Адаптаційні реакції, їх значення у клініці внутрішніх хвороб (автореферат)

Міністерство охорони здоров’я України

Київська медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика

Радченко Олена Мирославівна

УДК: 616.1/.4 – 003.96 — 08

Адаптаційні реакції, їх значення у клініці внутрішніх хвороб

14.01.02 – внутрішні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Львівському національному медичному університеті

імені Данила Галицького МОЗ України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Панчишин Марія
Володимирівна, Львівський національний медичний університет імені Данила
Галицького МОЗ України, завідувач кафедри факультетської терапії.

Офіційні опоненти: — доктор медичних наук, професор Чопей Іван
Васильович, Ужгородський національний університет МОН України, завідувач
кафедри сімейної медицини ФПДО,

— доктор медичних наук,
професор Назар Павло Степанович, Київський медичний інститут УАНМ,
завідувач кафедри внутрішніх хвороб,

— доктор медичних наук, Вакалюк Ігор Петрович, Івано-Франківська
державна медична академія МОЗ України, професор кафедри госпітальної
терапії №1.

Провідна установа: Національний медичний університет ім.
О.О.Богомольця МОЗ України (м.Київ), кафедра госпітальної терапії №2.

Захист дисертації відбудеться „ 30 „березня 2004 р. о 11 год. на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.06 при Київській медичній
академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика за адресою: м. Київ,
вул. Дорогожицька, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київської медичної
академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика (04112, м. Київ, вул.
Дорогожицька, 9).

Автореферат розісланий „24„лютого 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук

доцент
Бенца Т.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Постійне зростання захворюваності населення,
хронічний перебіг патології та недостатня ефективність лікування
вимагають нових методів оцінки стану здоров’я, визначення ефективності
терапії (Марачев А.Г., 2001, Апанасенко Г.Л., 2002). Відомо, що хвороба
розвивається поступово через стадії донозологічних та преморбідних
станів і є результатом зниження адаптаційних можливостей організму
(Баевский Р.М., 2000), які Г.Сельє ототожнював з життєздатністю (Selye
Н., 1973, 1977). Особливо актуальною проблема адаптації до зовнішніх
факторів стала в сучасних умовах. Це зумовлено, зокрема, екологічною
ситуацією в ряді регіонів України, їх радіоактивним та промисловим
забрудненням. Тому виникла необхідність вивчення стану здоров’я
населення з використанням інформативних критеріїв оцінки (Кундиев Ю.И. и
др., 1997). Адаптаційні реакції, як відповідь організму на дію факторів
довкілля та внутрішнього середовища, забезпечуються нервовими центрами,
регулюючими системами (імунна, ендокринна, гемостаз) та виконавчими
органами (легені, серце, судини, печінка, нирки) (Казин Э.М. и др.,
2001). Тому адаптаційна концепція перспективна та необхідна для вивчення
здоров’я та хвороб. Особливості адаптаційних реакцій дають можливість
визначити несприятливі фактори зовнішнього та виробничого середовищ, які
приводять до порушення процесів адаптації та формування хронічної
соматичної патології (Кундиев Ю.И. и др., 1997). Проявом порушення
адаптації є стрес-реакція, вперше описана Г.Сельє (Selye Н., 1973,
1977). З розвитком стресу в літературі поєднують післятравматичне
стресове ушкодження (Boscarino J.A., Chang J., 1999; Schmitt A., 2000),
синдром хронічної втоми (McKenzie R. et al., 1998; Гиріна О.М. та ін.,
2001), синдром системної запальної відповіді (Bone R.C., 1996; Gartner
R. еt al., 2001), деякі інші хвороби (холецистит, гастрит, депресії,
новоутвори) (Anderson S., 1989; Meissner K. еt al., 1989; Waldum H.L.,
1992; Irwin M., 1999). Однак стрес є не єдиною адаптаційною реакцією.
Описані реакції орієнтування (Гаркави Л.Х., Кваки на М.А., Уколова Е.Б.,
1968), спокійної та підвищеної активації, переактивації (Кундиев Ю.И.,
1997; Гаркави Л.Х. и др., 1998), хоча їх роль у системі загального
адаптаційного синдрому та розвитку тої чи іншої патології остаточно не
вивчена. Постулюючи універсальність загального адаптаційного синдрому,
ми приходимо до необхідності вивчення впливу загальних адаптаційних
реакцій на виникнення та наслідки патологічного процесу, результати його
терапії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота
виконувалась у межах наукової тематики кафедри факультетської терапії
Львівського національного медичного університету “Клінічний перебіг,
якість життя та особливості метаболізму ліпідів і системи зсідання у
пацієнтів з внутрішньою патологією на фоні гіпохолестеролемії” (номер
державної реєстрації 0101U009234). Дисертантом написані розділи
„Адаптаційні реакції при різному рівні холестеролу крові”, „Особливості
запалення як складової частини процесу адаптації у пацієнтів з різним
рівнем холестеролу крові”.

Мета роботи. Підвищення наукової обґрунтованості та оптимізація оцінки
перебігу та визначення ефективності лікування хвороб внутрішніх органів
шляхом використання загальних неспецифічних адаптаційних реакцій.

Завдання дослідження. 1. Вивчити розповсюдження загальних неспецифічних
адаптаційних реакцій залежно від віку та статі пацієнтів, виявити
сезонні та добові ритми, закономірності їх переходу в інші типи.

2. Визначити стан тимуса, селезінки та наднирників у експериментальних
тварин з різними типами адаптаційних реакцій.

3. Вивчити вплив нестероїдних протизапальних препаратів, які часто
застосовуються у клініці внутрішніх хвороб, на розвиток адаптаційних
реакцій в експерименті.

4. Охарактеризувати стан нервової, ендокринної, імунної систем; запальну
відповідь на пошкодження; гемостазіологічні параметри та деякі показники
ліпідного обміну, функцію зовнішнього дихання та гемодинамічні параметри
при кожному типі адаптаційних реакцій.

5. Дослідити особливості перебігу хвороб внутрішніх органів
(бронхіальна персистуюча астма, хронічний обструктивний бронхіт,
позалікарняна пневмонія, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба,
гастрит, пептична виразка, хронічний гепатит, цироз печінки, гломеруло-
та пієлонефрит, цукровий діабет) залежно від типу та характеру загальної
неспецифічної адаптаційної реакції.

6. Обґрунтувати можливість використання загальних адаптаційних реакцій
для медичного прогнозування перебігу та ускладнень хвороб внутрішніх
органів, сформулювати критерії ремісії хронічної патології з
використанням типів реакцій та рівнів реактивності.

Об’єкт дослідження – хворі на бронхіальну астму, хронічний обструктивний
бронхіт, позалікарняну пневмонію, ішемічну хворобу серця, гіпертонічну
хворобу, гастрит, пептичну виразку, хронічний гепатит, цироз печінки,
гломеруло- та пієлонефрит, цукровий діабет, здорові особи,
експериментальні тварини.

Предмет дослідження – типи адаптаційних реакцій (стрес, орієнтування,
спокійна та підвищена активація, переактивація, неповноцінна адаптація)
та рівень реактивності, особливості перебігу хвороб внутрішніх органів,
параметри нервової, ендокринної, імунної, серцево—судинної, дихальної,
видільної систем, гемостазу, прояви запалення.

Методологія та методи дослідження. Особливістю методологічного підходу
стало послідовне вирішення пов’язаних задач: від експерименту через
основні характеристики систем за умов різних реакцій до клінічного
узагальнення та практичного втілення. В експериментальній частини роботи
підтверджено існування різних адаптаційних реакцій, виявлено зміни
органів, визначено вплив медикаментів на розвиток адаптаційних реакцій.
У клініці незалежно від патології вивчено стан нервової, ендокринної,
імунної систем, гемостазу, запалення, ліпідного обміну при різних типах
реакцій. Застосуванням цих даних на практиці стало вивчення особливостей
перебігу хвороб внутрішніх органів залежно від типу утвореної
адаптаційної реакції.

Для характеристики адаптаційних процесів використовували визначення типу
адаптаційної реакції, індексу адаптації, рівня реактивності,
адаптаційно-функціонального індексу З.К.Трушинського (1990), типу
адаптації (фізіологічний, проміжний, патофізіологічний) та стан її
механізмів (напруження та перенапруження).

Для дослідження змін тимуса, селезінки та наднирників при різних типах
адаптаційних реакцій та визначення впливу медикаментів на розвиток
загальних адаптаційних реакцій, проведено експериментальне дослідження,
в якому вивчали маси органів, визначали ширину кіркового та мозкового
шарів часточки тимуса, проводили гістологічне дослідження тимуса.
Вивчено дію медикаментозних препаратів, які часто використовуються у
клініці внутрішніх хвороб (нестероїдні протизапальні засоби), на
розвиток адаптаційних реакцій.

Для оцінки стану нервової системи при різних адаптаційних реакціях
визначено психо-емоційний стан, тривожність, симпатичну та
парасимпатичну іннервацію. Стан ендокринної системи визначений за
вмістом альдостерону, кортизолу, тироксину, трийодтироніну, тиротропного
гормону крові та 17-кортикостероідів добової сечі у пацієнтів з різними
типами адаптаційних реакцій незалежно від патології. Імунну систему
охарактеризовано на підставі імунограми з визначенням субпопуляцій
клітин, рівня імуноглобулінів, циркулюючих імунних комплексів, шкірної
проби з пірогеналом. Для визначення активності синдрому запалення
використовували рівень С-реактивного протеїну, сіалових кислот,
серомукоїдів та загального фібриногену, антистрептолізину-0. Гемостаз
при різних реакціях оцінено за параметрами коагулограми.

Для вивчення розповсюдження загальних неспецифічних адаптаційних реакцій
серед пацієнтів різних вікових груп, ритмів реакцій та їх переходів в
інші типи проаналізовано архівні дані 1 та 5 міських клінічних лікарень,
центрального клінічного військового шпиталю 1120, обласного
кардіологічного центру, обласного ендокринологічного диспансеру м.
Львова. Для визначення залежності виникнення та перебігу патології
внутрішніх органів від типу адаптаційної реакції проведено повне
клінічне обстеження 1345 хворих з патологією дихальної, травної,
серцево-судинної, видільної, ендокринної систем.

Математична обробка отриманих результатів проводилась за
аналітично-статистичними методами варіаційної статистики. Для визначення
взаємозв’язків параметрів використаний кореляційний аналіз: лінійна,
множинна кореляція, метод кореляційних плеяд із зображенням на площині
та визначенням потужності, міцності та центрів фокусування. Визначено
специфічність та чутливість адаптаційних реакцій як діагностичних
тестів.

Наукова новизна роботи Доведено цілісність та універсальність
загального адаптаційного синдрому, який складається з певної
послідовності адаптаційних реакцій на різних рівнях реактивності,
забезпечує гомеостаз і життєздатність організму людини та тварин, в яких
достатньо розвинені нервова, ендокринна, імунна системи (ссавці).
Адаптаційні реакції розвиваються як відповідь організму на сукупність
факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ, у тому числі, патогенні.

Експериментально підтверджено, що імунокомпетентні органи змінюються при
різних адаптаційних реакціях. Вперше вивчено вплив нестероїдних
протизапальних, сульфаніламідного та піримідинового препаратів на
розвиток реакцій. Встановлено, що нестероїдні протизапальні препарати у
здорових тварин частіше, ніж інші медикаменти, викликають несприятливі
типи адаптаційних реакцій.

Показано, що залежно від типу адаптаційної реакції дискретно змінюються
показники функції зовнішнього дихання, гемодинаміки, запалення,
параметри гемостазу, діяльності нервової, ендокринної та імунної систем,
ліпідного обміну.

Виявлено та описано сезонні та добові ритми загальних адаптаційних
реакцій, встановлено, що частота їх утворення залежить від віку та
наявної патології.

Обґрунтовано існування окремого типу загальної неспецифічної
адаптаційної реакції – реакції неповноцінної адаптації, яка є фоном для
будь-якої патології та має відмінні від інших реакцій характеристики
нервової, ендокринної, імунної систем, параметри гемостазу та запалення.

Вперше встановлено прогностичне значення сприятливого чи несприятливого
типів адаптаційних реакцій для перебігу хвороб внутрішніх органів.
Сприятливими виявились реакції спокійної та підвищеної активації.
Несприятливими – стрес, переактивація та неповноцінна адаптація.
Сформульовані критерії повної, часткової та неповної ремісії із
врахуванням типу адаптаційної реакції. Обґрунтована можливість
використання адаптаційних реакцій для медичного прогнозування.

Практичне значення одержаних результатів. 1. Тип загальної неспецифічної
адаптаційної реакції може бути використаний для скринінгової оцінки
діяльності системи гемостазу, психо-емоційного стану, переваги
симпатичної чи парасимпатичної інервації, активності залоз внутрішньої
секреції, визначення стану неспецифічної реактивності хворого та стану
клітинного і гуморального імунітету, функції зовнішнього дихання,
ліпідного обміну та деяких параметрів гемодинаміки.

2. За загальними неспецифічними адаптаційними реакціями можна визначати
критерії повної (реакції спокійної та підвищеної активації високого
рівня реактивності), часткової (реакції активації низького рівня
реактивності та орієнтування) чи неповноцінної (стрес, переактивація,
неповноцінна адаптація) ремісії.

3. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції дозволяють визначати
тактику лікування хвороб внутрішніх органів та своєчасно корегувати
лікування, прогнозувати побічну дію медикаментів. Утворення
несприятливого типу адаптаційної реакції є свідченням необхідності
перегляду найменувань препаратів та доз переважно у бік їх зменшення.

4. Тип загальної неспецифічної адаптаційної реакції є простим
інформативним засобом медичного прогнозування загального стану хворого,
ступеня важкості хвороби та її перебігу, ймовірності виникнення
ускладнень. Несприятливі типи адаптаційних реакцій свідчать про важкий
стан пацієнта, несприятливий перебіг хвороби. Високу ймовірність
розвитку функціональних порушень.

5. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції можуть використовуватись
для ранжування пацієнтів по групах (наприклад, хворих, які потребують
додаткових лікувальних заходів, які є здоровими, які досягли повного
одужання та ін.).

6. Оскільки адаптаційні реакції є універсальним проявом життєдіяльності
організму, визначення типу реакції дозволяє оцінити стан здоров’я і
здорової людини, що може бути використано у спортивній, військовій,
професійній медицині.

7. Обґрунтована доцільність вимірювання та порівняння усіх параметрів
діяльності організму в межах одного типу адаптаційної реакції, що
дозволить уникнути розбіжності даних, які зараз зустрічаються в
літературі.

Використання адаптаційних реакцій дасть змогу здійснити дійсно
індивідуальний підхід до лікування хворих із врахуванням стану
організму, що дозволить ефективніше застосовувати відомі лікувальні
методики в клініці внутрішніх хвороб із врахуванням індивідуального
фактору без збільшення обсягу обстеження та без додаткового
фінансування.

Впровадження результатів дослідження в практику здійснено в
спеціалізованому алергологічному та терапевтичному відділеннях І міської
клінічної лікарні м. Львова, 5 міській комунальній лікарні, лікарні та
поліклініці УМВСУ у Львівській області, Дрогобицькій міській поліклініці
Львівської області, районній лікарні м. Шацька Волинської області,
Рівненському обласному онкологічному диспансері, 3 поліклініці м. Рівне.
Результати роботи впроваджені у навчальний процес кафедр факультетської
терапії, патологічної фізіології, фармакології та стоматології дитячого
віку ЛНМУ. За результатами дослідження складені інформаційні листи
„Оцінка повної, неповної та неповноцінної ремісії з використанням
адаптаційних реакцій”, „Адаптаційні реакції як метод оцінки
несприятливого впливу медикаментів”.

Особистий внесок здобувача. У дисертації подані результати самостійної
роботи дисертанта, що стосуються клінічного обстеження хворих, аналізу
перебігу хвороб внутрішніх органів залежно від типу адаптаційної
реакції, розповсюдження адаптаційних реакцій у різних вікових групах,
обстеження здорових осіб, у яких визначались гормони та стан нервової
системи. Особисто підготовлено зразки сироватки крові для дослідження
гормонів. Самостійно проведено анкетування хворих для визначення стану
вегетативної нервової системи та тривожності, визначений психо-емоційний
стан здорових осіб. Особисто проводилась експериментальна частина роботи
(введення медикаментів тваринам, евтаназія, отримання крові та органів,
визначення їх маси, морфометрія тимуса). Самостійно визначені ритми
адаптаційних реакцій. Особисто проведена статистична обробка результатів
експериментального, клінічного, спеціальних та загальноприйнятих
лабораторних досліджень, зроблені узагальнення, підготовлені до друку
наукові публікації, оформлена дисертаційна робота.

Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційного
дослідження доповідались та були викладені в матеріалах:

1) ХІV з’їзду терапевтів України, 1998,

2) Семінару-симпозіуму „Медико – біологічні проблеми адаптації в
сучасних умовах існування організму, Кузнецовськ, 14-16.3.1995,

3) Міжнародного симпозіуму “Геоінформаційний моніторинг навколишнього
середовища”, Алушта, 1996,

4) VІ та VІІ конгресах Світової федерації українських лікарських
товариств, 1996, 1998,

5) Науково—практичної конференції НДІ терапії АМН України “Роль
загально—практикуючого лікаря у розв’язанні проблем профілактики
неінфекційних захворювань”, Харків, 1997,

6) ІІІ національного конгресу ревматологів України, Київ, 2001,

7) Конференції гематологів та інфекціоністів “Вірусні гепатити з
парентеральним механізмом передачі збудників та їх наслідки”, Київ,
2001,

8) Науковій конференції кафедри факультетської терапії та Львівського
обласного товариства терапевтів, Львів, 20.12.2002,

9) VІІ з’їзді ВУЛТ, 2003,

10) Пленумі правління асоціації ендокринологів України та підсумкової
наради головних ендокринологів, Львів, 2003,

11) Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю
„Сучасні аспекти діагностики та лікування захворювань внутрішніх
органів”, Вінниця, 2003.

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 39 наукових праць.
З них 22 праці у провідних наукових фахових виданнях (13 самостійно), 2
інформаційні листи, 11 тез доповідей у матеріалах наукових конференцій
та симпозіумів, 4 статей в інших збірниках.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури,
опису методології та методик, 8 розділів власних досліджень, обговорення
отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку
використаних джерел і додатків (таблиці, акти впровадження). Ілюстрована
54 рисунками та 121 таблицями. Список літератури містить 520 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Методи дослідження. Синтезом параметрів функціонування окремих органів
та систем на рівні організму виступила загальна характеристика
адаптаційних процесів, яка включала визначення наступних показників:

— типу адаптаційної реакції: C, Ор, СА, ПА, ППА, НА (за відносним
вмістом лімфоцитів периферійної крові та індексом адаптації),

— рівня реактивності, на якому здійснюється адаптаційна реакція:
низький, середній, високий (за кількістю та вираженістю ознак напруження
лейкограми) (Гаркави Л.Х. и др., 1998),

— типу адаптації (фізіологічний, проміжний, патофізіологічний),

— стану механізмів адаптації (напруження та перенапруження), які
визначались за адаптаційно-функціональним індексом Трушинського З.К.
(1990).

Стан імунної системи оцінювався за допомогою показників першого та
другого рівня (Чернушенко К.Ф., 1998). За методом спонтанного
розеткоутворення з еритроцитами барана за R.Kerman et al. (1976)
визначались загальна кількість Т-лімфоцитів та активні Т-лімфоцити.
Т-супресори та Т-гелпери визначались як теофілін-чутливі та
теофілін-резистентні за Limatibul et al. (1978). Відносну кількість
В-лімфоцитів вивчали за методом комплементарного розеткоутворення.
Відносне число нульових клітин вираховували за різницею між загальною
кількістю усіх лімфоцитів (100%) та сумою популяцій Т- та В-
лімфоцитів. З 2002 року кількість Т-лімфоцитів, їх субпопуляцій,
В-лімфоцитів та нульових клітин визначались за імунофлуоресцентним
методом за допомогою моноклональних антитіл до CD3, CD4, CD8, CD16,
CD22, CD25 (Кафедра імунології та алергології Вітебського державного
медичного університету, Білорусь). Активність клітинної ланки
проаналізована з використанням ряду індексів: імунорегуляторний індекс
(відношення Т-гелперів до Т-супресорів), індекс ефекторної відповіді
(відношення активних Т-лімфоцитів до загальних Т-лімфоцитів),
лейко-Т-індекс (відношення лейкоцитів до абсолютної кількості загальних
Т-лімфоцитів), інтегральний показник стану імунітету. Як скринінг-метод
проводилась внутрішньошкірна проба з 1 МПД пірогеналу. Основні класи
імуноглобулінів А, G, M досліджувались за методом Манчіні. Виявлення
циркулюючих імунних комплексів проводилось за реакцією преципітації в
3,5% розчині поліетиленгліколю. Проаналізовано відхилення усіх
імунологічних параметрів від норми: І ступінь – параметри змінені на
1-33% від норми, П ступінь – на 34-66%, Ш ступінь – більше як на 66%
(Передерий В.Г. и др., 1995; Земсков А.М. и др., 2001).

Активність синдрому запалення оцінювалась за рівнем С-реактивного білка
(уніфікований метод преципітації), серомукоїдів (орциновий метод),
сіалових кислот (уніфікований резорциновий метод), загального
фібриногену (за методом Р.А. Рутберг, 1961), формоловою пробою
(уніфікований метод). Активність специфічного ревматичного запалення
оцінювалась за рівнем антистрептолізину-0 (АСЛО). Лейкоцитарний індекс
інтоксикації розраховувався за відношенням клітин нейтрофільного
паростка крові до сумарної кількості еозинофілів, базофілів, лімфоцитів,
моноцитів.

Для аналізу роботи ендокринної системи використано рівні кортизолу,
альдостерону, тиротропного гормону, тироксину та трийодтироніну.
Кількісне визначення кортизолу проводилось імуноферментним методом за
допомогою тест-системи „Хема-Медика” (Москва) автоматичним
імуноферментним аналізатором „Sunrise” фірми Tecan (Австрія –
Швейцарія). Рівень альдостерону був визначений радіоімуноферментним
аналізом з використанням тест-системи фірми „Immunotech” (Франція) за
допомогою гамма-лічильника „Гамма – 800” (Україна). За допомогою
автоматичного імуноферментного аналізатора „Sunrise” фірми Tecan
(Австрія – Швейцарія) визначено тиротропний гормон за використанням
тест-системи „Хема-Медика” за технологією та з компонентів фірми
Fitzgerald International Industries (США), тироксин та трийодтиронін з
використанням тест-систем „Хема-Медика” за технологією та з компонентів
фірми Diatech Diagnostics (США). 17-кортикостероїди добової сечі
вимірювались за уніфікованою методикою J.K.Norymberski (1953).

Оцінка діяльності системи гемостазу проведена на підставі скринінгових
методів (Виговська Я., 1999). Перша фаза зсідання —
протромбіназо-(тромбокіназо)-утворення – оцінювалась за часом
рекальцифікації плазми та активованим парціальним тромбопластиновим
часом за загальноприйнятими методиками (Баркаган З.С., Момот А.П.,
1999). Фаза тромбіноутворення — за протромбіновим індексом (метод
A.J.Quick у модифікації В.Н.Туголукова, 1965), фаза фібриноутворення –за
рівнем загального фібриногену (за методом Р.А.Рутберг, 1961) та
фібриногену В (метод В.П.Балуди, 1967). Антикоагулянтна активність
визначалась за тромбіновим часом (уніфікований метод), толерантністю
плазми до гепарину та активністю антитромбіну III (метод Ю.Л.Кацадзе та
М.А.Котовщикової, 1972). Фібринолітичну ланку системи гемостазу
оцінювали за часом лізису еуглобулінової фракції плазми (Баркаган З.С.,
Момот А.П., 1999)

Стан нервової системи оцінювали за методами опитування. Самооцінка
психо-емоційного стану проведена за графічною методикою (Гаркави Л.Х.,
Квакина Е.Б., Кузьменко Т.С., 1998), яка оцінює тривожність, активність,
оптимізм, працездатність, пригніченість, втомлюваність, агресивність,
сон та апетит у градації від плюс 3 до мінус 3 балів. За тестом
Ч.Д.Спілбергера в модифікації Ю.Л.Ханіна визначено реактивну тривожність
та тривожність особистості. Стан вегетативної нервової системи
проаналізовано за анкетою С.М.Пухлика (1998). Обчислено кореляції
індексу Кердо з параметрами гемодинаміки.

Аналітичним методом проведено вивчення особливостей виникнення та
перебігу хвороб органів дихання, кровообігу, травлення, виділення
залежно від типу утвореної адаптаційної реакції. Верифікація діагнозів
проведена на базі повного клінічного обстеження хворих і
загальноприйнятих лабораторних та інструментальних досліджень залежно
від патології. Характеристика перебігу хвороби залежно від типу та рівня
реактивності адаптаційної реакції проведена у 126 хворих з загостренням
та у 55 хворих з ремісією бронхолегеневої патології, 63 хворих з
патологією серцево-судинної системи, 371 пацієнта з хворобами травної
системи, 48 хворих на гломерулонефрити та пієлонефрити, 234 хворих на
цукровий діабет, 49 хворих з ангіопатіями, 110 хворих, яким проводилось
оперативне втручання, 104 хворих з проявами алергії.

За архівними даними у 717 хворих проаналізовано розповсюдження загальних
неспецифічних адаптаційних реакцій в різних вікових групах, їх добові та
сезонні ритми, перехід реакцій в інші типи.

Характеристика органів імунної системи та вплив медикаментів на
адаптаційні реакції вивчені в експерименті. Дослід проведено на 99 білих
безпородних щурах-самцях масою 254±6 грамів віком 2,5 місяців.
Контрольну групу склали 20 щурів, які знаходились у однакових умовах з
дослідними, які впродовж двох тижнів отримували в їжі один з препаратів
(аспірин 4 г, ібупрофен 0,8 г, сульфален 0,2, пентоксил 1 г на кілограм
маси). У кінці досліду в тварин під ефірним наркозом отримували кров з
хвостової вени, евтаназію здійснювали під ефірним наркозом шляхом забору
крові з серця до його зупинки. Вилучали тимус, селезінку та надниркові
залози. Визначали їх масу та вираховували ваговий коефіцієнт як
відношення маси органа до маси тіла. Із зафіксованого у формаліні тимуса
за стандартною методикою виготовлені гістологічні препарати для
мікроскопічного та морфометричного дослідження. Морфометрія тимуса
полягала у визначенні ширини кіркового та мозкового шарів часточки в
умовних одиницях та їх співвідношення.

Аналіз одержаних результатів проведено за аналітично—статистичними
методами варіаційної статистики на ПЕОМ з використанням пакета
прикладних програм. Він включав обчислення критерію-t Стьюдента,
дисперсійний та кореляційний аналіз. Істотність коефіцієнтів лінійної та
множинної сукупної кореляції обчислювалась за методом „зет” Фішера.
Кількісна та якісна оцінка морфологічної інтегрованості систем з
урахуванням як прямих, так і опосередкованих кореляційних зв’язків
проводилась за методом кореляційних плеяд (Важнича О.М., Дев’яткіна
Т.О., Макаренко О.М., 2001; Марчик В.І., Литвин В.С., Афонін А.П.,
2001). На основі істотних кореляційних зв’язків для кожного типу
адаптаційної реакції побудовано зображення на площині – плеяда,
визначено її форму, потужність, міцність, центри фокусування.

Результати дослідження та їх обговорення. Загальні неспецифічні
адаптаційні реакції універсальні для людини та тварин, у яких добре
розвинені нервова, ендокринна та імунна система (ссавці). У нашому
експериментальному дослідженні у здорових тварин контрольної групи були
виявлені реакції стресу (6±6%), орієнтування (6±6%), спокійної (41±12%)
та підвищеної (47±12%) активації, не спостерігались переактивація та
неповноцінна адаптація. Виявлення реакцій спокійної та підвищеної
активації у 88% тварин контрольної групи може свідчити про те, що ці
реакції є фізіологічними для здорових тварин. Однак застосування
медикаментозних препаратів навіть у середніх терапевтичних дозах
виступило додатковим фактором зовнішнього впливу, що привело до
зменшення частоти виявлення обох реакцій активації та зростання інших
типів реакцій, насамперед, несприятливих (ППА, НА, С).

Низька маса тимуса та селезінки, незмінена продукція глюко- та
мінералокортикоїдів на фоні мінімальної маси наднирників (31,0±2,4 мг),
відсутність особливостей мікроскопічної картини тимуса характеризували
реакцію орієнтування. Максимальна маса надниркових залоз при реакції
спокійної активації (42,8±2,3 мг, р<0,05) поруч із більшою кількістю лімфоцитів (64,9±0,6%) та дещо меншим рівнем еозинофілів супроводжувались максимальною шириною коркового та мозкового шарів часточки тимуса (3,0±0,1 та 4,7±0,3 ум.од.) та ознаками гіперплазії лімфоїдної тканини тимуса при мікроскопії. Більший рівень лімфоцитів (74,5±0,6%) при незміненому рівні еозинофілів поряд із відсутністю істотних змін маси наднирників, суттєве зменшення маси селезінки (479,0±18,1 мг, р<0,05) виявлялись у щурів з реакцією підвищеної активації. Надмірний лімфоцитоз при реакції переактивації (84,0±1,8%) та мінімальна ширина мозкового шару часточки тимуса (3,3±0,2 ум.од., істотно менше, ніж при Ор, СА, ПА, НА, С) можуть свідчити про виснаження гормонпродукуючої (тобто ендокринної) функції тимуса та перерозподіл клітин імунної системи. Реакція неповноцінної адаптації характеризувалась досить високою масою наднирників (39,8±2,1 мг, р<0,05 порівняно з реакцією Ор) та мінімальною масою тимуса серед усіх реакцій (281,4±22,4 мг, р>0,05). Ширина мозкового шару часточки тимуса була
істотно меншою, ніж при Ор та СА (3,7±0,2 ум.од.). Стрес-реакція
супроводжувалась істотним (порівняно з СА) зменшенням ширини коркового
шару часточки, що привело до зміни співвідношення шарів у бік переваги
мозкового. Максимальну кількість істотних кореляцій та найвищу міцність
плеяди коефіцієнтів кореляції у щурів із стрес-реакцією можна вважати
доказами напруження у функціонуванні тимуса, селезінки та надниркових
залоз. Багато параметрів реакцій неповноцінної адаптації, стресу та
переактивації мали протилежний напрямок кореляційних зв’язків мас
тимуса, селезінки та наднирників з параметрами периферійної крові, ніж
інші адаптаційні реакції (рис. 1).

Як і у тварин, які отримували медикаменти, в обстежених пацієнтів (847
осіб) розвивались усі типи загальних неспецифічних адаптаційних реакцій:
стрес 31±1%, орієнтування 26±1%, спокійна активація 15±1%, підвищена
активація 6±1%, переактивація 5±1%, неповноцінна адаптація 17±1% (рис.
2).

З віком зростає питома вага стрес-реакції, у той час як частота найбільш
сприятливих реакцій спокійної та підвищеної активації падає (рис.3).

Виявлені річні коливання частоти розвитку загальних неспецифічних
адаптаційних реакцій: питома вага реакції орієнтування та активації
поступово зростає від літа до весни. Встановлені добові коливання
параметрів периферійної крові. Мінімальні розмахи кількості лімфоцитів,
сегментоядерних нейтрофілів та індексу адаптації о 9 годині ранку та
дисперсний аналіз, який показав відсутність зв’язку години доби з
кількістю формених елементів, можуть свідчити про те, що визначення типу
адаптаційної реакції достатньо проводити раз на день – у ранішній час.

Рис. 1. Кореляційні зв’язки мас тимуса, селезінки та наднирників з
параметрами периферійної крові в експерименті при різних типах
адаптаційних реакцій

Рис.2. Розповсюдження загальних неспецифічних адаптаційних реакцій у
хворих з патологією внутрішніх органів

Рис. 3. Питома вага адаптаційних реакцій у пацієнтів різних вікових груп

Несприятливі типи адаптаційних реакцій – стрес та неповноцінна адаптація
– виявились досить стабільними: на другу добу вони переважно лишались
незмінними (С — 59±2%, НА — 38±4%). Стрес частіше переходив в реакцію
орієнтування (16±2%) та неповноцінну адаптацію (10±1%), неповноцінна
адаптація – у стрес (29±4%). З реакції орієнтування частіше утворювалась
стрес (39±3%), з спокійної та підвищеної активації – орієнтування (по
32±5%), з переактивації – підвищена активація (28±10%).

Загальні неспецифічні адаптаційні реакції відрізнялись між собою за
станом н е р- в о в о ї с и с т е м и (табл. 1). Стрес-реакція
характеризувалась високою психологічною, реактивною, особистісною
тривожністю, песимізмом, пригніченістю, дратівливістю, зменшенням
активності, незначною перевагою симпатичної стигматизації (табл. 1).

Реактивна та особистісна тривожність при реакції орієнтування були
мінімальними серед усіх типів реакцій, симпатична стигматизація
виявилась більшою, ніж при С. Стан нервової системи хворих з реакцією
спокійної активації вказував на істотне зменшення психологічної,
реактивної, особистісної тривожності, агресивності, збільшення
оптимізму, покращення сну та апетиту, максимальну активність
парасимпатичної ланки. Реакція підвищеної активації характеризувалась
максимальними значеннями активності, оптимізму, тривалою працездатністю
на фоні мінімальних значень втомлюваності, пригніченості, тривожності.
Відношення парасимпатичної стигматизації до симпатичної наближається до
одиниці (1,1±0,2 од.). Переактивація супроводжувалась високою
тривожністю, мінімальною активністю, найвищою агресивністю, максимальною
перевагою активності симпатичної та найнижчим значенням парасимпатичної
ланки порівняно з іншими типами адаптаційних реакцій. У хворих з
реакцією неповноцінної адаптації були виявлені високі рівні як
реактивної, так і особистісної тривожності, перевага симпатичної
стигматизації, невисока активність парасимпатичної інервації.

Таблиця 1

Показники самооцінки психоемоційного стану здорових осіб з різними
типами адаптаційних реакцій (бали)

Показник, бал Тип адаптаційної реакції

С Ор СА ПА ППА

n=5 n=11 n=27 n=38 n=7

Тривожність 0,8±0,4 –0,3±0,5 –0,4 ±0,21 -1,1±0,2 1 3 -1,0±0,4 1

Активність 0,0±0,3 –1,1±0,4 1 0,2±0,2 2 0,6±0,2 2 -1,4±0,5 1 2 3

Оптимізм 0,0±0,4 0,5±0,3 1,0±0,2 1 1,4±0,1 1 2 1,3±0,3 1

Сон 0,8±0,4 -0,5±0,4 1 0,8±0,2 2 0,8±0,2 2 1,0±0,7

Апетит 0,4±0,2 0,2±0,2 1,3±0,2 1 2 1,2±0,2 1 2 0,3±0,3 3 4

Працездат-ність за швидкістю 0,8±0,2 -0,8±0,5 1 0,2±0,2 1 0,4±0,1 2
-0,6±0,5 1 4

Працездат-ність за тривалістю 0,0±0,3 -0,2±0,4 0,0±0,2 0,1±0,2 -0,4±0,5

Пригніченість 0,2±0,6 –0,2±0,3 -0,8±0,2 -1,0±0,2 1 2 -0,1±0,5

Втомлюва-ність –0,4±0,5 0,2±0,3 -0,4±0,2 -0,7±0,1 2 0,6±0,6 4

Агресивність 0,8±0,5 -0,6±0,4 1 -0,4±0,2 1 -0,5±0,1 1 1,1±0,4 2 3 4

Примітка: розбіжність істотна порівняно із С 1; Ор 2; СА 3; ПА 4.

Основні параметри діяльності е н д о к р и н н о ї с и с т е м и
були різними залежно від типу адаптаційної реакції. За середнім вмістом
кортизолу крові адаптаційні реакції суттєво не відрізнялись між собою,
хоча спостерігалась тенденція до зростання його рівня при реакціях
спокійної активації та переактивації. Мінімальні значення кортизолу
крові спостерігались при стрес-реакції та орієнтуванні. Рівень
17-кортикостероїдів добової сечі у хворих з реакцією підвищеної
активації був істотно вищим (20,9±3,1 мкмоль/добу), ніж при СА (7,4±4,0
мкмоль/добу, p<0,05) та Ор (10,3±4,9 мкмоль/добу, p>0,05).

У переважної більшості пацієнтів із стрес-реакцією рівень кортизолу
крові був змінений, причому однаково часто як у бік зменшення (42±10%),
так і у бік зростання (42±14%). Ми вважаємо, що для гострого стресу
характерно підвищення кортизолу, зумовлене викидом його у кров з
надниркових залоз, для хронічного – зменшення внаслідок виснаження кори
наднирників.

За кількістю трийодтироніну від інших реакцій відрізнялась неповноцінна
адаптація, яка характеризувалась його мінімальним значенням (0,76±0,2
нг/мл, р<0,05 порівняно з Ор та ПА) (рис. 4). Тироксин був істотно нижчим при реакціях переактивації та неповноцінної адаптації, ніж при усіх інших типах адаптаційних реакцій (61,3±7,0 нг/мл та 41,6±5,4 нг/мл, р<0,05). Отже, реакції переактивації та неповноцінної адаптації характеризуються високою секрецією кортизолу та низькою секрецією гормонів щитовидної залози. Рис. 4. Рівень трийодтироніну (а) та тироксину (б) у пацієнтів з різними типами адаптаційних реакцій Адаптаційні реакції відрізнялись між собою не тільки за середнім вмістом гормонів, але і за міжгормональними відносинами та кореляціями гормонів з показниками периферійної крові. Істотні зв’язки виявлялись частіше за умов стрес-реакції та підвищеної активації. Реакція переактивації характеризувалась зменшенням істотності усіх кореляцій. Для реакції підвищеної активації були притаманні мінімальна кількість зв’язків, які утворювали плеяду найбільшої міцності. Найменше кореляцій виявилось в альдостерону. За кореляційними зв’язками між гормонами реакція орієнтування була найбільш подібною до стресу. Міжгормональні відношення реакції спокійної активації характеризувались появою зв’язків гормонів щитовидної залози з індексом адаптації, оберненою кореляцією тиротропного гормону з індексом адаптації, відсутністю зв’язків кортизолу з гормонами щитовидної залози, зникненням кореляцій обох гормонів кори наднирників з абсолютними значеннями сегментоядерних нейтрофілів та лімфоцитів. Реакція підвищеної активації загалом була подібною до реакції спокійної активації за рахунок кореляцій кортизолу з тиротропним гормоном та за відсутністю його зв’язків з трийодтироніном та тироксином. Значно зменшилась сила зв’язку Т4 з індексом адаптації, а Т3 був зовсім не пов’язаний з ним. Міжгормональні зв’язки реакції переактивації відрізнялись від інших типів адаптаційних реакцій: з’явились обернені зв’язки кортизолу з обома гормонами щитовидної залози, індекс адаптації був пов’язаний з Т3 та Т4 протилежними за напрямком зв’язками, втратились кореляції кортизолу та тиротропного гормону з індексом адаптації. За кореляційними співвідношеннями реакція неповноцінної адаптації була неподібною до жодного іншого типу адаптаційних реакцій: зник зв’язок тиротропного гормону з кортизолом, між альдостероном та кортизолом був зафіксований обернений зв’язок. Різні значення параметрів і м у н н о ї системи супроводжували кожну адаптаційну реакцію. Стрес-реакція характеризувалась абсолютною та відносною лімфопенією, мінімальними абсолютними значеннями Т- і В-лімфоцитів (абсолютна загальна кількість Т-лімфоцитів була зменшена на 41,4%), низьким імунорегуляторним індексом, значною кількістю істотних коефіцієнтів кореляції (23 істотних зв’язки). Відхилення показників другого-третього ступенів складають формулу розладів імунної системи (Земсков А.М., 2001), яка містила чотири компоненти (рис. 5). У хворих з реакцією орієнтування спостерігались зменшення ступенів відхилень параметрів: тільки абсолютна загальна кількість В-лімфоцитів була менше норми на 33,9%. Формула розладів імунної системи для реакції орієнтування складалась з одного компонента (рис. 5). Загалом, відносні значення показників імунограми та конфігурація імунограм реакції Ор були подібними до значень показників та конфігурації при С („супресивний тип” за О.А.Коваль,1994). Спостерігалось 22% істотних зв’язків, потужність плеяди дещо зменшилась, а міцність істотно зросла (0,81±0,03; р<0,05). Рис. 5. Формули розладів імунної системи різних типів адаптаційних реакцій Реакція спокійної активації характеризувалась істотно більшим рівнем відносного та абсолютного значень лімфоцитів; низькими відносними значеннями їх субпопуляцій, більшою абсолютною кількістю В-лімфоцитів, максимальною кількістю істотних кореляційних зв’язків в матриці (26%), максимальною кількістю центрів фокусування, мінімальною потужністю та найвищою міцністю (0,86±0,02 од., істотно вище, ніж при С та ПА). Абсолютна кількість Т-лімфоцитів була більшою, ніж при С (1,14±0,14х109/л та 0,62±0,07х109/л, р<0,01), НА (0,65±0,07х109/л, р<0,01), Ор (0,97±0,06х109/л, р>0,05). Конфігурація імунограми реакції
спокійної активації відповідала нормальному типу за О.А.Коваль (1994),
відрізнялась зростанням нульових клітин, зменшенням В-лімфоцитів та
Т-супресорів. Жоден показник стану імунітету не відрізнявся від норми
більше, ніж на 33%, що привело до відсутності формули розладів імунної
системи (рис.5).

Реакція підвищеної активації характеризувалась істотно більшими
значеннями лімфоцитів, індексу адаптації, загальних Т-лімфоцитів
(1,47±0,10х109/л, р<0,05), максимальним абсолютним рівнем В-лімфоцитів (0,66±0,09х109/л, істотно більшим, ніж при С, НА, Ор), мінімальним індексом ефекторної відповіді, низьким лейко-Т-індексом (4,1±0,2, істотно менший, ніж при С, Ор, СА). Кількість істотних коефіцієнтів кореляції склала 19%. Абсолютна кількість Т-лімфоцитів та індекс ефекторної відповіді були змінені більше ніж на 33%, що привело до двох компонентів у формулі розладів імунної системи (рис.5). Конфігурація імунограми реакції підвищеної активації відповідала „активаційному типу” за О.А.Коваль (1994). У пацієнтів з реакцією переактивації спостерігались вищі від норми рівні лімфоцитів та значення індексу адаптації, найбільший рівень Т-лімфоцитів загальних та активних, імунорегуляторного індексу. Лейко-Т-індекс був істотно нижчим, ніж при усіх інших типах адаптаційних реакцій. Тільки реакція переактивації супроводжувалась відхиленням двох імунологічних параметрів більше ніж на 66% (З ступінь): збільшення абсолютних значень лімфоцитів та загальних Т-лімфоцитів (рис. 5). За формою імунограми реакція переактивації відповідала „переактиваційному типу” за О.А.Коваль (1994): зменшення нульових клітин та Т-супресорів. За цифровими даними реакція неповноцінної адаптації наближалась до стрес-реакції: низькі абсолютні значення загальних Т-лімфоцитів та В-лімфоцитів, чотири параметри мають другий ступінь відхилення від норми (лейкоцити, абсолютні лімфоцити, Т- та В-лімфоцити) (рис.5). За конфігурацією імунограми реакція неповноцінної адаптації була схожа на переактивацію. За характеристиками кореляційних плеяд реакція неповноцінної адаптації відрізнялась від інших адаптаційних реакцій: кількість істотних зв’язків становила 13%, утворився лише один центр фокусування (В-лімфоцити). З використанням моноклональних антитіл реакції стресу та неповноцінної адаптації суттєво відрізняються від усіх адаптаційних реакцій за низьким рівнем усіх субпопуляцій лімфоцитів. Такі зміни можна трактувати як імуносупресію. Синдром с и с т е м н о ї з а п а л ь н о ї в і д п о в і д і реалізується з різною інтенсивністю при різних типах загальних неспецифічних адаптаційних реакцій. Запалення за умов стрес-реакції характеризувалось пригніченням фагоцитарної активності, активацією моноцитів, максимальною кількістю міжклітинних взаємодій та кореляційних зв’язків з гострофазовими параметрами. Три ознаки напруження у лейкограми зустрічались при стресі частіше (27±4%), ніж при реакціях СА та ПА (9±2% та 14±3%). У хворих з реакцією неповноцінної адаптації спостерігалась лейкопенія, яка за даними літератури супроводжується пригніченням функціональної активності нейтрофілів та моноцитів (Луніна Н.В. та ін., 2001; Mesters R.M. et al., 2000), невисокий рівень СРБ (0,4±0,2 ум.од.) і сіалових кислот (0,20±0,03 г/л) та досить високий вміст серомукоїдів (0,52±0,07 г/л, істотно більше, ніж при СА), які вважаються маркерами деструктивних та дегенеративних процесів (Анасашвили А.Ц., 1968). Особливостями запалення при реакції переактивації були недостатність фагоцитозу, дисбаланс деструктивних та регенеративних процесів. Запальна реакція при обох реакціях активації відзначалась невисокими рівнями нейтрофілів та моноцитів, високим рівнем сіалових кислот, які забезпечують захист слизових оболонок від пошкоджень та виступають маркером відновлення та резистентності організму (Анасашвили А.Ц., 1968). У нашому дослідженні лейкограма периферійної крові хворих з реакцією спокійної активації порівняно з іншими реакціями істотно частіше була лише з однією ознакою напруження (43+4%) та істотно рідше – з трьома (9±2%). Мінімальним числове вираження напруження було за паличкоядерними нейтрофілами та еозинофілами (0,27±0,05 ум.од. та 0,87±0,08 ум.од.). Показник напруження за моноцитами був істотно нижчий (1,95±0,10 ум.од.), ніж у хворих з реакцією НА (2,24±0,09 ум.од., р<0,05). Реакція орієнтування за характером змін всіх досліджених параметрів запалення була подібною до стресу, хоча відхилення від норми було меншим. Відомо, що реакція орієнтування виникає за умов низького енергозабезпечення клітин (мінімальні рівні мітохондріальної сукцинатдегідрогенази нейтрофілів, еозинофілів та лімфоцитів) та низької бактерицидної здатності моноцитів (Кундієв Ю.І. та співав., 1997). У 89% хворих з синдромом запалення були ознаки напруження за моноцитами, які відповідають за очищення вогнища запалення, продукують інтерлейкіни (Клименко Н.А., 1998; Луніна Н.В. та ін., 2001). Максимальною ознака напруження за моноцитами виявилась у хворих з стрес-реакцією (92,25±0,12 ум.од.) та неповноцінною адаптацією (2,24±0,09 ум.од., істотно вище, ніж при Ор, СА, ПА). Зміни моноцитів за умов стрес-реакції стосуються не тільки їх кількості, але і внутрішньоклітинної активності. Так, Ю.І.Кундієв та співав. (1997) описали суттєве зростання активності сукцинатдегідрогенази моноцитів, що свідчить про зростання енергетичного обміну в них. За нашими даними, кореляційні зв’язки між лімфоцитами, нейтрофілами та CРБ спостерігались при усіх типах адаптаційних реакцій, крім НА, що знайшло своє відображення в оберненому зв’язку рівня СРБ з індексом адаптації. Суттєве значення має СРБ у патогенезі ревматичного запалення. Він нейтралізує гемолітичну активність екзотоксину гемолітичного стрептокока, входить до складу циркулюючих імунних комплексів разом з поліпептидами стрептолізину-0 (Назаров П.Г., Берестовая Л.К., 1995). Про це говорить виявлений нами істотний тісний сукупний множинний кореляційний зв’язок СРБ, індексу адаптації та АСЛ-0 у хворих на ревматизм, а також прямий зв’язок СРБ із АСЛ-0 при усіх типах реакцій. Загальні адаптаційні реакції супроводжувались різними параметрами системи г е м о с т а з у. У хворих з стрес-реакцією часто спостерігались сповільнення утворення протромбінази, тромбіну та прискорення утворення фібрину, що, в свою чергу, активує антикоагулянтну активність на фоні інтактної системи фібринолізу. В таких пацієнтів описані зменшення активності антитромбіну Ш, плазміногену, плазміну, сумарної фібринолітичної активності, сповільнення часу Хагеман-залежного фібринолізу та часу лізису еуглобулінового згустка, наростання активності антиплазмінів крові, позитивні етаноловий та протамін-сульфатний тест (наявність продуктів розпаду фібрину та фібриногену) (Сабадош Р.В., 2001). Перевага гіперкоагуляційних процесів була притаманна як стрес-реакції, так і неповноцінній адаптації (рис. 6). Рис. 6. Схема гемостазу стрес-реакції та неповноцінної адаптації. (Пунктир – обернений зв’язок, пряма лінія - прямий. Виділені активовані компоненти.) За частотою змін показників та їх напрямками, зв’язками індексу адаптації з параметрами зсідання реакція орієнтування була подібною до реакції активації. На відміну від стресу, показники протромбіназо-утворення в переважній більшості не відрізнялись від норми, причому здовження активованого парціального тромбопластинового часу взагалі не спостерігалось. Системи природних антикоагулянтів та фібринолізу були найчастіше активовані порівняно з усіма іншими типами адаптаційних реакцій. Коагулограми хворих з реакціями активації характеризувались мінімальною частотою відхилень вивчених параметрів від норми, нормальним типом гемостазіограми, при якому антитромбогенний потенціал крові (рівень антитромбіну Ш) та жоден показник фібринолітичної системи крові не зазнавав суттєвих змін. Для нормального функціонування живого організму необхідна деяка перевага протизапального потенціалу над прозапальним, що необхідно для обмеження відповіді на кожне пошкодження. Вважаємо, що аналогічна тенденція існує в роботі гемостазу. Лише деяке обмеження процесів зсідання сумісне з життям. Інакше, на будь-яку мікротравму з деструкцією епітелію запускався би каскадний незворотний системний процес зсідання. Саме тому при реакціях орієнтування, спокійної та підвищеної активації спостерігається деяка перевага фібринолітичного та антикоагуляційного компонентів гемостазу. E o 6 n j ? Oe ~ E E j „oe o^„oe „oe o^„oe o „oe o^„oe „oe o^„oe ue*‚/$11/42¦3ae4e6TH9uu?eUUOeeeEAA???????? , . | ~ ’ ? ¬ ® e i th $ & . 0 H ! H X j ? ? ° ? ! ? E O i ! ! ! ! ! ! ! ! dh`„Aa$ dha$ чином, розлади системи гемостазу виступають одним з відображень загальної відповіді організму на хворобу, тобто загальної неспецифічної адаптаційної реакції. Саме тому, оцінюючи ті чи інші показники гемостазу в клініці, їх слід співвідносити не просто з аналогічними параметрами здорових осіб, а з показниками, які визначені з врахуванням адаптаційної реакції. Визначення типу загальної неспецифічної адаптаційної реакції може бути скринінгом стану системи гемостазу. Показники л і п і д н о г о о б м і н у також відрізнялись у хворих з різними типами загальних неспецифічних адаптаційних реакцій. Спостерігалась чітка тенденція до зростання значень холестерину в послідовності: С – Ор – НА – СА/ПА - ППА. Наші результати співпадають з даними І.В.Ніщети та співав. (1998), які виявили мінімальний рівень холестерину при стресі, а найвищий – при підвищеній активації та переактивації в ліквідаторів аварії на ЧАЕС з урологічними хворобами. Так само, як і в нашому дослідженні, бета-ліпопротеїни за їх даними були мінімальні при С та ППА. Отже, така тенденція зміни холестерину та бета-ліпопротеїнів не залежить від патології і може вважатись характеристикою адаптаційної реакції. У хворих з усіма типами адаптаційних реакцій частіше зустрічались нормальні та підвищені рівні холестерину. Підвищений холестерин при стрес-реакції спостерігався істотно рідше, ніж при підвищеній активації та переактивації, тоді як виражена гіпохолестеринемія – істотно частіше. Враховуючи виявлену нами тенденцію до зменшення холестерину у хворих із стрес-реакцією, ми вирішили вивчити особливості адаптаційних реакцій та запалення у пацієнтів з вкрай низьким (<3,2 г/л), помірно низьким (3,2 – 4,2 г/л) та нормальним (4,2 – 6,2 г/л) рівнем холестерину крові. У хворих з гіпохолестеринемією частіше спостерігались реакція орієнтування та спокійної активації (по 33±12%). Оскільки відхилення вмісту холестерину вважається елементом напруження адаптаційної реакції (Гаркави Л.Х. и др., 1998), можна вважати, що у всіх хворих цієї підгрупи адаптаційні реакції формувалися на низькому рівні реактивності, що супроводжувалось вираженим катаболізмом ліпідів. Рівень кортизолу в цій підгрупі був максимальним (375,5±47,5 нмоль/л). Тільки в цій підгрупі між холестерином і альдостероном був істотний обернений середній зв’язок (r=-0,66), а рівень холестерину обернено корелював з кількістю кортизолу (r=-0,16, р>0,05). Отже, чим менше холестерину
виявлялось у крові, тим більшим був вміст обох гормонів кори
наднирників. Такий зв’язок проявляється лише при гіпохолестеринемії або
активації продукції кортикостероїдів.

У пацієнтів з помірно низьким рівнем холестерину частіше спостерігались
реакції орієнтування та стресу (33±10% та 23±9% відповідно). Периферійна
кров характеризувалась більшою кількістю лейкоцитів переважно за рахунок
нейтрофілів. Рівень кортизолу був мінімальним (307,6±28,8 нмоль/л), а
альдостерону – максимальним серед усіх груп (94,6±15,3 пг/мл). За
напрямками кореляційних зв’язків ця підгрупа була подібною до
попередньої.

У підгрупі з рівнем холестерину в межах верхньої зони норми переважали
реакції орієнтування (40±10%, р<0,05) та спокійної активації (28±9%), які виникли на високому рівні реактивності, оскільки відсутня ознака напруження за вмістом холестерину. Порівняно з іншими підгрупами спостерігався найбільший рівень еозинофілів, лімфоцитів та мінімальна кількість альдостерону (87,0±12,4 пг/мл). Кореляційні зв’язки холестерину відрізнялись від підгруп з гіпохолестеринемією. Однаковими виявились напрямки зв’язків холестерину з альбуміном, паличкоядерними нейтрофілами та лімфоцитами периферійної крові. Оскільки зниження альбуміну та холестерину вважається частиною цитокін-медіаторної гострофазової реакції запалення (Bologa R.M. et al., 1998), виявлені однакові зв’язки вказують на однотипний характер їх змін. Це може бути проявом того, що дані параметри не залежать від ліпідного обміну. У хворих з нормальним вмістом холестерину зник кореляційний зв’язок його з обома гормонами наднирників. Таким чином, рівень холестерину змінюється при різних типах адаптаційних реакцій, а гіпохолестеринемія може бути показником напруження адаптаційної реакції. Запалення, як відповідь організму на пошкодження, супроводжується зростанням прозапальних цитокінів, зокрема інтерлейкінів (ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8, фактору некрозу пухлин), які пов’язані із ступенем гіпоальбумінемії та дисліпопротеїнемії (Aurkrust P. et al., 1998; Рубан Т.В. та ін., 2001; Hamano K. et al., 2001). Низький рівень сироваткового альбуміну та гіпохолестеринемія виявились важливими предикторами смерті хворих у термінальній фазі ниркової патології (Bologa R.M. et al., 1998; Solter V. et al., 2002). Тому ми вирішили вивчити особливості запальної реакції на фоні різного рівня холестерину крові. За індексом адаптації підгрупи хворих з низьким, дуже низьким та нормальним рівнем холестерину не відрізнялись між собою (0,46; 0,42; 0,47). Поряд з відсутністю кореляційних зв’язків холестерину з індексом адаптації це свідчить про те, що рівень холестерину не залежить від типу адаптаційної реакції. Найтіснішим виявився зв’язок з кількістю моноцитів. В групах з гіпохолестеринемією він був оберненим (r=-0,42, р>0,05). А у пацієнтів з нормальним рівнем холестерину такий зв’язок був
позитивним (r=0,84, р<0,01). Отже, в осіб із зниженим холестерином його подальше зменшення буде супроводжуватись зростанням рівня моноцитів та, ймовірно, активацією моноцитарно-макрофагальної ланки запалення. Серед осіб з нормальним рівнем холестерину така активація буде спостерігатись лише при зростанні холестерину, про що свідчить прямий кореляційний зв’язок. У всіх групах виявлений обернений зв’язок середньої сили холестерину з абсолютною кількістю лімфоцитів: ці взаємовідносини є досить тісними і не залежать ні від рівня холестерину, ні від типу адаптаційної реакції (коефіцієнти кореляції -0,49, -0,40 та -0,47). Таким чином, гіпохолестеринемія вважається несприятливою гострофазовою відповіддю на запальні стимули. Найтісніше холестерин пов’язаний з моноцитарно-макрофагальною ланкою запалення. Кореляційні зв’язки холестерину з моноцитами протилежні за напрямком у хворих з нормальним та пониженим вмістом його у крові. Лише гіпохолестеринемія характеризується істотним оберненим зв’язком альдостерону з холестерином. На досвіді практичної роботи ми помітили, що навіть у хворих з запаленням лейкоцитоз спостерігався з меншою частотою, ніж лейкопенія. Багато клініцистів звертали увагу на особливості реактивності хворих з лейкопеніями (Lalesari P. уt al., 1989; Радисюк М.Г., 1996; Сысоева Е.П., 2001). Ми назвали цю реакцію неповноцінною адаптацією та виділили як окремий тип реакцій низького рівня реактивності. Більш того, власні експериментальні дослідження показали, що така ж адаптаційна реакція була виявлена і у щурів, причому розвивалась вона лише в тварин, які отримували препарати, зокрема, ібупрофен, та сульфаніламід. У таких щурів спостерігалась низька маса надниркових залоз, мікроскопічні ознаки дегенерації тимуса та невисока його маса. Кореляційні зв’язки між імунокомпетентними органами та клітинами периферійної крові часто були протилежними за напрямками, ніж при інших реакціях (рис. 1). Реакція неповноцінної адаптації часто виявлялась у хворих з внутрішньою патологією (табл. 2). Вона займала третє місце після стрес-реакції та орієнтування, зустрічалась в усіх вікових групах з частотою від 8±4% до 23±4% (рис. 2), але не виявлялась у здорових. У хворих з реакцію неповноцінної адаптації незалежно від патології спостерігалась перевага гіпокоагуляції у фазах протромбіназоутворення та тромбіноутворення, тоді як у фазі фібриноутворення - гіперкоагуляція. Ця реакція супроводжувалась зміною гормонів щитовидної залози: Т3 був істотно нижчим, ніж при реакціях Ор та ПА (0,76±0,22 нг/мл, 1,44±0,16 нг/мл, 1,39±0,22 нг/мл, р1<0,05, р2<0,05), а Т4 був мінімальним серед усіх типів реакцій (41,6±5,4 нг/мл) (рис. 4). Нервова система характеризувалась високим рівнем реактивної тривожності та тривожності особистості, активною симпатичною ланкою. За нашими даними, на фоні реакції неповноцінної адаптації будь-яка патологія внутрішніх органів перебігає важче, частіше виникають ускладнення, хворі лікуються триваліше. Під час ремісії у хворих з бронхолегеневою патологією показники функції зовнішнього дихання були істотно меншими, ніж при інших реакціях. У хворих на ішемічну хворобу серця та гіпертонічну хворобу з реакцією неповноцінної адаптації виявлено велику кількість кореляційних зв’язків індексу адаптації з параметрами гемодинаміки, що може бути свідченням напруження роботи серцево-судинної системи. Після курсу лікування хворих на хронічні гастрити, функціональну диспепсію та цирози печінки спостерігалось зростання частоти виявлення реакції неповноцінної адаптації. Функціональні показники у хворих з патологією нирок на фоні реакції неповноцінної адаптації були гіршими, ніж при інших типах адаптаційних реакцій. Реакція неповноцінної адаптації частіше супроводжувала цукровий діабет І типу, ніж П типу, переважно виявлялась у пацієнтів молодого віку. Окремою самостійною адаптаційною реакцією ми вважаємо реакцію переактивації, місце якої досі було не визначеним. Ця реакція також спостерігалась лише в експериментальних тварин, які отримували препарати. У щурів з реакцією переактивації ми виявили ознаки виснаження ендокринної функції тимуса, напруження імунної та ендокринної систем за кореляційними зв’язками, які також часто були протилежними, ніж при інших типах реакцій (рис. 1). При переактивації спостерігалась мінімальна маса тимуса та досить висока маса наднирників. На відміну від реакцій НА, С та Ор, реакція переактивації виявляється рідко (від 0 до 13±9 %) (табл. 2), з віком питома вага її меншає (рис. 3). Виявлена нами в експерименті висока маса наднирників корелювала з тенденцією до зростання кортизолу крові до максимального значення серед усіх реакцій (405,0±60,0 нмоль/л). Це супроводжувалось зменшенням активності щитовидної залози: тироксин був істотно меншим, ніж при Ор та СА (відповідно 61,3±7,0 нг/мл, 86,2±9,1 нг/мл та 88,3±8,5 нг/мл, р1<0,05, р2<0,05) (рис. 4). Нервова система реакції переактивації характеризувалась найвищою втомлюваністю та агресивністю на фоні мінімальної активності та працездатності (табл. 1), перевагою симпатичної інервації. Реакція переактивації найчастіше супроводжувала хвороби щитовидної залози, хронічні гастрити та функціональні диспепсії (табл. 2). Після лікування питома вага реакції переактивації істотно не змінилась. Обидва ці типи адаптаційних реакцій перебігають на низькому рівні реактивності, свідченням чого є ознаки напруження лейкоформули (лейкопенія, лімфоцитоз, моноцитопенія, моноцитоз, еозинопенія та еозинофілія). Можливо, тому реакції неповноцінної адаптації та переактивації виявились подібними між собою за характеристиками запалення та параметрами діяльності імунної системи. При обох типах реакцій рівень СРБ був істотно меншим, ніж при інших реакціях. Таблиця 2 Частота виявлення адаптаційних реакцій у 1345 хворих з різною патологією внутрішніх органів до лікування (%) Патологія Тип адаптаційної реакції С Ор СА ПА ППА НА Хвороби органів дихання Гострий бронхіт 0±0 17±4( 45±5(( 25±4(( 0±0((( 13±3(((( Позалікарняна пневмонія 48±6 28±6( 2±2(( 2±2(( 0±0(( 20±5(((( Бронхіальна астма 33±6 24±5 14±4( 11±4(( 8±3(( 10±4(( Хронічний бронхіт 37±7 21±6 14±5( 9±4( 2±2((( 17±6(( Хвороби серцево-судинної системи ІХС 26±8 26±8 19±7 6±4(( 4±3(( 19±7 ІХС з гіпертонією 28±10 33±10 11±7 14±7 0±0((( 14±7( Гіпертонія 27±13 10±9 27±13 18±11 0±0(( 18±11 Хвороби сполучної тканини Ревматизм 29±6 31±6 27±6 2±2 4±3 7±3 Ревматоїдний артрит 11±4 57±6 12±7 6±3 5±2 9±3 Хвороби травної системи Гастрит 21±7 31±8 21±7 9±5 9±5 9±5 Диспепсія 26±5 21±5 13±4( 9±3(( 9±3(( 22±5((( Пептична виразка шлунка 11±6 30±9 4±3( 21±8 4±3(( 30±9(( Пептична виразка 12п.кишки 18±3 27±3( 12±2( 21±3( 2±1(((( 20±3(( Гепатит 23±12 31±13 23±13 8±7 0±0( 15±10 Цироз печінки 56±9 22±7( 3±3( 0±0(( 0±0(( 19±7(((( Холецистит 30±10 39±10 13±7 0±0 4±4 5±4 Ендокринна патологія Діабет І 21±5 18±4 9±3( 18±4 6±3(( 28±5(( Цукровий діабетІІ 46±4 23±3( 13±3(( 9±2(( 2±1(((( 7±2((( Хвороби щитовид. залози 9±4 27±6( 21±5 28±6( 12±4( 3±2(((( Хвороби видільної системи та інші Гломеруло-, пієлонефрити 21±6 39±7 8±4 6±3(( 5±3(( 21±6(( Хвороби судин 45±7 10±4( 10±4( 2±2( 4±3( 29±6(((( „Гострий живіт” 39±7 28±7 17±5( 6±3(( 0±0(((( 10±4((( Гнійні процеси 73±11 7±6( 0±0( 0±0( 0±0( 20±10( Харчова алергія 31±11 16±8 10±7 21±9 6±5( 16±8 Медикаментозна алергія 36±9 21±8 14±6( 18±7 4±4( 7±5( Примітка. Розбіжність істотна порівняно із С(, Ор(, СА(, ПА(,ППА(. Сіалові кислоти (як маркер регенерації) виявились низькими, тоді як серомукоїди (маркер деструкції) – високими. Конфігурації імунограм обох реакцій відповідають “переактиваційному типу”. Припускаємо, що реакції неповноцінної адаптації та переактивації розвиваються у випадках, коли вимога до організму не відповідає його реакції: або слабка відповідь на сильний комплексний адаптаційний фактор, або сильна надмірна відповідь на слабкий за силою подразник. Звертає увагу факт, що реакції переактивації та неповноцінної адаптації виникали в експерименті в тварин, які отримували нестероїдні протизапальні препарати чи сульфаніламід. Отже, вони можуть виникати у хворих як відповідь на застосування медикаментів. Це слід враховувати при призначенні медикаментів, особливо пацієнтам похилого віку та у важкому стані. Таким чином, адаптаційні реакції стресу, переактивації та неповноцінної адаптації є подібними, що дозволяє ці типи адаптаційних реакцій можна об’єднати поняттям „дистрес”. До сприятливих типів загальних адаптаційних реакцій, які об’єднуються в „еустрес”, ми відносимо реакції спокійної та підвищеної активації (рис. 7). Сприятливі та несприятливі типи адаптаційних реакцій – це не тільки характеристика роботи усіх органів та систем, що зумовлює перебіг патології. Такі типи адаптаційних реакцій можуть бути критеріями р е м і с і ї хронічної патології внутрішніх органів. Вважаємо, що у хворих з патологією внутрішніх органів слід розрізняти повну, неповну (часткову) та неповноцінну ремісію (Радченко О.М., 1999). Повна ремісія характеризується зникненням клінічних проявів хвороби, стабільною нормалізацією лабораторних та функціональних показників та розвитком реакцій еустресу – спокійної та підвищеної активації високих рівнів реактивності. На жаль, про повну ремісію можна говорити лише у 18% пацієнтів. При неповній (частковій) ремісії ознаки клінічного покращення супроводжуються розвитком реакції орієнтування, реакцій активації низького рівня реактивності та, ймовірно, стресу високого рівня. Така неповна ремісія спостерігалась у 72% хворих. Неповноцінна ремісія характеризується зникненням клінічних ознак на фоні реакцій дистресу, що зумовлює короткочасність та нестійкість такої ремісії. Неповноцінна ремісія спостерігалась у 10% обстежених хворих, які потребують подальшого спостереження та, можливо, реабілітаційних заходів. Рис. 7 Основні характеристики реакцій дистресу (стрес, переактивація, неповноцінна адаптація) та еустресу (спокійна та підвищена активація) Усі типи загальних неспецифічних адаптаційних реакцій зустрічались у хворих з патологією внутрішніх органів (рис. 1), однак частота їх виявлення залежала від патології (табл. 2). Хвороби внутрішніх органів мали особливості п е р е б і г у залежно від типу адаптаційної реакції. Хвороби органів дихання у гострому періоді частіше виникали на фоні стрес-реакції та реакції орієнтування. Лише у кожного десятого хворого спостерігався фізіологічний тип адаптації із задовільним станом її механізмів. З формуванням патофізіологічного типу адаптації погіршувались показники функції зовнішнього дихання. У хворих на ішемічну та гіпертонічну хвороби частіше зустрічались реакції стресу (26±8%) та орієнтування (26±8%). Після лікування частота реакції спокійної активації істотно зменшилась, що зумовлює необхідність пошуку інших терапевтичних підходів. Реакція підвищеної активації супроводжувалась максимальними значеннями гемодинамічних показників. Реакція неповноцінної адаптації відрізнялась від інших за кількістю та напрямками зв’язків індексу адаптації з параметрами гемодинаміки. Хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки часто перебігали на фоні реакції орієнтування (31±8%). У старших за віком пацієнтів та у хворих з тривалим перебігом виразки зростала частота стрес-реакції та неповноцінної адаптації. Після лікування хворих із стресом та неповноцінною адаптацією виявлялися позитивні зміни лейкограми. Серед хворих з важкими ураженнями печінки найчастіше виявлялася стрес-реакція (56±9%), яка не мінялася впродовж стаціонарного лікування. Хвороби нирок супроводжувались утворенням усіх типів адаптаційних реакцій, але частіше – реакції орієнтування (39±7%). Розвиток сприятливих реакцій активації спостерігався в більш молодому віці, тоді як С, НА та ППА частіше виникали в осіб зрілого віку. При стресі та неповноцінній адаптації проявлялася тенденція до підвищення артеріального тиску. Стрес-реакція характеризувалася найбільшою кількістю ознак напруження лейкограми, що може бути проявом низького рівня реактивності та високої активності запалення. У хворих на цукровий діабет І типу найчастіше виявлялися неповноцінна адаптація (28±5%) та стрес (21±5%). Цукровий діабет ІІ типу частіше супроводжувався стрес-реакцією (46±4%). Синдром діабетичної стопи переважно виникав на фоні С та Ор. Гіпохолестеринемія частіше зустрічалася при цукровому діабеті І типу. У хворих з медикаментозною, харчовою, пилковою та побутовою алергією частіше спостерігалися стрес (31±11%), орієнтування (16±8%) та неповноцінна адаптація (16±8%). Серед усіх 1345 обстежених хворих стрес-реакція найчастіше виявлялась у хворих на гнійні процеси, ураження судин та важкі хвороби печінки. Таким чином, загальні неспецифічні адаптаційні реакції зумовлюють виникнення та перебіг хвороб внутрішніх органів, дозволяють оцінити ефективність терапії та своєчасно її корегувати, виступають критеріями ремісії хронічної патології внутрішніх органів, є універсальною відповіддю не тільки хворого, але і здорового організму на фактори зовнішнього та внутрішнього середовищ. Вони складають єдиний універсальний загальний адаптаційний синдром, який забезпечує життєздатність кожного організму. ВИСНОВКИ У дисертації наведено теоретичне узагальнення та вирішення наукової проблеми – структури, функції та ролі загального адаптаційного синдрому в процесі гомеостазу та розвитку внутрішньої патології. Нове вирішення наукової проблеми полягає у визначенні провідної ролі загальних неспецифічних адаптаційних реакцій для виникнення та перебігу хвороб внутрішніх органів, що дає можливість керувати процесом лікування внутрішньої патології. На цій підставі доводиться необхідність визначення типу адаптаційної реакції як критерію індивідуальної відповіді організму. Виникнення хвороб внутрішніх органів залежить передовсім від стану організму на момент дії етіологічного фактору. Перебіг хвороб та їх наслідки зумовлюються відповіддю організму на лікування та патогенний чинник, яка проявляється розвитком одного чи декількох послідовних типів адаптаційних реакцій. 1. Загальний адаптаційний синдром – універсальна відповідь організму на сукупність зовнішніх та внутрішніх факторів – забезпечує життєздатність людини чи тварини, проявляється загальними неспецифічними адаптаційними реакціями: стрес, орієнтування, спокійна та підвищена активація, переактивація, неповноцінна адаптація, які розвиваються на високому, середньому чи низькому рівні реактивності. 2. З віком хворих зростає питома вага стрес-реакції від 22% у молодих пацієнтів до 50% у хворих, старших 65 років. Частота реакцій орієнтування та спокійної активації практично однакова у різних вікових групах. Питома вага реакції підвищеної активації та переактивації зменшується у старших вікових групах, вони не зустрічаються у хворих старше 75 років. Реакція неповноцінної адаптації виявляється в усіх вікових групах. 3. Розмах коливань кількості формених елементів крові мінімальний о 900 годині, що доводить адекватність визначення типу реакції ранком. Несприятливі типи адаптаційних реакцій (стрес та неповноцінна адаптація) виявились більш стійкими в часі, ніж сприятливі: через 24 год. стрес переважно не змінювався (59±2%), або переходив у неповноцінну адаптацію (10±1%) чи реакцію орієнтування (16±2%). Неповноцінна адаптація не змінювалась у 38±4% або переходила у стрес (29±4%). 4. У 88% здорових тварин контрольної групи спостерігались реакції спокійної та підвищеної активації, у 6% - стрес та у 6% - орієнтування. У тварин, які отримували медикаменти, крім основних чотирьох типів реакцій виявлялись ще переактивація та неповноцінна адаптація. Частота стрес-реакції, переактивації та неповноцінної адаптації зростає при прийомі нестероїдних протизапальних препаратів: аспірину - до 47%, ібупрофену - до 57%. 5. В експерименті стрес-реакція супроводжувалась низькими масами тимуса та наднирників, морфологічними ознаками атрофії тимуса, максимальною кількістю істотних кореляцій між масами органів, показниками крові та морфометричними даними тимуса. При реакції орієнтування маса наднирників була найбільшою. Спокійна активація супроводжувалась максимальною масою тимуса, мінімальною масою селезінки, ознаками переваги мінералокортикоїдної функції наднирників над глюкокортикоїдною. При реакції переактивації спостерігалась мінімальна маса тимуса та досить висока маса наднирників. Неповноцінна адаптація характеризувалась низькою масою надниркових залоз. 6. Гемостаз стрес-реакції характеризувався перевагою гіперкоагуляційних процесів та активацією антикоагулянтної активності. При реакції неповноцінної адаптації спостерігається перевага гіпокоагуляції у фазах протромбіназоутворення та тромбіноутворення та гіперкоагуляція у фазі фібриноутворення. У хворих з реакціями орієнтування та активації виявлено незначну перевагу гіпокоагуляційних процесів. 7. Загальні адаптаційні реакції відрізнялись за станом ендокринної системи. Реакція переактивації характеризувалась найвищим кортизолом крові (у межах норми) та істотно меншим рівнем тироксину, ніж при орієнтуванні та спокійній активації. Пригнічення секреції щитовидної залози (мінімальний рівень Т3 та Т4) спостерігалось при реакції неповноцінної адаптації. 8. Синдром системної запальної відповіді має різну інтенсивність залежно від типу адаптаційної реакції. Подібними характеристики запалення були при стресі та реакції орієнтування, при спокійній та підвищеній активації, при переактивації та неповноцінній адаптації. Рівень СРБ істотно менший за умов переактивації та неповноцінної адаптації. Сіалові кислоти та серомукоїди змінюються у протилежних напрямках: сіалові кислоти (як маркер регенерації) низькі при неповноцінній адаптації та переактивації, серомукоїди (маркер деструкції) – високі при цих типах реакцій і при стресі. 9. Нервова система при стресі характеризувалась максимальними значеннями тривожності та пригніченості, незначною перевагою симпатичної симптоматики. Реакція орієнтування супроводжувалась найгіршим сном та найнижчою працездатністю на фоні максимальної агресивності. Реакція спокійної активації призвела до істотного збільшення апетиту та активності парасимпатичної ланки, що наближує її до вегетативної ейтонії. В осіб з підвищеною активацією були максимальні значення активності, оптимізму, працездатності, в той час як тривожність, пригніченість та втомлюваність - мінімальні. Переактивація характеризувалась найвищими втомлюваністю та агресивністю на фоні мінімальної активності та працездатності, перевагою симпатичної інервації. 10. Імунограми стрес-реакції та орієнтування відповідали супресивному типу, спокійної активації – нормальному, підвищеної активації – активаційному, переактивації та неповноцінної адаптації – переактиваційному. Формули розладів імунної системи стрес-реакції та неповноцінної адаптації включали найбільшу кількість компонентів. У осіб з реакцією спокійної активації не виявлено розладів імунної системи. 11. У хворих з патологією внутрішніх органів спостерігались усі типи загальних неспецифічних адаптаційних реакцій: стрес 31±1%, орієнтування 26±1%, спокійна активація 15±1%, підвищена активація 6±1%, переактивація 5±1%, неповноцінна адаптація 17±1%. Частота виявлення адаптаційних реакцій змінювалась залежно від патології та важкості її перебігу. 12. Стрес-реакцію, переактивацію та неповноцінну адаптацію можна вважати дистрес-реакціями, які є несприятливими для перебігу хвороб. З боку нервової системи виявляються висока тривожність, агресивність, перевага симпатичної іннервації; ендокринної системи - змінена секреція наднирників, низький рівень гормонів щитовидної залози; імунної системи - пригнічення чи надмірна активація клітинної ланки, зміна рівня імуноглобулінів; запалення - гіперреактивна або гіпореактивна відповідь; гемостазу - схильність до гіперкоагуляції; клініки - у старших за віком хворих, при важкому перебігу хвороби, часті ускладнення, у стадії ремісії зберігаються функціональні зміни. 13. Реакції спокійної та підвищеної активації відносяться до реакцій еустресу. З боку нервової системи виявляється низька тривожність, високий оптимізм, тенденція до вегетативної ейтонії; ендокринної системи – помірно високий кортизол, висока секреція щитовидної залози; імунної системи нормальний та активаційний типи імунограми, відсутність розладів; запалення - висока бактерицидність, незначна продукція цитокінів, перевага регенерації; гемостазу –нормальний тип гемостазіограми; клініки - виявлення в молодому віці, перевага при неважкій патології, у стадії ремісії відсутні функціональні розлади. 14. Адаптаційні реакції можуть бути критеріями ремісії: повної, часткової або неповноцінної. Повна ремісія (18% пацієнтів) характеризується зникненням клінічних проявів, стабільною нормалізацією лабораторних та функціональних показників, розвитком реакцій спокійної та підвищеної активації високих рівнів реактивності. При частковій ремісії (72% хворих) ознаки клінічного покращення супроводжуються реакціями орієнтування та активації низького рівня реактивності. Неповноцінна ремісія (10% хворих) відзначається зникненням клінічних ознак на фоні стресу, переактивації чи неповноцінної адаптації. 15. Розвиток загальних неспецифічних адаптаційних реакцій не залежить від нозології, супроводжується функціональними змінами ураженої системи, у першу чергу – серцево-судинної, печінки та нирок. Важкі хвороби переважно перебігають на фоні дистрес-реакцій. Перебіг хвороб внутрішніх органів має особливості відповідно до характеру адаптаційної реакції. 16. Загальні адаптаційні реакції дозволяють здійснювати медичне прогнозування. За умов розвитку дистрес-реакцій існує висока ймовірність у хворих з хворобами нирок - протеїнурії (0,90), у хворих на гепатити та цирози - вираженої печінкової недостатності (0,87), у хворих на стенокардію - недостатності кровообігу (0,71). При еустрес-реакціях ймовірність цих розладів істотно менша: протеїнурії при хворобах нирок - 0,14, печінкової недостатності у хворих на гепатити та цирози - 0,17, недостатності кровообігу у хворих на стенокардію - 0,07. 17. Визначення типу загальної неспецифічної адаптаційної реакції може бути використане для оцінки стану хворого та ступеня важкості хвороби, ефективності терапії в динаміці, визначення впливу медикаментів, прогнозування перебігу хвороби та ймовірності ускладнень, виявлення критеріїв повної чи часткової ремісії, ранжування хворих та здорових осіб по групах, визначення стану здорової людини. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1. Тип загальної неспецифічної адаптаційної реакції можна визначати за лімфоцитами та їх співвідношенням до сегментоядерних нейтрофілів – індексом адаптації. Критерії адаптаційних реакцій: а) стрес-реакція – лімфоцити менше 20 %, індекс адаптації менший 0,3; б) реакція орієнтування – лімфоцити 20 – 28 %, індекс адаптації 0,31 – 0,50; в) реакція спокійної активації – лімфоцити 28 – 33 %, індекс адаптації 0,51 – 0,7; г) реакція підвищеної активації – лімфоцити 34 – 45 %, індекс адаптації 0,71 – 0,90; д) реакція переактивації – лімфоцити вище 45 %, індекс адаптації вище 0,90; е) реакція неповноцінної адаптації – лейкоцити периферійної крові 4,0х109/л та менше. 2. Про перебіг адаптаційної реакції на низькому рівні реактивності свідчить поява трьох чи більше ознак напруження в лейкограмі або відхилення одного з параметрів крові третього-четвертого ступенів (більше ніж на 66%). Низький рівень реактивності вказує на недостатню активацію захисних резервів організму, часткову чи неповноцінну ремісію, недостатню ефективність терапії. 3. До ознак напруження відносяться: а) збільшення загальної кількості лейкоцитів більше 8,0х109/л; б) зміни відносного вмісту клітинних популяцій периферійної крові (паличкоядерних нейтрофілів, моноцитів та еозинофілів) у бік зменшення чи збільшення; в) поява плазматичних клітин, юних нейтрофілів чи мієлоцитів, токсогенна зернистість нейтрофілів; г) зниження чи підвищення холестеролу периферійної крові. 4. Виявлення загальних адаптаційних реакцій стресу, переактивації та неповноцінної адаптації (дистрес) у здорових осіб свідчить про стан передхвороби. Дистрес-реакції в хворих є проявом несприятливого перебігу, поганого прогнозу, ускладнень. У таких пацієнтів слід переглянути терапію. Несприятливі типи адаптаційних реакцій виступають критеріями неповної ремісії хронічної патології. 5. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції спокійної та підвищеної активації (еустрес) фізіологічні для здорових осіб. У хворих з патологією внутрішніх органів вони виступають критеріями достатньої ефективності терапії, сприятливого прогнозу, повної клініко-лабораторної ремісії. 6. Контрольною групою для порівняння усіх параметрів мають бути здорові чи хворі особи тільки з таким же типом загальної адаптаційної реакції. То саме відноситься до експериментальних тварин, які мають бути згруповані з врахуванням типу адаптаційної реакції. Список опублікованих праць за темою дисертації Радченко О.М. Порівняльна характеристика впливу аспірину та ібупрофену на периферичну кров та імунокомпетентні органи в експерименті // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. – 1998. - № 3-4. – С. 19 – 22. Радченко О.М. Кореляційні зв’язки між тимусом, селезінкою та наднирковими залозами при різних типах адаптаційних реакцій в експерименті // Актуальні проблеми медицини, біології, ветеринарії і сільського господарства. – Львів, 1998. – С. 175 – 176. Радченко О.М. Загальні адаптаційні реакції при ремісії хронічних неспецифічних хвороб органів дихання // Львівський медичний часопис (AML). – 1999. - № 2. – С. 14 – 18. Радченко О.М. Кореляційні зв’язки між морфометричними показниками імунокомпетентних органів, надниркових залоз і клітинами периферичної крові при різних типах адаптаційних реакцій в експерименті // Фізіологічний журнал. – 2000. – Т. 46, № 3. - С. 22 – 25. Радченко Е.М. Общие неспецифические реакции и возраст // Проблемы старения и долголетия. – 2001. – Т. 10, № 2. – С. 136 – 140. Радченко О.М. Добові та річні ритми загальних неспецифічних адаптаційних реакцій // Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія. – 2001. – Т. 28, № 4. – С. 6 – 8. Радченко О.М. Тип адаптаційної реакції як критерій стану хворого з хірургічною патологією // Врачебная практика. – 2001. - № 6. – С. 59 – 62. Радченко О.М. Загальні адаптаційні реакції у хворих з патологією щитовидної залози // Укр. медичний альманах. – 2002. - № 5. – С. 118 – 121. Радченко О.М. Виявлення адаптаційних реакцій у хворих з патологією нирок // Вісник проблем біології і медицини. – 2002. - № 11–12. – С. 12 – 16. Радченко О.М. Адаптаційні процеси у хворих на бронхолегеневу патологію // Буковинський медичний вісник. – 2003. – Т.7, № 1. – С. 158 – 162. Радченко О.М. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції у хворих з негоспітальною пневмонією // Укр. медичний часопис. – 2003. – Т. 35, №3. – С. 116 – 118. Радченко О.М. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції у хворих з патологією шлунка та дванадцятипалої кишки // Практична медицина. – 2003. – Т.9, № 3. – С. 37 – 39. Радченко О.М. Тривожність та тип загальної неспецифічної адаптаційної реакції у хворих з внутрішньою патологією // Укр. вісник психоневрології. – Харків, 2003. – Т.11, вип. 2 (35). – С. 60 – 62. Действие пентоксила, ибупрофена и ацетилсалициловой кислоты на тимус, селезенку и надпочечники в эксперименте / Панчишина М.В., Согомонян А.И., Радченко Е.М., Замулко А.А. // Антибиотики и химиотерапия. – 1991. – Т. 36, № 11. – С. 27 – 30. Здобувачем проведено годування тварин медикаментами, евтаназія та забір органів, виготовлення мазків крові, статистична обробка та аналіз матеріалу. Кордіяк А.Ю., Радченко О.М. Форми адаптаційної реакції при системних розладах у пацієнтів з металевими зубними протезами // Львівський медичний часопис. – 1999. - № 3. – С. 32 – 36. Здобувач - визначення адаптаційних реакцій, аналіз та узагальнення значення порушень адаптації. Радченко О.М., Жакун І.Б., Панчишина М.В. Адаптаційні реакції та важкі ураження печінки // Сборник научных трудов: Вирусные гепатиты с парентеральным механизмом передачи возбудителей и их исходы. – Киев, 2001. – С. 214 – 217. Здобувачем обстежено хворих, визначено адаптаційні реакції, проведено аналіз та узагальнення результатів. Панчишина М.В., Радченко О.М. Стан периферичної крові та органів імунної системи при різних адаптаційних реакціях в експерименті // Фізіологічний журнал. - 2002. – Т. 48, № 6. – С. 60 – 65. Здобувачем проведено забір органів, виготовлення мазків крові, статистична обробка та аналіз матеріалу. Радченко О.М., Панчишин М.В. Вплив деяких медикаментів на формування загальних адаптаційних реакцій та тимус в експерименті // Ліки. – 2002. - № 3-4. – С. 87 – 90. Здобувачем проведено забір органів, виготовлення мазків крові, статистична обробка та аналіз матеріалу. Радченко О.М., Жакун В.М. Психо-емоційний стан та тип загальної неспецифічної адаптаційної реакції // Укр. медичний альманах. – 2003. - № 1. – С. 99 – 101. Здобувач – ідея, визначення типу психо-емоційного стану, висновки. Радченко О.М., Королюк О.Я., Сироїд Н.В. Особливості перебігу цукрового діабету при різних типах загальних неспецифічних адаптаційних реакціях // Галицький лікарський вісник. – 2003. – Т.10, № 3. – С. 68 – 72. Здобувач – обстеження пацієнтів, статистична обробка, висновки. Радченко О.М., Панчишин М.В., Королюк О.Я. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції та параметри клітинного імунітету // Експериментальна фізіологія та клінічна біохімія. – 2003. – № 3. – С. 72 – 78. Здобувачем проведено набір фактичного матеріалу, обговорення, висновки. Радченко О.М., Панчишин М.В. Значення реакції неповноцінної адаптації у клініці внутрішніх хвороб // Укр. медичний альманах. – 2003. – Т.6, № 4. – С. 123 – 126. Здобувач – обстеження хворих, статистична обробка, обговорення. Радченко О.М. Оцінка повної, неповної та неповноцінної ремісії з використанням адаптаційних реакцій. – Інформаційний лист. – Київ, 2003. Панчишин М.В., Радченко О.М. Адаптаційні реакції як метод оцінки несприятливого впливу медикаментів. - Інформаційний лист. – Київ, 2003. Радченко О. Скринінг системи згортання при адаптаційних реакціях активації та стресу // Матеріали республіканської науково-практичної конференції “Роль загально практикуючого лікаря у розв’язанні проблем профілактики неінфекційних захворювань”. – 19-20 вересня 1997. – Харків, 1997. – С. 112–113. Радченко О. Визначення стану здоров’я з точки зору теорії адаптації // Укр. медичні вісті. – 1998. – Т. 2. – № 1–2. – Ч. 1. – С. 214. Радченко О.М. Тип адаптаційної реакції як критерій відповіді організма на запалення при ревматоїдному артриті // Матеріали ХІV з’їзду терапевтів України. – Київ, 1998. – С. 317 – 318. Радченко О.М. Загальні адаптаційні реакції та відповідь на ревматичне запалення // Укр. ревматологічний журнал. Матеріали Ш національного конгресу ревматологів України. – 2001, Додаток. – С.16. Радченко О.М. Використання адаптаційних реакцій для визначення перебігу хронічної патології // Вісник Вінницького державного медичного університету. – 2003. – Т. 1, № 1. – С. 211. Радченко О.М. Кортизол як маркер гострого та хронічного стресу // Тези пленуму правлення асоціації ендокринологів України. – Львів, 2003. - С. 96. Радченко О.М. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції як критерії ремісії хронічної патології // Тези доп. VП з’їзду ВУЛТ, Тернопіль, 2003. – Укр. медичні вісті. - 2003. – Т.5, № 1. - С. 225. Запалення, ревматичні хвороби і протизапальні препарати / Панчишина М.В., Олійник С.Ф., Бевз В.П., Зілинська З.С., Жук Н.С., Замулко А.О., Іванів Ю.А., Козлова І.О., Крамаренко Ю.В., Скороход Н.І., Радченко О.М. // Медицина і фармація – досягнення і перспективи: Тези доповідей. – Львів, 1990. – С. 102. Здобувачем підібрано групу хворих, визначено тип адаптаційної реакції, проаналізовано вплив медикаментів. Ендоекологія – сучасні проблеми і методологічні підходи до вивчення /Панчишин Ю., Радченко О., Троценко О., Комариця О., Савків А., Панчишина М. // „Медико-біологічні проблеми адаптації в сучасних умовах існування організму”. – Матеріали семінару - симпозіуму 14–16.3.95. – Львів, 1995. – С.11. Здобувачем налагоджено методики визначення адаптаційних реакцій, узагальнено матеріал. Cellular immunity and sterols in nonatopic chronical asthma patients / Panchyshyn J., Panchyshyn M., Al-Qdeimat Y., Radchenko E., Kazmirchuk T. // Final programme and abstract book 6 Interscience World Conferention on Inflammation, Antirheumatics, Analgesics, Immunomodulators. – Geneva, 1995. – P. 71. Здобувачем підібрано групу хворих, обстежено їх, проаналізовано стан імунітету хворих на бронхіальну астму. Радченко О., Панчишин Ю., Будзінський В. Показники периферичної крові у визначенні типів адаптаційних реакцій в нормі та при деякій патології // Геоінформаційний моніторинг навколишнього середовища: Збірник тез міжнародного симпозіуму. – Алушта, 1996. – С. 84 – 86. Здобувачем налагоджено методику визначення типу адаптаційної реакції, підібрано групи хворих з різною патологією, проведені узагальнення та висновки. Особенности состава липидов крови у больных бронхиальной астмой /Панчишина М.В., Радченко Е.М., Панчишин Ю.М., Войцехович Л.М., Гайворонская Г.И. // Проблемы патологи в эксперименте и клинике. - Львов, 1991. – С.22. Адаптаційні реакції хворих ревматизмом / Панчишин М.В., Бевз В.П., Радченко О.М., Федорів Я.М. // Науково-методичні аспекти фізіології. – Львів, 1993. – С. 64 – 65. Здобувачем підібрано групу хворих, визначено тип адаптаційної реакції. Радченко О.М., Федорів Я.М. Адаптаційні реакції при обструктивних захворюваннях органів дихання // Експериментальна та клінічна фізіологія. – Львів, 1995. – С. 326 – 327. Здобувачем обстежено хворих, визначено адаптаційні реакції, узагальнено результати. Адаптаційні реакції у хворих з патологією внутрішніх органів / Радченко О.М., Будзінський В.П., Ільчук М.П., Панчишина Ю.М. // Збірник наукових праць лікарів ПрикВО. – Львів, 1997. – С. 61 – 62. Здобувачем налагоджено методики визначення адаптаційних реакцій, аналіз матеріалу. Анотація Радченко О.М. Адаптаційні реакції, їх значення у клініці внутрішніх хвороб. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. – Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України. – Київ, 2004. Дисертація присвячена проблемі вивчення загальних неспецифічних адаптаційних реакцій та їх впливу на виникнення та перебіг патології внутрішніх органів. У роботі вивчались характеристики діяльності нервової, ендокринної, імунної систем, запалення, гемостазу при різних типах адаптаційних реакцій, перебіг хвороб дихальної, серцево-судинної, травної, видільної систем залежно від адаптаційних реакцій, експериментальні характеристики реакцій. Встановлено, що реакції стресу, переактивації, неповноцінної адаптації являть собою несприятливі типи (дистрес), які відрізняються від спокійної та підвищеної активації. У дисертації розвивається новий напрямок – універсальність та цілісність адаптації організму до суми факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ. Обґрунтовано теоретично та підтверджено практично доцільність використання адаптаційних реакцій для оцінки стану реактивності хворого та ефективності терапії. Ключові слова: загальний адаптаційний синдром, стрес, орієнтування, активація, переактивація, неповноцінна адаптація, критерії терапії. Аннотация Радченко Е.М. Адаптационные реакции, их значение в клинике внутренних болезней – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.02 – внутренние болезни. – Киевская медицинская академия последипломного образования им. П.Л.Шупика МЗ Украины. – Киев, 2004. Диссертация посвящена проблеме изучения общих неспецифических адаптационных реакций и их влияния на внутреннюю патологию. Исследованы параметры нервной, эндокринной, иммунной систем, воспаления, гемостаза при разных реакциях, течение болезней дыхательной, сердечно-сосудистой, пищеварительной, выделительной систем в зависимости от адаптационных реакций, экспериментальные характеристики реакций. Установлено, что реакции стресса, переактивации, неполноценной адаптации представляют собой неблагоприятные типы (дистрес), которые отличаются от спокойной и повышенной активации. В диссертации развивается новое направление – универсальность и целостность адаптации организма к сумме факторов внешней и внутренней среды. Обоснована теоретически и подтверждена практически целесообразность использования адаптационных реакций для оценки состояния реактивности больного и эффективности терапии. Ключевые слова: общий адаптационный синдром, стресс, ориентировка, активация, переактивация, неполноценная адаптация, критерии терапии. Summary Radchenko O.M. The adaptational reactions, their value in internal diseases. – Manuscript. Dissertation for obtaining the scientific Degree of Doctor of Medical Sciences in speciality 14.01.02 – Internal Diseases. – Kyiv Medical Academy for Postgraduate Education named after P.L.Shupyk Ukrainian Ministry of Public Health. - Kyiv, 2004. Dissertation is dedicated to the problem of general adaptational syndrome structure and role in the internal pathology origin and trend was investigated. This problem was solved through the experimental investigation of adaptational reactions, the peculiarities of the central nervous, immune, endocrine systems work, the characteristics of hemostasis, inflammation, and lipid metabolism to the clinical application in the internal pathology. Were described the following kinds of general adaptational reactions: stress, orientation, quiet activation and raised activation. According to our experimental data, in control group of rats few general adaptational reactions were revealed: stress (6±6%), orientation (6±6%), quiet activation (41±12%), and raised activation (47±12%). Detection of quiet and raised activation in 88% of animals is the sign that these types of general adaptational reactions are physiologic for healthy animals without external influences, though the use of medications resulted in appearance of another types of general adaptational reactions (defective adaptation, overactivation). Six types of general adaptational reactions were revealed in patients with internal diseases: stress (31±1%), orientation (26±1%), quiet activation (15±1%), raised activation (6±1%), overactivation (5±1%), and defective adaptation (7±1%). Incidence of stress-reaction increased with patients’ age. Quiet and raised activation (as favourable types of general adaptational reactions) incidence was diminishing in older patients. General non-specific adaptational reactions were distinguished by the nervous system condition. Stress-reaction was characterized by high anxiety (reactive, personal, psychologic), by pessimism, depression, irritability, activity decrease and small prevalence of sympathic innervation. Reactive and personal anxieties in patients with orientation were minimal. Nervous system in patients with quiet activation showed anxiety decrease, optimism augmentation, sleep and appetite improvement. Raised activation was accompanied by highest levels of activity, optimism, long-term ability to work with minimal values of depression, anxiety and fatigue. The main endocrine system parameters were different in dependence of general adaptational reactions. Blood cortisol was lowest in patients with stress-reaction and orientation. Some patients had increased level of cortisol. We consider the cortisol level as the marker of stress acuteness. Blood cortisol increase is the sign of acute stress, whereas cortisol decrease is pointing out to chronic stress. Blood threeiodthyronine level was minimal in patients with defective adaptation (0.76±0.20 ng/ml). Serum thyroxin in overactivation and defective adaptation was reliably lower than in other general adaptational reactions (61.3±7.0 ng/ml and 41.6±5.4 ng/ml). Therefore general adaptational reactions of overactivation and defective adaptation are characterized by high cortisol secretion and low thyroid hormones level. Immune system parameters of reactions were different too. General non-specific adaptational reactions had different formulas of immune system upset. Stress-reaction was characterized by the following: Lgen 2-, Tlgen 2-, LTI 3+, Blgen2- ,(where digitals and plus or minus mean degree and directions of changes, Lgen - general lymphocytes, Tlgen and Blgen – general T- and B-lymphocytes, LTI – leuko-T-index). Formula for orientation contented only Blgen2- , (where Blgen - general B-lymphocytes). Formula of immune system upset for quiet activation did not exist. Raised activation was described with the following formula: Lgen2+, IR2- , (where Lgen - general lymphocytes, IR – index of immune response). Overactivation was characterized by Lgen3+, Tlgen3+, LTI2- , (where Lgen - general lymphocytes, Tlgen – general T-lymphocytes, LTI – leuko-T-index). Defective adaptation was accompanied with Leuk2-, Lgen2-, Tlgen2-, Blgen2- , (where Leuk – leukocytes, Lgen - general lymphocytes, Tlgen and Blgen – general T- and B-lymphocytes). Inflammation peculiarities in patients with stress-reaction were detected as monocyte activation, phagocyte activity depression and multiple correlations between acute phase reactants. Low level of C-reactive protein and sialic acids and high level of seromucoids were revealed in patients with defective adaptation and overactivation. Inflammation in patients with quiet and raised activation was characterized by normal monocyte and neutrophil levels, sialic acids increase (as renewal marker). Stress-reaction and defective adaptation were accompanied by hypercoagulation. Normal type of hemostasiogram was detected in patients with both activation reactions. General non-specific adaptational reactions of stress, defective adaptation and overactivation have a common peculiarity, they are considered as distress-reactions. Distress-reactions are the criteria of defective or particular remission. Reactions of quiet and raised activation are eustress-reactions. Eustress-reactions are the criteria of complete remission. Internal diseases had some peculiarities in the trend and prognosis according to the general non-specific adaptational reactions type. Key words: general adaptational syndrome, stress, orientation, activation, overactivation, defective adaptation, criteria of therapy. Перелік умовних скорочень С – стрес ОР – орієнтування СА – спокійна активація ПА – підвищена активація ППА – переактивація НА – неповноцінна адаптація Лзаг - загальна кількість лімфоцитів Тлзаг – загальна кількість Т-лімфоцитів ЛТІ – лейко-Т-індекс Влзаг - загальна кількість В-лімфоцитів ІВ – індекс ефекторної відповіді Лейк - загальна кількість лейкоцитів PAGE 1

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *