.

Магічні вірування в українців

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
60 1927
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Магічні вірування в українців»ПЛАН

Вступ

1. Магія – одна з форм релігійних вірувань первісного суспільства

2. Місце магічних вірувань у житті давніх українців

3. Головні особливості магічних вірувань українців

Список використаної літератури

Вступ

Поряд із анімізмом, тотемізмом і шаманством значне місце в
життєдіяльності первісної людини посідала магія (від гр. — чаклунство,
чарівництво) — сукупність уявлень і обрядів, в основі яких лежить віра у
можливість впливу на людей, предмети і явища об’єктивного світу за
допомогою надприродних сил. Розпочинаючи аналіз цього важливого явища в
житті людей, слід констатувати наявність великих розбіжностей у його
оцінці з боку фахівців. Це стосується передусім питань походження магії,
‘її сутності та співвідношення з релігією.

Відомі різні види первісної магії: промислова, землеробська, військова,
лікувальна, любовна, шкідлива та ін. Вони полягають у заклинанні
мисливських пасток, у чаклунських процедурах на полі, у чаклуванні над
зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях і т. ін. Але в кожному
випадку магія була і є або фетишистською, або тотемістичною, або
анімістичною.

Магія — це намагання вплинути на природний перебіг подій символічними
діями: обрядами й ритуалами.

Українська культура, зокрема первісних українців, також зазнавала впливу
магічних вірувань.

Майже за тисячолітню історію свого існування українці сформували власні
уявлення про навколишній світ і пов’язані з ним вірування, причому ці
вірування увібрали в себе елементи і язичницької, і християнської
релігій. Як і колись, українці зараз вірять у різні прикмети, силу
чарів, проклять, силу молитов, замовлянь, вірять у добру та лиху
годину, легкі й тяжкі дні, віру в нечисту силу — все це у видозміненій,
а іноді і в первісній формі дійшло до нашого часу.

1. Магія – одна з форм релігійних вірувань первісного суспільства

За релігієзнавчем Дж. Фрезером, магічне мислення ґрунтується на двох
принципах. Перший з них свідчить: подібне породжує подібне, або наслідок
схожий на свою причину. Суть другого принципу: речі, що хоча б раз
взаємодіяли одна з одною, продовжують взаємодіяти й на відстані, після
припинення прямого контакту. Перший принцип названо законом подібності,
а другий — законом контакту. Виходячи з першого принципу, а саме із
закону подібності, маг робить висновок, що він може викликати будь-яку
бажану подію шляхом простого наслідування їй, наприклад, імітуючи грім і
блискавку, може викликати дощ. На підставі другого принципу, все, що маг
вчиняє над предметом, має, на його думку, справити вплив і на особу, яка
хоча б один раз була у контакті з цим предметом, наприклад, маніпулюючи
з волоссям людини, маг гадає, що здатний вплинути на її свідомість і
вчинки. За типами впливу на об’єкт виокремлюють:

• імітативну магію, коли впливу зазнає копія об’єкта. Цей тип магії
ґрунтується на зв’язку ідей (речей) за подібністю. Його помилковість
полягає у тому, що подібність ідей (речей) сприймається як їхня
ідентичність;

• контактну магію, що базується на законі контакту, тобто
безпосередньому перенесенні магічної сили на об’єкт або його частину
шляхом прямого контакту з ним (наприклад, клаптиком одягу чи пасмом
волосся). При цьому характер впливу може бути різним — дотик руки,
носіння амулетів, вживання зілля і т. ін. Контактна магія, на відміну
від імітативної, припускається іншої помилки: вона виходить з того, що
речі, які хоч раз торкалися одна одної, перебувають у контакті постійно.
Теорія і практика доводять, що ця думка не відповідає дійсності.

Обидва розглянуті типи магії часто збігаються, тому їх позначають єдиним
терміном “симпатична магія”, оскільки кожен із них допускає, що завдяки
“таємній симпатії” об’єкти впливають один на одного на відстані і
імпульс їхнього впливу передається від одного об’єкта до іншого за
допомогою невидимого зв’язку. Синонімом “симпатичної” магії є поняття
“магія безпосередньої дії” (“”агресивна магія”). Вся система
“симпатичної магії” складається як з позитивних, так і з негативних
приписів, або заборон. Вона вказує не лише на те, як слід чинити, а й на
те, чого робити не можна. Сукупність позитивних приписів утворює
чаклунство, негативних — табу.

Багато в чому схожа на “симпатичну” магію так звана профілактична магія,
У ній виокремлюють такі підтипи:

• магію, що відганяє від людини негативні сили, не допускає їх
наближення до неї (для чого, крім носіння оберегів, рекомендується
створення шумів, укривання одягом тощо);

• очищувальну магію, яка ґрунтується на використанні таких відомих
засобів, як окурювання, кровопускання, обмивання та ін.

За призначенням магія поділяється на шість основних видів: шкідлива,
лікувальна, виробнича, метеорологічна, військова і любовна. Ця видова
класифікація не є повною, оскільки у будь-якому виді магії можна
виокремити безліч підвидів. Так, виробничу магію дуже часто поділяють на
мисливську, рибальську, будівельну, гончарну, ковальську, спортивну,
навчальну і землеробську. Найпізнішим проявом виробничої магії
вважаються відомі навіть багатьом цивілізованим народам обряди аграрного
культу, яким були притаманні дві примітивні риси.

Першою з них були систематичні людські жертвопринесення. Давні люди,
очевидно, вважали врожай подякою духів за жертви, тому намагалися
зробити свої дари якомога дорожчими. Цілком зрозуміло, що таким було і є
людське життя.

Друга риса була пов’язана із суттєвим еротичним елементом, властивим
багатьом обрядам аграрної магії. Пращурам родючість землі і таїнство
зародження нового життя здавалися явищами одноплановими, тому імітація
або реальні дії сексуального плану, на їхню думку, мали викликати
відповідну реакцію землі — її підвищену родючість. Цей приклад є типовим
зразком примітивного тлумачення схожих подій.

Цікавим і дуже суперечливим був також зміст інших видів магії первісних
людей. Його детальний аналіз свідчить, що всі вони більшою або меншою
мірою базувалися на законах подібності і контакту та перекрученому
сприйнятті власної життєдіяльності.

Релігієзнавство доводить, що так чи приблизно так люди розпочали
світоглядний перехід від магії до релігії. Але подібна зміна вірувань не
могла відбутися раптово. Вона відбувалася, ймовірно, дуже поступово і
набула більш-менш повного завершення за багато століть. Цей процес мав
суперечливий характер, тому і погляди на нього неоднозначні. Деякі вчені
розглядають магію як певну форму релігії. Інші, навпаки, цілком
відмежовують її від релігії. Подібні погляди на співвідношення магії і
релігії є однобічними, метафізичними, а тому — ненауковими. Поняття
“магія” подібно поняттю “анімізм” є загальним, надзвичайно абстрактним
позначенням дуже різноманітних обрядів і уявлень. Ці обряди й уявлення
розрізняються не тільки за ступенем складності, не тільки за змістом,
але, знов-таки, і за походженням, і за призначенням.

2. Місце магічних вірувань у житті давніх українців

Релігійні магічні ритуали виникли на зорі людської цивілізації як засіб
впливу на таємничі сили світу. Про вірування, що побутували у первісному
суспільстві, красномовно розповідають матеріали, зібрані на місцях
палеолітичних стоянок. Так, серед малюнків на стінах печери, знайденої
на правому березі Дністра поблизу села Баламутівка в Чернівецькій
області, є зображення рогатих та хвостатих людей, очевидно, шаманів, а
також зображення тварин. Це дає підставу для припущення, що печера була
місцем, де здійснювалися різні культові церемонії, пов’язані з
мисливською магією.

У палеолітичному суспільстві значна роль належала жінці. Жіночі
статуетки одні вчені пов’язують з культом прародительки, інші — з
мисливською магією. Напевно, культ прародительки був тісно пов’язаний з
усіма сферами діяльності тогочасних людей. Однією з його функцій могло
бути і опікування мисливством. На практиці це виявлялося у різних видах
магічних дій.

З магічними обрядами, що їх справляли в культових приміщеннях або
святилищах — рукотворних і природних, було тісно пов’язане первісне
мистецтво. В.Даниленко одним із таких природних святилищ вважає Кам’яну
Могилу поблизу Мелітополя (Даниленко В.М. Кам’яна Могила. — К., 1986).
Вона — пагорб, який підноситься на 15 м у степу над р.Молочна. Центром
пагорба є розколотий на окремі частини колись монолітний пісковиковий
щит 5 м заввишки площею 3 га, що залягає на материковому піску. Під цим
кам’яним панциром розташовуються гроти, утворені вивітрюванням м’яких
порід. Починаючи з пізнього палеоліту, ці гроти протягом тривалого часу
використовувались як приміщення для релігійних обрядів.

Кам’яну Могилу та місцевість навколо неї досліджували, крім В.Даниленка,
О.Бадер, М.Рудинський та Д.Телегін. Реалістичні зображення в Гроті
Мамонта, протерті вглиб пісковика широкими площинами та пофарбовані,
В.Даниленко відніс до пізнього палеоліту. Це — група з чотирьох турів у
позиції кругової оборони, ряд фігур турів, розташованих вздовж карниза,
вдвічі-втричі більші за зображення кожного тура фігури мамонта.
Більшість зображень тварин оточена рядами вертикальних насічок і слідами
ударів гострим знаряддям. Напевно, їх можна пов’язувати з мисливською
магією. Вочевидь, таке ж значення мали й численні групи зображень
пізньопалеолітичного часу, виконані прокресленими лініями в Печері
Чаклуна. Серед образів, які вдалося розрізнити тут — тварини (мамонти,
печерні леви, бики, носороги, кабани) та люди (в основному жінки), часто
у рогатих масках і шкурах, що свідчить про виконання останніми якогось
магічного обряду.

1/4

AE

????????????µ? матеріалу дають підстави вважати, що людина епохи
палеоліту (включаючи мезоліт) почала осягати єдність процесу життя.
Полінезійське слово «мана» або ірокезьке «оренда» — найвідоміші терміни,
що означають всюдисутню енергію або силу волі, котрі первісна людина
вважає за першооснову життя. Постійне звертання до магії, за допомогою
котрої людина прагне вплинути на Природу або супутні їй сили, свідчить
про спроби заволодіти «мана» чи скерувати її в потрібному напрямі. Усі
речі або місця сповнені «мана». Але у світлі певної мети окремі речі й
місця зосереджують у собі потаємну силу. Деякі методи й процедури теж
мають вищу силу, що дає змогу передавати «мана», скеровувати її у
потрібному напрямі. Магічною практикою людина прагнула відтворити певний
феномен за допомогою «імітації», а оскільки причина прирівняна до
наслідку — варто зімітувати наслідок аби відтворити причину. У
«контагіальній», або «симпатичній» магії вважається, що певний об’єкт
може посідати «мана» іншого об’єкта, з яким перший контактував. Оскільки
потаємна сила недиференційована, частина — це те саме, що й ціле,
подібно до того, що символ ототожнюється з символізованим об’єктом.
Магія не просто ірраціональна або дологічна. Магія заснована на
інтуїтивному відчутті єдності життєвого процесу й невіддільності причини
від наслідку. При всій неоднозначності, вона являє собою першу спробу
цілісного осягнення життя, зусилля думки, без котрого наші предки навряд
чи пройшли б надзвичайно складний шлях справжнього перетворення на
людину.

3. Головні особливості магічних вірувань українців

З незапам’ятних часів люди обожнювали Сонце. Сонце — це життєдайна
енергія, тепло, що пробуджує все живе від зимового сну, дарує щедрий
урожай. Йому поклонялися, до нього зверталися з молитвами. Не
випадково, що серед найдавніших магічних знаків знак Сонця — коло —
найголовніший.

Обожнювання найголовнішого небесного світила спричинило до появи цілої
системи заборон і застережень. Не можна погано говорити про нього,
навіть якщо воно немилосердно палить і стоїть засуха; не можна
показувати на нього пальцем, бо палець усохне. Вірили в те, що сонце за
людські провини може на них образитись і тоді згорять усі посіви і
настане великий голод.

Вірячи у велику магічну силу Сонця, до нього зверталися із молитвами у
різних житейських ситуаціях: із проханням дати добрий урожай, дати
здоров’я, достаток, щастя.

Місяць у слов’ян-язичників — культове божество, якому теж поклонялися,
до якого зверталися з молитвами, приносили жертву. Вірили, якщо місяць
світить на сплячу людину, особливо дитину, вона може стати сновидою або
ж захворіє на іншу тяжку хворобу, тому і колись, і зараз матері
завішують вікна, оберігаючи дітей від негативного впливу місячного
сяйва.

Давні слов’яни поклонялися прекрасній богині Зорі, яка за їхньою уявою
була покровителькою родючості. Наші давні предки вірили, що у кожної
людини є своя зоря на небі, дана їй Богами при народженні. Якщо ж
людина помирає, її зоря гасне, падає.

В уявленні давніх українців (і не тільки) — це символ чистоти та
здоров’я. З давніх часів існують магічні обряди, ритуали, пов’язані з
культом води. А тим більше, що час від часу у різних місцевостях вода
показувала свою страшну силу, перед якою ніщо не могло встояти. Це і
страшні весняні повені, і зливи, що призводили до небаченого розливу
рік, знищення посівів, будівель, загибелі людей. Все це викликало у
людей панічний страх і побожний трепет. Не випадково, що воді
поклонялись, до неї зверталися з молитвами, їй приносили жертви. Біля
річок і озер водним божествам давні слов’яни присвячували спеціальні
свята, виконували певні обряди.

З незапам’ятних часів дійшов до нас обряд очищення водою, що можна
спостерігати в Купальських дійствах та на Водохрещення. Вважалося, що
вода змиває хвороби, невдачі, навіювання (зурочення). Вона не тільки
очищає від бруду, а й зцілює. Найтяжчі недуги лікували „непочатою»
водою, яку ще ніким не скаламучену набирали у повному мовчанні до сходу
сонця з трьох або семи криниць, і знову ж таки у повному мовчанні несли
додому. Вірячи у магічну силу води, зілля і слова, наші предки у купіль
новонароджених кидали руту, м’яту, барвінок, чорнобривці, любисток і,
обмиваючи дитинку, промовляли побажання чи замовляння.

Культ вогню існує стільки, скільки існує людство. Про його божественну
природу розповідає прадавній міф, який відомий у всьому слов’янському
світі. Бог дав святий вогонь Іллі-Пророку, який їздить по небу на
золотій колісниці і розкидає вогняні стріли. Іноді ці стріли
потрапляють на землю і спалюють дерева, будівлі, убивають людей. І всі
ці біди насилає Бог за непошану до вогню. Наші предки вважали вогонь
живою незбагненною силою, страшною, завжди голодною, що все пожирає на
своєму шляху. Не випадково, що в язичницьких капищах постійно
підтримували вогонь, який берегли, якому поклонялися.

В уяві українців вогонь поставав в образі чоловіка червоного вогняного
кольору, а оскільки його вважали живим господарем дому, то й ім’я йому
давали людське — Іван (іноді Миколай). Щоб уберегти вселю від пожежі,
до нього зверталися з проханням, його замовляли.

У народі вважали, що можна очиститися від хвороб, навіювання, зурочення
не лише водою, а й вогнем. Перестрибування через вогнище на свято Івана
Купала — це й був обряд очищення вогнем. Вірячи в очисну силу
Купальського багаття, матері спалювали сорочки хворих дітей в надії на
їх зцілення. Існували різні повір’я і заборони, пов’язані з вогнем. Щоб
не боліла голова, то у воду, в якій збиралися мити голову, кидали
жаринки, а коли переходили жити в нове житло, обов’язково брали з собою
вогонь, щоб не зник колишній затишок.

Наші предки-хлібороби поклонялися і землі. Для землеробів вона була
матір’ю, була годувальницею, її вважали живою істотою, тому й
зверталися до неї, як до живої істоти, їй молилися, її задобрювали.
Побутували в Україні і деякі магічні засоби, що пояснюються
жертвоприношенням землі. Відкупною жертвою землі-матері було
закопування крашанок (пасхальних яєць) та освяченого хліба на полі або
покладання на місце виконаного лікувального зілля монети, шматка хліба
чи грудки солі. Для українців земля завжди була святинею, а в деяких
життєвих ситуаціях і оберегом. Так, коли людина надовго або назавжди
покидала рідний край, а особливо у роки лихоліть, воєн, прийнято було
брати з собою у далекі краї грудочку рідної землі і носити при собі.
Вважали, що земля не тільки буде нагадувати про рідні місця, а й
відведе біду, захистить у лиху годину. В уявленні давніх слов’ян земля
— це жива істота. З нею розмовляли, нею клялись, її ім’ям проклинали.
Вірили, що вона відчуває біль. „Не бий по землі, бо їй болить», „Не плюй
на землю, бо не буде родити», — такі застереження дійшли до наших днів
і зараз побутують у народі. Перехрестя двох доріг у слов’ян зажило
слави „нечистого місця», і, мабуть, не випадково. Саме тут
відбуваються магічні дії, пов’язані з добром і злом: тут промовляють
замовляння, сюди викидають попіл, шпильки, металеві гроші чи інші
наговорені предмети. „На перехресті чорти навкулачки б’ються», — так
говорять у народі про це місце, що „належить нечистій силі». Тому й
перехід через перехрестя вважається досить-таки небезпечним, бо можуть
причепитися скинуті кимось тут хвороби, зурочення, невдачі тощо. Щоб
уберегти себе від неприємностей, переходили дорогу в іншому місці або
захищали себе оберегами. У народі вірять, що у збудованих на перехресті
доріг будинках оселяється нечиста сила.

Надприродні властивості часто приписувалися і предметам домашнього
вжитку. Зокрема вважали, що дзеркало — це витвір нечистої сили, вихід в
інший, невідомий нам світ. Не випадково, що багато магічних обрядів,
ворожінь проводяться із використанням дзеркала. Існує цілий ряд
заборон, повір’їв та прикмет, що стосуються дзеркал: дитині до трьох
років не можна дивитися у дзеркало — проглядить своє щастя, розіб’єш
дзеркало — будуть неприємності, а то й нещастя, будеш ввечері довго
дивитися у дзеркало — присниться страшний сон та інші. Але найбільше
повір’їв пов’язано із віником. Це, мабуть, пояснюється тим, що він є у
кожному домі і що ним користуються щоденно. За народними віруваннями в
арсеналі відьомських каверз віник стоїть на першому місці. Так,
торкнувшись віником вимені чужої корови, відьма ніби-то повністю
забирає в неї молоко, протягнувши віник по чужому городу, псує врожай,
напускає хвороби, зурочення на людей, кинувши наговорений віник услід
людині або підкинувши його під поріг. У побуті теж дотримувались
певних застережень, пов’язаних з віником, щоб не накликати біду ні на
себе, ні на свою сім’ю. Ним не можна бити ні людину, ні тварину, бо
почне хворіти, схудне і засохне, як віник. Не можна на нього наступати
— пристануть хвороби, короста. У той же час поставлений уверх тією
частиною, що підмітають, віник притягне в сім’ю гроші і не впустить в
оселю відьму (оберіг від відьми), буде охороняти породіллю і немовля,
коли його поставлять біля колиски. Віником не можна обмітати навколо
дівчини, бо не вийде заміж, ним не можна бити кішку чи собаку — нападе
короста, не можна переступати через віник — нападуть сухоти і будеш
сухий, як і віник, та інші.

Список використаної літератури

Паскаль Б. Думки про релігію. — Львів, 1995.

Сидоренко О.П. Релігієзнавство. Підручник. – К., 2006.

Супруненко В. Народний. Витоки нації. Символи, вірування, звичаї та
побут українців. – Запоріжжя, 2008.

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020