.

Характеристика епідемічного процесу віл-інфекції в україні в залежності від шляху інфікування (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
111 3353
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

ЛЮЛЬЧУК МАРІЯ ГЕННАДІЇВНА

УДК 578.826.6:575.113-853 616.07-078:98+826.6

Характеристика епідемічного процесу віл-інфекції в україні в залежності
від шляху інфікування

14.02.02 – епідеміологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л.В. Громашевського АМН України

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор

Щербінська Алла Михайлівна,

Інститут епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л.В. Громашевського АМН України, головний науковий співробітник
лабораторії загальної вірусології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Гураль Анатолій Леонтійович, Інститут
епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України,
завідувач лабораторії вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції

доктор медичних наук, професор Дзюблик Ірина Володимирівна, Київська
медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України,
завідувач кафедри вірусології

Провідна установа

Український науково-дослідний протичумний інститут ім. І.І. Мечнікова,
лабораторія повільних інфекцій та ВІЛ/СНІДу, МОЗ України, м. Одеса

Захист відбудеться “ 28 ” жовтня 2005 року о 11 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.614.02 при Інституті
епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України
(03038,

м. Київ – 38, вул. М. Амосова, 5)

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (03038,

м. Київ – 38, вул. М. Амосова, 5)

Автореферат розісланий “ 27 ” вересня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук Доан С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. ВІЛ-інфекція та її кінцева стадія СНІД стали в
останні роки однією з найважливіших проблем сучасності [UNAIDS/WHO,
2004]. За більш ніж 20-річну історію хвороби ВІЛ вразив понад 55 млн.
осіб, з них майже 22 млн. дорослих та 4,5 млн. дітей вже померли.

Протягом останнього часу Україна за темпами росту інфікованих зайняла
одне з провідних місць у Східній Європі разом з Російською Федерацією та
Естонією. За статистичними даними Українського центру профілактики і
боротьби зі СНІДом МОЗ України на 01.01.05 р. в країні офіційно
зареєстровано 74 856 ВІЛ-інфікованих, з них 8 478 дітей [Щербінська А.М.
та співавт., 2005].

Як визначають епідеміологічні спостереження [Щербінська А.М. та
співавт., 2000], особливості поширення ВІЛ у значній мірі пов’язані із
шляхами інфікування. Так, найбільш стрімке і агресивне зростання темпів
розвитку епідемічного процесу ВІЛ-інфекції спостерігається серед
шприцевих наркоспоживачів. Статевий шлях інфікування (як
гетеросексуальні, так і гомосексуальні стосунки), визначає повільне, але
більш масове охоплення населення. Тому особливості епідемічного процесу
в значній мірі визначаються саме активністю того чи іншого механізму
передачі збудника інфекції на конкретному етапі розвитку епідемії.

Провідним шляхом інфікування в Україні протягом 1995-2003 рр. залишався
парентеральний – при ін’єкційному введенні наркотиків. Разом з тим,
останнім часом суттєво зросла частка статевого шляху передачі збудника
інфекції, передусім через сексуальних партнерів наркоспоживачів.
Внаслідок цього збільшилась кількість ВІЛ-інфікованих вагітних жінок та
дітей, народжених ними [Щербинська А.М. та співавт., 2003].

Важливим фактором також є те, що парентеральне інфікування ВІЛ через
забруднені шприці відбувається на тлі тривалого впливу на організм
хімічних чинників (наркотиків), можливості попадання в кров збудників
інших інфекцій – вірусів гепатиту В і С [Chamot E., 1990; Quaranta J.E.,
1994]. Це пригнічує імунітет та обумовлює ризик розвитку широкого
спектру опортуністичних інфекцій, які в подальшому окреслюють клінічну
картину СНІДу та стають причиною смерті хворих на СНІД [Покровський
В.В., 2000].

Особливості розвитку епідемії серед окремих вразливих груп дослідники
пов’язують також і з властивостями самого вірусу, його приналежністю до
певного субтипу. Так, на початковому етапі розвитку епідемії, серед
наркоспоживачів здебільшого визначались субтипи А та С, серед
гомосексуалістів – субтип В [CDC, 1981; Ho D., 1995]. Проте відсутні
достовірні дані про зв’язок окремих субтипів ВІЛ-1 з тим або іншим
шляхом передачі вірусу на сучасному етапі в Україні.

Високі темпи росту інфікованості населення без будь-яких ознак
стабілізації епідемічного процесу, швидкий перехід безманіфестних форм
ВІЛ-інфекції в СНІД за рахунок розвитку опортуністичних інфекцій
обґрунтовують необхідність вивчення особливостей, які впливають на
епідемічний процес, з наданням характеристики взаємозв’язку між
поширенням ВІЛ-інфекції, шляхом інфікування та гетерогенністю популяції
ВІЛ-1, що циркулює в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційні
дослідження були проведені в рамках планових науково-дослідних робіт
лабораторії загальної вірусології Інституту епідеміології та інфекційних
хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України: “Визначення факторів, що
обумовлюють особливості перебігу ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні”
(державний реєстраційний №0101V002328) та “Вивчення структури популяції
ВІЛ-1, що циркулює в Україні” (державний реєстраційний

№0101V002331).

Мета роботи – вивчити взаємозв’язок між особливостями поширення
ВІЛ-інфекції, шляхом інфікування та субтиповою структурою ВІЛ-1, що
циркулює в Україні.

Для реалізації вказаної мети були поставлені такі задачі:

Проаналізувати епідемічну ситуацію з ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні за
1987-2004 рр.

Визначити вплив шляху інфікування на поширення ВІЛ-інфекції в Україні.

Провести аналіз особливостей проявів ВІЛ-інфекції в групах ризику.

Встановити серотипову структуру популяції ВІЛ-1, що циркулює в уразливих
групах.

Виявити генотипову структуру популяції ВІЛ-1 у групах ризику, в окремих
регіонах України.

Об’єкт дослідження. Епідемічний процес ВІЛ-інфекції/СНІДу, шляхи
передачі інфекції, субтипи ВІЛ-1.

Предмет дослідження. Статистичні звіти щодо реєстрації ВІЛ-інфікованих,
хворих на СНІД та померлих від СНІДу за 1987-2004 рр. (відомча
статистика); історії хвороб та анкети ВІЛ-інфікованих пацієнтів,
лімфоцити крові ВІЛ-інфікованих осіб з окремих регіонів України із
парентеральним та статевим шляхами інфікування; вірус імунодефіциту
людини.

Методи дослідження: епідеміологічні, вірусологічні,
молекулярно-біологічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Україні проведено
комплексне вивчення особливостей поширення ВІЛ-інфекції серед осіб з
різними шляхами інфікування, з урахуванням субтипової структури ВІЛ-1,
що циркулює в групах ризику.

Визначено тенденції розвитку епідемічного процесу в окремих регіонах
України, показано залежність територіальних особливостей та темпів
поширення епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу від шляху передачі збудника
інфекції.

Доведено наявність на сучасному етапі сумісного впливу на епідемічний
процес ВІЛ-інфекції парентерального (ін’єкційного) та статевого шляхів
інфікування, що призвело до зростання темпів поширення епідемії в
більшості областей України.

Виявлено, що у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, на тлі відсутності клінічних
проявів, визначається високий рівень реплікативної активності збудників
опортуністичних інфекцій, що обумовлює необхідність профілактики
останніх вже на безманіфестній стадії ВІЛ-інфекції. Встановлено, що
споживання ін’єкційних наркотиків призводить до формування у
ВІЛ-інфікованих споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) мікст-інфекції:
опортуністичних інфекцій герпетичної природи та вірусних гепатитів С і
В.

Визначено динаміку у зміні домінуючих субтипів ВІЛ-1 в ході епідемічного
процесу в 1987-2003 рр. Доведено, що в більшості регіонів України у
генотиповій структурі ВІЛ-1 превалює субтип А, у Миколаївській області –
мультиваріантні штами та субтип В.

Практичне значення одержаних результатів. Виявлено взаємозв’язок між
особливостями поширення ВІЛ-інфекції та шляхом інфікування в різних
регіонах України. Отримані результати використані під час наукової
розробки облікового документу “Повідомлення про зміни у Реєстраційній
карті ВІЛ-інфікованої особи”, затвердженого спільним Наказом МОЗ та
Держкомстату України № 640/663 від 24.12.2004 р.

Визначення спектру опортуністичних інфекцій дає підставу для
цілеспрямованої профілактики останніх у ВІЛ-інфікованих пацієнтів на
ранніх стадіях хвороби. Отримані дані враховані при розробці “Методичних
рекомендацій щодо лабораторного моніторингу за ВІЛ-інфекцією та
антиретровірусною терапією” /розробники Василенко Л.Г., Кравченко О.М.,
Люльчук М.Г./, затверджених наказом МОЗ України №580 від 12.12.2003 р.
Методичні рекомендації впроваджені в навчальний процес Одеського
державного медичного університету.

Характеристика субтипової структури ВІЛ-1 допоможе в створенні майбутніх
вакцинних препаратів та діагностичних систем, які врахують
гетерогенність популяції ВІЛ-1 та наявність рекомбінантних форм вірусу,
що циркулює на теренах України.

Особистий внесок здобувача. Автором дисертаційної роботи особисто
проаналізована наукова література з досліджуваної проблеми, проведено
патентно-інформаційний пошук і обґрунтування вибраного напрямку
досліджень. Здійснено епідеміологічний аналіз даних з історій хвороб
ВІЛ-інфікованих пацієнтів клініки СНІДу ІЕІХ АМНУ та анкет, отриманих
від ВІЛ-інфікованих осіб з різних регіонів України. Дисертантом вивчені
матеріали щодо поширення епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні протягом
1987-2004 рр. Автором безпосередньо визначалась методом ПЛР реплікативна
активність збудників опортуністичних інфекцій та вірусних гепатитів, а
також рівень вірусного навантаження ВІЛ-1 в крові ВІЛ-інфікованих
пацієнтів. Дисертантом особисто проведено генотипування ВІЛ-1 в зразках
крові від ВІЛ-інфікованих осіб з різних регіонів України.

Самостійно проведено узагальнення матеріалів, математично-статистичну
обробку та інтерпретацію отриманих даних, сформульовані висновки.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднені в
доповідях на наступних наукових конференціях: XIII International AIDS
Conference (Durban, July 9-14, 2000), науково-практичній конференції
“Сучасні можливості лікування ВІЛ-інфекції, СНІДу та опортуністичних
інфекцій” (м. Київ, 30 травня – 1 червня 2000 р.), III Міжнародній
конференції “Біоресурси та віруси” (м. Київ, 2001), науково-практичній
конференції “Герпесвірусні інфекції – клініка, лікування, діагностика”
(м. Київ, 15-16 жовтня 2002 р.), Міжнародній науково-практичній
конференції, присвяченій пам’яті Л.В. Громашевського (м. Київ, 2002 р.),
1-й Міжнародній науково-практичній конференції “Специфическая
диагностика инфекционных болезней” (г. Киев, 20-21 января 2004 г.), VI
Міжнародному Медичному конгресі студентів та молодих учених (м.
Тернопіль, 21-23 травня 2002 р.) (за доповідь автора нагороджено
Дипломом II ступеня), науково-практичній конференції і пленуму Асоціації
інфекціоністів України “Вірусні хвороби. Токсоплазмоз. Хламідіоз” (м.
Тернопіль, 5-6 травня 2004 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 20 робіт, у тому числі 3 –
у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Зміст роботи викладено на 136 сторінках.
Дисертація складається із вступу, огляду літератури, матеріалів та
методів досліджень, чотирьох розділів власних досліджень, аналізу та
узагальнення результатів, висновків, списку використаних джерел з 212
найменувань. Робота містить 19 таблиць та 28 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Досліджені аналітичні матеріали щодо
розвитку пандемії ВІЛ-інфекції/СНІДу у світі (6 Глобальних оглядів за
1999-2004 рр.) та статистична документація щодо захворюваності на
ВІЛ-інфекцію/СНІД в Україні за 1987-2004 рр. Проаналізовано 68 звітних
форм №1-СНІД (квартальна), 18 звітних форм №2-СНІД (річна) державної
статистичної звітності. Проведено аналіз зведених звітів УкрЦентрСНІДу
щодо захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД за 1987-2004 рр. (всього 18
річних звітів).

Тенденції розвитку епідемічного процесу ВІЛ-інфекції в цілому по Україні
та в окремих її областях вивчали за допомогою методу епідеміологічного
аналізу з розрахунком загально прийнятих статистичних показників.

Для визначення характеру розповсюдження та проявів ВІЛ-інфекції в групах
ризику проаналізовано дані 227 історій хвороб ВІЛ-інфікованих пацієнтів
з різними шляхами інфікування (121 – з парентеральним, 106 – із статевим
шляхом).

Для виявлення особливостей поширення ВІЛ-інфекції в різних областях
України здійснено аналіз 304 анкет, отриманих від ВІЛ-інфікованих осіб з
різними шляхами передачі збудника інфекції (168 – з парентеральним, 136
– із статевим шляхом), мешканців регіонів з високими та середніми
показниками розповсюдженості ВІЛ.

За даними статистичної документації розраховувались інтенсивні показники
поширеності ВІЛ-інфекції (кумулятивний показник загальної кількості
випадків на 100 тис. населення) та розповсюдженості ВІЛ (кількість нових
випадків на 100 тисяч населення).

За допомогою комп’ютерної програми Microsoft Excel дані систематизовано
у вигляді гістограм, кругових діаграм, графіків.

Отримані результати серологічних та молекулярно-біологічних досліджень
дозволили визначити кількість позитивних результатів у відсотках в
кожній групі ризику. Для порівняння значень в кожній з груп ризику
побудовані таблиці з розрахунком похибки [Сепетлієв Д., 1968].

З метою визначення наявності взаємозв’язку між особливостями поширення
ВІЛ-інфекції та шляхом інфікування методом ПЛР на тест-системах фірми
“АмплиСенс” (Росія) досліджено 383 плазми крові від ВІЛ-інфікованих
пацієнтів в I-ій клінічній стадії, 63 – від осіб в I-ій та IV-ій
клінічних стадіях, інфікованих парентеральним та статевим шляхами, на
наявність реплікативної активності збудників опортуністичних інфекцій
(вірусу простого герпесу 1 та 2 типів (ВПГ), цитомегаловірусу (ЦМВ),
вірусу Епштейна-Барр (ВЕБ)) і вірусних гепатитів (вірусу гепатиту С
(ВГС), вірусу гепатиту В (ВГБ)). Протестовано 114 зразків крові від
ВІЛ-інфікованих пацієнтів для визначення генотипу вірусу гепатиту С.

Рівень вірусного навантаження методом ПЛР визначали в 58 зразках крові
на тест-системах AMPLICOR HIV-1 MONITORTM Test, version 1.5 (“Roche”,
США).

Методом ІФА проведено серотипування ВІЛ-1 в 300 зразках сироваток крові
ВІЛ-інфікованих пацієнтів із парентеральним (180 зразків) та статевим
(120 зразків) шляхами передачі збудника інфекції. У роботі використана
панель з 12 синтетичних пептидів, синтезованих ТОВ “Верта”
(Санкт-Петербург, Росія).

За допомогою гетеродуплексного аналізу на тест-системах Qiagen Blood DNA
Mini kit (Qiagen Inc., CA) проведено генотипування ВІЛ-1 в 304 зразках
крові, отриманих від осіб із парентеральним (168 зразків) та статевим
(136 зразків) шляхами інфікування.

Результати досліджень та їх обговорення. Характеристика епідемічної
ситуації з ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні. Темпи розвитку епідемії
ВІЛ-інфекції в Україні залишаються дуже динамічними. Показник
поширеності ВІЛ-інфекції за період 1987-2004 рр. у країні досяг 115,46
на 100 тис. населення. За даними Українського Центру профілактики та
боротьби зі СНІД МОЗ України, на 01.01.2005 р. в Україні офіційно
зареєстровано 74 856 ВІЛ-інфікованих співвітчизників та 310 іноземців.
Серед ВІЛ-інфікованих громадян України 8 478 дітей. За період 1987-2004
рр. діагноз СНІД поставлено 8 918 дорослим та 304 дітям, 5 367 дорослих
та 150 дітей померли від СНІДу.

Характер епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні дає підстави розділити її
на три етапи.

Перший етап – 1987-1994 рр. – початок розвитку епідемічного процесу
ВІЛ-інфекції (ознак епідемії ще не було). Характеризувався повільним
накопиченням випадків інфікування – 30-40 за рік. Джерелом інфекції були
іноземці з різних, переважно, африканських країн. Всього за цей період
зареєстровано 215 ВІЛ-інфікованих іноземців та 183 громадянина України
(0,09 на 100 тис. населення). Співвідношення ВІЛ-інфікованих чоловіків
до жінок було, практично, однаковим.

Другий етап – 1995-1998 рр. – початок епідемії – був пов’язаний зі
спалахом ВІЛ-інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків, що
розпочався в містах Миколаєві та Одесі. Залучення до епідемічного
процесу споживачів наркотиків з інших регіонів обумовило охоплення
епідемією ВІЛ-інфекції/СНІДу всієї території країни. У 1997 році не
залишилось жодної області, де не було б виявлено випадків ВІЛ-інфекції.
Найбільшу кількість ВІЛ-інфікованих осіб на той період зареєстровано у
1997 році – 8 934 (17,57 на 100 тис. населення). Серед інфікованих
переважали чоловіки, жінки складали лише четверту частину.

У 1999 році епідситуація з ВІЛ-інфекції/СНІДу в країні дещо
стабілізувалась, показник розповсюдженості ВІЛ знизився до 11,69 на 100
тис. населення. Зниження числа випадків у 1999 році, з одного боку,
стало результатом зменшення кількості тестувань внаслідок прийняття у
березні 1998 р. нової редакції Закону України “Про попередження
захворюваності на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний
захист населення”, який вперше декларував принцип добровільності при
тестуванні на ВІЛ. З іншого боку, за даними проведених дозорних
досліджень, до 65% представників СІН було вражено ВІЛ-інфекцією в
попередні роки, завдяки чому нові випадки інфікування в цій вразливій
групі були малочисельними.

Проте 1999 рік став початком третього етапу епідемічного процесу
ВІЛ-інфекції – 1999-2004 рр., оскільки з цього року число
ВІЛ-інфікованих осіб в країні невпинно збільшується. Третій етап
епідемії характеризується залученням до епідемічного процесу жінок і
дітей, збільшенням числа інфікованих серед підлітків, зростанням
чисельності хворих та померлих від СНІДу. Це вказує на погіршення
епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції/СНІДу в країні. Доказом такого
погіршення є зростання питомої ваги випадків ВІЛ-інфекції серед донорів
крові (з 0,06% у 1997 р. до 0,13% у 2004 р.), хворих на венеричні
хвороби (з 0,50% до 1,2%, відповідно), тих, хто мав багато статевих
партнерів (з 0,55% до 1,45%), вагітних (з 0,09% до 0,34%), дітей (з
0,06% до 10,68%). ВІЛ-інфекцією вражається загальне населення, про що
свідчить зріст відсотку статевого (гетеросексуального) шляху інфікування
з 11% в 1997 р. до 32,3% в 2004 році, вертикальної трансмісії – з 2,2%
до 18,2% відповідно, а також зниження питомої ваги СІН в загальній
кількості ВІЛ-інфікованих осіб:

з 83,4% у 1997 р. до 46,3% – у 2004 р. В Україні у 2004 році
зареєстровано найбільшу кількість випадків ВІЛ-інфекції – 12 494 (26,22
на 100 тис.). Співвідношення чоловіків до жінок становило 1,67:1,0.

Аналіз вікової структури показав, що незалежно від етапу розвитку
епідемії майже половину (49,14%) всіх ВІЛ-інфікованих складали особи у
віці 20-29 років, близько третини (29,23%) – у віці 30-39 років.

Як вказувалось вище, з 1999 року знизилась загальна кількість нових
випадків ВІЛ-інфекції, проте щорічний показник захворюваності на СНІД не
зменшувався протягом всієї епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні, що
вважається неблагоприємною ознакою розвитку епідемії.

Високий рівень захворюваності на СНІД у 2004 р. відмічено в АР Крим –
16,92 на 100 тис. населення, в Одеській – 15,98, Донецькій – 15,25,
Миколаївській – 11,48 областях. Середній рівень по країні – 5,76 на 100
тис. населення.

Привертає увагу той факт, що темпи зростання захворюваності на СНІД
перевищують темпи зростання захворюваності на ВІЛ-інфекцію: тільки за
2004 рік показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію зріс на 26,4%, в той
час, як показник захворюваності на СНІД – на 45,1% (рис. 1).

Невпинно зростає кількість померлих від СНІДу. Високий рівень смертності
від СНІДу у 2004 році зареєстровано в Одеській області – 13,14 на 100
тис. населення, Донецькій – 9,84, АР Крим – 12,73. Середній показник по
країні – 3,73 на 100 тис. населення.

Збільшення темпів захворюваності на СНІД та смертності від СНІДу може
свідчити про початок епідемії СНІДу в Україні.

Рис. 1. Захворюваність на ВІЛ-інфекцію та СНІД в динаміці
по роках

Розповсюдження ВІЛ-інфекції за регіонами України було нерівномірним як
на початку епідемії, так і на сучасному етапі. З метою

визначення особливостей регіонального поширення ВІЛ-інфекції проведено
аналіз динаміки розвитку епідемії в трьох регіонах України з різним
рівнем захворюваності на ВІЛ-інфекцію. Для вивчення цього питання були
вибрані наступні регіони: а) Південно-Східний – Одеська, Миколаївська,
Дніпропетровська, Донецька області, де показники захворюваності на
ВІЛ-інфекцію є самими високими в країні; б) Західний –
Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області – найнижчі
показники захворюваності населення на ВІЛ-інфекцію; в) Центральний –
Полтавська та Київська області, де показники захворюваності на
ВІЛ-інфекцію знаходяться на середньому рівні.

В Південно-Східному регіоні відсоток СІН в загальній кількості населення
є досить високим. У більшості областей регіону епідемії
ВІЛ-інфекції/СНІДу починались однаково – з стрімкого зростання
показників захворюваності на ВІЛ-інфекцію за рахунок спалахів серед СІН.
На кінець 2004 року найбільш постраждалими залишились області
Південно-Східного регіону: Дніпропетровська – показник розповсюдженості
ВІЛ – 60,61 на 100 тис. населення, Одеська – 59,6; Миколаївська – 58,3;
Донецька – 53,88. Середній показник по країні – 26,22 на 100 тис.
населення.

Відносно благополучною можна назвати ситуацію в західних областях
України, де протягом епідемії показники розповсюдженості ВІЛ коливались
від 1,0 до 7,0 на 100 тис. населення. Незважаючи на значний підйом у
2004 р. захворюваності на ВІЛ-інфекцію загалом по країні, в Західному
регіоні показники розповсюдженості ВІЛ залишились на низькому рівні, що
пояснюється, скоріш за все, збереженням моральних устоїв суспільства
(відсутність багатьох статевих партнерів та низький рівень вживання
наркотиків).

Особливості поширення ВІЛ-інфекції в залежності від шляху передачі ВІЛ.
Розвиток епідемічного процесу, який аналізували, починаючи з 1987 року і
до кінця 2004 р., свідчить про суттєвий вплив шляху інфікування на
інтенсивність поширення ВІЛ. Так, перший етап епідемічного процесу
ВІЛ-інфекції (1987-1994 рр.) характеризувався повільним розповсюдженням
ВІЛ статевим шляхом, насамперед, від іноземних громадян: парентеральний
шлях (передусім, через медичні втручання) складав лише 1,64%, статевий –
78,14%, вертикальна трансмісія – 5,46% всіх випадків інфікування.

Другий етап (1995-1998 рр.) – початок епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу –
пов’язано з стрімким розвитком епідемічного процесу, який був
обумовлений передачею ВІЛ парентерально, через спільні шприці, голки та
забруднений інфікованою кров’ю наркотик. Протягом другого етапу
парентеральний (споживання ін’єкційних наркотиків) шлях домінував в усіх
регіонах України: парентеральний шлях – 79,35% всіх випадків
інфікування, статевий – 14,3%, вертикальної трансмісії – 2,77%.

Слід звернути увагу, що на першому етапі епідемічного процесу під
парентеральним шляхом передачі ВІЛ мали на увазі, в основному,
інфікування через медичні втручання (ін’єкційне введення ліків різним
пацієнтам одним шприцом, переливання інфікованої крові). З 1995 року і
на сучасному етапі під парентеральним шляхом інфікування
розуміємо

“штучний ін’єкційний” шлях (інфікування ВІЛ під час споживання
ін’єкційних наркотиків), оскільки за даними УкрЦентрСНІД з 1996 по 2004
роки всі інші види парентерального шляху (передача ВІЛ при переливанні
крові та інших медичних маніпуляціях) склали лише 0,03%.

Для третього етапу розвитку епідпроцесу ВІЛ-інфекції (1999-2004 рр.)
найбільш актуальним та небезпечним залишається парентеральний шлях через
споживання ін’єкційних наркотиків. Незважаючи на зниження в останні роки
кількості тестувань у групі споживачів ін’єкційних наркотиків, питома
вага ВІЛ-позитивних результатів у цій вразливій групі зростає (рис. 2).
Крім того, більше половини всіх випадків ВІЛ-інфекції (53,2%) пов’язано
саме з цим шляхом.

Рис. 2. Питома вага позитивних результатів у загальній
кількості тестувань на ВІЛ-інфекцію споживачів ін’єкційних наркотиків

Разом з тим, зросла питома вага статевого шляху (до 28,3%) та пов’язаної
з ним вертикальної трансмісії (15,2%). Окрім звичайної статевої
активності молодих споживачів наркотиків, більшості з яких 15-29 років,
епідемічне значення в розповсюдженні ВІЛ-інфекції мають зайняття
секс-бізнесом з метою отримання коштів на наркотичні речовини та
психотропні препарати.

Підтвердженням активізації статевого шляху є зростання питомої ваги
позитивних результатів (з 6,79% у 1998 р. до 15,47% у 2004 р.) у
загальній кількості тестувань на ВІЛ-інфекцію осіб, які мали статеві
контакти з ВІЛ-інфікованими.

Активізація статевого шляху вказує на перехід епідемічного процесу із
середовища СІН у благополучні прошарки населення та прогнозує погіршення
епідситуації щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу в найближчі роки.

Причини погіршення епідемічної ситуації полягають в тому, що на
сучасному етапі ВІЛ-інфекція поширюється і в середовищі споживачів
ін’єкційних наркотиків, і серед статевих партнерів СІН, тобто
спостерігається сумісний вплив на епідпроцес парентерального та
статевого шляхів інфікування. Статевий шлях визначає повільне, але більш
масове поширення ВІЛ-інфекції, тому, навіть за відсутності спалахів
серед СІН, епідемія продовжує зростати без ознак стабілізації.

Аналіз особливостей проявів ВІЛ-інфекції/СНІДу в залежності від шляху
інфікування. Шлях інфікування може впливати не тільки на темпи поширення
епідемії, але й на особливості проявів ВІЛ-інфекції в межах організму.
До таких проявів відносяться низька кількість CD4+-лімфоцитів (показник
враження імунної системи), високий рівень вірусного навантаження ВІЛ-1
(показник стану ВІЛ-інфікованих пацієнтів), розвиток опортуністичних
інфекцій.

4

.RT”Io

>*CJ

CJ

hi:[

4

`

b

???b

,.RT”Ioe

o

???????lFX¤(Y*Y>¦J«’?z?TH·~»D3/4ssAFss‡ssssFssg

O

O?o?uoeaoeaouossoeaoOeuIEIEIEIEIEIEououououoOeuIEIEIEIEIEIEIEIEIEIEIEIEo
uouououAOeou

CJ EHuey

hi:[CJ Lроку, може бути проявом первинної маніфестації ВІЛ-інфекції, яка
супроводжується зниженням кількості CD4+-лімфоцитів та зростанням рівня
вірусного навантаження.

З метою виявлення залежності між ризиком розвитку опортуністичних
інфекцій та шляхом інфікування, методом ПЛР було визначено реплікативну
активність збудників вірусних інфекцій у пацієнтів з груп ризику.

Отримані дані дозволили зробити висновок, що в обох групах ризику з
високою частотою виявлялась реплікативна активність збудників
опортуністичних інфекцій (ВПГ та ЦМВ). Достовірної різниці між групами
ризику не було (р>0,05), тобто шлях інфікування суттєвого впливу на
реплікативну активність збудників опортуністичних інфекцій не мав. Так,
у осіб, інфікованих статевим шляхом, частота виявлення реплікативної
активності ВПГ становила (88,96±2,53)%, ЦМВ – (78,57±3,31)%; у
групі

інфікованих парентеральним шляхом ці показники дорівнювали (74,67±2,87)%
та (64,63±3,16)% відповідно. Частота виявлення вірусу Епштейна-Барр в
групах ризику була незначною: (20,09±2,65)% у групі інфікованих
парентеральним шляхом, (16,88±3,02)% – статевим.

Привертав увагу той факт, що значна кількість обстежених пацієнтів з
різними шляхами інфікування мали в анамнезі антитіла до вірусів
гепатитів В і С, що обумовило необхідність визначення в зразках крові
реплікативної активності збудників ВГС та ВГВ (табл. 1).

Таблиця 1

Спектр реплікативної активності збудників вірусних інфекцій

у пацієнтів з різними шляхами інфікування (%)

Збудники вірусних

інфекцій Парентеральний шлях інфікування

n=229

Статевий шлях інфікування

n=154

Кількість осіб з позитивним результатом

Частота виявлення реплікативної активності збудників

Кількість осіб з позитивним результатом

Частота виявлення реплікативної активності збудників

абс.

М±m

абс.

М±m

ВГС 183 79,91±2,65 7 4,55±1,68

ВГВ 148 64,63±3,16 33 21,43±3,31

Отримані дані свідчили про певні відмінності в частоті виявлення
реплікативної активності збудників вірусних інфекцій у ВІЛ-інфікованих
осіб з різних груп ризику. Так, у ВІЛ-інфікованих СІН частота виявлення
реплікативної активності вірусів гепатитів С і В була в 3,0-17,6 разів
вище (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020