Гігієнічна оцінка та обґрунтування використання гліцинату марганцю при вирощуванні курчат-бройлерів (автореферат)

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРИЖАНІВСЬКА ОЛЬГА ПЕТРІВНА

удк: 619:614.95:546.711:636.5

Гігієнічна оцінка та обґрунтування використання гліцинату марганцю при
вирощуванні курчат-бройлерів

16.00.06 – гігієна тварин та ветеринарна санітарія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету
Міністрів України

Науковий керівник – доктор біологічних наук, професор
Захаренко Микола Олександрович, Національний аграрний університет,
директор навчально-наукового інституту тваринництва та водних
біоресурсів

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, доцент Лясота Василь
Петрович, Білоцерківський державний аграрний університет, доцент кафедри
гігієни тварин і основ ветеринарної медицини

кандидат ветеринарних наук, доцент Біленчук Роман Васильович, Львівська
національна академія ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького, доцент
кафедри ветеринарно-санітарної і радіологічної експертизи,
стандартизації та сертифікації

Захист дисертації відбудеться “13” вересня 2007 р. о 12 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.004.12 у Національному
аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони,
15, навчальний корпус 3, аудиторія 65

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного аграрного
університету за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13,
навчальний корпус 4, кім. 28

Автореферат розісланий “10” серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В. Шевченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми досліджень. Останнім часом з метою профілактики
мікроелементозів, підвищення продуктивності й відтворної здатності
тварин, стимуляції метаболічних процесів у тканинах, все ширше
використовують комплексні сполуки мікроелементів з амінокислотами та
продуктами розщеплення вуглеводів (Кравців Р.Й. та ін., 1999, 2001;
Захаренко М.О. та ін., 2004; Засєкін Д.А., Соломон В.В., 2005).

Застосування таких комплексних сполук мікроелементів тваринам сприяє
кращому їх засвоєнню організмом і підвищує ефективність використання
(Болотников И.А., 1987; Pugh D.G., Williams E.I., 1994; Weiss W.P.,
1998).

Одним із життєво важливих мікроелементів для тварин, особливо для птиці,
є марганець (Судаков М.О. та ін., 1991; Горячковский А.М., 1998). Він
бере активну участь в окисно-відновних процесах у тканинах, впливає на
формування кісток, ріст і розмноження тварин, а також на процеси
кровотворення, регулює функцію ендокринних залоз, посилює дію вітамінів,
входить до складу ряду ферментів та є їх активатором (Куманов С., 1985;
Москалев Ю.И., 1985; Сапего В.И., 1985; Таранов М.Т., Сибиров А.Х.,
1987; Алейникова Т.А., Рубцова Г.В., 1988; Кононський О.І., 1994;
Сапринін В.О., 2000).

Птиця потребу у марганці задовольняє за рахунок неорганічних солей, а
також природних мінералів – сапонітів, синтетичних сполук, які додають
до комбікормів (Кіщак І.Т., 1995; Кравців Р.Й. та ін., 1997; Клиценко
Г.Т., 1980; Кузнецов С., Кузнецов А., 2001; Околелова Т.М., Кулаков
А.В., Молоскин  С.А.,  2004). Ефективнішим джерелом марганцю для тварин
є його комплекси з органічними сполуками, у вигляді яких він надходить в
організм (Калимуллин Ю.Н., 1984; Жолнин А.В., 2000).

Проте нині проведено ще недостатньо досліджень з гігієнічної та
токсикологічної оцінки комплексних сполук марганцю з амінокислотами,
їх   кумулятивної здатності, впливу на клінічний стан, обмін речовин,
продуктивність птиці, зокрема курчат-бройлерів, і якість продукції.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Матеріали
дисертаційної роботи є частиною комплексних досліджень, що виконуються
співробітниками кафедри гігієни тварин та екології тваринництва
ім. А.К. Скороходька Національного аграрного університету за темою
“Вивчити вплив комплексоутворюючих речовин на організм тварин та
розробити на їх основі нове покоління мінеральних преміксів” (номер
державної реєстрації 0101U003212).

Мета та завдання досліджень. Мета роботи – провести гігієнічну оцінку,
вивчити кумулятивну здатність, токсичність гліцинату марганцю й
обґрунтувати доцільність його використання при вирощуванні
курчат-бройлерів.

Для досягнення мети ставилися такі завдання:

– вдосконалити спосіб одержання гліцинату марганцю;

– дати гігієнічну оцінку гліцинату марганцю на основі дослідження його
фізико-хімічних властивостей;

– встановити токсичність гліцинату марганцю для лабораторних тварин;

– дослідити вплив гліцинату марганцю на активність травних ферментів
in vitro;

– вивчити показники клінічного стану та обміну речовин у щурів за дії
гліцинату марганцю;

обґрунтувати доцільність використання гліцинату марганцю при
вирощуванні курчат-бройлерів.

Об’єкт досліджень – гліцинат марганцю, лабораторні тварини,
курчата-бройлери.

Предмет досліджень – гігієнічна оцінка, клінічні показники, активність
травних ферментів, токсичність, кумулятивна здатність гліцинату
марганцю, обмін речовин, продуктивність і збереженість курчат-бройлерів.

Методи досліджень. Поставлені завдання вирішувалися з використанням
фізико-хімічних (синтез гліцинату марганцю, розчинність, рН),
спектрометричних (ІЧ-спектри), атомно-абсорбційних (вміст марганцю у
кормах, печінці та посліді), токсикологічних (ЛД50), клінічних (частота
дихання, температура тіла), гематологічних (кількість еритроцитів і
лейкоцитів, концентрація гемоглобіну), біохімічних (показники білкового,
ліпідного та вуглеводного обмінів), гігієнічних (температура повітря,
відносна вологість і швидкість руху повітря), зоотехнічних
(продуктивність, збереженість поголів’я, витрати корму) та статистичних
методів досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Удосконалено спосіб одержання
гліцинату марганцю із сульфату марганцю та гліцину, що дало можливість
підвищити вихід продукту реакції до 75 %. Вперше доведено, що гліцинат
марганцю є малотоксичною речовиною, ЛД50 якої для лабораторних мишей
становить понад 5500 мг/кг маси тіла.

На підставі результатів досліджень щодо вивчення впливу гліцинату
марганцю на клініко-гематологічні показники, функціональний стан
внутрішніх органів, продуктивність і збереження курчат-бройлерів, вперше
встановлено його оптимальну дозу (380 мг/кг корму) в складі комбікормів
для них.

В експерименті встановлено стимулюючий вплив гліцинату марганцю на
активність пепсину шлункового соку за стабільних значень амілазної,
ліпазної, лужнофосфатазної та г-глутамілтранспептидазної активності
слизової оболонки тонкого кишечнику курчат-бройлерів in vitro.

Показано, що введення per os лабораторним тваринам впродовж 42 діб
гліцинату марганцю сприяло підвищенню амілазної та ліпазної активності
підшлункової залози, лужнофосфатазної і г-глутамілтранспептидазної
активність слизової оболонки тонкого кишечнику і не впливало на
клініко-гематологічні показники, вміст глюкози, загальних ліпідів,
білків та активність ферментів плазми крові. Не відмічено накопичення
марганцю у печінці тварин дослідних груп.

Експериментально доведено, що заміна у комбікормах сульфату марганцю на
гліцинат і його згодовування впродовж 42 діб курчатам-бройлерам сприяє
посиленню трансмембранних процесів у слизовій оболонці тонкого
кишечнику, реакцій переамінування амінокислот у печінці, а також –
збільшенню маси тіла птиці, зменшенню витрат корму на одиницю продукції,
забезпеченню високої ефективності використання марганцю за стабільних
значень клініко-гематологічних показників та обміну речовин у тканинах.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновано удосконалений
спосіб одержання комплексної сполуки марганцю з гліцином.

Гліцинат марганцю може бути рекомендований як джерело марганцю для
введення у склад комбікормів для курчат-бройлерів, оскільки його
згодовування забезпечує потребу птиці у цьому мікроелементі та сприяє
збільшенню середньодобових приростів маси тіла, зменшує витрати корму на
одиницю продукції, забезпечує високу збереженість поголів’я.

Одержанні результати досліджень увійшли до матеріалів на підставі яких
розроблені та видані масовим тиражем “Науково-практичні рекомендації
щодо застосування гліцинатів марганцю, заліза та кобальту в годівлі
курчат-бройлерів”, розглянуті і затверджені Державним департаментом
ветеринарної медицини МАП України (наказ № 113 від 7 грудня 2005 р.).

Матеріали дисертації можуть широко застосовуватися у ветеринарії,
тваринництві, промисловому виробництві мінеральних преміксів,
профілактичних та лікувальних препаратів для сільськогосподарської
птиці, а також у навчальному процесі при викладені дисциплін: “Гігієна
тварин”, “Годівля”, “Фармакологія”, “Фізіологія тварин”, “Птахівництво”.

Особистий внесок здобувача полягає у підборі та опрацюванні наукової
літератури, проведенні експериментальних досліджень за темою
дисертаційної роботи, статистичній обробці результатів досліджень,
написанні дисертаційної роботи. Формулювання основних положень і
висновків досліджень зроблено разом із науковим керівником. Разом із
співавторами підготовлено матеріали для опублікування, внесок здобувача
у спільних працях становить не менше 80%.

Апробація результатів досліджень. Матеріали дисертаційної роботи
доповідалися на: Міжнародному конгресі спеціалістів ветеринарної
медицини (Київ, НАУ, жовтень 2005 р.); Міжнародній конференції
“Інноваційний розвиток сучасного аграрного виробництва” (Львів, жовтень
2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні
проблеми годівлі, утримання та розведення сільськогосподарських тварин”
(Київ, НАУ, грудень 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в
шести наукових працях – чотирьох статтях, три із них опубліковані у
фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України; науково-практичних
рекомендаціях, виданих масовим тиражем; матеріалах наукової конференції.

Структура та об’єм дисертації. Дисертація викладена на 166 сторінках
комп’ютерного тексту й складається із вступу, огляду літератури,
матеріалів і методів досліджень, результатів досліджень, аналізу та
узагальнень результатів досліджень, висновків, списку використаних
джерел. Робота містить 29 таблиць, 5 рисунків та 3 додатки. Список
використаних джерел включає 296 джерел, у тому числі 57 іноземних
авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень

Дослідження за темою дисертаційної роботи проведено в лабораторії та на
експериментальній базі кафедри гігієни тварин та екології тваринництва
ім. А.К. Скороходька Національного аграрного університету (НАУ), у
віварії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та в
Інституті хімії поверхні Національної академії наук України протягом
2004–2006 років.

З метою проведення гігієнічної оцінки, вивчення кумулятивної здатності,
токсичності гліцинату марганцю й обґрунтування доцільності його
використання при вирощуванні курчат-бройлерів було проведено п’ять
наукових дослідів. Для вирішення поставлених наукових завдань складено
схеми дослідів, у яких було використано лабораторних (миші – 24 голови,
щури – 20 голів) і продуктивних тварин (курчата-бройлери кросу Кобб-500
– 80 голів).

Завданням першого досліду було вдосконалення способу одержання гліцинату
марганцю, підтвердження формули та молекулярної маси синтезованої
сполуки, її гігієнічна оцінка на основі досліджень фізико-хімічних
властивостей. У якості вихідних сполук для синтезу використовували
сульфат марганцю та гліцин. Дослід проведено в науковій лабораторії
Інституту хімії поверхні НАНУ.

У другому досліді визначали токсичність гліцинату марганцю для
лабораторних тварин за ЛД50. З цією метою використали 24 нелінійні білі
миші (4 групи по 6 тварин у кожній) віком 1,5 місяці та масою тіла
18–20 г, яких утримували на стандартному раціоні віварію. Гліцинат
марганцю вводили тваринам per os одноразово в 0,1 мл розчину борошняного
клейстеру, за допомогою спеціального катетера. Результати досліджень
враховували протягом семи діб. Дослід проведений у віварії Національного
університету ім. Т. Шевченка.

У третьому досліді вивчали вплив гліцинату марганцю на амілазну та
ліпазну активність підшлункової залози, г-глутамілтранспептидазну (ГГТ)
та лужнофосфатазну (ЛФ) активність слизової оболонки тонкого кишечнику
курчат-бройлерів і пепсину шлункового соку in vitro. Матеріалом для
досліджень слугували слизова оболонка дванадцятипалої кишки та
підшлункова залоза курчат-бройлерів, які утримувалися в умовах віварію
на стандартному раціоні і були забиті у віці 42 доби. Зразки тканин
відбирали після забою птиці, охолоджували на льоду та використовували
для досліджень. Вплив гліцинату марганцю на активність пепсину вивчали,
використовуючи фармакопейний препарат ацидин-пепсин. Дослідження
проводили в науковій лабораторії кафедри гігієни тварин та екології
тваринництва ім. А.К. Скороходька НАУ.

У четвертому досліді вивчали вплив різних доз гліцинату марганцю на
клінічний стан та метаболічний статус організму лабораторних щурів.
Для досліду відібрали 20 голів клінічно здорових нелінійних самок
лабораторних білих щурів віком 2–2,5 місяці та масою тіла 155–168 г, з
яких методом аналогів сформували чотири групи тварин (контрольна і три
дослідні) по п’ять голів у кожній.

Утримували тварин в окремому приміщенні віварію у стандартних клітках.
Годували щурів згідно загальноприйнятих норм. Піддослідні тварини мали
вільний доступ до води. Щурам першої, другої й третьої дослідних груп
протягом 42 діб вводили per os за допомогою зонда гліцинат марганцю в
дозі відповідно 1,6 мг/голову за добу (0,33 мг марганцю на голову за
добу – добова потреба зменшена у два рази); 3,2 (0,65 мг марганцю на
голову за  добу –  добова потреба) і 6,4 мг/голову за добу (1,3 мг
марганцю на голову за  добу – добова потреба збільшена у два рази). Щурі
контрольної групи як джерело марганцю одержували його сульфат у дозі 2,8
мг/голову за добу (0,65 мг марганцю на голову за добу).

Протягом досліду, який тривав 42 доби, спостерігали за поведінкою щурів,
їх руховою активністю, споживанням корму та води, станом волосяного та
шкіряного покриву, видимих слизових оболонок, дихальної і травної
систем. Тварин забивали у кінці досліду шляхом декапітації та відбирали
зразки крові, печінку, слизову оболонку висхідного коліна
дванадцятипалої кишки та підшлункову залозу для подальших досліджень.

У п’ятому досліді вивчали вплив гліцинату марганцю на
клініко-гематологічні показники, метаболічний статус, інтенсивність
росту курчат-бройлерів, а також накопичення марганцю в тканинах і
виведення його з організму. З цією метою 80 добових курчат-аналогів
кросу Кобб-500 розподілили на чотири групи (контрольна і три дослідні)
по 20 голів у кожній. Утримувалася птиця на експериментальній базі
кафедри гігієни тварин та екології тваринництва ім. А.К. Скороходька
НАУ.

Курчатам-бройлерам контрольної групи згодовували повнораціонний
комбікорм, збалансований за вмістом поживних та біологічно активних
речовин відповідно до їх потреби. Джерелом марганцю був його сульфат. У
комбікормах для курчат-бройлерів дослідних груп сульфат марганцю
замінювали на його гліцинат у таких дозах: перша дослідна група –
190 мг/кг корму (добова потреба курчат-бройлерів у марганці зменшена у 2
рази); друга дослідна група – 380 мг/кг корму (потреба у марганці) і
третя дослідна група – 760 мг/кг корму (потреба курчат-бройлерів у
марганці збільшена у 2 рази).

Впродовж досліду, який тривав 42 доби, щоденно спостерігали за клінічним
станом і щотижнево визначали масу тіла курчат-бройлерів. Також щоденно
контролювали показники мікроклімату в приміщенні, вели облік кормів,
спожитих птицею, відбирали зразки посліду для досліджень. Після забою
курчат-бройлерів, який провели у віці 42 доби, для подальших досліджень
відбирали зразки крові, м’язів, підшлункову залозу, печінку, серце та
слизову оболонку висхідного коліна дванадцятипалої кишки.

Фізико-хімічні властивості гліцинату марганцю (органолептичні
властивості, розчинність, рН розчинів) визначали загальноприйнятими
методами, а токсичність цієї сполуки – за М.Л. Біленьким (1963).
Утворення комплексної сполуки гліцину з марганцем підтверджували за
допомогою методу інфрачервоної спектроскопії (Смит А., 1982). Показники
клінічного стану тварин (температура тіла, частота дихання), а також
гематологічні показники (кількість еритроцитів, лейкоцитів, концентрація
гемоглобіну в крові) визначали загальноприйнятими методами (Кондрахин
И.П. и др., 1985; Чумаченько В.Е. и др., 1990); концентрацію глюкози,
сечовини, загальних ліпідів у плазмі крові – використовуючи набори
хімічних реактивів фірми “PLIVA-Lachema a. s.” (Чехія) і
“Філісіт-Діагностика” (Україна) за описом В.С. Камышникова (2000); вміст
загального білка в плазмі крові та співвідношення білкових фракцій
сироватки крові – турбідиметричним методом (Кондрахин И.П. и др., 1985);
активність пепсину – за описом М.И. Прохоровой, 1982; И.П. Кондрахина и
др., 1985. Використовуючи набори хімічних реактивів фірми
“Філісіт-Діагностика” (Україна), визначали ферментативну активність
аспартатамінотрансферази (АсАТ) та аланінамінотрансферази
(АлАТ) – за К.Г. Капетанаки  (1962), ГГТ – за G. Ceriotti (1972),
амілази – за И.П. Кондрахиным (1985), ліпази – за методом Бонді
(Предтеченский В.Е. и др., 1963); ЛФ – за описом М.И. Прохоровой (1982).
Вміст марганцю у кормах, воді, тканинах і посліді птиці визначали
методом атомної абсорбції за W.J. Price (1972). Одержані результати
статистично опрацьовували за В.А. Кокуниным (1975), використовуючи
комп’ютерну програму Мs. Ехсеl.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Одержання та гігієнічна оцінка гліцинату марганцю

Використовуючи реакцію взаємодії сульфату марганцю з гліцином і змінюючи
умови реакції, вдалося не тільки одержати комплексну сполуку гліцинат
марганцю із загальною формулою [Mn(Gly)SO4(H2O)], але й підвищити вихід
кінцевого продукту цього процесу до 75 % за рахунок підвищення
температури розчину реагуючої суміші до 100 °С.

Доведено, що молекула одержаної комплексної сполуки містить один іон
марганцю, один залишок гліцину, залишок сірчаної кислоти та молекулу
води. Молекулярна маса гліцинату марганцю становить 243,9. Використання
в реакції синтезу гліцинату марганцю більшої кількості гліцину, як
вихідної речовини для синтезу даної комплексної сполуки, є недоцільним.
Даний метод синтезу гліцинату марганцю може бути використаний у
промисловому виробництві цієї мінеральної сполуки.

Органолептичними дослідженнями встановлено, що гліцинат марганцю за
звичайних умов ( порошкоподібна речовина, білого кольору, без запаху,
солодкувато-гіркувата на смак, добре розчинна у воді та 0,1н розчині
соляної кислоти. Його розчинність у воді становить при +20 °С – 42 г/л,
а при температурі води +40 °С – 200 г/л. Зростає розчинність цієї
сполуки і в 0,1н розчині НСl з 71 до 3550 г/л із підвищенням температури
розчину з +20 до +40 °С відповідно. Хоча розчинність гліцинату марганцю
у воді дещо нижча, ніж його сульфату, і враховуючи те, що він є більш
доступною для організму тварин формою марганцю, все ж таки можна
передбачити його ефективніше використання саме з гліцинату (Войнар А.И.,
1962; Кальницький Б.Д., 1985; Кузнецов С., Кузнецов А., 2001).
Цей   висновок підтверджується результатами досліджень щодо відсутності
залежності між біологічною доступністю та розчинністю сполук марганцю у
воді й 0,1н HCl (Кіщак І.Т., 1995). Експериментально встановлено, що
величина pH водних розчинів гліцинату марганцю різної концентрації
коливається в межах 6,8–6,9, тобто в межах слабо кислих значень шкали
pH, близьких до нейтрального. Відомо, що процеси сорбції у тонкому
кишечнику ефективно відбуваються саме при таких значеннях середовища. Це
узгоджується з даними щодо амфотерних властивостей гліцину, оскільки
показники рН розчинів моноаміномонокарбонових амінокислот близькі до
нейтрального (Хьюз М., 1983).

Отже, можна передбачати, що введення гліцинату марганцю у комбікорми для
птиці не змінюватиме його рН, а згодовування сприятиме достатньому
забезпеченню організму цим мікроелементом.

Токсичність гліцинату марганцю для білих лабораторних мишей

Встановлено, що гліцинат марганцю, введений per os білим лабораторним
мишам у дозі 50–1000 мг/кг маси тіла, протягом семи діб не спричинив
загибелі тварин. Підвищення дози сполуки від 2000 до 5500 мг/кг маси
тіла і введення її тваринам також не призвело до їх загибелі. Отже, на
основі проведених спостережень зроблено висновок, що згідно з
класифікацією сполук за ступенем небезпечності гліцинат марганцю
належить до IV групи токсичності (летальна доза вище 5000 мг/кг маси
тіла) і тому є не токсичним для тварин.

Такий висновок підтверджено на тваринах третьої і четвертої груп, яким
одноразово вводили per   os гліцинат марганцю в дозі 5500 мг/кг маси
тіла. Спостереженнями встановлено, що лабораторні миші після введення їм
гліцинату марганцю активно рухалися, споживали комбікорм і воду, а їхній
волосяний покрив був чистим, гладеньким і блискучим, видимі слизові
оболонки мали природний колір, розладів травлення з явищами діареї
відмічено не було.

Водночас відомо, що ЛД50 сульфату марганцю для білих мишей становить
2330 мг/кг маси тіла ( HYPERLINK
«https://fscimage.fishersci.com/msds/13655.htm»
https://fscimage.fishersci.com/msds/13655.htm ). Це свідчить, що
гліцинат марганцю є менш токсичним, ніж його сульфат. Можливо, це
пояснюється нижчою порівняно з сульфатом марганцю розчинністю його
гліцинату у воді та 0,1н розчині соляної кислоти, оскільки відомо, що
токсичність сполук залежить від їхньої розчинності в біологічних рідинах
організму (Hughes M.N., 1987; Craid P.J., 1987; Леменовский Д.А.,
1997).

Активність травних ферментів курчат-бройлерів за дії гліцинату марганцю
in vitrо

Встановлено, що додавання в інкубаційне середовище розчину гліцинату
марганцю в кількості 238 мг/л відповідно до потреби курчат-бройлерів
у марганці, сприяє підвищенню активність пепсину шлункового соку на
23,7 % порівняно з контролем, що може посилювати процеси гідролізу
протеїнів корму в шлунку. Збільшення кількості гліцинату марганцю в
інкубаційному середовищі до 476 мг/л дещо знижує активність пепсину
шлункового соку (табл. 1).

Введення в інкубаційне середовище гліцинату марганцю в кількості
119(476 мг/л замість його сульфату не впливало на лужнофосфатазну
активність слизової оболонки дванадцятипалої кишки курчат-бройлерів.
Стабільною залишалася й г-глутамілтранспептидазна активність слизової
оболонки дванадцятипалої кишки курчат-бройлерів за дії гліцинату
марганцю, введеного в інкубаційне середовище порівняно з контролем.
Встановлено, що амілазна та ліпазна активність слизової оболонки тонкого
кишечнику курчат-бройлерів після введення в інкубаційне середовище
гліцинату марганцю у кількості 119,0; 238,0 та 476,0 мг/л не
змінювалася, що свідчить, ймовірно, про стабільність гідролітичних і
трансмембранних процесів у тонкому кишечнику (табл. 1).

Результати проведеного дослідження підтверджують висновок про те,
що одержана комплексна сполука є не тільки нетоксичною, але й здатна
посилювати гідролітичні процеси в шлунку та тонкому кишечнику
курчат-бройлерів.

Показники клінічного стану та метаболічного статусу лабораторних щурів
за дії гліцинату марганцю

Доведено, що при введенні впродовж 42 діб щурам дослідних груп per os
гліцинату марганцю у дозах 1,6; 3,2 та 6,4 мг/голову за добу,
клініко-гематологічні показники порівняно з контролем у них не
змінювалися і відповідали фізіологічній нормі.

Так, температура тіла та частота дихання у щурів дослідних груп були на
рівні аналогічних показників контрольної групи, тваринам якої
згодовували сульфат марганцю. Це свідчить про стабільність процесів
терморегуляції й  достатнє забезпечення тканин киснем (табл. 2). Не
встановлено різниці порівняно з контролем і за показниками маси тіла
тварин дослідних груп, яким вводили гліцинат марганцю у вищезазначених
дозах.

Кількість еритроцитів, лейкоцитів і концентрація гемоглобіну в крові
щурів дослідних груп свідчать про високу інтенсивність процесів
еритроцито- та лейкопоезу в органах кровотворення, при введенні їм
гліцинату марганцю впродовж 42 діб. Виявлено збільшення на 28% кількості
еритроцитів у крові щурів другої дослідної групи порівняно з контролем
та на 30% – порівняно з аналогічними показниками у тварин першої
дослідної групи, що, імовірно, пов’язано з участю марганцю в процесах
гемопоезу (Калимуллин Ю.Н., 1984; Клиценко Г.Т., 1980).

¤

AE

8 t T

x

?

e

c

¤

R

T

$?'()‚)i)¶*B+a+”,L-e-?/z4oe609D;oooooooooooooaEoooAA¶

&

`„1

h™#AOдванадцятипалої кишки в 1,5 рази порівняно з контролем у щурів
першої дослідної групи, яким гліцинат марганцю вводили в дозі
1,6 мг/голову за добу, що свідчить, очевидно, про посилення
гідролітичних процесів і, насамперед, розщеплення фосфорорганічних
сполук. Лужнофосфатазна активність слизової оболонки тонкого кишечнику у
щурів другої й третьої дослідних груп порівняно з контролем залишалася
незмінною. Зростання більш як у два рази г-глутамілтранспептидазної
активності слизової дванадцятипалої кишки щурів першої, другої й третьої
дослідних груп порівняно з контролем свідчить про активацію гліцинатом
марганцю трансмембранних процесів у тонкому кишечнику.

Підвищення на 27,8% амілазної активності підшлункової залози у щурів
першої дослідної групи порівняно з контролем, імовірно, сприятиме
зростанню інтенсивності гідролізу вуглеводів корму в тонкому кишечнику
тварин. Проте подальше підвищення дози введення щурам другої дослідної
групи гліцинату марганцю у два, а третьої – в чотири рази, не вплинуло
на амілазну активність підшлункової залози порівняно з контролем.
Зростання на 31,5% ліпазної активності підшлункової залози порівняно з
контролем встановлено у щурів другої дослідної групи, яким гліцинат
марганцю вводили у дозі 3,2 мг/голову за добу і свідчить про ефективніше
розщеплення жирів у їх кишечнику (табл. 3). Одержані дані узгоджуються з
результатами досліджень щодо специфічної ліпотропної дії марганцю, яка
зумовлена його взаємодією з холіном і стимуляцією синтезу холестеролу
(Авцын А.П. и др., 1991).

Деяку відмінність активності ферментів слизової оболонки тонкого
кишечнику та підшлункової залози щурів порівняно з результатами
аналогічних досліджень in vitro можна пояснити впливом на активність
вищезазначених ферментів ряду інших факторів. До них слід віднести
нервову та гуморальну регуляції ферментативних процесів у тканинах,
величину pH середовища і наявність у ньому речовин, в тому числі інших
мікроелементів, здатних проявляти синергічні або антагоністичні
властивості (Таранов М.Т., Сибиров А.Х., 1987; Кіщак І.Т., 1995).

Дослідженнями не встановлено змін аланінамінотрансферазної та
аспартатамінотрансферазної активності плазми крові щурів дослідних груп,
яким гліцинат марганцю вводили у дозах 1,6; 3,2 і 6,4 мг/голову за добу
порівняно з контролем (табл. 3). Це, очевидно, вказує на те, що тривале
введення щурам дослідних груп гліцинату марганцю не проявляє негативного
впливу на функціональний стан печінки. Одержані результати узгоджуються
з показниками щодо вмісту білка та сечовини в крові, а також рівня
марганцю у печінці щурів дослідних груп (табл. 4, рис. 1).

Лужнофосфатазна активність плазми крові тварин дослідних груп
за  тривалого введення гліцинату марганцю у вищезазначених дозах
не  змінювалася порівняно з аналогічними показниками у тварин
контрольної групи (табл. 3). Це свідчить про відсутність прямої дії
даної речовини на стан фосфорно-кальцієвого обміну в організмі.

Встановлено, що у щурів за дії гліцинату марганцю амілазна активність
плазми крові залишалася стабільною порівняно з контролем, що підтверджує
відсутність змін функціонального стану підшлункової залози. Введення per
os щурам другої дослідної групи гліцинату марганцю в дозі, яка
відповідала їхній потребі у марганці, а також зниження та підвищення
цієї дози у два рази (перша і третя дослідні групи), не впливало
порівняно з контролем і на рівень глюкози в крові та вміст загальних
ліпідів у плазмі крові тварин (табл. 3).

Вищезазначені дози гліцинату марганцю в організмі щурів дослідних груп
забезпечували сталий рівень (в межах фізіологічної норми) загального
білка й сечовини плазми крові порівняно з аналогічними показниками у
щурів контрольної групи, що підтверджує відсутність впливу гліцинату
марганцю на процеси обміну речовин у тканинах (табл. 4).

Незважаючи на тривале введення щурам per os гліцинату марганцю та
збільшення його дози з 1,6 до 3,2 і 6,4 мг/голову за добу, вміст
марганцю в печінці порівняно з контролем не змінювався (рис. 1). Це,
імовірно, свідчить про високий ступінь використання в тканинах марганцю
із гліцинату, а також вказує на те, що досліджувана комплексна сполука,
незалежно від введеної дози, не накопичується у печінці щурів, а отже,
не чинить токсичної дії на їх організм.

Одержані результати свідчать про те, що введення щурам per os
гліцинату марганцю не впливає на фізіологічний стан тварин, не порушує
функціонування внутрішніх органів і травного каналу, не викликає
нагромадження цього мікроелемента в тканинах, що дає підставу для
подальших досліджень щодо можливості використання цієї комплексної
сполуки при вирощуванні курчат-бройлерів.

Показники клінічного стану, обміну речовин і продуктивність
курчат-бройлерів при згодовуванні гліцинату марганцю

Встановлено, що температура тіла й частота дихання у курчат-бройлерів,
яким впродовж 42 діб згодовували гліцинат марганцю, залишалися в межах
фізіологічних значень цих показників та не відрізнялися від контролю.
Однак, у птиці другої й третьої дослідних груп, яким з комбікормом
згодовували гліцинат марганцю в дозах відповідно 380 і 760 мг/кг корму,
ці показники були дещо нижчими. Так, температура тіла у курчат-бройлерів
цих груп становила 41,1 °С, а частота дихання – 29–35 дихальних
рухів/хв. Сталі значення гематологічних показників, а саме – кількості
еритроцитів, лейкоцитів та концентрації гемоглобіну в крові
курчат-бройлерів за дії гліцинату марганцю порівняно з контролем,
підтверджують вищенаведений висновок та вказують на стабільний
функціональний стан кровотворних органів.

Встановлено, що згодовування курчатам-бройлерам з комбікормом різних доз
гліцинату марганцю не впливає на лужнофосфатазну активність слизової
оболонки тонкого кишечнику, а також печінки та плазми крові, що свідчить
про стабільність реакцій гідролізу фосфорорганічних сполук у тканинах.
Гліцинат марганцю в різних дозах не впливає також на ліпазну активність
підшлункової залози курчат-бройлерів, значення якої у птиці дослідних
груп не відрізнялись від контролю (табл. 5). Подібні дані одержано і при
вивченні впливу гліцинату марганцю на активність ферментів в організмі
щурів (табл. 3).

Відсутність змін г-глутамілтранспептидазної активності плазми крові
курчат-бройлерів за дії гліцинату марганцю порівняно з контролем
імовірно, вказує на стабільність процесів, які відбуваються в
гепатобіліарній системі (Шевченко М.І., 2001). Зареєстровано лише
незначне підвищення г-глутамілтранспептидазної активності слизової
оболонки тонкого кишечнику птиці третьої дослідної групи порівняно з
контролем. Амілазна та ліпазна активності підшлункової залози
курчат-бройлерів дослідних груп порівняно з контролем залишилися без
змін, що свідчить про стабільність функціонального стану цього органу у
птиці (табл. 5).

У той же час встановлено, що у курчат-бройлерів дослідних груп при
згодовуванні гліцинату марганцю з комбікормом в дозі, яка відповідає їх
фізіологічній потребі у марганці (380 мг/кг корму), а також підвищення
її у два рази сприяє посиленню на 28,3 і 31,5 % порівняно з контролем
аспартатамінотрансферазної та аланінамінотрансферазної активність
печінки. Останнє свідчить про прискорення процесів переамінування
амінокислот у печінці, що може бути одним із факторів посилення
біосинтетичних процесів у тканинах (табл. 5). Таким чином, використання
в годівлі курчат-бройлерів комбікормів, в яких сульфат марганцю замінено
на його гліцинат, сприяє забезпеченню стабільного функціонального стану
печінки, підшлункової залози та слизової оболонки тонкого кишечнику.

Сталість рівня глюкози у крові курчат-бройлерів дослідних груп порівняно
з контролем підтверджує висновок про відсутність впливу гліцинату
марганцю на  процеси гліколізу в м’язах та глюконеогенезу в
печінці (табл. 6). У курчат-бройлерів другої й третьої дослідних груп
при згодовуванні їм гліцинату марганцю в дозах відповідно 380 і 760
мг/кг корму (добова й збільшена у два рази добова потреба птиці в
марганці), виявлено зниження концентрації загальних ліпідів у плазмі
крові відповідно на 28 і 15 % порівняно з контролем. Таке посилене
використання ліпідів тканинами курчат-бройлерів є, очевидно, необхідною
умовою забезпечення енергетичних потреб організму.

Згодовування курчатам-бройлерам дослідних груп з комбікормом гліцинату
марганцю не впливало порівняно з контролем на вміст загального білка та
його фракцій у плазмі крові і забезпечувало їх рівень у межах
фізіологічних значень для даного виду тварин (табл. 6). Ці показники
підтверджують результати, одержані в дослідах на щурах (табл. 4) й
узгоджуються з даними інших авторів (Михальська В.М. та ін., 2004).

Отже, згодовування курчатам-бройлерам гліцинату марганцю замість його
сульфату забезпечує гематологічні показники і функціональний стан
підшлункової залози, печінки й травного каналу на фізіологічному рівні.
Цей висновок підтверджується даними маси тіла курчат-бройлерів дослідних
груп. Так, встановлено, що гліцинат марганцю сприяв збільшенню маси тіла
на кінець досліду порівняно з контролем на 10,7 % у птиці, якій у складі
комбікормів згодовували гліцинат марганцю в дозі 190 мг/кг корму (перша
дослідна група), на 30 % – при дозі 380 мг/кг корму (друга дослідна
група) і на 19 % – при дозі 760 мг/кг корму (третя дослідна група).
Тенденція до збільшення маси тіла курчат-бройлерів дослідних груп
порівняно з контролем спостерігалася протягом усього періоду
вирощування.

Проведеними дослідженнями не виявлено суттєвої різниці за такими
показниками, як маса печінки, серця та селезінки у курчат-бройлерів
дослідних груп порівняно з контролем (табл. 7).

Важливим є те, що в грудних і стегнових м’язах курчат-бройлерів
дослідних груп не зареєстровано підвищення рівня марганцю при
згодовуванні їм гліцинату цього мікроелемента, що свідчить про
відсутність його кумуляції дослідженими тканинами і органами (табл. 8).

Відсутність накопичення гліцинату марганцю в організмі курчат-бройлерів
та активне використання марганцю в метаболічних перетвореннях пов’язані
із здатністю організму птиці збільшувати швидкість виведення цього
мікроелемента. Про це свідчить підвищення кількості марганцю у посліді
курчат-бройлерів дослідних груп порівняно з контролем (табл. 8).

Більш висока продуктивність курчат-бройлерів дослідних груп сприяла
зменшенню витрат корму на приріст 1 кг маси тіла. Цей показник у період
з 1 по 42 добу вирощування у птиці першої дослідної групи був нижчим на
6,8 %, другої – на 21,3 і третьої – на 10,8 % порівняно з контролем.
Отже, позитивний ефект застосування гліцинату марганцю при вирощуванні
курчат-бройлерів порівняно із сульфатом спостерігається вже при введенні
його до складу комбікорму у дозі 190 мг/кг корму. Але, виходячи з даних
розрахунку економічної ефективності використання гліцинату марганцю в
годівлі курчат-бройлерів, зроблено висновок, що оптимальною дозою
введення його у комбікорми є 380 мг/кг корму (добова потреба птиці в
марганці).

Таким чином, встановлено, що введення до комбікорму для курчат-бройлерів
гліцинату марганцю замість сульфату сприяє збільшенню маси тіла та
середньодобові прирости птиці з одночасним зменшенням витрат корму на
одиницю продукції. Стабільні значення клініко-гематологічних показників
і функціонального стану внутрішніх органів, відсутність нагромадження
марганцю в печінці та м’язовій тканині, підвищення продуктивності та
100 % збереженість дослідного поголів’я є підставою щодо рекомендації
цієї сполуки як джерела марганцю для забезпечення потреб організму
сільськогосподарської птиці.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі викладено теоретичне узагальнення і представлено
новий підхід до вирішення наукового питання щодо забезпечення потреби
курчат-бройлерів у марганці. На підставі гігієнічної оцінки,
токсичності, активності травних ферментів, функціонального стану
внутрішніх органів, вуглеводно-білкового обміну, клініко-гематологічних
показників, продуктивності та збереженості поголів’я доведено можливість
використання гліцинату марганцю як джерела цього мікроелемента при
вирощуванні птиці.

Вдосконалено спосіб одержання комплексної сполуки марганцю з гліцином,
що забезпечує підвищення виходу продукту реакції до 75 %. Утворення
комплексної сполуки гліцинату марганцю підтверджено інфрачервоною
спектроскопією, а склад її молекули ( термогравіметричним аналізом.

Гліцинат марганцю за звичайних умов – порошок білого кольору, без
запаху, солодкувато-гіркуватий на смак, має розчинність у воді 42 г/л та
71 г/л ( у 0,1н розчині соляної кислоти при значеннях рН водного розчину
6,88–6,90.

Встановлено, що гліцинат марганцю за ЛД50 для мишей (при введенні per
os) належить до IV групи токсичності, яка становить понад 5500 мг/кг
маси тіла.

В дослідах in vitrо показано, що гліцинат марганцю підвищує на 24 %
активність пепсину шлункового соку за стабільних значень
лужнофосфатазної та г-глутамілтранспептидазної активності слизової
оболонки тонкого кишечнику, а також амілазної та ліпазної активності
підшлункової залози.

Введення щурам per os впродовж 42 діб гліцинату марганцю сприяє
збільшенню кількості еритроцитів на 28 % і не впливає на кількість
лейкоцитів та концентрацію гемоглобіну крові, температуру тіла, частоту
дихання, масу тіла, концентрацію глюкози в крові, а також концентрацію
сечовини, загальних ліпідів, білка та активність АлАТ, АсАТ, ЛФ, ГГТ у
плазмі крові.

Встановлено, що у щурів гліцинат марганцю сприяє підвищенню в 1,5 рази
лужнофосфатазної та у 2 рази г-глутамілтранспептидазної активності
слизової оболонки тонкого кишечнику, а також амілазної і ліпазної
активності підшлункової залози на 28 і 32 % відповідно. Марганець із
його комплексної сполуки з гліцином не накопичується у печінці щурів.

Заміна в комбікормі для курчат-бройлерів сульфату марганцю на його
гліцинат сприяє підвищенню г-глутамілтранспептидазної активність
слизової оболонки тонкого кишечнику на 41 %, аланінамінотрансферазної та
аспартатамінотрансферазної активність печінки на 30 і 24 % відповідно і
не позначається на лужнофосфатазній активності слизової оболонки
дванадцятипалої кишки та печінки. Марганець із його комплексної сполуки
з гліцином не накопичується в тканинах курчат-бройлерів при їх
відгодівлі, а його надлишок виводиться з організму птиці з послідом.

Тривале згодовування курчатам-бройлерам із комбікормом гліцинату
марганцю не впливає на кількість еритроцитів, лейкоцитів і концентрацію
гемоглобіну та глюкози у крові, а також на рівень загального білка та
його фракцій, активність АлАТ, АсАТ, ЛФ, ГГТ і б-амілази в плазмі крові.
Це вказує на можливість використання гліцинату марганцю як джерела
марганцю для забезпечення потреби організму курчат-бройлерів у цьому
мікроелементі.

Встановлено, що введення до складу комбікорму курчат-бройлерів гліцинату
марганцю замість його сульфату сприяє збільшенню маси тіла на 11–30 % і
зменшенню на 7–21 % витрат кормів на одиницю продукції. Економічна
ефективність використання гліцинату марганцю курчатам-бройлерам на
12,96 % вища порівняно з використанням сульфату марганцю.

ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

Виробництву пропонується вдосконалений спосіб одержання комплексної
сполуки марганцю з гліцином – гліцинату марганцю, який забезпечує 75%
виходу продукту реакції.

З метою підвищення ефективної дії марганцю, збільшення середньодобових
приростів маси тіла, зменшення витрат кормів на одиницю продукції,
забезпечення високої збереженості поголів’я рекомендується вводити до
складу комбікорму для курчат-бройлерів гліцинат марганцю замість
сульфату марганцю у кількості 380 мг/кг корму (згідно з
науково-практичними рекомендаціями щодо застосування гліцинатів
марганцю, заліза та кобальту в годівлі курчат-бройлерів, затвердженими
Державним департаментом ветеринарної медицини МАП України, наказ № 113
від 7 грудня 2005 р.).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Крижанівська О.П., Захаренко М.О., Шевченко Л.В. Вплив гліцинату
марганцю на активність травних ферментів курчат-бройлерів в умовах in
vitro // Наук. вісн. Львів. держ. акад. вет. медицини ім. С.З.
Гжицького. – 2005. – Т. 7. – № 3 (26). – Ч. 2. – С. 76–80. (Дисертантка
самостійно проводила експериментальну частину роботи, статистичне
опрацювання даних і підготовку матеріалів до друку).

Крижанівська О.П., Захаренко М.О., Шевченко Л.В. Активність травних
ферментів щурів за дії гліцинату марганцю // Аграр. наука і освіта. –
2006. – Т. 7. – № 3–4. – С. 84–87. (Дисертантка самостійно проводила
експериментальну частину роботи, статистичне опрацювання даних і
підготовку матеріалів до друку).

Крижанівська О.П., Захаренко М.О., Шевченко Л.В. Гематологічні показники
та ферментативна активність плазми крові щурів за дії гліцинату марганцю
// Наук. доп. НАУ. – Вип. 4. – HYPERLINK
«http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Nd/2006-2/06kopgom.html»
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Nd/2006-2/06kopgom.html (Дисертантка
самостійно проводила експериментальну частину роботи, статистичне
опрацювання даних і підготовку матеріалів до друку).

Крижанівська О.П., Захаренко М.О., Шевченко Л.В. Гліцинат марганцю у
годівлі // Сучасне птахівництво. – 2006. – № 6. – С. 9–10. (Дисертантка
самостійно проводила експериментальну частину роботи, статистичне
опрацювання даних і підготовку матеріалів до друку).

Науково-практичні рекомендації щодо застосування гліцинатів марганцю,
заліза та кобальту в годівлі курчат-бройлерів / Захаренко М.О., Шевченко
Л.В., Засєкін Д.А., Поляковський В.М., Крижанівська О.П. та інші. – К.:
Видавничий центр НАУ, 2005. – 13 с. (Дисертантка самостійно проводила
експериментальну частину роботи, статистичне опрацювання даних і
підготовку матеріалів до друку).

Крижанівська О.П., Захаренко М.О., Шевченко Л.В. Вплив гліцинату
марганцю на гематологічні показники у щурів // Матеріали ІІІ Міжнар.
конгр. спеціалістів вет. медицини. – К. – 2005. – С. 115–116.
(Дисертантка самостійно проводила експериментальну частину роботи,
статистичне опрацювання даних і підготовку матеріалів до друку).

Крижанівська О.П. Гігієнічна оцінка та обґрунтування використання
гліцинату марганцю при вирощуванні курчат-бройлерів (Рукопис).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за
спеціальністю 16.00.06 – гігієна тварин та ветеринарна санітарія.
Національний аграрний університет, Київ, 2007.

У дисертації викладено теоретичний та експериментальний матеріали щодо
одержання, гігієнічної оцінки й обґрунтування використання гліцинату
марганцю при відгодівлі курчат-бройлерів.

Вдосконалено спосіб одержання гліцинату марганцю, що забезпечило
підвищення виходу продукту реакції до 75%.

Встановлено, що гліцинат марганцю згідно з класифікацією сполук за
ступенем небезпечності належить до IV групи токсичності і є менш
токсичною речовиною порівняно з сульфатом марганцю.

У дослідах in vitro виявлено, що гліцинат марганцю сприяє підвищенню
активності пепсину шлункового соку й забезпечує високу активність ряду
інших гідролітичних і трансмембранних ферментів. Введення щурам per os
гліцинату марганцю впродовж 42 діб сприяє забезпеченню їхнього
нормального фізіологічного стану.

Таким чином, експериментальними даними щодо гігієнічної оцінки та
кумулятивної здатності, токсичних властивостей, клініко-гематологічних
показників і стану процесів обміну речовин, продуктивності та збереження
курчат-бройлерів при застосуванні гліцинату марганцю доведено можливість
його використання як джерела марганцю при відгодівлі курчат-бройлерів.

Ключові слова: гліцинат марганцю, гематологічні та клінічні показники,
метаболічний статус, лабораторні тварини, курчата-бройлери.

Крижановская О.П. Гигиеническая оценка и обоснование использования
глицината марганца при выращивании цыплят-бройлеров (Рукопись).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата ветеринарных наук по
специальности 16.00.06 – гигиена животных и ветеринарная санитария.
Национальный аграрный университет, Киев, 2007.

В диссертации изложен теоретический и экспериментальный материалы
относительно получения, гигиенической оценки и обоснования использования
глицината марганца при откорме цыплят-бройлеров.

Усовершенствован способ получения комплексного соединения марганца с
аминокислотой глицин, в результате чего увеличен выход продукта реакции
до 75 %, что было достигнуто за счет повышения температуры раствора
реагирующей смеси до 100 (С.

В ходе исследований установлено, что молекула данного соединения
содержит по одному иону марганца и глицина, а также остаток серной
кислоты и воду, а его молекулярная масса составляет 243,9. Образование
комплексного соединения подтверждено методом инфракрасной спектроскопии.

Установлено, что при обычных условиях глицинат марганца – порошок белого
цвета, без запаха, сладко-горький на вкус, хорошо растворим в воде и
0,1н растворе соляной кислоты – 42 г/л и 71 г/л соответственно, а
величина рН его растворов колеблется в пределах 6,88–6,90.

Экспериментально доказано, что глицинат марганца по ЛД50 для мышей (при
введении per os), согласно классификации соединений по степени
опасности, принадлежит к IV группе токсичности и составляет более
5500 мг/кг массы тела, и по сравнению с сульфатом марганца является
менее токсичным веществом.

Показано стимулирующее влияние глицината марганца на активность пепсина
желудочного сока при стабильных значениях щелочнофосфатазной и
г-глутамилтранспептидазной активности слизистой оболочки тонкого
кишечника, а также амилазной и липазной активности поджелудочной железы
in vitrо.

Введение крысам per os в течении 42 суток глицината марганца
обеспечивает стабильные значения клинико-гематологических показателей,
метаболического статуса. Он не накапливается в печени животных,
способствует повышению щелочнофосфатазной и г-глутамилтранспептидазной
активность слизистой оболочки тонкого кишечника, амилазной и липазной
активности поджелудочной железы.

Кормление цыплят-бройлеров комбикормах, содержащими глицинат марганца,
способствует повышению г-глутамилтранспептидазной активности слизистой
оболочки тонкого кишечника, аланинаминотрансферазной и
аспартатаминотрансферазной активности печени при стабильных значениях
клинико-гематологических показателей, энергетического обмена,
фракционного состава белков сыворотки крови, функционального состояния
внутренних органов и способствует увеличению среднесуточных привесов
массы тела птицы, уменьшению затрат кормов на единицу продукции.

Марганец из его комплекса с глицином не накапливается в тканях
цыплят-бройлеров и при его избыточном количестве способен выводиться из
организма птицы с пометом.

Ключевые слова: глицинат марганца, гематологические и клинические
показатели, метаболический статус, лабораторные животные,
цыплята-бройлеры.

KryzhanIvska О.P. Hygienic estimation and basis of the use of glycinate
of manganese for broiler-chicken growing. – Manuscript.

A dissertation for obtaining a scientific degree of candidate of
veterinary sciences at specialty 16.00.06 – animal hygiene and
veterinary sanitation. National Agricultural University, Kyiv, 2007.

The theoretical and experimental material concerning obtaining, hygienic
estimation and basing of the use of glycinate of manganese for
broiler-chicken growing is expounded.

The way of obtaining glycinate of manganese that provided an increased
output of reaction product has been improved to 75 %.

It has been found that glycinate of manganese according to the
classification of substances for hazardous degree belongs to the IV
group of toxicity and is a less toxic substance in comparison to sulfate
of manganese.

In in vitro researches it has been found that glycinate of manganese
raises the activity of gastric juice pepsin and ensures high activity
for a number of hydrolytic and transmembrane enzymes.

Continuous administration of glycinate of manganese per os to rats
provides for their normal physiological state and high internal
functional activity.

Thus, the lead researches has proved the possibility to use glycinate of
manganese as a source of this microelement for broiler-chicken growing.
The confirmation of this conclusion is based on the results of the
researches of the hygienic estimation and cumulative ability, toxic
properties, clinical and hematological parameters and the state of
metabolic processes, internal functional activity, productivity and
safety of broiler-chicken while using glycinate of manganese.

Keywords: glycinate of manganese, hematological and clinical parameters,
metabolic status, laboratory animals, broiler-chicken.

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *