.

Безробіття, його чинники та соціально-економічні наслідки

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
106 4210
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Безробіття, його чинники

та соціально-економічні наслідки»

ПЛАН

Вступ

1. Поняття ринку робочої сили та його регулювання

2. Безробіття: сутність і причини виникнення

3. Аналіз форм, динаміки і рівня безробіття в Україні

4. Соціальний захист безробітних в Україні

5. Аналіз регулювання безробіття в країнах з розвинутою ринковою
економікою

6. Заходи регулювання безробіття та забезпечення природного його рівня

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність вивчення обраної теми зумовлена тим, що в сучасних умовах
розвитку економіки вкрай важливого значення набувають проблеми
ефективної зайнятості населення, створення ринку робочої сили,
запобігання масового безробіття та удосконалення заходів щодо
регулювання безробіття тощо.

Ринок праці формується під впливом стану економіки, способу
господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня
підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і
робочої сили. Представлений людським фактором виробництва, ринок праці
здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно
створювати умови для їх вирішення.

Недооцінка сфери зайнятості в Україні призвела до того, що механізм
зайнятості був не стільки каталізатором, скільки гальмом економічних
реформ. В Україні сформувався ринок праці з обмеженим попитом.

В зв’язку з цим проблеми зайнятості і безробіття набувають дедалі
більшої актуальності. Методологічною основою дослідження зайнятості і
безробіття є теоретичні положення класичної і кейнсіанської теорій,
технологічної і марксистської теорій безробіття. Теоретичні, методичні
та прикладні аспекти актуальних проблем ринку праці дістали значного
розвитку в роботах українських вчених економістів Л.К.Безчасного,
Д.П.Богині, Л.І.Воротіної, М.І.Долішнього, Є.П.Качана, І.І.Лукінова,
Ю.В.Ніколенка, Ю.І.Палкіна, О.М.Уманського, О.А.Устенка, Д.М.Черваньова,
А.А.Чухна, А.Г.Горілого.

Сучасний етап розвитку зв’язаний з новим поглядом на робочу силу як на
один із ключових ресурсів економіки. Цей новий погляд – свідчення
реального росту ролі людського фактора в умовах технологічного етапу
НТР, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від
якості, мотивації і характеру використання робочої сили в цілому й
окремого працівника зокрема.

Зростання ролі людського фактора у виробництві підтверджено результатами
економічних досліджень провідних вчених різних країн.

В даній курсовій роботі будуть розглянуті такі питання як поняття ринку
робочої сили, особливості його регулювання, сутність і причини
виникнення безробіття, проаналізовано форми та динаміку безробіття в
Україні, особливості регулювання безробіття в країнах із розвиненою
ринковою економікою, соціальний захист безробітних в Україні, заходи
щодо регулювання безробіття та забезпечення природного його рівня.

Об’єкт дослідження: безробіття як соціально-економічне явище.

Предмет дослідження: чинники та наслідки безробіття, методи його
регулювання тощо.

Робота складається зі вступу, основної частини, яка включає в себе шість
розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури.

Методи дослідження: літературний метод, методи аналізу, синтезу,
порівняння, статистичний метод, графічний метод, метод узагальнення та
ін.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні
підручники, спеціалізована економічна література тощо.

1. Поняття ринку робочої сили та його регулювання

Робоча сила — це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її
здатність до праці. Як головна умова виробництва у будь-якому
суспільстві робоча сила має весь час діяти. Цей процес дістав назву її
споживання. Інакше кажучи, споживання робочої сили є сама праця, її ще
називають «живою працею».

Праця — діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи
з метою задоволення її потреб. Вона є винятково якістю людини [8,
c.190].

Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі – це купа мертвих
речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з
робочою силою (особистий фактор). Лише жива праця спроможна воскресити з
мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва. А це означає, що
вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням,
виробничим досвідом, навичками до праці. Отже, особистий та речовий
фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої
взаємодії факторів виробництва виникає нова категорія – продуктивні
сили. Ще А.Сміт говорив, що праця є батьком багатства, а земля (природа)
його матір’ю.

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв’язаних ринків, які
охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють
між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і
пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає
змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні
рішення та погоджувати їх [10, c.62].

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів,
палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг,
житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів))
і ринок праці.

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із
купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є
сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.
Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та
умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу
обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник
працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі
соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку
держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як
зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих
розрізняють такі групи працездатних людей:

• особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу
(безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше
приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після
перерви в роботі);

• особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають
друге місце основної або додаткової роботи;

• особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому
шукають друге місце роботи [1, c.17].

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від
моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні
умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування
цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян,
вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість
самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього
недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили
змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для
ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування,
або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару “робоча сила” на ринку виступає підприємець, який має
все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці,
підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду.
Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби
існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється
розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність
працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам
працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у
робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на
підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як
тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що
тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на
яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну
[4, c.59].

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація
єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж
праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного
навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у
територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і
матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи
працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання
зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів
сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та
ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на
запитання, що вважати товаром на ринку праці: роботу силу, працю чи
послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на
ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних
якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і
послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об’єктом купівлі-продажу. Купівля товару
“робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила
називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником.
Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період,
залишаючись власником цього товару [10, с.83].

Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються
правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим
працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором
(контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов’язки
обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з
трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації
підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й
дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов’язаний
виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його
кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які
передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним
договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція.
Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит з боку всіх фірм,
організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу — це попит окремого роботодавця
(підприємця, фірми).

Він залежить від:

• попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий
ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу
силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

• стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу,
розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів
організації виробництва й праці тощо;

• якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю,
продуктивністю працівника;

• фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для
наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний
розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти
роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника,
тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які
впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його
стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих
місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у
створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також:
упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і
регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць;
застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого
працівника, відшкодування підприємству витрат, пов’язаних із пошуком,
навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання
зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання
робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників,
можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт [4, c.34].

Держава повинна економічно зацікавити підприємства брати участь у
забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення,
таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно
встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили
цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць,
організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна
політика, встановлення додаткового податку за використання праці
трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких
факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого
і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення,
особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на
кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з
урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Кон’юнктура ринку — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний
період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та
рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи кон’юнктури:

• трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції
праці;

• трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно
надлишок пропозиції праці;

• рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон’юнктури властивий тому чи іншому регіонові або
сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в
країні.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між
попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто
має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві
призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між
сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на
робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між
попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією [10, c.97].

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої
сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з
приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а
отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх
змісту.

На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об’єднують
працівників окремих галузей, а також профспілки, які об’єднують
працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною
плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з
одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства,
переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може
відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі —
переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без
підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з
підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки
підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають
специфіку його виробництва.

Профспілки об’єднують працівників підприємства незалежно від їхніх
професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому
ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності
використання трудового потенціалу.

Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов’язані. У країнах з розвинутою
економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.

Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії — добре
організований внутрішній ринок [6, с.19].

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про
існування відкритого і прихованого ринків праці.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це
насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке
перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а
також випускники державної служби професійного навчання. Друга,
неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися
на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними
структурами працевлаштування і професійного навчання.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і
в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з
причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації
колишніх економічних і виробничих взаємозв’язків.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які
називаються сегментами.

Сегментація ринку праці— це поділ працівників і робочих місць на
замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми
рамками.

Ознаками сегментації можуть бути:

• територіальне положення — регіон, місто, район тощо;

• демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад
населення;

• соціально-економічні характеристики — рівень освіти,
професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

• економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім
фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної
забезпеченості та ін.;

• психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність
до певних верств і прошарків суспільства тощо;

• поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін. [11, с.74].

2. Безробіття: сутність і причини виникнення

Безробіття – одне із найболючіших і найнебезпечніших
соціально-економічних явищ. Для конкретного працівника безробіття
означає відсутність або втрату роботи, основного, а можливо і єдиного
джерела матеріального забезпечення власного життя, а для сімейних людей
– і життя їх родини — дружини, дітей, батьків.

Для суспільства безробіття – це втрачені можливості виробництва певного
обсягу товарів і послуг. Воно виступає причиною зниження купівельної
спроможності населення, а отже і сукупного попиту. Падають обсяги
сукупних заощаджень, «міліють» джерела капіталу і інвестицій. Зростають
витрати коштів на допомогу по безробіттю, утримання малозабезпечених
сімей.

Безробіття у широких масштабах спричиняє соціальну і політичну
нестабільність, озлоблення, зневіру, відчай людей. З цього приводу
виникає соціальна нестабільність у суспільстві [7, с.35].

Усі ці та інші обставини визначають існування нагальної необхідності
з’ясування суті, причин виникнення та шляхи і методи подолання
безробіття, забезпечення повної зайнятості працівників.

Виходячи з цієї необхідності, економісти намагаються з’ясувати причини
виникнення, зростання та зниження безробіття, його суть та форми прояву.
З цією метою вони проводять наукові дослідження з питань безробіття. При
цьому, чим ширшого розмаху набуває безробіття,, тим більше виникає
теорій.

Існують найрізноманітніші концепції зайнятості. Більше того, в рамках
однієї і тієї ж концепції макроекономічного аналізу безробіття
(неокласична, марксистська, кейнсіанська) з’являються різні погляди щодо
причин та методів подолання неповної зайнятості.

За умов ринкової економіки причиною безробіття стає порушення рівноваги
на ринку праці. Пропозиція праці перевищує попит і частина працівників
не може продати свою робочу силу. В свою чергу, порушення рівноваги між
попитом на працю і її пропозицією зумовлюється більш глибокими
причинами.

Неокласична теорія ринку праці і безробіття ґрунтується на загальній
концепції ринкової рівноваги.

Неокласики вважають, що в ринкових умовах механізм конкуренції, система
гнучких і стабільних цін, заробітної плати є чинниками забезпечення
рівноваги попиту на працю та її пропозиції. Неповна зайнятість може мати
місце лише в короткостроковому періоді (період тривалістю до 3-х років).
Ринкова система настільки досконала, що вона виключає можливість
довгострокового безробіття. Довгострокові фази неповної зайнятості
існують лише тому, що не враховуються неокласичні теоретичні положення і
не виконуються їх рекомендації.

Праця, як особливий вид товару, прив’язана до особистості. Вона
включається в ринкову систему, яка обтяжується профспілками, союзами
підприємців, державним втручанням. До цього додаються «непрозорість»
ринку праці, недосконалість системи інформації. Саме ці обставини
призводять до появи замість вільної конкуренції на ринку праці
монопсоністичної чи монополістичної його моделей [8, с.54].

Марксизм стверджує, що причиною безробіття є капіталістичні виробничі
відносини, протиріччя між суспільним характером виробництва і
приватнокапіталістичною формою привласнення його результатів.

Період капіталізму умовно може поділити на два етапи. На першому з них
розвиток виробництва відбувається при незмінній органічній побудові
капіталу. В цьому випадку потреба капіталу в робочій силі і розмір
самого капіталу зростають пропорційно. Відповідно зростає і попит на
робочу силу. та заробітна плата. Спостерігається лише екстенсивний —
через збільшення чисельності працівників — спосіб зростання їх
експлуатації. Однак, прагнення до нагромадження рано чи пізно призводить
до скорочення попиту на робочу силу, а отже, і до зростання безробіття
та зниження заробітної плати.

На другому етапі розширеного відтворення нагромадження капіталу
супроводжується процесом зростання його органічної будови.
Співвідношення між постійним і змінним капіталом змінюється на користь
першого. Новий капітал залучає відносно менше додаткової робочої сили.
«Старий» капітал, відтворюючись в новій органічній будові, виштовхує
частину тих робітників, які раніше були ним зайняті. Ці дві тенденції
поєднуються в загальну, яка полягає в тому, що нагромадження капіталу
супроводжується зростанням кількості робітників, які втрачають
можливість продати свою робочу силу. Виникає і зростає надлишок робочої
сили, який К.Маркс назвав відносним перенаселенням. Частина робітників є
надлишковою не взагалі, а лише в зв’язку з наявністю капіталістичних
умов формування потреби капіталу в робочій силі. Остання визначається
прагненням отримати якнайбільший обсяг додаткової вартості [7, с.37].

Штучно створене перевищення пропозиції робочої сили над попитом створює
сприятливі умови для підвищення інтенсивності, продуктивності праці.
Надмірна праця зайнятих робітників є передумовою зростання їх резерву,
тобто безробіття. Зростанню безробіття сприяє також розорення дрібних
товаровиробників внаслідок конкуренції, економічних спадів і т. п.

3. Аналіз форм, динаміки і рівня безробіття в Україні

Отже, як було вже сказано вище, безробіття – це незайнятість у
виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу. В Україні
розрізняють наступні форми безробіття:

фрикційне (добровільне);

структурне;

циклічне;

сезонне;

приховане [15, с.92].

Проблема фрикційного безробіття – проблема тривалості
перебування певної кількості людей без роботи у проміжку, коли вони
залишили одну роботу і ще не влаштувалися на іншу. Для оцінки
величини фрикційного безробіття необхідно врахувати дві обставини:
кількість людей, що добровільно змінили роботу, і тривалість їх
перебування ” між роботами”.

Наприклад, нехай протягом року 6 % працездатних змінило
роботу і кожен з цих людей шукав нового місця приблизно місяць.
Тоді втрата зайнятості за рахунок фрикційного безробіття складає:

= 0,5%

Структурне безробіття, на відміну від фрикційного,
стосується зрушень лінії попиту на працю.

Розглянемо явище структурного безробіття на умовному прикладі.
Нехай ринок країни складається лише з ринку вчительських послуг.
Певного року, коли попит і пропозиція врівноважились, на ринку були
представлені 8 вчителів фізики і 2 – економіки. Наступного року
структура попиту змінилась: ринок потребував 4 викладачів фізики і 6 –
економіки.

На перший погляд, сукупний попит має залишатись незмінним адже
8+2=4+6. Але насправді попит зменшується і виникає безробіття, тому що
вчителі фізики не можуть одразу стати вчителями економіки. Таким чином,
другого року роботу матимуть лише 4 вчителі фізики і все ті ж 2 вчителі
економіки.

Циклічне безробіття прийнято розглядати як безпосередній наслідок
недостатнього попиту.

Особливих рис набуває безробіття у постсоціалістичних країнах. Це
невідповідність визнаного (офіційного) і реально існуючого безробіття
та у хронічному незаповненні вакантних робочих місць.

Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити
і специфікою його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки,
циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному
стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Так
само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне
безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація
військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене
передусім низькою зарплатою у державному секторі [1, с.105].

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні,
необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і
в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і
відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна
віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створення нових
робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і наявність тіньової
економіки, які в разі зняття адміністративних пут зможуть залучити
значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не
можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати і пов’язане з цим
обмеження попиту на працю.

Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в обсягах
виробництва у певних галузях (сільське господарство, риболовля,
туристичне обслуговування тощо). Технологічне безробіття викликається
впровадженням у виробництво нових “безлюдних” технологій. Ці форми
складають вимушене, або надлишкове безробіття [10, c.193].

Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про
приховане безробіття. Воно виникає тоді, коли існує часткова
зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень,
місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково
безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане
безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно
визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі
більше, ніж повністю безробітних.

Рівень безробіття визначається за такою формулою.

х 100

До складу робочої сили включають усіх працюючих і безробітних, які
активно шукають роботу (без дітей до 16 років*6, учнів, студентів,
інвалідів, пенсіонерів, домогосподарок, ув’язнених, недієздатних тощо).
Слід підкреслити, що до складу робочої сили не включають тих
безробітних, які втратили надію знайти роботу, а тому перестали її
шукати, чи тих, хто взагалі не бажає працювати*7. Це відповідно значно
занижує офіційний рівень безробіття.

Важливе значення має обчислення природного рівня безробіття:

Природне
безробіття

Природний рівень безробіття =
х 100

Обсяг
робочої сили

Цей рівень обчислюється для визначення обсягу втраченого для суспільства
внутрішнього продукту у зв’язку з безробіттям. Економісти визначають цей
втрачений продукт як відставання обсягу ВВП, яке показує на скільки
фактичний обсяг ВВП (ВНП) менший від потенційного ВВП (ВНП).

Неповна зайнятість – біда для економіки, вона є однією з причин
макроекономічної нестабільності. Тому держава намагається в рамках
антициклічного регулювання досягти рівня повної зайнятості, яка б
відповідала пропорціям макроекономічної динаміки. Таке регулювання
здійснюється через біржу праці (національну службу зайнятості) в рамках
насамперед кейнсіанської макроекономічної моделі.

Динаміку безробіття в Україні можна побачити на таблиці 1.

h

D

j

?

gdxUg

??g?у порівнянні з співпадаючим періодом минулого року скоротилося на
110,7 тис. і склало 1,6 млн. чол. При цьому вказаний рівень безробіття
серед населення у віці 15 – 70 років скоротилося з 7,9% до 7,4%, а серед
осіб працездатного віку з 8,5% до 8,0%. Ми бачимо, що рівень безробіття
поступово зменшується, але все ще знаходиться на досить високому рівні.

Далі розглянемо таблицю попиту та пропозицій робочої сили у 2007 році
(див. додаток Б, табл. 2).

Проаналізувавши таблицю 2 правомірно зробити такий висновок, що
кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній
службі зайнятості знижується з 823,2 тис. осіб у січні 2007 року до
615,4 тис. осіб у серпні 2007 року, а потреба підприємств у працівниках
на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад збільшується з
177,7 тис. осіб у січні 2007 року до 218,1 тис. осіб у серпні 2007 року.
Навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) знизилося з 5
осіб у січні 2007 року до 3 осіб у серпні 2007 року. Просліджується
позитивна динаміка, але незважаючи на це навантаження на 1 вільне робоче
місце залишається досить високим. Це також негативно впливає на
можливість працевлаштування студентської молоді та випускників ВНЗ.
Розглянемо таблицю 3 (див. додаток В).

Бачимо, що кількість безробітних випускників з 1999 року по 2006 рік
знизилась з 65,5 тис. осіб до 21,0 тис осіб відповідно.

На основі таблиці 3 побудуємо діаграму кількості зареєстрованих
безробітних (див. додаток Г).

Інформацію стосовно кількості зареєстрованих безробітних випускників
вищих навчальних закладів за причинами незайнятості в 2007 році можна
побачити в таблиці 4 (див. додаток Д).

4. Соціальний захист безробітних в Україні

Оскільки людина залишається без роботи через об’єктивні причини розвитку
ринкової економіки, то суспільство зобов’язане турбуватися про неї. Вище
викладені об’єктивні причини є і моральною, і юридичною основою для
допомоги безробітним. Турбота суспільства реалізується державою у
вигляді системи соціального захисту безробітних та членів сімей, котрі
знаходяться на їх утриманні. Така система визначається законодавством
кожної країни. В Україні її визначають Конституція України (ст. 46) і
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття».

В Україні соціальним захистом безробітних займається, в першу чергу,
Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на
випадок безробіття . Усі застраховані особи є членами цього Фонду.

Умовами виплати допомоги по безробіттю є обов’язкова реєстрація в
органах державної служби зайнятості особи як безробітної з восьмого дня
після подання і реєстрації письмової заяви та заведення картки
персонального обліку. На допомогу по безробіттю мають право особи
залежно від страхового стажу, які протягом 12 місяців, що передували
початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого
дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові
внески.

Розмір допомоги застрахованим особам визначається у відсотках до їх
середньої заробітної плати (доходу) залежно від страхового стажу:

до 2 років — 50 %;

від 2 до 6 років — 55 %;

від 6 до 10 років — 60 %;

понад 10 років — 70 %.

До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за
час роботи на умовах трудового договору до набрання чинності згаданого
закону про страхування на випадок безробіття.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття до
визначеного розміру:

перші 90 календарних днів — 100 %;

протягом наступних 90 календарних днів — 80 %;

у подальшому — 70 %.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати
360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного
віку (за два роки до настання права на пенсію) — 720 календарних днів.

Право на допомогу зберігається у разі настання перерви страхового стажу
з поважних причин, якщо громадянин після перерви протягом місяця
зареєструвався в державній службі зайнятості як безробітний. У даному
випадку поважними причинами є:

навчання денної форми (ПТУ, вузи, аспірантура тощо);

строкова військова служба;

здійснення догляду за інвалідом I групи або дитиною — інвалідом віком до
16 років, а також за пенсіонером, який потребує постійного нагляду.

Можуть бути і деякі інші причини, передбачені законодавством України.

Виплата допомоги припиняється у разі працевлаштування або поновлення на
роботі безробітного за рішенням суду. Тривалість виплати допомоги по
безробіттю може скорочуватися на строк до 90 днів при звільненні з
останнього місця роботи за власним бажанням, відмові від двох пропозицій
підходящої роботи або професійної підготовки, приховуванні відомостей
про працевлаштування на тимчасову роботу, при порушенні умов і строку
реєстрації та перереєстрації.

В Україні держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не
здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

жінкам, що мають дітей віком до шести років;

одиноким матерям, які мають дітей до 14 років або дітей-інвалідів;

молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх
школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової
військової або альтернативної служби та якій надається перше робоче
місце, дітям (сиротам), що залишилися без піклування батьків, а також
особам, котрі замінюють їм батьків (як виняток);

особам передпенсійного віку по досягненні 58 років чоловікам і 53 років
жінкам;

особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування таких громадян місцеві адміністрації, місцеві ради
за поданням центрів зайнятості бронюють в організаціях, незалежно від
форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості
робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами
зайнятості. Наприклад, на 2000 р. було заброньовано 132,5 тис. робочих
місць, [17, с. 156], хоч і не всі громадяни зазначених категорій були
працевлаштовані.

Умовами надання допомоги по частковому безробіттю є:

простій, який має невідворотній та тимчасовий характер, що триває не
менше місяця, але не перевищує шести місяців і не залежить від
працівника і роботодавця;

простій протягом місяця, охопивший не менше 30 % чисельності
працівників, у яких простої становлять 20 % і більше робочого часу.

У разі сезонного характеру простою та якщо працівник відмовився від
підходящої роботи або працює на другому підприємстві за сумісництвом чи
проходить альтернативну службу, допомога по частковому безробіттю не
сплачується.

Отже, соціальний захист безробітних і громадян, які частково або
повністю втратили працездатність, в Україні здійснюється шляхом
обов’язкового державного страхування. Відповідні страхові внески, в
основному, сплачують підприємства, але при страхуванні на випадок
безробіття їх сплачують також і наймані працівники. 

5. Аналіз регулювання безробіття в країнах з розвинутою ринковою
економікою

До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого капіталізму, для яких на той
період характерними були економічне зростання, повна зайнятість,
маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було
притаманне державне регулювання і великий вплив профспілок.

Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості, що
забезпечувалося політикою повної зайнятості та системою соціального
страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням
трудящих стабільними доходами через узаконення статусу профспілок та
їхніх прав, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують
процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки [8,
c.210].

Структурна перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку
супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття.
Це призвело до поширення концепції гнучкого ринку праці. Його можна
характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної
перебудови економіки.

Гнучкість ринку праці передбачає:

• оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку праці, тобто зміни
попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу,
структури, якості та ціни робочої сили;

• територіальну та професійну мобільність працівників;

• гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів
продукції, що випускається, у використанні нових форм організації
виробництва і праці, управління кадрами;

• різноманітність форм наймання і звільнення;

• різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

• гнучкість диференціації заробітної плати;

• гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

• різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

• різноманітність методів і форм зайнятості.

Деякі країни, зокрема Швеція, мають великий досвід у подоланні
структурного безробіття. Він засвідчує, що як запобіжні та протидіючі
безробіттю засоби ефективно спрацьовують:

а) гнучка система освіти, здатна орієнтуватись на змінюваний попит;

б) територіальна мобільність робочої сили;

в) бюджетно-податкова політика, спрямована на створення нових робочих
місць;

г) доступність інформації про стан ринку праці;

д) широка мережа закладів, де ведеться перекваліфікація працівників.

У Великій Британії, наприклад, зменшення регіонального безробіття
досягається через організацію “підприємницьких зон”, в яких усі
підприємства практично звільнені від сплати податку на нерухоме майно.
Практикується пільговий продаж державою муніципальних земель,
лібералізація правил забудови. Це сприяло підвищенню темпів зростання
зайнятості в цих регіонах [6, с.22].

У більшості країн світу порядок, процедури колективних звільнень
(скорочень), форми суспільного контролю і міри по пом’якшенню наслідків
звільнень для працівників встановлюються в законах, колективних
договорах і інших нормативно-правових актах.

Трудове право за кордоном, як правило, передбачає як підставу для
колективних звільнень працівників організаційні, економічні і
технологічні причини.

У всіх країнах встановлені певні критерії того, що вважати колективним
звільненням. Інші звільнення трактуються як механічна сума
індивідуальних, що утрудняє діяльність профспілок і представницьких
органів, знімає з працедавця обов’язки по повідомленнях, узгодженнях,
виплатах вихідної допомоги. Наприклад, в США про масове звільнення
свідчитиме не менше 50 звернень працівників підприємства за страховим
посібником з безробіття, поданих за 5 тижнів [4, с.117], в Германії —
20% працівників, звільнених протягом 30 днів, у Франції — два і більш за
працівників за місяць, в Бельгії 10% працівників протягом 60 днів [5,
с.219].

У більшості країн звільнення проводиться після завчасного попередження
працівників. Тривалість періоду між попередженням і звільненням частіше
залежить від категорії працівника, що звільняється, і варіюється для
робочих від одного тижня до трьох місяців; для службовців — від двох
тижнів до трьох місяців; для службовців вищого рангу — до тринадцяти
місяців [6, с.22].

Загальним для низки країн є обов’язок працедавця попередити профспілку
або представницький орган колективу підприємства про звільнення,
отримати його формальну згоду, а також провести переговори з органом
робочого представництва про можливості зменшення розмірів звільнень і
пом’якшення їх наслідків для працівників. Терміни попередження
коливаються від 1—2 до 4—16 тижнів [6, с.23]. У багатьох країнах про
скорочення чисельності персоналу також повинні бути повідомлені
адміністративні органи держави: міністерство праці, інспектор праці,
бюро по працевлаштуванню, іноді суд по трудових справах.

Підприємства різних країн відповідно до законодавства, практикою, що
склалася, або за власною ініціативою проводять ротацію кадрів,
використовують нетипові форми зайнятості і здійснюють інші заходи,
направлені на запобігання звільненням. Західна практика багата
прикладами здійснення таких мерів, як тимчасове звільнення, перенавчання
працівників, переклад на нижче оплачувану посаду при збереженні на
деякий час колишньої заробітної плати, переклад частини працівників на
режим неповного робочого часу, створення резервних груп працівників.

Ще однією важливою особливістю законодавства різних країн є закріплення
за підприємцями обов’язку надавати працівникам, що звільняються,
спеціальні грошові компенсації або сприяти виплаті допомоги з державного
фонду. У деяких країнах (наприклад, в Німеччині [6, с.24]) розмір
компенсації обмовляється в соціальному пакеті, а у разі розбіжностей
встановлюється в судовому порядку. Є країни, де такі виплати не
передбачені (у Франції [6, с.24]).

У 70-х роках ХХ в. у США і багатьох країнах Західної Європи посилилася
увага до питань працевлаштування і перенавчання переміщуваних робочих і
службовців, що втратили роботу у зв’язку із структурними змінами в
економіці. Значних успіхів в цій сфері вдалося досягти за рахунок
об’єднання зусиль органів державної і місцевої влади, підприємницьких
структур, профспілок. Допомога звільненим працівникам прийняла різні
форми: установа центрів професійного пристосування, фондів страхування
по безробіттю і гарантійних фондів, розробку і впровадження державних
програм пристосування і спеціальних процедур для організацій при
скороченні персоналу. У Росії наданням допомоги в пошуку роботи і
професійному навчанні займаються державні органи зайнятості, вони ж
проводять виплати посібників з безробіття.

Одним з найменш хворобливих методів звільнення є скорочення робочого
місця у зв’язку з відходом співробітника на пенсію. Достроковий вихід на
пенсію розглядається сучасними менеджерами як стимул добровільного
звільнення.

Низка країн (Великобританія, Німеччина, Франція, Бельгія, Іспанія,
Данія) для розширення зайнятості, скорочення безробіття серед молоді
прийняли законодавчі акти, що допускають зниження в певних випадках віку
виходу на пенсію через старість.

Окрім прямого звільнення персоналу в країнах з розвинутою ринковою
економікою існують непрямі і превентивні методи усунення неефективної
зайнятості організацій. Масові звільнення розглядаються сучасними
менеджерами як крайній захід, який прагнуть по можливості уникати.
Популярніше непряме усунення надлишку персоналу:

– відмова від продовження тимчасових трудових угод;

– скорочення практики лізингу;

– внутрішньофірмове переміщення кадрів;

– скорочення вакансій або припинення набору нових людей в компанію;

– безстрокові неоплачувані або частково оплачувані відпустки.

 

6. Заходи регулювання безробіття

та забезпечення природного його рівня

Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і
соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого
регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме
створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних
важливих заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру
ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій
незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального
захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю [9,
с.50].

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

• забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто
створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього
походження, соціального і майнового стану, расової і національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії,
реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх
здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів
та суспільних потреб;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю,
створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери
діяльності й робочого місця;

• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність
вакантних робочих місць;

• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують
соціального захисту;

• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості
населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і
професії, гарантії одержання доходів. Залежно від стану економіки та
ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів
регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації
економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього,
створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості
населення тощо;

• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

• організація громадських робіт;

• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

• розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і
надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка,
перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення
сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної
та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному
безробіттю, розв’язання кадрових завдань, пов’язаних із раціоналізацією
зайнятості.

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і
галузях народного господарства у масове важливим засобом активної
політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних
громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати
робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як
на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів
загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за
допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30-40%
рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт
мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного
транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки
некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і
спеціалістів, які не мали на той час роботи.

Основою організації громадських робіт є довгострокові регіональні
програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі
місця, населення залучається до громадсько-корисної праці в період
зниження попиту на робочу силу.

Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний
засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються
переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних
категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом’якшують гостроту
проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого
економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт
необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на той період,
коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт
означає не тільки зміну строків будівництва об’єктів, а й нагромадження
певних фінансових та матеріальних засобів [10, с.115].

В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є
безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно
створити реальні передумови для обґрунтованого вибору професії та місця
роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей
і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної
підготовки.

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація
спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді
шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих
матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової
участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і
ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації
урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через
роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм
сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії
населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і
специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою
ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості
населення, задоволення потреб громадян у праці [3, ст.20].

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” створено
Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та
використовується на державному і місцевому рівнях.

Головними функціями служби зайнятості є:

• аналіз ринку праці та інформування про його стан;

• трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні
підприємств робочою силою, а громадянам — в одержанні роботи;

• регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове
посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також
сприяння зайнятості;

• допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і
матеріальну підтримку на період безробіття;

• безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше
діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має
штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в
умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні)
установи сприяння зайнятості.

Висновки

Отже, з вищенаведеного можна зробити наступні висновки: безробіття слід
розглядати як явище, що засвідчує порушення рівноваги на ринку праці.
Щоправда, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми.
Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в
різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною
нормою.

Наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів
суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної
пропозиції.

Безробіття – це певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що
спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на
макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції.

Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись
на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний
рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

Безробіття, що формується різними потоками на ринку праці, складається з
двох частин: природного (нормального) рівня та рівня, що перевищує
природний. Величина природного рівня є змінюваною і формується низкою
зовнішніх чинників.

Встановлення безробіття на рівні, що перевищує природний, спричиняє
відхилення фактичного ВНП від потенційного (природного) ВНП, що міг би
бути створений. Зв’язок між відхиленням рівня безробіття від природного
та втратою ВНП відображений у законі Оукена. Існує два принципово
відмінних трактування безробіття: неокласичне та кейнсіанське.
Неокласичне, що є своєрідною конкретизацією класичного, пояснює
безробіття жорсткістю зарплати, негнучкістю цін і хибністю економічних
передбачень. Кейнсіанське трактування ґрунтується на ідеї
недостатності сукупного попиту.

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

• забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто
створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього
походження, соціального і майнового стану, расової і національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії,
реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх
здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів
та суспільних потреб;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю,
створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери
діяльності й робочого місця;

• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність
вакантних робочих місць;

• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують
соціального захисту;

• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості
населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і
професії, гарантії одержання доходів. Залежно від стану економіки та
ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів
регулювання зайнятості.

ДОДАТКИ

Додаток А

Таблиця 1. Динаміка безробіття в Україні за період

з 2000 року по I квартал 2007 року

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 I квартал 2007

У віці 50 –

70 років 2655,8 2455,0 2140,7 2008,0 1906,7 1600,8 1744,5 1515,0 1633,8

У працездатному віці 2630,0 2440,3 2128,6 1994,0 1888,2 1595,2 1743,6
1513,7 1632,7

Додаток Б

Таблиця 2. Попит та пропозиція робочої сили у 2007 році

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній
службі зайнятості, тис. осіб Потреба підприємств у працівниках на
заміщення вільних робочих місць та вакантних посад,

тис. осіб Навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду),
осіб

Січень 823,2 177,7 5

Лютий 838,2 174,4 5

Березень 803,1 194,6 4

Квітень 757,4 200,7 4

Травень 707,7 212,4 3

Червень 656,2 214,8 3

Липень 631,5 211,1 3

Серпень 615,4 218,1 3

Додаток В

Таблиця 3. Кількість зареєстрованих безробітних за причинами
незайнятості у 1999-2006 рр.

Роки Всього чоловік Випускники ВНЗ

1999 1174,5 65,5

2000 1155,2 56,4

2001 1008,1 44,6

2002 1034,2 38,6

2003 988,9 36,7

2004 981,8 34,8

2005 881,5 28,7

2006 759,5 21,0

Додаток Г

Діаграма 1. Кількість зареєстрованих безробітних в Україні

з 1999 по 2006 рр.

Додаток Д

Таблиця 4. Кількість зареєстрованих безробітних

на кінець звітного періоду

січень – березень 2007 рік січень – червень 2007 рік

тис. осіб у %

тис. осіб у %

до відповідного періоду 2006 року до підсумку

до відповідного періоду 2006 року до підсумку

Всього 781,6 85,5 100,0 640,0 85,4 100,0

випускники навчальних закладів 17,1 72,2 2,2 10,0 71,5 1,6

Додаток Е

Таблиця 5. Безробіття за причинами незайнятості, статтю та місцем
проживання у 2007 році

Показник Усього У тому числі

міське населення сільське населення

разом жінки чоловіки разом жінки чоловіки

Усього, тис. осіб 2937,1 2368,3 1174,3 1194,0 568,8 247,7 321,1

У тому числі % вивільнені у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією,
конверсією виробництва, скороченням штатів 41,8 43,0 45,9 40,2 36,7 44,3
30,9

звільнені за власним бажанням 26,4 27,1 25,7 28,5 23,2 16,8 28.2

демобілізовані з військової строкової служби 4,0 3,2 0,1 6,2 7,4 0,0
13,0

невлаштовані після закінчення основної середньої школи 2,5 2,1 2,1 2,1
4,4 7,0 2.3

невлаштовані після закінчення повної середньої школи 3,0 2,9 3,8 2,0
3,5 5,4 2,0

не влаштовані після закінчення ПТУ 5,4 4,7 4,7 4,8 8.1 9,9 6.7

Продовження Додатку Е. Таблиця 5

невлаштовані після закінчення ВУЗу та прирівняного до нього навчального
закладу 4,8 4,8 5,7 3,9 4,9 5,7 4.4

звільнені за станом здоров’я або переходом на інвалідність 1,8 1,9 1,3
2,4 1.2 0,7 1.7

звільнені у зв’язку з закінченням строку контракту або договору
наймання 5,7 5,7 5,5 5,9 5.9 5,7 6,0

інші 4,6 4,6 5,2 4,0 4.7 4,5 4,8

Додаток Є

Мал. 1. Основні сегменти сучасного ринку робочої сили

Список використаної літератури

Василъченко В.С. Ринок праці та зайнятість. — К., 2002

Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової
економіки. — К.: Основа, 2005

Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной экономики — К.:
Знание, 2004

Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. — М.: Экономика, 2002

Кисельов І.Я. Зарубіжне трудове право: Підручник. — М.: Норма — Інфра-М,
2004.

Кисельов І.Я. Сучасні тенденції правового регулювання нестандартних форм
зайнятості в країнах Запада // Праця за кордоном. — 2003. — № 1

Марон В. Проблема бідності: пошук вирішення // Людські ресурси. — 2002.
— № 1—2

Никифорова А.А. Рынок труда: занятость и безработица. — М.:
Международные отношения, 2002

Долишний М.И. Трудовые ресурсы производственных систем. — К.: Наукова
думка, 2005

Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. — К., 2002

Петюх В.М. Формування робочої сили в ринкових умовах. — К.: Знання, 2003

Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. — М., 2006.

Статистичні щорічники за 2000 – 2007 рр.

Стеценко С.Г., Швець В.Г. Статистика населення. — К.: Вища школа, 2003.

Эрэнберг Р.Д., Смит Р.С. Современная экономика труда. — М., 2002.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020