Методи архітектурного проектування (за Б.Г.Бархіним) (реферат)

Реферат на тему:

Методи архітектурного проектування (за Б.Г.Бархіним)

План

Поняття методу і методики проектування.

Загальнонаукові поняття методології, методу і методики.

Методи архітектурного проектування.

Об’єкт архітектурного проектування.

Принцип комплексного проектування.

Інформаційний метод.

Метод структурного аналізу.

Методичні позиції проектування.

Методологія як поняття в цілому позначає вчення про структури, логічну
організацію, методи і засоби діяльності (у тому числі — архітектурної).
У рамках загальної методології виділяють методологію науки, вчення про
принципи побудови, форми і способи наукового пізнання.

Метод (грецьк. — шлях дослідження, теорія, вчення) – це спосіб рішення
конкретної задачі, сукупність прийомів чи операцій практичного або
теоретичного освоєння дійсності. У філософії – це спосіб побудови й
обґрунтування системи філософського знання.

Методика – це послідовність виконання певних дій для рішення
поставленого завдання в рамках визначеного методу.

Методологія архітектури (за визначенням Ю.Євреїнова) – це по-перше,
галузь наукового знання, яка вивчає засоби, передумови і принципи
організації пізнавальної і практично-перетворювальної архітектурної
діяльності.

По-друге, до методології архітектури відносять сукупність засобів,
прийомів, принципів і підходів, які використовуються в різних видах
архітектурної діяльності.

Метод архітектурного проектування, яким користається архітектор-практик,
у цілому визначають як творчий метод архітектора. Цей метод полягає у
творчому комплексному підході до рішення питань проектування. Ці питання
охоплюють спектр завдань від створення образу-ідеї до координації
архітектурної розробки з представниками суміжних професій і реалізації у
будівництві.

В умовах сучасного росту знань і вимог до архітектурної діяльності
особливої актуальності набули інформаційні методи – комплексний,
проблемний, експериментально-лабораторний, оптимальний і ряд окремих
методів.

Комплексний метод проектування, що охоплює всю складність архітектурного
механізму, застосовується як у навчальному процесі, так і в проектній
архітектурній практиці. У процесі комплексного проектування студент
повинен опанувати (а практик вільно користатися):

методом аналізу — типологічного, функціонального, економічного,
візуального

і методом синтезу –

прийомами компонування цілісної системи архітектурного об’єкта

і засобами гармонізації об’єкта проектування (будинку, комплексу чи
району міста) з навколишнім середовищем.

Комплексний метод проектування

Комплексний метод функціонального, конструктивного і художнього
проектування – це універсальний метод, що поєднує науку і практику. Він
дозволяє органічно з’єднати усі види діяльності, що впливають на
одержання кінцевого продукту – архітектурного проекту, і, в решті решт,
об’єкта проектування – просторового середовища життєдіяльності людини.

З огляду на диференціацію окремих областей науки і техніки, метод
комплексного проектування здійснює інтеграцію, тісний зв’язок окремих
технічних і наукових знань, відбиває вирішальні тенденції розвитку
архітектури, техніки і науки, нових матеріалів і конструкцій, філософії
й ідеології.

Принцип комплексного проектування розглядається в двох аспектах:
по-перше, як теоретична основа творчого методу архітектора, що припускає
одночасну розробку містобудівних, функціонально-планувальних,
конструктивних, економічних і архітектурно-художніх питань у їхньому
тісному взаємозв’язку і, по-друге, як практична основа проектування, що
вирішує проблему з’єднання архітектурного проектування з
науково-технічним комплексом знань.

Комплексне проектування передбачає:

а) творче застосування пізнань про людину, природу і суспільство в
їхньому глибокому взаємопроникненні;

б) сполучення теорії і типології архітектури з проектуванням;

в) взаємозв’язок з архітектурним проектуванням діяльності з
конструювання, будівельної фізики, геодезії, розміщення інженерних
мереж, планування й економіки проектування і будівництва;

г) використання даних з соціології, кліматології, гігієни,
психофізіології й урбоекології.

Комплексне проектування як інформаційний метод

Процес комплексного проектування розглядається як система, що регулює
свою діяльність на основі обміну інформацією між представниками різних
спеціальностей і архітекторами. Інформаційний метод в цій діяльності
застосовує систему прямих і зворотних зв’язків.

Прямі зв’язки мають на увазі зв’язок архітектор – представник суміжної
спеціальності (архітектурне рішення – його інженерна розробка).

Зворотні зв’язки (конструктивні, технологічні, економічні можливості й
умови – архітектурне рішення) корегують архітектурний задум у напрямку
його найбільшої оптимізації, роблять архітектурне рішення більш
органічним, таким, що співвідноситься з існуючими технологіями
будівельного виробництва, економічними умовами тощо.

Комплексне проектування через цей метод вирішує проблему досягнення
взаєморозуміння між його учасниками, робить для учасника інформацію
такою, що має певний цілеспрямований зміст.

Проектування об’єкта як системи. Метод структурного аналізу

Слово система в перекладі з грецької мови позначає з’єднання, або ціле,
складене з частин. Система – це безліч елементів, які знаходяться між
собою в зв’язках і відносинах, що утворюють цілісність. Під системою
розуміється зв’язане ціле, утворене взаємозалежністю і погодженістю
складових його частин і елементів, тобто структурою.

Структура виступає як характеристика системи. Структура — це сукупність
стійких зв’язків об’єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність
самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх
впливах. (Докладніше про це йдеться у дисципліні „Теорія систем і
архітектура”, що вивчається на 5 курсі)

Застосовуваний у науці метод структурного аналізу дозволяє розглядати
будь-який об’єкт як систему, що має сукупність спільних властивостей,
виражених у структурі, яка характеризує цю систему. Підхід до
архітектурного об’єкта, як до системи, дозволяє оцінити механізм
взаємодії компонентів у конкретній системі, значення окремих вимог, що
обумовлюють рішення в зв’язку з розумінням цілого, і гарантує
різнобічність і повноту розгляду об’єкта у взаємодії з навколишнім
середовищем (схема 7).

При формуванні архітектурного твору взаємодіє безліч сил — постійних і
перемінних факторів, роль яких не однозначна: містобудівні, кліматичні,
функціонально-планувальні, конструктивно-технічні умови й
архітектурно-художні, економічні й експлуатаційні вимоги.

Комплексний метод передбачає проведення структурного аналізу системи на
кожному етапі її розробки. Архітектор, працюючи над проектом, аналізує
найважливіші фактори, розглядає їх у тих відносинах, якими вони зв’язані
між собою, і їхня взаємодія в конкретному об’єкті розкриває
суперечливість вимог, синтезує їх і підкоряє побудову керівній ідеї.

Кінцева мета процесу — створення цілісної композиції проектованого
об’єкта.

Якісна визначеність проекту, його композиція розкривається в даній формі
організації змісту, у співвідношенні об’єкта і зовнішнього середовища, у
спільних закономірностях побудови об’єкта, що виражають взаємозв’язки і
єдність усіх формотворних факторів.

Усе це є основою для вироблення методичних позицій проектування. До цих
позицій відносяться:

єдність змісту і форми об’єкта проектування (будинку, міста і т.д.);

взаємодія зовнішнього і внутрішнього;

функціональна доцільність;

роль конструктивного задуму;

фактор економіки;

композиція як цілісність;

художні засоби і закономірності;

домірність;

архітектурний образ.

Зміст і форма об’єкта

Методикою проектування ставиться завдання розкрити зміст об’єкта як
сукупності призначення будівлі і нерозривно зв’язаних з ним
ідейно-образних вимог.

Новий зміст об’єктів проектування відбиває конкретні соціальні,
культурні і естетичні потреби суспільства, обумовлює виникнення нової
форми, що впливає на зміст і сприяє його розвитку.

Співвідношення форми і змісту в композиції архітектурного об’єкта
виступає в єдності структури і функції. Функція організує структуру,
структура — визначає функцію.

Внутрішня побудова виявляє своєрідність даного типу споруди, її
специфічні особливості. Організація об’ємно-просторової структури є
якісним критерієм внутрішньої побудови об’єкта.

Зв’язки, що формують структуру в архітектурному об’єкті, можуть бути
функціональними, залежними від конкретної діяльності і виражатися як
комунікації (пішохідні, транспортні). Композиційні зв’язки, як правило,
будуть візуальними. Вони виражаються як безпосередній зоровий контакт
або як послідовність візуальних кадрів, що формують просторово-часовий
ланцюг вражень від об’єкта, що потім складається в єдиний синтезуючий
художній образ.

Зовнішня форма об’єкта виражає внутрішню побудову і створюється у
взаємозв’язку з іншими об’єктами просторового середовища, у яких об’єкт
розміщається.

Специфічне орієнтування об’єкта до навколишнього простору виступає як
якісна своєрідність його побудови.

Взаємодія зовнішнього і внутрішнього

Варто мати на увазі, що внутрішня побудова безпосередня зв’язана з
зовнішньою структурою і є її функцією, як у функціональному, так і в
композиційному аспектах.

Проектування об’єкта як системи дає розуміння зв’язку об’єкта з
зовнішнім середовищем. Містобудівний підхід визначає кожен архітектурний
об’єкт як систему, що входить до складу іншої, більш складної
просторової системи; стосовно неї перша система виступає як компонент.
Так, житловий будинок — система стосовно його компонентів — секції і
квартир, у той же час він один з компонентів просторової системи — групи
будинків чи ансамблю. Зовнішня і внутрішня структура завжди знаходяться
в єдності і взаємопроникненні.

Схема 8

Відносність категорії системи і її компонентів

1 — квартира; 2-житловий будинок — система стосовно квартир і компонент
групи будинків; 3 — група будинків; 4 — житловий комплекс; 5 — житловий
район; 6 — місто

Вибір взаємозв’язків зовнішнього і внутрішнього простору впливає на
архітектурний і конструктивний задум проекту, на композиційний прийом у
цілому.

Формування інтер’єру у взаємодії з зовнішнім природним середовищем
підвищує комфортні — функціональні і естетичні якості рішення
внутрішнього простору. Розкриття громадських і житлових будинків до
навколишнього середовища служить засобом художньо-емоційного і
психофізіологічного впливу.

Необхідно враховувати послідовність естетичних вражень, що виникають при
русі поза будівлею й усередині її. «Досконалість організації
внутрішнього руху і стане основною біологічною якістю створюваного нами
організму, інакше кажучи, ступенем зв’язку між здійсненою спорудою і її
призначенням» [Ле Корбюзье, 110].

Таким чином, предметом архітектурного проектування стає взаємодіюча
система архітектурного об’єкта і середовища.

Функціональна доцільність

Функціональний метод розкриває внутрішні зв’язки, обумовлені
призначенням будівлі, технологічними процесами, що відбуваються в даній
матеріальній оболонці. Принцип доцільності, «користі» архітектурного
твору розкривається в прагненні щонайкраще задовольнити матеріальні і
духовні потреби суспільства при розумному мінімумі витрат. На
функціональні вимоги впливають рівень розвитку техніки й економіки,
особливості побуту і культури, кліматичні і топографічні умови.
Приступаючи до проектування, архітектор визначає обов’язкові
(закономірні) і необов’язкові (бажані) функціональні зв’язки. Цій меті
служить методика складання функціонально-оперативних схем для запису
інформації про стан об’єкта, використовуючи апарат теорії графів [124,
стор. 11 — 21].

Розробка об’ємно-планувальної структури, композиції ширше
функціонального рішення. Функціональна схема не може використовуватися в
якості реальної естетичної структури. «Форма визначається функцією, але
перевершує її, оскільки художня уява може її супроводжувати без збитку
для неї» [Ф.-Л. Райт, 184, стор. 245].

Істотно для методики комплексного проектування введення поняття
«поводження» об’єкта, що визначає взаємодію компонентів усередині
системи в часі. Процеси, що відбуваються в об’єкті, показують динаміку,
разом з тим просторова структура будівлі дає їм статичне вираження.
Подолання цього протиріччя знаходить своє відображення в ідеї гнучкого
просторового рішення як житлових, так і громадських будівель. «Одного
функціонування для мистецтва недостатньо — разом з тим… не знайдеться
нікого, хто став би затверджувати, що красивому дозволено погано
функціонувати» [Г.Б.Бархін, 62, стор. 37].

Роль конструктивного задуму

Саме формулювання завдання архітектури як створення матеріального
середовища шляхом штучного виділення певної частини простору як
матеріальної оболонки об’єму показує необхідність злитості
архітектурно-просторового і конструктивного задумів і ту роль, що
приділяється техніці як засобу створення архітектурної споруди.

Комплексний метод припускає одночасну розробку архітектурної і
конструктивної структури будівлі. Будь-яке удосконалювання
конструктивного і технічного рішення є удосконаленням архітектурного
рішення. Усяка робота над організацією простору є робота над технікою,
усяка робота над технічною проблемою є робота над рішенням простору.
Структурне мислення, розвинене в архітектора в процесі навчання,
дозволяє вирішувати подібні задачі синтезу конструктивної і
композиційно-образної побудови об’єкта.

Видатний архітектор Фелікс Кандела висловив думку про те, що сучасну
архітектуру можна створювати як скульптуру, що сприймається «зсередини».
Інструментом, що дозволяє створити ці «скульптури», служать різні
структури, і архітектор повинний уміти користатися цими структурами.
Тому в учнях архітектурних шкіл, на його думку, необхідно розвивати
структурну уяву.

Ця думка майстра розкриває найважливіше завдання проектування, що
полягає в створенні цілісності архітектурної і конструктивної структури
будівлі, зв’язку форми і конструкції. Взаємовплив техніки і художньої
творчості являє собою складний суперечливий процес, що знаходить свою
єдність у композиції архітектурного твору.

Фактор економіки

В основі всякого конструювання лежить принцип ощадливого використання
матеріалу і праці. Архітектор домагається максимального комфорту і
художньої виразності при менших витратах, оцінює всі критерії
економічності — проекту, будівництва й експлуатації в їхній взаємодії.

У процесі проектування йдуть пошуки раціональної об’ємно-планувальної і
просторової структури. У виробничих і громадських будівлях, в об’єктах
культури, спорту й ін. перевіряються принципи трансформації і
маневреності використання приміщень з метою одержання економічного
ефекту.

Проблема економічності особливо ретельно розробляється на житловій
тематиці. Тут вибір структури будівлі і взаємозв’язків квартири з
комунікаційними вузлами вирішує принципові питання економічної
доцільності.

У соціальному аспекті проекти повинні враховувати економію здоров’я,
моральних і фізичних сил людей, вирішувати проблему відновлення нервової
енергії людини, його працездатності, у тому числі шляхом економії часу
на пересування тощо. В естетичному плані методика архітектурного
проектування спрямована на організацію заданого програмою утилітарного
життєвого процесу і його оптимізації з найбільш зжатою виразністю, з
ощадливою витратою художніх і матеріальних засобів.

Композиція як цілісність

Розгляд об’єкта проектування як системи підводить архітектора до
розуміння композиції як конкретної єдності й усередині себе
розчленованої цілісності. Опанування композиції зв’язано з умінням
виділити головне, істотне, установити правильні співвідношення головного
і другорядного.

Робота над композицією, насамперед, складається з пошуків просторової
організації середовища. Цілісність просторової композиційної структури
визначається доцільністю внутрішньої побудови і зовнішніх зв’язків
об’єкта і виражається в домірності форм і їхньої гармонізації, в
апеляції до внутрішнього світу людини, до його архетипічного почуття
естетичної упорядкованості.

Композиція архітектурного твору створюється за законами необхідності і
краси. В архітектурі критерії прекрасного і доцільного визначаються
сукупністю технічних і економічних умов, світогляду й ідеології,
характерної для суспільства [191, стор. 150].

Приступаючи до розробки композиції споруди або ансамблю, автор повинен
визначити тему, що буде головною в композиції.

У результаті комплексного підходу до проектування автор повинен вирішити
складне творче завдання — створити цілісну за задумом, закінчену і
гармонічну архітектурну композицію.

Своєрідність композиції об’єкта створюється, насамперед, особою формою
просторових зв’язків усіх його елементів.

При побудові композиції варто враховувати послідовність сприйняття
простору в часі — поступовий розвиток внутрішнього простору щодо людини,
що рухається в ньому — як істотну умову художньої виразності.

Композиція розглядається як організоване ціле. Вона характеризується
гармонійним співвідношенням частин і цілого, взаємозв’язком мас і
об’ємів, просторовою єдністю елементів, співпідпорядкованістю і
погодженістю деталей.

Художні засоби і закономірності

У круг творчих проблем входять певні засоби і закономірності, що
формують композиційну тему твору і надають об’єкту естетичної і
художньої виразності. Закономірності композиційної побудови повинні
випливати з цілісної концепції даного об’єкту проектування.

До засобів гармонізації в архітектурі відносять архітектоніку
(тектоніку), масштаб і масштабність, ритмічні і метричні закономірності
й інші засоби архітектурної композиції.

Робота над архітектонікою об’єкта в процесі проектування починається, як
тільки розробляється об’ємно-просторова побудова, і функціональне
рішення втілюється в конструктивному задумі. Архітектонічний лад твору
як система відносин цілого й окремих його частин виявляється в
гармонійній побудові, ритмічних і метричних відліках і масштабній
структурі. Метод комплексного проектування сприяє розумінню тектоніки як
художньо осмисленої конструктивної структури і виразу статичних
закономірностей.

Тектоніка — результат пізнання і пластично образного вираження в
об’ємно-просторовій структурі дійсної роботи конструкцій і властивостей
матеріалів (міцності, стійкості, рівноваги і погашення зусиль).
Естетична організація структури залежить від ясного розуміння смислу
обраних конструктивних систем.

Нова тектоніка є наслідком сучасних уявлень про фізико-механічні
властивості нових матеріалів і умов їхньої роботи в конструкціях. Звідси
— і нові естетичні критерії.

J

V

~

?

?

3/4

? ¬ ®

j

v

??&?

?&?

&

F

yyyygdt-— ’

?

?

 

?

Ae

TH

?

o

o

ph

ph

ph

NHph

ph

ph

U
U0U8U:U

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *