.

Медико-психологічна характеристика різних форм соматоформних розладів (психодіагностичні особливості, патопсихологічні механізми формування, принципи

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
145 3360
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

БАЖЕНОВ ОЛЕКСІЙ СЕРГІЙОВИЧ

УДК 616.891-072.8-085.851

Медико-психологічна характеристика різних форм соматоформних розладів

(психодіагностичні особливості, патопсихологічні механізми формування,
принципи психотерапевтичної корекції)

19.00.04 — медична психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харкiв – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти
МОЗ України

Науковий керівник Доктор медичних наук, професор

Михайлов Борис Володимирович,

Харківська медична академія післядипломної освіти,

завідувач кафедри психотерапії

Офіційні опоненти Доктор медичних наук, профессор

ГАВЕНКО Володимир Леонідович

Харківський Державний медичний університет, завідувач кафедри
психіатрії, наркології, медичної психології с курсом сексології

Доктор медичних наук

ЧАБАН Олег Созонтович

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії
та наркології МОЗ України, завідувач сектору соціальних проблем
пограничних станів та соматоформних розладів відділу соціальної та
екстремальної психіатрії

Провідна установа Донецький державний медичний університет МОЗ України

Захист відбудеться “21_” _лютого______ 2006 р. о _1300 годині на
засіданні спеціалізованої Вченої Ради К 64.609.03 при Харківській
медичній академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176,
м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської медичної
академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м. Харків,
вул. Корчагінців, 58.

Автореферат розісланий “_18_”_січня_______ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, доцент Н.К. Агішева

Актуальність теми. Одним із ключових напрямків клінічної сфери
нейронаук і медицини в цілому є сьогодні вивчення проблеми непсихотичних
психічних захворювань, зокрема соматоформних розладів (СФР) (Марута
Н.О., 2002; Напрєєнко О.К., 2002; Кришталь В.В., 2003; Казакова С.Є.,
2003; Підкоритов В.С., 2003; Сосін І.К., 2003; Морозов О.М., 2004 та
ін.). Відмічається значне зростання психосоматичної патології в
загальній структурі захворюваності, що відображає сучасну тенденцію до
переміщення психічних розладів зі сфери психіатричної допомоги в
загальносоматичну медицину, і вимагає більш детальної розробки та
удосконалення засобів діагностики та терапії, у тому числі
психодіагностики та психотерапії (Чабан О.С., 1995, 2003; Гавенко В.Л.
1999, Абрамов В.А., 1999; Мiшиєв В.Д., 2001; Козидубова В.М., 2001;
Луценко О.Г., 2002; Кочарян О.С., 2002; Бабюк І.О., 2003; Ахмедов Т.І.,
2003; Кочарян Г.С., 2003; Пшук Н.Г., 2003 та ін.). СФР, які були
виділені у самостійну групу психічних розладів Міжнародною класифікацію
хвороб десятого перегляду (МКХ-10), являють собою досить неоднорідну з
поглядів вітчизняної психіатрії групу. Так, поряд із вельми докладно
описаними органними неврозами до соматоформних віднесені розлади, які
традиційно розглядалися у якості окремих синдромів, здебільш істеричного
неврозу. Істотно переглянуті також теоретичні і практичні, у тому числі
і класифікаційні, підходи до вегето-судинної дистонії, яка, особливо у
вітчизняній психоневрології, довгі роки була фактично загальноприйнятим
синонімом СФР (Первомайский Б.Я.,1974; Абабков В.А. 1993; Гиндикин В.Я.,
2000; Сердюк О.I., 2000, 2003; Вейн А.М., 2002; Спіріна І.Д., 2003;
Михайлов Б.В., Сарвір І.М., Мирошниченко Н.В., 2004 та ін.).

Усе це створило ситуацію, коли систематизовані наукові розробки в цій
галузі далеко відстали від сформованих клінічних потреб. Присутні
класичні роботи з клінічної структури деяких форм СФР (Карвасаркий Б.Д.,
Простомолотов В.Ф.,1988; Абабков В.А., 1993; Смулевич А.Б., Сиркин А.Л.,
Козырев В.Н. 2000 та ін.), але на патопсихологічному рівні майже
відсутні роботи, спрямовані на пошук диференційних ознак сучасних форм
СФР і роботи, які б були зорієнтовані на вибір найефективніших засобів
психотерапії і принципів застосування патогенетично обґрунтованих
лікувально-реабілітаційних підходів.

Усе вищевикладене обумовило необхідність проведення даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
відповідно до плану досліджень кафедри психотерапії Харківської медичної
академії післядипломної освіти МОЗ України у межах науково-дослідної
роботи “Соматоформні розлади (клініка, діагностика, патогенетичні
механізми, критерії прогнозу, принципи відновлювальної терапії)”, №
Державної реєстрації 0101 U 001866.

Мета і задачі дослідження. На підставі системного підходу визначити
клініко-психопатологічну структуру, психодіагностичні особливості і
патопсихологічні механізми формування різних форм соматоформних розладів
і розробити принципи патогенетично обґрунтованої системи їх
психотерапевтичної корекції.

Задачі дослідження.

1. Вивчити клініко-психопатологічну характеристику і виділити
синдромальну структуру різних форм соматоформних розладів.

2. Визначити патоперсонологічні особливості хворих на соматоформні
розлади в залежності від форми захворювання.

3. Визначити особливості емоційно-афективної сфери і типологію
формування уявлень в центральній ланці сенсорної сфери за даними
патопсихологічних досліджень у хворих на соматоформні розлади.

4. Виявити особливості соціального функціонування даної категорії
хворих.

5. Розробити патогенетично обґрунтовану диференційовану систему
психотерапії для хворих на соматоформні розлади.

6. Провести апробацію і комплексну оцінку ефективності системи
психотерапії для даної категорії хворих.

Об’єкт дослідження – соматоформні розлади.

Предмет дослідження – патопсихологічна характеристика,
клініко-психопатологічна структура, соціально-психологічні чинники,
патопсихологічні механізми формування соматоформних розладів.

Методи дослідження. Спостереження містило в собі наступний комплекс
досліджень: клінічне і клініко-психопатологічне спостереження хворих у
ході якого оцінювався стан психічної та соматичної сфер;
клініко-анамнестичне дослідження; патоперсонологічне дослідження з
використанням Маудслейського особистісного опитувальника (EPQ) –
методики Айзенка, опитувальника для дослідження акцентуйованих рис
особистості (методика Леонгарда-Шмішека); патопсихологічне дослідження з
використанням шкали реактивної й особистісної тривожності
Спілбергера-Ханіна, методики визначення провідної системи аналізаторів
Ю.М. Орлова; соціально-психологічне дослідження з використанням
опитувальника О.І. Сердюка для вивчення самооцінки соціальної значимості
хвороби, тесту опису поведінки К.Томаса; клініко-статистичний аналіз
отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше здійснено
комплексне психодіагностичне, клініко-психопатологічне,
патоперсонологічне, патопсихологічне та соціально-психологічне вивчення
хворих на СФР.

Досліджені та співставлені провідні синдроми різних форм СФР та їх
сполучення з облігатними та необлігатними психопатологічними
симптомокомплексами.

Вперше встановлено роль індивідуально-типологічних особливостей,
порушень емоційно-афективної сфери та характеру соціального
функціонування у формуванні клінічної синдромології різних форм СФР.

Визначені патопсихологічні та патоперсонологічні чинники формування
різних форм СФР.

Розроблено концептуальні шляхи побудови патогенетично обґрунтованої
диференційованої комплексної системи терапії хворих на СФР.

Практичне значення одержаних результатів. За результатами проведених
досліджень окреслено класифікаційні градації СФР, їх систематика та
співставлення з класифікаційними рубриками МКХ-10

Розроблено патопсихологічні, соціально-психологічні та клінічні критерії
діагностики та диференційної діагностики СФР.

Проведено систематизацію факторів соціального функціонування, які
сприяли формуванню означеної категорії розладів.

Визначено зміст та послідовність психокорекційних та психотерапевтичних
заходів, які спрямовувалися на досягнення зворотного розвитку СФР,
нормалізацію психічного стану хворих та відновлення їх соціального
функціонування.

Отримані результати використовуються у Центральній клінічній лікарні
Укрзалізниці, міській поліклініці №8 м. Харкова, обласній студентській
лікарні (Харків). Теоретичні положення знайшли відображення в
навчальному процесі і лекційних курсах на кафедрі психотерапії
Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено комплексне
клініко-психопатологічне, психодіагностичне, патоперсонологічне та
соціально-психологічне дослідження 132 хворих на СФР і 30 здорових осіб
контрольної групи, аналіз та співставлення отриманих даних, їх
узагальнення та наукова інтерпретація, а також впровадження результатів
дослідження в практичну діяльність. Проведено лікування 96 хворих на
СФР. Результати дослідження згруповано в таблиці та опрацьовано за
допомогою методів медичної статистики.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались на
ІІ Національному Конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України
(Харків, 2000), на науково-практичних конференціях “Проблеми
екстремальної психіатрії” (Харків, 2000), “Реабілітація хворих на
психічні захворювання” (Харків, 2001), “Психотерапія в психіатрії та
наркології” (Харків, 2003), на конференції молодих вчених ХМАПО – “Нові
технології в медицині” (Харків 2000), засіданнях науково-практичного
товариства неврологів, психіатрів, психотерапевтів (Харків 2001, 2002,
2003, 2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 робіт, з них 4 у фахових
наукових виданнях. 4 роботи виконані одноосібно.

Структура й обсяг дисертації. Основний текст дисертації викладено на 149
сторінках друкованого тексту. Дисертація складається з вступу, огляду
літератури, п’яти глав власних досліджень, заключення, висновків,
покажчика літератури, який містить 258 джерел, з них 154 вітчизняних і
російськомовних, 104 іноземних. Робота ілюстрована 35 таблицями та 4
рисунками.

Зміст роботи

В основу роботи було покладено комплексне динамічне дослідження 132
хворих на соматоформні розлади (F 45 за МКХ-10) та 30 здорових осіб, які
склали контрольну групу. Усі хворі були розподілені на 4 клінічні групи.
До першої групи були віднесені 42 хворих на соматоформну вегетативну
дисфункцію (СВД), які в якості джерела симптоматики розглядали серце
та/або серцево-судинну систему (ССС) (F45.30 за МКХ-10). До другої
групи, яка складалася із 27 осіб, увійшли хворі на СВД, які розглядали
дихальну систему (ДС) як джерело симптоматики (F45.33 за МКХ-10). У
третю групу були включені 32 хворих, в яких було діагностовано СВД і
котрі у якості джерела симптоматики вказували шлунково-кишковий тракт
(ШКТ) (верхній відділ – F45.31 та нижній відділ – F45.32 за МКХ-10).
Слід наголосити, що лише 14 пацієнтів (43,75±8,77%) могли визначити
верхній або нижній відділ ШКТ, як ізольоване джерело симптоматики: 5
хворих (15,62±6,42%) – верхній відділ (F45.31) і 9 хворих (28,12±7,95%)
– нижній (F45.32). У 18 хворих із цієї групи (56,25±8,77%) скарги носили
змішаний характер, однак відносилися до ШКТ. В четверту групу, яку склав
31 хворий, були об’єднані особи, скарги яких не було локалізовано в
межах однієї системи органів. СФР у хворих цієї групи відносилися до
наступних діагностичних рубрик: соматизований розлад (F45.0),
недиференційований соматоформний розлад (F45.1), хронічний соматоформний
больовий розлад (F45.4).

Із 132 хворих на СФР 97 осіб (73,48±3,84%) складали жінки, 35
(26,52±3,84%) – чоловіки (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл хворих на соматоформні розлади за статтю

Групи хворих чоловіки жінки Значущість розбіжностей

абс %±m абс %±m p0,05

4-а група (n=31) 8 25,81±7,86 23 74,19±7,86 po? T „ † ? ? ? ? ? O |~?a" ? I I ? „ ^„ „ ¤ ¤^„ oy\ i oy\ i oy\ i oy\ i oy\ i oy\ i ????????????i ????????????i ¤kdc oy\ i ????????????i ????????????i ¤?? ????????????i ??¤?? ????????????i ???????інестетична й змішана системи аналізаторів. Яскравіше всього ця тенденція простежувалася в групі хворих на СФР НСОЛ, де візуальна й аудіальна системи використовувалися як провідні лише в 12,90±6,02% спостережень. Група хворих на СВД ССС трохи частіше демонструвала наявність візуальної провідної системи аналізаторів (19,05±6,06%), СВД ШКТ – аудіальної (18,75±6,90%), СВД ДС – рівномірну представленість візуальної й аудіальної систем (по 14,81±6,84%), однак ці розходження не досягали статистичної значущості. При дослідженні соціального функціонування були отримані наступні результати. На момент обстеження більше половини (57,58±4,30%) хворих були одружені, лише незначна частина (15,15±3,12%) перебувала в розлученні. Статистично значущих розходжень між виділеними групами хворих за сімейним статусом виявлено не було. Аналіз структурування вільного часу проводився за показниками: наявність хобі, заняття фізкультурою, вживання алкоголю й/або паління. У контрольній групі всі обстежені використовували хоча б один з даних способів структурування часу, тоді як в основній групі лише 4,55±1,81% хворих мали хобі, 1,52±1,06% вживали алкоголь, 7,58±2,30% палили, 5,30±1,95% займалися фізкультурою, причому заняття фізкультурою носили характер “параної здоров’я”. Переважна більшість хворих на СФР всіх досліджуваних груп (93,18±2,19%) відзначила наявність в анамнезі психотравми. При цьому біля половини хворих (41,66±4,29%) як фактор, що передував розвитку захворювання, вказали на втрату праці або конфлікт на робочому місці. Крім цього, на розлучення як фактор психотравматизації трохи частіше вказували хворі на СВД ДС і СВД ССС, а також хворі на СФР НСОЛ; на алкоголізм у родині – хворі на СВД ДС і СФР НСОЛ; на смерть чоловіка (жінки) – хворі на СВД ШКТ. Розподіл факторів психотравматизації в досліджуваних групах не мав статистично значущих розбіжностей. Більшість обстежених хворих (69,70±4,00%) до звертання за психотерапевтичною допомогою потрапляли до різного роду цілителів. Найчастіше мотивом звертання до цілителів служила рекламна інформація, почерпнута з телепередач (35,87±5,00%) і непрофільної преси (34,78±4,97%). Основними джерелами одержання інформації, що мотивували звертання за профільною допомогою, були поради рідних і знайомих, а також направлення медпрацівників (55,30±4,33% й 31,82±4,05% відповідно). При цьому звертання до представника нетрадиційної медицини відбувалося в середньому після 4-го лікаря загальносоматичної практики, який був куратором пацієнта (4,07±0,14), звертання за профільною допомогою – у середньому лише після 7-го фахівця-куратора (7,29±0,07), що статистично значуще (p

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020