Реферат на тему:
“Церковна архітектура середньовіччя”
План
Загальні тенденції в архітектурі середньовіччя.
Церковна архітектура середніх віків.
1. В епоху Відродження сталися радикальні зміни у принципах будівництва.
Якщо середньовічна архітектура базувалася на уніфікованому
церковно-схоластичному світогляді й колективному досвіді майстрів, то в
ренесансній на перший план виходить індивідуальна творчість архітектора
і художника. Причому, відчутно активне звернення до естетичних засад та
принципів античної архітектури.
У Венеції XV ст., яка була центром італійського Відродження, створюються
великі архітектурні ансамблі, котрі вражають цілісністю художнього
задуму та багатством композиційних вирішень. У творчості Донато
Браманте, Ан-тоніо да Сангало сягає свого апогею досконалість форм
архітектурних деталей і образів. Палаци, вілли, громадські будівлі
становлять цілком відмінні від середньовічних типи споруд, як-от: палаци
Медічі-Ріккарді (архітектор Мікелоццо), капелла Пацці (архітектор
Брунеллескі) у Флоренції, церква Санта Марія делла Граціє в Мілані
(архітектор Бра-монте) та ін.
В архітектурі італійського Пізнього Відродження спостерігається
прагнення до безпосереднього наслідування форм і засобів античної
культури, з’являються елементи бароко та маньєризму (від тапіега —
манера) — образотворчої течії, позначеної штучно ускладненою
композицією, деформацією постатей. Прикладом чого можуть служити Стара
бібліотека Сан-Марко у Венеції (архітектор Сансовіно), внутрішнє
подвір’я палаццо Пітті (архітектор Амманаті) у Віченці.
Відродження у Нідерландах та Німеччині ознаменоване розквітом пізньої
готики. Архітектурні ансамблі Антверпена, Гейдельберга зберегли свій
готичний стиль, але структура будівель видозмінилася відповідно до нових
вимог міського життя, що призвело до виникнення місцевого архітектурного
стилю, в якому класичний ордер відігравав лише декоративну роль. Це
характерно для рагуші в Антверпені (архітектор Флоріс), палацу в
Гейдельберзі (архітектор Сіксденірс). У такому ж архітектурному ключі
споруджувалися не тільки ратуші, а й будинки цехів та гільдій.
Специфічний місцевий стиль, орієнтований на античність та італійську
архітектуру, формується і в інших країнах Західної та Східної Європи.
2. Показовою церковною архітектурою прославилася середньовікова
Візантія. Так, Константинополь вбирав у себе все – і абстрактних
орнамент Сходу, і те живе, що уціліло від важкої застиглої сили Риму, і
нову архітектуру храмів та багатообіцяючі досягнення мозаїчного
мистецтва, лінійну виразність сірійської художньої школи та шляхетне
відлуння еллінізму – словом, всі пошуки і всі впливи, що переплітались у
багатонаціональному світі, – а потім поступово переплавляв це все у
струнку художню систему.
Щоб храм вмістив якнайбільше мирян, християнське зодчество взяло за
зразок античні прямокутні споруди – так звані базиліки, розподілені на
кілька повздовжніх частин-нефів. Такий тип храму із середнім просторим і
високим нефом, а надалі – на Сході – і поперечним, що надавав храмові
форми хреста, одержав назву базилікального. Виник й інших тип храму – з
куполом у центрі, зобов’язаний появою, напевне, зодчим Грузії та
Вірменії. Якщо храм був місцем молитовного спілкування, його внутрішня
будова і опорядження набували першоступеневого значення. Сорок вікон
“Святої Софії”, прорізаних під напівсферичним куполом у товщі стін та
ніш, заливали світлом оздоблений мозаїками внутрішній простір храму, а у
великі свята тут запалювались канделябри у вигляді дерев, срібні
панікадила й лампи. Світле, золотаве тло мозаїк, свого роду “кам’яного
живопису”, запалювало серця і своїм сяянням викликало стан екстазу.
Мозаїки сприймалися не як площина і не як глибина, а як якийсь інших
світ, надчуттєвий, потойбічний, трансцендентний, в якому фігури наче
висять у нематеріальному, пронизаному світлом середовищі.
Першого розквіту візантійське мистецтво досягло у VI столітті при
Імператорі Юстиніані. Величезна імперія була найбільшою і найсильнішою
державою Європи. Тут існувала величезна кількість ремісничих майстерень,
безліч купців. В одній лише столиці в цей час було споруджено тридцять
церков, які сяяли золотом, сріблом і різнокольоровими мармурами. Свята
Софія постала серед низ найпершою. Для неї Рим постачав колони з
порфіру, взяті з храму бога сонця, Ефес – колони із зеленого мармуру,
усі кінці імперії – мармур рідкісних порід. Відоме й візантійське срібло
VI ст. – багато прикрашені хрести, чаші, ковші, тарелі, позначені
великою майстерністю. Процвітало у Візантії різьблення по слоновій
кістці. Зразок цього мистецтва – трон архієпископа Максиміліана в
Архієпископському музеї в Равенні. Дужецікавий і диптих із зображенням
циркових сцен (V ст.), який виділяється яскравістю і тонким виконанням
фігур звірів.
Ще однією видатною пам’яткою Візантії того часу нікійські мозаїки з
церкви Успіння у Нікеї (Мала Азія), в образах яких стільки багатства та
емоційної сили, овіяної еллінською красою, що вона могла б налякати
догматиків християнства.
Однак у VІІ ст. візантійська культура пережила тривалу кризу, пов’язану
з виникненням іконоборчого руху, представники якого вважали зображення
Бога у людській зовнішності профанацією релігії. Імператорська влада,
підтримавши цей рух, почала масово знищувати ікони, натомість
прикрашаючи церкви рослинними орнаментами. Коли ж врешті-решт перемогли
прихильники ікон, вони у свою чергу нищили ці орнаменти, не рахуючись з
їх художньою цінністю.
Після деяких вагань художня творчість цілеспрямовано обрала свій шлях.
Однак тепер мозаїки, фрески та ікони мусили виражати найглибшу
духовність, щоб не виникало сумніву в їх праві передавати сутність
божества. Спіритуалізм стає переважаючим, фігури втрачають свою
матеріальність, обличчя набувають аскетичного характеру, простір
спрощується і схематизується. У мистецтві вводяться суворі канони, воно
передає лише духовну сутність світу і людини.
Мозаїки монастирської церкви у Давні (біля Афін) – можливо вершина
зрілого візантійського стилю ХІ-ХІІ ст. – другий період підйому
візантійського мистецтва. У цей час відбувається розквіт станкового
живопису – іконопису із застосуванням вже не воскових барвників, а
яєчної темпери. На жаль, невідомо, хто є автором однієї з найвідоміших і
найпрекрасніших ікон, що називається у нас Володимирською Богоматір’ю.
Вже у 1155 р. вона була у Києві, а нині знаходиться в Москві. Прекрасний
образ виражає світову скорботу – таку ж величну і довічну, як радість
буття.
У культовій архітектурі романського періоду дерево витіснив камінь.
Камінь замінив дерево також і в фортечних мурах. що оточували замок
феодала. Тип феодального замку складався саме в цю епоху: він стояв на
підвищенні, на зручному для спостереження й оборони місці і був символом
влади феодала над навколишніми землями.
Склався стиль романської архітектури. Суворість, простота гладких стін
(різьблення лише на капітелях колони) – в Оверні, надмір зовнішнього
декору – в Пуатьє, величні храми у Нормандії і Бургундії. Церкви,
збудовані на дорозі до “святих місць”, були величезні за розмірами,
розраховані на велику кількість пілігримів та місцевих парафіян.
Використана література
Зарубіжна та українська культура. – К., 2001.
Архітектура світу. – Харків, 1989.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
