Вулкани Сонячної системи (реферат)

Гурток юних алканавтів

м. Житомир

Реферат на тему:

“Вулкани

Сонячної Системи”

Однією з проблем, вивчення якої дає змогу порівняти процеси, що
відбуваються на планетах, з земними процесами, є проблема вулканізму.

Вулканічні процеси — це один з характерних проявів внутрішнього життя
нашої планети. Про масштаби земного вулканізму говорить хоча б той факт,
що на Землі налічується близько 540 діючих вулканів, тобто таких
вулканів, які хоча б раз вивергалися на пам’яті

людства. З них 360 знаходяться в так званому Вогненному поясі навколо
Тихого океану і 68 — на Камчатці та Курильських островах.

Ще більше вулканів, як з’ясувалося останніми роками, на дні океанів.
Тільки в центральній частині Тихого океану їх не менше 200 тисяч.

Одне середнє за потужністю вулканічне виверження супроводжується
виділенням такої енергії, яка виділяється при згорянні 400 тис. т
умовного палива. Якщо ж порівняти вулканічну енергію 8 енергією, що
міститься в кам’яному вугіллі, то при великих виверженнях їхній
«вугільний еквівалент» досягає 5 млн. т.

Величезні кількості твердих частинок, які викидаються з надр Землі під
час вивержень, надходять в атмосферу і, розсіюючи сонячні промені,
справляють помітний вплив на кількість теплоти, що приходить на Землю.
Зокрема, є дані, які свідчать про те, що деяким періодам тривалого
похолодання в історії нашої планети передувала велика вулканічна
активність.

Вивчення вулканізму сприяє пізнанню закономірностей внутрішньої будови
Землі. Образно можна сказати, що діючі вулкани — це канали, якими
надходить інформація про процеси, що відбуваються в надрах нашої
планети.

Останніми роками при вивченні земного вулканізму дедалі більшого
значення набуває зіставлення пов’язаних з ним явищ із явищами, що
відбуваються на інших тілах Сонячної системи. Так, наприклад, явні сліди
вулканічної діяльності виявлено на Місяці. На поверхні нашого природного
супутника вельми поширені базаль-ти вулканічного походження,
зустрічаються й виходи лави. Вивчення знімків місячної поверхні,
зроблених а борту штучних супутників Місяця, показало, що в цілому ряді
місць місячної поверхні є застиглі лавові потоки і озера. Але, як
вважають спеціалісти, активні вулканічні процеси відбувалися на Місяці
на відміну од

Землі в основному в перші півтора мільярда років після його утворення.

Що ж до Венери, то є дані, які свідчать про те, що на цій планеті
вулканічна активність триває й тепер. Як відомо, температура поверхні
Венери наближається до 500 °С. Не виключено, що на температуру впливають
і вулканічні процеси, зокрема виливання на поверхню планети гарячої
лави.

У результаті радіолокаційних спостережень на Вене-рі виявлено гірські
масиви, дуже схожі на земні вулкани. Таким, наприклад, є масив Бета, що
має близько 1000 км у поперечнику. Над цією зоною зареєстровано значне
збурення гравітаційного поля — явище, яке в земних умовах має місце над
районами розташування молодих, хоч і не обов’язково діючих вулканів.
Припускається також, що численні промені, які розходяться в різні боки
від Бети,— це застиглі потоки лави.

На панорамах, переданих радянськими станціями «Венера-9» і «Венера-10»,
що здійснили посадку біля східного схилу Бети, добре видно нагромадження
каменів, очевидно, викинутих під час виверження. При цьому звертають на
себе увагу гострі краї багатьох з них. Якби ці камені було викинуто дуже
давно, то суворі умови Венери мали б привести до згладжування їхніх
обрисів.

На користь припущення про сучасний вулканізм на Венері свідчать і
електричні розряди в атмосфері планети (типу земних блискавок),
зареєстровані радянськими станціями «Венера-11», «Венера-12» і
«Венера-13». Виходячи з наявних даних, ці розряди пов’язані з
вулканічними масивами. Відомо, також, що виверження вулканів на Землі
досить часто супроводжуються потужними електричними розрядами.

6 вулкани, щоправда згаслі, і на Марсі. Найбільший з них — гора Олімп
заввишки близько 27 км. У тому ж районі розташовано ще два гігантських
згаслих вулка-

ни, висота яких дещо менша. Згідно з оцінками спеціалістів, виверження
цієї групи вулканів відбувалися десятки чи сотні мільйонів років тому.
Утворення на Марсі таких високих гір вулканічного походження, можливо,
пов’язане з набагато меншою, ніж на Землі, силою тяжіння.

Великий інтерес становить виявлення американською космічною станцією
«Вояджер-1» на супутнику Юпітера Іо десяти діючих вулканів, які
викидають пил і розжарені гази на висоту до 200 км. Особливо цікаво, що
коли через кілька місяців поблизу Юпітера пролетіла станція «Вояджер-2»,
то 6 з цих 9 вулканів усе ще продовжували вивергатися.

Земні надра розігріваються завдяки енергії, що виділяється при розпаді
радіоактивних елементів. У Іо основним джерелом розігріву, мабуть, є
припливні збурення з боку гіганта Юпітера. І не виключено, що тому надра
Іо постійно перебувають у розплавленому стані. Звідси й велика
тривалість вивержень.

Вивчення космічного вулканізму — важливий крок у пізнанні
закономірностей вулканічних процесів.

Методичні міркування. У зв’язку з явищами вулканізму в Сонячній системі
не зайве нагадати, що марновірні люди сприймали виверження земних
вулканів як кару божу. А в старовину вулканічні кратери здавались їм
входом до пекла, у страшне царство бога вогню Вулкана.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *