Спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – невичерпне джерело
світла, енергії і любові.
Методист районного
методичного кабінету при
відділі освіти Городищенської
райдержадміністрації
Кирпата Інна Миколаївна
Анотація
У статті поданий аналіз окремих праць В.О. Сухомлинського, зокрема
розглянуто погляди величного педагога на виховання дитини, виховання
працею, екологічне виховання. Проаналізовано роль вчителя в системі
роботи школи за ідеями Сухомлинського.
Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність
видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського
(1918-1970) увійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною
сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й
учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи,
збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.
Основні праці В.О. Сухомлинського розпорошені по газетних і журнальних
публікаціях, немало їх зібрано і упорядковано в численні тематичні
збірки та у тритомному і п’ятитомному (українською й російською мовами)
виданнях вибраних творів “неутомимого” трударя педагогічної ниви”.
Твори В.О. Сухомлинського відомі у виданнях різними мовами народів світу
від болгарської до японської; його спадщина розглядається (вивчається) в
провідних університетах і педагогічних інститутах Європи, окремі статті
та уривки з фундаментальних праць друкуються в педагогічних журналах
Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії,
Фінляндії та інших країн.
Слід зазначити, що педагогічні погляди В.О. Сухомлинського сформувалися
в ході й унаслідок натхненної копіткої учительської праці (розпочав
викладати рідну мову і літературу у Васильківській, потім Зибківській
школах Онуфріївського району в 1935 р. і скінчив свій шлях 2 вересня
1970 року на посту директора Павлиської середньої школи), творчої
діяльності вченого (кандидат педагогічних наук з 1955 p.), заслуженого
вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож
основні праці відомого і визнаного у світі педагога увібрали в себе і
частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв’язок,
апробувалися провідні теоретичні висновки В.О. Сухомлинського як
вченого, педагога-експериментатора, учителя-новатора.
У численних педагогічних виданнях більшості країн світу з’являються
популярні чи критично-аналітичні статті, розвідки, окремі брошури і
навіть книги, присвячені теоретичній спадщині й практичній діяльності
визначного педагога, а в Україні складається своєрідна школа
сухомлинознавства, що об’єднує авторів праць про Добротворця — Василя
Олександровича Сухомлинського.
З’явилися і літературно-документальні чи художні твори, в яких
розкривається життєвий і творчий шлях В. Сухомлинського.
Ще за життя В.О. Сухомлинського його творчість педагогічна громадськість
України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу сприймала
неоднозначно. Якщо для більшості вчителів, батьків, керівників органів
народної освіти, громадськості праці видатного педагога стали
порадниками і помічниками у розв’язанні актуальних проблем формування,
виховання і освіти молоді, то окремі науковці ревізували його погляди,
піддаючи їх необ’єктивній критиці.
Були наміри звинуватити педагога в науковій несумлінності, рецептурності
його педагогіки, запереченні ролі колективістського виховання,
проповідуванні абстрактного добра тощо.
У 90-ті роки посилилася критика творчої спадщини талановитого педагога.
У вину В.О. Сухомлинському, зокрема, ставиться його відданість ідеям
марксистсько-ленінської педагогіки, догматам комуністичної ідеології.
Те, що раніше вважалося заслугою педагога, перетворюється на головне
звинувачення.
Дійсно, В.О. Сухомлинський виявив себе ревним будівничим соціалістичної
школи, проповідником класової нетерпимості, поборником радянського
псевдопатріотизму, вірнопідданим тоталітарного режиму тощо. Але не це є
визначальним у його спадщині. Творчо працюючі вчителі розуміли
ідеологічні сентенції Сухомлинського як необхідну данину комуністичній
цензурі й вибірково ставилися до його спадщини. В ній провідне місце
займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог переконливо
стверджує, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення
людям добра.
Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея
людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних,
інтелектуальних і фізіологічних можливостей особистості. Всебічно
розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей,
пристрастей, потреб, які визначають моральну, ідейну, громадянську,
розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість.
Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї
всебічного розвитку ніколи не можна досягти однакової межі
інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця
нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням,
соціальним середовищем. Зрештою цю нерівність відчувають і самі діти, і
часто у них, особливо під впливом наслідків навчання, з’являється
почуття меншовартості. Як гуманіст, В.О. Сухомлинський засуджує
діяльність учителів, яка призводить дітей до таких висновків. Кожна
людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти
школа. Духовне життя школи і її вихованців не повинні обмежуватися,
вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою. Для
того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав В.О.
Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури.
У праці “Як виховати справжню людину” подається моральний ідеал, який
увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній
розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови,
рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14
Законів дружби, правил “Десять не можна”, “Дев’ять негідних речей” та
ін., що складають азбуку моральної культури. В ній розкриваються зміст і
методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і
громадянства, ставлення до людей і обов’язку перед ними, ставлення до
батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому,
виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі
багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у
вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як
людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість,
тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика
утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості,
скромності, щедрості, милосердя.
Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя
людини — материнського і батьківського виховання, ставлення до батьків,
старших членів родини, померлих.
Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної
системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до
самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й
школа. Коли зникає повага до самого себе — немає школи, немає ні
особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є
випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та
виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого
інтелекту педагога. Тут не можуть бути ефективними якісь трафаретні,
шаблонні, застосовувані до всіх учнів і в усіх випадках життя прийоми й
методи. Педагог з болем зауважує, що “на жаль, у шкільній практиці ця
сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в цій сфері
допускається найбільше грубих помилок”.
Формуванню тонких сердечних людських взаємин у Павлиській школі служила
вся педагогічна система. Педагог засуджує вседозволеність,
розгнузданість поведінки і вчинків, наполягає на культивуванні
осмисленої поведінки, яке є проявом витонченості внутрішнього світу
школяра. Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм домогтися
моральної виправданості й обґрунтованості своїх вчинків — вчать юне
покоління моральній сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи
дозволом чогось:
– “Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє
бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між
тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки… Роби все
так, щоб людям, які тебе оточують, було добре”;
– “Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі
щастя дитинства. Плати їм за це добром”;
( ? ? E ?
?
?
1/4
j?ae
X ‚ ? ? ¶ ? ? I ?
?
¶
?
1/4
1/4
C- “Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна
чесно жити… Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає мед працьовитих
бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу”;
– “Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним, …
товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і
батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти
став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею”;
– “Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості.
Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей,
завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство”.
Як бачимо, ці та інші мудрі моральні сентенції написані просто,
переконливо, вони легко запам’ятовуються, спонукають до роздумів,
доброчинності. Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм
можливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінностями
свого народу, розуміти мету і сенс життя.
Однією з проблем ідеї всебічного розвитку є підготовка учнівської молоді
до праці. Педагога хвилювало те, що діяльність школи оцінювалася
кількістю випускників, які вступили до вищих навчальних закладів. При
такому підході до роботи школи в учнів формувалося негативне ставлення
до “чорнової” буденної праці хлібороба чи робітника”. В.О. Сухомлинський
підкреслив, що буденної і якоїсь звеличеної праці не буває. “Кожна праця
вимагає індивідуальних здібностей, таланту, обдарування, докладання
фізичних і духовних зусиль”. У численних своїх виступах на наукових
конференціях і нарадах, на семінарах, педагогічних читаннях і на
зустрічах з учительською громадськістю (“Бесіда з марійськими вчителями”
(1967 p.), “Про трудове виховання” (1969 p.), “Завдання у вихованні
дітей” (1970 р.) та ін., що збереглися завдяки запису на плівку) В.О.
Сухомлинський пристрасно і переконливо стверджує думку про трудове
виховання учнівської молоді як мірило моральності підростаючого
покоління і всього суспільства.
У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі, як об’єкту
пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої частини дитячого життя.
Разом з тим В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не
виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей
висновок став основним принципом в організації праці учнів Павлиської
середньої школи: “Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було
сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повноцінного
виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі
не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого
пустиря в родючу землю!”
У своїх працях “Павлиська середня школа”, “Школа і природа”, “Природа,
праця, світогляд” та ін.. В.О. Сухомлинський підкреслює, що в умовах
сільської школи можливості взаємодії учнів з природою невичерпні, і
головним спрямуванням їхньої діяльності має бути перш за все піклування
про збереження родючості ґрунту. Посильна участь учнів у боротьбі з
руйнівною стихією є школою громадянства, змужніння та господарництва,
що, як зазначає педагог, вчить дітей пізнавати ціну праці, землі і
хліба.
Гуманізм В.О. Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні
до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як
засіб розвитку розумових сил і здібностей, засуджуючи механічне
заучування і неусвідомленість знань.
Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхідну умову
формування духовно багатої особистості. Діяльність має бути активною і
творчою, чому допомагають спеціальна організація розумової праці на
уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості,
пошуково-експедиційної роботи тощо. Сухомлинський водночас засуджує
псевдоноваторські ідеї щодо ефективності навчання, створення обстановки
постійного розумового напруження на уроці: “Не втратити на уроці жодної
хвилини, жодної миті без активної розумової праці, що може бути
нерозумнішим у такій тонкій справі, як виховання людини. Така
цілеспрямованість у роботі вчителя просто означає: витиснути з дітей
все, що вони можуть дати. Після таких “ефективних” уроків дитина
повертаються додому стомленою. Вона легко роздратовується і
збуджується”.
Навчання в “зелених класах”, складання книжок-картинок про природу,
подорожі на природу, проведення уроків мислення, використання і
розв’язування задач із “живого задачника”, кімната казки, острів чудес,
куточок краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення
свят Матері, троянд, польових квітів, праця в Саду Матері, написання
дітьми оповідань, казок — ці та інші знахідки педагога сприяють
розумовому розвиткові дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу.
Успіхам у практичній педагогічній і творчій науково-педагогічній
діяльності В.О. Сухомлинського сприяло глибоке знання народної
педагогіки. Вийшовши з глибин народу, він усвідомив можливості народної
педагогічної мудрості в навчанні та вихованні учнівства. У багатьох
своїх творах педагог радив учителям, батькам брати в користування усе
цінне, створене народною педагогікою і створювати умови правильного
виховання дітей, які століттями діяли в українських родинах. В.О.
Сухомлинський широко використовував казки, оповіді, приказки і
прислів’я, пісні, народні традиції і обряди у повсякденній вчительській
роботі, у своїх творах показував їх доцільність у духовному зростанні
учнівської молоді.
У центрі уваги видатного педагога є діяльність вчителя, його проблеми,
багатогранна діяльність, культура спілкування з дітьми, педагогічної
майстерності, духовності, підготовки вчителів у навчальних закладах
тощо. “Сто порад вчителеві” — праця, яка має стати постійним порадником
вчителя, як і інші його визначні твори, що мають пізнавальне значення
для освітніх працівників, педагогічної громадськості.
Розглядаючи діяльність вчителя, В.О. Сухомлинський вважав, що джерелом
його творчої індивідуальності є книга, особиста бібліотека, її
призначення полягає в тому, щоб вводити вихованців у світ книги. Педагог
називав бібліотеку найважливішою складовою своєї педагогічної системи. У
бібліотеці Сухомлинського був золотий фонд світової культури: художні
твори найвидатніших письменників усіх народів, література про людей і
людство; з мистецтва, з різних галузей природничих знань і математики,
фізики, хімії, біології, геології, мінералогії, астрономії, медицини.
Окремо у бібліотеці були представлені книги про мови народів світу,
посібники для самостійного вивчення мов, словники, книги іноземними
мовами тощо.
В.О. Сухомлинський радить вчителеві мати свою особисту бібліотеку, аби
можна було повсякденно користуватися книгами, читати й перечитувати їх,
щоб вводити у світ книг своїх вихованців. У статті “Моя педагогічна
система” він пише: “Я не уявляю собі скільки-небудь сильного впливу на
своїх вихованців, якби кожен з них поступово не був уведений у цей
чудовий світ — світ книги”.
Список літератури
Сараєва О. Гуманістичні засади виховної системи В.Сухомлинського //
Педагогічні науки: Зб. наук. праць. – Вип. ХХХV. – Херсон. – 2003. – С.
307 – 312.
Сараєва О. В.Сухомлинський про роль вчителя в реалізації принципу
індивідуалізації навчання // Наукові записки: Серія: Педагогічні науки.
– Вип. 52. – Ч. 2. – Кіровоград. – 2003. – С. 180 – 182.
Сараєва О. Вчитель у педагогічній системі В.О.Сухомлинського // Науковий
вісник МДУ. Педагогічні науки. Зб. наук. праць. – Вип. 8. – Миколаїв. –
2004. – С. 104 – 108.
Мостова Т. Сухомлинський належить уже всьому світові // Освіта України.
– 1999 – 27 жовт. (№44) – С. 8-9.
Хайруліна В. Педагогіка Сухомлинського не відає кордонів // Директор шк.
– 1999 – №17, С. 4.
В.О.Сухомлинський: Бібліографія: 2001 – 2005 рр. / Уклад. В.Л.Федяєва,
О.В.Сараєва. – Херсон, 2006. – 132 с. (зібрано наукові матеріали про
В.Сухомлинського відповідно до тематичних розділів).
Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Рад. школа, 1978. – 263
Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. – Т.5. – К.: Рад. школа,
1977. – 639 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
