: кількість номінативних
одиниць аналізованої групи, кількість дериватів від кожної основи,
кількість населених пунктів, у яких виявлено мотиваційну ознаку чи
модель мотивації.

У розділі розглянуто похідні флорономени від назв: культурних рослин,
дикорослих трав’янистих рослин, дерев, декоративних рослин, ягід, частин
рослин та загальних назв рослин. Виявлено, з одного боку, твірні основи,
а з другого, – усі похідні від кожної з твірних основ.

У досліджуваних говірках творення нових номінативних одиниць на базі
внутрішніх ресурсів ботанічної лексики є поширеним явищем: 152
флорономени є основою творення 731 нового флорономена. Найчастіше
твірними основами похідних назв рослин виступають назви культурних
рослин (39 твірних основ реалізовані у 243 дериватах): причому
здебільшого це назви дикорослих, рідше – декоративних, або інших
культивованих рослин. При творенні флорономенів назви загальновідомих
дикорослих трав’янистих рослин використано при найменуванні менш відомих
дикорослих трав’янистих рослин (27 твірних основ використано в 110 нових
номінаціях). Віддендронімні фітономени становлять 91 номінативну
одиницю, із яких 80 – похідні від назв дикорослих дерев, 11 – від назв
культурних дерев; усі віддендронімні похідні сягають 19 твірних основ,
зокрема 15 з них – назви дикорослих і 4 – культурних дерев.

Джерелом похідних назв рослин є назви частин рослин: 16 твірних основ
сягає 77 номінативних одиниць. 67 флорономенів (28 основ) виникло
внаслідок перенесення назв частин однієї рослини чи частини рослини на
частини інших рослин. Зауважимо, що похідні назви рослин утворено не
тільки від назв конкретних рослин, а й від загальних назв рослин (119
дериватів, 13 твірних основ); у деяких населених пунктах рослини мають
лише загальні назви: бур\йан ‘морква дика, Daucus carota’, ‘полин
звичайний, чорнобиль, Artemisia vulgaris L.’, ‘череда трироздільна,
Bidens tripartita L.’; \з’іл’:е ‘морква дика, Daucus carota’. Менше у
творенні флорономенів беруть участь назви декоративних рослин (21
номінативна одиниця, 7 твірних основ). Лише зрідка зафіксовано
флорономени, похідні від назв ягід (3 назви від 3 твірних основ) та назв
кущів (7 похідних від 2 твірних основ).

Спостережено різну активність твірних основ і частотність їх уживання.
Найширші поля похідних назв рослин творять назви культурних рослин,
напр.: \жито ‘жито посівне, Secale cereale’ є основою для творення назв
інших 6 рослин, 1 сорту, 2 частин рослин, 4 загальних назв: \жито,
\житниц’а, \житица, \житник, жит\н’ак, жи\т’ан’ік, жи\тец’, жит\нец’
‘лисохвіст лучний, Alopecurus pratensis’ – подібний до колосу жита
(інформатори: с\хоже до \жита, \дике – Верба Короп. р-н Чернігів. обл.;
кала\сок йак у \жит’і – Савинки Корюків. р-н Чернігів. обл.); \житниц’а
‘рутка лікарська, Fumaria officinalis’ – сизувато-зелений колір рослини
подібний до кольору жита; житн’ак ‘вид трави’ (інф.: па \житу рас\т’е –
См’яч Новгород-Сіверськ.р-н Чернігів. обл., Соснівка Глухів. р-н
Сумськ. обл.); \житница ‘трава на місці скошеного жита’; \житн’ік
‘волошка синя, Centaurea cyanus’ (характеристика за місцем типового
зростання); не\житник ‘цикорій звичайний, Cichorium intubus L.’
(підкреслено зв’язок за кольором квітів волошки синьої і цикорію
звичайного та актуалізовано ознаку – “в житі цикорій не росте”;
\житниц’а, \житниц’і, жит\нивка, жит\н’івки, \житничка, \житник ‘сорт
яблук’ (інф.: йак \жито с\п’ійе, во\на го\това – Біловежі І Бахмацьк.
р-н Чернігів. обл.); житн’а\кэ, \житн’ік’і ‘білий гриб, Boletus edulis,
який росте під час жнив’; \житники ‘гриби (з.н.), які ростуть в період,
коли красується жито’; \житникэ ‘гриби, які ростуть в період колосування
жита’; житни\ки ‘гриби, які ростуть під час жнив’ – мікономени,
мотивовані часом зростання; жит\це ‘мітелка кукурудзи’; жи\тец’, жи\т’ук
‘чорне зерно в житі’; похідні від жит-о зафіксовано у 118 н.п.1.

За такою ж моделлю у дисертації описано й інші назви; напр., вказано, що
бу\р’ак ‘Beta vulgaris’ є основою для творення 8 назв рослин, 2 сортів;
26 н.п.; кар\топл’а ‘Solanum tuberosum’ > назви 3 рослин, 4 сортів; 164
н.п.; назви дикорослих рослин ф’і\алка ‘Viola odorata L.’ > 14 рослин;
86 н.п.; кропи\ва ‘Urtica dioica’ > 7 рослин; у всіх н.п.; назви дерев
дуб ‘Quercus’ > 8 рослин, 5 сортів, 1 частини рослини; 141 н.п.; вер\ба
‘Salix L.’ > 8 рослин та 2 сорти; 61 н.п.; бе\реза ‘Betula’ > 6 рослин,
1 сорту; у всіх н.п.; назви частин рослин цв’іт > 14 рослин, 2 сортів;
98 н.п.; \шишка > 14 частин рослин; 45 н.п.; загальні назви рослин
тра\ва > 18 рослин, 1 загальна назва; в усіх н.п.; \йагода > 19 рослин,
3 частини рослини; 85 н.п.; к\в’ітка > 10 рослин; 15 н.п.; деякі
флорономени стали основою для творення назви 1 рослини, яка поширена у
багатьох н.п., напр.: \морква ‘Daucus sativus’ > ‘морква дика, Daucus
carota’; 117 н.п.; ог’і\рок ‘Cucumis sativus’ > ‘огірочник лікарський,
огіркова трава, Borago officinalis’; 95 н.п.; пен’ > ‘опеньок осінній,
Armillaria mellea Quеl’; 163 н.п.; би\лина > ‘полин звичайний,
чорнобиль, Artemisia vulgaris’; 117 н.п.); назви л’у\церна, \сон’ашник,
хр’ін, чере\да, жабу\рин’:а, оче\рет, вербо\л’із, о\сок’ір, \йаблун’а,
б\рун’ка, ра\сада стали основою номінації 1 рослини в 1 н.п.

Найчастіше мотивом номінації похідних флорономенів є зовнішня подібність
між рослинами, зокрема форми (листя, квітів: г\речка, г\речичка
‘кімнатна рослина’ – з листям та квітами, подібними до листя та квітів
гречки; стебла: \д’іка м\йата, со\бача м\йата ‘розхідник звичайний,
Glechoma hederacea L.’ – за подібністю висхідного стебла; плоду: рис,
\риска, \рисики, \рисова куку\руза ‘сорт кукурудзи’ – форма зерна
кукурудзи подібна до зерен рису; кольору: пра\с’анк’і ‘вид гриба’ (інф.:
\жовтийе йак п\роса – Ловинь Ріпкин. р-н Чернігів. обл.). Локальна
ознака у віддендронімних флорономенах виявлена лише у назвах грибів.
Мотиваційна ознака (МО) “смак” характерна для назв сортів рослин
(кар\топл’а, картоп\л’анка, картоп\л’ани г\руши ‘сорт груш’). Рідше
реалізовані МО “використання”, “придатність для вживання в їжу” (са\лат,
са\латка ‘кульбаба лікарська, Taraxacum officinale’), “консистенція”
(ду\бок ‘сорт яблук’, ду\бовка ‘сорт груші, сливи, дині, картоплі’ –
твердий, як дуб), “розмір” (лапу\шок, \хатн’і \лопух ‘кімнатна рослина’
– за розміром квітки (інф.: цви\те зда\ровими к\в’ітками – Сновське
Щорськ. р-н Чернігів. обл.), “лікувальні властивості рослини” (сер\дешна
крапи\ва ‘собача кропива п’ятилопатева, Leonurus quinquelobatus’) та ін.
У кількох номенів проступає дві МО: “форма” (листя) + “запах”
(ци\бул’ка, \зайача ци\бул’а, \зайцева ~, ~ ци\бул’ка, \зайушка,
гу\с’ача ци\бул’а, со\бача ци\бул’ка, \дика ци\бул’а, ~ ци\бул’ка
‘цибулька гусяча, Gagea lutea’ (інф.: \запах йак у сп\равжн’ойі і
\п’ірйачко – Роїще Чернігів. р-н); \дикий час\ник ‘часникова трава,
Allifria officinalis’), “запах” + “використання” (гу\рошник,
гур\ковн’ік, педгу\рошник, пудогу\рочник, гу\рошна тра\ва ‘огірочник
лікарський, огіркова трава, Borago officinalis’– листя рослини із
запахом огірка вживають у їжу), “зовнішня подібність” + “використання”
(як корм) (свинак\риып). У словосполученнях означуване передає
подібність між рослинами, а означення (з прямою чи переносною
семантикою) – властивість. Зауважимо, що означення, похідні від назв
тварин, мають спільне значення ‘дикорослий’.

Серед назв цієї групи 363 є словосполученнями і 342 – однослівними
назвами. Серед назв-словосполучень домінують атрибутивні
словосполучення, які нерідко зазнають універбізації та творення
афіксальних похідних: \д’ікайа \морква > д’іч, \зайача ци\бул’а >
\зайушка, гороб\йачий го\рох > горо\бинец’, маха\вийе гри\би >
махави\ки. Зафіксовано кілька описових різноструктурних утворень,
здебільшого неваріативних: пропозитивні номени (пад в’ід
т’імах\в’ейевк’і, до оў\са пуд\ходит’, йак на \моркв’і лист передають
подібність між рослинами) та назви-компаративи (\жито йак мох – про етап
росту жита).

Продуктивним типом номінації є однослівні утворення (342 одиниці):
переважають суфіксальні відіменникові похідні (як жи\тец’, жи\т’ук),
префіксально-суфіксальні (як педгу\рошник); частина номенів постала
внаслідок семантичної деривації (як \жито ‘лисохвіст лучний, Alopecurus
pratensis’, верба\лиз ‘кімнатна рослина’); спорадично відзначено складні
утворення, що постали шляхом основоскладання (як свинак\риып).

Продуктивність твірних основ виявляється різною: висока – у твірних
основ трав-а (35 номенів), кар\топл’-а (28), го\рох- (24), дуб- (22),
кушч- (19), \жит-о (17), ци\бул’-а (15), \моркв-а (14), к\л’евер- (14),
цв’іт- (13), кро\пив-а (11); непродуктивними – тимо\ф’ій-івка, хр’ін-,
\пижм-о, оче\рет-, чере\д-а, \шандр-а, жабу\рин’:-а, флокс-, о\сок’ір-,
по\р’ічк-и, брус\ниц’-і, ма\лин-а, \шишк-а, б\рун’к-а, дубц’-, \жолуд’-,
каш\тан-, го\р’іх- – по 1 номену.

У третьому розділі “Флорономени, мотивовані назвами нефлористичних
об’єктів” розглянуто ботанічні назви, похідні від назв реалій живої
природи, предметів та явищ довкілля, зокрема від назв людей, тварин,
органів або частин тіла живих організмів, предметів побуту, продуктів
харчування, одягу та взуття, фізичних, фізіологічних станів, хвороб,
предметів і явищ природи, рельєфу, топонімів, часових, релігійних та
міфологічних понять. В основі постання таких назв – спільні (реальні чи
уявні) ознаки, які у свідомості діалектоносіїв об’єднували нефітооб’єкт
і рослину.

Найпоширенішими у цій групі назв рослин виявилися асоціативні зв’язки з
реаліями живої природи – людьми, тваринами та органами, частинами тіла
живих організмів; це 660 назв рослин, що сягають 211 твірних основ.
Пізнаючи нові флорооб’єкти і прагнучи надати їм назву, діалектоносії
зіставляли ці об’єкти з іншими відомими об’єктами, насамперед із собою,
тваринами, частинами свого тіла чи тіла тварини; цьому сприяла давня
традиція приписувати рослинам ознаки, властивості живих істот,
персоніфікувати природу.

Продуктивними у творенні флорономенів виявилися назви людей як загальні
(назви родинних відносин, спорідненості й свояцтва, за соціальним та
суспільним станом, професією, заняттям, родом діяльності, національною,
партійною належністю), так і антропоніми (імена та прізвища).

Зафіксовано 244 назви рослин, що походять від антропономенів (112
основ); з них похідні від загальних назв осіб – 172 деривати від 71
основи та 72 похідні від 41 основи – від антропонімів. До продуктивних
основ належать д’ід (8 рослин, 5 частин рослин, 1 сорт рослини; виявлено
у 91 н.п.), \баба (5 рослин, 1 частина рослини, 2 сорти рослин; 75
н.п.), пан (3 рослини, 5 сортів рослин, 1 загальна назва рослини; 165
н.п.), \циган (2 рослини, 5 сортів рослин; 132 н.п.), вдо\ва (6 рослин;
13 н.п.); основи доч\к-а, сест\р-а, ку\м-а, байст\р’ук-, жид-, лит\вин-,
\некрут-, коро\лев-а, про\фесор-, ком’і\сар-, жовте\н’-а, п’іп-,
попа\д’-а стали базою творення назви 1 рослини чи 1 частини рослини в 1
н.п., тобто мають низьку продуктивність.

Ботанічні назви, похідні від антропономенів, мотивовані переважно
зовнішніми ознаками, причому часто основою асоціювання є не реальні
ознаки, властивості людини, а сталі оцінки, образне осмислення, напр.,
кілька рослин з червоними плодами мають назви кам’і\сарка, комсо\молка,
акт’аб\ронок, с\тал’інка. Назви титулованих осіб, привілейованих верств
населення, виступають базою творення фітономенів, які позначають рослини
з гарним зовнішнім виглядом, які вирізняються розміром, кольором,
смаком, запахом на тлі інших рослин; такі назви передають і
емоційно-оцінну характеристику рослини. Назви рослин, похідні від
етнонімів, спираються як на мотив номінації на узагальнений образ,
закріплений у свідомості діалектоносіїв за відповідною нацією, напр.,
\циган – рослина з темним забарвленням. Назви, які структурно оформлені
як парні найменування, мотивовані наявністю контрасних ознак рослини
(різноколірність квіток, особливість будови квітки, листків:
брат-і-сест\ра ‘фіалка триколірна, Viola tricolor’, \мати-й-\мачуха
‘підбіл звичайний, Tussilago farfara L.’, доч\ка-\недочки ‘фіалка
польова, Viola arvensis’ – кожна з цих назв ідею контрастності передає
по-різному).

Поширену групу флорономенів утворюють відантропонімні похідні; найбільше
назв рослин пов’язано з іменами І\ван (і\ваники, і\ван голо\ватий,
\ван’ка \мокрий, і\ванови \йагади – 8 рослин; 59 н.п.) та Ва\сил’
(ва\сил’ки, ва\силечки, васи\л’ок – 7 рослин, 1 сорт рослини; 107 н.п.);
деякі імена стали основою номінації однієї рослини, але зафіксовані в
багатьох н.п. Тимо\ф’ій (тимо\ф’ійівка, тимах\в’ійка ‘тимофіївка лучна,
Phleum pratense L.’; 154 н.п.), Гриц’ (г\рицики ‘грицики звичайні,
Capsella bursa-pastoris L.’; 97 н.п.), або назвою рослини, як одного
сорту О\дарка (а\дарка, а\дарачка, о\дора, б’іло\дора, \дара, део\дара,
\дарйа ‘сорт картоплі’; 28 н.п.). Тринадцять власних імен (Мат\в’ій,
Сер\г’ей, О\мел’ко, Гар\д’ей, Йали\сей, \Гал’а, Св’іт\лана, Бо\рис,
Ав\дот’йа, Ти\т’анка, Ми\хайлик, Па\расачка, Ро\ман) є основою номінації
1 рослини, шість (О\нопр’ій, П\рxс’ка, \Ол’а, \Куз’ма, Клим, Мар\йан) –
1 сорту і зафіксовані в 1 н.п. Мотиваційною ознакою для частини
найменувань є календарне значення імені, його темпоральна ознака: час
етапу росту, цвітіння чи достигання рослини збігається з часом
вшанування відповідного святого. Для низки назв, похідних від
антропонімів довідно визначити мотив номінації не можливо; ймовірно, у
таких випадках реалізовано загальну модель: “назва людини” > “назва
рослини”, тому рослина у різних говірках може мати назви, похідні від
різних антропонімів, напр.: йали\сей, \гал’а, св’іт\лана,
і\ван-і-\марйа, бо\рисове \з’іл’:а ‘галінсога дрібноквіткова, Galinsoga
parviflora Cav.’.

Серед флорономенів, похідних від назв осіб, найбільше (171) однослівних
номінативних одиниць; найчастіше це суфіксальні відіменникові деривати;
деякі флорономени постали шляхом семантичної деривації (д’ід ‘будяк
акантовидний, Carduus acanthoides L.’, ‘осот польовий, Cirsium arvense
(L.) Scop.’, ‘лопух, Arctium lappa L.’, ‘череда трироздільна, Bidens
tripartita L.’, ‘суцвіття будяка, ’, ‘плід череди, ’, ‘рідко посіяні
коноплі, вирощені для насіння’, ‘огірок, залишений на насіння’) та
внаслідок універбізації (пет\рdвс’ка г\руша > пет\ривка); окремі номени
зафіксовано лише у формі множини (коро\л’і ‘сорт квасолі’, пани\ч’і
‘кручені паничі, Ipomea purpurea’, ‘айстра, Aster’, ‘сорт квасолі’) та
збірних іменників (па\син’:е ‘зайві тютюнові, соняшникові пагінці’,
‘відростки на качанові капусти’). Менш поширеними є
номени-словосполучення (52) різної структури: переважають атрибутивні
(прикметник + іменник чи іменник + прикметник – \бабин в’ік ‘садовий
різновид айстри степової, Aster amellus L.’, ве\села ку\ма, ба\гата
не\в’істка ‘галінсога дрібноквіткова, Galinsoga parviflora Cav.’, д’ід
ко\л’учи ‘будяк акантовидний, Carduus acanthoides L.’), субстантивні
прийменникові словосполучення (\дохтар без на\жа ‘каланхое Дайгремонта,
Kalanchoe dajgremontiana’, ква\сол’а з \анґелками ‘сорт квасолі’),
пропозитивні номени (у каза\ки паш\ла ‘стрілка цибулі’) та компаративи
(гриб йак пан, гур\ки \наче близн’у\ки); атрибутивні словосполучення та
описові конструкції часто зберігають оцінну конотацію. Чимало складних
флорономенів утворено шляхом словоскладання (18 номенів), напр.:
\матка-й-ди\т’а ‘два огірки, що зрослися’, цар-\з’іл’:е ‘аїр
тростиновий, Acorus calamus’, рідше – основоскладання (3 номени), напр.:
калка\д’ед ‘будяк акантовидний, Carduus acantoides L.’, палу\мачуха
‘чебрець звичайний, Thymus vulgaris’).

Продуктивним у східнополіському діалекті є творення флорономенів від
зоономенів: 134 назви рослин утворені від 46 основ назв тварин: 14 назв
свійських тварин, 6 – диких, 11 – назви птахів; незначні групи
флорономенів сягають назв гризунів, земноводних, членистоногих,
плазунів; окремі назви утворено від загальних назв тварин. При цьому
мотивом номінації виступають різні ознаки: зовнішня подібність між
тваринами і рослинами, напр., волохатоопушені квітки асоціюються з
шерстю лисиці, ведмедя, собаки, а зморшкуватість листя, гриба,
кучерявість квітки лілії – з вовною барана; колючки на рослині – з
їжаком, щетиною вепра; колір та пухнасте суцвіття очерету – з куницею;
суцвіття деяких дерев і трав – з котом; виткі рослини – з павуком та ін.
Назви рослин, що сягають зоономена вовк, зберігають конотацію негативної
оцінки: вов\чок, вовч\ки ‘зайві пагінці на плодовому дереві’, ‘чорне
зерно в житі’; негативна оцінка усвідомлюється інформаторами (інф.:
в\род’е \х’ішчн’іка – Роїще Чернігів. р-н). Назви грибів з основами
вуж-, гад-, жаб-, зайач- об’єднує спільна ознака ‘неїстівний’; похідні
від бик-, бугай-, в’іл-, кобил-, к’ін’-, свин- передають ознаку “розмір”
(листя, квітки, суцвіття, плоду, гриба); похідні від з’е\з’ул’к-,
кана\рейк-, \галк-, ми\ш-, рак- – “колір” (квітів, трави, гриба);
похідні від \п’івник-, глист- – “форма” (квітки чи суцвіття, плоду,
гриба); менш поширеними мотиваційними ознаками є: “типове місце
зростання” (\жабур, жа\бурник ‘жабуриння, Conferva L.’, жаб\ник,
\жабниц’і ‘калюжниця болотна, Caltha palustris L.’ – за ознакою
‘вологий’), “кормові якості рослини” (\коники ‘конюшина повзуча, біла,
Trifolium repens L.’, кра\л’атн’ік ‘морква дика, Daucus carota’ –
рослини, які є добрим кормом для тварин), “використання” (коров\йак
‘дивина великоквіткова, Verbascum thapsiforme Schrad’ – використовують у
народній ветеринарії). Опосередковано передають ознаку “запах” назви
кла\пdвн’ік, блаш\чичник ‘багно звичайне, Ledum palustre’, “особливість
зростання” (к\вочка ‘сорт цибулі кущової’). Окремі назви мають дві
мотиваційні ознаки: “колір” + “розмір” (чарна\гузи ‘вид гриба’, жуч\к’і
‘сорт слив’), “колір” + “місце” (\жабки-\рабки ‘вид лілії’; так само
подвійну мотивацію передають двослівні номени (\п’івники бо\лотн’і,
\жабйачи \п’івники).

Похідні від назв тварин флорономени – це переважно прості назви (із 134
номінативних одиниць 117 є однослівними), утворені суфіксальним способом
від іменникових основ; 13 флорономенів утворено семантичним способом
(па\вук ‘кімнатна рослина’, рак ‘сорт картоплі’, ко\била ‘сорт слив’);
зрідка (6 назв) флорономени постали шляхом універбізації; номінація за
допомогою словосполучень виявилась незначною (14 назв), а складні
утворення – поодинокі (2 назви – результат основоскладання та 1 –
словоскладання).

Ймовірно, під впливом типової структурної організації ТГЛ антропономенів
та зоономенів і в ТГЛ флорономенів виявлено опозицію за статтю:
чоловічий – жіночий, пор.: обле\пиха (інф.: ро\д’уче) – \облепен’
(неро\д’уче), каш\тан (не \родит’) – кашта\ниц’а (та, шо \родит’), \липа
(цв’і\те) – ли\пун (не цв’і\те), бе\реза (\самка) – бере\зун (са\мец’)
та ін.; зафіксовано 20 таких корелятивних пар.

p

e

O u D

t

@

n

p

a

O O < z I ?-? ?.?0??P?R?`?b?r?pOzOTHOaOaOeOeOuoeuoeu?uoeu?uoeu?u?u?u?u?u?u?uoeu?u?u
?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?uoeu?u?ueu?u?u?uoeu?u?u?u?u?u?u?uoeuoeuoeu?

oio
oe$oe,oe.oe8oeuou?u?u?uouououou?ou?ouou?uouou?ou?uou?uou?uoueuou?uou?uou
?uou?ouou?ouououou?uou?u?uou?u?uou

h)+w^рослин демонструють широкі зв’язки з назвами частин тіла, органів
та інших елементів живого організму. Таких номінативних одиниць 282 (53
основи); найбільше похідних флорономенів від основи голо\в-а (6 рослин,
11 частин рослин; всі н.п.); \око (10 рослин, 2 сорти рослин, 4 частини
рослин; всі н.п.); \серце (7 рослин, 1 сорт рослини, 4 частини рослин;
всі н.п.); назви \вовна, \хобот, г\руди зафіксовано як назви 1 рослини,
н’іс – 1 сорту, \п’ірйа, \пазуха – 1 частини рослини, г\рива, к\лешн’і –
1 загальна назва в 1 н.п.

Типовою моделлю мотивації є зовнішня подібність рослини чи частини
рослини до анатомічної частини людини чи тварини, рідше – лікувальні
властивості рослини. У полікомпонентних флорономенах, що включають
анатомічні назви, основну мотивуючу функцію виконує означення, яке
нерідко містить емоційно-оцінну характеристику рослини (\царс’к’і \кудри
‘вид лілії’). Часто у флорономенах-словосполученнях наявна подвійна
мотивація (за\зулин’і капит\ки ‘фіалка запашна, Viola odorata’ – за
формою листка (інф.: в’ін на ка\пит па\хожий – Орлівка, Ямпільськ. р-н,
Сумськ. обл.) та часом цвітіння (час, коли кує зозуля). Структурно ці
назви найчастіше становлять словосполучення (144 одиниці), переважно –
атрибутивні (136 одиниць), рідше – субстантивні прийменникові (8).
Пропозитивні номени та компаративні структури зафіксовано зрідка
(відповідно 2 і 3). Велику групу (106) становлять однослівні похідні,
здебільшого суфіксальні деривати від іменникових основ; випадки
семантичної деривації відзначено зрідка; 3 номени –
префіксально-суфіксальним способом; меншу групу становлять складні
назви, 26 з яких утворено шляхом основоскладання, 1 – словоскладання.

Назви побутових реалій – предметів хатнього вжитку, знарядь праці,
музичних інструментів, зброї та ін. виявлено як мотивуючі основи частини
похідних флорономенів (217 назв рослин, які сягають 64 основ). Так,
основи м’іт\л-а – сягають назв 6 рослин та 5 частин рослин, поширені в
усіх н. п.; дзв’ін- – 8 рослин, 1 сорт рослини та 1 частина рослини; 71
н.п.; та\р’ілк-а – 7 рослин і 4 частини рослини; 59 н.п.; як основа для
творення назви однієї рослини зафіксовано: ко\с-а, \чашк-а, ста\кан-,
на\персток-, \шабл’-а, бала\лайк-а, ча\с-и, \коврик-, йод-, ко\ломаз’-;
одного сорту – \бомб-а, \пул’-а, ра\кет-а; частини рослини – \миск-а,
м’і\шок-, бо\чонок-, ко\робочк-а, \кошик-, \решет-о, п\робк-а,
кор\зин-а, прач-, \л’ул’к-а, по\душечк-а, \бавовн-а, \ват-а, клей-,
бу\лавк-а, пе\чатк-а, фла\кон-, пара\шут-, моту\зок-; усі ці похідні
функціонують лише в одній говірці, що дає підстави вважати їх
семантичними ендемізмами.

Похідні флорономени найчастіше відбивають зовнішню подібність між
позафлористичними реаліями і рослинами чи їх частинами; насамперед МО є
форма (суцвіття, квітів, стебла, плодів). Найчастіше МО “форма” виступає
єдиною мотиваційною ознакою найменування, хоча відзначено випадки
поєднання МО “форма” з іншими МО: “форма” + “використання”, “форма” +
“тактильне сприйняття”, “форма” + “консистенція”, “форма” + “подібність
дії”, “форма” + “розмір”, (МО “розмір” відзначена лише у назвах сортів
рослин), “форма” + “темпоральна ознака”; поєднуються й інші МО:
“зовнішня подібність” + “тактильна властивість”, “зовнішня подібність” +
“подібність дії”, “використання” + “фізична властивість”, “використання”
+ “тактильна властивість”, “використання” + “зовнішня подібність”;
зрідка виявлено інші МО: “морфологічна будова”, “специфіка існування”,
“консистенція”, “локальна ознака”, “колір”, “функціональна подібність”.

У цій групі флорономенів найпоширенішими є однослівні утворення (133 із
217); найчастіше це суфіксальні відіменникові похідні (ме\т’олочка,
ка\чалочка, \в’іничок, бат’і\жок), нерідко – у формі множини (\в’іники,
ка\чалки, бато\ги); 22 флорономени постали внаслідок семантичної
деривації: \в’іник ‘полин звичайний, чорнобиль, Artemisia vulgaris L.’;
йод ‘медунка темна, Pulmonaria obscra Dum’; ‘головка соняшника’ –
та\р’елка, \чашка, \кошик, \решето, \колесо, ло\пата. Менш продуктивними
є полікомпонентні номінативні одиниці (81), серед яких поширені
атрибутивні словосполучення (32) (\царс’ка св’і\ча, качал\кове п\росо),
субстантивні прийменникові (п\росо на \в’іники), які відзначаються
сталістю у функціонуванні та пропозитивні номени (25) (і\де в т\рубку,
пус\тило \голки). Зафіксовано 15 назв-компаративів (ар\бузи йак
ба\чоначки ‘сорт гарбуза’, гус\те йак ш\чdтка ‘густі сходи’); зрідка
флорономени утворено шляхом основоскладання (3): серпо\р’із. На
наддіалектному рівні спостережено широку валентність твірних основ, їхню
здатність приєднувати різні словотвірні афікси при спільній семантиці
деривата (напр.: мет\л-иц(’)а, ~’-уг, ~’-у\га, ~’-ак, ~’-а\чок, ~ -ичка
‘тонконіг лучний, Poa pratensis L.’.

Окрему широку групу флорономенів складають похідні від основ назв
продуктів харчування (178 дериватів, 29 основ). Найчастіше флорономени
цієї групи сягають назви моло\ко – 9 рослин, 2 сорти рослин, 1 частина
рослини, 1 загальна назва; всі н.п.; мед – 7 рослин, 4 сорти, 2 частини
рослин; 146 н.п.; у назвах сортів рослин найчастіше виступають лексеми
\цукор – 5 рослин, 21 сорт рослин; всі н.п.; \каша – 4 рослини, 19
частин рослин; 94 н.п.; ка\лач – 5 рослин, 10 частин рослин; всі н.п.
Назви страв \коржик, \сирн’ік, йа\йешн’а, л’е\п’ешка зафіксовано як
назви 1 рослини, назви пе\реп’ічка, \пиво, шака\лад – 1 сорту рослин,
назви \йушка, канх\в’ета, голуб\ц’і – 1 частини рослини – усі назви
виявлено в одному н.п. Похідні назви рослин найчастіше постали за
зовнішньою подібністю, насамперед форми (квітів, суцвіть, листя,
плодів), кольору (квітів, листя, соку, плодів) та смаку (квітів,
плодів). Відзначено випадки поєднання МО: “зовнішня подібність” +
“їстівність”, “медоносна властивість” + “смак” + “запах”. Монолексеми
(іменникові суфіксальні утворення) домінують (99 номінативних одиниць);
шляхом основоскладання утворилось 2 найменування; полікомпонентні назви
становлять 77 номінативних одиниць (переважно атрибутивні
словосполучення, рідше – субстантивні, всього 3 номінативних одиниці) та
пропозитивні номени (11).

Творення флорономенів від назв одягу і взуття, аксесуарів до одягу,
прикрас також відзначається активністю: 50 дериватів сягають 22 основ;
зокрема се\режки > 2 рослини, 5 частин рослин та 1 сорт; 43 н.п.; \шапка
> 1 рослина, 7 частин рослин; 48 н.п.; \ґудзик > 3 рослини, 1 сорт
рослини, 2 частини рослин; 8 н.п.; назви п\лат’:а, брил’ стали основою
номінації однієї рослини, \шуба, пе\л’ушка, ш\л’апа – частини однієї
рослини, \латка – одного сорту; зафіксовано в одному населеному пункті.
Типовою для цієї моделі номінації є модель мотивації – подібність між
реаліями за формою. МО “форма” найчастіше виступає єдиною ознакою
мотивації найменування (б\рилики ‘кручені паничі, Ipomea purpurea’,
чере\вички ‘настурка, Tropaeolum majus’, се\режки ‘декоративна квітка’,
‘фуксія, Fuxia’, ‘сорт помідорів’, ‘суцвіття деяких дерев’, \зонтик
‘суцвіття трав’). Відзначено випадки поєднання МО “форма” і “час”
(зо\зулини чере\вички ‘черевички зозулині, Cypripedium calceolus L.’,
‘фіалка запашна, Viola odorata’ – час цвітіння збігається з часом, коли
починає кукувати зозуля). Зрідка в основу назв покладено інші МО:
“колір” (хва\та ‘галінсога дрібноквіткова’, хва\та \д’ев’ічйа ‘кімнатна
рослина’; зе\зул’іне п\лат’:е ‘чемериця Лобеля, Veratrum lobelianum
Bernh.’ – за кольором квітів), “розмір” (шла\пак ‘сорт яблук’; \куз’іки
‘сорт груш’; \вирас йак \шапка гриб ‘великий гриб’) або “функціональна
подібність” (ка\жух, кожу\шок, кожу\шанка ‘верхня м’яка шкаралупа
волоських горіхів’; кожу\хи, кожуш\ки ‘лушпиння цибулі’; кожу\шин’:е
‘обгортка на качані кукурудзи’; \шубка ‘верхня м’яка шкаралупа волоських
горіхів’; пи\л’ушки ‘обгортка на качані кукурудзи’ – те, що покриває
зверху). Виявлено, що той самий мотиватор як назва різних рослин чи
частин рослин може передавати різні МО, напр., \куз’ік’і ‘квітки лопуха’
– МО “форма”; \куз’іки ‘сорт груші’ – МО “розмір”; зе\зул’іне п\лат’:е
‘чемериця Лобеля’ – МО “колір” ‘строкатий, рябий’ і за\зулини чере\вички
‘черевички зозулині’, ‘фіалка запашна’ – МО “час”. Найпродуктивнішим
типом номінації є однослівні (32 з 50); полікомпонентні назви (18)
утворені за моделлю атрибутивного словосполучення, окремі назви є
компаративами (\вирас йак \шапка, к\в’іточки \наче се\режки).

Окрему групу серед фітономенів складають похідні від назв хвороб (32
деривати, 13 основ). Ці флорономени найчастіше пов’язані з назвами таких
хвороб, як \кур’ача сл’іпо\та (7 рослин; 164 н.п.); \рана (4 рослини; 19
н.п.); ки\ла (1 рослина, 3 частини рослини; 42 н.п.). Часто назви хвороб
(радику\л’іт, мо\зол’, ли\шай, пере\л’ак, свер\б’іж) є основою номінації
однієї рослини і зафіксовані в одному н.п.; МО “використання рослини для
лікування відповідного захворювання”: \ран:ик ‘алое деревовидне, Aloe
arborescens’, ‘каланхое, Kalanchoe’, ‘агава, Agave’, рад’іку\л’ітн’ік
‘агава, Agave’, му\з’іл’ник ‘кімнатна рослина’, ли\шайник ‘чистотіл
великий, Chelidonium majus L.’ та “зовнішня подібність”: к’іс\та ‘омела,
Viscum album L.’, \ґул’а ‘наріст на стовбурі дерева’, ‘відросток на
качанові капусти’. Із 32 номінативних одиниць 16 є монолексемами, серед
яких переважають суфіксальні відіменникові похідні; зафіксовано
віддієслівне утворення (падар\ван) та префіксально-суфіксальний дериват
(рас\ходн’ік); кілька номенів постали внаслідок семантичної деривації;
деякі похідні мають форму множини (\ґул’і, \ґили) та збірності
(\ґил’:а); відзначено явище універбізації. Із 16 полікомпонентних назв
виділяються атрибутивні словосполучення, рідше – пропозитивні номени
(ка\пуста паш\ла в ки\ли).

Порівняно невелику групу флорономенів (13 похідних від 7 основ)
утворюють похідні від назв фізичних та фізіологічних станів живого
організму: сон > 4 рослини і 1 частина рослини; 136 н.п.; др’і\мота > 1
рослина; 1 н.п.; назви мотивовані уявленнями про магічні й цілющі
властивості рослин, їх здатність викликати відповідні зміни в організмі.
Переважають однослівні номени (8 одиниць), що постали внаслідок
суфіксації та семантичної деривації, 4 – полікомпонентні утворення, 1
складена назва.

Флороназви (90 одиниць від 26 основ), похідні від назв предметів і явищ
природного оточення людини, так само демонструють різну словотвірну
активність: найчастіше це лексеми \з’ірка, зо\р’а > 12 рослин, 1 сорт;
53 н.п.; сн’іг > 6 рослин, 1 сорт; 34 н.п.; холо\док > 1 рослина; 123
н.п.; низка назв має виразні ознаки ендемічності – поширені в 1 н.п. і
позначають один флорооб’єкт (напр.: факел ‘сорт помідорів’). Відзначено
4 випадки нетипової, дублетної реалізації тієї ж МО: у словосполученнях
\син’е \небо, \т’омна \туча ‘садовий різновид айстри степової, Aster
amellus L.’ означення посилює означуване.

Окрему групу (93 одиниці) творять флорономени, похідні від назв часових
понять; найпродуктивнішими з 18 основ є назви пір року (ос’ін’ > назви 4
рослин, 3 сортів, 1 загальна назва; 54 н.п.; вес\на > 2 рослин, 2
сортів, 1 загальна назва; 27 н.п.) та назви, пов’язані з народним
календарем, переважно в номінації сортів рослин (с\пасовс’к’і \йаблука,
пок\ровс’ка г\руша, тро\йецк’і дуб, інф.: з т\ройци розви\вайеца – с.
Задеріївка, Ріпкін. р-н, Чернігів. обл.). Окремі флорономени мають
незначне поширення (як д’ікаб\рист ‘кімнатна рослина’, ап\рел’ка ‘сорт
гречки’), що дає підстави відносити їх до ендемізмів. Типовою МО назв
цієї групи є вказівка на час висівання (вес\н’ана пше\ниц’а, йаро\ви
йач\м’ін’, о\зиме \жито, ма\йовка ‘сорт гречки’, \майка ‘сорт
картоплі’), зростання (вес\н’анийе гри\би, у \восен’ гри\би), цвітіння
(\бабине \лxто ‘пізньоцвіт осінній, Colchicum autamhale’, д’ікаб\рист
‘кімнатна рослина’, т\ройца ‘волошка синя, Centaurea cyanus’),
достигання (йара\вийе \йаблока ‘сорт яблук’, полу\л’ітка, \л’ітка,
с\пасовка ‘сорти капусти’). У словосполученнях, де означуване слово –
назва рослини, мотивацію передають означення. Із 93 фітономенів цієї
групи 55 є полікомпонентними назвами, насамперед атрибутивні, зрідка –
субстантивні прийменникові словосполучення (гри\би в жн’і\ва, у \восен’
гри\би); 35 – однослівними; 3 – складні назви.

Невелика група флорономенів (28 одиниць) утворена від назв металів,
мінералів, речовин (7 основ), з якими флорооб’єкти пов’язують асоціації
за кольором (квітів, листя, плоду) (золот\ник ‘калган, Potentilla
erecta’, ‘парило звичайне, Agrimonia eupatoria’, зала\тарка ‘сорт
тютюну’, \поп’елка ‘сорт яблук’), загальним зовнішнім виглядом,
фізичними особливостями рослин – характером плоду (каме\ниц’а
‘костяниця, Rubus saxalitis L.’, інф.: м\йагкаго не\ма, \чисто
кам’ін\ц’і – с. Макишин, Городнян. р-н, Чернігів. обл.; усе\редин’і
каме\нец у \йейі – с. Лупасове, Корюків. р-н, Чернігів. обл.), деревини
(п’іс\ковий дуб, інф.: с\лабий), рідше назви передають смакові
властивості коли назви стосуються сортів (п’іс\ковий гар\буз, інф.: йак
са\лодк’і, то так за\вец’а – с. Стольне, Менськ. р-н, Чернігів. обл.) та
місце зростання рослин (п’і\сочники ‘гриби, які ростуть на піску’).
Найчастіше основою творення флорономенів є лексема \золото (4 рослини і
2 сорти рослин; 154 н.п.); найменш продуктивними – в’іск (1 рослина в 1
н.п.), к\рем’ін’ (1 вид рослини в 1 н.п.), за\л’ізо (1 сорт рослини в 1
н.п.). За структурою – це атрибутивні словосполучення (14 одиниць) та
однослівні номени (14 одиниць).

Розгалуженою (148 одиниць) є група флорономенів, похідних від назв
географічних об’єктів – апелятивів і онімів; високу продуктивність мають
лексеми л’іс (10 рослин, 2 загальні назви; всі н.п.); бо\лото (5 рослин;
9 н.п.); Укра\йіна (6 сортів; 12 н.п.); Ту\реч:ина (5 сортів; 21 н.п.);
Ки\тай (4 сорти; 14 н.п.); А\мерика (1 рослина, 3 сорти; 81 н.п.);
\Кийів (1 рослина, 2 сорти; 11 н.п.); деякі назви стали основою
номінації однієї рослини чи одного сорту, але зафіксовані в багатьох
населених пунктах (Ан\тоново – 155 н.п., \Н’іжин – 90 н.п., \Гайшин – 50
н.п., баг\но – 31 н.п.), значна кількість назв (Ру\мун’ійа, І\тал’ійа,
Г\руз’ійа, Крим, Ал\тай, Че\л’абинс’к, \Харк’ів, Ба\турин, Ло\син’івка,
степ, \п’івн’іч, \море, пут’) є основою номінації 1 рослини чи 1 сорту в
1 н.п. МО цих флорономенів є локальна ознака, насамперед вказівка на
характерне середовище поширення, існування, місце зростання рослини;
зрідка мотивацією назв виступає спосіб існування та властивість рослини,
в одному номені поєднано МО “колір” і “особливість зростання” (\син’е
\море ‘садовий різновид айстри степової, Aster amellus L.’ – за синім
кольором квітів і особливістю зростання великими кущами, заростями, що
асоціюється з морем), продубльовано МО у номені баг\но бо\лотн’е ‘багно
звичайне, Ledum palustre’ – за особливістю зростання у сирих і
заболочених місцях. Флорономени, похідні від назв географічних об’єктів,
переважно позначають сорти культурних рослин; їхні назви передають
вказівку на походження сорту, центр поширення, місце селекції. У
відтопонімних назвах рослин відзначено два типи мотивації: це може бути
чітко окреслений топос (назви вказують на точний центр поширення) і
узагальнене географічне окреслення ‘сорт (чи рослина) завезений здалеку,
чужий’. За структурою назви поділяються на однослівні (74),
словосполучення (73); складені назви (1).

Назв релігійних та міфологічних понять сягає 7 флорономенів (3 основи),
які відтворюють асоціації за зовнішніми ознаками плодів (ква\сол’а з
\анґелками, хрис\тосики), номен чортопо\лох ‘галінсога дрібноквіткова’
за ознакою “шкідливий для людини” та будяк “магічні властивості”.

Таким чином виявлено й описано флорономени усіх груп залежно від
ідеографічної віднесеності лексики, що лягла в основу творення назв
флорооб’єктів.

У “Висновках” узагальнено спостереження над складом, джерелами
формування ботанічної лексики східнополіського діалекту, над
номінаційними процесами у цих говірках.

Відзначено, що зв’язки похідних флорономенів з назвами різних тематичних
груп неоднакові щодо інтенсивності – кількості похідних та їх поширення
у говірках, їх просторової поведінки. Найпоширенішими є мотиваційні
зв’язки назв одних рослин з назвами інших рослин, що демонструє типовий
принцип у пізнанні діалектоносіями довкілля: принцип найближчого
оточення реалії, на тлі якого пізнається (і дістає вербальне
закріплення) новий десигнат. Другим за кількістю похідних флорономенів є
коло понять (та їхніх назв), пов’язаних з людиною, тваринами, органами
та частинами тіла живих організмів, назвами речей побуту, продуктів
харчування, географічними назвами. Кількісно меншою є група
флорономенів, що сягають назв одягу та взуття, часових відрізків, явищ
довкілля; вузькі номінативні групи творять флорономени, похідні від назв
хвороб, металів, мінералів, речовин, а також фізичних, фізіологічних
станів людини, денотатів зі сфери релігії та міфології.

Зафіксовано регулярність переносу назви з одного денотата на
флорооб’єкт, регулярність асоціативних зв’язків, що виявляється у
транспозиції кількох назв однієї реалії на рослину.

Спостережено різну активність твірних основ назв рослин і водночас різну
частотність їх уживання. Відповідно розподіляються й моделі мотиваційних
зв’язків:

– продуктивними є моделі мотивації: ‘назва рослини’ > ‘назва рослини’
(731 номінативна одиниця), ‘назва людини’ > ‘назва рослини’ (244),
‘назва тварини’ > ‘назва рослини’ (134), ‘назва органу та частини тіла
живого організму’ > ‘назва рослини’ (282), ‘назва реалії побуту’ >
‘назва рослини’ (217), ‘назва продукту харчування’ > ‘назви рослини’
(178), ‘географічна назва’ > ‘назва рослини’ (148);

– менш продуктивними: ‘назва часового поняття’ > ‘назва рослини’ (93),
‘назва явища природного довкілля’ > ‘назва рослини’ (90), ‘назва одягу
та взуття’ > ‘назва рослини’ (50);

– малопродуктивними: ‘назва хвороби’ > ‘назва рослини’ (32), ‘назва
металу, мінералу чи речовини’ > ‘назва рослини’ (28), ‘назва фізичного,
фізіологічного стану людини’ > ‘назва рослини’ (13), ‘релігійна,
міфологічна назва’ > ‘назва рослини’ (7).

Усе це є свідченням ієрархії цінності цих зв’язків у загальній мовній
картині світу носіїв східнополіських говірок, в якій домінує
мотиваційний зв’язок “рослина” > “інша рослина”.

Найчастіше асоціативний зв’язок флорооб’єктів з іншими денотатами
відбувається за зовнішньою подібністю, рідше – на підставі оцінки
внутрішніх та функціональних властивостей рослин.

Розподіл мотиваційних ознак у різних групах фітономенів неоднаковий: на
тлі домінування одних МО в одних групах спостерігається їхня відсутність
в інших групах. Зафіксовано реалізацію тієї ж МО у називанні різних
рослин, що нерідко спричиняє омонімію серед назв рослин.

Варіативність оцінок флорооб’єкта діалектоносіями у різних говірках
часто зумовлює виникнення великої кількості назв однієї рослини, які
утворюють ряд міжговіркових відповідників: ту саму рослину називають
по-різному, підкреслюючи її колір, форму, призначення та ін., напр., для
галісоги дрібноквіткової зафіксовано 92 назви, для садового різновиду
айстри степової – 56 назв.

Назви рослин можуть бути немотивованими, мономотивованими та
полімотивованими. В основі переважної більшості назв рослин зі
збереженою мотивацією лежить одна мотиваційна ознака, що є типовим;
водночас зафіксовано чимало похідних мотивованих назв, у яких проступає
дві чи три мотиваційних ознаки.

Варіативними у межах діалекту як сукупності говірок є не тільки МО, а й
типи номінативних одиниць. Найпродуктивнішою є однослівна номінація, а
серед останніх домінують афіксальні деривати (найчисельніша група –
відіменникові суфіксальні похідні, для творення яких використано 120
суфіксів). Відзначено випадки, коли продуктивний суфікс, за допомогою
якого утворено багато похідних назв, поширений у незначній кількості
говірок; чимало з цих дериватів не належать до одиниць із широкими
ареалами; водночас, окремі словотворчі афікси, які представлені у
небагатьох дериватах, поширені у багатьох говірках; окремі суфікси
виявлено в поодиноких назвах рослин, що функціонують в одному н.п. На
рівні діалекту як цілості спостережено широку валентність твірних основ,
їхню здатність приєднувати велику кількість словотвірних афіксів при
спільній семантиці деривата.

Поширеним способом творення похідних флорономенів є семантична
деривація; префіксальні та префіксально-суфіксальні утворення не
належать до високочастотних.

Серед способів номінації поширеними є полікомпонентні назви, які мають
варіативну структуру (переважають атрибутивні словосполучення, зрідка –
пропозитивні номінативні одиниці, компаративи); внаслідок універбізації
зафіксовано згортання словосполучень до атрибута; до низькочастотних
належать складні назви.

Дослідження мотивації фітономенів східнополіського діалекту, як
компонент узагальнювальної праці про мотивацію діалектної лексики,
вимагає у майбутньому зіставлення репертуару використаних в інших
тематичних групах моделей мотивації, виявлення загальних тенденцій
мотивації як складника номінаційних процесів, окреслення специфічних,
притаманних окремим ТГЛ, моделей мотивації та мотиваційних ознак.

Аналіз номінаційних процесів у ботанічній лексиці східнополіського
діалекту продемонстрував динамізм і активність діалектотворчих процесів
у сучасних говірках.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нове джерело регіональної лінгвогеографії // Мовознавство, 1993. – №
1. – С. 75-76.

2. Говірки с. Буда, Стечанка Чорнобильського р-ну // Говірки
Чорнобильської зони. Тексти. – К.: Довіра, 1996. – С. 213-238, 284-287,
319-324.

3. Проблема східнополісько-південноросійського діалектного суміжжя //
Український діалектологічний збірник. Книга 3. – К.: Довіра, 1997. –
С.164-167.

4. Лексика середньополіських говірок як об’єкт ономасіологічного
вивчення. Назви дикорослих трав’янистих рослин. Назви ягід // Говірки
Чорнобильської зони. Системний опис. – К.: Довіра, 1999. – С. 134-167.

5. Мотивація флорономенів у східнополіських говірках (Культивована
рослина – дикоросла рослина) // Волинь – Житомирщина.
Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. – Житомир, 2001. –
№ 6. – С. 75-90.

6. Із спостережень над східнополіськими фітономенами. Клечання // Волинь
– Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. –
Житомир, 2005. – № 14. – С. 167-178.

7. Назви побутових реалій як база творення вторинних флорономенів у
східнополіських говірках // Діалектна лексика: лексикологічний,
лексикографічний та лінгвогеографічний аспекти. – Глухів, 2005. – С.
194-212.

АНОТАЦІЯ

Поістогова М.В. Номінаційні процеси у ботанічній лексиці східнополіських
говірок. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Інститут мовознавства
ім.О.О.Потебні НАН України. – Київ, 2005.

Робота присвячена дослідженню номінаційних процесів у східнополіських
говірках, зокрема закономірностей виникнення похідних флорономенів,
їхньої мотивації.

Виявлено мотиваційні зв’язки похідних назв рослин із назвами інших
тематичних груп лексики, відношення кожного мотивованого знака до
мотивуючого, проаналізовано різнопланові процеси, що супроводжують
виникнення та функціонування лексем цієї ТГЛ.

Окреслено набір мотиваційних ознак, покладених в основу похідних
номенів.

Виявлено моделі мотивації ботанічних назв (в основу виділення моделей
мотивації покладено ідеографічний принцип – належність мотиватора і
мотивованого знака до відповідної тематичної групи лексики), визначено
ступінь їх продуктивності. Проаналізовано відношення флорономенів як
окремого сегмента лексичної системи східнополіського діалекту до
номінативних одиниць інших тематичних груп. Досліджено способи називання
флорооб’єктів, репертуар словотвірних засобів та їх функціональне
навантаження.

У дисертації відтворено просторові характеристики кожної номінативної
одиниці, її формальних (акцентних, фонетичних, словотвірних) варіантів,
локалізацію кожного мотиву номінації.

Для дослідження мотивації як прояву номінаційних процесів у діалектному
мовленні цінними є свідчення мовної свідомості діалектоносіїв, їхні
коментарі щодо причин і умов постання номінативних одиниць.

Ключові слова: номен, тематична група лексики, назви рослин,
східнополіські говірки, мотивація, моделі мотивації, мотиваційні
зв’язки, мотиваційні ознаки, просторова поведінка номінативних одиниць.

АННОТАЦИЯ

Поистогова М.В. Номинационные процессы в ботанической лексике
восточнополесских говоров. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по
специальности 10.02.01 – украинский язык. – Институт языковедения им.
А.А.Потебни НАН Украины. – Киев, 2005.

В работе исследованы номинационные процессы в восточнополесском диалекте
украинского языка, в частности в сфере производных флорономенов,
закономерности возникновения мотивации этих названий. Большинство
производних названий растений сохраняет изначальную мотивированность,
указывая на пути пополнения этой тематической группы лексики.
Проанализированы мотивационные связи производных флорономенов с
названиями, относящимися к различным тематическим группам лексики,
выявлены отношения каждого мотивируемого знака к мотивирующему.

Отмечено, что восточнополесские названия растений отражают ассоциативные
связи одних флорообъектов с другими флорообъектами на фоне
распространённых связей с реалиями вне сферы растительного мира (в
основе многих флорономенов – названия людей, животных, органов или
частей тела живых организмов, предметов быта, одежды и обуви, продуктов
питания, предметов и явлений природы, металлов и минералов, физических,
физиологических состояний, временных понятий, топонимов, понятий религии
и мифологии); эти связи имеют различную степень представленности.
Наиболее распространёнными являются мотивационные связи названий одних
растений с названиями других растений; распространённым типом связи – с
названиями людей, животных, органов и частей тела живых организмов,
названиями предметов быта, продуктов питания, географическими
названиями; менее распространённым – с названиями одежды и обуви,
названиями временных понятий, явлениями природы; невысокая
продуктивность связей с названиями болезней, с названиями металлов,
минералов, с названиями, связанными с физическим, физиологическим
состоянием человека; лишь в единичных случаях отмечена связь с
названиями понятий из области религии и мифологии.

Определены мотивационные признаки, положенные в основу производных
номенов; чаще реализованным мотивационным признаком являются внешние
характеристики растения или его части, реже – их внутренние,
функциональные особенности. Исследованы мономотивированные и
полимотивированные флорономены, особенности мотивации поликомпонентных
номинативных единиц.

Определены модели мотивации ботанических названий, продуктивность каждой
модели; доминирующей моделью мотивационной связи является “название
растения” > “название растения” (733 номинативных единиц, восходящих к
154 словообразовательным основам).

Установлены способы называния, репертуар словообразовательных средств и
их функциональная нагрузка; исследованы пространственные характеристики
каждой номинативной единицы её формальных вариантов (акцентуационных,
фонетических, словообразовательных) и каждого мотива номинации.

Для исследования мотивации как проявления номинационных процессов в
диалектной речи ценны проявления мотивационных связей в языковом
сознании носителей диалекта, их комментарии причин и условий
возникновения номинативных единиц.

Ключевые слова: номен, лексико-тематическая группа, названия растений,
восточнополесский диалектный континуум, семантическая мотивация, модели
мотивации, мотивационные связи, мотивационный признак, пространственное
поведение номинативной единицы.

ANNOTATION

Poistogova M.V. Nomination process in the botanical lexicon of the East
Polissya dialects. – Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology, speciality – Ukrainian
Language. – Institute of Ukrainian Language of the National Academy of
Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2005.

The thesis deals with the regularities of the plants derivative names
origins as the nomination process display in the Ukrainian East Polissya
dialects; the majority of these names retain the original motivation
indicating the ways of this thematic group replenishment. Motivation
links of the derivative flora names with various names of thematic
groups have been established, the relationship between the motivated
sign and the motivating one has been identified.

The East Polissya names of plants retain the links between different
flora objects and the realia outside the plant sphere: names of people,
animals, organs or parts of animated entities’ body, every day life
things, garments, footwear, foodstuffs, artifacts, nature phenomena,
metals and minerals, physical and physiological status, chronological
concepts, and place names, religious and mythological names. These links
are of different realization frequency. The motivation links between the
plants names are the most frequent ones; also frequent are the links
with names of people, animals, organs and parts of animated entities’
body, every day life things, foodstuffs, geographic names, chronological
notions, less frequent are the links with environment phenomena,
garments and footwear names; of little frequency are the links with the
names of deceases, metals, minerals, substances, with names related to
the physical, physiological status of human being; in some cases – with
religious and mythological names. In the study of motivation the most
essential is the manifestation of motivation links in the linguistic
consciousness of dialect speakers, their explanation of the nomination
units’ origins.

Motivation marks underlying the derivative names have been determined;
the most frequently realized motivation mark is the external
characteristics, more seldom – internal and functional properties of
plants. The peculiarities of flora names monomotivation and
polymotivation as well as the specifics of polycomponent nominative
units’ motivation have been determined.

The motivation patterns of botanical names have been identified, the
productivity of each pattern has been determined. The ways of
nomination, the repertoire of word-formation devices and their
functional load have been established; each nominative unit’s space
characteristics have been identified.

Key words: nomen, thematic lexicalgroup, names of plants, eastern
woodlands dialects, motivation, dialectal zones, areal variation of the
language.

PAGE \* Arabic 1

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *