Підпалок Володимир Васильович,
вчитель фізики, Загальноосвітньої школи І-ІІІ
ступенів с.Житники
Жашківського р-ну. Черкаської обл.
Профілактика професійного вигорання та професійної
деформації педагогічного працівника
Матеріал розрахований на використання педагогічними
працівниками загальноосвітніх навчальних закладів та
містить
опис причин професійного вигорання та професійної
деформації, проблемні аспекти взаємовідносин, спільне і
відмінне та методи профілактики професійного вигорання та
професійної деформації педагогічного працівника
1. Причини професійного (емоційного) вигорання та професійної деформації
педагогічного працівника. Аналіз макроподій (сильні і одноразові) та
мікроподій (часто повторюються), які впливають на професійне вигорання
та професійну деформацію педагогічного працівника.
Термін «burnout» («емоційне вигорання») був запропонований американським
психіатром Фроуденбергером у 1974, яким він характеризував психологічний
стан здорових людей , які знаходяться в інтенсивному і тісному
спілкуванні з учнями і емоційно навантаженій атмосфері при здійсненні
професійної допомоги. Психологи визначили цей стан як синдром
фізичного і емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної
самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і
співчуття у відношенні до учнів.Професійне вигорання «є виснаженням
енергії у професіоналів у сфері соціальної допомоги, коли вони почувають
себе перевантаженими проблемами інших людей.» Коли працівник вигоряє з
будь-якої причини, він стає неефективним у своїх цілях і діях. Вигорання
– це такий стан емоційного і фізичного виснаження, коли людина не може
повноцінно функціонувати..Вигорання – це не втрата творчого потенціалу,
не реакція на нудоту, а швидше «емоційне виснаження, яке виникає на фоні
стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням»..Функції діяльності
людини, які безпосередньо пов’язані зі стресом, потребують високої
інтенсивності мисленнєвих процесів, швидкості і великої кількості
прийняття рішень, насиченості дій, швидкості реакцій на втручання
зовнішніх факторів, безперервного спілкування з іншими людьми «Людський
фактор» і неформальні стосунки в колективі лише додають емоційного
напруження. Тривале, постійне перебування у стресі неодмінно розвиває
синдром емоційного вигорання.Особлива небезпека – поєднання особистої
імпульсивності, низької емоційної стійкості з неефективними стилями
поведінки в конфліктних ситуаціях..Синдром емоційного вигорання рідше
уражає тих, хто працює в стилі «компроміс» та «співпраця».
2. Проблемні аспекти взаємовідносин, що ведуть до емоційного вигорання
та професійної деформації в різних системах (учень-вчитель; колеги;
вчитель-адміністрація тощо). Виділяють три основних фактори, які
відіграють суттєву роль в синдромі емоційного вигорання – особистісний,
рольовий та організаційний.
Особистісний фактор. Такі змінні, як вік, сімейний статус, стаж даної
роботи, ніяк не впливають на емоційне вигорання. Але у жінок в більшій
степені розвивається емоційне виснаження, ніж у мужчин, у них відсутній
зв’язок мотивації (задоволення оплатою праці) і розвиток синдрому при
наявності зв’язку зі значимістю роботи як мотивом діяльності,
задоволеність професійним ростом. Люди, які відчувають недостатність
автономності ,більше піддаються «вигоранню».Психолог Фрейденберг описує
«згораючих» як співчуваючих, гуманних, м’яких, ідеалістів, орієнтованих
на людей, і – одночасно – нестійких, інтровертованих, одержимих
нав’язливими ідеями (фанатичні), «полум’яних» і таких, що легко
солідаризуються. Махер (Maxer E.) поповнює цей список «авторитаризмом»
(авторитарним стилем керівництва) і низьким рівнем емпатії. В. Бойко
вказує наступні особистісні фактори, які сприяють розвитку синдрому
емоційного вигорання: схильність до емоційної холодності, схильність до
інтенсивного переживання негативних обставин професійної діяльності,
слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності.
Рольовий фактор. Встановлений зв’язок між рольовою конфліктністю,
рольовою невизначеністю і емоційним вигоранням.. Сприяють розвитку
емоційного вигорання ті професійні ситуації, при яких спільні зусилля не
узгоджені, немає інтеграції дій, наявна конкуренція, в той же час як
успішний результат залежить від узгодженості дій.
Організаційний фактор. Розвиток синдрому емоційного вигорання пов’язаний
з наявністю напруженої психоемоційної діяльності: інтенсивне
спілкування, підкріплення його емоціями, інтенсивне сприйняття,
переробка і інтерпретація отримуваної інформації і прийняття рішень..
Виділяють ще один фактор, що обумовлює синдром емоційного вигорання –
наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати
справу професіоналу у сфері спілкування (важкі хворі, конфліктні
покупці, «важкі» підлітки і т.д.).
3. Спільне і відмінне між емоційним вигоранням та професійною
деформацією педагогічного працівника.
c
¤
‘ h
$ h
‘ h
$ h
* h
?
?(
c
gd
gd
gd
¤a$gd
?????¤????c?ючими, у погіршенні здоров’я і головне – у формуванні
негативних особистісних якостей і навіть – у розпаді цілісної
особистості працівника. А.К. Маркова виділила наступні тенденції
розвитку професійних деформацій:
Відставання, сповільнення професійного розвитку. Для вчителя це може
бути пов’язано з тим, що «все надоїдає» в роботі і втрачається мотив
освоєння нових способів роботи, прагнення вирішувати нові проблеми.
Не сформованість професійної діяльності. У вчителя це може бути
пов’язано із «застряганням» в професійному та особистісному розвитку.
Дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і як
наслідок – нереалістичні цілі, фальшиві засади праці і професійні
конфлікти, які виникають на цій основі. Неузгодженість окремих ланок
професійної праці, коли одна сфера забігає вперед, а інша відстає.
Ослаблення професійних даних, які були раніше, зменшення професійних
здібностей, зниження професійного мислення. Відомо, що надмірна
експлуатація певної якості призводить не лише до її тренування і
розвитку, але з певного моменту – до згасання.
Спотворення професійного розвитку, поява негативних якостей, які раніше
не спостерігалися. Спеціалісти зазвичай виділяють і аналізують негативні
якості, які формуються в роботі шкільних:
авторитарність ( в основі чого лежить «психологічний захист у вигляді
раціоналізації», а також завищена самооцінка вчителя і схематизація типі
учнів, коли педагог нездатний бачити в учнях типів особистості);
демонстративність (і педагог, і психолог мають багато можливостей для
само представлення і самоствердження, в основі чого лежать завищена
самооцінка та егоцентризм);дидактичність (в основі – стереотипи
професійного мислення);
домінантність (в основі – нездатність до емпатії, а іноді – і звичайний
страх перед учнями);
педагогічна індиферентність (ніби «вимушена» професійна байдужість,
формується в умовах, коли доводиться брати участь у проблемах учнів ледь
не щоденно);
педагогічний консерватизм (в основі – стереотипи мислення, коли
доводиться багато разів повторювати один і той же, часто вже застарілий
матеріал, що поглиблюється традиційними перевантаженнями вчителів);
педагогічна агресія (в основі часто лежить прагнення до «психологічного
захисту» від можливої «агресії» самих дітей);
педагогічне соціальне лицемірство (коли доводиться говорити на уроках
речі, в які педагог вже сам давно не вірить, наприклад, на уроках
історії в сучасній українській школі часів «демократичних змін»);
педагогічний перенос (проявлення реакцій і поведінки, властивих значимим
для педагога учням, наприклад, перенос у свою поведінку деяких
висловлювань «важких» учнів, з якими у педагога налагодився контакт).
Поява деформацій особистості (емоційного виснаження і «вигорання», а
також дефіцитної професійної позиції). І в роботі педагога, і в роботі
психолога такі деформації також цілком реальні, хоча б тому, що
психогігієнічні норми навантажень ще дуже погано розроблені. У психолога
це може проявлятися в тому, що через накопичення проблем ( і емоційної
втоми) він постійно починає «зривати злість» на інших людях, зокрема, на
клієнтах, які йому довірилися.
Зупинка професійного розвитку через професійні захворювання, причиню
чому виступає зазвичай нервове виснаження через надмірну старанність і
самовіддачу «заради інтересів і блага клієнтів», але на шкоду своїм
власним і своїх близьких. Іноді причиню психічних захворювань психологів
(і навіть деяких «вразливих» студентів) може бути надто сильний шок від
«кризи розчарувань»
4. Ефективні практики і методи профілактики професійного (емоційного)
вигорання та професійної деформації педагогічного працівника.
Слідуючи наступним рекомендаціям , педагогічний працівник не тільки
зможе запобігти виникненню синдрому емоційного вигорання, але і суттєво
знизити ступінь його вираження:
визначення короткотермінових і довготривалих цілей (це не лише
забезпечує зворотний зв’язок, але і підвищує довготривалу мотивацію;
досягнення короткотривалих цілей – успіх, який підвищує ступінь
самовиховання);
використання «тайм-аутів», що необхідно для забезпечення психічного і
фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);
оволодіння вміннями і навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні
акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню
рівня стресу, який призводить до вигорання);
професійний розвиток і самовдосконалення (одним із способів запобігання
синдрому емоційного вигорання є обмін професійною інформацією з
представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж
той який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні
способи – курси підвищення кваліфікації, конференції та ін.);
втеча від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її неможливо
уникнути, але надмірне прагнення д виграшу породжує тривогу, робить
людину агресивною, що сприяє виникненню синдрому емоційного вигорання);
емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними
з іншими, імовірність вигорання знано знижується або цей процес стає не
настільки вираженим);
підтримка хорошої фізичної форми (не варто забувати, що між станом тіла
і станом душі існує тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання
спиртними напоями, тютюном, зменшення ваги чи ожиріння збільшують прояви
синдрому емоційного вигорання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
