Ввічливість і турботливість
Мета: уточнити уявлення учнів про ввічливість, учити користуватись
ввічливими мовними формами (будь ласка, вибачте, добрий день, до
побачення); викликати бажання піклуватися про інших, виявляти чуйність і
турботливість; донести до свідомості дітей, ще найвища краса людини в
тому, що вона живе не тільки для себе, а всі свої сили, енергію, хист
віддає іншим людям.
Xід бесіди
Учитель. Сьогодні ми поговоримо з вами про те, як повинні поводитись
учні з дорослими, товаришами, учителями, батьками, сторонніми людьми,
тобто про ввічливість. Що, на вашу думку, означає слово «ввічливий»?
Читання вірша С. Погорєловського «Ввічливий».
Запитання:
1. Кого ж можна назвати ввічливим?
2. Пригадайте, які твори ви читали про ввічливість.
3. Чому хлопчикові всі відмовляли на його прохання?
4. Хто допоміг йому стати ввічливим?
5. Коли потрібно вживати «чарівне слово»?
6. Які ще ввічливі слова ви знаєте?
Учитель.
— Діти, я вам розповім про один випадок з Вітею і його сестричкою Олею,
а ви подумайте, як можна оцінити поведінку хлопчика .
«Прийшовши зі школи, Вітя сів читати книжку. До нього підійшла сестричка
Оля.
Вітю, дістань, будь ласка, з етажерки мою книжку.
Не заважай!—крикнув на неї Вітя.— Хіба ти не бачиш, що мені ніколи?
Пробач, Вітю, я більше не буду заважати,— сказала Оля й пішла до другої
кімнати, до своїх іграшок…»
? Як поводився Вітя? Що він повинен був зробити?
? Послухайте, як Галя ставилася до своєї матері.
«Сьогодні мама пізно повернулася з роботи, бо затрималася на зборах.
Вона зайшла до кімнати й помітила чорні сліди ніг, що вели у світлицю.
Прийшовши туди, побачила свою доньку Галю, яка сиділа в батьковому
кріслі й читала книжку. Біля крісла стояли її брудні туфлі, а на столі
лежали книжки, хліб, печиво.
— Галю, чому ти ввійшла в кімнату з брудними ногами? Чому не прибрала
зі столу? — запитала мама.
— Мені ніколи. Не займай мене. Я читаю цікаву книжку.
— Галю, поприбирай тут, а я піду приготую чай.
— А що ти завтра робитимеш?
— Завтра ж вихідний…»
1. Як можна оцінити поведінку Галі?
2. Що треба було зробити Галі?
3. Хто в нашому класі найввічливіший?
Зараз перевіримо. Вийди, Оксанко, в коридор, потім зайди в клас і,
додержуючи всіх правил ввічливості, попроси книжку.
(Оксана виконує завдання. Учні аналізують її поведінку).
Моральні задачі.
? Вчителька дає завдання Юркові:
— Піди, будь ласка, Юрку, в учительську й принеси журнал.
Покажіть, як це треба зробити.
? Черговому потрібно звернутися негайно до вчительки, а вона в
цей час розмовляє з батьком Оленки. Що треба зробити?
? Олег зустрівся в дверях з Надійкою. Що він повинен робити?
Гра «Ввічливі хлоп’ята».
Учитель розповідає, а діти хором вставляють ввічливі слова.
— Мама послала Маринку до тьоті Ліди за книжкою. Маринка
подзвонила у двері, зайшла в квартиру і сказала… (Добрий день). Тьотя
Ліда саме відпочивала, дівчинці стало незручно і вона сказала…
(Пробачте, будь ласка).
Тьотя Ліда дала дівчинці книжку. Маринка сказала… (Дякую, до
побачення) і пішла додому.
Учитель переказує дітям оповідання В. О. Сухомлинського «Здрастуйте»
«Дякую».
ЗДРАСТУЙТЕ
Лісовою стежкою йдуть батько і маленький син. Тиша. Сонце світить.
Стукає дятел. Дзюрчить струмок в лісовій глушині, Раптом син побачив:
назустріч їм іде бабуся з паличкою.
— Тату, куди йде бабуся? — запитав син.
— Побачити, зустріти чи провести,— відповів батько.
— Коли зустрінемося з нею, ми скажемо їй здрастуйте,— сказав батько.
— Навіщо їй казати це слово? — здивувався син.—Ми ж зовсім незнайомі.
— А ось зустрінемося, скажем їй здрастуйте, тоді побачиш, для чого.
Ось і бабуся.
— Здрастуйте,— сказав син.
— Здрастуйте,— сказав тато.
— Здрастуйте,— сказала бабуся і усміхнулася.
І син із здивуванням побачив: все кругом змінилось. Сонце засвітило
яскравіше. По верхів’ях дерев пробіг легенький вітерець, листочки
заграли, затремтіли. В кущах заспівали пташки — до цього їх не було
чути. На душі у хлопчика стало радісно.
— Чому це так? — запитав син.
— Тому, що ми сказали людині здрастуй, і вона усміхнулася.
ДЯКУЮ
Дрімучим лісом йшли два подорожні — дід і онук. Була велика спека,
подорожнім хотілося пити. Нарешті, вони підійшли до струмка. Тихо
дзюрчала холодна вода. Подорожні нахилилися, напилися. Дідусь сказав:
— Дякую тобі, струмочку.—Сказав це дідусь, дістав із сумки ложку і
викинув із струмочка кілька жмень мулу. Онук посміхнувся і спитав:
— Навіщо ви, дідусю, сказали струмку дякую? Він же мертва істота, не
ночує ваших слів, не відчує вашої подяки.
— Це так. Струмок нічого не почує. Коли б води напився вовк, він міг би
і не подякувати. Ми ж не вовки, а люди. Людина говорить дякую, щоб не
стати вовком.
? Разом з учителем діти аналізують оповідання.
Літературна вікторина. З якого твору цей уривок?
0
2
4
6
D
OeOUUe6
8
:
Ue8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
