Реферат на тему:
Державний архітектурно-історичний заповідник
“Софійський музей”
століття. Він велично височить у центрі ансамблю.
Київська Русь досягла вершини своєї могутності у часи правління князя
Володимира Святославича (978-1015 рр.) та його сина Ярослава Мудрого
(1019 – 1054 рр.).
У 988 році за князя Володимира Великого на Русі було запроваджено
християнство, що мало велике значення для дальшого розвитку феодальних
відносин, зміцнення єдності держави, піднесення культури, розширення
політичних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими.
Із запровадженням християнства в Давньоруській державі почалось
інтенсивне будівництво кам’яних християнських храмів. До їх створення
залучалися кращі будівельники і художники свого часу, використовувалися
художні й технічні досягнення епохи. Храми прикрашалися настінними
розписами, кам’яним різьбленням, ставали справжніми творами мистецтва.
Під час побудови першої кам’яної церкви в центрі Києва – Десятинної
(989-996 рр.) -князь Володимир Святославич значно збільшив і укріпив
територію міста. За часів сина Володимира – Ярослава Мудрого в Києві
почалось велике будівництво. Територію міста було розширено більш як у 8
разів і обнесено новими оборонними валами. У цей же період збудовано
митрополичий храм – Софійський собор, який став головною монументальною
будовою міста.
У літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Певно,
що його будівництво велося в 20-30-і роки XI століття. Софіївський собор
було засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами. Навколо
Софійського собору – центральної споруди Ярославового міста – стояли
кам’яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір’я митрополії
було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише
Софійський собор і руїни Золотих воріт- парадного в’їзду в древній Київ.
Назва собору “Софійський” походить від грецького слова “софія”, що в
перекладі означає “мудрість”. Присвячений “мудрості християнського
вчення”, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі
християнство і феодально-князівську владу. Збудований як головний,
митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським і
культурним центром держави. Тут відбувалися церемонії “посадження”
князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін собору
збиралося київське віче; при соборі велося літописання і була створена
Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека. За свою
багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування,
часткові руйнування, ремонти і перебудови.
В один з найважчих періодів історії древнього Києва – захоплення
міста полчищами хана Батия в 1240 році – більшість архітектурних споруд
було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований
і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився
головним міським діючим храмом.
Протягом XIV-XV століть киянам доводилося вести боротьбу проти
литовських і польських феодалів, а також проти кримських татар, які
спустошували містограбіжницькими набігами. У 1416 році Київ розграбував
і спалив хан Едігей, у 1482 році – Менглі-Гірей
У XVI столітті посилюється гніт польських феодалів. В умовах загарбання
українських земель, поневолення і насильственого окатоличування
населення в 1596 році було укладено Брестську релігійну унію, яка
ставила мету об’єднати православну і католицьку церкви під главенством
римського папи. Католицьке духовенство і уніати почали ліквідацію
православної церкви. Захоплений уніатами Софійський собор цілком
занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння галерей, загинуло
багато настінних розписів.
У ЗО-40-і роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав
Софію в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було
частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев’яні монастирські
будівлі, а всю територію обнесено високою дерев’яною огорожею. До робіт
у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано
Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний
розчин. Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін
і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було,
тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини.
Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки – від
темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення
будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли
печі, облицьовані візерунчастими полив’яними плитками, що надавало
інтер’єрам особливого колориту.
У ЗО-40-і роки XVII століття київський митрополит Петро Могила
відібрав Софію в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор
було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев’яні
монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев’яною
огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського
архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була
цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не
тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних
розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна
зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання
цеглини мали різні відтінки – від темно- червоного до світло-жовтого. Як
правило, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття.
У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими
полив’яними плитками, що надавало інтер’єрам особливого колориту.
XVII століття ознаменоване національно-визвольною боротьбою
українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького і
возз’єднанням України з Росією.У 1654 році кияни затверджували у
Софійському соборі історичні рішення Переяславської ради.
У XVII – XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам’яне
будівництво. У 1697 році велика пожежа знищила дерев’яні будівлі
Софійського монастиря. Через два роки почалося за указом Петра І
спорудження нових кам’яних будинків навколо собору.Будівництво тривало
по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню
(пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського),
монастирський мур, південну в’їзну башту, Братський корпус, бурсу. В
архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору
після поновлень знаходимо характерні риси української барочної
архітектури XVII-XVIII століть.
В цілому даний архітектурний комплекс цікавий, самобутній і потребує
глибокого подальшого дослідження і пошани.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
