Гіменолепідоз: стан ендогенної інтоксикації та дисбіотичні порушення; методи корекції (автореферат)

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДУ ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ІМ. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

КОНДРИН Оксана Євгенівна

УДК: 616.995.121: 616-099+616.34-008.8; 615.244+615.279+615.246

Гіменолепідоз: стан ендогенної інтоксикації та дисбіотичні порушення;
методи корекції

14.01.13. – інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Івано-Франківському державному медичному

університеті МОЗ України

Науковий керівник:

Заслужений діяч наук і техніки України, доктор медичних наук, професор

Дикий Богдан Миколайович, Івано-Франківський державний медичний
університет МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб та
епідеміології

Офіційні опоненти:

— Руденко Антоніна Олексіївна, доктор медичних наук, професор, ДУ
“Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського
АМН України”, завідуюча відділом нейроінфекцій, заслужений лікар України

— Бондарєв Лев Самуїлович, доктор медичних наук, професор кафедри
інфекційних хвороб Донецького державного медичного університету МОЗ
України

Захист відбудеться “ 25 ” жовтня 2007р. о 1100 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.614.01 при ДУ “Інститут епідеміології
та інфекційних хвороб

ім. Л.В. Громашевського АМН України” (вул. Січневого повстання, 23, м.
Київ, 01015)

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці ДУ “Інститут
епідеміології

та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України” (вул.
М.Амосова, 5, м. Київ, 03038)

Автореферат розісланий “20 ”_вересня_ 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук
О.Л. Панасюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні щороку реєструється близько 550-600 тис.
людей, інвазованих гельмінтами та найпростішими, що складає 53% всієї
інфекційної захворюваності (без грипу та ГРЗ) [Бодня К.І., 2005]. На
думку багатьох спеціалістів, рівень ураження гельмінтами значно вищий,
але діагностуються вони незадовільно [Павликовська Т.Н, 2001, Єршова
І.П, 2004, Крамарєв С.О., 2005].

Аналіз захворюваності на контактні гельмінтози в Івано-Франківській
області за останні 10 років показав виражене зростання рівня ураження
гельмінтами населення регіону в 1996-1999 роках. Так, зокрема,
захворюваність на гіменолепідоз досягла в 1999 році — 62,7 на 100 тис.
населення, порівняно із 1995 роком — 1,09 на 100 тис. населення [Матейко
Г.Б., Дикий Б.М., 2000]. У період найвищих показників захворюваності на
гіменолепідоз зафіксовано стрімке зростання (в 11 разів) кількості
інвазованих серед дорослих. Незважаючи на значну кількість публікацій,
присвячених проявам гельмінтозів [Лукшина Р.Г. і співав., 2005,
Майданник В.Г., 2005], клінічні особливості гіменолепідозу в дорослих у
наукових джерелах залишались нез’ясованими.

У патогенезі гіменолепідозу поряд із механічним пошкодженням личинками
і дорослими особинами слизової оболонки кишечника важлива роль належить
явищам інтоксикації, розвитку дисбіотичних процесів, порушенню функції
печінки, дезінтеграції ферментативних травних систем [Возіанова Ж.І.,
2001]. Однак в наукових джерелах відсутні відомості про комплексне
дослідження взаємного впливу порушення мікрофлори та місцевого імунітету
кишечника на показники перекисного окислення ліпідів, антиоксидантного
захисту та прояви ендогенної інтоксикації у хворих на гіменолепідоз.

Результати лікування хворих на гіменолепідоз, із використанням
традиційних методів, не задовольняють потреби сучасної медицини. Один із
шляхів вирішення цієї проблеми – пошук нових сучасних протиглистних
середників [Крамарєв С.О., 2006]. Проте їх застосування без урахування
патогенетичних особливостей хвороби сприяє резистентності гельмінтів,
призводить до рецидивів та хронізації процесу навіть після збільшення
дози та числа курсів лікування [Озерецковська Н.Н., 2000]. Інший шлях
підвищення ефективності хіміотерапії сформульований ще в 1940 році К.І.
Скрябіним та Р.С. Шульцем — вплив на організм хворої людини та
патогенетичні механізми хвороби — залишається і сьогодні основою підходу
до лікування.

Таким чином, нез’ясованість клініко-епідеміологічних аспектів
гіменолепідозу, відсутність комплексних, із використанням сучасних
методик, досліджень патогенетичних особливостей хвороби, низька
ефективність традиційних схем лікування вказують на широке коло
проблемних питань, що потребують свого вирішення і, відповідно, на
актуальність наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Матеріали
дисертації є фрагментом комплексної науково-дослідної роботи кафедри
інфекційних хвороб Івано-Франківського державного медичного університету
“Ураження печінки при різних інфекційних захворюваннях на тлі супутньої
патології: методи лікування” (№ державної реєстрації 01136039).

Мета роботи: підвищити ефективність лікування хворих на гіменолепідоз
шляхом удосконалення патогенетичної терапії, в залежності від тяжкості
хвороби, встановленої на основі комплексного вивчення клінічних
особливостей у взаємозв’язку з показниками ендогенної інтоксикації,
перекисного окислення ліпідів, антиоксидантного захисту організму,
мікрофлори та місцевого імунітету кишечника.

Основні завдання роботи:

1. Вивчити клінічні особливості гіменолепідозу в дорослих, із
урахуванням показників ендогенної інтоксикації, перекисного окислення
ліпідів, антиоксидантного захисту організму, мікрофлори та місцевого
імунітету кишечника.

2. Розробити критерії форм тяжкості гіменолепідозу.

3. Дослідити клініко-лабораторну ефективність базисної терапії хворих на
гіменолепідоз.

4. Порівняти ефективність комплексного лікування хворих на гіменолепідоз
із використанням, окремо та поєднано, синглетно-кисневої терапії,
тіотриазоліну та симбітеру концентрованого.

5. Обґрунтувати алгоритм комплексного диференційованого лікування хворих
на гіменолепідоз, у залежності від тяжкості хвороби.

Об’єкт дослідження. Хворі на гіменолепідоз віком від 18 до 68 років.

Предмет дослідження. Клінічні прояви гіменолепідозу, показники
ендогенної інтоксикації, перекисного окислення ліпідів, антиоксидантного
захисту організму, мікрофлори та місцевого імунітету кишечника та оцінка
ефективності лікування.

Методи дослідження: загальноприйняті епідеміологічні, клінічні,
лабораторно-інструментальні, бактеріологічні, імунологічні,
спектрометричні, статистичні.

Наукова новизна результатів. Вперше вивчено клінічні особливості
гіменолепідозу у взаємозалежності від показників ендогенної
інтоксикації, перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту
організму, мікрофлори та місцевого імунітету кишечника.

Запропоновано класифікацію гіменолепідозу за тяжкістю та розроблено
критерії форм тяжкості захворювання.

Встановлено, що під впливом базисної терапії у хворих на гіменолепідоз
відбувається подальше поглиблення дисбіозу кишечника, пригнічення
системи антиоксидантного захисту, посилення процесів пероксидації та
ендогенної інтоксикації організму, виявлено недостатню протигельмінтну
її ефективність.

Проведена оцінка ефективності комплексного лікування хворих на
гіменолепідоз із використанням, окремо та поєднано, синглетно-кисневої
терапії, тіотриазоліну, симбітеру концентрованого.

Вперше обґрунтовано доцільність диференційованого застосування
синглетно-кисневої терапії, тіотриазоліну та симбітеру концентрованого в
комплексному лікуванні хворих на гіменолепідоз у залежності від тяжкості
хвороби та доведена різнобічна саногенна дія такого лікування,
спрямованого на основні патогенетичні механізми захворювання.

Практичне значення одержаних результатів. Дані, отримані при вивченні
клінічних особливостей гіменолепідозу в дорослих, необхідно враховувати
при формуванні груп ризику серед пацієнтів поліклінічних та стаціонарних
відділень терапевтичного профілю для прицільного овоскопічного
дослідження фекалій з метою діагностики захворювання. Запропоновано
методику обчислення нового інформативного індексу дисбіозу та визначення
протеолітичної активності супернатантів фекалій для визначення ступеня
дисбіозу кишечника у хворих на гіменолепідоз. Розроблено перелік
клінічних та лабораторних критеріїв форм тяжкості гіменолепідозу.
Показана можливість застосування, окремо та поєднано, синглетно-кисневої
терапії, тіотриазоліну та симбітеру концентрованого в комплексному
лікуванні хворих на гіменолепідоз. Запропоновано алгоритм
диференційованого підходу до лікування хворих на гіменолепідоз із
різними формами тяжкості хвороби.

Результати роботи впроваджені в практику інфекційних стаціонарів
Івано-Франківської, Чернівецької та Тернопільської областей, а також в
навчальний процес на кафедрах інфекційних хвороб Івано-Франківського,
Буковинського та Тернопільського державних медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто вивчено та
проаналізовано сучасну літературу з досліджуваної проблеми. Проведено
клініко-епідеміологічне обстеження хворих на гіменолепідоз. Виконано
основні клініко-лабораторні, біохімічні, бактеріологічні та імунологічні
обстеження пацієнтів, проведено їх лікування. Самостійно статистично
оброблено, проаналізовано, інтерпретовано, узагальнено та викладено
отримані результати досліджень, оформлено висновки та практичні
рекомендації, винесені на захист.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати
роботи доповідались на науковій конференції “Сучасні проблеми
епідеміології, мікробіології та гігієни” (2004р., м. Львів), на
науково-практичних конференціях і Пленумах Асоціації інфекціоністів
України “Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб” (2005р., м.
Тернопіль) та “Інфекційні хвороби на межі тисячоліть” (2005р., м.
Чернівці), VІІ з’їзді інфекціоністів України “Інфекційні хвороби –
загальномедична проблема” (2006р., м. Миргород), VІ з’їзді
паразитоценологів України з міжнародною участю (2006р., м. Харків).

Апробація дисертації відбулась на засіданні апробаційної ради при ДУ
Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН
України.

Публікації. Основні результати досліджень опубліковані в 14 наукових
роботах, у тому числі – 5 статей в профільних медичних журналах, що
занесені у реєстр ВАК; отримано 3 патенти на корисну модель, видано 1
інформаційний лист про нововведення в системі охорони здоров’я.

Обсяг і структура дисертації. Робота викладена українською мовою на 187
сторінках машинописного тексту, проілюстрована 28 таблицями, 19
рисунками, містить 4 спостереження з історій хвороб. Складається зі
вступу, огляду літератури, опису об’єкту та методів дослідження, двох
розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів
дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, який
містить 266 джерел (213 кирилицею і 53 латиницею).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об’єкт та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було
обстежено 140 хворих на гіменолепідоз та 20 здорових осіб. Стаціонарне
обстеження та лікування хворих проводилось в обласній клінічній
інфекційній лікарні м. Івано-Франківська. Середній вік пацієнтів
32,19±1,59 років. Жінки (96 осіб, 68,57%) переважали над чоловіками (44
особи, 31,43%) у всіх вікових категоріях. Більшість хворих (109 осіб,
77,86%) – міські жителі.

Діагноз гіменолепідозу встановлювали на основі клініко-епідеміологічних
даних та овоскопічного дослідження фекалій. Всім хворим проводили
загальноклінічне та лабораторне обстеження, що включало загальний аналіз
крові, сечі, копроскопію, визначення біохімічних показників – вміст
загального білірубіну та фракцій, тимолової проби, холестерину,
загального білка і фракцій, активності амінотрансфераз, лужної фосфатази
в сироватці крові за уніфікованими методиками [Меньшиков В.В., 1986].

Для характеристики ендогенної інтоксикації (ЕІ) визначали, на основі
загального аналізу крові, лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ)
[Кальф-Каліф Я.Я., 1941] та в сироватці крові вміст молекул середньої
маси (МСМ254) за методом Габриєлян Н.І. та співав. (1981). Стан
перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) оцінювали за вмістом в сироватці
крові малонового діальдегіду (МДА) [Тімірбулатова Р.А. та Селезньов
Г.І., 1981] та дієнових кон’югатів (ДК) [Гаврилов В.Б. та Мішкорудна
М.І,. 1983]. Активність системи антиоксидантного захисту (АОЗ) вивчали
за показниками в сироватці крові супероксиддисмутази (СОД) [Fried R. у
модифікації Чевари С., 1991] та каталази (К) [Королюк М.А. зі співав.,
1988]. З метою вивчення завершеності процесів ПОЛ, розраховували
співвідношення МДА/ДК [Гаврилов В.Б. та співав., 1998]. Для
характеристики взаємодії систем АОЗ/ПОЛ визначали коефіцієнт Ф = (СОД *
К) / МДА [Чевари С., 1991].

Для вивчення дисбіотичних процесів кишечника проводили: мікробіологічне
дослідження випорожнень з визначенням видового складу та популяційного
рівня мікрофлори [Знаменский В.А. та співав., 1986] та визначали ступінь
дисбіозу [Куваєва І.Б. та Ладодо К.С., 1991].

Для оцінки ступеня мікробіологічних порушень нами запропоновано
обчислення індексу дисбіозу (ІД), як співвідношення між автохтонними та
алохтонними мікроорганізмами кишкового вмісту. ІД визначався за
формулою:

, де

біф. — біфідобактерії, лакт. — лактобактерії, заг. киш. пал. — загальна
кількість кишкової палички, ент-к. — ентерококи, бактер. — бактероїди,
пепт. — пептококи, СФП — слабоферментативні кишкові палички, ГП —
гемолітичні кишкові палички, УПЕ — умовно-патогенні ентеробактерії,
стаф. — стафілококи, стреп. – стрептококи, Кан. — гриби роду Candida,
(кількість, показники в lg КУО/г). У здорових середнє значення показника
ІД становило 1,33±0,14 од та не була нижчим за 1 од.

Для характеристики дисбіотичних процесів кишечника проводили також
визначення протеолітичної активності супернатантів (ПАС) фекалій
[Бондаренко А.В. та співав., 1999].

Для вивчення місцевого імунітету визначали вміст секреторних
імуноглобулінів класу А (sIgA) в копрофільтратах за допомогою
стандартного набору реагентів на імуноферментному аналізаторі “Sunrise”.

Хворі простим рондомізованим методом були поділені на 5 груп, у
залежності від способу лікування. Хворі І групи отримували базисну
терапію (БТ): антигельмінтний препарат більтрицид, двома циклами з
інтервалом 9 днів, а також десенсибілізуючі, ферментні та жовчогінні
препарати, спазмолітики згідно методичних рекомендації [Харків, 2001].
Хворим ІІ групи БТ доповнювалась синглетно-кисневою терапією (СКТ) за
схемою: 3 сеанси в підготовчий період, 8 сеансів між прийомами та 3
сеанси після завершення специфічного протигельмінтного лікування (всього
14 сеансів). Хворі ІІІ групи додатково до БТ отримували ін’єкції
тіотриазоліну 2,5% розчин, 2,0 мл в/м, 10 днів, починаючи після першого
циклу протигельмінтного лікування. Пацієнтам ІV групи до БТ додавали
мультипробіотик симбітер концентрований по 1 дозі на добу, 20 днів,
починаючи після першого циклу протигельмінтного лікування. Хворі V групи
одночасно з БТ отримували комплексну терапію, яка включали СКТ,
тіотриазолін та симбітер концентрований. Обстеження проводили тричі: до
початку лікування, одразу після протигельмінтного лікування та через два
тижні після його завершення. Контроль ефективності елімінації гельмінта
оцінювали за допомогою овоскопічного дослідження фекалій через два тижні
після завершення протигельмінтного лікування.

Статистичні характеристики визначались на всіх етапах дослідження в
кожній із груп хворих із використанням програми “StatSoft Statistica
v6.0 SR”. Оцінка достовірності відмінностей середніх величин між
групами, у групах між етапами дослідження, а також із контрольними
величинами проводилась на підставі критерію t (критерій Ст’юдента).
Різницю вважали достовірною при Р<0,05. Наявність кореляції між отриманими показниками визначалась за критерієм Спірмена. Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз клінічної картини не дозволяє виділити специфічні чи патогномонічні симптоми гіменолепідозу, що утруднює діагностику хвороби за клінічними ознаками (табл. 1). Таблиця 1 Характеристики клінічних синдромів у хворих на гіменолепідоз Назва синдрому Окремі симптоми Кількість хворих Абс. % Диспепсичний Знижений апетит, нудота, гіркота та сухість в роті, болі в животі, обкладеність язика, метеоризм, спазм кишечника, розлади дефекації 117 83,57 Алергічний Болі та припухлість в суглобах, свербіж та висип на шкірі, алопеція 76 54,29 Загальноінтокси-каційний Гарячка, тахікардія, слабкість, швидка втомлюваність 65 46,43 Астено-невротичний Головний біль, дратівливість, пригніченість, безсоння, нав'язливі рухи 62 44,29 Мезенхімально-запальний Лімфаденопатія, збільшення печінки та селезінки 47 33,57 Поєднання клінічних синдромів виявлено у більшості хворих на гіменолепідоз (120 осіб, 85,71%). Домінування синдромів різнилося в залежності від тяжкості хвороби. Середні показники результатів загального аналізу крові, проведеного до початку лікування, демонстрували достовірне (P<0,05) зниження кількості еритроцитів та гемоглобіну (Hb), в порівнянні зі здоровими. Виявлено зворотньопропорційну залежність рівня Hb від тяжкості хвороби (коефіцієнт рангової кореляції Спірмена ? = -0,78). Результати копроскопії у хворих на гіменолепідоз дозволили виділити окремі копроскопічні синдроми, які характеризують порушення процесів травлення в різних відділах ШКТ (порушення секреторної функції шлунку, зовнішньої секреції підшлункової залози, травлення в тонкому та товстому кишечнику) та взаємопов'язані з тяжкістю хвороби. При біохімічному дослідженні крові у 40,71% хворих на гіменолепідоз виявлено диспропорцію у співвідношенні альбумінів до глобулінів та підвищений рівень ?-глобулінової фракції білків. Результати УЗД органів черевної порожнини демонструють наявність у хворих на гіменолепідоз функціональних змін жовчного міхура (збільшення об'єму, гіпотонію, застійний вміст та наявність осаду) та підшлункової залози (підвищення ехогенності). Характеристика показників ЕІ, ПОЛ, АОЗ, популяційно-видового складу мікрофлори кишечника, ПАС та sIgA фекалій у хворих на гіменолепідоз. Про наявність ЕІ у хворих на гіменолепідоз, при обстеженні до початку лікування, свідчили вищі, при порівнянні зі здоровими, значення ЛІІ (в 2,5 рази) та МСМ254 (у 4,7 рази) (рис.1). Інтенсифікація процесів ПОЛ підтверджувалась підвищеним рівнем МДА (в 1,5 рази) та ДК (в 1,6 рази). Індекс МДА/ДК (2,71±0,22, проти 2,83±0,18 у здорових, Р>0,05) свідчив
про тенденцію до накопичення переважно проміжних продуктів, а значить
незавершеність ПОЛ.

Показники ЕІ Показники ПОЛ Показники АОЗ

Рис.1 Показники ЕІ, ПОЛ, АОЗ у хворих на гіменолепідоз

Показники СОД в 1,4 рази, а К в 1,1 рази нижчі за аналогічні показники
у здорових (див. рис.1). Індекс Ф, який відображає співвідношення між
антиоксидантними та прооксидантними властивостями крові, був в 2,2 раз
нижчий за коефіцієнт у здорових (P<0,001), що свідчить про пригнічення системи АОЗ. Результати кореляційного аналізу демонстрували зворотньопропорційний зв?язок середньої сили (?=-0,43) між показниками ЛІІ та Hb, прямопропорційну залежність високого ступеня значень МСМ254 та МДА (?=0,76), а також між МСМ254 та ДК (?=0,79); зворотньопропорційний зв?язок високого ступеня між показниками МДА та СОД (?= -1,03) та середнього ступеня між МСМ254 та СОД (?= -0,62). Результати мікробіологічного дослідження фекалій, проведеного до початку лікування, виявили зміни у видовому складі як анаеробної, так і аеробної мікрофлори кишечника. В анаеробному спектрі спостерігалося зниження рівня біфідобактерій та лактобактерій (P<0,001 при порівнянні зі здоровими в обох випадках), вищі показники вмісту бактероїдів та пептококів (P<0,001 в обох випадках). Рівень ентерококів та загальної кількості кишкової палички були в 1,3 рази нижчі за аналогічні показники у здорових (P<0,001 в обох випадках). Одночасно відмічалося достовірне зростання кількості кишкової палички зі слабоферментативними та гемолітичними властивостями (P<0,001 в обох випадках). На тлі достовірного зниження рівня корисної автохтонної анаеробної мікрофлори та кишкової палички з нормальними ферментативними властивостями, відбувалася контамінація кишечника умовно-патогенними ентеробактеріями (УПЕ) та грибами роду Candida. Так, популяційний рівень УПЕ, був вищим удвічі (P<0,001) та грибів роду Candida – в 1,5 рази (P<0,05). Вміст стафілококів достовірно не відрізнявся від показника у здорових (P>0,05).

У всіх хворих на гіменолепідоз виявлено дисбіоз кишечника. Дисбіоз І
ст. встановлено у 41 хворого (29,29%), ІІ ст. дисбіозу – у 54 (38,57%),
і ІІІ ст. — у 45 (32,14%) осіб. Дисбіозу ІV ступеню не виявлено.

З наростанням ступеню дисбіозу кишечника знижувався показник індексу
дисбіозу (ІД). У хворих на гіменолепідоз із дисбіозом І ст. середнє
значення ІД становило 0,89±0,08 од, показники були вищими за 0,76 од,
але не перевищували 1 од. Середнє значення ІД у хворих із ІІ ст.
дисбіозу – 0,66±0,01 од, а значення коливались в межах від 0,5 до 0,75
од. Показники ІД у хворих із ІІІ ст. дисбіозу кишечника знаходилися в
межах від 0,49 до 0,3 од, а його середнє значення становило 0,4±0,06 од.
Різниця між показниками ІД при різних ступенях дисбіозу кишечника була
достовірною (Р<0,05 у всіх випадках). Запропонований ІД, на нашу думку, дозволяє уніфікувати результати бактеріологічного дослідження фекалій для встановлення ступеня дисбіозу кишечника. Середнє значення ПАС у хворих на гіменолепідоз складало 15,44±0,02 мм, що достовірно (Р<0,001) вище ніж у здорових. Показник ПАС при І ст. дисбіозу кишечника становив 12,6±0,03 мм, при ІІ ст. – 14,8±0,015 мм та при ІІІ ст. – 18,7±0,01 мм. Кореляційний аналіз показав наявність прямопропорційного зв?язку високої інтенсивності між ПАС та ступенем дисбіозу кишечника (?=0,83), що дозволило рекомендувати визначення ПАС для швидкого, достовірного та недорогого методу встановлення ступеня дисбіозу у хворих на гіменолепідоз. их на гіменолепідоз був у 2,2 рази нижчим, ніж у здорових осіб (рис.2). Кореляційний аналіз не виявив прямого зв'язку між діаметром зони ПАС та рівнем sIgA копрофільтратів у хворих на гіменолепідоз (коефіцієнт рангової кореляції Спірмена ?=0,79, при значенні критичного ?=0,88). Очевидно, що рівень sIgA копрофільтратів залежить не лише від дисбіозу, але й від цілості кишкової стінки, порушення хімізму в просвіті кишечника та імуносупресивного впливу гельмінтів та їх токсичних продуктів на організм хворого. Виявлені порушення місцевого імунітету та мікроекології в кишечнику, а також підвищення активності кишкових протеаз, зумовлені впливом власне карликового ціп'яка на організм хворого, на нашу думку, сприяють поглибленню ендотоксикозу. Вивчення взаємозалежності клініко-лабораторних показників ендотоксикозу та дисбіозу кишечника від тяжкості хвороби дозволило виявити певні закономірності. Із наростанням тяжкості захворювання на тлі достовірного порушення мікроекології кишечника відмічено посилення явищ ендотоксикозу, незавершеності ПОЛ та пригнічення системи АОЗ. Причому порушення місцевого імунітету та мікроекології кишечника відіграє при гіменолепідозі роль пускового механізму і є, на нашу думку, первинним, у комплексі різних факторів посилення ендотоксикозу. Виявлені закономірності взаємозалежності ведучих клінічних синдромів хвороби від показників ендогенної інтоксикації, ПОЛ та АОЗ організму, мікроекології та місцевого імунітету кишечника у хворих на гіменолепідоз дозволяють нам запропонувати класифікацію хвороби та розробити клінічні та лабораторні критерії форм тяжкості гіменолепідозу (табл. 2). Таблиця 2 Критерії форм тяжкості гіменолепідозу Критерії Форми тяжкості гіменолепідозу легка середньотяжка тяжка Клінічні синдроми Алергічний, астено-невротичний Диспепсичний Загально-інтоксикаційний, диспепсичний та мезенхімально-запальний Копроскопічний синдром Ураження тонкого кишечника Порушення секреції шлунку та зовнішньо-секреторної функції підшлункової залози Порушення функції товстого кишечника Нв, г/л Не змінений Від 120 до 100 < 100 ЛІІ, од < 3 Від 3 до 5 > 5

МСМ254, ум од < 1,0 Від 1,0 до 1,3 > 1,3

МДА, мкмоль/л < 5,5 Від 5,5 до 7,0 > 7,0

ДК, мкмоль/л < 2 Від 2 до 2,5 > 2,5

СОД, ум од/мл > 3,7 Від 2,5 до 3,7 < 2,5 К, мкат/л > 15,5 Від 15,5 до 14,5 < 14,5 ІД, од > 0,7 Від 0,4 до 0,7 <0,4 ПАС, мм < 13 Від 13,5 до 15 >16

Різниця показників між групами хворих на гіменолепідоз, які сформовані
за формами тяжкості, є достовірною (Р<0,05). Коефіцієнт множинної кореляції між окремими показниками форм тяжкості хвороби більший табличного, при заданому рівні значимості (Р<0,05), що дозволило вважати запропоновану класифікацію інформативною та адекватною. Встановлені закономірності дозволили рекомендувати для використання у практичній роботі лабораторні показники Нв, ЛІІ, ІД та ПАС для оцінки тяжкості гіменолепідозу. Оцінка ефективності лікування хворих на гіменолепідоз. Характеризуючи вплив БТ на динаміку хвороби, необхідно зауважити, що поряд із покращенням самопочуття та зникненням основних симптомів до закінчення стаціонарного лікування, через два тижні після його завершення відмічалось відновлення метеоризму, болючості суглобів та кволості. Після прийому специфічного протигельмінтного препарату не відбувалося нормалізації показників ЕІ, їх значення навіть дещо вищі за початкові: ЛІІ (4,73±0,62 од, проти 3,99±1,06 од до початку лікування, Р>0,05) та
МСМ254 (1,31±0,21 ум. од, проти 1,12±0,19 ум. од, Р>0,05). Виявлено
посилення процесів пероксидації з накопиченням кінцевих (значення МДА –
6,63±0,32 мкмоль/л проти 6,14±0,70 мкмоль/л до початку лікування,
Р>0,05) та особливо проміжних (ДК – 2,46±0,16 мкмоль/л проти 2,25±0,35
мкмоль/л, Р<0,001) продуктів ПОЛ. Пригнічення системи АОЗ підтверджувалось зниженням активності СОД (2,74±0,09 ум. од/мл проти 3,05±0,45 ум. од/мл до лікування, Р>0,05) та К (14,63±0,26 мкат/л проти
15,05±0,82 мкат/л, Р<0,1). Популяційний рівень мікрофлори кишечника під впливом БТ також зазнавав негативного впливу. Підтвердженням цього було зниження рівня лактобактерій (3,86±0,23 lg КУО/г проти 5,45±0,21 lg КУО/г до лікування, Р<0,001) та загальної кишкової палички (5,12±0,03 lg КУО/г проти 5,5±0,01 lg КУО/г, Р<0,001). Натомість зростав рівень слабоферментативних (2,35±0,02 lg КУО/г проти 1,93±0,02 lg КУО/г до лікування, Р<0,001) та гемолітичних кишкових паличок (3,98±0,12 lg КУО/г проти 3,25±0,14 lg КУО/г, P<0,001). Відмічалось зниження ІД (0,58±0,03 од проти 0,68±0,04 од до початку лікування, Р<0,05), що свідчило про посилення дисбіозу. Середнє значення ПАС мало тенденцію до наростання (15,97±0,02 мм проти 15,23±0,06 мм, Р>0,05). Подібні тенденції
показників ендотоксикозу та дисбіозу кишечника зберігалися і через два
тижні після завершення лікування.

У хворих на гіменолепідоз ІІ групи, які поряд із БТ отримували СКТ,
достовірно (P<0,05) швидше, в середньому на 2 доби, зникали прояви астено-невротичного, алергічного та загальноінтоксикаційного синдромів та не відмічалось відновлення окремих симптомів. Позитивний вплив СКТ на динаміку показників ЕІ підтверджувався зниженням середніх значень ЛІІ (3,42±0,06 од проти 4,27±0,34 од, P<0,02) та МСМ254 ( 0,79±0,01 ум. од проти 1,12±0,19 ум. од, P<0,1), які однак залишалися вищими за аналогічні показники у здорових (P<0,001 в обох випадках). Відмічалось зниження середніх показників МДА (5,08±0,34 мкмоль/л проти 6,21±0,17 мкмоль/л, Р<0,05) та ДК (2,12±0,52 мкмоль/л проти 2,33±0,39 мкмоль/л, P>0,05), що сприяло нормалізації індексу МДА/ДК через два тижні після
завершення лікування (2,76±0,43, Р>0,05 в порівнянні зі здоровими).
Середні значення показників АОЗ підвищувались незначно (P>0,05). СКТ
зменшувала несприятливий вплив продуктів руйнування гельмінтів на
мікрофлору кишечника, сприяла зростанню рівня автохтонної та зниженню
вмісту алохтонної складових мікрофлори, зниженню діаметру ПАС
(14,26±0,02 мм проти 15,46±0,18 мм до лікування, Р<0,001), однак повної нормалізації рівня мікрофлори не відбувалося. B N f h ” – > B h j u *

B

D

F

H

J

L

N

f

h

v#)O+„.?11/41x3a3yyyyyyyyyiiiiaUUUUaUUII

??????????

?

1/4

1/4

’kdAe

1/4

1/4

’kdd

1/4

1/4

1/4

1/4

1/4

1/4

1/4

Nся зниженням ЛІІ (3,21±0,17 од, в порівнянні з початковим значенням
3,83±0,19 од, Р<0,05) та його нормалізацією через два тижні після завершення лікування (2,6±0,28 од, Р>0,05 в порівнянні зі здоровими), а
також зниженням показника МСМ254 (0,62±0,12 ум. од проти 1,07±0,11 ум.
од, P<0,01), але не повною його нормалізацією (Р<0,001 в порівнянні зі здоровими). Одразу після прийому протигельмінтної терапії, відмічалось зниження рівня МДА (4,49±0,15 мкмоль/л проти 6,19±0,23 мкмоль/л, P<0,001) та ДК (1,64±0,03 мкмоль/л проти 2,33±0,39 мкмоль/л до лікування, P<0,001). Нормалізація ДК через два тижні після завершення лікування (Р>0,1 в порівнянні зі здоровими) свідчить про оптимізацію
процесів ПОЛ. Середні значення показників АОЗ у пацієнтів цієї групи
підвищувались (СОД – 3,42±0,24 ум. од/мл проти 3,14±0,12 ум. од/мл,
Р>0,1; К – 15,81±0,14 мкат/л проти 15,12±0,19 мкат/л, Р<0,01), проте залишалися нижчими від аналогічних показників у здорових (Р<0,02 в обох випадках). Незважаючи на те, що тіотриазолін не володіє прямою дією на мікрофлору кишечника, під впливом його використання, одразу після завершення специфічного лікування відбувалося підвищення рівня біфідо- (5,95±0,16 lg КУО/г проти 5,61±0,15 lg КУО/г, Р<0,01), лактобактерій (5,76±0,023 lg КУО/г проти 5,55±0,19 lg КУО/г, Р>0,1) та загального
рівня кишкової палички (7,3±0,09 lg КУО/г проти 5,35±0,66 lg КУО/г,
Р<0,001). Покращувалось співвідношення автохтонних та алохтонних МО (ІД – 0,78±0,12 од проти 0,71±0,04, Р>0,1) та знижувалась протеолітична
активність умовно-патогенних компонентів мікрофлори кишечника (ПАС на
кінець лікування 13,71±0,02 мм проти 14,85±0,02 мм до початку лікування,
Р<0,001). Проте позитивні зміни показників популяційного вмісту кишечника під впливом тіотриазоліну були нетривалими та через два тижні після завершення лікування не відмічалось їх нормалізації. У хворих на гіменолепідоз IV групи, яким до БТ додавали мультипробіотик симбітер концентрований, встановлено достовірно (P<0,05) коротшу тривалість (в середньому на 2,5 дні) суб'єктивних та об'єктивних симптомів диспепсичного та загальноінтоксикаційного характеру. Відмічено зниження середніх показників ЛІІ (2,18±0,72 од проти 4,56±0,13 од, Р<0,001), МСМ254 (0,48±0,02 ум. од проти 1,17±0,31 ум. од, Р<0,05) , МДА (4,79±0,33 мкмоль/л проти 6,17±0,15 мкмоль/л, Р<0,001) та ДК (1,79±0,13 мкмоль/л проти 2,41±0,34 мкмоль/л, Р<0,1). Важливим, на нашу думку, був позитивний вплив мультипробіотика на підвищення активності показників системи АОЗ (СОД – 3,96±0,39 ум. од/мл проти 2,93±0,11 ум. од/мл до початку лікування, Р<0,02 та К – 16,08±0,31 мкат/л проти 14,58±0,75 мкат/л, Р<0,1), що на кінець лікування достовірно не відрізнялись від здорових (Р>0,05 в обох випадках). Переважання активації антиоксидантних
процесів підтверджується зростанням показника Ф (12,85±0,48 проти
7,62±0,84, Р<0,001). Природно, що під впливом симбітеру концентрованого відбувалися позитивні зміни мікрофлори кишечника. Зокрема, відмічалось зростання рівня лактобактерій (6,93±0,21 lg КУО/г проти 4,96±0,23 lg КУО/г, Р<0,001), позитивні кількісні та якісні зміни в структурі кишкових паличок, зниження вмісту УПЕ (Р<0,001). Зменшення зони ПАС (11,67±0,01 мм проти 15,92±0,02 мм, Р<0,05) підтверджує зниження ступеня дисбіозу кишечника. Проте повної нормалізації мікрофлори кишечника отримано не було. Динаміка клінічних синдромів у хворих на гіменолепідоз V групи, які поряд із БТ отримували СКТ, тіотриазолін та симбітер концентрований, демонструвала достовірно кращі результати, у порівнянні з усіма іншими групами. Так, в середньому на 4 дні швидше, ніж у хворих під впливом БТ (Р<0,001), та на 2 дні швидше в порівнянні з іншими групами (Р<0,05) зникали більшість суб'єктивних та об'єктивних симптомів хвороби. Зменшення ЕІ підтверджувалось зниженням показників ЛІІ (1,73±0,02 од проти 4,43±0,15 од, Р<0,001) та МСМ254 (0,32±0,11ум. од проти 1,12±0,22 ум. од, Р<0,001) відразу після протигельмінтного лікування та їх нормалізацією через два тижні (Р>0,05, в порівнянні зі здоровими в обох
випадках). Оптимізація процесів пероксидації супроводжувалась зниженням
кінцевих та проміжних продуктів ПОЛ (МДА – 4,01±0,34 мкмоль/л проти
6,25±0,34 мкмоль/л, Р<0,001; ДК – 1,49±0,23 мкмоль/л проти 2,37±0,22 мкмоль/л, Р<0,01) та їх нормалізацією через два тижні після лікування (Р>0,05 в порівнянні зі здоровими в обох випадках). Наголосимо на
підвищенні активності системи АОЗ, що підтверджується показниками СОД
(кінцевий показник 4,38±0,01 ум. од/мл проти показника у здорових
4,22±0,21 ум. од/мл, Р>0,05) та каталази (16,56±0,11 мкат/л проти
16,47±0,22 мкат/л у здорових, Р>0,05), а також динамікою коефіцієнту
співвідношення АОЗ/ПОЛ. Показники ЕІ, ПОЛ та АОЗ під впливом
комплексного лікування через два тижні після завершення лікування
достовірно відрізнялись від аналогічних показників у хворих інших груп.
Позитивний вплив комплексного лікування виявлено і на мікрофлору
кишечника. В анаеробному спектрі відмічено нормалізацію рівня
лактобактерій (7,82±0,21 lg КУО/г проти 7,82±0,19 lg КУО/г у здорових,
Р>0,1), біфідобактерій (7,26±0,18 lg КУО/г проти 7,86±0,22 lg КУО/г у
здорових, Р>0,05) та бактероїдів (7,02±0,04 lg КУО/г проти 6,94±0,42 lg
КУО/г у здорових, Р>0,05). Виражені зміни відбувалися і в спектрі
кишкових паличок, що проявлялося нормалізацією показників рівня кишкових
паличок із слабоферментативними властивостями (0,88±0,02 lg КУО/г проти
0,5±0,18 lg КУО/г у здорових, Р>0,1) та зниженням рівня їх гемолітичних
форм (0,11±0,09 lg КУО/г проти 3,23±0,11 lg КУО/г до початку лікування,
P<0,001). Такі позитивні зміни спричиняли зменшення вмісту УПЕ (4,76±0,16 lg КУО/г проти 6,39±0,18 lg КУО/г до початку лікування, Р<0,001). Позитивний вплив комплексного лікування на мікрофлору кишечника підтверджувався достовірним підвищенням індексу дисбіозу (1,08±0,09 од проти 0,63±0,12 од до лікування, Р<0,001), зниженням діаметру зони ПАС (Р<0,05). Відбувалася нормалізація вмісту sIgA копрофільтратів (306,68±0,39 мг/л в кінці лікування проти початкового 141,28±0,35 мг/л, Р<0,001 та 307,5±0,25 мг/л у здорових, Р>0,1).

Проведені дослідження продемонстрували достовірно кращу динаміку
показників ЕІ, ПОЛ, АОЗ організму, ІД кишечника, ПАС, sIgA
копрофільтратів під впливом комплексної терапії при всіх формах
тяжкості. Відзначимо позитивний вплив доповнення БТ окремо СКТ на
показники ЕІ у хворих із легкою формою гіменолепідозу. Використання
тіотриазоліну сприяло оптимізації взаємодії систем ПОЛ/АОЗ, особливо у
хворих із середньотяжкою та тяжкою формами хвороби. Виражений вплив на
дисбіотичні процеси кишечника у хворих із середньотяжкою та тяжкою
формами гіменолепідозу виявляв симбітер концентрований.

Як свідчать результати контрольного овоскопічного дослідження фекалій
(табл. 3), під впливом БТ відмічено найнижчу протигельмінтну
ефективність (80%). Ефективність санації у групах хворих із
використанням СКТ та тіотриазоліну достовірно вища за ефективність БТ
(P<0,05). У всіх випадках неефективного лікування у хворих на гіменолепідоз реєструвалась тяжка форма хвороби. При використанні симбітеру концентрованого та комплексної терапії ми отримали 100% елімінацію гельмінта з організму людини (P<0,001 в порівнянні із БТ в обох випадках). Таблиця 3 Ефективність елімінації карликового ціп'яка під впливом лікування Групи обстежен.их Вид терапії Кількість обстежених, (абс.) Кількість позитивних результатів (абс.) Ефективність лікування (%) І Базисна 20 4 80 ІІ Базисна + СКТ 30 4 86,67 ІІІ Базисна + Тіотриазолін 30 3 90 ІV Базисна + Симбітер 30 0 100 V Базисна + Комплексна 30 0 100 Аналіз динаміки клінічних синдромів, лабораторних показників ЕІ, ПОЛ, АОЗ організму, мікробіологічних та місцевих імунологічних порушень в кишечнику під впливом лікування, дає підстави стверджувати, що використання для лікування хворих на гіменолепідоз лише БТ, на тлі низької її протигельмінтної ефективності, є недостатнім. Так як при легкій формі гіменолепідозу в клінічній картині домінують астено-невротичний та алергічний синдроми, підвищені показники ЕІ, рівень продуктів ПОЛ та активність системи АОЗ достовірно не відрізняються від здорових, порушення мікрофлори кишечника стосується лише автохтонної складової, доцільно запропонувати використання СКТ, як доповнення БТ, для хворих із легкою формою захворювання. Враховуючи домінування в клінічній картині диспепсичного синдрому, виражених змін популяційного та видового складу мікрофлори кишечника, особливо анаеробного спектру, що сприяє посиленню ендотоксикозу та диспропорції у взаємодії ПОЛ/АОЗ, хворим на гіменолепідоз із середньотяжкою формою хвороби БТ рекомендовано доповнювати прийомом симбітеру концентрованого. При тяжких формах гіменолепідозу, при яких виявлено клінічні та лабораторні ознаки вираженої ЕІ, розбалансовані процеси взаємодії систем ПОЛ/АОЗ організму, змінені складові та популяційний рівень мікрофлори та знижений місцевий імунітет кишечника, протигельмінтне лікування доцільно доповнити комплексною терапією, яка включає використання СКТ, тіотриазоліну та симбітеру концентрованого згідно запропонованої схеми. Комплексне лікування, спрямоване на всі патогенетичні механізми хвороби, дозволяє провести ефективну дегельмінтизацію організму, забезпечує покращення мікроекологічних та місцевих імунологічних змін в кишечнику, оптимізує окисно-відновні процеси, зменшує прояви ендотоксикозу, що створює умови до повного одужання хворих на гіменолепідоз. ВИСНОВКИ В дисертаційній роботі поглиблено уявлення про взаємозалежність клінічних синдромів гіменолепідозу з показниками ендогенної інтоксикації, перекисного окислення ліпідів, антиоксидантного захисту організму, популяційно-видового складу мікрофлори та місцевого імунітету кишечника, що дозволило вирішити науково-практичну задачу підвищення ефективності лікування хворих, шляхом комплексного диференційованого, в залежності від тяжкості хвороби, використання, окремо та поєднано, синглетно-кисневої терапії, тіотриазоліну та симбітеру концентрованого. 1. Клінічна картина гіменолепідозу у більшості хворих (85,71%) характеризується поєднанням диспепсичного, астено-невротичного, загальноінтоксикаційного, алергічного та мезенхімально-запального синдромів, домінування яких залежить від тяжкості хвороби. 2. Лабораторними критеріями тяжкості гіменолепідозу є зниження гемоглобіну, зростання лейкоцитарного індексу інтоксикації та рівня молекул середньої маси, підвищений вміст малонового діальдегіду та дієнових кон'югатів, зниження показників супероксиддисмутази та каталази сироватки крові, а також зменшення індексу дисбіозу кишечника, підвищення ферментної протеолітичної активності супернатантів фекалій та зниження вмісту секреторних імуноглобулінів класу А копрофільтратів. 3. Протигельмінтна ефективність базисної терапії становить 80%, а її використання супроводжується поглибленням дисбіозу кишечника та диспропорції у взаємодії прооксидантно-антиоксидантної систем, що призводить до посилення ендотоксикозу та рецидивів окремих клінічних симптомів. 4. Використання в комплексному лікуванні хворих на гіменолепідоз синглетно-кисневої терапії потенціює дію протигельмінтного препарату (ефективність санації складає 86,66%), зменшує тривалість астено-невротичного та загальноінтоксикаційного синдромів в середньому на 2 дні, знижує показники ендогенної інтоксикації (в середньому в 1,3 рази), не поглиблює дисбіоз кишечника. 5. Застосування тіотриазоліну як доповнення базисної терапії хворих на гіменолепідоз підвищує ефективності елімінації гельмінта (90%), скорочує тривалість астено-невротичного, інтоксикаційного, мезенхімально-запального та диспепсичного клінічних синдромів (в середньому на 2 дні), оптимізує процеси пероксидації за рахунок зниження рівня їх проміжних продуктів (в 1,5 рази) та активує систему антиоксидантного захисту. 6. Призначення симбітеру концентрованого при лікуванні хворих на гіменолепідоз зменшує негативний вплив протигельмінтного препарату на мікрофлору кишечника, знижує інтенсивність процесів пероксидації (в середньому в 1,3 рази) та ендотоксикозу (в середньому в 2,2 рази), скорочує тривалість основних клінічних синдромів (в середньому на 2,5 дні), забезпечує високу (100%) ефективність санації. 7. Комплексна терапія, спрямована на основні патогенетичні ланки гіменолепідозу, яка поєднує специфічне протигельмінтне лікування із використанням синглетно-кисневої терапії, тіотриазоліну та симбітеру концентрованого, нормалізує показники ендогенної інтоксикації та пероксидації, підвищує активність системи антиоксидантного захисту, покращує мікроекологічні взаємозв'язки та місцевий імунітет кишечника, забезпечує скорочення тривалості хвороби на 4 дні та досягає стійкого (100%) ефекту елімінації гельмінта. 8. Доповнення базисного протигельмінтного лікування хворих на гіменолепідоз диференційовано, при легких формах захворювання синглетно-кисневою терапією, при середньотяжких – симбітером концентрованим та поєднанням синглетно-кисневої терапії, тіотриазоліну та симбітеру концентрованого при тяжких формах забезпечує ефективнішу елімінацію гельмінта, попереджує ускладнення та рецидиви хвороби. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1. В умовах значного розповсюдження гіменолепідозу, з метою ранньої діагностики хвороби, рекомендовано проводити обов'язкове трьохкратне копроскопічне дослідження фекалій пацієнтам поліклінічних та стаціонарних відділень терапевтичного профілю, в клінічній картині яких спостерігається поєднання диспепсичного, мезенхімально-запального, астено-невротичного, загальноінтоксикаційного та алергічного синдромів. 2. Для уніфікації результатів бактеріологічного дослідження фекалій та встановлення ступеня дисбіозу кишечника у хворих на гіменолепідоз запропоновано обчислювати індекс дисбіозу (ІД) кишечника, за формулою: ІД= lg КУО/г ((Біфідобактерії + Лактобактерії + Загальна кількість кишкової палички + Ентерококи) / (Бактероїди + Пептококи + Слабоферментативні кишкові палички + Гемолітичні кишкові палички + Умовно-патогенні ентеробактерії + Стафілококи + Гриби роду Candida)), де lg КУО/г - десятковий логарифм показника колоній утворюючих одиниць в 1г фекалій. ІД здорових завжди більший за 1 од. При дисбіозі І ступеня, показник ІД знаходиться в межах від 1 до 0,76 од, при ІІ ступені – від 0,75 до 0,5 од, при ІІІ ступені – від 0,49 до 0,3 од. 3. Для швидкого та достовірного визначення ступеня дисбіозу кишечника, хворим на гіменолепідоз рекомендовано проводити визначення діаметру зони протеолітичної активності супернатантів (ПАС) фекалій. При І ступені дисбіозу кишечника діаметр ПАС знаходиться в межах від 10 до 13,5 мм, при ІІ ступені – від 13,6 до 16 мм, при ІІІ ступені – більший за 16 мм. 4. Для вибору оптимального об'єму патогенетичної терапії, хворим на гіменолепідоз запропоновано визначати форму тяжкості хвороби. При легкій формі: у клінічній картині переважають алергічний та астено-невротичний синдроми, рівень гемоглобіну (Нв) не знижений, показник лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ) не перевищує 3 од, індекс дисбіозу (ІД) знаходиться в межах від 0,7 до 1 од, діаметр зони протеолізу (ПАС)– від 10 до 13 мм. При середньотяжкій формі - в клінічній картині домінує диспепсичний синдром, показник Нв знаходиться в межах від 120 до 100 г/л, ЛІІ – від 3 до 5 од, ІД – від 0,4 до 0,65 од, ПАС – від 13,5 до 15 мм. Тяжка форма гіменолепідозу характеризується поєднанням в клінічній картині диспепсичного, загальноінтоксикаційного та мезенхімально-запального синдромів, зниженням показника Нв – нижче 100 г/л, підвищенням рівня ЛІІ – більше 5 од, ІД менший 0,4 од, діаметр ПАС більший 16 мм. 5. Для покращення ефективності лікування та забезпечення впливу на основні патогенетичні механізми хвороби, протигельмінтну терапію хворих на гіменолепідоз рекомендовано доповнювати: — при легких формах: синглетно-кисневою терапією за схемою: в підготовчий період (3 сеанси), між циклами (8 сеансів) та після завершення специфічного протигельмінтного лікування (3 сеанси), всього 14 сеансів; — при середньотяжких формах: прийомом симбітеру концентрованого по 1 дозі на добу, починаючи відразу після першого циклу протигельмінтного лікування, впродовж 20 днів; — при тяжких формах гіменолепідозу: комплексною терапією, що включає синглетно-кисневу терапію за схемою (в підготовчий період (3 сеанси), між циклами (8 сеансів) та після завершення специфічного протигельмінтного лікування (3 сеанси), всього 14 сеансів); ін'єкції тіотриазоліну (2,5% розчин по 2,0 мл, 10 днів дом'язево) та прийом симбітеру концентрованого (1 доза на добу, 20 днів), починаючи відразу після першого циклу протигельмінтного лікування. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Кондрин О.Є. Вплив дисбактеріозу на показники пероксидації у хворих на гіменолепідоз та мікст-інвазії на фоні лікування протипаразитарними препаратами // Інфекційні хвороби. – 2003. – №4. – С. 51-54. 2. Кондрин О.Є. Показники ендогенної метаболічної інтоксикації у хворих на гіменолепідоз // Архів клінічної медицини. – 2005. - №2. – С.59-62. 3. Кондрин О.Є. Епідеміологічна та клінічна характеристика хворих на гіменолепідоз / Галицький вісник. – 2005. - №4. – С.108-110. 4. Кондрин О.Є., Герасимчук Л.О. Корекція окисно-відновних процесів у хворих на гіменолепідоз // Вестник зоологии. Паразитология и современность. Отдельный выпуск 19. - 2005р, часть I. / С. 184-185. Участь здобувача полягає у виборі теми, проведенні огляду літератури, опрацюванні даних, написанні статті, узагальненні результатів та формулюванні висновків. 5. Дикий Б.М., Кондрин О.Є., Прокоф'єва О.О. Герасимчук Л.О. Вплив комплексної терапії на динаміку показників дисбактеріозу та місцевого імунітету кишечника у хворих на гіменолепідоз // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: Збірник наукових праць Ветеринарні науки. – Харків, 2006. – С.289-294. Участь здобувача полягає у проведенні аналізу наукових джерел, опрацюванні даних, написанні статті, узагальненні результатів. 6. Дикий Б.М., Кондрин О.Є., Пришляк О.Я. Спосіб діагностики форм тяжкості гіменолепідозу. Патент на корисну модель №24832 від 10.07.2007 р. 7. Дикий Б.М., Кондрин О.Є. Спосіб діагностики ступеню дисбіозу кишечнику у хворих на гіменолепідоз. Патент на корисну модель №24833 від 10.07.2007 р. 8. Дикий Б.М., Кондрин О.Є., Пришляк О.Я. Спосіб комплексного диференційованого лікування хворих на гіменолепідоз. Патент на корисну модель №25161 від 25.07.2007 р. 9. Нікіфорова Т.О., Кондрин О.Є, Кобрин Т.З. Застосування синглетно-кисневої терапії у хворих на гіменолепідоз // Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю „Сучасна терапія хворих з інфекційною та паразитарною патологією на догоспітальному та госпітальному етапах, методи профілактики”, ч ІІ. – Харків, 2002. – С.-38-40. 10. Кондрин О.Є. Стан мікрофлори кишківника та протеолітична активність супернатантів фекалій хворих на гіменолепідоз та лямбліоз / Матер. ІІ міжнародної конференції по науково – прикладних проблемах паразитоценології (2003 р., м. Луганськ) // Ветеринарні науки. – 2003. – №31/43. – С. 32-37. 11. Дикий Б.М., Нікіфорова Т.О., Кобрин Т.З., Кондрин О.Є. Перекисне окислення ліпідів та стан антиоксидантної системи у хворих на гіменолепідоз та мікст-інвазії / Матер. ІI міжнародної конференції по науково – прикладних проблемах паразитоценології (2003 р., м. Луганськ) // Ветеринарні науки. – 2003. – №31/43. – С. 23-28. 12. Кондрин О.Е., Никифорова Т.А., Воронова В.Ю., Багрий Н.Н. Протеолитическая активность супернатантов фекалий как проявление кишечного дисбактериоза у больных гименолепидозом и лямблиозом / Мат. VІ Российского сьезда врачей-инфекционистов (2003 г.). – Санкт-Петербург, 2003. – С. 180-181. 13. Дикий Б.Н., Никифорова Т.А., Кобрин Т.З., Кондрин О.Е. Влияние синглетно-кислородной терапии на показатели перекисного окисления липидов и состояние антиоксидантной системы у больных гименолепидозом и микст-инвазиями / Мат. VІ Российского сьезда врачей-инфекционистов (2003 г.). – Санкт-Петербург, 2003. – С. 108-109. 14. Кондрин О.Є., Мазурок У.Я., Копчак О.В. Активність супернатантів фекалій, як маркер дисбактеріозу кишечника у хворих на гіменолепідоз / Матеріали наукової конференції “Сучасні проблеми епідеміології, мікробіології та гігієни” (2004р., м. Львів), - С.97-98. 15. Кондрин О.Є., Копчак О.В., Мазурок У.Я. Використання мультипробіотика “Симбітер концентрований” у комплексному лікуванні хворих на гіменолепідоз // Матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України 2005 р, м. Тернопіль / С.204-205. 16. Кондрин О.Е, Копчак О.В., Мазурок У.Я. Комплексное лечение больных гименолепидозом // Материалы юбилейной научно-практической конференции, посвященной 110-летию кафедры инфекционных болезней Военно-медицинской академии им. С.М. Кирова “Инфекционные болезни: проблемы здравоохранения и военной медицины”, 2006 г. Санкт-Петербург. 17. Кондрин О.Є., Нікіфорова Т.О., Копчак О.В., Мазурок У.Я., Гуровська Н.П. Використання тіотриазоліну в лікуванні хворих на гіменолепідоз // Матеріали VІІ з'їзду інфекціоністів України (2006 р., м. Миргород). – С.405-406. 18. Кондрин О.Є. “Використання синглетно-кисневої терапії у комплексному лікуванні хворих на гіменолепідоз”. Інформаційний лист № 62-2004 про нововведення в системі охорони здоров’я. АНОТАЦІЯ Кондрин О.Є. Гіменолепідоз: стан ендогенної інтоксикації та дисбіотичні порушення; методи корекції. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.13 – інфекційні хвороби. ДУ Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України, Київ 2007. Вивчено взаємозалежність клінічної картини гіменолепідозу від показників ендогенної інтоксикації, перекисного окислення ліпідів, антиоксидантного захисту організму, популяційно-видового складу мікрофлори, протеолітичної активності супернатантів фекалій та рівня секреторних імуноглобулінів класу А кишкового вмісту, розроблено клінічні та лабораторні критерії форм тяжкості хвороби. Оцінено ефективність базисної терапії та її доповнення, окремо та поєднано, синглетно-кисневою терапією, тіотриазоліном та симбітером концентрованим. Запропоновано алгоритм комплексного диференційованого лікування хворих на гіменолепідоз, у залежності від тяжкості хвороби. Ключові слова: гіменолепідоз, ендогенна інтоксикація, дисбіоз кишечника, протигельмінтне лікування, синглетно-киснева терапія, тіотриазолін, симбітер концентрований. АННОТАЦИЯ Кондрин О.Е. Гименолепидоз: состояние эндогенной интоксикации и дисбиотические нарушения; методы коррекции. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.13 – инфекционные болезни. ГУ Институт эпидемиологии и инфекционных болезней им. Л.В.Громашевского АМН Украины, Киев, 2007. В работе приведены результаты клинико-лабораторного обследования и лечения 140 больных гименолепидозом и 20 здоровых людей в качестве контроля. Диссертационная работа посвящена изучению клинических особенностей гименолепидоза у взрослых в зависимости от показатетелей эндогенной интоксикации (ЭИ), интенсивности процессов перекисного окисления липидов (ПОЛ) и антиоксидантной защиты (АОЗ) организма, популяционно-видового состава микрофлоры, протеолитической активности супернатантов (ПАС) фекалий и уровня секреторных иммуноглобулинов класса А (sIg A) содержимого кишечника. В клинической картине гименолепидоза у взрослых выделяются ведущие клинические синдромы (диспептический, общеинтоксикационный, астено-невротический, аллергический и мезенхимально-воспалительный), сочетание которых наблюдалось у большинства пациентов (85,7%), а преимущественное проявление зависело от тяжести болезни. Описываются копроскопические синдромы (нарушение секреторной функции желудка, тонкой кишки, внешнесекреторной функции поджелудочной железы, нарушение функции толстого кишечника), преимущественное проявление которых у больных гименолепидозом зависело от тяжести болезни. Обосновывается применение нового интегрального индекса дисбиоза (ИД) для унификации результатов классического бактериологического исследования испражнений и определение показателя ПАС с целью установления степени дисбиоза кишечника у больных гименолепидозом. Выявлены признаки ЭИ, усиленной активации ПОЛ, угнетения системы АОЗ организма, нарушения популяционно-видового состава микрофлоры кишечника, повышения активности ПАС и снижения уровня sIg A испражнений у всех больных гименолепидозом. Установлены кореляционные связи между превалированием клинических синдромов и показателями ЭИ, ПОЛ, АОЗ, ПАС, ИД; на их основе разработаны критерии форм тяжести болезни. Оценивается влияние базисной терапии (БТ), которая заключалась в приеме противогельминтного препарата “Бильтрицид”, двумя циклами с интервалом 9 дней, а также спазмолитиков, ферментных и желчегонных препаратов, на показатели ЭИ, ПОЛ, АОЗ, популяционно-видового состава микрофлоры кишечника, уровня ПАС и sIg A, определяется недостаточная (80%) ее эффективность. Анализируется эффективность дополнения БТ, отдельно и сочетанно, синглетно-кислородной терапией (СКТ), тиотриазолином, симбитером концентрированным. Обосновывается алгоритм дифференцированного комплексного лечения больных гименолепидозом, в зависимости от тяжести болезни. При легкой форме гименолепидоза БТ рекомендуется дополнять СКТ по схеме: до начала специфического лечения – 3 сеанса, между циклами – 8 сеансов и после второго цикла специфического противогельминтного лечения – 3 сеанса; всего 14 сеансов. При среднетяжелой форме гименолепидоза больным показано дополнение БТ приемом симбитера концентрированного по 1 дозе, начиная сразу после первого курса приема противогельминтного препарата, 20 дней. При тяжелой форме гименолепидоза больные должны получать комплексную терапию, состоящую из БТ, 14-ти сеансов СКТ, инъекций 2,5% раствора тиотриазолина 2,0 мл в/м, 10 дней, начиная сразу после первого цикла противогельминтного лечения, одновременно с приемом симбитера концентрированного по 1 дозе 20 дней. Доказывается преимущество комплексной терапии, направленной на все патогенетические механизмы болезни, и ее противогельминтная эффективность (100%) в лечении больных гименолепидозом. Ключевые слова: гименолепидоз, эндогенная интоксикация, дисбиоз кишечника, противогельминтное лечение, синглетно-кислородная терапия, тиотриазолин, симбитер концентрированный. ANNOTATION Kondryn O. Je. “Himenolepiasis: a Condition Endogenous Intoxication and Disbiotical Disturbances; Methods of Correction”. – Manuscript. The dissertation for degree of Candidate of Medical Sciences obtaining on specialization 14.01.13 – infection diseases. SE Institute of epidemiology and infection diseases named after L.V.Gromashevkyy of Ukrainian Academy of Medical Sciences, Kyiv 2007. In this work there were learnt the interdependence of himenolepiasis clinical pattern and endogenous intoxication, lipids oxidation peroxide, organism anti oxidation protection, microflora population and species structure, supernatants of feaces proteolitical activity indexes and level of secretor immunoglobulin of class A of enteric content, and it was also treated the criteria of disease difficulties. The effectiveness of basis therapy and its supplements, apart and in complex; Singlet Oxygen Therapy, and preparations “Thiotriasolinum” and “Simbiter Concentrated” was evaluated. The algorithm of complex differential treatment of patients with himenolepiasis depending on difficulty of disease was proposed. Key words: himenolepiasis; endogenous intoxication; enteric disbiose; antihelmintosis treatment; Singlet Oxygen Therapy; Thiotriasolinum; Simbiter Concentrated. ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ АОЗ – антиоксидантний захист БТ – базисна терапія ДК – дієнові кон'югати ЕІ – ендогенна інтоксикація Hb – гемоглобін ІД – індекс дисбіозу К – каталаза КУО / г – число колоній утворюючих одиниць в одному грамі випорожнень ЛІІ – лейкоцитарний індекс інтоксикації МДА – малоновий діальдегід МО – мікроорганізми МСМ – молекули середньої маси ПАС – протеолітична активність супернатантів ПОЛ – перекисне окислення ліпідів sIgA – секреторні імуноглобуліни класу А СКТ – синглетно-киснева терапія УПЕ – умовно-патогенні ентеробактерії УЗД – ультразвукове дослідження PAGE 9 **Р<0,001 307,5 139,99** 0 150 350 мг/л Здорові Хворі Рис.2 Рівень sIgA в копрофільтратах хворих на гіменолепідоз **Р<0,001

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *