Ода вербі
(Світлиця, гості за столом, у вазах гілочки верби. Діти в українських
костюмах. У дівчаток віночки з гілочок верби).
Добрий вечір, люди добрі,
Ми зібрались у господі
Землю нашу величати.
Бо без верби і калини
Нема України.
1- й ведучий. Верба в Вкраїні в пошані здавна. Ще в давніх слов’ян вона
вважалася деревом священним, символ безперервності й постійності життя.
Саме верба символізує язичеського бога сонця Ярила, який подарував людям
вогонь. До наших днів зберігся звичай: у Вербну неділю освячували і
роздавали лозу. Після відправи в церкві «били» тих, хто проспав службу і
приказували:
«Не я б ‘ю, верба б ‘є,
Не бійся, не заб’є.
Віднині за тиждень
Буде Великдень».
Легенько били дітей, примовляючи:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
2- й ведучий. Здавна в Україні вірили, що верба володіє здатністю
відганяти всяку нечисть з людей і тварин. Після освячення, як правило,
вербу кладуть за ікону, де вона зберігається цілий рік. Нею
благо¬словляють худобу, виганяючи перший раз на пасовисько —- «щоб
нечисть не чіплялась”.
1-й ведучий. Ось і цю освячену вербу ми покла¬демо за ікону, щоб і в
нашій світлиці не було зла. (Дитина кладе гілочку освяченої верби за
ікону).
Ой, вербо, вербо, вербиченько,
Гнучка та висока,
Де вродилась і зросла ти
Сестро милоока ?
На Вкраїні народилась,
З Дніпра воду пила,
Людям нашим полюбилась.
Шану заслужила.
1-й ведучий. Чим же прислужилася нашому народові верба? Навіть важко
уявити українське село без цих одвічних супутників. Вербами обсаджували
дороги, ставки, піщані пагорби і береги річок, верболозом густо
заліснювали на волинському Поліссі плавні і болота. Не випадково навіть
у піснях йдеться про звичай висаджувати верби на огороді та в кінці
греблі. (Діти виконують пісню).
В кінці греблі шумлять верби.
Що я посадила,
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
Ой, немає козаченька —
Поїхав за Десну,
Сказав: «Рости дівчинонько на другую весну».
Росла, росла дівчинонька,
Та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька
Та й плакати стала.
Ой, не плачте, карі очі, —
Така ваша доля,
Полюбила козаченька,
При місяці стоя.
2-а ведуча. Верба кущилася всюди, хоч на ній, як це мудро підмічено в
прислів’ї, ніколи не росли груші. З 500 видів верб, які ростуть на нашій
планеті, 30 припадає на Україну. Серед найпоширеніших це такі види, як
біла верба, ламка, гостролиста або ше-люга, білолоз, попеляста або
вушката. Серед пісків найбільш полюбляє рости пурпурова верба, у лісах
та болотах — верболіз, на узліссях здебільшого зустрічається козяча, чи
не тому, що ранньої провесни густі кущі цього дерева були смаковитим
їством для домашніх тварин, і народилось прислів’я: їж, козо, лозу, коли
сіна немає!
2- й ведучий.
Чуєш, річка берег точить, Щось вода говорить нам, Щось вона сказати хоче
Вербам, нам і берегам.
3- й ведучий.
А Синявка-річка в’ється, Де зупиниться вода? То сумує, то сміється, То
вирує глибина.
1-й ведучий.
А над нею — сонце й грози,
Хмар невпинна череда.
Тільки знають верболози,
Що говорить їм вода.
(М. Сингаївський)
Учень. Найбільш верби прислужились річкам та ставкам. Важко знайти
річку, над якою б не росла верба. Міцно пустивши коріння в землю, верби
стримують зсув, не допускають підточування грунту водою. Коріння
проникає в землю на 2,5—3 метри і розростається в боки до 70 см за рік.
Верба стає справжньою помпою для відкачування води під час повені. Вона
с природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок та
озер. Не да¬ремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. А в
селах, де копають колодязь на куток, — на 10—15 дворів, люди у відра
кладуть невелику гілочку: це дезінфікує воду, поліпшує її смакові
якості. Літньої” пори під вербою прохолодніше, ніж під будь-яким іншим
деревом. Це пояснюється тим, що вона містить багато води. Верба очищає
не лише воду, а й повітря: кожне дерево на метрів 10 оточене непомітною
сіткою, де немає жодної хвороботворчої бактерії. А чи знаєте ви про
«лозошукачів»? З давніх-давен лю¬ди за допомогою лози визначали
місцезнаходження джерел, де можна копати колодязі. Якщо прихилити до
землі таку гілку, вербові листочки тягне додолу, на¬че їх притягує
магніт у місцях, де є джерела.
(Діти виконують пісню «Ой, верба, верба»).
Ой, верба, верба, де ти росла?
Що твоє містечко вода знесла ?
Ой, знесла, знесла тиха вода,
А я молода, як ягода.
В вишневім саду ночувала,
Різних пташок заслухала.
Соловей каже: тьох-тьох, тьох-тьох,
А зозуленька ку-ку, ку-ку,
За що ж я терплю таку муку?
:
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
