Податкова політика держави: обгрунтування концепції «пріоритету
економічного розвитку»
Проблемі формування ефективної податкової політики держави присвятили
свої дослідження такі вчені та експерти, як В.Вишневський, А.Захарін,
Ю.Іванов, Е.Давискиба, А.Тищенко, Я.Литвиненко, К.Пріб, Ф.Федько,
О.Поважний. Проте, процес пошуку підходу, який би зменшував рівень
конфліктів у суспільстві залишається незакінченим.
У спрощеному вигляді механізм впливу податкового регулювання на баланс
інтересів держави і платників податків представлений Ю.Івановим та
А.Тищенко таким чином (рис. 1).
Рис. 1. Механізм впливу податкового регулювання на баланс інтересів
держави і платників податків [1]
Виходячи з завдань фіскальної політики, держава зацікавлена у збільшенні
загальної суми податків і зборів, яка надходить у бюджети всіх рівнів і
державні цільові фонди. Надмірне підвищення податкового навантаження
(пріоритет інтересів держави) позбавляє платників стимулів до розвитку і
розширення масштабів діяльності, що веде до таких негативних наслідків,
як відхилення від оподатковування і «тіньова» економіка.
Інтерес платників податків, навпроти, полягає в мінімізації витрат,
зв’язаних з погашенням податкових зобов’язань, тому лібералізація
оподатковування об’єктивно сприяє зміцненню фінансового стану платників
податків, нарощуванню обсягів продажів (тобто насиченню ринку і
створенню конкурентного середовища) і збільшенню виплат, пов’язаних з
оплатою праці. Останнє, у свою чергу, не тільки забезпечує підйом
добробуту народу, але і стимулює збільшення попиту в масштабах країни і,
у кінцевому рахунку, є найважливішим чинником стабільного економічного
зростання. Обґрунтоване зниження податкового навантаження позитивно
позначається на величині податкових надходжень у бюджет, оскільки
обумовлене їм збільшення масштабів діяльності платників податків
розширює базу непрямого оподатковування, а зростання прибутку
підприємств і виплат по оплаті праці забезпечує зростання податкових
надходжень по прямих податках і зборах. У той же час зайва лібералізація
оподатковування означає скорочення доходів держави, що веде до
неможливості в повному обсязі фінансувати поточні державні соціальні й
економічні програми, тобто – до обмеження загальнонаціональних
інтересів.
Таким чином, завданням державної податкової політики є встановлення
такого оптимального рівня й умов оподатковування, що забезпечують баланс
інтересів держави і платників. Проблема полягає в тім, що ці інтереси є
динамічними і залежать від безлічі чинників. Тому оптимальні для
визначених умов і в конкретний момент часу параметри податкової системи
перестають забезпечувати баланс інтересів зі зміною пріоритетів розвитку
суспільства і цілей економічної і соціальної політики держави.
Загальну оцінку податкової політики і змін у податковому законодавстві
варто робити з погляду цілей політики в бюджетно-податковій сфері.
Зокрема, загальною метою податкової політики є стимулювання розвитку
виробництва, зниження податкового тягаря на сумлінних платників
податків, і насамперед, на вітчизняних виробників, зменшення неплатежів
і розширення податкової бази [2, с. 230-247].
Суперечність економічних інтересів в процесі оподаткування та основи
оптимізації податкових правовідносин у процесі реформування податкової
системи докладно на рис. 2.
Рис. 2. Концептуальні основи оптимізації податкових правовідносин у
процесі реформування податкової системи [2, с. 252-259]
Зокрема, носіями економічних інтересів є фізичні і юридичні особи і їх
групи, що підрозділяються по ряду ознак, у тому числі – по майну, по
доходах, по виду діяльності, по професійній, партійній, релігійній
приналежності і т.ін. Зрозуміло, економічні інтереси цих суб’єктів не
збігаються. Вони суперечливі. Протиріччя стає об’єктивною реальністю в
силу підвищення потреб і зміни інтересів суб’єктів господарювання. При
цьому господарський механізм, як правило, перестає відповідати умовам,
що змінюються, перестає ефективно виконувати свої координуючі і
регулюючі функції. Зіткнення економічних інтересів – абсолютно, а їх
єдність – відносна. Вирішення визначених протиріч (єдність інтересів)
досягається в процесі їх опосередкованого узгодження. Для цього
суспільство створює економічні, юридичні, соціальні, політичні й
організаційні передумови, тим самим удосконалює господарський механізм,
забезпечуючи поєднання особистих інтересів фізичних осіб, інтересів
трудових колективів, різних суб’єктів власності і соціальних груп із
загальнодержавними інтересами, використовуючи їх як рушійну силу
економічного розвитку
З іншого боку, посилення взаємодії платників податків і держави в особі
податкової служби країни в ситуації, коли цілі державного регулювання
залишаються переважно фіскальними, не тільки зберігає конфлікт
інтересів, але і загострює його. Виходячи з цього, існує необхідність у
зміні концепції цієї взаємодії з урахуванням системного принципу
збереження цілого – національної економіки і досягнення властивих їй
цілей.
Загальна мета
Загальною метою публікації, з огляду на вищевикладене, є
формування концепції податкової політики держави, заснованої на принципі
збереження стійкого розвитку національної економіки як цілісної системи.
Викладення основного матеріалу. Обґрунтування отриманих результатів
Необхідно відзначити, що на рівні національної економічної системи при
проведенні економічної політики держави цілі держави і платників
податків збігаються. Дійсно, діяльність економічної системи країни
спрямована на забезпечення високої якості життя населення, підвищення
рівня конкурентоспроможності у світовому поділі праці, досягнення
макроекономічної стабільності. А цілі платника податків як елемента
національної економічної системи полягають у максимізації прибутку, у
підвищенні конкурентоспроможності товарів та послуг.
У той же час, бюджетно-податкова політика є, за визначенням, частиною
економічної політики держави. Тому цілі і завдання податкової політики
мають, як мінімум, не суперечити цілям економічної політики. Проте, на
рівні реалізації бюджетно-податкової політики спостерігається явний
конфлікт між податковими органами і платниками податків, тому що сума
платежів до бюджету має тенденцію максимізуватися в першому випадку і
мінімізуватися – у другому (рис. 3).
Рис. 3. Схема взаємодії платників податків і держави: цілі та фінансові
потоки
< >
”–??\
b
d
f
h
>
–?d
h
6 Вирішення конфлікту інтересів між державою та
платниками податків можливо в рамках концепції супероптимальних рішень.
Супероптимальними рішеннями (СОР) у контексті вибору між державною і
приватною формами організації господарського чи громадського життя можна
вважати такі рішення, результати реалізації яких перевершують самі
оптимістичні очікування як лібералів, так і консерваторів. Оптимальне
рішення є найкращим з декількох можливих способів досягнення ряду цілей.
Супероптимальне рішення – таке рішення, яке одночасно і найкращим чином
забезпечує досягнення двох окремих груп цілей. Одна група – група цілей
лібералів, друга – група цілей консерваторів. І ті, і інші можуть у
більшому чи меншому ступені переслідувати ті самі цілі, проте відносна
вага цих цілей у групах буде, імовірно, розрізнятися [5, с. 373].
У принципі супероптимальне рішення – це таке вирішення
проблеми, яке об’єктивно перевершує те, що традиційно вважалося
найкращим результатом розв’язання проблеми цього типу.
З’явилося чимало досліджень про методи вирішення спорів,
у результаті яких виграють усі сторони. В основі таких рішень лежить
ідея звертання до посередників чи ідея проведення переговорів, в
результаті яких виграють всі учасники (що в корені відрізняється від
підходу з позицій з’ясування правоти однієї і неправоти іншої сторони).
Ідея ж СОР йде далі вирішення спорів за допомогою посередників чи шляхом
переговорів, що забезпечують виграш кожної зі сторін. СОР передбачає
можливість для кожної зі сторін вирішити суперечку так, щоб отримані
результати перевершували їх самі оптимістичні очікування. В основі
такого роду вирішення спорів частково лежать нові концепції, що
народилися в економіці попиту та пропозиції, промисловій політиці й
інших формах теорії розширеного відтворення, а не у теорії ігор з
нульовою сумою.
Підхід з позицій СОР має ряд переваг. Традиційно вважається, що аналітик
не повинен віддавати перевагу який-небудь одній із запропонованих йому
альтернатив. Його завдання просте – показати, як ці альтернативи
співвідносяться з цілями, і вибрати найкращу, адекватну зазначеним
цілям. Задача ж особи, що приймає рішення, – вибрати кращий варіант в
залежності від порівняльної ваги заданих цілей і думки приймаючого
рішення щодо співвідношення альтернатив і цілей.
У ситуації зі СОР аналітик грає іншу роль, яка передбачає творчий
підхід, а не просте вирішення технічного завдання. Слід зазначити, що
існує цілий ряд публікацій, що зіграли важливу роль у розробці концепції
прийняття супероптимальних рішень. Перша група таких ідей відноситься до
використання комп’ютерів для систематизації оцінки й інтерпретації даних
і отримання результатів. Друга група ідей належить фахівцям, що працюють
в області посередництва і нетрадиційних методів вирішення спорів. І,
нарешті, третя група ідей – це ідеї прихильників розширювальної теорії.
До них відносяться прихильник консервативної економічної школи А.Лаффер
і представник ліберальної економічної школи Р.Райх. Вони обидва
поділяють думку, що проблеми політики можна вирішувати шляхом збільшення
загального пирога ресурсів чи інших цінностей, що підлягають розподілу
між протиборчими сторонами. Збільшення можливе в результаті виділення
адресних субсидій і надання податкових пільг з умовою, що це приведе до
зростання ефективності національної економіки.
У рамках запропонованого підходу, існує приблизно сім
способів одержання СОР, які зводяться до наступного:
1. Розширення існуючої ресурсної бази.
2. Формування більш високих (і при цьому – реальних) цілей у
порівнянні з тими, що вважалися реальними раніше.
3. Ситуацій, коли одна зі сторін може одержати великі прибутки, а
інша при цьому втратить небагато.
4. Ситуацій, у яких задіяна третя сторона, що виступає як
благодійник. Роль останньої, як правило, грає державна установа.
5. З’єднання взаємних альтернатив, що не виключають одна одну.
6. Усунення чи зниження гостроти конфлікту між лібералами і
консерваторами замість спроб об’єднання вихідних від них пропозицій.
7. Розробка пакета альтернатив, прийнятних як для лібералів, так і
для консерваторів [5].
Використовуючи методологію формування супероптимальних рішень, можна
запропонувати метод податкового стимулювання розвитку великих платників
податків, які за рахунок податку на прибуток можуть брати участь у
проектах державно-приватного партнерства, спрямованих на розвиток
територіальної інфраструктури. Такі підходи скорочують час у досягненні
життєво важливих для суспільства цілей та забезпечують мотивацію всіх
суб’єктів економічних відносин до узгодженого економічного розвитку.
Висновки та перспективи подальших розробок
Таким чином, податкова політика та її завдання в рамках системного
підходу можуть бути сформульовані як концепція «пріоритету економічного
розвитку», що передбачає у випадку виникнення конфліктних ситуацій пошук
і впровадження тих рішень, які є оптимальними для більшості учасників
економічних відносин. Концепція «пріоритету економічного розвитку»
заснована на закономірностях взаємодії частини і цілого та враховує
концепцію і методи формування супероптимальних рішень, прийняту в теорії
державного управління з метою підвищення його ефективності.
Література
1. Иванов Ю.Б. Современные проблемы налоговой политики: учеб. пособ.
/ Ю.Б.Иванов, А.Н. Тищенко. –Х: ИД «ИНЖЭК», 2006. – 328 с.
2. Іванов Ю.Б. Система оподаткування в схемах і таблицях. Частина 2.
Оподаткування фізичних осіб. Частина 3 Податковий менеджмент: Навчальний
посібник / Ю.Б.Іванов. –Х: ВД «ІНЖЕК», 2004. – 304 с.
3. Вишневский В. Налоговая политика и экономическая теория /
В.Вишневский // Экономика Украины. – 2007. – №9 (550). – С.4-21.
4. Братющенко С.В. Социальная ответственность предпринимательства:
обзор концепций / С.В.Братющенко // Актуальные проблемы
социально-экономического развития: взгляд молодых ученых. – Новосибирск:
Изд-во ИЭОПП СО РАН, 2005. – С.166-178.
5. Эффективность государственного управления / Пер с англ.; общ. ред.
С.А.Батчикова и С.Ю.Глазьева. – М.: Фонд «За экономическую грамотность»,
Российский экономический журнал, Издательство АО «Консалтбанкир», 1998.
– 848 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
