.

Клініко-патогенетичні особливості перебігу хронічного гастриту на тлі дуоденогастрального рефлюксу та удосконалення комплексу патогенетичної терапії (

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
164 2758
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУФАН Марія Миронівна

УДК: 616.33-002.2-036.12-06:616.342-009.1]-08

Клініко-патогенетичні особливості перебігу хронічного гастриту на тлі
дуоденогастрального рефлюксу та удосконалення комплексу патогенетичної
терапії

14.01.36 – гастроентерологія

АВТОРЕФЕРАТ

lисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Івано-Франківськ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Львівському національному медичному університеті

імені Данила Галицького МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

ДУТКА Роман Ярославович

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького МОЗ України,

кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб,

завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

ВІРСТЮК Наталія Григорівна

Івано-Франківський медичний університет МОЗ України,

кафедра внутрішніх хвороб стоматологічного факультету,

професор кафедри

доктор медичних наук, професор

СВІНЦІЦЬКИЙ Анатолій Станіславович

Національний медичний університет

імені О.О. Богомольця МОЗ України,

кафедра госпітальної терапії №2,

завідувач кафедри

Захист відбудеться “ 30 ” січня 2008 року о 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 у Івано-Франківському державному
медичному університеті МОЗ країни

(76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Івано-Франківського
державного медичного університету МОЗ України (76018, м.
Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7).

Автореферат розісланий “ 15 ” грудня 2007 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор
О.І. Дєльцова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хронічний гастрит (ХГ) – одне з найбільш поширених
захворювань у людській популяції, яким страждає близько 40% усього
дорослого населення планети, а в структурі захворювань органів травлення
посідає одне з провідних місць (Ю.М. Степанов, І.Я. Будзак, 2005).
Поширеність ХГ в Україні за останні 5 років збільшилась на 26,6%, а
захворюваність зросла на 19,9% (Ю.О. Філіппов, З.М. Шмігель, 2003).

Дослідження останніх років свідчать про небувалий ріст захворювань,
симптоматика яких обумовлена патологічними рефлюксними процесами у
верхніх відділах травного каналу, серед яких виділяють
гастроезофагальний (ГЕР) та дуоденогастральний (ДГР) рефлюкси (В.Т.
Івашкін, Т.Л. Лапіна, 2001; С.С. Белоусов і співавт., 2005; J. Tack,
2006). Якщо питання ГЕР останнім часом всебічно вивчаються (Г.Д.
Фадеєнко, 2000; А.С. Свінціцький, Г.В. Шило, 2004; Л.М. Мосійчук, 2006),
то проблема ДГР часто залишається поза належною увагою дослідників.
Висока розповсюдженість ДГР (45-98%), особливо серед населення
працездатного віку, та часте поєднання з ХГ та виразковою хворобою
дванадцятипалої кишки (ВХДПК) ускладнюють їх перебіг та лікування (О.Я.
Бабак, 2003; В.С. Волков і співавт., 2005). Важливим є вивчення
загрозливих змін у слизовій оболонці шлунка (СОШ) у відповідь на
агресивну дію ДГР у вигляді наростаючої атрофії, метаплазії та
дисплазії, які вважаються потенційно небезпечними в плані
гастроканцерогенезу (Ю.М. Степанов, 2005; І.В. Маєв, 2006). Ситуація ще
більше ускладнюється з позиції концепції інфекційної теорії походження
гастритичних змін СОШ за участі Helicobacter pylori (H.pylori) та ДГР,
коли дія етіологічних факторів поєднується (K. Fukuhara, 2004).

Актуальність проблеми полягає у складності та відсутності на сучасному
етапі будь-якого “золотого стандарту” або загальноприйнятого методу
діагностики ДГР, що викликає проблемність діагностики ДГР (J.R.
Malagelada, 2000; А.П. Пелещук, А.С. Свінціцький, 2003).

За останні роки отримані вагомі докази важливості ролі імунної системи в
генезі захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки, причому пріоритет в
ініціації і формуванні патологічного процесу відводиться цитокінам, які
на клітинному рівні регулюють неспецифічний та специфічний імунітет
(І.П. Катеренчук, 1999; Т.М. Царегородцева, 2005; Є.М. Нейко, Н.Г.
Вірстюк, Н.Р. Матковська, 2006). Однак, практично поза увагою науковців
виявилась характеристика імунологічних показників та їх взаємозв’язок із
морфологічним станом СОШ при ХГ на тлі ДГР.

На теперішній час лікування хворих на ХГ на тлі ДГР є недостатньо
ефективним, а позитивні результати часто короткотривалі, що спонукає до
необхідності вивчення нових схем лікування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
фрагментом комплексної науково-дослідної роботи кафедри пропедевтики
внутрішніх хвороб Львівського національного медичного університету імені
Данила Галицького: „Вироблення критеріїв діагностики та ефективності
лікування хронічних захворювань з врахуванням особливостей їх перебігу”
(№ держ. реєстрації 0101U009231).

Мета дослідження – підвищення якості діагностики та ефективності
лікування хворих на ХГ на тлі ДГР з урахуванням наявності H.pylori
шляхом встановлення клініко-ендоскопічних, морфологічних, функціональних
та імунологічних критеріїв верифікації захворювання і вдосконалення
комплексної патогенетичної терапії.

Завдання дослідження:

1. Вивчити особливості клінічного перебігу та передумови виникнення
захворювання у хворих на ХГ на тлі ДГР в залежності від наявності чи
відсутності H.pylori.

2. Визначити частоту заселення H.pylori СОШ у хворих на ХГ на тлі ДГР
та з’ясувати причинні стосунки між персистенцією H.pylori та наявністю
дуоденальної регургітації.

3. Дослідити та співставити взаємозв’язок ступеня вираженості ДГР зі
станом кислотопродукуючої функції шлунка та глибиною і розповсюдженістю
патологічного процесу в СОШ хворих на ХГ на тлі ДГР.

4. Вивчити закономірності взаємодії показників місцевого і гуморального
імунітету, цитокінового статусу крові у хворих на ХГ на тлі ДГР в
залежності від наявності H.pylori та вираженості запально-атрофічних
змін в СОШ.

5. Оцінити клінічну ефективність комплексного лікування з застосуванням
альтану в порівнянні з базовою терапією хворих на ХГ на тлі ДГР за
результатами динаміки клініко-ендоскопічних, функціональних та
імунологічних показників.

Об’єкт дослідження: хворі на ХГ та ВХДПК на тлі ДГР .

Предмет дослідження: клінічні особливості перебігу ХГ в порівнянні з
ВХДПК, поєднаних з ДГР, показники ендоскопічної та морфологічної картини
СОШ, імунологічні показники та стан кислототворної функції шлунка,
ефективність лікування.

Методи дослідження: Для верифікації діагнозу ХГ та ВХДПК, поєднаних з
ДГР, використовували загально-клінічні, лабораторні, інструментальні,
морфологічні, функціональні, імунологічні методи дослідження.
Достовірність отриманих результатів встановлювали статистичними
методами.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше на підставі комплексного
підходу до проблеми ХГ на тлі ДГР встановлено особливості клінічного
перебігу, зміни ендоскопічної та морфологічної картини СОШ, стану
кислотоутворюючої функції шлунка, зрушення в показниках місцевого та
системного імунітету у хворих у залежності від наявності чи відсутності
асоціації з H.pylori.

З’ясовано частоту інфікування та ступінь заселення СОШ бактеріями
H.pylori у хворих на ХГ в порівнянні з ВХДПК на тлі ДГР. Визначено
причинні стосунки між персистенцією H.pylori та наявністю і вираженістю
дуоденальної регургітації: в міру зростання інтенсивності ДГР
зменшується кількість хворих з контамінацією та ступінь заселення СОШ
H.рylori.

Встановлено взаємозалежність між ступенем вираженості ДГР,
кислотоутворюючою функцією шлунка та глибиною і розповсюдженістю
запально-атрофічних та диспластичних процесів в СОШ. У хворих на ХГ на
тлі вираженого ДГР без H.pylori відзначалися більш знижена ацидність
шлункового вмісту і глибокі атрофічні зміни в СОШ.

Проведено порівняння різних методів кількісної і якісної верифікації ДГР
та встановлено переваги інтрагастрального рН-моніторування.

Представлено нові патогенетичні ланки розвитку і прогресування уражень
СОШ при ХГ на тлі ДГР в залежності від асоціації з H.pylori за
показниками цитокінового профілю крові, які полягали в суттєвому
підвищенні рівня прозапальних цитокінів – TNF-(, IL-2, значно більш
вираженому за відсутності H.pylori та різнонаправленості змін показників
протизапальних цитокінів – збільшенні IL-4 за відсутності H.pylori і
його зменшенні за наявності H.pylori та зменшенні вмісту IL-10 незалежно
від H.pylori-статусу. Уперше показано відмінність зрушень у системі
гуморальної ланки імунітету, місцевого захисту і цитокінового профілю
крові в залежності від розвитку запально-атрофічних змін у СОШ, зокрема
при поверхневому, помірному та вираженому атрофічному гастриті.

Обґрунтовано доцільність включення альтану в схему комплексного
патогенетичного лікування хворих на ХГ на тлі ДГР на основі його
позитивного впливу на функціональний стан шлунка, показники місцевої та
гуморальної ланок імунітету, цитокіновий профіль крові, що сприяє
регресії клініко-ендоскопічних проявів захворювання та подовженню
тривалості ремісії.

Практичне значення одержаних результатів. Виявлені особливості
клінічного перебігу, ендоскопічної та морфологічної картини СОШ,
функціональних та імунологічних зрушень при ХГ на тлі ДГР залежно від
асоціації з H.pylori і вираженості дуоденальної регургітації можуть
слугувати діагностичними критеріями прогнозування перебігу захворювань і
контролю за ефективністю лікування. За результатами порівняльного
аналізу діагностичних можливостей різних методів верифікації ДГР та
виявлення персистенції H.pylori запропоновані рекомендації щодо їх
застосування. Розроблена схема комплексного лікування хворих на ХГ на
тлі ДГР з використанням цитопротектора рослинного походження – альтану,
що дає можливість скоротити термін клініко-ендоскопічної регресії,
покращити репаративні властивості СОШ, зменшити частоту загострень та
подовжити час ремісії. Для успішного лікування хворих на ХГ на тлі ДГР,
асоційованого з H.pylori запропонована схема поетапного лікування.

Результати досліджень впроваджено в клінічну практику
гастроентерологічних відділень 5-ої міської клінічної лікарні м. Львова
та терапевтичного відділення госпіталю Державної Прикордонної служби
України. Основні положення дисертації використовуються в
навчально-методичному процесі на кафедрах пропедевтики внутрішніх хвороб
та патологічної анатомії Львівського національного медичного
університету імені Данила Галицького.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є особистою працею
автора. Здобувачем самостійно відібрано та проаналізовано літературні
джерела з досліджуваної теми, визначено мету та завдання, проведено
клінічне обстеження пацієнтів. Особисто виконано клінічний набір
матеріалу та власноруч проведено рН-метричне дослідження шлункової
секреції, включно з рН-моніторингом. Виконавцем самостійно опрацьовано
та інтерпретовано результати досліджень, проведено статистичну обробку
показників, сумісно з науковим керівником сформульовано висновки і
практичні рекомендації, на підставі чого підготовлені до друку наукові
публікації та оформлені всі розділи дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
заслухано на спільному засіданні кафедр поліклінічної справи і сімейної
медицини та пропедевтики внутрішніх хвороб Львівського національного
медичного університету імені Данила Галицького, викладені на V і VIІ
Міжнародних медичних конгресах студентів і молодих учених (Тернопіль,
2001, 2003); на XV з’їзді терапевтів України (Київ, 2004); на X та XІ
Конгресах Світової федерації українських лікарських товариств (Чернівці,
2004; Полтава, 2006); на науково-практичній конференції, присвяченій
65-й річниці заснування госпіталю Державної прикордонної служби України
(Львів, 2004); на Всеукраїнській науково-практичній конференції
„Здобутки і перспективи внутрішньої медицини” (Тернопіль, 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 наукових праць, із них –
5 статей у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України, 7 тез
у матеріалах з’їздів, конференцій і конгресах та отримано один
деклараційний патент України на корисну модель.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 152 сторінках
основного тексту українською мовою, проілюстрована 27 таблицями та 15
рисунками. Робота складається зі вступу, огляду літератури, опису
матеріалів і методів досліджень, трьох розділів власних досліджень,
аналізу та узагальнення отриманих результатів, висновків і практичних
рекомендацій. Список використаних джерел налічує 283 наукові публікації,
з яких 162 – кирилицею та 121 – латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення
поставлених завдань у дослідження було включено 136 хворих із
гастродуоденальною патологією на тлі ДГР віком 18-65 років. Серед них:
106 осіб із ХГ (основна група) та 30 – із ВХДПК (група порівняння) у
стадії загострення. Групу контролю склало 20 практично здорових осіб
(донори). Робота проводилась на базі гастроентерологічних відділень 5-ої
клінічної лікарні м. Львова та терапевтичного відділення Львівського
госпіталю Державної Прикордонної служби України.

Серед обстежених хворих чоловіки становили більшість – 68 (64,2%) осіб з
ХГ та 22 (73,3%) особи з ВХДПК, жінок відповідно було 38 (35,8%) та 8
(26,7%). Тривалість захворювання у хворих на ХГ у середньому склала
8,62±2,3 років, у хворих на ВХДПК – 6,81±2,5 років. Залежно від
наявності Н.рylori в СОШ хворі на ХГ на тлі ДГР були поділені на дві
групи. У І групу увійшли 38 (35,8%) осіб з від’ємною реакцією на
Н.рylori, решта пацієнтів – 68 (64,2%) з наявною Н.рylori-інфекцією
склали ІІ групу.

Усім пацієнтам при поступленні на стаціонарне лікування проводилось
комплексне клініко-лабораторне та інструментальне обстеження, яке
включало: загальний аналіз крові та сечі, біохімічний аналіз крові, кал
на яйця глистів, ультрасонографію органів черевної порожнини,
рентгенологічні, ЕКГ та деякі інші дослідження виконували за потребою.
Езофагофіброгастродуоденоскопію (ЕФГДС) верхніх відділів травного каналу
проводили з використанням гнучкого ендоскопу типу „Olympus” (Японія) із
прицільною біопсією в стандартизованих місцях. Гістологічне дослідження
біоптатів СОШ здійснювали на основі модифікованої Сіднейської
класифікації (1996), згідно якої основні морфологічні критерії
оцінювались напівкількісно за візуально-аналоговою шкалою M.F. Dixon
(1996).

Для вивчення кислототворної функції шлунка всім хворим проводилась
комп’ютерна інтрагастральна експрес рН-метрія „по протягу” шлунка за
методикою В.М. Чернобрового (1999) із використанням комп’ютерної
реєстрації замірів рН у портативному накопичувачі АГ 1Д-02
(“ОРИМЕТ”, Україна).

Верифікацію ДГР проводили методами: ендоскопічним (М.Н. Єрмолаєв, 1992);
добовим внутрішньошлунковим рН-моніторуванням та визначенням
концентрації холевої кислоти в шлунковому соці методом спектрофотометрії
за Рейнхольд-Вільсоном у модифікації Б.М. Коваліва (1987).

Наявність інфекції Н.pуlori встановлювали швидкою уреазною реакцією,
гістологічним методом (фарбування біопсійних зрізів за
Романовським-Гімза) та методом імуноферментного аналізу (визначення
антитіл класу IgG до H.рylori в сироватці крові). Ступінь інвазії в
біоптатах СОШ визначали за методом Л.Й. Аруїна і співавт. (1996).

Імунологічне обстеження включало визначення вмісту імуноглобулінів (Ig)
основних класів A, M, G у сироватці крові та секреторного IgA (sIgA) у
шлунковому соці методом радіальної імунодифузії в гелі за G. Манчіні
(1965), рівня в сироватці крові циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) –
методом преципітації поліетиленгліколю-6000 (В. Гашкова, 1978).
Цитокіновий профіль вивчали шляхом визначення вмісту в сироватці крові
цитокінів TNF-(, IL-2, IL-4, IL-10 методом імуноферментного аналізу за
допомогою тест-систем “ProCon” (“Протеиновый контур”, Россия) та
„DIACLONE” (France), на імуноферментному аналізаторі “Multiscan
ЕХ”(США).

Залежно від методів лікування всі хворі на ХГ з ДГР з урахуванням
наявності H.pylori-інфекції, були поділені на рандомізовані за віком,
статтю, тривалістю захворювання та тяжкістю перебігу чотири групи. Серед
них основними були: Іа група (19 пацієнтів без Н.pylori) та ІІа група
(33 пацієнти з Н.pylori). Хворі основних груп отримували на тлі
базової терапії комплексне лікування з застосуванням альтану в дозі 10
мг тричі на день за 1 год до їди впродовж 21 дня. Контрольні групи
склали: Іб група (19 пацієнтів без Н.pylori) та ІІб група (35 пацієнтів
з Н.pylori). Пацієнти контрольних груп отримували базову терапію, яка
передбачала домперідон (мотиліум) по 10 мг тричі на добу за 15-20 хв до
їди; маалокс або альмагель по 15 мл тричі на добу через 1-1,5 год після
їди; спазмолітики, ферментні засоби та стимулятори секреції за потребою.
За наявності Н.pylori-інфекції проводилась ерадикаційна терапія згідно
рекомендацій Маастрихтського узгодження ІІ-2000: омепразол по 20 мг
двічі на день, амоксицилін по 1000 мг двічі на день та
кларитроміцин по 500 мг двічі на день. Курс антигелікобактерного
лікування становив 7 днів. Усі пацієнти були контрольно обстежені по
закінченні курсу лікування.

Вірогідність отриманих результатів досліджувалась згідно
загальноприйнятих методів варіаційної статистики з використанням
стандартного пакету статистичних програм Microsoft-office та Microsoft
Excel.

Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз особливостей клінічного
перебігу показав, що у хворих на ХГ на тлі ДГР без H.pylori біль
локалізувався, переважно, в епігастральній ділянці (55,3%) та лівому
підребер’ї (36,8%), частіше виникав відразу після прийому їжі (60,5%).
Натомість, хворі на H.pylori-асоційований ХГ на тлі ДГР вказували, окрім
епігастральної ділянки (58,8%), на більш часту локалізацію болю в
пілородуоденальній зоні (42,6%) та в правому підребер’ї (27,9%). За
часом виникнення переважали „голодні” (42,6%) та нічні (8,8%) болі. Слід
зазначити, що більша частина хворих на ХГ на тлі ДГР без H.pylori
(52,6%) уживала для усунення болю спазмолітики, тоді як при ХГ на тлі
ДГР з H.pylori – лише в 23,5% випадків хворі потребували такої допомоги.
Полегшення больового синдрому спостерігалось відразу після прийому їжі
(35,3%) або антацидів (41,2%). Диспепсичний синдром виразно домінував у
пацієнтів І групи, а провідними симптомами шлункової та кишкової
диспепсії були відчуття тяжкості в епігастрії (76,3%), відрижка гірким
(57,9%), блювання з домішками жовчі (66,7%), проноси (42,1%).

Вивчення анамнестичних відомостей щодо можливих передумов виникнення
хвороби, таких як наявність психоемоційного навантаження, порушення
режиму та характеру харчування, зловживання алкоголем та тютюнопаління
суттєвих відмінностей між групами не засвідчило. Водночас, виявлено, що
в більшості хворих І групи сезонні коливання загострення хвороби
(літо-зима у 63,2% випадків) були відмінні від періоду рецидивів у
пацієнтів ІІ групи (весна-осінь у 67,6% випадків). Тобто, найбільш часті
загострення у хворих на ХГ на тлі ДГР без H.pylori співпадали з періодом
найбільш благополучним для перебігу гелікобактерного гастриту з ДГР і
навпаки.

За результатами ендоскопічної характеристики СОШ встановлено, що в
кожного третього пацієнта з ХГ на тлі ДГР без H.pylori (34,2%) виявляли
ендоскопічні ознаки атрофічного гастриту. Натомість для пацієнтів з
H.pylori більш властивий поверхневий гастрит (55,9%). Ерозії шлунка
виявлялись із однаковою частотою, незалежно від етіологічного фактора
гастриту. Локалізація ураження СОШ у хворих обох груп характеризувалася
переважанням антрального гастритичного процесу. У 31,6% випадків у
пацієнтів з ХГ на тлі ДГР без H.pylori він носив розповсюджений
характер.

Характеризуючи ендоскопічну картину СОШ, залежно від вираженості
дуоденальної регургітації, встановили, що при ДГР І ступеня зміни
слизової оболонки носили поверхневий характер із локалізацією у
воротарній печері (51,9%). При ДГР ІІ ступеня спостерігались більш
значимі пошкодження слизової оболонки воротарної печери та тіла шлунка з
наявністю ерозивних змін (42,8% та 12,3% відповідно). А у випадку ДГР
ІІІ ступеня, крім виражених запальних змін, наявності ерозій, виявляли
вогнищеві (10,0%) та дифузні (30,0%) атрофічні зміни СОШ. Таким чином, у
міру зростання вираженості ДГР структурні зміни СОШ поглиблювались та
поширювались.

Аналіз гістологічного дослідження прицільно взятих біоптатів з тіла та
антрального відділів шлунка виявив, що відмінною особливістю
морфологічних змін СОШ у хворих на ХГ на тлі ДГР без H.pylori порівняно
з хворими на ХГ на тлі ДГР з H.pylori була перевага атрофічних форм
різного ступеня вираженості (52,6% – слабкого; 10,5% – середнього та
21,1% – сильного ступеня), мононуклеарна інфільтрація власної пластинки
(73,6%) на противагу поверхневим змінам СОШ (58,8%) та високій щільності
інфільтрації нейтрофільними лейкоцитами (61,7%) відповідно. Характерною
патоморфологічною ознакою ХГ на тлі ДГР без H.pylori була ямкова
гіперплазія (63,1%) із заглибленням ямок та видовженням валиків, як
своєрідна пристосувальна реакція СОШ у відповідь на тривалу дію
рефлюксату та один із надійних гістологічних критеріїв ДГР (M.
Voutilainen, 2002). Кишкова метаплазія епітелію була виявлена в обох
групах обстежених, проте при ХГ з H.pylori на тлі ДГР була наявна
тонкокишкова метаплазія (26,4%), а при ХГ на тлі ДГР без H.pylori –
товстокишкова метаплазія (31,6%). Отож, хворі на ХГ на тлі ДГР
становлять групу ризику щодо можливого гастроканцерогенезу шлунка, що
вимагає активного диспансерного спостереження та визначає подальшу
тактику лікування.

Результати швидкого уреазного тесту та гістологічного методу виявлення
Н.pylori-інфекції практично співпадали, що дозволило встановити рівень
інфікованості бактеріями Н.pylori СОШ у хворих на ХГ на тлі ДГР на рівні
61,4-64,2%. Виявлено, що у хворих на ХГ на тлі ДГР з H.pylori переважав
мінімальний ступінь заселення СОШ (43,4%), у 17,0% випадків
спостерігався середній та лише у 3,8% – високий ступінь інфікування. У
осіб з ВХДПК на тлі ДГР співвідношення інтенсивності інвазії СОШ носило
дещо інший характер (54,5% – ІІІ, 36,4% – ІІ, 9,1% – І ступінь).
Вивчаючи причинні стосунки між гелікобактерною інфекцією та вираженістю
ДГР з’ясували, що найбільш часто у хворих без Н.рylori ми діагностували
ДГР ІІ та ІІІ ступенів вираженості (28,9% і 60,5% хворих відповідно) та
лише в 10,6% – ДГР І ступеня вираженості. Водночас, у пацієнтів із
Н.рylori-асоційованим ХГ на тлі ДГР частіше констатували ДГР І та ІІ
ступенів (33,8% і 55,9% відповідно) та в меншої кількості (10,3%) – ДГР
ІІІ ступеня вираженості.

Співставлення різних методів верифікації ДГР засвідчило, що ДГР високої
інтенсивності частіше реєстрували лабораторно-аспіраційним методом за
вмістом холевої кислоти в шлунковому соці (41,7%), рідше методом
внутрішньошлункового рН-моніторингу (26,9%) та ендоскопічним (23,5%) і
навпаки, мінімальний ДГР частіше відмічали візуальним методом за
допомогою ЕФГДС (34,6%).

Вивчення особливостей кислототворної функції шлунка у хворих на ХГ з
наявним ДГР методом базальної інтрагастральної експрес рН-метрії
виявило, що в більшості хворих на ХГ на тлі ДГР без H.pylori
спостерігався гіпоацидний та нормоацидний стан (39,4% та 31,5% випадків
відповідно), причому, у 7,9% випадків мала місце повна анацидність, тоді
як гіперацидність – у 21,1% випадках. У хворих на ХГ на тлі ДГР з
H.pylori переважала гіперацидність у 54,4% випадків та в 26,4%
спостерігалась нормоацидність і лише незначний відсоток хворих був зі
встановленою гіпоацидністю (14,7%) та анацидністю (4,4%).

За результатами добового внутрішньошлункового рН-моніторингу,
проведеного 26 пацієнтам із ХГ на тлі ДГР без H.pylori, встановлено
взаємозалежність між ступенем вираженості ДГР, станом кислототворної
функції шлунка та глибиною і розповсюдженістю запально-атрофічних
процесів у СОШ. Зокрема, особливістю секреторної функції шлунка у хворих
із мінімальним та помірним ДГР була гіперацидність (62,5%; 45,4%
випадків відповідно) та нормоацидність (25%; 18,1% випадків відповідно),
що співвідносилось із поверхневою формою гастриту. Натомість, у міру
зростання інтенсивності та тривалості ДГР спостерігалось збільшення
кількості хворих із гіпоацидністю (42,8%) та атрофічними змінами в СОШ.
Виявлені закономірності функціонально-морфологічної взаємодії вказують
на високу інформативність гастро-рН-моніторування не лише для оцінки
кислотно-лужного середовища шлунка та верифікації ДГР, а й можливості
прогнозування морфологічних змін у СОШ, які виникають унаслідок
пошкоджуючої дії дуоденального рефлюксату.

Зміни гуморальної ланки імунітету у хворих на ХГ на тлі ДГР полягали в
різноспрямованості змін рівня IgG у крові – достовірне підвищення за
наявності H.pylori на 37,3% (p0,05) за відсутності
H.pylori, що вказує на можливий зв’язок та специфічність IgG до
H.pylori. Вміст ЦІК у крові хворих на ХГ на тлі ДГР змінювався в
залежності від стадії патоморфологічного процесу в СОШ – зростав при
поверхневому гастриті на 50,4% (p”–ue, † O & о) та різнонаправленості змін протизапальних цитокінів – збільшенні IL-4 на 36,2% (p0,05), порівняно з
показниками до лікування, то у хворих ІІа групи знижувалися вірогідно

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020