РЕФЕРАТ
на тему:
“Архітектура Венеціанської школи”
Творчість Сансовіно
Сансовіно (Sansovino; власне Татті, Tatti) Якопо (2.7.1486, Флоренція, –
27.11.1570, Венеція), італійський архітектор і скульптор Високого і
Пізнього Відродження.
Навчався у Флоренції в А. Сансовіно. Працював у Римі (1503-1510,
1518-27), Флоренції (1510-18), з 1527 – у Венеції і Падуї (з 1529
головний архітектор Венеціанської республіки). Архітектурні втори
Сансовіно у Венеції [церква Сан-Франческо делла Вінья (з 1534, фасад
побудований А. Палладіо, 1572), бібліотека Сан-Марко, Монетний двір (так
звана Дзекка; розпочатий 1536), палаццо Корнер (з 1532)] відрізняються
соковитістю профілів, багатством скульптурного, а іноді і мальовничого
оздоблення, тонко підлеглого тектоніці будинку.
У скульптурній творчості Сансовіно мальовничість світлотіньового
моделювання органічно з’єднується з витонченою експресією образного ладу
(“Вакх”, мармур, 1518, Національний музей, Флоренція; 4 статуї на фасаді
Лоджетті у Венеції, бронза, 1540-45; статуя медика Т. Рангоні на фасаді
церкви Сан-Джуліано у Венеції, бронза, 1554).
Палладіо – теоретик і практик Відродження
Палладіо, Андреа (Palladio, Andrea) (1508-1580) – італійський архітектор
пізнього Відродження.
На прикладі своїх простих і витончених будівель він продемонстрував, як
досягнення античності і Високого Відродження (переважно в римському
варіанті) можуть бути творчо перероблені і використані, тобто зробив
класичну мову архітектури загальнодоступною і універсальною.
Його досвід виявився особливо цінним для зодчих 17-18 ст. Послідовники
майстра утворили цілий напрямок у європейській архітектурі, що одержала
назву палладіанства.
Палладіо народився 30 листопада 1508 у Падуї; незабаром родина переїхала
у Віченцу, де в основному і протікала його творча діяльність.
Гуманіст Джанджорджо Тріссіно (1478-1550) став його заступником і
переконав перемінити ім’я архітектора Андреа ді Пьетро (Andrea di
Pietro) на псевдонім Палладіо (від гречок. Палладіон: так називалася
статуя богині Афіни Паллади, що, відповідно до вірувань афинян, захищала
місто від ворогів). Саме за порадою Триссіно майбутній архітектор
відправився учитися в Рим, а після повернення знаменитий гуманіст став
його першим замовником. У 1545 Палладіо виграв конкурс на право
перебудови Васильки у Віченце. Двома найважливішими сферами його
діяльності було будівництво міських будинків (т.зв. палаццо, чи палаців)
і заміських резиденцій (вілл).
До раннього періоду творчості Палладіо відносяться проекти вілл Годи в
Лонедо (1540) і Пизани в Баньоло (1544). В обох випадках він створив
прекрасні зразки сполучення архітектури і природного ландшафту.
Уміння підкреслити гармонійність будівлі, мистецьки розмістивши її на
тлі мальовничих венеціанських пейзажів, придалося йому і надалі при
спорудженні вілл Мальконтента (1558), Барбаро-Вольпи в Мазері
(1560-1570), Корнаро (1566) і, нарешті, вілли “Ротонда” (чи Капра) у
Виченце (1551-1567).
Остання по праву вважається самою зробленою будівлею архітектора. Це
квадратне в плані будинок з іонічними шестиколонними портиками на кожнім
фасаді. Усі чотири портики ведуть до круглого центрального залу,
перекритому невисоким куполом під черепичною покрівлею.
В оформленні фасадів вілл і міських будинків Палладіо звичайно
застосовував великий ордер, як це можна бачити на прикладі палаццо
Кьєрікати у Виченце (1550). Величезні колони піднімаються на стилобатах
(кам’яних плитах під колонами) – звичайних, як у палаццо Вальмарана
(почате в 1566) і в незакінченій Лоджії дель Капітанио (1571), чи дуже
високих, цілком поглинаючий перший поверх, як у палаццо Тьене (1556).
Наприкінці свого творчого шляху Палладіо звернувся до церковної
архітектури. Йому належать церква Сан Пьетро в Кастелло (1558), а також
Сан Джорджо Маджоре (1565-1580) і Іль Реденторе (1577-1592) у Венеції.
Незадовго до смерті архітектор створив проект театру Олімпіко, що був
згодом побудований Віченцо Скамоцци. Помер Палладіо у Віченці 19 серпня
1580.
Палладіо завоював величезну популярність не тільки як архітектор, але і
як автор трактату Чотири книги про архітектуру (1570), що був
переведений на багато мов. У цьому творі, що представляє собою
ренесансну інтерпретацію трактату Вітрувія “Десять книг про
архітектуру”, поряд з обмірюваннями античних пам’ятників Італії і
Франції він помістив малюнки і схеми, що ілюструють розроблені їм самим
принципи архітектурної композиції. Його творчість уплинула на розвиток
классицистического напрямку в європейському зодчестві 17-18 вв. В Англії
послідовниками Палладіо стали И.Джонс і К.Рен, у Франції – архітектори,
що працювали по замовленнях французьких королів Людовика XIV і Людовика
XV, в Італії – В.Скамоцци.
Джорджоне – основоположник живопису
високого Відродження у Венеції
ДЖОРДЖОНЕ (Giorgione) (біля 1477-1510), венеціанський художник епохи
Ренесансу. Народився в Кастельфранко у Венето. Точна дата його
народження невідомий: перший біограф Джорджоне, Джорджо Вазарі, дає
різні дати в двох виданнях своїх Життєписів (1550, 1568). Дійсне ім’я
художника – Джорджо да Кастельфранко, але звичайно його називали
Джорджоне (великий Джорджо). Після смерті Вазари поширилася легенда, що
Джорджоне був зв’язаний з родиною Барбарелли; тому пізніше його часто
називали цим ім’ям (Джорджо Барбарелли да Кастельфранко).
Джорджоне приїхав у Венецію ще в юності й учився в майстерні Джованни
Беллини. Збереглося дуже мало документів того часу, що містять зведення
про творчу діяльність художника. Існують записи про два офіційні
замовлення, які були отримані в 1507, але створені по цих замовленнях
фрески так і не дійшли.
Мистецтво Джорджоне збагатило венеціанський живопис новим розумінням
проблем композиції, кольору і мальовничої фактури, а також розширило
коло її сюжетів; воно стало зразком для його самого знаменитого учня –
Тиціана. Сучасники Джорджоне писали про нього як про одного з найбільших
італійських художників.
Немає ні однієї підписаної картини Джорджоне; деякі з його незакінчених
творів відомі тільки по копіях і гравюрах. Тому атрибуція картин
художника представляє досить складну проблему, що викликала суперечки
серед істориків мистецтва вже в 16 ст.
Серед робіт, приписуваних Джорджоне більшістю дослідників: вівтарний
образ собору в Кастельфранко (1504); Три філософи (після 1505, Відень,
Художньо-історичний музей), Юдифь (1502, Ермітаж), Що Спить Венера (біля
1510, Дрезден, Картинна галерея); Поклоніння пастухів (1504, Вашингтон,
Національна галерея мистецтв); Сільський концерт (1508, Лувр). Знаменита
Гроза (1506) з венеціанської Академії, що звичайно вважають приналежної
кисті Джорджоне, є однієї з перших картин у венеціанському живописі, де
головним предметом зображення стали пейзаж і атмосферні ефекти.
Список використаної літератури:
Архітектурні пам’ятки минулого. – М., 1986.
Енциклопедія архітектури. – М., 1991.
Українська та зарубіжна культура. – К., 2001.
PAGE
PAGE 2
Бібліотека Сан-Марко
Палаццо Корнер
Церква Сан Пьєтро (Кастелло)
Церква Сан Джорджо Маджоре
Церква Іль Реденторе
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
