.

Цінні папери як об’єкти цивільних прав (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
416 9135
Скачать документ

Цінні папери як об’єкти цивільних прав

Ринкова економіка неможлива без існування цінних паперів та їх
упорядкованого ринку. Тому вони є об’єктом специфічних правовідносин,
які детально врегульовані загальним і спеціальним законодавством і
знаходяться під контролем держави. До загального відноситься ЦКУ, а до
спеціального – поточні законодавчі акти.

Поняття, значення та ознаки цінних паперів

Розвиток товарно-грошових відносин, активна торгівля як в межах так і
поза межами країни завше зумовлює розробку дієвого механізму
кредитування та платежів, мобілізації фінансових ресурсів для залучення
якомога більшого кола учасників цивільного обігу. Саме такими
інструментами являються цінні папери, які являються невід‘ємними
елементами будь-якої розвиненої ринкової економіки. Їхня здатність в
ряді випадків заміняти гроші чи товари призвело до широкого
розповсюдження, пришвидшення цивільного обігу та надання йому
стабільності та гнучкості.

У відповідності з ч. 1 ст. 194 ЦК цінним папером є документ
встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або
інше майнове зобов‘язання і визначає взаємовідносини між особою, яка
його випустила (видала) і власником та передбачає виконання зобов’язань
згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що
випливають з цього документа, іншим особам.

Відповідно до наведеного визначення можна виділити ряд ознак цінних
паперів.

Більшість цивілістів (Є.О. Суханов, А.Г. Калпін, О.І. Масляєв) солідарні
в тому, що найбільш значимою рисою цінних паперів є те, що вони являють
собою тісний зв‘язок цінного паперу та втіленого в нього права. За
висловлюванням Є.О. Суханова “в силу такого зв‘язку майнове право існує
лише в формі паперу, і як наслідок, передання (відчуження) паперу
являється переданням самого права, а його втрата –припиненням права.

Проте не варто ототожнювати право власності на цінний папір та право
власності на папір як річ. За характером правовідносини власності на
папір як річ носять абсолютний характер з витікаючими звідси наслідками
(невизначене коло зобов‘язаних суб‘єктів, пасивність обов‘язку
невласників і ін.). Цінний папір будучи втіленим на папері як
матеріальному носії захищений знаками захисту, реквізитами та іншими
формальними атрибутами також може розцінюватися як об‘єкт абсолютних
правовідносин власності. Проте юридичне значення має не сам матеріальний
носій – папір, а оформлене в ньому право. Наприклад, вартість самого
носія може бути 50 копійок, куди включаються витрати на його
виготовлення та оформлення, а посвідчене в ньому право може оцінюватися
в мільйони гривень.

Ця обставина є однією з причин невизнання цінних паперів речами як
одного з видів об‘єктів цивільних прав, і наведеному судженню є і інші
докази.

Допускаючи визнання цінного паперу річчю, його випадкова загибель
(спалення, розкладення, дія хімічних факторів) повинні означати і втрату
тих прав, які ним посвідчені, адже за аналогією загибель будь-якої речі
(напр. автомобіля) веде до припинення права власності на неї.

Крім цього, визнання цінного паперу річчю вимагає наявності його
матеріалізованої форми. Проте в високотехнологічних державах виникли і
активно розвиваються т. звані бездокументні цінні папери які не мають
матеріалізованого вираження а існують віртуально – в вигляді електронних
написів, тому в подальшому цілком ймовірна ситуація, коли взагалі
поняття „цінний папір” відімре.

Розглядаючи проблему „бездокументних цінних паперів” Є.О. Суханов
зазначав, що „посвідчуванні традиційними цінними паперами права при
зникненні „права на папір” через причину відсутності самого паперу
отримують цілком самостійне значення. Розуміється, що вони залишаються
правами вимоги, а не приймають на себе властивості речей”. Проте вони не
втрачаються, адже в більшості випадків є можливість отримати дублікат
цінного паперу за реєстром, який ведеться щодо обліку емісії та
прийняття цінних паперів до виконання.

Аналізуючи ознаки цінних паперів варто відмітити ознаку ліберальності,
яка означає, що традиційною формою цінного паперу є письмова форма. Вона
вказує на можливість вимагати за цінним папером лише те, що в ньому
посвідчено та записано. Незалежно від документальної чи бездокументної
форми цінного паперу права вимоги, які він посвідчує фіксуються у
письмовій, а не усній чи конклюдентній формі. В електронному вигляді
письмова форма виражена в вигляді придатних до сприйняття і читання
символів і суттєво відрізняється від традиційних письмових документів.

Тісно пов‘язана з ознакою ліберальності ознака формальності цінного
паперу, відповідно з якою цінний папір вважатиметься дійсним лише за
умови дотримання ряду необхідних реквізитів. Ч.2 ст. 196 ЦК України
чітко зазначає, що документ, який не містить обов‘язкових, встановлених
законодавством для того чи іншого виду цінних паперів реквізитів і не
відповідає визначеній формі не є цінним папером.

Презентаційний характер цінного паперу, як наступна ознака, необхідний
для того, щоб легітимувати кредитора в якості носія права і щоб
зобов’язана особа була впевнена, що вона виконує своє зобов‘язання
належній особі. Пред‘явлення цінного паперу належній особі є необхідною
умовою безперешкодної реалізації вираженого в нім права.

Абстрактність як ознака властива більшості цінних паперів. Це означає,
що вимога, в підтвердження якої виданий цінний папір не пов‘язана з тією
підставою, у зв‘язку з якою він був виданий. Це робиться для підвищення
обігоздатності та надійності цінного паперу. Наглядним прикладом може
бути ситуація, коли фізична особа-підприємець при відсутності коштів для
оплати за договором купівлі-продажу товару видає вексель на суму,
еквівалентній вартості купленого товару. В такому разі виданий вексель
буде вільно знаходитися в обігу, індосуватися, авалюватися незалежно від
виконання та існування укладеної угоди. Нормативним вираженням цього
принципу є ч. 2 ст. 198 ЦКУ яка не допускає відмови від виконання
зобов‘язання, посвідченого цінним папером з посиланням на відсутність
зобов‘язання або його недійсність. Це правило діє і тоді, коли в самому
цінному папері вказана підстава його видання, яка в майбутньому може
бути визнаною недійсною чи заперечуватися.

Виділяють ознаку автономності, суть якої зводиться до того, що особа,
яка придбала на законних підставах цінний папір володіє такими ж правами
вимоги як і особи, які володіли цінним папером до його відчуження.
Іншими словами, індосація цінного паперу, незалежно від того, скільки
разів вона здійснювалася ніяким чином не впливає на об‘єм та зміст
вимог, які були відображені в цінному папері при його виданні.

Публічна достовірність будучи важливою ознакою цінного паперу полягає в
тому, що проти держателя цінного паперу не можуть бути висунені
заперечення, які ґрунтуються на відносинах з його попередниками.
Учасники правовідносин з цінними паперами повністю зберігають свої
права, незалежно від того, чи брали вони участь у всіх відносинах з
цінним папером які мали місце. Наявність всіх передбачених законом
реквізитів достатньою підставою того, що держатель цінного паперу може
пред‘явити його до виконання, оскільки гарантом цьому є Закон.

Види цінних паперів

На фондовому ринку України в обігу знаходиться велика кількість цінних
паперів різної номінальної вартості, найменування з майновими вимогами
різного характеру. Така їх кількість вимагає встановлення певних
критеріїв, у відповідності з якими всі наявні цінні папери можна
згрупувати. це необхідно для попередження неправильного визначення виду
цінного паперу та вимог які у ньому містяться, а також для правильного
застосування цивільного законодавства, оскільки для певних груп і
категорій цінних паперів у законодавстві встановлений спеціальний
порядок володіння та пред’явлення вимог, які підтверджуються цим
папером.

Першим класифікаційним критерієм, який передбачений у ст.1 ЗУ „Про цінні
папери та фондову біржу” (далі Закон про цінні папери) у відповідності з
яким всі цінні папери поділяються на іменні, ордерні та на пред’явника є
ознака приналежності прав, які посвідчуються цінним папером. Така
класифікація впливає на оборотоздатність цінного паперу, а віднесення
цінного паперу до однієї з трьох перелічених груп вказує на те, яка
особа може застосовувати вимоги, які в ньому вказані. Відповідно до
цього поділу права можуть належати а). будь-якому пред’явнику цінного
папера, б) названій в цінному папері особі; в). названій в цінному
папері особі, яка може самостійно здійснити ці права чи своїм
розпорядженням призначити іншу особу.

Цінні папери на пред’явника вільно обертаються на фондовому ринку, через
що володіють підвищеною обігоздатністю. У них не вказується особа, якій
слід провести виплату при пред’явленні цінного паперу до оплати, а
вповноваженою особою на реалізацію вираженого права є будь-який законний
утримувач цінного паперу. Такі папери не вимагають ідентифікації
володільця і не реєструються на ім’я утримувача. Права за
пред’явницькими цінними паперами передаються від однієї особи до іншої
шляхом простого (фактичного) передання без здійснення будь-яких
формальностей. В якості типових прикладів цього виду цінних паперів
можуть бути державні та комунальні облігації, банківські ощадні книжки
на пред’явника, приватизаційні чеки ін.

У відповідності з ч. 2 ст. 1 Закону про цінні папери іменними вважаються
цінні папери, які передаються шляхом повного індосаменту. Ч.4 ст. 197 ЦК
говорить, що права, посвідчені іменним цінним папером передаються в
порядку цесії, і особа, яка передає право за цінним папером відповідає
лише за недійсність вимоги посвідченої папером і не відповідає за її
невиконання. Роз’яснюючи норми законодавства можна сказати, що цінний
папір видається на ім’я визначеної особи, яка і може здійснити виражене
право. Це не виключає можливості передання такого цінного паперу іншим
особам, але передання вимог, посвідчених іменним цінним папером вимагає
ряду спеціальних формальностей і процедур (здійснення передавального
напису (індосаменту), через що обігоздатність іменних цінних паперів в
порівнянні з цінними паперами на пред’явника досить низька). Як приклад
до цієї групи можна віднести акції, чеки, зберігальні сертифікати.

Ордерними вважаються цінні папери у яких права, передбачені в них може
здійснити лише особа яка названа в цьому папері або особа, яка
призначена розпорядженням (наказом) особи, на ім’я якої видавався цінний
папір. Цей вид цінних паперів видається на ім’я першого набувача, який в
змозі здійснити передбачене право як самостійно, так і вповноважити на
його здійснення іншу особу. В даному випадку існує досить проста
процедура передання прав, яка реалізується шляхом здійснення
передавального напису (індосаменту) який може бути як ордерним так і
бланковим. При здійсненні ордерного напису володілець ордерного цінного
паперу своїм наказом уповноважує конкретну особу яка може використати
передбачене право. Бланковий напис здійснюється без встановлення особи і
означає, що пред’явити цінний папір до оплати може будь-яка особа, тому
можна сказати, що оформлення бланкового індосаменту фактично перетворює
ордерний цінний папір на пред’явницький.

Передавальних написів може бути необмежена кількість. У таких випадках
законним володільцем, який буде вправі вимагати здійснення передбаченого
цінним папером права буде особа, ім’я якої в ряді індосаментів стоїть
останнім. Якщо був здійснений бланковий індосамент то пред’явити цінний
папір до виконання може будь-який його законний володілець.

Ордерні цінні папери в порівнянні з пред’явницькими та іменними
характеризуються більшою надійністю. Це пояснюється зокрема тим, що в
ордерних цінних паперах особа, їх індосувала відповідає не лише за
дійсність вимоги, але і за здійснення посвідченого в них права (ч. 5
ст.197 ЦК). саме тому володілець такого цінного паперу вправі вимагати
виконання за цим папером як у особи яка його видала, так і у всіх осіб
які його індосували і до того ж у відповідності з ч. 1 ст. 198 ЦК ці
особи відповідають перед законним володільцем ордерного цінного паперу
солідарно. Звільняються від обов’язку відповідати за виконання
підтвердженої в цінному папері вимоги особи, які при здійсненні
індосаменту зробили спеціальне застереження „без звороту на мене”.
Щоправда, такий напис впливає на зниження ринкової ціни цінного паперу,
за якою він відчужується особою яка здійснила таке застереження,
оскільки вказана особа вибуває з ряду солідарних відповідачів, які
відповідають за здійснення передбаченого цінним папером права. Найбільш
яскравим прикладом цього виду цінних паперів є вексель.

ЦК України у ст. 195 також здійснює групування цінних паперів у
залежності від характеру вимог та змісту прав які в них містяться:

пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі,
надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і отримання
частини прибутку, зокрема в вигляді дивідендів та частини майна при
ліквідації емітента (корпоративні права);

боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають
зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до
зобов’язання;

похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом
на придбання чи продаж цінних паперів і інших фінансових та (або)
товарних ресурсів;

товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право
розпорядженням майном, вказаного у цих документах.

Іншим класифікаційним критерієм, передбаченим ЦК (ч. 2 ст. 195) є форма
випуску цінних паперів, відповідно до якого цінні папери можуть
випускатися як в документарній так і в бездокументарній формі. Це
положення дублюється в ст. 4 ЗУ „Про Національну депозитарну систему і
особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Цінним папером
у безпаперовій (бездокументарній) формі є засвідчення у письмовій формі
та/або на електронних носіях майнових прав, що провадить уповноважена
особа (реєстратор та/або зберігач цінних паперів), яка в установленому
порядку фіксує зазначені майнові права і несе відповідальність за
достовірність та збереження відповідних записів у облікових реєстрах
(Наказ “Про затвердження Тимчасового положення про депозитарії та
депозитарну діяльність” від 21.05.1996 N 117). Цінним папір у паперовій
(документарній) формі є грошовий документ, складений у встановленій
законодавством формі з додержанням відповідних реквізитів випуску та
технології виготовлення, що засвідчує майнові права, здійснення яких
можливе тільки у разі його пред’явлення.

У залежності від емітента цінних паперів їх можна розділити на:

цінні папери, емітовані особами публічного права (державою і
комунальними органами);

цінні папери, емітовані особами приватного права (як фізичними так і
юридичними).

Термін обігу цінних паперів також може бути підставою їх поділу, у
відповідності з яким цінні папери можна розділити на :

цінні папери без встановленого терміну обігу, які виконуються в момент
їх пред’явлення (акції, векселі);

цінні папери з встановленим терміном обігу (облігації, казначейські
зобов’язання держави), які в свою чергу можна розділити на
довгострокові, середньострокові та короткострокові.

О.П. Сергєєв та Ю.К. Толстой в залежності від того, на яких підставах
здійснюється випуск цінних паперів пропонують розрізняти емісійні та
неемісійні цінні папери. До неемісійних автори пропонують відносити ті
цінні папери, які випускаються в „штучному” порядку та і закріплюють за
їх володільцями індивідуальний об’єм прав. Натомість емісійні цінні
папери закріплюють сукупність майнових і немайнових прав, що підлягають
посвідченню, уступці і безумовному здійсненню з дотриманням встановленої
форми, розміщуються випусками та мають рівні об’єм та терміни здійснення
прав всередині одного випуску незалежно від часу придбання цінного
паперу (акції, облігації).

Можна також здійснювати класифікацію і за іншими критеріями (ринкові і
неринкові цінні папери, з фіксованим і плаваючим доходом, основні,
допоміжні та похідні і ін.) оскільки ринок наповнений різними цінними
паперами, але важливе юридичне значення матиме поділ, який був
здійснений.

Характеристика окремих видів цінних паперів

Акції. Одними з найпоширеніших видів цінних паперів, які сьогодні
знаходяться в обігу є акції, що зумовлено проведенням приватизації
об’єктів державної власності і розвитком кількості підприємницьких
товариств. Цей вид цінних паперів дає їх власникам найменш ризиковий та
простий спосіб участі в діяльності товариств і отримання прибутку іноді
навіть не приймаючи участі в управлінні ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону про цінні папери арією визнається цінний
папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у
статуті товариства і право на участь в управлінні ним, дає право його
власникові на отримання частини прибутку в вигляді дивідендів, а також
на участь в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Наведене визначення дозволяє прийти до висновку, що ці цінні папери
дають їх власникам дві групи повноважень: управлінські (корпоративні) та
права вимоги (зобов’язальні).

Що стосується видів акцій, то акції можуть бути іменними та на
пред’явника. Щодо володіння останніми, то ч. 2 ст. 4 Закону про цінні
папери встановлює перевагу на володіння акціями на пред’явника на
користь юридичних осіб, держави та комунальних органів.

Відносно порядку обігу і можливості поширення, акції розділяються на
акції, які вільно поширюються та перебувають в обігу (акції ВАТ) та з
обмеженим порядком обігу та поширення (акції ЗАТ). Суть такого поділу
полягає в тому, що акції другої групи розповсюджуються серед засновників
товариства та або обмеженого кола осіб, кількісний та персональний склад
яких чітко визначений, не можуть розповсюджуватися шляхом підписки,
купуватися та продаватися на біржі (ч. 1 ст. 25 ЗУ „Про господарські
товариства”).

Щодо об’єму прав, якими володіє власник, то акції можна розділити на
прості та привілейовані. Власники простих акцій мають право на прийняття
участі в управлінні товариством, яке здійснюється через Загальні збори
акціонерів, і отримання дивідендів. Варто сказати, що дивіденди
нараховуються за результатами роботи товариства відповідно розміру
отриманого прибутку, тому можуть виникати ситуації, коли через збиткову
діяльність товариства дивіденди не нараховуються. Як правило, у простих
акціях розмір дивідендів не є фіксованим і залежить від ефективності
діяльності товариства.

Інша ситуація з привілейованими акціями. Їх власники володіють
переважним правом на отримання дивідендів. До того ж ці акції можуть
випускатися з встановленням фіксованого у відсотковому відношенні
розміру отримуваних дивідендів. За такими акціями виплата дивідендів
здійснюється незалежно від розміру отриманих прибутків (його взагалі
може не бути), і якщо прибуток недостатній для виплати дивідендів у
фіксованому розмірі то недостатня сума береться з резервного фонду
товариства. Ч.7 ст. 4 Закону про цінні папери встановлює, що в випадку
перевищення розміру дивідендів, які підлягають сплаті по простих акціях,
над сумою дивідендів які припадають на привілейовані акції, власникам
останніх може бути здійснена доплата до розміру дивідендів, виплачених
іншим акціонерам. Ще однією особливістю привілейованих акцій є те, що їх
власники мають право пріоритетної участі в розподілі майна товариства в
разі його ліквідації. Проте у відповідності з ст. 155 ЦК частка
привілейованих акцій в загальному обсязі не може перевищувати 25%
статутного капіталу АТ.

За загальним правилом власники привілейованих акцій не можуть приймати
участі в управлінні АТ, проте у статуті товариства може бути обумовлено
про відступ від даного правила.

Акціонери, акції яких дають їм право голосу на Загальних зборах
акціонерів товариства володіють правом голосу, який, як правило,
формується за принципом „одна акція – один голос”, тому, наприклад,
особа, яка володіє 40% акцій товариства умовно володітиме 40 голосами із
100. Власники 50 і більше відсотків акцій володіють так званим
контрольним пакетом акцій, і практично можуть одноособово впливати на
прийняття більшості рішень.

Варто більш детально звернути увагу на природу прав, які закріплені в
акціях. До моменту прийняття ЦК України ЗУ „Про власність” всупереч
Конституції України розрізняв 3 форми власності, серед яких була і
колективна форма, суб’єктами якої визнавалися акціонерні товариства,
інші господарські товариства та їх об’єднання (ч. 2 ст. 20).

Саме через це були підстави розцінювати відносини між акціонерами і
товариством як речово-правові, що неправильно. Прийнятий ЦКУ розставив
всі крапки над „і” визнавши АТ як і всі підприємницькі товариства
суб’єктами права приватної власності. Такий стан речей дозволяє впевнено
говорити, що акція як цінний папір посвідчує права вимоги акціонера до
юридичної особи а не речово-правові чи інші відносини. Це пояснюється
тим, що при переданні акціонером грошей чи іншого майна у статутний фонд
підприємницького товариства він втрачає право власності на передане
майно і взамін набуває зобов’язально-правові та корпоративні права.
Приватним власником переданого майна стає юридична особа, яка взамін
бере на себе зобов’язання з виплати дивідендів та повернення майна при
її ліквідації. Це дозволяє володіти, користуватися та розпоряджатися
переданим майном не акціонеру а товариству як організації, з майном
відокремленим від її засновників та учасників.

Загальний порядок випуску, розповсюдження, відкликання акцій
регламентується Законом про цінні папери та ЗУ „Про господарські
товариства”. Конкретні ж умови та особливості встановлюються статутами
товариств.

Векселі. З давніх часів вексель застосовувався як зручний засіб
оформлення розрахункових відносин, засіб платежу та отримання кредиту,
який надавався у продавцями покупцям в вигляді відстрочки сплати грошей
за отримані товари.

Стаття 21 Закону про цінні папери вексель визначає як цінний папір, який
засвідчує безумовне зобов’язання векселедавця сплатити після настання
строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Як цінний папір вексель має притаманні йому ознаки. Безумовність
векселя означає, що обіцянка чи наказ сплатити грошову суму не можуть
бути обумовленими якимось обставинами. Як зазначає О.О. Вишневський,
безумовність векселя зовсім не означає вексельний текст взагалі не може
містити будь-якої умови … а означає безумовність наказу чи обіцянки
сплатити грошову суму.

Абстрактність як ознака означає, що вексель дійсний незалежно від того,
чи існує підстава що породила вексельне зобов’язання, тобто це
самостійність вексельного зобов‘язання, відрив його від тієї угоди яка і
зумовила його видачу.

Формальність векселя вимагає для дійсності даного цінного паперу
дотримання цілого ряду реквізитів яка означає, що недотримання письмової
форми відсутності перед законодавством реквізиту має наслідком
позбавлення вексельної сили і зобов‘язання які він посвідчує.

Щодо видів, то законодавець розрізняє простий і переказний векселі.
Простим векселем являється документ, який містить нічим не обумовлене
зобов‘язання векселедавця сплатити певну грошову суму векселедержателю
чи особі, на котру вкаже векселедержатель.

Перевідний вексель, який набув більшого розповсюдження являється
документом який містить просту і нічим не обумовлену пропозицію
векселедавця другій особі – платнику сплатити певну грошову суму
векселедержателеві чи особі, на яку він вкаже.

Таким чином на відміну від простого в перевідному векселі приймає участь
не дві, а три особи: а) векселедавець, який виписує вексель; б)
векселедержатель, на ім’я якого виписаний вексель і пред‘являє його до
сплати.

Являючись типовим прикладом ордерного цінного паперу вексель передається
з допомогою передавальних написів – індосаментів, кількість яких не
обмежується і як в будь-якому ордерному цінному папері особа яка
передала вексель не вибуває остаточно з вексельних правовідносин а
продовжує відповідати за дійсність та платіж за векселем на умовах
солідарної відповідальності з векселедавцем та особами які індосували
вексель.

Хоча солідарна відповідальність всіх акцептантів векселя з кожним
наступним індосаментом підвищує його надійність, в ряді випадків
необхідні додаткові надійні гарантії. У вексельному обігу для більшої
надійності сплати за векселями застосовується авалювання векселів. У
вексельних правовідносинах окрім індосантів які являються безпосередніми
його учасниками допускається можливість участі сторонніх вексельному
обігу осіб – авалістів, які виконують функції поручителів і беруть на
себе зобов‘язання відповідати в тому ж об‘ємі що і особа, за яку вони
поручилися. В випадку неоплати векселя векселедержатель має право
вимагати його оплати окрім індосантів і векселедавця у аваліста, який
виконавши свій обов‘язок по сплаті автоматично стає учасником
вексельного обігу та вексельним кредитором.

Незалежно від того скільки індосаментів було здійснено на векселі, кожен
з індосантів, який сплатив за векселем суму, стає кредитором по
відношенню до інших і ця процедура здійснюється до тих пір, поки остання
зобов‘язана особа не сплатить вексель чи буде об‘явленою
неплатоспроможною.

Окрім авалювання векселів, яке являється відплатною послугою з цими
цінними паперами можуть також здійснюватися операції по їх обліку,
доміляції та інкасуванню.

&

Облігації. Облігації також являються доволі поширеним видом цінних
паперів які знаходяться в обігу на фондовому ринку. У відповідності з
ст. 10 Закону про цінні папери облігація – цінний папір, який засвідчує
внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов‘язання
відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у
передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не
передбачене умовами випуску). Цей же нормативний акт розрізняє два види
облігацій: а) облігації внутрішніх та місцевих позик; б) облігації
підприємств. Щоправда, визнання підприємств суб‘єктами видачі облігацій
суперечить ЦК України, оскільки ст. 191 ЦК підприємства розглядає не як
суб‘єктів, а в якості об‘єкта цивільних правовідносин. Тому правильно
буде говорити облігації юридичних осіб.

По-суті, облігація відображає відносини позики між її власником, який
являється кредитором, та особою, яка виступає емітентом облігації і
виступає боржником. На відміну від акцій облігація дає право здійснювати
вимоги лише майнового характеру, тоді як акція надає і корпоративні
права. До того ж, облігація – цінний папір, який в переважній більшості
має обмежений термін обігу і передбачає окрім повернення позики також
фіксований у відсотковому відношенні дохід, тоді як акція має
необмежений період обігу і не завше гарантує власникові фіксованого
дивіденд (окрім привілейованих акцій). До того ж при ліквідації
особи-емітента акцій та облігацій першочергово здійснюються розрахунки
за облігаціями з виплатою всіх відсотків по них, а після повного
розрахунку – з акціонерами та іншими кредиторами.

Метою випуску облігацій є потреба у отриманні і мобілізації тимчасово
відсутніх коштів для здійснення певних програм, проектів чи планів.
Типовим прикладом є випуск у 2003 році ДП „Укрзалізниця” облігацій для
залучення коштів на побудову ділянки „Жашків – Одеса” першого в Україні
швидкісного автобану. Таким чином продаючи високоліквідні облігації
підприємства-монополіста українським банкам держава отримує кошти для
реалізації свого стратегічного проекту.

Як правило, державні та місцеві облігації випускаються для поповнення
відповідних бюджетів, фінансування широкомасштабного будівництва,
здійснення реформ. Держава може випускати облігації як від власного
імені в особі Міністерства фінансів, так і від імені конкретних її
органів (Міністерство транспорту, Міністерство промислової політики,
ін.). Не виключається можливість отримання державою кредитів від НБУ під
відсоток з наступним його поверненням. Саме тому держава і випускає
облігації, кредиторами за якими виступають приватні особи.

Наступною метою випуску державних облігацій є залучення іноземних
інвестицій та валюти. Облігації, емітовані державою володіють підвищеною
надійністю, оскільки виплати за ними можуть здійснюватися з Державного
бюджету, що зацікавлює іноземних інвесторів вкладати кошти в національну
економіку. Ще однією метою випуску є стримання росту інфляційних
процесів.

Приватні юридичні особи випускають облігації при необхідності в коштах
для розширення та оновлення виробництва, впровадження високих технологій
та реалізації перспективних проектів.

Продовжуючи розгляд видів облігацій варто відзначити, що облігації
державних позик можуть бути як внутрішніми так і зовнішніми
(розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках та можуть
деномінуватися в іноземній конвертованій валюті)(Глава 3-1 Закону про
цінні папери). За ступенем забезпеченості облігації бувають забезпечені
і незабезпечені. При забезпечених облігаціях емітент гарантує виконання
своїх зобов‘язань як у частині повернення суми боргу, так і виплати
відсотку по них. Це робиться шляхом застосування заходів забезпечення
виконання зобов‘язань. Незабезпечені облігації ніякими засобами не
забезпечуються, тому являються більш ризикованими щодо інвестицій, що
компенсується більш високими розмірами відсотків за ними в порівнянні з
забезпеченими.

Облігації можуть бути також паперові та безпаперові, іменні та на
пред‘явника, з вільним та обмеженим обігом, з відкладним чи викупним
фондом.

Казначейські зобов‘язання України. Ще одним видом цінних паперів,
передбачених гл. 4 Закону про цінні папери є казначейські зобов‘язання
України, під якими розуміються вид цінних паперів на пред‘явника, що
розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення,
засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету та
дають право на отримання фінансового доходу.

Даний вид цінних паперів являється засобом наповнення Державного бюджету
України шляхом акумулювання вільних коштів фізичних осіб. Проте
сьогоднішній низький рівень доходів більшості населення України не дає
змоги людям накопичувати гроші та вкладати у ці цінні папери. До того ж,
систематичні недоїмки бюджету не вселяють довіри вкладати гроші у
казначейські зобов‘язання, через що сьогодні цей вид цінних паперів
немає такого широкого розповсюдження як мав за часів існування СРСР.

Дефініція казначейських зобов‘язань вказує на те, що вони являються
цінними паперами на пред‘явника, що дозволяє їм вільно перебувати у
обігу. Щодо термінів обігу виділяють три групи зобов‘язань: а)
короткострокові – терміном обігу до одного року; б) середньострокові –
від одного до п‘яти років; в) довгострокові – від п‘яти до десяти років.

Термін, на який випускається казначейське зобов‘язання України впливає
на те, хто приймає рішення про випуск цих цінних паперів і виплату
доходу по них. Так, відповідно до ст. 16, 17 Закону про цінні папери
Кабінет Міністрів України приймає рішення про випуск довго- та
середньострокових казначейських зобов‘язань та здійснює виплату доходу
по них. Такі ж повноваження має Міністерство фінансів України, але
стосовно короткострокових зобов‘язань.

Варто провести розмежування між казначейськими зобов’язаннями України та
облігаціями, які емітуються державою. По-перше, суб‘єктами придбання
облігацій можуть бути фізичні та юридичні особи, незалежно від їх
організаційно-правової форми, якщо інше не встановлено законом.
Казначейські зобов‘язання можуть набуватися лише фізичними особами.
По-друге, метою випуску казначейських зобов‘язань є наповнення
Державного бюджету України, а облігації можуть емітуватися для залучення
коштів незалежно від їх цільового використання.

Ощадні сертифікати являються письмовим свідоцтвом банку про депонування
грошових коштів, які засвідчують право вкладника на отримання після
встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Дані цінні папери
пов‘язані з укладенням особами договорів банківського вкладу (депозиту)
(§3 глави 71 ЦК) і являються посвідченням його укладення, оскільки ч.1
ст.1059 ЦК встановлює, що необхідна для даного договору форма вважається
додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором
банківського вкладу з видачею ощадної книжки чи сертифіката.

У відповідності з ст. 1065 ЦК ощадний сертифікат являється документом,
який підтверджує суму внесеного в банк вкладу і права вкладника на
отримання зі спливом встановленого строку суми вкладу і відсотків.

Щодо видів, то ощадні сертифікати можуть бути іменними та на
пред‘явника. Важливе значення має поділ ощадних сертифікатів на строкові
та до запитання. Видача того чи іншого сертифікату залежить преш за все
від виду укладеного договору банківського депозиту. Договір банківського
вкладу на вимогу передбачає видача сертифікату до запитання і його умови
передбачають менший відсоток який підлягає нарахуванню. Строкові
сертифікати видаються відповідно в посвідчення договорів строкового
вкладу.

Ощадний сертифікат до запитання може бути пред‘явленим до виконання в
будь-який момент. Строковий сертифікат пред‘являється до виконання після
закінчення договору строку договору банківського вкладу. Дострокове його
пред‘явлення у відповідності з ч. 2 ст. 1065 ЦК має наслідком виплату
банком суми та відсотків але за розміром, який виплачується за вкладами
на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір
процентів.

Цінним папером, за змістом та суттю подібний до ощадного сертифікату є
ощадна книжка, яка також видається в посвідчення договору банківського
депозиту. Прямого визначення ощадної книжки немає, але ст. 1064 ЦК
дозволяє визначити її як документ, який посвідчує укладення договору
банківського вкладу з фізичною особою і внесення на її рахунок грошових
коштів. Як видно, держателями ощадних книжок є можуть бути лише фізичні
особи, а відомості, які в ній містяться є підставою для здійснення
розрахунків.

Пластикова картка з електронним модулем. Цінним папером, який володіє
ознаками ощадного сертифікату є пластикова картка з електронним модулем,
якою у відповідності з Наказом “Про затвердження Концепції побудови
автоматизованих систем обліку електроенергії в умовах енергоринку” від
17.04.2000 N 32/28/28/276/75/54 визнається носій цифрової інформації,
виконаний на базі електронних чіп-модулів (далі пластикові картки).
Щоправда, назвати її цінним папером можна умовно, оскільки сама назва
вказує на іншу природу матеріального носія, на якому зафіксовані права
вимоги.

В умовах сьогодення пластикові картки набули широкого розповсюдження і
продовжується тенденція до зростання їх кількості, що в кінцевому
випадку може повністю замінити паперові (готівкові) гроші. Існуючі
системи транснаціональних розрахунків дозволяють без будь-яких проблем з
допомогою пластикових карток розрахуватися за товари чи послуги як в
Україні, так і в будь-якій країні світу де існують такі системи (Напр.
VISA CARD, MAESTRO CARD, CIRRUS, AMERICAN EXPRESS). Крім цього
комерційні банки України запроваджують свої пластикові картки.
Наприклад, картки КБ “Грант” використовуються для перечислення
заробітної плати і здійснення платежів через електронні локальні
платіжні системи. Як правило, договором, на підставі якого видаються
пластикові картки є договір банківського депозиту, укладений до
запитання, договір обслуговування банківського рахунку (напр. на
отримання зарплатні).

Незважаючи на специфіку носія, пластиковим карткам властиві ознаки
цінних паперів. Так, їм властива ознака літеральності, оскільки зміст
картки оформлюється в письмовій формі яка виражається в електронному
вигляді. Будь-яка картка має обов‘язкові реквізити (ідентифікаційний
номер, ім‘я держателя, найменування, магнітна стрічка, код доступу).
Презентаційність також властива, але має свої властивості. Так, для
презентації пластикової картки як цінного паперу необхідне здійснення
конклюдентних дій, а саме, розпізнавання картки шляхом вводу коду
доступу банкоматом чи приладом для здійснення розрахунків.

Даючи характеристику пластикової картки як цінного паперу варто сказати,
що вона являється цінним папером на пред‘явника, оскільки скористатися
нею може будь-яка особа, якій відомий код доступу. Нанесення імені
володільця на бланк картки не робить її іменною, оскільки вона не
індосується а вільно передається. Термін їх обігу може бути як обмеженим
так і необмеженим і залежить перш за все від підстави її видачі. За
характером вимог вони посвідчують вимоги майнового (грошового) характеру
і, як правило, емітуються приватними юридичними особами (банками та
іншими кредитними установами).

Чеки. Будучи доволі зручним засобом який замінює готівкові гроші, чеки
на законодавчому рівні не визнані в якості цінних паперів, а нормативне
регулювання їхнього обігу здійснюється банківськими правилами. Проте
володіючи ознаками цінних паперів і даючи змогу розплатитися за товари
та послуги, чеки набули доволі широкого розповсюдження і
використовуються для скорочення готівкових розрахунків. Нормативним
актом, який регламентує використання чекових розрахунків є Інструкція
НБУ про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Цей
нормативний акт чек розглядає як паперовий розрахунковий документ
установленої форми, що містить нічим не обумовлене письмове
розпорядження чекодавця платнику про сплату чекодержателю зазначеної в
ньому суми коштів протягом встановленого строку. Можна виділити три
сторони чекового обігу. Перша сторона – це особа, яка видала чек
(чекодавець) і тим самим дала розпорядження банку про виплату певної
суми грошей. Чекоутримувач – це особа, яка уповноважена чекодавцем на
отримання грошової суми. Платником являється банк у якого з чекодавцем
обов‘язково існує домовленість (угода) про обов‘язок банку оплачувати
виписані чекодавцем чеки за рахунок коштів які зберігаються на
спеціальному рахунку, чи спеціально депонованої суми. Здійснюючи
класифікацію чеків, в ході розрахунків переважають іменні чеки, на
спеціально відведеній графі яких вписується ім‘я чекодержателя. В обігу
можуть також перебувати і ордерні чеки, які передаються шляхом
індосаменту. У п.8 розділу 4 Інструкції НБУ про безготівкові розрахунки
в Україні в національній валюті забороняється здійснювати видачу
розрахункових чеків на пред‘явника.

За формою чеки можуть видаватися у брошурованому вигляді (чекові книжки)
по10, 20, 25 аркушів, та у вигляді окремих бланків для здійснення
фізичними особами одноразових операцій, облік яких банки ведуть окремо
від чекових книжок. Самі ж бланки виготовляються на замовлення
комерційних банків Банкнотно-монетним двором НБУ чи іншими
спеціалізованими юридичними особами.

Чек являється документом з суворо визначеним терміном обігу.
Банківськими правилами встановлено, що строк дій чекової книжки
становить один рік, а розрахункового чека який видається фізичній особі
для одноразового розрахунку – три місяці з дня їх видачі, без врахування
дня їх видачі. Виписаний розрахунковий чек із чекової книжки
пред‘являється до оплати в банк чекодержателем протягом 10 календарних
днів без врахування дня виписки, тому пропущений термін дає підстави
банку-платнику відмовитися від прийняття чека до виконання. Термін
дійсності невикористаних чеків може бути продовжений банком.

Як вже зазначалося, чеки використовуються для зменшення готівкового
обігу і здійснення розрахунків. У зв‘язку з цим встановлено заборону на
здійснення підприємствами обміну розрахункового чека на готівку та
отримання здачі з суми чека готівкою. Дещо інші правила поширюються на
фізичних осіб, які можуть обміняти розрахунковий чек на готівку або
отримати здачу з чека готівкою , але в розмірі, який не перевищує 20%
суми чека.

Приватизаційні папери. Ще одним видом цінних паперів, які масово
перебували в обігу в середині 90-х років ХХ ст. і рідко зустрічаються
сьогодні є приватизаційні цінні папери. Однією з умов побудови ринкової
економіки було формування приватного власника і саме тому шляхом випуску
приватизаційних паперів здійснювалося роздержавлення об‘єктів власності.

Стаття 1 ЗУ „Про приватизаційні цінні папери” приватизаційні цінні
папери визначає як особливий вид державних цінних паперів, які
засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі
приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового
фонду, земельного фонду. Ця ж норма говорить про можливість випуску
цінних паперів лише в іменній формі.

Рішення про випуск приватизаційних паперів приймає КМУ а емісію здійснює
НБУ, на який одночасно покладається функція щодо їх обліку.

Суб‘єктами права власності на приватизаційні папери є виключно фізичні
особи, які перебувають у відносинах громадянства з державою Україна і
кожен громадянин має право на отримання приватизаційних паперів
однакової номінальної власності (ст. 2 ЗУ „Про приватизаційні цінні
папери”).

Враховуючи значимість реалізації Державної програми приватизації умови і
порядок використання приватизаційних цінних паперів регламентовані. Так,
вони можуть бути використані лише для обміну на документи, які
встановлюють право власності на придбані об‘єкти приватизації. При тому
документи, які встановлюють право на придбані об‘єкти приватизації
(акції, паї, інші документи) повинні містити відомості про власника,
якому було їх видано (тобто бути іменними). Приватизаційні папери,
незалежно від їх виду та найменування обмежені в обігу і їх продаж чи
відчуження іншим способом заборонений.

Дані цінні папери не передбачають отримання доходу в вигляді дивідендів
чи відсотків, а лише цінні папери, які отримані в результаті
використання приватизаційних цінних паперів дозволяють їх власникам
отримувати дохід.

Одним з різновидів приватизаційних цінних паперів є житлові чеки, з
допомогою яких здійснювалася приватизація державного житлового фонду.
Окрім цього вони могли бути використані для приватизації і придбання
частки державних підприємницьких юридичних осіб і земельного фонду.
Цінними паперами, через які здійснювався цей вид приватизації були
житлові чеки, якими у відповідності з ст. 4 ЗУ „Про приватизацію
державного житлового фонду” є приватизаційні папери, які одержуються
всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного
житлового фонду і можуть використовуватись для приватизації частки майна
державних підприємств, земельного фонду.

Приватизація майна державних юридичних осіб здійснювалася шляхом видачі
приватизаційних майнових сертифікатів, а земельного фонду – земельних
паїв.

Інвестиційні сертифікати. У відповідності з ст. 3 ЗУ „Про інститути
спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”
(далі Закон про інвестування) інвестиційним сертифікатом визнається
цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового
інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в
пайовому інвестиційному фонді (ПІФ).

Метою випуску інвестиційних сертифікатів є здійснення спільного
інвестування, механізм якого виглядає наступним чином. Розповсюджуючи
інвестиційні сертифікати, емітент (в нашому випадку компанія з
управління активами) отримані кошти вкладає в цінні папери інших
емітентів (акції, облігації, ін.). Отримані від розміщення кошти йдуть
на виплату дивідендів власникам інвестиційних сертифікатів, а сума, яка
залишилася після повної виплати залишається в якості прибутку емітента.

Стаття 22 Закону про інвестування пайовим інвестиційним фондом визнає
активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності,
перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються
останньою окремо від результатів її господарської діяльності. При тому
пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) не являється юридичною особою, а
емітентом інвестиційних сертифікатів цього фонду виступає компанія з
управління активами, в якості якої може виступати господарське
товариство, незалежно від організаційно-правової форми, яке здійснює
професійну діяльність з управління активами інститутів спільного
інвестування (ІСІ) на підставі отриманої ліцензії. Емісія може
здійснюватися як шляхом відкритого продажу інвестиційних сертифікатів,
так і шляхом приватного розміщення. Цінні папери такого виду дають їх
власникам однакові права.

Інвестиційні сертифікати в залежності від виду пайового інвестиційного
фонду від імені якого вони випускаються, можуть бути відкритого,
закритого та інтервального пайового інвестиційного фондів (вид ПІФ
визначається ст. 4 Закону про інвестування), і саме вид останнього
впливає на обігоздатність цінного паперу та можливість виплати
дивідендів по ньому. Так, ч. 4 ст. 26 Закону про інвестування вказує, що
дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального
пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються. Щодо
порядку обігу, то обіг інвестиційних сертифікатів ПІФ відкритого типу
обмежується, а сертифікати, емітовані від імені ПІФ закритого та
інтервального типів підлягають вільному обігу на ринку цінних паперів.
Інвестиційні сертифікати незалежно від виду ПІФ який їх випускає, можуть
бути іменними або на пред‘явника.

В Україні застосвуються сертифікати фонду операцій з нерухомістю та
іпотечний сертифікати. Відповідно до ч.1.38 ЗУ “Про оподаткування
прибутку підприємств” сертифікат фонду операцій з нерухомістю –
інвестиційний сертифікат, що засвідчує право його власника на отримання
доходу від інвестування в операції з нерухомістю відповідно до закону.

Частиної 39 цієї статті іпотечний сертифікат (у тому числі іпотечний
сертифікат участі та іпотечний сертифікат з фіксованою дохідністю)
визначено як особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними
активами або іпотеками відповідно до закону.

Інші цінні папери. Кодекс торгівельного мореплавства в якості цінного
паперу передбачає коносамент, хоча його чіткого визначення не дає. У
відповідності зі ст. 137 КТМ коносамент можна визначити як
товаророзпорядчий документ, який є доказом приймання перевізником
вантажу і посвідчує право його утримувача розпоряджатися зазначеним у
цінному папері вантажем і одержати вантаж після завершення перевезення.
Коносамент може бути іменним, ордерним та на пред‘явника. За бажанням
відправника перевізник зобов‘язаний видати декілька примірників
коносамента, про що вказується у кожному із них, і після отримання
вантажу по одному з примірників решта примірників втрачає юридичну силу.
Щоправда, ця ж норма допускає видачу іншого, ніж коносамент, документа,
який являтиметься першорядним доказом укладення договору морського
перевезення і приймання перевізникам вантажу.

Проект ЦК України передбачав ще один цінний папір – варант, який
визначав як товарний документ, що посвідчує право його утримувача
розпоряджатися майном, зазначеним у варанті, використовуючи останній як
спосіб забезпечення зобов‘язання. В даному випадку передбачалося у зміст
даного цінного паперу окрім прав, які дозволяли його володільцю вимагати
передання товару, включити елементи засобів забезпечення виконання
зобов‘язань, які б давали змогу забезпечити виконання укладеного
зобов‘язання без укладення додаткових угод. Проте в новому ЦК цей цінний
папір не знайшов відображення, і у діючому законодавстві розглядається
як різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із
власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику
право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного
періоду за певною ціною (Рішення ДКЦПФР про “Правила випуску та обігу
фондових деривативів” від 24.06.1997р.).

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. – № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник. / Отв. ред. проф. Е.А.
Суханов. – 2-е изд., перераб. и дополненное. – М.; Изд-во БЕК, 1998. –
C. 314

Гражданское право. Часть первая: Учебник /Под ред. А.Г. Калпина, А.И.
Масляева. – М.: Юристь, 1997. – С.118.

Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник. / Отв. ред. проф. Е.А.
Суханов. – 2-е изд., перераб. и дополненное. – М.; Изд-во БЕК, 1998.
–С.314.

Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник. / Отв. ред. проф. Е.А.
Суханов. – 2-е изд., перераб. и дополненное. – М.; Изд-во БЕК, 1998.
–С.321.

Гражданское право. Учебник. Издание 3-е, перераб. и дополненное / Под
ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. –С. 219

Представники економічної науки пропонують свої критерії поділу цінних
паперів. Так, в залежності від угод для яких випускаються цінні папери
вони поділяються на фондові (відрізняються масовістю емісії та
перебувають в обігу на фондових біржах) та торгівельні (мають
комерційний напрямок і призначаються головним чином для здійснення
розрахунків за торгівельним операціями і обслуговування процесу
переміщення товарів). За критерієм призначення чи мети випуску цінні
папери поділяються на цінні папери грошового короткострокового ринку
(комерційні, банківські та казначейські векселі, чеки, сертифікати,
термін обігу яких не перевищує одного року) та цінні папери ринку
капіталів (термін обігу перевищує 5 років або термін не встановлений).

Вексельное право: Учебное пособие./ Под ред. М.В. Вишневского. – М.:
Юристь, 1996. – С. 10

Проте економісти виступають проти таких дій, виводячи закономірність,
що чим менше держава буде брати в борг, тим більше можливостей для її
кредитування вона буде надавати іншим комерційним банкам, виробникам
товарів та послуг, що в кінцевому випадку приведе до насичення
національного ринку необхідною якісною продукцією.

Проект Цивільного кодексу України. / Українське право. Число 2. –
1996р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020