Словник мови – це весь усесвіт в абетковому порядку.
Анатоль Франс
Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної
людської вихованості, ні духовної культури.
Василь Сухомлинський
Лексичні засоби ділової мови
Лексичний склад української мови загалом і офіційно-ділового мовлення
зокрема активно реагує на всі соціально-економічні зрушення в
суспільстві. Тому він є найрухомішою сферою мовної стихії. Зміни в житті
України, переведення його в русло державної незалежності і ринкових
відносин, демократичні перетворення в суспільстві, утвердження
української мови як державної – все це збагатило суспільно-політичний
словник. Відходить у минуле заідеологізована лексика тоталітарного
суспільства, зорієнтованого на міфічне „світле майбутнє” і водночас
спрямованого на зрівнялівку, на лозунгову „героїку праці”, на ірреальну
стратегію планування. Відмирає політекономічний словник збиткового
соціалістичного господарювання (багатоверстатник, передовик виробництва,
ударник комуністичної праці, правофланговий соціалістичного змагання,
боєць трудового фронту, вахтові п’ятирічки, бригада відмінної якості,
новатори виробництва). Терміни державна соціалістична власність,
колективна власність, загальнонародна власність відтворювали ніби
дійсні, але насправді фетишизовані явища. Натомість у житті суспільства
спостерігалися негативні процеси – відвернення, відособлення, відчуження
працівника від засобів виробництва, втрата, відмирання почуття господаря
своєї землі, власного виробництва, як наслідок – занепад, криза, культ
дефіциту, усереднення особистості. Саме соціалістичне господарювання
породило такі економічні поняття, як знеосібка (явище матеріальної
незацікавленості в результатах своєї праці), інтенсивність праці (як
штучне „підстьобування” продуктивності праці), інтенсифікація
виробництва (як одна зі спроб виходу з економічної кризи), рух за
комуністичне ставлення до праці (по суті, знецінення праці, знеосібка
внаслідок колективістського підходу до неї). Протиставлення міста і
села, розумової і фізичної праці – явища, породжені одвічною економічною
відсталістю села, застарілою технічною і технологічною базою
підприємств, забюрократизованістю суспільства і безпорадністю
гігантського управлінського апарату. Політекономія соціалізму
відхрещувалася від понять, характерних нібито лише для капіталістичного
способу виробництва, таких як безробіття, інфляція, девальвація, криза,
комерція, концерн, біржа, корпорація, маклер, брокер, приватна
власність, конкуренція тощо.
Економічний словник радянського зразка, наприклад, тлумачить поняття
„воєнно-промисловий комплекс” як союз найбільших монополій з армією у
державному апараті імперіалістичних країн, як один із напрямів у
розвитку державно-монополістичного капіталізму, що використовує державну
машину для подальшої мілітаризації капіталістичної економіки, посилення
міжнародної напруженості. Водночас воєнно-промисловий комплекс лише
Української Радянської Соціалістичної Республіки становив понад 70%
усього її промислового потенціалу.
Ми намагаємося бути відкритішими перед світом, розуміючи, що вихід з
економічної кризи – це розвиток ринкових відносин. Тому сучасний
економічний словник активно „оновлює” застарілі слова, а також
запозичені з інших мов поняття, наприклад: дилер, департамент,
маркетинг, менеджмент, оренда, стратегічне планування, відпущення цін,
договірні ціни, свобода торгівлі, вільна торгівля, соціальний захист,
стагнація, хронічне безробіття, приватизація, роздержавлення, ваучер
(приватизаційний чек), додана вартість, сертифікат, ринок тощо.
Усталені в офіційно-діловому стилі лексичні одиниці зі стилістичного
погляду кваліфікуються як книжні елементи, що пояснюється функціональним
призначенням цієї сфери комунікації (передусім її писемного різновиду)
виконувати офіційно-інформативну та регулювально-імперативну функції.
Загалом лексику офіційно-ділового стилю поділяють на чотири категорії:
І. Загальномовна (міжстильова) лексика. Це назви людей за спорідненістю,
професією, національністю, соціальними характеристиками,
суспільно-політичними вподобаннями: батько, мати, вчитель, інженер,
українець, росіянин, робітник, селянин, демократ, республіканець та ін.;
назви різноманітних об’єктів, зокрема промислових, культурно-освітніх,
що є результатом діяльності людей: завод, фабрика, клуб, дорога, вокал,
ферма, залізниця, школа, магазин, будинок побуту та ін. До
загальномовної лексики, характерної для офіційно-ділового мовлення,
належать також назви знарядь праці і засобів пересування (інструмент,
реманент, верстат, автобус, вагон, тепловоз тощо), назви явищ і реалій
рослинного і тваринного світу (жито, пшениця, вівці, худоба, птиця);
назви частин організму та тіла людини і тварини (якщо йдеться про ділове
спілкування в галузі медицини, ветеринарії, юриспруденції); назви житла,
його частин, господарських предметів, одягу, взуття (квартира, будинок,
сходи, меблі, вікно, двері, костюм, чоботи); назви предметів і процесів
харчування (якщо йдеться про ділове спілкування, наприклад, у закладах
громадського харчування); назви якостей і властивостей (білий, зелений,
цілий, гіркий, отруйний, неякісний, доброчинний, протиправний); назви
суспільно-політичних понять (народ, нація, власність, міграція,
населення, міжнародний конфлікт, політика, релігія тощо); назви числових
і хронологічних понять (один, два, рік, півріччя, тисячоліття, термін,
тиждень); займенники і службові слова (цей, інший, понад, і, лише).
Отже, перша категорія лексики офіційно-ділового стилю містить переважно
слова з конкретним лексичним значенням.
Крім того, до міжстильової лексики належать так звані універсальні
слова, тобто слова з невизначеним, розмитим, затертим значенням. Вони
вживаються в різних стилях української мови як стандартні, часто
невиправдані замінники слів з точнішим, конкретнішими (і доречнішим у
певній ситуації) значенням. Тому такі слова, як питання, факт, момент,
захід, масштаб, зміцнити, підвищити, оцінити, потрібно вживати дещо
обережно. Наприклад, що означають словосполучення: зміцнити управління,
зміцнити кормову базу, зміцнити зв’язки між ким-небудь, питання
регламентації, щодо питання про проект, підвищити рівень, посилити
внесок, поліпшити якість? Практично нічого конкретного.
Також потрібно уважно вводити в текст так звані зайві (міжстильові)
слова. Вони передають надлишкову інформацію, по суті, це повторення того
самого змісту іншими словами: моя автобіографія, у січні місяці, взаємно
допомагати одне одному, найдоцільніший варіант, на сьогоднішній день,
прошу не відмовити у моєму проханні тощо. Зайві слова породжують такі
явища, як плеоназм (частковий збіг значень слів, що утворюють
словосполучення, наприклад: пам’ятний сувенір (сувенір – це і є
подарунок на пам’ять; див. також попередні приклади) і тавтологію
(змістові повтори: користь від використання, явище виявляється в умовах
тощо).
ІІ. Термінологізована і детермінологізована лексика. Характеризує певні
галузі знань, виходячи за їхні межі та потрапляючи у сферу ділового
мовлення. Термінологізована лексика завжди функціонально зумовлена,
тобто у певному лексичному значенні вона має вужчу сферу вживання.
Наприклад, полісемічне слово вживається у значенні „порада” (між словами
рада і порада спостерігаємо синонімію, тобто слова зближуються за своїм
значенням). Скажімо, наведену синонімію ілюструє вже згадуване прислів’я
„яка мова, така й рада” (тобто, з якими словами звернешся, таку пораду й
дістанеш). Друге значення слова рада – це „обговорення чого-небудь”,
тому й кажуть „держати раду”. Саме на його основі утворилося значення
„збори, зібрання з метою обговорення чогось”, адже ще за часів
Запорізької Січі радою називали „загальні збори, зібрання козаків”
(козацька рада, рада козацької старшини). Це значення покладено в основу
найменування суспільно-політичних організацій на зразок Центральна Рада,
Верховна Рада, Рада Безпеки ООН, Всесвітня Рада Миру, що широко
вживаються в офіційно-діловому мовленні. Загальномовне значення лексеми
голова („частина людського тіла”) також трансформується у спеціалізоване
слово, реалізуючись у номінативних словосполученнях на зразок голова
комітету, голова зборів, Голова Верховної Ради України, Голова
Верховного Суду України. Таким чином, шлях слова від широкого
загальномовного значення до вузького офіційно-номенклатурного (його
термінологізація) – природний процес слововживання і мовного розвитку.
Термінологічна лексика – мовні одиниці, які широко вживаються у
повсякденному житті, але водночас зорієнтовані на якусь певну сферу
людської діяльності. Це насамперед суспільно-політична лексика
(соціально-економічна, політична, дипломатична, юридична,
культурологічна), яку популяризують засоби масової інформації і яка
широко представлена в офіційно-діловому мовленні: держава, влада,
партія, коаліція, владні структури, опозиція, оренда, соціальний захист,
права та обов’язки громадян, культура етносу, народознавство,
українознавство, нація, спільнота, національна політика, національні
відносини, демократизація суспільства, посол, дипломатія, злочин,
приватизація, фермер, закон, конституційне право та ін.
Функціонуючи в офіційно-ділових текстах, велика кількість стилістично
забарвлених слів детермінологізується, бо не сприймається читачем як
терміни. Це передусім наукова і виробнича термінологія: автоматизація,
комп’ютеризація, модернізація, науково-технічний (технологічний) рівень,
умовивід, ефективність виробництва, конверсія воєнно-промислового
комплексу, приватизація, психологічна несумісність, інформаційний бум
тощо.
ІІІ. Термінологія. У діловому мовленні широко використовується
спеціалізована термінологія з різних галузей людської діяльності,
залежно від того, яку з них воно обслуговує: економічну (прибуток,
дохід, обіг, оборот, податок, інвестиція, ціноутворення); фінансову
(витрати, видатки, баланс, табель, добові, кредит, кошторис,
прейскурант, облігація, акція, дебет); наукову (полімер, фільтрат,
вектор, матриця, рівняння, дифузія); вузько виробничу (блюмінг,
карбюратор, коліно, диспетчеризація, дискування, ґрунтування, гряділь).
IV. Власне ділова лексика (канцеляризми). У процесі свого розвитку
офіційно-діловий стиль виробив велику кількість ділової термінології,
яка за походженням є переважно загальновживаною лексикою або похідною
від неї. Передусім це назви ділових паперів: акт, грамота, декрет,
декларація, догана, доручення, закон, заява, заповіт, лист, наказ,
накладна, паспорт, посвідчення, трудова книжка, постанова, рішення,
ухвала, розпорядження, протокол, указ, регламент, конвенція,
конституція, повідомлення, оголошення, договір, пакт, статут, звіт,
контракт, трудова угода, меморандум, запрошення, резюме.
До власне канцелярської лексики також належать канцеляризми на зразок:
атестація, виконання документа, кадровий резерв, печатка, підпис,
надходження документа, режим документів, внутрішній режим, реквізит
(символіка – словесна, цифрова, абеткова – як обов’язковий елемент
інформаційного документа), вхідний та вихідний документ, вказівка,
регламентація, гриф, формуляр, стандарт, погодження (погоджено),
примірник (перший, другий, третій), додаток (додаватися, доданий),
особа, адресат, адресант, порядок денний, відомство, заява, цілком
таємно, вищий (нижчий) за рангом і т. ін.
У канцелярській лексиці поширені активні та пасивні дієслівні форми
актово-ділового вжитку, наприклад: надавати(ся), відмовляти(ся),
наказувати, адресувати(ся), скасовувати(ся), доводити(ся),
записувати(ся), зараховувати(ся), вибирати(ся), обирати(ся),
вирішувати(ся), розв’язувати(ся), голосувати(ся), гарантувати(ся),
забезпечувати(ся), звільняти(ся), звітувати(ся), зобов’язувати(ся),
керувати(ся), підписувати(ся), підпорядковувати(ся), скликати(ся),
підтверджувати(ся), подавати(ся), потребувати, вимагати, розглядати(ся),
розробляти(ся), сприяти, учиняти, чинити(ся), а також номінативні
утворення від цих назв: утворення, відшкодування, звільнення, визнання,
дізнання, оскарження, покарання, розкрадання, скликання, стягнення,
розв’язання, звітування, підпорядкування, сприяння; номінативні
відприкметникові та віддієприкметникові утворення: дієздатність,
недієздатність, неосудність, судимість, заборгованість, зацікавленість,
кредитоспроможність, законність, незаконність, самостійність, чинність,
звітність, підпорядкованість, забезпеченість, підсудність, оперативність
тощо.
¬
hi
O<P?P1/4PZRfRhRpRrR?R?RUeS^TzT:URU1/4UaeU‚V†V?VissOssOAe?O¬??O¬|¬j¬^N^N^
N^N^? h›
h›
h›
h›
h›
” h›
h›
h›
h›
h›
h›
%силювальна та виокремлювальна лексика (дуже, цілком, повністю,
абсолютно, якомога, навіть, тільки, лише, уже, все, надзвичайно, надто,
особливо, дедалі).
Як відомо, ділове мовлення зорієнтоване на однозначне вживання слова, на
стандартизацію та термінологізацію мови. Тому укладач документа має
вибрати з-поміж синонімів такий варіант, який максимально точно
забезпечує практичну, а часто й правову цінність ділового папера.
Наприклад, із синонімічного ряду жити (загальномовне), мешкати (художній
і публіцистичний стилі) і проживати віддамо перевагу останньому
варіантові, бо саме він характерний для офіційно-ділового стилю
мовлення.
Синоніми близькі за значенням, але не тотожні, тому при введенні їх у
текст важливо чітко усвідомлювати точний зміст позначуваної реалії,
наприклад: робітник (людина, яка працює на промисловому підприємстві),
працівник (ширше поняття, бо стосується тих, хто працює в будь-якій
галузі: медичний працівник, науковий працівник, музейний працівник);
співробітник (найменування працівника (працівників) певної галузі,
установи або складник назви посади: поїхати зі співробітниками на
екскурсію, науковий співробітник, старший науковий співробітник);
суспільний (стосовно суспільства: лад, продукт, формація, наука,
свідомість, праця, система, становище, виробництво, буття), громадський
(недержавний, не службовий, добровільний, стосовно громади, населення,
колективу: обов’язок, осуд, порядок, діяч, організація, робота, справа,
завдання, харчування). Ряд синонімічних лексем закріплено в усталених
словосполученнях: театральний квиток, студентський квиток, проїзний
(залізничний) квиток, але кредитний білет, банківський білет,
екзаменаційний білет тощо.
Слід розмежовувати ряди на зразок становище (обстановка, ситуація,
обставини життя: міжнародне становище, вихід із становища, службове
становище, скрутне становище); положення (зведення правил, законів:
положення про вибори); стан (сума якостей на певний момент часу: стан
справ, за станом здоров’я, важкий моральний стан). У наведених прикладах
не йдеться про синонімію як таку, бо неточності слововживання спричинені
міжмовною синонімією.
Мовні помилки, пов’язані з незнанням лексичного значення слова або сфери
його вживання, спотворюють зміст повідомлення, створюють можливість
варіативно тлумачити ту чи іншу фразу, що, в свою чергу, ускладнює
сприймання змісту документа. Деякі з таких помилок можуть спричинятися
нерозумінням і сплутуванням паронімів (близьких за звучанням, але різних
за значенням слів). Порівнюючи слова лісівник і лісник, ділянка і
дільниця, з’ясовуємо, що лексема лісівник уживається на позначення
фахівця з лісництва, лісник – охоронця лісу, лісового сторожа; ділянка –
це „частина поверхні, площі чогось” (земельна ділянка), дільниця –
„адміністративно-територіальна або виробнича одиниця” (виборча дільниця,
начальник дільниці). Багатозначне слово довіряти („вірити комусь,
чомусь, покладатися на когось”, „виявляючи довіру, передавати
кому-небудь щось” і „ділитися з ким-небудь думками, таємницями”)
семантично не перехрещується зі словом доручати („покладати на
кого-небудь виконання чогось”). Саме друга лексема закріпилася за
діловим мовленням і стала основною для творення канцеляризму доручення.
У деяких випадках пароніми можуть уживатися як синоніми: (проводити
(провадити) дослід, засвоїти (освоїти) матеріал), але це не означає, що
властива кожному з них лексична сполучуваність абсолютно ідентична:
засвоїти урок, але освоїти виробництво; помістити (розмістити)
екскурсантів у готелі, поселити (розселити) студентів у гуртожитку.
Водночас якщо можна помістити (поселити) студента (і студентів), то
розмістити (розселити) можна лише студентів (але не студента).
Якщо кажемо заплатити (оплатити, сплатити) за квартиру, то в сполученні
з лексемою рахунок уживається лише слово оплатити. Якщо ж ідеться про
грошове (матеріальне) відшкодування якихось попередніх витрат
(кредитування, вартості чого-небудь), то говоримо: оплатити отриманий
інвентар (будівництво, відрядження).
Вибір слова для тексту ділового документа має бути вмотивованим.
Перевіряють це таким чином: якщо увага читача зосереджена на змістові
документа, а його форма (словесне вираження) сприймається як щось
невіддільне від змісту, добір слів у цьому тексті мотивований,
доцільний. І навпаки, якщо слово у тексті відволікає увагу від змісту,
викликає сумнів, здивування, обурення, сміх – це є показником
необдуманості, недоопрацювання автором тексту документа, неможливості
дібрати найдоцільніші слова і як наслідок – невмотивованості
авторського вибору.
Офіційно-діловому стилю притаманна насамперед книжна лексика. Книжні
слова (загальнонаукові поняття, слова з абстрактним значенням, галузева
термінологія переважно в широкому, узагальненому значенні, іншомовні
слова, нейтральна, офіційна лексика), як правило, однозначні, що й
характеризує точність змісту будь-якого ділового папера. До складу
книжної лексики також належить урочиста лексика (слова „високого”
звучання), уживання якої регулюється функціонально, пор.: зачитують або
заслуховують декларацію, звернення, але не витяг з протоколу чи акт –
їх, зазвичай, прочитують або прослуховують; зводять, споруджують палац,
кіноконцертний зал, монумент, висотні будинки, мікрорайон, але не гараж,
дачу, хату – їх будують).
Слова іншомовного походження у діловому мовленні вживаються лише за
потреби (у разі неможливості заміни українськими лексемами з подібним
лексичним значенням). У ділових документах (зокрема комерційних, сфери
зв’язку, фінансових) поширена міжнародна термінологія (бланк, штраф,
бандероль, факсиміле, віза, гриф, дебет, кредит, телекс, факс, телефон,
телеграф та ін.). Але вживати іншомовні слова без потреби не варто.
Наприклад, не завжди доречними є слова координувати (замість
узгоджувати), пролонгувати (замість продовжувати), лімітувати (замість
обмежувати), превалювати і домінувати (замість панувати і переважати),
фіксувати (замість записувати, запам’ятовувати), локальний, регіональний
(замість місцевий), апелювати (замість звертатися), стабільний (замість
сталий, постійний), симптом (замість ознака). І все-таки слова
іншомовного походження активно входять у мовний ужиток: офіс, фірма,
інновація, ноу-хау, лізинг, кліринг, дилер, імідж, маркетинг,
менеджмент, картридж, коледж, мас-медіа, спікер, пейджер, паркінг тощо.
Як зазначалося вище, значне місце у діловому мовленні належить
термінології як різновиду книжної лексики. Які вимоги ставляться до
терміна як спеціалізованого слова?
Термін уживається лише в одній, зафіксованій у словнику формі
(діловодство, а не діловедення, справочинство замість справоведення).
Термін уживається з одним (закріпленим у словнику) значенням. Наприклад,
циркуляр („розпорядження, виконуване всіма підвідомчими певній
організації установами й підприємствами”) – це директивний лист, а не
лист якогось іншого типу; конверсія – економічний термін („зміна умов
випущених раніше державних позик та об’єднання кількох попередніх позик
в одну конверсійну позику”; конверсія валюти – й омонімічний йому
технічний термін („зміна, перетворення, перепрофілювання промислового
виробництва”, наприклад, конверсія воєнно-промислового комплексу).
Термін має чітко виражене, окреслене словотвірне гніздо, усталену
лексичну сполучуваність, що фіксується словником, наприклад: акт (акт
приймання-здавання, акт ревізії, акт про надходження неякісних або
некомплектних товарів, комерційний акт, оперативно-технічний акт,
законодавчий акт, акт громадського стану, акт експертизи та ін.),
актувати, актуватися, актований, актування.
Уживання професіоналізмів, на відміну від термінології, характерної для
ділового мовлення, у міжвідомчій кореспонденції та діловому спілкуванні
небажане, бо воно зумовлює непорозуміння (пор.: кардан – професіоналізм,
карданний пристрій – термін; пересадка – професіоналізм, трансплантація
– термін; маловісна корова – професіоналізм, корова некондиційної маси –
термін).
Отже, точність вибору слова залежить як від рівня фахової
компетентності, так і від мовної культури ділової людини. Чуття мови –
надійний провідник в океані слів і значень, а словник і довідник –
друзі, які допоможуть підібрати те єдине слово, що в певному контексті
якнайточніше передасть потрібний відтінок думки.
Перелік рекомендованих джерел
Основна література
1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити / за
заг. ред. О. Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.
2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення / Н. Д. Бабич. – Львів: Світ,
1990. – 232 с.
3. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч.
посіб./ Н. Д. Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.
4. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови :
навч. посіб. / Наталія Ботвина. – К. : АртЕк, 1998. – 192 с.
5. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови : навч посіб. / Г. Й.
Волкотруб. – К. : МАУП, 2002. – 208 с.
6. Глущик С. В. Сучасні ділові папери / Глущик С. В., Дияк О. В.,
Шевчук С. В. – К. : А.С.К., 2000. – 400 с.
7. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / М. Г. Зубков. – Х. :
Торсінг, 2003. – 448 с.
8. Коваль А.П. Ділове спілкування: навч. посіб. / Коваль А.П. – К. :
Либідь, 1992. – 280 с.
9. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. –
Чернівці : Книги-ХІІ, 2006. – 496с.
10. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. /
Мацюк З., Станкевич Н. – К. : Каравела, 2006. – 352 с.
11. Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: навч. посіб. /
Онуфрієнко Г.С. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312с.
12. Пахомов В.М. Ділова українська мова: конспект лекцій / Пахомов В.М.
– Івано-Франківськ : Факел, 2002. – 358 с.
13. Плотницька І. М. Ділова українська мова у сфері державного
управління : навч. посіб. / Плотницька І. М. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. –
192 с.
14. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: навч.
посіб. / О. Д. Пономарів. – 2-ге вид., стереотип. – К. : Либідь, 2001.
– 240 с.
15. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень /
М. Д. Гінзбург, І. О. Требульова, С. Д. Левіна, І. М. Корніловська ; за
ред. М. Д. Гінзбурга. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : «Фірма «ІНКОС»,
Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с.
Додаткова література
1. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового
спілкування: навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : АртЕк, 2000. – 192 с.
2. Волошин В. Г. Комп’ютерна лінгвістика: навч. посіб. / В. Г. Волошин.
– Суми : ВТД ” Університетська книга”, 2004. – 382 с.
3. Гуць М.В. Українська мова у професійному спілкуванні : навч. посіб. /
Гуць М. В., Олійник І. Г., Ющук І. П. – К. : Міжнародна агенція
“BeeZone”, 2004. – 336 с.
4. Довідник з культури мови: [ посібник] / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик,
Н. М. Сологуб [та ін.] ; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Вища шк., 2005.
– 399 с.
5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник/
Жайворонок В. В. – К. : Наукова думка, 2004.
6. Корніяка О. М. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити ? /
О. М. Корніяка. – К. : Либідь, 1996. – 96 с.
7. Культура мови на щодень / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
С. Я. Єрмоленко [та ін.]. – К.: Довіра, 2000. – 304с.
8. Культура української мови: довідник / С. Я. Єрмоленко, Н.
Я. Дзюбишина-Мельник, К. В. Ленець [та ін.] ; за ред. В.М.
Русанівського. – К. : Либідь, 1990. – 304 с.
9. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління
/ В. Я. Малиновський. – вид. 2-ге, доп. і виправл. – К. : Центр сприяння
інституційному розвитку державної служби, 2005. – 254 с.
10. Палихата Е.Я. Культура наукового і ділового мовлення / Е. Я.
Палихата. – Тернопіль, 1997. – 132 с.
11. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування /
Радевич-Винницький Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2006.
– 291с.
12. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин,
А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К. : Знання, 2004. – 367с.
13. Словник іншомовних слів : 23000 слів та термінологічних
словосполучень / уклад. Л. О. Пустовіт [та ін.]. – К. : Довіра, 2000. –
1018 с.
14. Словник скорочень в українській мові / уклад. Н.Д.Гула [та ін.] ;
ред.-упоряд. В. В, Жайворонок, М . М. Фещенко ; за ред. Л. С.
Паламарчука. – К. : Вища шк. Головне вид-во, 1988. – 512 с.
15. Словник труднощів української мови / за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. :
Радянська школа, 1989.
16. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О.
Потебні; Інститут української мови. – стереотип. вид. – К. : Наукова
думка, 2003. – 240 с.
17. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П. Бибик,
І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. – К. : Довіра : УНВЦ «Рідна
мова», 1997. – 399 с. – (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і
діловодство).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
