.

Коран і Хадиси Імама Аль-бухарі про ставлення до сиріт та опіку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
148 1243
Скачать документ

Коран і Хадиси Імама Аль-бухарі про ставлення до сиріт та опіку

Єдність мусульманської общини значною мірою залежить від усебічної
підтримки родинних, сімейних зв’язків та братерських стосунків між
віруючими. Це дає змогу створити оптимальні умови для успішного
становлення кожного мусульманина та його захисту, незалежно від
соціального статусу і можливостей.

Основи відносин опіки в мусульманському праві врегульовано на рівні
релігійно-правових джерел – Корану і Суни. Значущість положень Корану
[1] полягає в закріпленні концептуальних питань опіки. Проте
підтвердження й уточнення коранічних приписів міститься в Суні, у тому
числі в її головній складовій – збірнику хадисів імама аль-Бухарі. Слово
хадис буквально означає повідомлення, у даному випадку – це відомості
про висловлювання пророка Мухаммеда, його погляди, оцінки, дії тощо.
Хадиси, включені в “Сахіх” аль-Бухарі [2], визнані достовірними, що й
дає змогу використовувати їх при проведенні наукового дослідження.

Так, серед осіб, які потребують посиленого соціального захисту й уваги і
не здатні самостійно управляти власним майном, Коран особливо виділяє
сиріт. У широкому розумінні, драматизм кожної людини як творіння Аллаха
полягає в її самотності, поки-нутості, у почутті безпорадності перед
таємницею і мороком Всесвіту. При такому підході всі люди певною мірою є
сиротами: “І ви повернетеся до Нас позбавленими всього – Якими вас Ми
первісно створили, залишивши за своєю спиною все те, чим вас Ми
наділили” (Коран, 6:94).

Не уникнув сирітства і пророк Мухаммед. Абдулла Юсуф Алі стверджує, що
сирітство буває справжнє і в переносному розумінні. Пророк сам був
сиротою. Його батько Абдулла помер молодим, до народження дитини, не
залишивши ніякого спадку. Мати пророка Аміна мала слабке здоров’я, і
його вигодувала годувальниця Халіма. Мати пророка померла, коли
хлопчикові було всього шість років. Його старий дід Абдул-Мутталіб
ставився до нього, як до власного сина, але через два роки теж помер.
Після цього хлопчика взяв до себе дядько Абу Таліб і також любив його як
власного сина. Таким чином, він залишався сиротою неодноразово, але все
ж та любов, яку він отримував від кожного з цих людей, була такою ж
сильною, як і батьківська [3, с. 1643].

Аллах нагадує Мухаммедові про його важке дитинство і закликає бути
милосердним до сиріт і взагалі до всіх безпорадних людей: “Невже не
знайшов тебе Він сиротою? Не дав притулку (і турботи)? Блукав (у
невіданні) ти, але хіба не направив Він тебе праведною дорогою? У
нестатках тебе побачивши, він хіба не збагатив тебе? А тому ти сироту не
утискуй, прохача, (не вислухавши) не відганяй і сповіщай всьому і все
про мудрість Аллаха!” (Коран, 93: 6-11).

Із сказаного виходить, що сироти – соціально слабкі члени суспільства,
тому що втратили батька, тобто захисника і вихователя. Дбати про сиріт
іслам доручив ісламській общині як опорі його суспільної структури.
Численні, подеколи емоційні вказівки в Корані звертають увагу на тяжку
долю сиріт і забороняють зачіпати їх майно, хіба тільки для їх користі,
поки вони не досягнуть зрілості фізичних і духовних сил. Коли община
дотримується прав сиріт, вона знаходить тим самим корисних членів [4, с.
528, 529].

З приводу сиріт до мусульман звучить заклик: “І про сиріт ставлять тобі
питання. Скажи: чинити благо для них – краще з того, що можна зробити, і
якщо приймете ви їх у свої турботи, вони вам стануть братами, -Аллах же
розрізнить того, хто творить добро, від того, хто вчиняє зло” (Коран,
2:220). Про необхідність бути справедливими до сиріт сказано: “І щоб
завжди щодо всіх сиріт ви строго дотримувалися справедливості. І що б
доброго не зробили ви, Аллах, воістину, про це дізнається!” (Коран,
4:127). Схвалюється встановлення опіки над сиротою і в хадисі 1793:
“…(одного разу) посланник Аллаха … сказав: “У раю ми з опікуном
сироти будемо (такі ж близькі один до одного)”, і (сказавши це) він
зробив знак вказівним і середнім пальцями, трохи відвівши їх один від
одного”. Отже, сироти повинні бути оточені всебічною турботою
мусульманської общини і як повноправні її члени мають користуватися
соціальним захистом, у тому числі й стосовно свого майна.

Особлива увага в Корані звертається на важливість дотримання
справедливості щодо дівчат-сиріт, які перебувають під опікою свого
опікуна і досягли шлюбного віку. В. Порохова підкреслює, що ця проблема
стала надзвичайно актуальною для мусульманської общини зразу ж після
битви біля Ухуда (25 січня 625 р.), у якій загинуло і було поранено
багато чоловіків, унаслідок чого з’явилося багато сиріт, удів і
незаміжніх дівчат. Гостро постало питання про соціальну і матеріальну
захищеність жінок, про офіційну легалізацію полігамії як єдиної
можливості забезпечити жінок моральним правом мати сім’ю і дітей [1, с.
663].

Про це в Корані сказано: “А якщо є у вас страх, що справедливості ви
щодо них не дотримаєте, візьміть у дружини тих, яких ви любите (чи то
одна або дві, або три, або чотири)” (Коран, 4:3). При цьому
дівчата-сироти, яких бажають узяти за дружини, не повинні бути
матеріально обділені згідно з умовами укладання шлюбу. У Корані
пояснюється: “Вони чекають вказівок від тебе щодо їх жінок. Скажи:
“Аллах дає вам вказівки про них і те, що вам читається в цій Книзі: і
щодо сиріт, яким не даєте ви того, що вам наказано давати, бажаючи взяти
їх за дружини” (Коран, 4:127).

Значення цих аятів уточнюється в хадисі 1649: “Повідомляється, що коли
‘Урва бін аз-Зубайр… запитав ‘Аїшу … про слова аллаха Всевишнього:
“Якщо ж ви боїтеся, що не будете справедливі з сиротами.”, вона сказала:
“О сину моєї сестри! (Йдеться про такий випадок), коли дівчина-сирота
перебуває під опікою свого опікуна і є співвласницею його майна, а цей
опікун, якого приваблює її майно і врода, хоче одружитися з нею, але не
бажає дотримуватися справедливості (при виплаті) махру і давати їй те,
що дав би їй будь-хто інший. Ось чому таким заборонялося одружуватись із
(сиротами), якщо тільки (опікуни) не дотримуватимуться справедливості
щодо них і не стануть виплачувати їм найбільшого прийнятого в їх
середовищі махру, (інакше) їм увірено (Аллахом) одружуватися з іншими
жінками, які їм сподобаються”.

‘Урва сказав:

уває в) його (піклуванні) якщо вона недостатньо багата і вродлива”.
(‘Аїша … також) сказала: “І (людям, що відмовляються) дотримуватися
справедливості, заборонено одружуватися з тими сиротами, врода і
багатство яких їх приваблювали, оскільки якби (ці сироти) були
недостатньо багаті та вродливі, то вони не побажали б одружуватися з
ними”.

Опікун покликаний турбуватися про майно сироти, повинен управляти ним
виключно в його інтересах, не обмежуючи і не порушуючи прав сироти як
власника. Опікунам наказано: “Майна сиріт не зачіпайте інакше, як лише з
тим, щоб його поліпшити, поки до них вікова зрілість не прийде” (Коран,
6:152). І далі аналогічна вимога: “Не наближайтеся ви до майна сиріт
інакше, як (розміри) його поліпшити, до досягнення ними зрілих років, і
дотримуйтеся зобов’язань своїх, – адже з вас про ці зобов’язання
запитають” (Коран, 17:34).

Абд ар-Рахман Сааді роз’яснює, що Всевишній Аллах виявив милосердя і
поблажливість до сиріт, які ще дітьми втратили своїх батьків і, не
усвідомлюючи того, що може принести їм користь, не могли поклопотатися
про себе. Аллах повелівав опікунам сиріт піклуватися про них, дбайливо
ставитися до їх майна і наближатися до нього тільки для того, щоб
примножити його завдяки вигідним торговим угодам. Опікуни сиріт не мають
права ризикувати майном своїх підопічних, але повинні прагнути
примножити його [5, с. 17].

Це роз’яснення уточнюється Абдуллою Юсуфом Алі. Він підкреслює, що якщо
майно сироти витрачене, то його слід відшкодувати в більшому обсязі або
дати йому щось краще, ніж він мав раніше. Угода, яка може бути цілком
справедливою між двома незалежними людьми, за цим аятом (Коран, 17:34);
вважається несправедливою, якщо вона укладена між опікуном і сиротою до
досягнення останнім віку зрілості [3, с. 700].

Якщо ж опікун не виконає покладених на нього обов’язків, він у
майбутньому буде покараний: “Адже ті, які майно сиріт несправедливо
пожирають, зжирають вогонь у своє черево – горіти їм у полум’яному
Вогні!” (Коран, 4:10). На це вказується в хадисі 1142: “… (одного
разу) пророк… сказав: “Уникайте (здійснення) семи згубних (гріхів)”.
(Люди) запитали: “О посланнику Аллаха, а що це (за гріхи)?” Він сказав:
“… проїдання майна сироти.”.

Припинення опіки накладає на опікуна зобов’язання релігійно-правового
характеру. Коран прямо вимагає: “І хай бояться ті, (хто відпускає в
життя сиріт), подібно до того як залишали б за собою безпорадних і
беззахисних близьких. Хай лякаються вони Бога й утвердяться у своєму
слові” (Коран, 4:9).

Однією з умов припинення опіки є досягнення сиротою певного віку, з яким
пов’язують здатність самостійно управляти майном. У Корані сказано:
“Сиротам віддавайте їх добро, (коли їм належний вік підійде), і в ньому
не замінюйте добре непридатним” (Коран, 4:2). Опікун, таким чином,
повинен дотримуватися ділової чесності при передаванні майна і не
спокуситися на зловживання своїм становищем. Абдулла Юсуф Алі пише, що
іслам приписує справедливе ставлення до сиріт, і тут особливо
підкреслюється три види спокус для опікунів:

1) опікун не повинен відкладати повернення всього опікуваного майна,
коли настає призначений строк, беручи до уваги вказівки наведеного нижче
5-го аята цієї сури;

2) якщо існує перелік майна, то недостатньо суто формального дотримання
цього переліку: майно, що повертається, має бути рівноцінним з раніше
взятим майном; коли переліку немає, виходять з тих самих принципів;

3) якщо майно перебуває в сумісному веденні або якщо швидкопсувні товари
обов’язково мають бути реалізовані, необхідна найсуворіша чесність і
непідкупність при поділі майна, і це є настійною вимогою [3, с. 211].

Проте сам по собі вік опікуваного не є достатньою підставою для визнання
особи дієздатною. Від неї ще потрібна і здатність розсудливо міркувати
(рівень розвитку інтелекту) і вести майнові справи. Тому додатково
приписується: “Сиріт випробовуйте ви (на розуміння і зрілість, поки їх
шлюбний вік не настав), і лиш упевнившись у їх здоровому, глузді, ви їх
добро їм відпустіть, а не прагніть спішно поглинути його, поки вони не
доросли (до належних років). І якщо опікун багатий, хай з добра (сиріт)
нагороди (за послуги) не бере, а якщо бідний – хай з нього бере гідною і
благочестивою мірою. Коли ви будете добро їм відпускати, при них свідків
поставте. Та все ж при будь-яких розрахунках достатньо (свідчення)
Аллаха” (Коран, 4:6).

Як бачимо, цей аят містить у собі ще ряд вимог до передавання майна.
Вони стосуються подяки опікунові за його діяльність і процедури
приймання опікуваним свого майна.

Так, основою опіки, як уже наголошувалося, виступає солідарність і
гуманізм мусульманської общини щодо своїх соціально незахищених членів.
Релігійно-правовий обов’язок кожного мусульманина – допомога ближньому,
який її потребує. Тому багатий опікун не має права за свої послуги
просити винагороду – частину майна сироти. Він задовольняється відчуттям
виконаного перед Аллахом обов’язку. Що ж до бідного опікуна, то тут його
совість буде критерієм установленої йому подяки за працю.

Процедура вручення опікуваному його майна повинна проходити при двох
свідках. Ця умова покликана захистити як інтереси опікуваного, так і
ділову репутацію, а можливо, і майнові права опікуна від претензій, які
можуть бути висунуті на його адресу в майбутньому.

Висновки

Отже, викладене свідчить, що в Корані і хадисах надзвичайно велике
значення надається врегулюванню питань встановлення опіки над сиротами.
Розроблена система приписів спрямована, з одного боку, на необхідність
захисту майна сиріт від несумлінного опікуна, а з іншого – орієнтує на
всебічне примноження їх майна. Особлива увага звертається на захист
дівчат-сиріт, які перебувають під опікою своїх опікунів і виступають
співвласниками майна. Дієвість і гуманізм проаналізованих положень
доведені всією історією становлення і поширення ісламу.

Література:

1. Коран / [пер. смыслов и комментарии В. Пороховой]. – [8-е изд.] – М.
: РИПОЛ классик, 2006.

2. Сахих аль-Бухари / [пер. с араб. В.М. Нирша]. – М. : Умма, 2005.

3. Священный Коран / [пер. с ком. А.Ю. Али]. – Н. Новгород : Медина,
2007.

4. Саади, Абд ар-Рахман ибн Насир. Толкование Священного Корана : в 2 т.
/ [пер. с араб. Э.Р. Кулиева]. – М. : Умма, 2006.

5. Держава та регіони, Серія: Право 2009 р., № 1, с. 111–114

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020