.

Активація репаративного остеогенезу при порушеннях загоювання переломів довгих кісток (клініко-експериментальне дослідження) (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
145 2716
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ національний МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М.І.ПИРОГОВА

Гамрецький Андрій анатолійович

УДК: 617.584 – 059:611 – 018.5

Активація репаративного остеогенезу при порушеннях загоювання переломів
довгих кісток (клініко-експериментальне дослідження)

14.01.21 – травматологія та ортопедія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Вінниця – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому національному медичному університеті ім.
М.І. Пирогова МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор ФІЩЕНКО Володимир Олександрович,
Вінницький національний медичний університет МОЗ України, завідувач
кафедри травматології, ортопедії та хірургії екстремальних умов

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Шевчук Віктор Іванович, директор
Українського НДІ реабілітації інвалідів.

доктор медичних наук Бруско Антон Тимофейович, Інститут травматології та
ортопедії АМН України, керівник відділу патоморфології з
експериментально-біологічною клінікою.

Провідна установа:

Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка АМН України

Захист дисертації відбудеться 06.04.2004 р. о__14__годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 05.600.01 при Вінницькому національному
медичному університеті ім. М.І. Пирогова за адресою: 21018, м. Вінниця,
вул. Пирогова, 56.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Вінницького національного
медичного університету ім. М.І. Пирогова за адресою: 21018, м. Вінниця,
вул. Пирогова, 56.

Автореферат розісланий 04.03.2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук,
доцент Покидько М.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Лікування переломів – одна з центральних проблем
медицини. Аналіз результатів лікування свідчить про незадовільний стан
проблеми лікування переломів саме через те, що причиною інвалідизації
внаслідок травми в 70 % випадків є ускладнення перебігу загоєння
переломів (Стецула В.І., Омельяненко М.П., 1987). На даний час частота
складає: 59,3 % – незрощень кісток гомілки, 16,9 % – незрощень
кісток передпліччя, 15,1% – стегнової кістки та 8,7 % – плечової кістки.
Найближчі несприятливі наслідки лікування незрощень склали 28,2 %
(Драчук В.Д., Лукін А.В., 1990; Кейльман В.К., 1988).

Вивчаючи проблему оптимізації процесу регенерації кісткової тканини при
переломах, встановлено, що часто для забезпечення оптимізації перебігу
виникає потреба пошуку нових шляхів безпосереднього впливу на процес
регенерації кісткової тканини, спрямованих на підвищення їх
проліферації і диференціювання (Корж А.А., Francis R.M., 1995).

Досягнення кріобіології за останні 10 років відкрили нові можливості
консервування та використання ембріональних тканин з метою активації
репаративного процесу. Трансплантація кісткової тканини наштовхується
на проблему її консервації. В цьому аспекті недостатньо вивченим є і
питання впливу збереженої при допомозі біокріопротекторів фетальної
тканини на репаративну регенерацію кісткової тканини, а доцільність її
застосування залишається досить суперечливою (Грищенко В.І., 2000).

Все це, безумовно, свідчить про актуальність обраного наукового
напрямку, і має не тільки теоретичне, але і практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконана відповідно з планом наукової тематики кафедри
травматології, ортопедії та хірургії екстремальних умов Вінницького
національного медичного університету ім. М.І. Пирогова МОЗ України, і є
фрагментом комплексної науково-дослідної теми “Епідеміологія остеопорозу
у Вінницький області та його зв’язок із захворюваннями опорно-рухового
апарату”, зареєстрованої в Українському центрі науково-технічної
інформації, номер державної реєстрації 0197U003350.

Мета дослідження На основі експериментального та клінічного досліджень
обґрунтувати використання ембріональної кісткової тканини для лікування
порушень репаративної регенерації кістки у пацієнтів з переломами довгих
кісток.

Завдання дослідження.

1. Вивчити стан проблеми лікування порушень репаративної регенерації
кісткової тканини у хворих при переломах довгих кісток та визначити
причини, які призводять до незрощення кісткових уламків з наступним
формуванням хибного суглоба та обґрунтуванням перспективності
дослідження у даному напрямку.

2. Вивчити особливості репаративної регенерації при пластиці зони
несправжнього суглоба ембріональною кістковою тканиною в експерименті та
оцінити остеоіндуктивні можливості фетальної кісткової тканини.

3. Дослідити результати лікування хворих з ускладненими переломами
довгих кісток з застосуванням активації репаративної регенерації
кісткової тканини.

4. Розробити методику оцінки структурно-функціонального стану кісткової
тканини у хворих з переломами довгих кісток, що супроводжуються
сповільненням репаративної регенерації.

5. Математично спрогнозувати сповільнену консолідацію переломів довгих
кісток та вірогідність розвитку хибного суглоба.

Об’єкт дослідження. Переломи довгих кісток з наявністю порушень
репаративної регенерації та експериментальні тварини.

Предмет дослідження. Процес загоювання переломів довгих кісток у
хворих, експериментальні тварини з моделлю хибного суглоба, яким
виконували підсадку фетальної кісткової тканини.

Методи дослідження Для виконання поставлених завдань використовували
клінічне обстеження, рентгенографію довгих кісток з переломами та
наявністю порушень репаративної регенерації, ультразвукову
денситометрію.

Для оцінки остеорепаративних властивостей ембріональної кісткової
тканини виконали експеримент на щурах та провели рентгенологічні і
гістоморфологічні дослідження отриманого матеріалу. Для оцінки ступеня
відновлення кісткової тканини після травми та для встановлення
кореляційного зв’язку із денситометричними даними визначали стан
кісткової тканини в ділянці проксимального епіфіза великогомілкової
кістки за допомогою методу цифрового аналізу рентгенологічного
зображення. Для оцінки ймовірності розвитку хибного суглоба у пацієнтів
в післяопераційному періоді використовували математичний алгоритм з
застосуванням теорії непарних множин.

Наукова новизна одержаних результатів.

1. Вперше була експериментально обґрунтована можливість застосування
збереженої при допомозі кріоконсервантів ембріональної кісткової тканини
для оптимізації процесу регенерації при хибних суглобах, незрощень, а
також уповільненій консолідації кісткових уламків.

2. Виконана модифікація кісткової пластики з застосуванням ембріональної
кісткової тканини.

3. Розроблена методика та пристрій для оцінки локального стану
кісткової тканини шляхом комп(ютерного аналізу рентгенограм.

4. Вперше на основі математичного алгоритму знайдена можливість
прогнозування схильності до розвитку хибних суглобів, незрощень,
уповільнених консолідацій переломів.

Практичне значення роботи. Проведений аналіз результатів
експериментального та клінічного досліджень дозволив дати позитивну
оцінку запропонованого методу активації репаративного остеогенезу при
порушенні репаративної регенерації кісткової тканини з застосуванням
ембріональної кісткової тканини, яка сприяє більш активному перебігу
репаративного остеогенезу, формуванню та перебудові сформованого
регенерату. Особливості репаративного остеогенезу пов’язані із
позитивним впливом ембріональної кісткової тканини на стан тканинного
кровопостачання при травмах кістки. Це підтверджує доцільність
використання запропонованого методу лікування в клінічній практиці.

Створена та обґрунтована методика цифрового аналізу рентгенологічного
зображення має достатню діагностичну чутливість і може бути використана
для об’єктивізації оцінки віддалених результатів лікування пацієнтів, з
метою контролю за ступенем відновлення структурно-функціонального стану
кісткової тканини.

Впровадження в практику Наукові результати дослідження впроваджені у
програму Вінницького національного медичного університету ім. М.І.
Пирогова. Методики впроваджені в травматологічних відділеннях 2-ої
міської клінічної лікарні м. Вінниці, Українському науково-практичному
центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (м. Київ),
клінічній міській лікарні швидкої медичної допомоги (м. Київ).

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено аналіз
вітчизняної (76 джерел) та іноземної (90 джерел) літератури за темою
дослідження, проаналізована патентна інформація з проблем вивчення стану
кісткової тканини та лікування переломів довгих кісток, розвитку та
лікування хибних суглобів і уповільнених консолідацій кісткових уламків.
Спільно із проф. В. О. Фіщенком, доц. В. І. Кириченком розроблені
способи лікування остеоартрозу та спосіб лікування порушень регенерації
кісткової тканини, які захищено патентами України (№ 43074 А, № 41708
А). Сумісно із аспірантом кафедри травматології, ортопедії та ВПХ
Ладоньком Ю. Л. та клінічним ординатором цієї ж кафедри Берком В.В.
розроблено спосіб та пристрій для визначення локального стану кісткової
тканини (метод цифрової дешифровки рентгенологічного зображення) –
патент № 45795 А. Дисертантові в їх розробках належить провідна роль.

Дослідження з математичного моделювання та прогнозування розвитку хибних
суглобів проведено спільно із співробітниками кафедри математичного
прогнозування Вінницького державного технічного університету (проф. М.
А. Филинюк).

Морфологічні дослідження проведено на кафедрі патологічної анатомії
Вінницького державного медичного університету ім. М. І. Пирогова з
консультативною допомогою д.мед.н., проф. В. В. Біктімірова.

Особисто дисертант здійснював клінічне, рентгенологічне дослідження
обстежених хворих, провів аналіз клінічного матеріалу і статистичну
обробку, виконав експериментальне дослідження на щурах, брав участь в
операціях як хірург та асистент, забезпечував післяопераційне ведення
хворих, вивчив найближчі та віддалені результати лікування. Оволодів
методикою ультразвукової денситометрії та методикою цифрової дешифровки
рентгенівського зображення.

В публікаціях результатів дослідження в наукових виданнях за участю
співавторів дисертантові належить основна частина внеску.

Апробація роботи. Основні положення роботи були представлені на науковій
конференції “Костная пластика в современной травматологи и ортопедии”
(Москва, 2001), науковій конференції молодих вчених (Вінниця, 2000,
2001), засіданні Вінницького обласного наукового товариства
травматологів – ортопедів (Вінниця, 2003).

Публікації. Основний зміст роботи і результати досліджень відображено в
7 публікаціях різного рівня, з них 2 – в фахових виданнях, затверджених
ВАК України. Під час виконання роботи отримано 4 патенти України на
винаходи, зареєстровано 3 раціоналізаторські пропозиції.

Обсяг та структура дисертації. Робота викладена на 128 сторінках
машинописного тексту і складається зі вступу, 6 розділів власних
досліджень, аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків,
списку використаної літератури, який містить 166 джерел, зокрема 76
вітчизняних та 90 іноземних авторів і додатків. Ілюстрована 12 таблицями
та 33 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Матеріал та методи дослідження. Робота грунтується на аналізі архівного
матеріалу та лікуванні 77 хворих за період з 1993 по 2003 роки, які
перебували на лікуванні з приводу переломів довгих кісток (нижня третина
великогомілкової кістки, плечова, стегнова, кістки передпліччя) в
клініці кафедри травматології, ортопедії та військово-польової хірургії
Вінницького національного медичного університету ім. М. І.
Пирогова, яка розташована на базі двох травматологічних відділень
Вінницької клінічної міської лікарні №2. Вік хворих становив від 20 до
59 років, в середньому – 37(1,2 року. Серед них переважали чоловіки – 57
(74,03 %), жінок було 20 (25,97 %). Серед цих хворих в подальшому
спостерігали хибні суглоби, уповільнення консолідації – у 37 (48 %)
пацієнтів. Особи найбільш працездатного віку (30-59) складають 26 (70,3
%) чоловік.

Основним видом травми, що призводила до переломів була побутова, у 59
пацієнтів (76,6 %) – падіння з висоти відмічали в 5 (6,49 %) випадках,
падіння на вулиці (вулична травма) у 3 (3,9 %); травма в результаті
шляхово-транспортної пригоди спостерігалась у 10 хворих (13 %).

Аналіз даних показав, що закриті переломи кісток зустрічались у 67
випадках (87,0 %), відкритий перелом – у 10 (13,0 %). Уламкові переломи
спостерігали у 16 (20,8 %) хворих, неуламкові – у 61 (79,2 %).
Стабільний вид метолоостеосинтезу застосовувався у 41 (53,2 %), а
нестабільний у 36 (46,8 %) пацієнтів. Первинне загоєння рани відбувалось
у 48 (62,3 %), вторинне загоєння рани у 29 (37,6 %) пацієнтів. Отримані
нами дані не мають протиріч з даними літератури.

Клінічне обстеження хворих з переломами довгих кісток та наявністю
хибних суглобів, незрощень або уповільненої консолідації переломів
складається із огляду, пальпації, визначення характеру та ступеня болю,
вимірювання довжини кінцівки, визначення пульсації периферичних судин,
рентгенологічного дослідження.

При збиранні анамнезу зважали на скарги пацієнтів та прояви локальних
дистрофічно-деструкційних змін в ділянці хибного суглоба.

При огляді звертали увагу на стан шкіри в ділянці ушкодження, наявність
деформацій, дефігурації. Вимірювання довжини кінцівки виконували за
загальноприйнятими методиками, виявляли наявність чи відсутність
деформації та вкорочення кінцівки. З’ясовували опороздатність кінцівки.
При поступленні в клініку у всіх хворих мала місце атрофія м’яких тканин
в ділянці хибного суглоба, а також рубці після попередніх оперативних
втручань.

Рентгенографічне дослідження проводили у двох проекціях: прямій задній
та боковій. При виконанні знімків у прямій задній проекції хворий лежав
на спині. Касету розміром 18х24 см розміщували в поздовжньому положенні.
Пучок рентгенівського випромінювання направляли прямовисно на центр
касети. При виконанні знімку в боковій проекції хворий перебував в
положенні на боці.

При встановленні діагнозу враховувалися дані клінічного та
рентгенологічного методів дослідження.

Також рентгенологічне дослідження проводилося для спостереження в
динаміці за процесами консолідації кісткових уламків та розвитком
післятравматичних змін.

З метою експериментально-морфологічного обґрунтування можливості
застосування збереженої ембріональної кісткової тканини для покращення
умов перебігу репаративного остеогенезу нами проведено
експериментально-морфологічні дослідження на 40 білих нелінійних
щурах-самцях віком 6-8 міс. та масою 250-320 г. Оперативне втручання
виконували в умовах асептики та антисептики під ефірним наркозом.

Запропонована методика моделі хибного суглоба довгих кісток у щурів
після перелому стегнової кістки. Робота виконана на 40 щурах-самцях,
віком 6-8 місяців, у яких отримували модель хибного суглоба діафіза
стегнової кістки. З 40 прооперованих щурів модель отримана у 30 щурів
(75 %) через 45 діб. Оперативні втручання робили під ефірним наркозом.
Доступ здійснювали по латеральній поверхні стегна. Щурам проводили
резекцію стегнової кістки фрезою в середній третині діафіза за розміром
діаметра кістки в цій ділянці з прокладкою м’язової тканини між торцями
кістки. Рану пошарово ушивали, за ходом гемостаз. Зовнішня іммобілізація
не проводилась. Після формування хибного суглоба поставлено дві серії
дослідів – виконували оперативне втручання в ділянці хибного суглоба.

В першу, контрольну, серію дослідів (15 щурів) увійшли тварини, яким в
передопераційній кімнаті, в ділянці операційного поля ретельно
вистригали шерстяний покрив. Після триразової обробки операційного поля
розчином йодонату проводили розтин з висіченням старого
післяопераційного рубця розміром до 1,5 см. Пошарово розтинали шкіру з
підшкірною жировою клітковиною та виконували доступ до сформованого
хибного суглоба. Втручання проводили в асептичних умовах. Виконували
мобілізацію кісткових компонентів хибного суглоба з висіченням хрящової
та сполучної тканини. Стерильною циркулярною фрезою проводили крайову
резекцію компонентів хибного суглоба, шилом відкривали кістково-мозкові
канали та виконували інтрамедулярний металоостеосинтез шпицями
Ілізарова. Після чого рану зашивали наглухо та обробляли розчином
йодонату. Іммобілізацію тваринам не застосовували.

У другій, основній, серії дослідів (15 щурів), на відміну від другої
серії, після резекції хибного суглоба фрезою формували прямокутний
дефект, який заповнювали консервованою ембріональною кістковою тканиною
людини.

Тварин утримували на звичайному раціоні віварію згідно з “Правилами
проведення робіт з використанням експериментальних тварин”.

Тварин з досліду виводили шляхом передозування ефірного наркозу в строки
14, 25, 40 діб після оперативного втручання. Дані про розподіл тварин
по серіях та строках виведення із експерименту наведені у табл. 2.5.

Для гістоморфологічного дослідження брали стегнову кістку щура,
проводили рентгенологічне дослідження і фіксували його в 10% розчині
нейтрального формаліну. Рентгенівські знімки виконували в боковій
проекції.

Препаратам проводилась декальцинація в 5 % розчині азотної кислоти.
Після декальцинації вирізані ділянки великогомілкової кістки промивали
під водою та витримували на протязі доби в 10 % розчині формаліну. Далі
препарати зневоднювались у висхідних спиртах, по 4-5 діб в кожному, в
такій послідовності: І спирт – 70(, ІІ спирт – 80(, ІІІ спирт – 96(,
абсолютний спирт – 100(, потім знежирювалися на протязі 4-5 діб в рівних
частках спирту з ефіром, заливали в парафін і отримували гістологічні
зрізи 10-15 мкм завтовшки. Гістологічні зрізи забарвлювали
гематоксиліном та еозином, а також пікрофуксином за ван Гізон.

Зрізи клали на 3 хвилини в гематоксилін, промивали у воді та
диференціювали (видалення непотрібної фарби) в 1% розчині соляної
кислоти до почервоніння. Потім промивали в проточній воді до появи
синього кольору. Після цього клали в еозин на 1-1,5 хвилини, промивали
водою 1 хвилину, сушили фільтруючим папером та зневоднювали 5-7 хвилин в
96? спирті. Далі препарати клали на скло, промивали, просвітляли
ксилолом або толуолом і бальзамували.

В процесі експерименту застосовували ембріональну кісткову тканину
(стегнова кістка), яку отримано від ембріону людини 18 тижня гестації,
заморожено поетапно із застосуванням біокріоконсервантів, що дозволяють
при розморожуванні зберігати життєздатність ембріоспецифічних ростових
факторів, цитокінів, інтерлейкінів та інших сигнальних молекул, які
активізують спеціалізовані і прогеніаторні клітини. Заготовка
ембріональної алокістки та проведення серологічних досліджень на
сифіліс, ВІЛ-інфікування, гепатит В і С, краснуху, герпес,
цитомегаловірус, токсоплазмоз, мікоплазму проводили на базі Інституту
проблем кріобіології та кріомедицини Національної академії наук України,
відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної і
клінічної фізіології м. Харкова, зберігання ембріональної кісткової
тканини здійснювалося в спеціальних поліетиленових контейнерах у рідкому
азоті в колбах Дюара. Методика забору матеріалу та його консервування
проводилось за технологією, розробленою авторським колективом
Харківського Інституту проблем кріобіології та кріомедицини. Перед
застосуванням відтавання запечатаного контейнера здійснювали в теплій
воді за температурою 38-40 (С. Для підсадки брали частину стегна в
ділянці дистального метаепіфізу.

Денситометричне дослідження кісткової тканини проводилось нами у 107
пацієнтів, які виявили згоду пройти комплексне нейроортопедичне
дослідження у Вінницький обласній клінічній лікарні ім. М. І. Пирогова в
рамках обстеження з наукової тематики кафедри “Епідеміологія остеопорозу
у Вінницький області та його зв’язок із захворюваннями опорно-рухового
апарату”.

Ультразвукова денситометрія проводилась за допомогою ультразвукового
денситометра “Achilles+” (фірма “Lunar Corp.”, Madison, WI, США, 1995
р.). Апарат вимірює швидкість проходження ультразвукової хвилі через
п’яткову кістку. Прилад складається із комп’ютера та ультразвукового
генератора-приймача, який з’єднаний з ультразвуковими трансдукторами
(один діє як трансмітер, інший як приймач), розміщеними у ємкості з
водою. Водне середовище забезпечує фіксований трансдукторний розподіл,
що дозволяє підтримувати постійний профіль пучка та адекватний контакт
шкіри пацієнта і трансдукторів.

Прилад дозволяє визначати наступні параметри:

широкосмугове ослаблення ультразвуку (ШОУ) – виражається в дБ/МГц і
характеризує втрату інтенсивності ультразвуку в середовищі його
поширення та дозволяє оцінити не тільки щільність кістки, а й кількість,
розміри та просторову орієнтацію трабекулярної кісткової тканини, тобто
мікроархітектоніку кістки, її якісні властивості;

швидкість поширення ультразвуку (ШПУ) крізь кістку виражається в м/с і
залежить від еластичності і щільності кісткової тканини;

індекс міцності кісткової тканини (ІМ, %), який розраховується на основі
показників ШПУ та ШОУ (ІМ = 0,5 (nШОУ + nШПУ),

де nШОУ = ((ШОУ – 50)/75)100, та nШПУ = ((ШПУ- 1380)/180)100 і
відобража стан губчастої кісткової тканини обстежуваного стосовно
категорії дорослих людей у віці 20 років;

індекс Z – відобража відхилення мінеральної щільності кістки у даного
пацієнта від середнього значення цього показника в контрольній групі
відповідного віку, поділене на SD (стандартне відхилення) від середнього
рівня;

індекс T – відхилення від референтного значення пікової кісткової маси
здорових людей молодого віку, розраховується аналогічно індексу Z.
Відхилення >2-2,5 SD свідчить про остеопоротичний процес і є “пороговим”
значенням, яке вказує на можливість виникнення переломів кісток.

Перевагою даного приладу є неінвазивність, висока точність (1,5-2 %),
швидкий час сканування, неіонізуюче випромінювання, портативність,
компактність.

Метод цифрового аналізу рентгенологічного зображення був запропонований
для об’єктивізації оцінки локального стану кісткової тканини в ділянці
хибного суглоба.

Для проведення цього дослідження пацієнтам виконували стандартну
рентгенографію в прямій задній проекції. Вимірювання оптичної щільності
рентгенограм проводили за допомогою комп’ютерного комплексу, який
складався із сканера серійного виробництва Mustek SkanExpress 6000р+ із
оптичною розподільчою здатністю 10 ліній на 1 мм, приставки до сканера
(рис. 2.2) та персонального комп’ютера, оснащеного програмою для аналізу
стану кісткової тканини.

Розроблений пристрій та методика цифрової дешифровки рентгенологічного
зображення затверджені державним департаментом інтелектуальної власності
та отриманий деклараційний патент на винахід №45795А. Застосовуючи
слайд-сканер, фізичні параметри оптичної щільності рентгенограми
проксимального епіфіза великогомілкової кістки переводили у цифрове
зображення, виводили на монітор комп’ютера для подальшої програмної
обробки.

Аналіз проводили в ідентичних ділянках різних рентгенограм за допомогою
розробленої нами комп’ютерної програми. Ідентичність позиції
досліджуваної зони на різних рентгенограмах забезпечували тим, що межі
кожної ділянки вимірювання встановлюють відповідно до постійних
орієнтирів на сканованому зображенні за допомогою спеціальної опції
комп’ютерної програми. Для оцінки вибирались зони у вигляді двох
квадратів розмірами 0,5х0,5 см. кожний. Зони вимірювання вибирались
якнайближче одна до одної, щоб мінімізувати ефект неоднорідної
інтенсивності рентгенологічного випромінювання по полю. Один квадрат
встановлювався в ділянці хибного суглоба (чорного кольору), як це
показано на рис. 2.4, другий (білого кольору) – в ділянці чорного поля
рентгенограми. Оптичну щільність рентгенограми визначали на всій площі
окресленої квадратом ділянки. Потім ці дані за допомогою програми
переводили у коефіцієнт, який вимірюється в умовних одиницях оптичної
щільності.

Даний метод дозволяє з точністю до сотих часток міліметра оцінювати
відносні рентгенологічні показники діафізарного відділу довгих кісток:
товщину кортикального шару кістки, товщину кістково-мозкової порожнини,
автоматично оцінювати їх співвідношення та зміни залежно від терміну
та якості лікування.

Для встановлення діагностичної чутливості способу визначення локального
стану кісткової тканини у виявленні низької мінеральної щільності
кісткової маси ми провели порівняльний його аналіз з результатами
денситометричного дослідження. Всі числові результати підлягали
статистичній обробці загальноприйнятими методами з використанням значень
середньої арифметичної (М), похибки середньої арифметичної (m),
t-критерію Стьюдента, рівня значущості р, довірчого інтервалу для
математичного сподівання сукупності. Зміни вважали достовірними при
р?0,05. Для визначення функціональної залежності між декількома
показниками використовували метод кореляційного аналізу. Коефіцієнт
кореляції (r) вважали репрезентативним, якщо отримана величина не
перевищувала критичне значення при р?0,05 і заданому числі ступенів
свободи (n`= n-2). Про тісну кореляцію робили висновок у випадках, коли
r був не нижчий за 0,7.

Для проведення статистичного аналізу користувалися персональним
комп’ютером, оснащеним пакетом програм “Statistica 5,0” та Microsoft
Exel 97.

F

H

J

L

N

P

n

p

?

 

??????$??

??????????

????????$

??????????

??????????

6на наш погляд, пов’язані із встановленими нами розбіжностями у стані
васкуляризаційного забезпечення цього процесу в умовах використання
кісткової тканини та без її використання. Отримані гістоморфологічні
дані свідчать про позитивний вплив запропонованого матеріалу на стан
тканинного кровопостачання при травмах кістки.

Вибір ембріональної кісткової тканини для покращення лікування цієї
категорії хворих ми обґрунтували тим, що як показали данні літератури
вітчизняних авторів, цей пластичний матеріал є одним з найбільш
ефективних індукторів репаративного остеогенезу (Малахов О.А. 1989.,
Грищенко В.І. 2000). Саме ембріональна кісткова тканина, якій притаманні
активуючі можливості репаративного остеогенезу, здатна сприяти
проліферації та диференціюванню остеогенних клітинних елементів не
тільки періоста і ендоста, а і клітин сполучної тканини які знаходяться
поза кістковим ложем, яка оточує ділянку хибного суглоба. Крім того
запропонована нами методика кісткової пластики має низку переваг над
розповсюдженою методикою аутотрансплантації кісткової тканини з крила
здухвинної кістки :

Остеоіндуктивні властивості кісткової тканини з крила здухвинної кістки
мають сезонний характер, крім того вони залежать від віку (Астахова В.С.
2000) .

Активність репаративних процесів з приводу хибних суглобів залежать як
від активності фібробластів в ділянці хибного суглоба, так і
аутоспонгіозній кістці. Але необхідно зазначити, що запальний процес
значно знижує репаративну активність аутотрансплантата (Астахова В.С.
2000).

Забір матеріалу для кісткової пластики це додаткове оперативне втручання
яке не завжди можливе та бажане у пацієнтів жіночої статі з причин
додаткової операційної травми та отримання косметологічного дефекту.

Для здобуття відповіді, яка в повній мірі дала б можливість уявити
особливості перебігу репаративного остеогенезу при лікуванні незрощень
кісткових уламків та хибних суглобів з застосуванням ембріональної
кісткової тканини, необхідно було провести експериментальне дослідження
на адекватній даній патології моделі.

Така модель була нами розроблена. При точному дотриманні правил
моделювання такої патології на тваринах з обов’язковою інтерпозицією між
кістковими уламками м’яких тканини та відсутністю зовнішньої
іммобілізації, модель хибного суглоба стегнової кістки щура отримана в
75 % випадків вже через 1,5 міс. після оперативного втручання. Після
отримання в дослідній групі тварин хибного суглоба проводили другу серію
експериментів з 2-х груп тварин з вивчення особливостей перебігу
репаративних процесів при лікуванні даної патології: в першій,
контрольній, виконувався тільки стабільний інтрамедулярний
металоостеосинтез, в другій, дослідній – лікування стабільним
інтрамедулярним металоостеосинтезом з підсадкою в ділянку хибного
суглоба ембріональної кісткової тканини, яка була отримана від ембріона
18 тижня гестації та консервована методом глибокої заморозки з
застосуванням біоконсервантів.

Результати дослідження тварин контрольної серії, в ділянку хибного
суглоба яких не поміщався ембріональний трансплантат, показали, що, не
дивлячись на стабільне утримання уламків, у абсолютної більшості з них
зрощення фрагментів кістки кістковотканинним регенератом не відбувалось.
У таких тварин знову формувався псевдоартроз з типовою для них
замикаючою кістковою пластинкою. Щілина псевдоартрозу що формувався
виповнена грубою волокнистою сполучною тканиною з перевагою в ній
товстих пучків колагенових волокон. Проксимальний і дистальний торці
оточувались то більш, то менш вираженим шаром гіалінового хряща. На
протязі всього періоду експерименту у тварин даної серії проходило
повторне формування хибних суглобів.

Результати другої дослідної серії тварин (де в якості пластичного
матеріалу застосовували ембріональну кісткову тканину) відрізнялись від
контрольної серії. За нашими даними наявність в ділянці хибного суглоба
ембріональної кісткової тканини вже на 14 добу після оперативного
втручання сприяє утворенню біля нього клітин остеогенного типу з явищами
кісткових балок, формуванням кістковотканевих містків, які перекидаються
над ділянкою хибного суглоба. На 25 добу після оперативного втручання
умовах застосування ембріональної кісткової тканини відновлення кістки
прогресує при цьому відмічається репарація по типу первинного кісткового
загоєння. Починаючи з 25 доби відбувається активна органна перебудова
новосформованого кісткового регенерату з утворенням високо
диференційованих структур – остеонів першого, другого та на 40 добу
навіть третього порядків. В цей термін в рівній мірі були розповсюджені
як ділянки, які складались з хаотичного сплетення остеонів першого і
другого порядків, так і ділянки кісткової тканини, в яких домінували
остеони третього порядку, тобто остеони, які розташовані по осі
функціонального навантаження.

Порівняльне вивчення даних цих серій експериментів показало, що не
дивлячись на досягнення стабільності утримання фрагментів кістки в
групі, де виконувався інтрамедулярний металоостеосинтез без застосування
ембріональної кісткової тканини, в наслідок попередніх глибоких
нейротрофічних і циркуляторних порушень, потенції остеогенезу були
настільки пригнічені, що кісткова тканина в більшості тварин, навіть до
віддалених термінів спостереження – 40 діб після оперативного втручання,
так і не спромоглася відновитися. В наслідок цього в ділянці
оперативного втручання повторно формувався хибний суглоб. В той же час,
в аналогічних умовах лікування хибних суглобів стегнової кістки у щурів,
але с застосуванням ембріональної кісткової тканини, завдяки активно
проявленим його остеоіндуктивним властивостям, настільки виражено
проходила мобілізація репаративних властивостей малодиференційованих
остеогенних клітинних елементів м’яких тканин цієї ділянки, що
репаративний остеогенез, навіть на такому пригніченому фоні перебігав в
повній мірі.

Таким чином, результати проведеного нами в експерименті
гістоморфологічного дослідження показали, що застосування ембріональної
кісткової тканини після резекції ділянки діафіза стегнової кістки
покращує умови васкуляризації тканин, що сприяє перебігу репаративного
остеогенезу та формуванню первинного повного або часткового кісткового
зрощення. Результати єкспериментальних дослідів, що ґрунтовно показали
ефективність застосування ембріональної кісткової тканини в якості
ефективного активатора репаративного остеогенезу при лікуванні хибних
суглобів у тварин, є теоретичним обґрунтуванням застосування даного
метода в клініці.

У відповідності з поставленими завданнями, використовуючи
клініко-рентгенологічний, денситометричний методи, метод цифрової
дешифровки рентгенівського зображення, гістоморфологічний метод в
клініці та експерименті, вивчені віддалені результати лікування
пацієнтів, остеоіндуктивні властивості фетальної кісткової тканини.

Для аналізу причин, які призводять до виникнення порушень репаративної
регенерації кісткової тканини, нами була виконана спроба провести
математичне прогнозування розвитку даної патології в залежності від
декількох факторів. Враховували такі фактори як: стать, вік, характер
перелому, час до операції, група крові, Rh-фактор, інфекційні вогнища,
характер загоєння рани, вид металоостеосинтезу, тип перелому. Аналіз
приведених результатів показує, що ймовірність появи хибного суглоба
збільшується в 1,6 рази при відкритому переломі в порівнянні з закритим,
а також в 2,1 рази у випадку уламкового перелому, в порівнянні з
неуламковим. Збільшується ймовірність появи хибного суглоба (1,6 рази)
із збільшенням часу до операції. Стрибок значення ймовірності розвитку
хибного суглоба у випадку якщо пройшов час до операції “менше 3 діб” не
характерний для практики і пояснюється недостатністю вибірки для цієї
градації. Звертає на себе увагу збільшення в 1,6 рази ймовірність появи
хибного суглоба у хворих з негативним Rh- фактором в порівнянні з тими
у кого Rh- фактор позитивний.

Найбільш істотне збільшення ймовірності появи хибного суглоба в групах
хворих в залежності від виду металоостеосинтезу та характеру загоєння
рани. У випадку нестабільного металоостеосинтезу ця ймовірність зростає
в 2,3 рази в порівнянні із хворими, у яких металоостеосинтез стабільний.
При вторинному загоєнні рани ця ймовірність в 3,7 рази перевищує
ймовірність появи хибного суглоба для хворих з первинним загоєнням. Цей
стрибок ймовірності є найбільшим з усіх вище розглянутих факторів
ризику.

Денситометричне дослідження кісткової тканини проводилось нами у 107
пацієнтів, які виявили згоду пройти комплексне нейроортопедичне
дослідження у Вінницький обласній клінічній лікарні ім. М.І. Пирогова в
рамках обстеження з наукової тематики кафедри “Епідеміологія остеопорозу
у Вінницький області та його зв’язок із захворюваннями опорно-рухового
апарата”. У 35 з обстежених було діагностовано остеопороз, в яких
одночасно з ультразвуковою денситометрією виконано рентгенографічне
дослідження кісток гомілки цієї ж кінцівки для дослідження оптичної
щільності за допомогою запропонованої методики цифрової дешифровки
рентгенологічного зображення (МЦДРЗ) (деклараційний патент України на
винахід за №45795 А) і проведено порівняльний аналіз даних для
визначення можливості останньої в діагностиці остеопорозу. В результаті
проведених розрахунків був отриманий сильний достовірний кореляційний
зв’язок між коефіцієнтами МЦДРЗ та даними ультразвукової денситометрії у
пацієнтів з остеопорозом, що свідчить про достатню діагностичну
чутливість розробленої методики у виявленні низької мінеральної
щільності кісткової тканини. Метод цифрової дешифровки рентгенологічного
зображення був нами застосований для вивчення ступеня відновлення
структури діафізарного відділу великогомілкової кістки, який тісно
пов’язаний із відновленням статико-динамічної функції кінцівки, і може
бути використаний для об’єктивізації оцінки віддаленого результату
лікування пацієнтів з приводу хибних суглобів великогомілкової кістки.
Коефіцієнт оптичної щільності визначений через 6 місяців після
проведеного лікування у 10 хворих, які належали до групи хворих, яким
проводили підсадку ембріональної кісткової тканини (група
спостереження), у 12 пацієнтів контрольної групи, і склав у першому
випадку, в середньому 1,78 ( 0,01 у.о., у другому – 1,56 ( 0,02 у.о.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020